Постанова

від 04.12.2024 по справі 213/3390/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9907/24 Справа № 213/3390/24 Суддя у 1-й інстанції - Мазуренко В.В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Бондар Я.М., Корчистої О.І.,

за участю секретаря судового засідання Бортника В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №213/3390/24 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я при виконанні трудових обов`язків, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 вересня 2024 року, ухвалене у складі судді Мазуренка В.В., -

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2024 року Позивач звернувся в суд з вищевказаним позовом посилаючись на те, що він з 01.11.1996 по 15.12.1998 та з 12.08.2002 по 22.07.2024 роки працював на підприємстві відповідача та мав право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1. 22.07.2024 звільнився за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію. Наявність впливу шкідливих факторів на його робочому місці призвело до виникнення у нього професійних захворювань. Висновком МСЕК від 23.07.2024 йому первинно встановлено 65% втрати працездатності безстроково та встановлено третю групу інвалідності. Йому протипоказана важка фізична праця, тривала хода, вимушена поза, переохолодження, робота в умовах виробничого пилу. Позивач має постійні скарги на стан свого здоров`я, змушений проходити лікування. Втрата великого відсотка працездатності, протипоказання працювати, постійні процеси лікування і прийоми ліків викликає у нього моральні страждання. Просив стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 460 000 грн.

Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 вересня 2024 року позов задоволено частково, стягнуто з ПРАТ «ІНГЗК» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я у розмірі 240000 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПРАТ «ІНГЗК» в дохід держави судовий збір у розмірі 2400 грн.

Не погодившись з зазначеним рішенням, відповідач ПРАТ «ІНГЗК» подав апеляційну скаргу, у якій просив рішення суду скасувати, відмовивши у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не врахована судова практика, де в аналогічних ситуаціях стягувалася значно менша сума. Вважає, що сума стягнення моральної шкоди, заявленої позивачем, не відповідає критеріям розумності і справедливості та безпідставно завищена.

Вважає, що рішення суду повинно відповідати засадам виваженості, розумності та справедливості. Захист прав позивача не може бути перетворено на звичайний бізнес, адже, за загальним принципом відшкодування шкоди (в тому числі і моральної) розмір відшкодування шкоди має бути не більшим за достатній для розумного задоволення вимог заявника і не має призводити навіть до його неістотного збагачення.

Крім того, судом стягнуто суму моральної шкоди без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та інших зборів і платежів, що, на думку скаржника це є незаконним, оскільки визначивши яким чином повинно здійснюватися оподаткування наперед, суд встановив правила поведінки незалежно від того, яким буде законодавство на час виконання рішення. Посилається, що законодавством передбачена виплата доходу лише з утриманням податку і за рахунок особи, що його отримує, а не за рахунок особи, що виплачує такий дохід. У випадку, якщо особа відшкодовує на користь фізичної особи моральну шкоду, вона виступає щодо такої фізичної особи податковим агентом та зобов`язана утримати і перерахувати податок із суми такого доходу та за рахунок фізичної особи, якій виплачується таких дохід.

Позивач також подав на адресу апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просив рішення суду змінити у частині розміру стягнутої моральної шкоди, задовольнивши позовні вимоги у повному обсязі та стягнувши на свою користь 460 000 грн. без утримання податків з доходів фізичних осіб, інших зборів та обов`язкових платежів.

В обґрунтування зазначив, що присуджений розмір моральної шкоди є необґрунтовано заниженим. Так, судом не було враховано глибину та тривалість моральних страждань, характер отриманого професійного захворювання, тривалість роботи у шкідливих умовах та відсоток втрати професійної працездатності у розмірі 65% безстроково, навмисні дії відповідача, які призвели до тяжкого ушкодження здоров`я позивача, втрату можливості трудової та соціальної реабілітації, що призвело до значних тяжких змін життєвих зв`язків, істотність вимушених змін в життєвих стосунках. Визначена судом сума відшкодування моральної шкоди не відповідає вимогам розумності та справедливості.

Відзиви на апеляційні скарги не надходили.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ПРАТ «ІНГЗК» - підтримала доводи своєї апеляційної скарги, просила її задовольнити. Проти доводів апеляційної скарги позивача заперечувала, просила її відхилити.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, надав до апеляційного суду заяву про можливість розгляду справи у його відсутність.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з`явився в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції зміні, з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції, на думку колегії суддів, не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01 листопада 1995 року по 15 грудня 1998 року працював на підприємстві відповідача машиністом бурової установки в кар`єрі. 12.08.2002 прийнятий в ВАТ «ІНГЗК» електрослюсарем черговим і по ремонту устаткування в кар`єрі. З 15 листопада 2003 року працював в кар`єрі машиністом бурової установки. З 11.07.2023 переведений в кар`єрі електрослюсарем черговим і по ремонту устаткування. 22 липня 2024 року він звільнений за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію.

Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 25 квітня 2024 року проведено розслідування причин виникнення у машиніста бурової установки ОСОБА_1 професійного захворювання: радикулопатія попереко-крижова L5, S1 і шийна С6, С7, С8 на фоні порлісегментарної дископатії, з вираженими статико-динамічними порушенням, стійким больовим і м`язово-тонічним синдромами, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових і колінних суглобів (ПФ другого ступеня). Хронічне обстуктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії), група А. ЛН першого-другого ступеня. Остаточний діагноз встановлений Українським науково-дослідним інститутом промислової медицини 19.03.2024, що також підтверджується доданим позивачем копією медичного висновку від 19.03.2024 №457.

Відповідно до Акту загальний стаж роботи ОСОБА_1 складає 28 роки 9 міс., з яких за професією, в цеху, в умовах впливу шкідливих факторів - 22 роки 6 місяців.

Згідно з пунктом 17 акту професійне захворювання виникло внаслідок за таких обставин: працюючи машиністом бурової установки цеху Кар`єр, виконував роботи з керування буровими станками та установками різних типів під час буріння і розширення свердловин. Монтував, демонтував, переміщував, готував до роботи, установлював і регулював бурове обладнання. Проводив тампонаж, кріплення свердловин обсадними трубами. Забезпечував належний технічний стан бурової машини. При цьому, внаслідок недосконалості технології видобутку руди протягом тривалої дії підпадав під вплив показників важкості праці, загальної вібрації та аерозолів фіброгенної дії.

Причинами виникнення професійного захворювання є: важкість праці, вібрація загальна, аерозоль фіброгенної дії.

При первинному огляді обласною МСЕК №2 23 липня 2024 року ОСОБА_1 з 24 червня 2024 року встановлено 65% втрати професійної працездатності (50% - по радикулопатії, 15% - ХОЗЛ) безстроково. Також встановлена третя група інвалідності.

Із наданих позивачем виписокепікрізив із медичної картки стаціонарного хворого видно, що з 2012 року він лікувався у невролога у зв`язку із захворюванням люмбалгія. В подальшому неодноразово проходив стаціонарне лікування у невролога.

Внаслідок професійного захворювання позивачу завдано моральної шкоди, що полягає у моральних стражданнях через погіршення здоров`я, постійне лікування, вимушені зміни способу життя, втрати професійної працездатності.

Викладеним обставинам відповідають правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції врахував конкретні обставини справи: втрату професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням безстроково, встановлення ІІІ групи інвалідності, обсяг фізичних та моральних страждань позивача, їх інтенсивність та довго тривалість, істотність вимушених змін у його житті, наслідків, що наступили.

Апеляційний суд частково погоджується з такими висновками суду та розглянувши доводи апеляційних скарг виходить з наступного.

Відповідно до ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до вимог ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ч.1 ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При цьому, вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди.

Тобто, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду, а саме: наявність моральних страждань працівника, втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

В пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 зазначено, що ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання.

На підтвердження факту ушкодження здоров`я позивачем було надано Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, та довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією, відповідно до якого ступінь втрати працездатності 65% відсотків.

Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 25 квітня 2024 року проведено розслідування причин виникнення у машиніста бурової установки ОСОБА_1 професійного захворювання: радикулопатія попереко-крижова L5, S1 і шийна С6, С7, С8 на фоні порлісегментарної дископатії, з вираженими статико-динамічними порушенням, стійким больовим і м`язово-тонічним синдромами, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових і колінних суглобів (ПФ другого ступеня). Хронічне обстуктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії), група А. ЛН першого-другого ступеня. Остаточний діагноз встановлений Українським науково-дослідним інститутом промислової медицини 19.03.2024, що також підтверджується доданим позивачем копією медичного висновку від 19.03.2024 №457.

Отже, роботодавець ПРАТ «ІНГЗК» під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст.153 КЗпП України та ст.13 Закону України «Про охорону праці», ы що призвело до професійного захворювання позивача.

Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 240 000 грн., суд виходив з конкретних обставин справи: втрати професійної працездатності в достатньо молодому віці, встановлення з 24.06.2024 року 65 % ступеню втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням безстроково, встановлення ІІІ групи інвалідності, обсяг фізичних та моральних страждань позивача, їх інтенсивність та довготривалість (із наданих доказів видно, що у позивача скарги на прояви хвороби мали місце з 2012 року), істотність вимушених змін у його житті, наслідків, що наступили, тривалості праці позивача в шкідливих умовах праці на підприємстві відповідача, яка склала 22 роки 6 місяців.

Колегія суддів не може повністю погодитись з висновками суду першої інстанції в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, яка підлягає компенсації на користь позивача.

Так, з матеріалів справи вбачається, що у зв`язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у розмірі 65% первинно безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він вимушений постійно проходити лікування, відновлення чи покращення його стану здоров`я неможливе.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року(з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст.32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди не в повній мірі відповідає критеріям виваженості і справедливості з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, вимог закону та висновків суду касаційної інстанції по аналогічним справам, рішення суду підлягає зміні в частині розміру матеріальної компенсації моральних страждань позивача.

При визначенні розміру моральної шкоди колегія суддів виходить з наступного: життя і здоров`я людини найвища соціальна цінність, невід`ємні два поняття. Якщо втрачене здоров`я людини, то вона безумовно позбавляється в певній мірі повноцінного життя на який розраховує. Немає вартості життю людини та вартості втраченому здоров`ю. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною.

Отже, з урахуванням того, що позивачу було встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 65% безстроково, що безумовно тягне за собою невідворотні зміни, не тільки професійному а і у буденному житті позивача, тривалість наслідків впливу шкідливих факторів, а також тривалість проявів розладу здоров`я позивача (з 2012 року), непоправність змін на краще в подальшому, необхідність постійного лікування, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутого на користь позивача, збільшивши його до 360 000 грн., що на переконання колегії суддів більш відповідає встановленим судом обставинам справи (рівню моральних страждань позивача), та узгоджується з правовими висновками суду касаційної інстанції.

Що стосується доводів апеляційної скарги відповідача ПРАТ «ІНГЗК» про стягнення моральної шкоди з утриманням податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, то вони колегією суддів відхиляються з наступних підстав.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV ПК України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).

Підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб, зокрема, юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Відповідно до статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

У пункті 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту).

Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Отже, чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21 та зазначено про те, що чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже, вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення змінити в частині розміру моральної шкоди та розподілу судових витрат. В іншій частині ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає вимогам ст.263 ЦПК України.

Згідно ч.13 ст.141 України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Задовольняючи апеляційну скаргу позивача, з урахуванням вимог ст.141 ЦПК України, ставок судового збору, передбачених ст. 4 Закону України «Про судовий збір», та того, що позивач звільнений від сплати судового збору, апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід держави суму судового збору у розмірі 3600 грн., що підлягав сплаті за подання позовної заяви, та суму судового збору у розмірі 5400 грн., що підлягав сплаті за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 вересня 2024 року в частині розміру моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, що підлягає стягненню з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 та розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я у розмірі 360 000 (триста шістьдесят тисяч) гривень без утримання податків та обов`язкових платежів.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» в дохід держави судовий збір у розмірі 3600 грн., що підлягав сплаті за подання позовної заяви, та судовий збір в розмірі 5400 грн., що підлягав сплаті за подання апеляційної скарги, а разом 9000 (дев`ять тисяч) грн.. 00 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду.

Судді:

Повний текст постанови складено 04 грудня 2024 року

Головуючий суддя О.В. Агєєв