Постанова

від 05.12.2024 по справі 344/16166/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/16166/24

Провадження № 22-ц/4808/1559/24

Головуючий у 1 інстанції Домбровська Г. В.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Баркова В. М.

суддів: Девляшевського В. А.,

Мальцевої Є. Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Широких Юлії Валеріївни на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 15 жовтня 2024 року у складі судді Домбровської Г. В., постановлену у м. Івано-Франківську у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «М Груп Девелопмент», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ТОВ «Ніра» про визнання майнових прав на нежитлові приміщення та стягнення пені,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Широких Я. В. пред`явила до ТОВ «М Груп Девелопмент», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ТОВ «Ніра» позов про визнання майнових прав на нежитлові приміщення та стягнення пені.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 15 жовтня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «М Груп Девелопмент», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ТОВ «Ніра» позовну заяву ОСОБА_1 про визнання майнових прав на нежитлові приміщення та стягнення пені визнано неподаною та повернуто позивачу.

У апеляційній скарзі на зазначену ухвалу суду, представник ОСОБА_1 адвокат Широких Ю. В., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Представник скаржниці вказує на те, що у суду першої інстанції не було підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху та, відповідно, в подальшому визнання її неподаною та повернення, оскільки позивач у правовідносинах, які склались між сторонами звільнена від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів». При цьому, вказує представник позивачки, у позовній заяві були обґрунтовані підстави звільнення від сплати судового збору та наведена практика Верховного Суду, зокрема були зазначені висновки, викладені у постанові від 28 квітня 2021 року у справі №752/15913/19. Однак, суд першої інстанції зазначених висновків не врахував.

Також представник позивачки зазначає, що суд першої інстанції визнав безпідставними посилання в позовній заяві на звільнення від сплати судового збору без вказівки на конкретну норму закону, яким обґрунтовано таку мотивацію.

Крім того, представник ОСОБА_1 зауважує, що суд першої інстанції при постановленні ухвали про залишення позовної заяви без руху, не зазначив за яку саме позовну вимогу підлягає сплата судового збору та точну суму судового збору, який повинна була сплатити позивачка, що є порушенням ст. 185 ЦПК України.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк іншими учасниками справи не подано. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За змістом ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в тому числі в пункті 6 частини 1 статті 353 цього Кодексу (повернення заяви позивачеві (заявникові)), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З огляду на вищенаведене, розгляд даної справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 адвоката Широких Ю. В. підлягає до задоволення з наступних підстав.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувана ухвала суду не відповідає.

Визнаючи позовну заяву ОСОБА_1 неподаною та повертаючи її позивачці, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачка не усунула недоліки позовної заяви у вказаний строк, визначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 05 вересня 2024 року, а саме не сплатила судовий збір в належному розмірі. Також позивачці було роз`яснено право на повторне звернення із даною заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Однак, погодитись із вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів не може з огляду на таке.

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (п. 22 ст. 1 ЗУ «Про захист прав споживачів»).

У пункті 19 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про захист прав споживачів» визначено, що продукція будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

Згідно з п. 17 ч. 1 ст. 1 вказаного вище Закону послуга це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав.

У ст. 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору. Системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і ст. 22 Закону № 1023-XII дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленого ст. 5 Закону № 3674-VI, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.

Отже, ст. 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить норми про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, визначив, що ця пільга надається з метою захисту споживачами їх порушених прав.

Порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.

Вказаний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18).

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що підставою позову є несвоєчасне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу майна, що буде створено в майбутньому від 14 лютого 2020 року №20-10/1К-10/12, внаслідок чого позивачка не набула права власності на нежитлові приміщення у визначений зазначеним договором строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Спір, який ініціювала позивачка ОСОБА_1 , безпосередньо пов`язаний з порушенням прав споживача, а останньою заявлені вимоги про визнання майнових прав на об`єкт інвестування (нежитлові приміщення) у зв`язку із несвоєчасним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу майна, що буде створено у майбутньому.

Згідно з п. 18, 22 ч. 1 ст. 1 Закону № 1023-XII продавець суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Статтею 1-1 Закону № 1023-XII передбачено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Згідно з п. 1.1 укладеного між сторонами договору купівлі-продажу майна, що буде створено в майбутньому, продавець зобов`язується передати у власність покупця об`єкт нерухомого майна, що буде створений в майбутньому, а покупець зобов`язується прийняти об`єкт та оплатити його вартість відповідно до умов даного договору (а.с. 13-17).

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню Закон України «Про захист прав споживачів», оскільки укладений між сторонами договір купівлі-продажу майна, що буде створено в майбутньому від 14 лютого 2020 року №20-10/1К-10/12 передбачав у подальшому набуття покупцем права власності на нежитлові приміщення у житловому будинку, який мав бути зданий в експлуатацію у першому півріччі 2022 року, а отже, на такі правовідносини поширюється дія вказаного закону.

Колегія суддів вважає, що у цій справі правовідносини сторін, поряд з нормами ЦК України, урегульовані нормами законодавства про захист прав споживачів, оскільки вимоги позивача про визнання майнових прав на об`єкт інвестування заявлені у зв`язку із порушенням відповідачем строку виконання зобов`язань за попереднім договором купівлі-продажу квартири.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/3509/18 (провадження № 61-17721св19), від 28 квітня 2021 року у справі № 752/15913/19 (провадження № 61-846св20) та від 16 лютого 2022 року у справі №524/8390/20 (провадження № 61-7804св21).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказала, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Проте суд першої інстанції зазначеного не врахував та дійшов передчасного й формального висновку про повернення позовної заяви, не застосувавши до спірних правовідносин правову норму, яка підлягає застосуванню, повноваження щодо чого суд має згідно з вимогами ЦПК України.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність у позивачки передбаченої ч. 3 ст. 22 Закону № 1023-XII пільги зі сплати судового збору за подання позову у цій справі, є помилковим.

Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод державою гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини при розгляді справ виходить із того, що, реалізуючи положення Конвенції необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Аналізуючи фактичні обставини справи, вимоги процесуального права, колегія суддів вважає, що підстави для повернення позовної заяви були відсутні, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про повернення заявнику позовної заяви з підстав, передбачених ст. 185 ЦПК України.

Згідно зі ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржена ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Широких Юлії Валеріївни задовольнити.

Ухвалу Івано-Франківського міського суду від 15 жовтня 2024 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «М Груп Девелопмент», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ТОВ «Ніра» про визнання майнових прав на нежитлові приміщення та стягнення пені направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 05 грудня 2024 року.

Судді В. М. Барков

В. А. Девляшевський

Є. Є. Мальцева