Постанова

від 04.12.2024 по справі 200/7011/15-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9389/24 Справа № 200/7011/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Цитульський В.І. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Халаджи О. В.

суддів: Гапонова А.В., Новікової Г.В.,

секретар:Піменова М.В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні ум.Дніпро апеляційнускаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії ДМУ Головного управління МВС України в Дніпропетровській області, ОСОБА_2 ,третя особа:Державна казначейськаслужба УкраїнивДніпропетровськійобласті про захистчесті,гідності таділової репутаціїта відшкодуванняшкоди (суддя першої інстанції ОСОБА_3 повний текст рішення складено 26 червня 2023 року),

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Ліквідаційної комісії ДМУ Головного управління МВС України в Дніпропетровській області, ОСОБА_2 , третя особа: Державна казначейська служба України в Дніпропетровській області про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування шкоди, в якому просила визнати недостовірною інформацію стосовно юриста міської ради ОСОБА_1 , яка була розповсюджена начальником ВДСБЕЗ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_2 при проведенні прес-конференції, яка відбулася 18 березня 2013 року та на якій були присутні представники преси і яка в подальшому була опублікована в газеті «Горожанин» № 12(382) за ІНФОРМАЦІЯ_1 в статті (мовою оригіналу) «Минус два взяточника» за підписом ОСОБА_4 наступного змісту: «Последний случай взяточничества был зафиксирован в отношении юриста городского совета ОСОБА_5 , которая затребовала 12 тысяч долларов за отказ от искового заявления. Но прокурорское следствие установило дополнительные эпизоды. Суд определил ей меру наказания -лишение свободы на 9 лет».

Зобов`язати колишнього начальника ВДСБЕЗ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_2 після вступу рішення у законну силу на протязі 30 днів спростувати можливим засобом зазначену недостовірну інформацію.

Стягнути з ліквідаційної комісії Дніпропетровського міського управління ГУМВС України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 08670964) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на відшкодування завданої матеріальної шкоди грошові кошти у сумі 6 154, 82 грн., на відшкодування моральної шкоди - грошові кошти у сумі 25 000 грн. та судовий збір в розмірі 465,20 грн.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії ДМУ Головного управління МВС України в Дніпропетровській області, ОСОБА_2 ,третя особа:Державна казначейськаслужба Українив Дніпропетровськійобласті про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування шкоди відмовлено.

Із вказаним рішенням суду не погодилась ОСОБА_1 , та подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

Мотивує скаргу тим, що факт проведення прес-конференції 18.03.2013 року було встановлено рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 16.02.2015 року у справі № 200/3624/14-ц.

ОСОБА_1 просила рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Від представника Ліквідаційної комісії Дніпропетровського міського управління ГУМВС України в Дніпропетровській області надійшов відзив на апеляційну скаргу. в якому зазначено, що з рішенням суду першої інстанції вони згодні, оскільки позивачкою не доведено факту поширення недостовірної інформації стосовно неї.

Голова комісії ОСОБА_6 просив оскаржуване рішення залишити без змін.

Від представника ОСОБА_2 ОСОБА_7 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання зазначає, що позивачка не долучила до позовної заяви та не надала суду жодних допустимих доказів, які підтверджують обставини на яких ґрунтується позов. До того ж ОСОБА_2 на сьогоднішній день вже не працює на посаді начальника ВДСБЕЗ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області, а тому не є посадовою особою органу до якого пред`явлена вимога про відшкодування шкоди.

Доводи позову та апеляційної скарги не відповідають дійсним обставинам справи.

ОСОБА_7 просила оскаржуване рішення залишити без змін.

Від Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2023 року залишено без змін.

На вказані судові рішення позивачкою була подана касаційна скарга.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року скасовано, справу за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії ДМУ Головного управління МВС України в Дніпропетровській області, ОСОБА_2 ,третя особа:Державна казначейськаслужба УкраїнивДніпропетровськійобласті про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування шкоди, направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

28 серпня 2024 року цивільна справа № 200/7011/15-ц надійшла до Дніпровського апеляційного суду (м. Дніпро).

У судовому засіданні в режимі відеоконференції позивачка ОСОБА_1 доводи своєї апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити.

Представник ОСОБА_2 ОСОБА_7 у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала та просила залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Інші учасники справи до судового засідання не з`явились про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що у березні 2014 року ОСОБА_1 зверталася до суду із позовом про стягнення з відповідачів на її користь грошові кошти на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної їй діями службової особи органу міліції начальника ВДСБЕЗ Дніпропетровського міського управління ГУМВС України у Дніпропетровській області ОСОБА_2 у сумі 156862 грн. 70 коп.; зобов`язати відповідача спростувати неправдиву інформацію у газеті «Горожанін» № НОМЕР_2 (382) і принести вибачення відповідачці.

За встановлених в межах вказаної справи обставин, у газеті «Горожанін» № НОМЕР_2 (382) від 21-27 березня 2013 року кореспондент ОСОБА_8 опублікувала статтю «Минус два взяточника», у якій, посилаючись на інформацію, оприлюднену начальником ВДСБЕЗ ДМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області ОСОБА_2 , зазначила наступне: «В текущем году по горсовету это первая разработка. Последний случай взяточничества был зафиксирован в отношении юриста городского совета ОСОБА_5 , которая затребовала 12 тысяч долларов за отказ от искового заявления. Была длительная разработка, юриста задержали, арестовали, потом она была освобождена по состоянию здоровья. Но прокурорское следствие установило дополнительные эпизоды, и ОСОБА_9 арестовали. Суд определил ей меру наказания лишение свободы на 9 лет, сейчас она в тюрьме, говорит ОСОБА_10 ».

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16.02.2015 рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18.08.2014 скасоване, в задоволенні позовних вимог відмовлено. Таке рішення позивачем не оскаржувалось.

Зокрема в такому рішенні зазначено, що оскільки позивач просила спростувати інформацію, поширену ОСОБА_2 саме в газеті « ОСОБА_11 », а посилається на то, що така інформація поширена ним під час прес-конференції, апеляційний суд відмовив у позові.

Згідно з виписним епікризом, ОСОБА_1 знаходилася на обстеженні та стаціонарному лікуванні у відділенні гастроентерології ДОКЛ ім. Мечнікова з 18 по 30 жовтня 2013 року з діагнозом: виразкова хвороба, активний гастрит, ерозивний дуоденіт, хронічний калькульозний холецистит, хронічний панкреатит, хронічний коліт, дивертикульоз сигмовидної кишки.

Відповідно до виписки із історії хвороби, ОСОБА_1 у період часу з 07 по 20 серпня 2013 року знаходилась на лікуванні у неврологічному відділенні ДОКЛ ім. Мечнікова, лікуючи наслідки перенесеної у 2005 році ЧМТ.

Відповідно до наданих копій платіжних документів, ОСОБА_1 , з липня 2013 року, придбавала ліки на лікуванні виявлених у неї хвороб, сплачувала для лікарні благодійні внески.

Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд виходив з того, що позивачем не надано жодного доказу проведення прес-конференції 18 березня 2013 року. Встановлений у цивільній справі №200/3624/14-ц факт публікації статті в газеті із покликанням на таку прес-конференцію не свідчить про проведення відповідної прес-конференції. Так позивач не зверталася ані до редакції газети про надання матеріалів на підставі яких було опубліковано статтю, ані до відповідачів про надання записів чи інформацію про прес-конференцію. Відповідних клопотань про витребування доказів позивачем не заявлялось.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Стаття 28 Конституції України кожній особі гарантує право на повагу до її гідності, а за частиною четвертою статті 32 основного Закону кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Тож право на захист честі, гідності і ділової репутації - один з основних способів захисту Конституційних прав людини на недоторканність особистого життя. Кожен має право захищати честь, гідність і ділову репутацію в суді, крім того Конституція України передбачає судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе або членів своєї сім`ї.

Також відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Здійснення передбачених статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, свободи дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів), пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Тобто праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Відповідно до статті 297ЦК Україникожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

За приписами статті 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

За змістом частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (стаття 1 Закону України «Про інформацію»).

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співвжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

У рішенні від 22 жовтня 2007 року в справі «Ліндон, Очаковський-Лоуренс і Жулі проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з пунктом 2 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свобода вираження поглядів пов`язана з «обов`язками та відповідальністю», які застосовуються до засобів масової інформації навіть щодо питань великого суспільного значення.Більше того, ці «обов`язки та відповідальність» мають особливе значення, коли йдеться про посягання на репутацію названої особи та порушення «прав інших осіб».

Незалежно від запеклості політичної боротьби, законним є намагання забезпечити дотримання мінімального рівня поміркованості та доречності, особливо, коли репутація політика, навіть контроверсійного, повинна користуватися захистом, який надається Конвенцією.

07 листопада 2017 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення в справіEGILLEINARSSONv.ICELAND,яке набуло статусу остаточного 07 лютого 2018 року,ключові висновки у якій сформульовані в контексті з`ясування того, чим за своєю суттю є звинувачення у вчиненні злочину (зґвалтування): оціночним судженням чи твердженням про факт, схиляючись до того, що навіть припустивши теоретичну можливість визначення звинувачення у вчиненні злочину як оціночного судження, воно має мати фактологічну підставу, накшталт вироку, яким засуджено особу.

Також у цьому рішенніЄвропейський суд з прав людини зазначив, що навіть спірні публічні особи, які викликали гарячі дебати своєю поведінкою та публічними коментарями, не повинні терпіти, коли їх публічно звинувачують у насильницьких злочинних діяннях, якщо такі заяви не підтверджуються фактами.

Отже, у випадку, коли щодо особи публічно висловлено заяву, яка містить пряме або опосередковане звинувачення у вчиненні злочину, що не підтверджено перевіреними фактами, це тягне за собою порушення статті 8 Конвенції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року

у справі № 904/4494/18 зроблено правовий висновок такого змісту: при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

У постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 761/29315/16-ц (провадження № 61-23368св18) міститься висновок про те, що тлумачення частини четвертої статті 277 ЦК України свідчить, що у разі поширення недостовірної інформації посадовою чи службовою особою для визначення належного відповідача судам необхідно з`ясовувати, від імені кого ця особа виступає. Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи і не при виконанні посадових (службових) обов`язків, то належним відповідачем є саме вона.

У постанові Верховного Судувід 20 лютого 2019 року у справі № 203/3104/15-ц (провадження № 61-13647св18) міститься висновок про те, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Якщо позов пред`явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції. У разі коли редакція друкованого засобу масової інформації не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем є засновник друкованого засобу масової інформації.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) міститься висновок про те, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

У разі, якщо питання про залучення усіх належних відповідачів у справі про захист честі та гідності фізичної особи судом першої інстанції не вирішено, суд може відмовити у позові з цих підстав. При цьому, достовірність поширеної інформації, спростування якої є предметом позову, судом не перевіряється.

Подібні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від30 вересня 2019 року у справі № 742/1159/18 та від 18 грудня 2019 року у справі № 742/286/17.

Звертаючись до суду з цим позовом про захист честі та гідності, ОСОБА_1 посилалася на те, що інформація розповсюдженаначальником ВДСБЕЗ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_2 при проведенні пресконференції, яка відбулась 18 березня 2013 року. Інформація про неї, є неправдивою, не відповідає дійсності, а відповідно є недостовірною, та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Як вбачається із позовної заяви, прес-конференція була проведена ВДСБЕЗ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області.

ВДСБЕЗ ДМУ було утворено Наказом МВС України від 03.09.2012 № 769. Згідно п.1.1 Положення про відділ (сектор) державної служби боротьби з економічною злочинністю міського, лінійного, районного управління (відділу), відділу спеціальної міліції головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на транспорті (який діяв на 18.03.2013 року), Відділ (сектор) державної служби боротьби з економічною злочинністю (далі - підрозділ) міського, лінійного, районного управління (відділу), відділу спеціальної міліції (далі - міськрайлінорган) є структурним підрозділом міськрайліноргану головного управління, управління МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на транспорті (далі - ГУМВС, УМВС), який безпосередньо підпорядковується начальнику міськрайліноргану та заступнику - начальнику кримінальної міліції, діє у складі кримінальної міліції та згідно із законодавством України організовує і здійснює оперативно-розшукову діяльність.

Відповідно до постанови КМУ від 13 жовтня 2015 року № 830 «Про утворення територіального органу Національної поліції», Наказ МВС України від 03 вересня 2012 року № 769 (Про організацію діяльності підрозділів державної служби боротьби з економічною злочинністю Міністерства внутрішніх справ України) втратив чинність з 07.06.2019 року.

Згідно постанови КМУ від 13 жовтня 2015 року № 830, з 21.10.2015 було утворено як юридичну особу публічного права Департамент захисту економіки як міжрегіональний територіальний орган Національної поліції. Окрім ліквідації ВДСБЕЗ, 07.11.2015 набув чинності Закон України від 02.07.2015 року «Про національну поліцію» у зв`язку із чим втратив чинність Закон України «Про міліцію». Також, відповідно до Постанови КМУ від 16.09.2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» ліквідуються як юридичні особи публічного права територіальні органи МВС, в т.ч. Дніпропетровське міське управління ГУ МВС в Дніпропетровській області (без правонаступництва).

Підрозділи державної служби боротьби з економічною злочинністю Міністерства внутрішніх справ України (як міські, обласні) були ліквідовані, а Дніпропетровське міське управління ГУ МВС в Дніпропетровській області знаходиться в стані ліквідації

ОСОБА_2 з квітня 2014 року не є працівником ВДСБЕЗ ДМУ або будь-якого іншого правоохоронного органу.

Судом встановлено, що під час проведення пресконференції ОСОБА_2 , перебував у трудових відносинах та виступав як посадова особа від імені ліквідованої юридичної особи ВДСБЕЗ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 742/286/17 (провадження № 61-14303св19) вказано, що: «відповідачами у справі про захист честі, гідності чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем. При опублікуванні чи іншому поширенні оспорюваної інформації без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск засобу масової інформації. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Якщо недостовірна інформація, що принижує честь, гідність чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів суди мають керуватися нормами, які регулюють діяльність засобів масової інформації. Аналогічний правовий висновок висловив Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2019 року (справа № 439/1469/15-ц, провадження № 61-5189св18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/13556/18 зазначено, що: «у зв`язку із внесенням з 27 березня 2014 року змін до ЦК України, зокрема до статті 277, принцип презумпції добропорядності (частину третю) було виключено, а тому доказування позивачем обґрунтованості свого позову, а саме поширення інформації відповідачем та її недостовірності, має відбуватися у загальному порядку. За загальним правилом обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості».

Згідно з частинами першою-четвертою статті12, частинами першою п`ятою, шостою статті81 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З матеріалів справи вбачається, що звертаючись із вказаним позовом до суду ОСОБА_1 , просила визнати недостовірною інформацію стосовно юриста міської ради ОСОБА_1 , яка була розповсюджена начальником ВДСБЕЗ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_2 при проведенні прес-конференції, яка відбулася 18 березня 2013 року та на якій були присутні представники преси і яка в подальшому була опублікована в газеті «Горожанин» № 12(382) за ІНФОРМАЦІЯ_1 в статті «Минус два взяточника» за підписом ОСОБА_4 наступного змісту: «Последний случай взяточничества был зафиксирован в отношении юриста городского ОСОБА_12 , которая затребовала 12 тысяч долларов за отказ от искового заявления. Но прокурорское следствие установило дополнительные эпизоды. Суд определил ей меру наказания -лишение свободы на 9 лет».

Зобов`язати колишнього начальника ВДСБЕЗ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_2 після вступу рішення у законну силу на протязі 30 днів спростувати можливим засобом зазначену недостовірну інформацію.

Стягнути з ліквідаційної комісії Дніпропетровського міського управління ГУМВС України в Дніпропетровській області за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 на відшкодування завданої матеріальної шкоди грошові кошти у сумі 6 154, 82 грн., на відшкодування моральної шкоди - грошові кошти у сумі 25 000 грн. та судовий збір в розмірі 465,20 грн.

Враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 звернулась із позовом до неналежного відповідача, а саме ОСОБА_2 , оскільки як вбачається з її вимог, остання просить зобов`язати ОСОБА_2 спростувати недостовірну інформацію, однак на даний час відповідач не є посадовою особою та не може спростовувати інформацію від імені Ліквідаційної комісії, оскільки не наділений такими повноваженнями, а тому в цій частині позову слід відмовити. Вимоги позивачки до Ліквідаційної комісії щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди також задоволенню не підлягають, оскільки є похідними від вимог про спростування інформації, а тому окремо розглянуті бути не можуть.

У відповідності до статей, 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Керуючись статтями 374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2023 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії ДМУ Головного управління МВС України в Дніпропетровській області, ОСОБА_2 ,третя особа:Державна казначейськаслужба Українив Дніпропетровськійобласті про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування шкоди відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О. В. Халаджи

А.В. Гапонов

Г.В. Новікова

Повний текст судового рішення складено 5 грудня 2024 року.

Головуючий суддя О. В. Халаджи