Ухвала

від 04.12.2024 по справі 910/4290/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/4290/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратової І.Д. - головуючої, суддів - Бакуліної С.В., Губенко Н.М.,

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрізолторг"

на рішення Господарського суду міста Києва (суддя - Трофименко Т.Ю.)

від 05.08.2024

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Сулім В.В., судді - Майданевич А.Г., Коротун О.М.)

від 06.11.2024

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрізолторг"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва"

про стягнення 329 432, 02 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрізолторг" (далі - Товариство, скаржник) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Залізниця) про стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 329 432,02 грн.

2. Позов обґрунтовано безпідставністю отримання Залізницею коштів за банківськими гарантіями № KHAG318468732 та № KHAG318468736 від 13.09.2023, оскільки у правовідносинах із Залізницею, які склались внаслідок укладання договорів поставки № ЦЗВ-07-04723-01 від 19.09.2023 та № ЦЗВ-07-04823-01 від 21.09.2023, були форс-мажорні обставини, які призвели до несвоєчасного виконання Товариством своїх зобов`язань.

3. 05.08.2024 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2024, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Суд першої інстанції дійшов висновків, з якими погодився суд апеляційної інстанції, а саме:

- Залізниця правомірно звернулася до банка-гаранта з вимогою про виплату коштів за гарантіями № KHAG318468732 та № KHAG318468736 від 13.09.2023 за неналежне виконання Товариством зобов`язання за договорами 1, 2, яка була задоволена гарантом;

- виплата грошових коштів гарантом Залізниці відбулася у зв`язку із настанням гарантійного випадку, а отже за наявності правових підстав - договорів та гарантій;

- позивач не підтвердив належними та допустимими доказами реальної неможливості виконання взятих на себе зобов`язань із поставки товару в обумовлені договорами 1, 2 строки та, як наслідок, звільнення від відповідальності за порушення цих зобов`язань;

- оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, набуті останнім за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення;

- у цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 вказаного Кодексу.

5. 29.04.2024 Товариство звернулося до Верховного Суду через систему "Електронний суд" з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

6. Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.

7. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

8. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 ГПК України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

9. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

10. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн.

11. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

12. Предметом позову у цій справі є стягнення 329 432,02 грн, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (500 х 3 028,00 грн = 1 514 000, 00 грн).

13. Так, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

14. За підпунктом "с" пункту 7 Рекомендації № R(95)5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію й поліпшення функціонування систем і процедур оскарження в цивільних і торговельних справах, ухваленої на його 528-му засіданні 7 лютого 1995 року, скарги до суду третьої інстанції мають подавати щодо тих справ, третій судовий розгляд яких доцільний, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають загальне суспільне значення; від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування підстав, за яких розгляд її справи сприятиме досягненню таких цілей.

15. Товариство зазначає, що з висновками судів першої та апеляційної інстанцій не погоджується, оскільки судами при їх винесенні було допущено порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме щодо визначення моменту коли позивачу стало відомо про настання форс-мажорних обставин та строку повідомлення про їх настання відповідача.

16. Скаржник стверджує, що доводи та їх обґрунтування щодо моменту початку дії форс-мажорних обставин та визначення строку повідомлення про настання форс-мажорних обставин, а також застосування такої форс-мажорної обставини як страйк польських перевізників, що є виключною в умовах повномасштабного вторгнення (передбачити настання якої не вбачалося за можливе) є загальновідомим фактом, як і те, що блокування кордону польськими перевізниками призвело до порушення ряду зобов`язань і наразі значна кількість справ щодо саме даної обставини перебувають на розгляді в судах України, мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України). Скаржник також зазначає, що позбавлений можливості спростувати вказані обставини під час розгляду іншої справи (підпункт "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України).

17. Верховний суд вивчив доводи Товариства щодо наявності підстав для оскарження судових рішень у справі за підпунктами "а" та "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.

18. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

19. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

20. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.

21. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

22. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; суди допустили явну й грубу помилку в застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

23. У касаційній скарзі відсутні посилання на справи та їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформовано різну правову позицію щодо вирішення справ з аналогічними обставинами справи.

24. Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення і її розгляд Верховним Судом є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки фактично зводяться до незгоди із встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи та оцінкою доказів і не стосуються обґрунтування виключних випадків, визначених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, за наявності яких судове рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб може бути переглянуто у касаційному порядку.

25. Наявність у цьому випадку підстави допуску цієї справи до касаційного провадження, яка передбачена у підпункті "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України в межах перевірки матеріалів касаційної скарги не підтвердилась.

26. Верховний Суд також зауважує, що норма права про те, що особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи означає, що скаржник в касаційній скарзі має обґрунтувати зазначені обставини та додати докази на їх підтвердження.

27. Твердження скаржника, що він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи є виключно його припущенням та не підтверджені жодними доказами, у якій саме справі такі обставини потребують спростування, а також зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи, переоцінку встановлених судами обставин та доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду в силу статті 300 ГПК України, а тому не можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження.

28. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

29. Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.

30. Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

31. Таким чином, подана касаційна скарга не містить обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.

32. Отже, Верховний Суд вважає, що товариство не дотримало умови допуску справи до касаційного оскарження, у якій предметом позову є стягнення 329 432,02 грн, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

33. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

34. Водночас, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

35. Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/4290/24 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрізолторг" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуюча І. Кондратова

Судді С. Бакуліна

Н. Губенко