Ухвала

від 05.12.2024 по справі 640/15214/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

05 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 640/15214/22

адміністративне провадження № К/990/45008/24

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шишова О. О., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2024 року у справі №640/15214/22 за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Мегаполіс» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та наказів,

установив:

Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Мегаполіс» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у місті Києві, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у м. Києві № 7556-п 23 вересня 2021 року «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТДВ «СТ «Мегаполіс»;

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у м. Києві № 8357-п 23 жовтня 2021 року «Про продовження строку проведення документальної планової виїзної перевірки ТДВ «СТ «Мегаполіс»;

- скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві про сплату збільшеного податкового зобов`язання з податку на прибуток страхових організацій, включаючи філії аналогічних організацій, розташованих на території України, від 14 грудня 2021 року №00924220708, яким ТДВ «СТ «Мегаполіс» збільшено податкове зобов`язання з податку на прибуток страхових організацій, включаючи філії аналогічних організацій, розташованих на території України, в сумі 90 360 615, 00 грн та накладено штрафні санкції в сумі 6 880 592, 00 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2024 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві про сплату збільшеного податкового зобов`язання з податку на прибуток страхових організацій, включаючи філії аналогічних організацій, розташованих на території України, № 00924220708 від 14 грудня 2021 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з оскаржуваними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління ДПС у місті Києві вже зверталося до Верховного Суду з касаційними скаргами, які ухвалами Верховного Суду від 11 вересня 2024 року, від 20 вересня 2024 року та від 08 листопада 2024 року було повернуто на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

22 листопада 2024 року до Верховного Суду надійшла вчетверте подана касаційна скарга Головного управління ДПС у місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2024 року у справі №640/15214/22.

Під час перевірки втретє поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України установлено, що вона дослівно повторює зміст попередньої касаційної скарги, яку було повернуто, зокрема, ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2024 року (провадження №К/990/40081/24).

Так, аналогічно попередній касаційній скарзі, у поданій втретє касаційній скарзі скаржник, як на підставу касаційного оскарження, зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано висновок викладений у постановах Верховного Суду без вказівки дати та номера таких.

Верховний Суд вже звертав увагу скаржника на те, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права; безпосередній висновок судів попередніх інстанцій, який такому суперечить; обґрунтування подібності правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).

Також Суд звертав увагу на те, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

Водночас у поданій касаційній скарзі скаржником не зазначено дати та номера таких постанов Верховного Суду, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.

Так, аналогічно попередній касаційній скарзі, у поданій втретє касаційній скарзі скаржник покликається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу для відкриття касаційного провадження.

Водночас касаційна скарга взагалі не містить обґрунтування зазначених підстав для касаційного оскарження.

Верховний Суд звертав увагу скаржника на те, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Водночас у поданій касаційній скарзі скаржник чітко не вказав, яку норму права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду (в контексті предмета спору у цій справі).

Крім того, скаржником не зазначено, який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі та який, одночасно, відсутній у рішеннях Верховного Суду.

Верховний Суд також зауважував, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Виходячи зі змісту пункту 1 частини другої статті 353 КАС України, прийнятність доводів про ненадання оцінки усім доказам у справі можливе виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу, яких у касаційній скарзі не викладено.

Відсутність у касаційній скарзі належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, які передбачені пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, унеможливлюють перевірку такої умови.

Доводи касаційної скарги зводяться до опису встановлених судами у цій справі обставин справи, цитати нормативних актів, висловлення незгоди з наданою судами першої та апеляційної інстанцій правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами, переоцінки доказів, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження.

Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою вчетверте, скаржник так і не виправив недоліків касаційної скарги, на які були вказані Верховним Судом.

Змістовно обґрунтування касаційної скарги не змінилося.

Зазначене свідчить про формальний підхід до оформлення касаційної скарги та ігнорування скаржником роз`яснень, які йому надавалися Верховним Судом щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судових рішень.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.

Керуючись статтями 328, 330, 332, 359 КАС України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2024 року у справі №640/15214/22 повернути скаржнику.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Суддя О. О. Шишов