Постанова

від 04.12.2024 по справі 816/4590/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 816/4590/13-а

касаційне провадження № К/9901/1323/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Юрченко В.П., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.08.2018 (суддя Костенко Г.В.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2018 (головуючий суддя - Присяжнюк О.В., судді - Русанова В.Б., Курило Л.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Олеандр" до Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Полтавській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Олеандр" (далі - позивач, Товариство, платник) звернулося до суду з позовом до Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Полтавській області (далі - відповідач, Інспекція, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.03.2013 №0000812204/466, №0000822204/467, від 27.05.2013 №0003292204/950, №0003302204/100.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з: ТОВ "Анві Продукт", ТОВ "Стар Прайм", ТОВ "Економ Ресурс", ТОВ "Імпекс Продгарант", ТОВ Реал Інвест". Зазначає, що господарські операції із зазначеними контрагентами об`єктивно відбулися, спричинили зміну активів та зобов`язань Товариства, придбані товарно-матеріальні цінності використовувалися ним у власній господарській діяльності, а відтак у контролюючого органу були відсутні підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 05.02.2014, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014, позов задовольнив: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Інспекції від 06.03.2013 №0000812204/466, №0000822204/467, від 27.05.2013 №0003292204/950, №0003302204/100.

Задовольняючи позов, суди дійшли висновку, що фактичне виконання спірних операцій підтверджується належним чином складеними первинними документами; контрагенти Товариства на час здійснення відповідних операцій перебували в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, мали статус платників податку на додану вартість; відповідачем не подано доказів на підтвердження наявності між позивачем та його постачальниками при укладенні та виконанні договорів взаємоузгоджених зловмисних дій, не спрямованих на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

За наслідками касаційного перегляду судових рішень першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд постановою від 06.03.2018 скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди, задовольняючи заявлений позов, в порушення принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи не перевірили дані щодо участі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в діяльності очолюваних ними юридичних осіб, що має істотне значення для правильного вирішення спору. Зокрема, судами попередніх інстанцій не з`ясовано, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв`язки між Товариством та його задекларованими постачальниками, хто персонально брав у цьому участь, не допитано посадових осіб ТОВ «Анві Продукт», ТОВ «Стар Прайм», ТОВ «Економ Ресурс», ТОВ «Імпекс Продгарант», задіяних у такому процесі, як свідків з метою з`ясування достовірності їх пояснень, наданих у рамках розслідування кримінальних справ.

Верховний Суд зазначив, що суди залишили поза увагою, що сам факт відсутності на момент розгляду справи вироків стосовно офіційних осіб ТОВ «Стар Прайм», ТОВ «Економ Ресурс», ТОВ «Імпекс Продгарант» не може спростовувати достовірність їх пояснень стосовно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій. Ці обставини входять до предмета доказування в даній справі та мають істотне значення для вирішення питання щодо права позивача на формування даних податкового обліку за розглядуваними поставками.

За наслідками нового розгляду справи, Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 15.08.2018, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2018, позов задовольнив: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Інспекції від 06.03.2013 №0000812204/466, №0000822204/467, від 27.05.2013 №0003292204/950, №0003302204/100.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із зазначеними вище контрагентами позивача, оскільки такі операції у визначеній судом частині підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Інспекція, не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, звернулась до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків судів фактичним обставинам у даній справі. Стверджує про не підтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентами з підстав неможливості підтвердження таких взаємовідносин з огляду на відсутність первинних документів в підтвердження таких господарських операцій, відсутність сертифікатів якості продукції, наявності недоліків у первинних документах, наявності негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача, відсутності у контрагентів позивача належної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів, не підтвердження таких операцій зустрічними перевірками контрагентів позивача, відсутності цих контрагентів за місцем знаходження підприємства, наявності протоколів допитів свідків, які були посадовими особами цих підприємств, про їх непричетність до фінансово-господарської діяльності цих суб`єктів господарювання.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15.01.2019 відкрив касаційне провадження за скаргою відповідача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін з підстав того, що судами попередніх інстанцій було надано належну правову оцінку обставинам, встановленим у вироку Крюківського районного суду міста Кременчука від 28.07.2017 у справі № 537/3617/13-к, та з урахуванням встановлених обставин ухвалені законні та обгрунтовані судові рішення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 03.12.2024 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 04.12.2024.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Продсервіс 2012», ТОВ «Самі Груп», ТОВ «Леда-Ком», ТОВ «Сі Гейт», ТОВ «Всеукраїнська творча спілка», ТОВ «Анві Продукт», ТОВ «Стар Прайм», ТОВ «Печерський міст ЛТД», ПП «Дан-Кремінь», ТОВ «Чєнгун», ТОВ «Економ-Ресурс», ТОВ «Імпекс Продгарант», ТОВ «Верес Груп», ТОВ «Спецпродсервіс», ТОВ «Інтєксторг», ТОВ «Реал Інвест» за період з 01.01.2009 по 31.12.2012, результатами якої оформлені актом від 13.02.2013 №1359/22.4-22522743 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення платником вимог:

підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР (далі - Закон №334/94-ВР, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин);

підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР (далі - Закон №168/97-ВР, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин);

підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.4 статті 138, пунктів 198.3, 198.4, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Контролюючий орган дійшов висновку про неправомірне формування платником даних податкового обліку при придбанні запасних частин для автомобілів та інших матеріалів у ТОВ «Анві Продукт», ТОВ «Стар Прайм», ТОВ «Економ Ресурс», ТОВ «Реал Інвест», ТОВ «Імпекс Продгарант» за нікчемними правочинами.

На підставі висновків акта перевірки та за наслідками адміністративного оскарження контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 06.03.2013 №0000812204/466, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 159894,00 грн за основним платежем та 22104,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;

від 06.03.2013 №0000822204/467, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 55948,00 грн за основним платежем та 7637,75 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;

від 27.05.2013 №0003292204/950, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 70,00 грн за основним платежем та 17,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;

від 27.05.2013 №0003302204/100, яким платнику зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1886,00 грн.

Висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтувалися на тому, що Товариством включено до складу витрат та податкового кредиту суми за господарськими операціями із зазначеними вище контрагентами, які на думку контролюючого органу, не носять реального характеру з огляду на наявності негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача, не підтвердження таких господарських операцій за наслідками зустрічних перевірок контрагентів позивача, відсутності у таких контрагентів трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів, відсутності контрагентів за їх місцезнаходженням, наявності недоліків у первинній документації, наявності пояснень посадових осіб ТОВ «Анві Продукт», ТОВ «Стар Прайм», ТОВ «Економ Ресурс», ТОВ «Імпекс Продгарант» щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваних ними юридичних осіб.

Крім того, контролюючим органом долучено до матеріалів справи вирок Київського районного суду міста Полтави від 27.11.2013 у справі №552/1498/2013.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням має дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Визначення поняття господарської операції також наведене у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно положень якої господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов`язане не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За приписами підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Згідно з абзацами першим, другим пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Абзацом першим пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За приписами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об`єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Положеннями підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв`язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктами «а», «б» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

За змістом указаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема? якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Отже, вирок щодо посадової особи контрагента, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правомірності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, Товариство (покупець) мало господарські взаємовідносини з постачальниками (продавцями): ТОВ "Анві Продукт" за договором поставки від 06.12.2010 №06/122; ТОВ "Анві Продукт" за договором купівлі-продажу партії товарів від 10.12.2010 №10/12; ТОВ "Стар Прайм" за договором поставки від 28.02.2011 №28/2, ТОВ "Економ-Ресурс" за договором купівлі-продажу товару від 01.10.2009 №1/10, ТОВ "Економ-Ресурс" за договором купівлі-продажу товару від 01.10.2009 №1/10, ТОВ "Імпекс Продгарант" за договором купівлі-продажу партії товарів від 20.08.2010 №20/8, ТОВ "Реал Інвест" за договором купівлі-продажу стартеру а/м КрАЗ-6444. Предметом цих договорів є придбання товарно-матеріальних цінностей, зазначених у специфікаціях до договорів, зокрема, запасних частин для автомобілів та інших матеріалів.

На підтвердження здійснення зазначених господарських операцій позивачем надано до суду податкові накладні, видаткові накладні, банківські виписки з відмітками банківської установи, товарно-транспортні накладні, подорожні листи, рахунки-фактури, банківські виписки з відмітками банківської установи, рахунки, накладні, журнали-ордери.

Закупівля запасних частин для автомобілів та інших матеріалів з метою їх використання у господарській діяльності, у тому числі в межах взаємовідносин з іншими суб`єктами господарювання, підтверджується бухгалтерськими довідками, договорами щодо купівлі-продажу та надання послуг, укладених з подальшими контрагентами, актами списання, видатковими накладним актами виконаних робіт тощо, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеними вище контрагентами з підстав неналежного відображення таких операцій у податковому обліку контрагентами позивача та суб`єктами господарювання, з якими мали відносини контрагенти позивача, оскільки, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагент позивача в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат та податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на окремі недоліки в оформленні первинних документів платника податків, оскільки формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей, руху активів, що підтверджено висновком судово-економічної експертизи від 27.12.2013, наданим на виконання вимог ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 03.10.2013, колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність доказів використання товару у господарській діяльності та неправомірність формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Доводам скаржника про наявність негативної інформації відносно контрагентів позивача, відсутності належної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів судами надано відповідну правову оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Колегія суддів також дійшла висновку про безпідставність доводів скаржника про неврахування судами наявності кримінальних проваджень відносно посадових осіб контрагентів позивача за фактом фіктивного підприємництва, оскільки судами попередніх інстанцій надано оцінку зазначеним доводам контролюючого органу.

Верховний Суд враховує, що судами було встановлено, що вироком Крюківського районного суду м. Кременчука від 28.07.2014 у справі № 537/3617/13-к ОСОБА_4 , який згідно з обвинувачуваним актом, з метою особистого збагачення, умисно створив та придбав суб`єкти підприємницької діяльності ТОВ "Анві Продукт", ТОВ "Стар Прайм", ТОВ "Економ Ресурс", ТОВ "Імпекс Продгарант", ТОВ «Реал Інвест», визнано невинуватим по обвинуваченню у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 205, частиною третьою статті 358, частиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 212, частиною першою статті 366, частиною першою статті 209, частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, та виправдано.

Щодо посилань скаржника на вирок Київського районного суду міста Полтави від 27.11.2013 у справі №552/1498/2013, який був змінений згідно ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 14.04.2014, то вказаний вирок не містить фактичних обставин по взаємовідносинам позивача із такими суб`єктами господарювання.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей, руху активів, колегія суддів не погоджується з посиланням скаржника на відсутність доказів використання придбаних товарів у господарській діяльності та неправомірність формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.08.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

СуддіЛ.І. Бившева В.П. Юрченко Р.Ф. Ханова