Постанова

від 03.12.2024 по справі 910/15804/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2024 р. Справа№ 910/15804/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Іоннікової І.А.

розглянувши у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Скайлекс"

на рішення Господарського суду Київської області

від 16.05.2024 (повний текст складено 05.06.2024)

у справі №910/15804/23 (суддя Антонова В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Скайлекс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ШБУ-77"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) ОСОБА_1 ;

2) Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова

компанія "ОРАНТА";

3) Товариство з обмеженою відповідальністю "Синергія ОІЛ"

про стягнення 68 914, 37 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Скайлекс" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ШБУ-77" про стягнення 68 914, 37 грн. матеріальної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, працівника якого визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, повинен на підставі ст. ст. 1172,1194 ЦК України відшкодувати позивачу різницю між фактично завданою шкодою та страховою виплатою. При цьому, зазначає, що право вимоги ним набуто згідно укладеного з ПАТ СК "Теском" договору відступлення права вимоги № 101 від 04.04.2023.

Позивач зазначає, що підтвердженням перебування винної в ДТП особи ОСОБА_1 (третя особа в даній справі) з відповідачем у трудових відносинах є постанова Берегівського районного суду Закарпатської області в адміністративній справі № 297/2170/20 від 05.11.2020, в якій зазначено, що винна особа працює водієм "ШБУ77", що на думку позивача не підлягає доказуванню на підставі ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.05.2024 у справі №910/15804/23 у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ "ШБУ-77" не є належним відповідачем у даній справі про відшкодування шкоди, оскільки шкода завдана ОСОБА_1 , особою, яка винна в скоєнні ДТП, не під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків саме як працівником ТОВ "ШБУ-77".

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Мотивуючи свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставинни справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушенням норм процессуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування своїх вимог апелянт вказує на те, що відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції надавав перевагу відповідачу, що полягало у наступному. Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.12.2023 про відкриття провадження у справі відповідачу надано строк протягом 15 днів з дня вручення ухвали подати обґрунтований письмовий відзив. Відповідачем було подано до суду додаткові пояснення лише 22.01.2024, отже суд першої інстанції мав розглядати справу за наявними матеріалами згідно ч.9 ст. 165 ГПК України.

Апелянт зазначає, що 05.03.2024 позивач направив клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із тим, що повноважний представник Василишина Ірина не змогла увійти до електронного кабінету, оскільки на порталі Дія виникли проблеми, на підтвердження зазначеного було надано до суду скріншоти щодо помилки при підписанні, неможливості отримання QR коду для входу до електронного кабінету, а також скріншоти повідомлення технічної підтримки порталу Дія. Однак судом першої інстанції в порушення п.3 ч.2 ст. 202 ГПК України судове засідання було проведено у відсутності представника позивача та розглянуто і задоволено клопотання про залучення до участі у справі ПАТ НАСК «Оранта» та клопотання про витребування документів у позивача, які були подані відповідачем 05.03.2024, незважаючи на встановлений в ухвалі суду від 02.02.2024 строк для надання документів/пояснень до 25.02.2024. Оскільки відповідачем зазначене клопотання було подано з пропущенням строку для подання, встановленим ч.3 ст. 80ГПК України, а отже, відповідно до ч.1 ст.81 ГПК України суд мав залишити клопотання без задоволення. Отже, позивач бува позбавлений права ознайомитися з клопотанням та подати свої заперечення.

Крім того, апелянт на виконання ухвали від 05.03.2024 надав суду першої інстанції всі документи, однак суд першої інстанції не повернув оригінали документів, що є порушенням прав позивача.

Також апелянт зазначає, що судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів у ТОВ «Синергія Оіл» належним чином завірену копію договору № 01/05/2017/БТ з ТОВ «Закарпаття Асфальт», на який посилається третя сторона, а також підтвердження зарахування сум заробітної плати (доходу) щодо застрахованої особи ОСОБА_1 в межах максимальної величини, на яку нараховується ЄСВ від ТОВ «Синергія Оіл». Також позивач просив суд витребувати з ГУ ПФУ України у Київській області інформацію стосовно того, чи здійснювалось зарахування суми заробітної плати (доходу) щодо застрахованої особи ОСОБА_1 в межах максимальної величини, на яку нараховується ЄСВ від ТОВ «Синергія Оіл» станом на 11.10.2020. Крім того, позивач просив витребувати з ГУ ДПС У Київській області інформацію стосовно того, чи здійснювалось ТОВ «Синергія Оіл» нарахування та сплата податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та військового збору стосовно працівника ОСОБА_1 станом на 11.10.2020. На переконання апелянта тільки вищезазначені документи можуть підтвердити перебування у трудових відносинах ОСОБА_1 з ТОВ «Синергія Оіл» , оскільки відсутні жодні записи у трудовій книжці, копія якої завірена директором ТОВ «ШБУ-77» 14.05.2020 про прийняття на роботу 17.03.2020 ОСОБА_1 у ТОВ «Синергія Оіл». Також позивач неодноразово зазначав, що єдиним бенефіциаром обох компаній ТОВ «Синергія Оіл» та ТОВ «ШБУ - 77» є ОСОБА_3 , обидві компанії зареєстровані за однією адресою.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, Товариство з обмеженою відповідальністю "ШБУ-77" подало відзив, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, як безпідставної, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, яким досліджено всі матеріали справи та докази, прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач зазначає, що апелянтом помилково визначив, що ТОВ «ШБУ-77» повинно відшкодовувати шкоду, хоча в жодному документі не встановлено приналежність ТОВ «ШБУ-77» до відповідальності за дорожньо - транспортну пригоду.

Крім того, 22.01.2024 відповідачем були надані додаткові пояснення з відповідними доказами, що відповідач є неналежним і під час ДТП водій виконував трудові обов`язки третьої особи - ТОВ «Синергія ОІЛ».

Також відповідач зазначає, що в судове засідання 02.04.2024 з`явились представники позивача та відповідача, сторонами було заявлено про надання суду всіх наявних у них доказів і пояснень по справі, отже суд першої інстанції закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті. Таким чином, позивач як учасник справи мав право ознайомитись з матеріалами справи, позивач був обізнаний про надання документів, витребуваних ухвалами суду, не був позбавлений права ознайомитись з матеріалами справи та витребуваними судом документами, проте не скористався вказаним правом під час підготовчого провадження у справі.

Відповідач зазначає, що для встановлення особи, з якою винна в ДТП особа перебувала в трудових відносинах та власника транспортного засобу, яким вона керувала від час ДТП, ухвалами Господарського суду Київської області неодноразово витребовувались документи в порядку ст.74 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Однак позивач, не дивлячись на всі намагання суду витребувати необхідні документи для повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, неодноразово наголошував на тому, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ШБУ-77" є належним відповідачем у даній справі та вказана обставина не підлягає доказуванню на підставі ст.75 Господарського процесуального кодексу України. Після закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суту, позивачем лише 15.05.2024 подано клопотання про витребування доказів, у задоволенні якого було судом відмовлено, оскільки судом надавалась можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права.

Відповідач зазначає, що відповідно до наказу №67-к від 16.03.2020 ОСОБА_1 (винна особа) 17.03.2023 прийнятий в ТОВ «ШБУ-77» як на основне місце роботи, на посаду машиніста навантажувальної машини про, що зроблено запис у трудовій книжці НОМЕР_1 .

Разом із тим, відповідно до наказу №94-к від 16.03.2020 ОСОБА_1 прийнятий на посаду машиніста навантажувальної машини у ТОВ «Синергія ОІЛ» (третя особа-3 в даній справі) з 17.03.2020 за сумісництвом.

Пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників встановлено, що на осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи.

Оскільки трудова книжка працівника ведеться за основним місцем роботи, відповідно запис до неї про прийняття на роботу за сумісництвом може проводитись за бажанням працівника за основним місцем роботи на підставі витягу з наказу про роботу за сумісництвом, а не як зазначає позивач, що не має запису.

При цьому працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (стаття 24 КЗпП України).

Відповідно до рапорту-наряду ТОВ «ШБУ-77» про роботу машиніста на період з 05.10.2020 по 11.10.2020, машина: навантажувач фронтальний №29149 AI, ОСОБА_1 здійснював роботи з переміщення та завантаження будівельних матеріалів і вантажу.

Також відповідно до витягу з Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників ТОВ «ШБУ-77» (відповідач в даній справі) робота виконується змінами: І зміна з 06:00 - 15:00, II зміна 14:00- 23:00, III зміна 22:00 - 06:00.

У табелі обліку використаного робочого часу ОСОБА_1 (винна особа в ДТП) в ТОВ «ШБУ-77» (відповідач в даній справі) станом на 11.10.2020 відсутні будь-які відмітки.

Відповідно до витягу з графіку роботи (змінності) ОСОБА_1 з 01.10.2020 по 31.10.2020 на посаді машиніста навантажувальної машини ТОВ «Синергія ОІЛ» 11.10.2020 ОСОБА_1 працював з 00:00 по 04:00 та в табелі обліку використаного робочого часу міститься відмітка про відпрацювання 4 год. 11.10.2020.

Також судом першої інстанції враховано, що в табелі обліку використаного робочого часу ОСОБА_1 (винна особа в ДТП) в ТОВ «ШБУ-77» (відповідач в даній справі) 11.10.2020 відсутні будь-які відмітки.

11.10.2020 о 01 годині 30 хвилин в селі Мужієво, Берегівського району на території асфальтного заводу «Закарпаття Асфальт» ОСОБА_1 керуючи фронтальним навантажувачем SDLGL 956 FH, державний номерний знак НОМЕР_2 , під час, розвантаження допустив зіткнення з іншим транспортним засобом марки «DAF- FTXF 105460», державний номерний знак НОМЕР_3 , під Керуванням ОСОБА_4 , що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів.

На переконання відповідача, апелянт не був позбавлений можливості дослідити та надати свої пояснення, заперечення, міркування щодо вищенаведених документів, хоча мав всі документи в наявності, і на момент подання апеляційної скарги, продовжує стверджувати власну позицію щодо вини ТОВ «ШБУ-77», втім, що всі докази зібрані в справі чітко підтверджують, що ТОВ «ШБУ-77» є неналежним відповідачем. Позивач мав право подати відповідне клопотання про заміну належного відпвоідача відповідно до частини 1, 4 статті 48 ГПК України, однак не скористався зазначеним правом.

Узагальнений виклад позицій третіх осіб

Треті особи не скористалися правом подати письмові пояснення на апеляційну скаргу, що відповідно до ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не є перешкодою для апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

11.10.2020 о 01 годині 30 хвилин в селі Мужієво, Берегівського району на території асфальтного заводу "Закарпаття Асфальт" ОСОБА_1 (третя особа-1 в даній справі) керуючи фронтальним навантажувачем SDLGL 956 FH, державний номерний знак НОМЕР_4 , під час, розвантаження допустив зіткнення з іншим транспортним засобом марки "DAF- FTXF 105460", державний номерний знак НОМЕР_3 , під керування ОСОБА_4 , що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів.

Постановою Берегівського районного суду Закарпатської області від 05.11.2020 в справі №297/2170/20, водія ОСОБА_1 (третя особа-1 в даній справі) визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У вказаній постанові в інформації про особу зазначено: " ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, працюючого водієм навантажувальної машини, ШБУ77".

Також як убачається із копії матеріалів адміністративної справи №297/2170/20 в поясненнях від 11.10.2020 ОСОБА_1 зазначив: "місце роботи і посада: ШБУ77 машиніст навантажувача".

Однак згідно наказу №67-к від 16.03.2020 ОСОБА_1 (третя особа-1 в даній справі) 17.03.2023 прийнятий в ТОВ "ШБУ-77" (відповідач в даній справі), як на основне місце роботи, на посаду машиніста навантажувальної машини, про що зроблено запис у трудовій книжці НОМЕР_1 .

Також відповідно до наказу №94-к від 16.03.2020 ОСОБА_1 (третя особа-1 в даній справі) прийнятий на посаду машиніста навантажувальної машини у ТОВ "Синергія ОІЛ" (третя особа-2 в даній справі) з 17.03.2020 за сумісництвом.

Відповідно до рапорту-наряду ТОВ "ШБУ-77" (відповідач в даній справі) про роботу машиніста на період з 05.10.2020 по 11.10.2020, машина: навантажувач фронтальний НОМЕР_6, ОСОБА_1 здійснював роботи з переміщення та завантаження будівельних матеріалів і вантажу.

Також відповідно до витягу з Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників ТОВ "ШБУ-77" (відповідач в даній справі) робота виконується змінами: І зміна з 06:00 - 15:00, ІІ зміна 14:00- 23:00, ІІІ зміна 22:00 - 06:00.

У табелі обліку використаного робочого часу ОСОБА_1 (винна особа в ДТП) в ТОВ "ШБУ-77" (відповідач в даній справі) станом на 11.10.2020 відсутні будь-які відмітки.

Відповідно до витягу з графіку роботи (змінності) ОСОБА_1 (винна особа в ДТП) з 01.10.2020 по 31.10.2020 на посаді машиніста навантажувальної машини ТОВ "Синергія ОІЛ" (третя особа-3 в даній справі) 11.10.2020 ОСОБА_1 працював з 00:00 по 04:00 та в табелі обліку використаного робочого часу міститься відмітка про відпрацювання 4 год. 11.10.2020.

21.04.2020 між ПрАТ "СК "Теком" (страховик) та ФОП Бабаян В.С. (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспортного засобу №114-20 Д/Т/АТ, предметом якого є страхування майнових інтересів страхувальника, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом "DAF- FTXF 105460" державний номерний знак НОМЕР_3 , франшиза по ризикам ДТП 0%.

20.10.2020 власник транспортного засобу "DAF- FTXF 105460" державний номерний знак НОМЕР_3 звернувся до ПрАТ "СК "Теком" із заявою про настання страхового випадку/про настання збитку.

20.11.2020 власник транспортного засобу "DAF- FTXF 105460" державний номерний знак НОМЕР_3 звернувся до ПрАТ "СК "Теком" із заявою про виплату страхового відшкодування.

Відповідно до акта виконаних робіт №2003310 від 17.11.2020, виставленого ТОВ "ЕВВ Аутомотів Львів", вартість відновлювального ремонту транспортного засобу "DAF- FTXF 105460" державний номерний знак НОМЕР_3 складає 168 458, 76 грн.

ФОП Бабаян В.С. сплачено на рахунок ТОВ "ЕВВ Аутомотів Львів" 277 694, 74 грн.

15.12.2020 ПрАТ СК "Теком" складено страховий акт №1383 на розрахунок суми страхового відшкодування, відповідно до якого сума страхового відшкодування з урахування фізичного зносу становить 98 071, 57 грн., також зазначено, що сума страхового відшкодування без урахування фізичного зносу складає 166 985, 94 грн.

Згідно зі звітом №1763/20 про оцінку автомобіля "DAF- FTXF 105460" державний номерний знак НОМЕР_3 , складеного ТОВ АК "Експерт-сервіс" 22.10.2020, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля "DAF- FTXF 105460", державний номер НОМЕР_3 , у результаті його пошкодження становить 166 985, 94 грн (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та 98 071, 57 грн (з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу (0,5341)).

За результатами розгляду повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та заяви про виплату страхового відшкодування, ПрАТ "СК "Теком" перераховано на рахунок ФОП Бабаян В.С. грошові кошти в розмірі 166 985, 94 грн., що підтверджується платіжною інструкцією від 03.12.2020 за №7234.

ТОВ "Синергія ОІЛ" (третя особа-3 в даній справі) є власником фронтального навантажувача марки SDLG L956FH, реєстраційний номер НОМЕР_4 (транспортного засобу, з вини водія якого відбулось ДТП), що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію машини серії НОМЕР_5 виданого 27.02.2019.

На час скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність фронтального навантажувача марки SDLG L956FH, реєстраційний номер НОМЕР_4 застрахована ПАТ "НАСК "Оранта" на підставі договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту 98-09 №1440225.

ПАТ "НАСК "Оранта", як страховик транспортного засобу винної особи, сплатило ПрАТ "СК "Теком" суму страхового відшкодування в розмірі 98 071, 57 грн., що підтверджується платіжним дорученням №16242 від 01.04.2021.

04.04.2023 між ПрАТ "СК "Теком" (первісний кредитор) та позивачем (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги №101 (далі - договір відступлення права вимоги), відповідно до п.1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає новому кредитору належне первісному кредитору право вимоги до фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, юридичних осіб, зазначених у додатку №1 до цього договору (далі - боржники), страхового відшкодування, яке виникло на підставі документів, вказаних у додатку №1 до цього договору (далі - право вимоги страхового відшкодування).

Пунктом 1.2. договору відступлення права вимоги передбачено, що цей договір спрямований на врегулювання цивільних правовідносин, що виникають з приводу та у зв`язку з відступленням в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України, первісним кредитором новому кредитору права вимоги страхового відшкодування, належного первісному кредитору

- за цим договором до нового кредитора переходить право вимагати (замість первісного кредитора) від боржників належного та реального виконання обов`язків щодо виплати страхового відшкодування, визначеного в додатку №1 до цього договору в сумі, передбаченій додатком №2 до цього договору;

- інших платежів, що виникають у зв`язку з переданням права вимоги страхового відшкодування.

У пункті 2.1. договору відступлення права вимоги сторонами погоджено, що новий кредитор зобов`язаний:

2.1.1. перерахувати первісному кредитору за реквізитами, вказаними в п.7. цього договору, відшкодування за відступлення права вимоги страхового відшкодування, в сумі, вказаній в додатку №2 до цього, у строк до 30.04.2023;

2.1.2. після підписання цього договору повідомити боржників про здійснено відступлення права вимоги.

Також пунктом 2.2. договору відступлення права вимоги передбачено, що первісний кредитор зобов`язаний:

2.2.1. передати після підписання цього договору оригінали усіх документів, які свідчать про право вимоги страхового відшкодування, та інформацію, яка важлива для реалізації даного права, відповідно до акта прийому-передачі. Факт передачі первісним кредитором новому кредитору документів засвідчується складанням акта прийому-передачі, який підписується повноважними представниками первісного кредитора та нового кредитора;

Згідно із п.5.2. договору відступлення права вимоги після підписання акта приймання-передачі новий кредитор набуває усіх прав як процесуального правонаступника первісного кредитора за будь-яким та всіма цивільними, господарськими спорами, справами про банкрутство тощо між первісним кредитором і боржником або по відношенню до осіб боржників та/або третіми особами, що випливають з переданого права вимоги страхового відшкодування, які знаходяться на стадії досудового розслідування, або судового розгляду або виконавчого провадження, у відповідності до чинного законодавства України.

Відповідно до додатку №1 до договору відступлення права вимоги ТОВ "ШБУ-77" (відповідач в даній справі) є боржником первісного кредитора, щодо якого виникло право вимоги страхового відшкодування за страховим актом №1383 від 11.10.2020 в розмірі 68 914, 37 грн. у порядку суброгації (п.136).

Актом приймання-передачі прав вимоги до договору відступлення права вимоги №101 від 04.04.2023 підтверджено факт передачі позивачу оригіналів документів, що підтверджують право вимоги нового кредитора за регресними вимогами по страховому акту №1383 від 11.10.2020, де боржником є ТОВ "ШБУ-77" (п.136, а.с.104 зворотня сторона том1).

Згідно договору відступлення права вимоги позивачем сплачено на користь ПАТ "СК "Теком" 7 290, 00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №127 від 11.04.2023.

Позивач зазначає, що підтвердженням перебування винної в ДТП особи ( ОСОБА_1 з відповідачем у трудових відносинах є постанова Берегівського районного суду Закарпатської області від 05.11.2020в справі № 297/2170/20, в якій зазначено, що винна особа працює водієм "ШБУ77", що на його думку не підлягає доказуванню на підставі ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

19.09.2023 позивачем було направлено на адресу відповідача претензію про стягнення матеріальної шкоди на праві зворотної вимоги за вих. №036/23 від 18.09.2023 у розмірі 68914,37 грн. На підтвердження претензії відповідачу позивач надав список №11 від 19.09.2023 та чек поштового відділення №0600046805159.

Оскільки відповідачем відповідь на претензію не було надано, а також не було сплачено матеріальну шкоду, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 68 914, 37 з відповідача.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Статтями 509, 510 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

При цьому статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 516 і 517 ЦК України визначено порядок заміни кредитора у зобов`язанні, а також докази прав нового кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Передача таких документів має на меті перевірку існування у кредитора права вимагати виконання боржником відповідних обов`язків, а також змісту та обсягу таких обов`язків.

Актом приймання-передачі прав вимоги до договору відступлення права вимоги №101 від 04.04.2023 підтверджено факт передачі позивачу оригіналів документів, що підтверджують право вимоги нового кредитора за регресними вимогами по страховому акту №1383 від 11.10.2020, де боржником є ТОВ "ШБУ-77" (відповідач у даній справі) (п.136).

Як встановлено судом вище 19.09.2023 позивачем на адресу відповідача направлено поштове відправлення №0600046805159, проте суд позбавлений можливості встановити, що в цьому поштовому відправленні була саме претензія про стягнення матеріальної шкоди на праві зворотної вимоги за вих.№036/23 від 18.09.2023 разом із доказами переходу до позивача прав у зобов`язанні, оскільки опису вкладення до вказаного поштового відправлення матеріали справи не містять, проте вказані документи долучені позивачем до позову та направлялась відповідачу разом із позовною заявою.

Отже, позивачем отримано право вимоги до відповідача страхового відшкодування за спірним страховим випадком.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки,відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).

Відповідно до правової позиції викладеної у п.6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" від 01 березня 2013 року № 4 не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа може бути притягнена до відповідальності лише самим роботодавцем в регресному порядку.

У спорах, пов`язаних з виплатою страхового відшкодування за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) норми Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Виконання обов`язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, покладений Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" на страховика (винної особи), у межах встановлених даним Законом та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Відтак, враховуючи положення Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та статті 1194 ЦК України, обов`язок з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, лежить на страховикові цієї особи у межах встановлених лімітів, з урахуванням франшизи та у межах шкоди, яка покривається страховиком згідно із законом та договором обов`язкового страхування цивільної відповідальності, а у решті на особі, яка завдала цю шкоду, і яка не покрита її страховиком.

Враховуючи вказане вище, різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу, який відшкодовує страховик згідно з Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", на підставі статті 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Отже, страховик відповідальності винної особи в ДТП, на підставі спеціальної норми ст.29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, та франшизи за полісом обов`язкового страхування, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу, як вказано вище, на підставі статті 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Наведене вище узгоджується з правовою позицією, що викладена в постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 3-50гс15.

ПАТ "НАСК "Оранта", як страховик транспортного засобу винної особи сплатило суму страхового відшкодування в розмірі 98 071, 57 грн., що підтверджується платіжним дорученням №16242 від 01.04.2021.

З метою сплати ТОВ "ШБУ-77" (відповідачем у даній справі) різниці між фактичним розміром шкоди (166 985, 94 грн.) і страховою виплатою (98 071, 57 грн.) позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 68 914, 37 грн. (166 985, 94 грн. - 98 071, 57 грн.).

Відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Тобто відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цією юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, і шкоду така особа заподіяла у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків.

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків розуміється виконання ним роботи, передбаченої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Правовий зв`язок між юридичною або фізичною особою та працівником виникає з трудових відносин незалежно від їх характеру - постійні, тимчасові, сезонні відносини або відносини, що склалися між зазначеними особами при виконанні працівником іншої роботи за трудовим договором (контрактом).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі №426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

ТОВ "Синергія ОІЛ" (третя особа-3 в даній справі) є власником фронтального навантажувача марки SDLG L956FH, реєстраційний номер НОМЕР_4 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію машини серії НОМЕР_5 виданого 27.02.2019.

Як стверджує позивач звертаючись до суду з даним позовом, водій фронтального навантажувача марки SDLG L956FH, реєстраційний номер НОМЕР_4 - ОСОБА_1 (третя особа-1 в даній справі) на час ДТП (11.10.2020) був працівником відповідача, а отже саме відповідач є особою яка має відшкодовувати збитки.

Підтвердженням перебування винної в ДТП особи ОСОБА_1 з відповідачем у трудових відносинах, на переконання позивача, є постанова Берегівського районного суду Закарпатської області від 05.11.2020в справі № 297/2170/20 в якій зазначено, що винна особа працює водієм "ШБУ77", отже вказана обставина не підлягає доказуванню на підставі ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 ГПК України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази.

Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами, встановленими ГПК України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 20.03.2020 у справі № 910/2360/19.

В Постанові Берегівського районного суду Закарпатської області від 05.11.2020 у справі № 297/2170/20 не зазначено ідентифікаційного коду юридичної особи, його організаційно - правову форму, крім того, розгляд адміністративної справи відбувався за відсутності правопорушника.

Крім того, постанова суду про притягнення до адміністративної відповідальності не підтверджує факту перебування ОСОБА_1 в трудових відносинах з ТОВ "ШБУ-77" та не є такою обставиною, яка в розумінні ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України не потребує доказування.

Посилання апелянта на копію трудової книжки, яка була завірена директором ТОВ «ШБУ-77» 14.05.2020 про прийняття на роботу з 17.03.2020 року ОСОБА_1 , свідчить про те, що відповідачем є ТОВ «ШБУ-77», не приймається колегією до уваги, з огляду на таке.

Згідно наказу №67-к від 16.03.2020 ОСОБА_1 (винна особа) 17.03.2023 прийнятий в ТОВ "ШБУ-77" (відповідач в даній справі), як на основне місце роботи, на посаду машиніста навантажувальної машини про, що зроблено запис у трудовій книжці НОМЕР_1 .

Разом із тим, відповідно до наказу №94-к від 16.03.2020 ОСОБА_1 прийнятий на посаду машиніста навантажувальної машини у ТОВ "Синергія ОІЛ" з 17.03.2020 за сумісництвом (а.с. 132 том1).

Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи за наймом.

Оскільки трудова книжка працівника ведеться за основним місцем роботи, відповідно запис до неї про прийняття на роботу за сумісництвом може проводитись за бажанням працівника за основним місцем роботи на підставі витягу з наказу про роботу за сумісництвом, а не як зазначає позивач, що не має запису.

При цьому працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (стаття 24 КЗпП України).

Відповідно до витягу з графіку роботи (змінності) ОСОБА_1 з 01.10.2020 по 31.10.2020 працював на посаді машиніста навантажувальної машини ТОВ "Синергія ОІЛ", а 11.10.2020 він працював з 00:00 до 04:00. Також в табелі обліку використаного робочого часу міститься відмітка про відпрацювання машиністом навантажувальної машини ОСОБА_1 4 год. 11.10.2020 ( а.с. 151 зворотня строна - 152 том 2).

Судом враховано, що в табелі обліку використаного робочого часу ОСОБА_1 в ТОВ "ШБУ-77" 11.10.2020 відсутні будь-які відмітки (а.с. 148 том 2).

Отже, матеріалами справи підтверджено, що на момент ДТП (11.10.2020 об 01:30 год.) ОСОБА_1 (винна особа в ДТП) виконував свої трудові обов`язки у ТОВ "Синергія ОІЛ", крім того судом враховано, що останнє в своїх пояснення зазначає, що на момент ДПТ ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах саме з ним.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що ТОВ "ШБУ-77" не є належним відповідачем у даній справі про відшкодування шкоди, оскільки шкода завдана ОСОБА_1 , особою, яка винна в скоєнні ДТП під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків саме як працівник ТОВ "Синергія ОІЛ".

Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц; від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц; від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц; від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог у позовному обсязі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до ГПК України - змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

На підставі наявних у справі доказів у сукупності, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованих висновків про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі у зв`язку з їх обґрунтованістю та доведеністю в розумінні ст. 76-79 ГПК України.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.

Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 16.05.2024 у справі № 910/15804/23 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судові витрати.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Скайлекс" на рішення Господарського суду Київської області від 16.05.2024 у справі № 910/15804/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 16.05.2024 у справі №910/15804/23 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/15804/23 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, передбачених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

І.А. Іоннікова