Постанова

від 03.12.2024 по справі 910/6224/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2024 р. Справа№ 910/6224/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Іоннікової І.А.

Михальської Ю.Б.

секретар судового засіданні: Романенко К.О.,

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 03.12.2024,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Києві апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Осипенка Геннадія Анатолійовича

на рішення Господарського суду міста Києва

від 09.09.2024 (повний текст складено 23.09.2024)

у справі №910/6224/24 (суддя Т.Ю. Трофименко)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НАТАН КОНСТРАКШН»

до Фізичної особи-підприємця Осипенка Геннадія Анатолійовича

про стягнення 811 168, 88 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «НАТАН КОНСТРАКШН» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Осипенка Геннадія Анатолійовича про стягнення 811 168, 88 грн, з яких: основний борг у розмірі 628 728, 00 грн, інфляційне збільшення у розмірі 18 974, 43 грн, 3% річні у розмірі 19 771, 96 грн та штрафні санкції у розмірі 143 694, 49 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору № 3001-2023/ТЕО транспортно-експедиторського обслуговування від 30.01.2023 в частині здійснення повної та своєчасної оплати за надані позивачем послуги.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі №910/6224/24 позовні вимоги задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Фізичної особи-підприємця Осипенка Геннадія Анатолійовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НАТАН КОНСТРАКШН» заборгованість у розмірі 628 728, 00 грн., 18 974, 43 грн. інфляційних втрат, 19 771, 96 грн. 3% річних, 100 000, 00 грн. штрафних санкцій (пені) та 12 167, 53 грн. судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, а тому таким що підлягає скасуванню повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач зазначає, що позивачем не надано жодного доказу, з якого можна було б чітко відслідкувати дати та тривалість понаднормового користування вагонами (простою) з вини Відповідача, а тому вимоги про стягнення з відповідача 218 400 грн. за користування вагонами понаднормово у зв`язку із невідповідністю якості зерна на підставі наданого Акту виконаних робіт № 280 від 01.05.2023 були протиправними, необґрунтованими та такими, що не підлягали задоволенню. Крім того, позивачем не було доведено наявності у відповідача основної заборгованості у розмірі 628 728, 00 грн, то похідні вимоги про стягнення інфляційного збільшення у розмірі 18 974, 43 грн, 3 % річних у розмірі 19 771, 96 грн, штрафних санкцій у розмірі 143 694, 49 грн також були протиправним та не підлягали задоволенню.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін, наголошуючи на законності та обґрунтованості останнього.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, 30.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «НАТАН КОНСТРАКШН» та Фізичною особою-підприємцем Осипенко Геннадієм Анатолійовичем укладено договір №3001-2023/ТЕО транспортно-технічного обслуговування (надалі - договір), за умовами якого клієнт доручає, а експедитор приймає на себе обов`язки від свого імені та за рахунок клієнта виконати доручення щодо здійснення транспортного експедирування вантажів клієнта залізничним рухомим складом в межах України та/або на експорт/імпорт (надалі - послуги) (п. 2.1. договору).

Умовами договору сторони передбачили наступне.

Клієнт зобов`язується прийняти та оплачувати надані послуги в сумі, узгодженій сторонами в заявці (пунтк 2.2.).

Клієнт здійснює попередню оплату у розмірі 100% від заявленого обсягу перевезення у заявці або партії шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок експедитора на підставі виставлених рахунків протягом 5 (п`яти) банківських днів, але не пізніше 1 (одного) дня до дати запланованого оформлення перевізного документу (залізничної накладної) на навантажений рейс/дати оформлення перевізного документу (залізничної накладної) на підсил вагону (за наявності підсилу), якщо інше не узгоджено в заявці (пункт 4.1.).

Загальна сума договору визначається як загальна вартість послуг, наданих клієнту, згідно Актів виконаних робіт (пункт 4.4.).

Датою надання послуг за цим договором є дата складання Акту виконаних робіт (п. 4.6.).

Протягом 10 (десяти) робочих днів з дати отримання від експедитора акту надання послуг, звіту та оригіналу заявки до нього клієнт зобов`язується їх розглянути, підписати і один примірник підписаного акту надання послуг та звіту до нього разом з оригіналом заявки повернути експедитору. У разі наявності обґрунтованих зауважень, підписати відповідний акт надання послуг та звіт до нього із зауваженнями і повернути їх експедитору у вказаний строк разом із оригіналом заявки. У разі відсутності письмових зауважень клієнта до акті надання послуг та/або звіту до ного після закінчення 10 (десяти) робочих днів з дати отримання ним відповідного акту надання послуг, такий акт та/або звіт до нього вважаються прийнятими клієнтом, а послуги обумовлені в них наданими експедитором в повному обсязі, належним чином відповідно до вимог клієнта та підлягають сплаті (пункт 3.2.20.).

Строк дії Договору встановлюється з моменту його підписання сторонами, Договір дійсний до 31.12.2023 (пункт 10.1.).

Сторони, керуючись взаємною згодою та чинним законодавством України про електроні довірчі послуги та електронний цифровий підпис (ЕЦП), домовились, що в процесі обміну документацією можуть надавати/отримувати, використовувати в роботі будь-які документи/копії документів в електронній формі, засвідчені ЕЦП. Обмін документацією із використанням ЕЦП відбувається за допомогою засобів електронного підпису та печатки із заповненням усіх необхідних реквізитів документів і накладанням ЕЦП уповноваженої особи. Електронний документообіг здійснюється з використанням таких сервісів, як: «M.E.Doc», «Вчасно» та іншого програмного забезпечення, яке визначене сторонами на власний розсуд та відповідає вимогам чинного законодавства (пункт 10.7.).

Як вбачається з матеріалів справи, договір підписано сторонами із застосуванням ЕЦП 30.01.2023, а відтак, вказаний договір є підставою для виникнення у позивача та відповідача взаємних прав та обов`язків.

10.04.2023 сторонами підписано додаткову угоду №2 до договору, якою погоджено здійснення організації перевезення на загальну суму 1 286 010, 00 грн з ПДВ.

Додатковою угодою №2/1 від 28.04.2023 сторонами погоджено здійснення організації перевезення на загальну суму 211 983, 00 грн.

На виконання умов Договору позивачем надано послуги на загальну суму 3 764 403, 00 грн, про що сторонами складено та підписано (шляхом накладання ЕЦП) акти виконаних робіт:

- від 28.03.2023 № 163 на суму 2 051 520, 00 грн з ПДВ;

- від 01.05.2023 № 280 на суму 1 500 900, 00 грн з ПДВ;

- від 04.05.2023 № 299 на суму 211 983, 00 грн з ПДВ.

Відповідач в порядку передоплати перерахував позивачу кошти у загальному розмірі 3 135 675, 00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 13.02.2023 №127 на суму 2 064 000, 00 грн та інформаційними повідомленнями про зарахування коштів від 14.04.2023 №69 на суму 200 000, 00 грн та від 17.04.2023 №70 на суму 871 675, 00 грн.

З огляду на викладене, позивач зазначає, що станом на дати укладення додаткових угод від 10.04.2023 та від 28.04.2023 відповідач оплатив послуги частково, однак із урахуванням тривалих правовідносин між сторонами, позивач прийняв рішення про виконання умов договору без отримання передоплати. Водночас, відповідачем досі не здійснено повної оплати за надані позивачем послуги за договором, у зв`язку з чим за Фізичною особою-підприємцем Осипенко Геннадієм Анатолійовичем обліковується заборгованість у розмірі 628 728, 00 грн, яку заявлено до стягнення за цим позовом. Крім того, оскільки відповідач порушив строки виконання своїх грошових зобов`язань, позивач просить стягнути з нього також 18 974, 43 грн інфляційного збільшення, 19 771, 96 грн 3% річних та 143 694, 49 грн штрафних санкцій.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно з пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до абзацу 2 пунтку 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами статті929 Цивільного кодексу України та статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

В силу положень частини 1 статті 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Відповідно до абзацу 1 статті 11 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Статтею 931 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач належним чином виконав свої договірні зобов`язання та надав відповідачу послуги на загальну суму 3 764 403, 00 грн, що підтверджується підписаними сторонами актами виконаних робіт від 28.03.2023, від 01.05.2023 та від 04.05.2023.

При цьому, факту підписання актів виконаних робіт від 28.03.2023, від 01.05.2023 та від 04.05.2023 відповідач не заперечує, а доказів зворотного матеріали справи не містять.

Разом з цим, заперечення відповідача щодо вимоги про стягнення з останнього 218 400 грн. за користування вагонами понаднормово у зв`язку із невідповідністю якості зерна на підставі наданого Акту виконаних робіт №280 від 01.05.2023, не приймаються судом до уваги, оскільки такий акт підписано відповідачем шляхом проставлення ЕЦП, без заперечень, що свідчить про його згоду із зазначеними у вказаному акті послугами та взяття на себе зобов`язань з їх оплати.

Отже, як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи відповідачем порушено зобов`язання за договором в частині своєчасної оплати наданих позивачем послуг на загальну суму 3 764 403, 00 грн, в той час як відповідач надані послуги оплатив лише частково, на загальну суму 3 135 675, 00 грн, у зв`язку з чим несплаченою залишається заборгованість у розмірі 628 728, 00 грн.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи умови п. 4.4. Договору та наявні в матеріалах справи докази надсилання відповідачу рахунків на оплату від 31.01.2023 №47, від 10.04.2023 №132, від 01.05.2023 №173 та від 28.04.2023 №174, суд дійшов до правильного висновку, що обов`язок відповідача із оплати заборгованості у розмірі 628 728, 00 грн є таким, що настав.

Таким чином, наявними матеріали справи підтверджується факт порушення відповідачем своїх зобов`язань із оплати наданих позивачем за договором послуг, у зв`язку з чим вимоги позивача в частині стягнення основного боргу у розмірі 628 728, 00 грн. є обґрунтованими.

Скаржником, не було спростовано доводів позовної заяви та заявленого до стягнення розміру заборгованості, як і не надано суду доказів повної або часткової сплати наявного боргу.

Відтак, твердження відповідача, що позивач не довів наявність у відповідача основної заборгованості у розмірі 628 728, 00 грн, то похідні вимоги про стягнення інфляційного збільшення у розмірі 18 974, 43 грн, 3 % річних у розмірі 19 771, 96 грн, штрафних санкцій у розмірі 143 694, 49 грн, відхиляються як безпідставні.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

Слід зазначити, що формулювання статті 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних та інфляційні не є неустойкою у розумінні положень статті 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України.

Виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексуУкраїни штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частини 1 статті 546 Цивільного кодексуУкраїни виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.10. договору сторони передбачили, що у разі порушення строків оплати послуг, що надаються експедитором клієнту за цим Договором (в тому числі відшкодування витрат, понесених експедитором в інтересах клієнта), клієнт сплачує експедитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від вартості неоплачених в строк послуг, передбачених цим Договором, за кожен день прострочення платежу. Обов`язок сплати пені наступає у клієнта у випадку надсилання йому експедитором відповідного рахунку та/або вимоги (претензії).

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи відповідачем порушено зобов`язання за договором, а саме: не сплатив кошти по рахункам від 31.01.2023 №47, від 10.04.2023 №132, від 01.05.2023 №173 та від 28.04.2023 №174 у повному обсязі у визначені договором строки.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача пеня у розмірі 143 694, 49 грн. на підставі наданого позивачем розрахунку пені та перевіреного судом першої інстанції.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В силу статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналіз приписів статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України, щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанова Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19).

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (постанова Верховного Суду від 26.03.2020 у справі №916/2154/19).

Разом з цим, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статті 86 Господарського кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідачем порушено свої договірні зобов`язання в частині строку оплати послуг за договором, у зв`язку з чим позивач скористався своїм правом на нарахування штрафних санкцій відповідно до пункту 6.10. договору за таке порушення.

Враховуючи надане законом право суду на зменшення розміру штрафних санкцій, приймаючи до уваги розмір заявленої пені, відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань та часткове виконання останнім своїх зобов`язань за договором, суд прийшов до правильного висновку про зменшення розміру пені.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про зменшення розміру нарахованої позивачем пені до суми 100 000, 00 грн., оскільки таке зменшення є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, яке запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

З огляду на встановлені обставини бездіяльності відповідача щодо оплати вартості наданих послуг за перевезення вантажу, вимоги позивача про стягнення з відповідача 19 771, 96 грн 3% річних та 18 974, 43 грн інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню за розрахунком позивача, перевіреного судом.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі №910/6224/24 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Враховуючи ви ще викладене та керуючись статтями керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Осипенка Геннадія Анатолійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі №910/6224/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі №910/6224/24 залишити без змін.

Матеріали справи №910/6224/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 05.12.2024.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

Ю.Б. Михальська