Постанова

від 04.12.2024 по справі 741/638/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

04 грудня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 741/638/24

Головуючий у першій інстанції Киреєв О. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1408/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів су дової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді: Мамонової О.Є.,

суддів: Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.,

із секретарем: Герасименко Ю.О.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: Ніжинська районна державна адміністрація, Мринська об`єднана територіальна громада в особі Мринської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Україна",-

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи у залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Україна» на рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 12 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Ніжинської районної державної адміністрації, Мринської об`єднаної територіальної громади в особі Мринської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Україна» про визнання права на земельну частку (пай),

У С Т А Н О В И В:

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Ніжинської районної державної адміністрації (далі по тексту - Ніжинська РДА), Мринської об`єднаної територіальної громади в особі Мринської сільської ради (далі по тексту - Мринська ОТГ), Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (далі по тексту - ГУ Держгеокадастру в Чернігівській області) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Україна" (далі по тексту - ТОВ «Агрофірма Україна»), в якому просила визнати за нею право на земельну частку (пай) під №542, загальною площею 6,5921 га, з них рілля - 4,5588 га, сіножаті 2,0633 га, що еквівалентно 7,04 в умовних кадастрових гектарах, вартістю 151 098,94 грн, на який вона має право як член КСП «Україна» с. Мрин, розташованого на території Мринської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області.

Позов обґрунтовувала тим, що з 15.06.1992 по 05.04.1997 вона працювала в КСП «Україна» с. Мрин Носівського району Чернігівської області та була членом цього КСП, правонаступником якого є ТОВ «АФ «Україна».

Зазначала, що коли проводилась реорганізація КСП та розпаювання земель, які належали КСП «Україна», керівництво КСП повідомило її про те, що на всіх членів КСП не вистачило землі, а тому їй не належить до видачі сертифікат на право на земельну частку (пай). У подальшому вона захворіла на онкологічне захворювання і тривалий час не мала можливості займатися вирішенням цього питання.

Указувала, що їй стало відомо, що правоохоронні органи займаються перевіркою щодо зловживань колишніх керівників КСП «Україна» і останні почали повідомляти членів КСП про наявність вільної землі. Вона з`ясувала, що була включена до списку громадян членів КСП «Україна», який був додатком до державного акту на право колективної власності на землю серії ІІ-ЧН № 000092 під дошлюбним прізвищем « ОСОБА_2 » під №371.

Звертала увагу суду на те, що на її звернення Мринська сільська рада надала інформацію про те, що на даний час на території сільської ради поза межами с. Мрин є вільний земельний пай під № НОМЕР_1 , загальною площею 6,5921 га (4,5588 га рілля та 2,0633 га сіножаті), який не сформований в розумінні ЗК України і може бути їй переданий.

05.05.2023 Мринська сільська рада відмовила їй у виділенні земельного паю, пославшись на відсутність правовстановлюючого документа. Таким чином, єдиним способом захистити її майнові права є звернення до суду з даним позовом, рішення якого буде підставою для замовлення, розробки технічної документації, формування земельної ділянки та реєстрації на її ім`я права власності.

Уважала, що звертаючись до суду із цим позовом не пропустила строк позовної давності, так як про свої майнові права на земельну частку (пай) і наявність вільного земельного паю вона довідалась у 2023 році.

Рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 12 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) №542 із земель колишнього КСП «Україна» с. Мрин загальним розміром 6,5921 (4,5588 рілля + 2,0633 сіножаті) в умовних кадастрових гектарах, яка розташована на території Мринської сільської ради, вартістю 151 098 грн 94 коп., як членом колишнього КСП «Україна» с. Мрин.

Стягнуто з Мринської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області в дохід держави судовий збір у розмірі 755 грн 49 коп.

Стягнуто з ТОВ «Агрофірма Україна» в дохід держави судовий збір у розмірі 755 грн 49 коп.

В апеляційній скарзі ТОВ «Агрофірма Україна» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи та порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ОСОБА_1 у позовній заяві стверджувала, що дізналася про порушення свого права на земельну частку (пай) як колишнього члена КСП «Україна» під час проведення реорганізації КСП та розпаювання земель, які належали КСП «Україна», ще у 1998-2000 роках, а відтак право на позов про визнання права на земельну частку (пай) у позивачки виникло як максимум у 2000 році, тобто 24 роки тому. ЦК УРСР 1963 року, який був чинний на той час, передбачав, що строк позовної давності становить три роки, тому ОСОБА_3 мала право звернутися до суду з цим позовом протягом 2000 2003 років, але не пізніше 24.03.2003 дати спливу трьох років з дня закінчення реорганізації КСП «Україна». З огляду на зазначене, суд першої інстанції повинен був відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог з цих підстав.

Заявник указує, що суд першої інстанції при ухваленні рішення також не взяв до уваги того, що:

- рішенням загальних зборів членів КСП «Україна» (протокол №1 від 03.02.1998) право ОСОБА_4 на земельну частку (пай), на видачу сертифіката, що підтверджує це право, було припинено, про що позивач була повідомлена;

- право ОСОБА_4 на земельну частку (пай) з моменту прийняття вищевказаного рішення керівництвом та іншими членами КСП «Україна» не визнавалося;

- позивачкою протягом 1998-2022 років не оскаржувалось жодне рішення загальних зборів членів уповноважених КСП «Україна», якими було припинено її право на земельну частку (пай), на видачу сертифіката, що підтверджує це право.

Зазначає, що районним судом не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19.04.2023 у справі №188/1842/21, від 04.10.2024 у справі №190/1185/20.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Зазначає, що рішення загальних зборів КСП «Україна» від 03.02.1998, яким вирішено не видавати їй сертифікат через звільнення із КСП та на яке посилається відповідач, немає ніякого правового значення. Правомірність включення ОСОБА_4 до Списку (Додатку №1) до Державного акту на право колективної власності на землю ніким не скасована і не оспорена.

Наголошує, що при розгляді справи в суді першої інстанції ТОВ «Агрофірма Україна» займало позицію, що воно не є належним відповідачем, просило відмовити у позові саме до нього, а не по суті, заяви про застосування строків давності не подавало.

Указує, що вона набула право на земельну частку (пай) з дня видачі Державного акту про право колективної власності на землю, в Додатку №1 до якого вона значиться під №371 під першим шлюбним прізвищем ОСОБА_2 . З цього часу вказане право не оспорювалось та не було припинено. Лише при оформленні права власності на землю у 2023 році на підставі існуючого права на земельний пай, їй відмовлено з підстав відсутності у неї сертифікату на право на земельну частку (пай), тобто невизнання її права за захистом якого вона звернулась може мати місце саме з цього часу.

Звертає увагу на те, що оскільки право особи на земельну частку (пай) виникає з моменту отримання сільськогосподарським підприємством Державного акту про право колективної власності на землю, в якому ця особа вказана як така, що має право на земельну частку (пай), це право є непорушним, строк на його реалізацію законодавством не встановлено, а відтак воно підлягає захисту без обмеження строком позовної давності. Її право на отримання у власність земельної ділянки нею набуто та не втрачено, а тому підпадає під захист статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо мирного володіння своїм майном.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ТОВ «Агрофірма Україна» адвоката Висіцької І.В., яка просила задовольнити апеляційну скаргу, позивачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Левченка Г.В., які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, апеляційний суд уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що:

- на момент отримання КСП «Україна» державного акта на право колективної власності на землю позивач була членом цього КСП, була включена до списку осіб, які мають право на одержання земельної частки (паю), і мала правові підстави для отримання відповідного сертифікату;

- оскільки право особи на земельну частку (пай) виникає з моменту отримання сільськогосподарським підприємством державного акта про право колективної власності, в якому ця особа вказана як така, що має право на земельну частку (пай), це право є непорушним, строк на його реалізацію законодавством не встановлено, а відтак воно підлягає захисту без обмеження строком позовної давності;

- саме діями/бездіяльністю Мринської сільської ради та колишнього КСП «Україна», правонаступником прав та обов`язків якого є ТОВ «Агрофірма Україна», було порушено права та інтереси позивача.

З висновком районного суду про наявність у ОСОБА_1 права на земельну частку (пай) апеляційний суд погоджується, проте колегія суддів уважає, що позивачкою пропущено строк для звернення до суду з даним позовом.

Судом у справі встановлено, що згідно з трудовою книжкою колгоспника ОСОБА_4 з 15.06.1992 по 05.04.1997 була членом та працювала у КСП «Україна», була звільнена рішенням правління №7 від 15.06.1992, за невихід на роботу без поважних причин (п. 4 ст. 40 КЗпП України) (а.с. 13-15).

14.11.1995 КСП «Україна» видано Державний акт на право колективної власності на землю серії ІІ-ЧН №000092, загальною площею 3888,3 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відповідно до рішення Мринської сільської Ради народних депутатів від 12.10.1995 №50, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №18 (а.с. 19-22).

У Списку громадян-членів КСП, який є Додатком № 1 до Державного акта на право колективної власності на землю серії ІІ-ЧН №000092 позивачка під прізвищем « ОСОБА_2 » значиться під № НОМЕР_2 (а.с. 23-24).

03.02.1998 загальними зборами членів КСП «Україна» прийнято рішення про виключення, у тому числі ОСОБА_5 , з членів КСП «Україна», що вбачається з копії протоколу № 1 загальних зборів членів КСП «Україна» від 03.02.1998 (а.с. 73-75).

Згідно з архівним витягом із протоколу №3 зборів уповноважених КСП «Україна» від 26.02.2000 на засіданні вказаних зборів було вирішено, що право на земельний та майновий пай мають громадяни, які станом на 08.02.2000 являлися членами КСП «Україна», а також громадяни (їх спадкоємці), які припинили членство в КСП «Україна» з поважних причин (а.с. 201-213).

Як вбачається з архівної довідки архівного відділу Ніжинської районної державної адміністрації №Уст. -938/1 від 16.08.2024 в архівному фонді колгоспу Україна Носівського району у протоколі №2 загальних зборів уповноважених колгоспників колгоспу «Україна» від 29.11.1992 є рішення створити на базі колгоспу «Україна» пайове колективне сільськогосподарське підприємство «Україна».

У протоколі загальних зборів КСП «Україна» від 08.02.2000 є рішення про реформування КСП «Україна».

У документах архівного фонду Носівської райдержадміністрації є розпорядження голови райдержадміністрації від 24.03.2000 №97 «Про державну реєстрацію товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма «Україна». В Статуті значиться, що ТОВ «Агрофірма Україна» створена на базі КСП «Україна» і є правонаступником прав та обов`язків КСП «Україна» (а.с. 214).

24.03.2000 проведено державну реєстрацію ТОВ «Агрофірма «Україна» та видано останньому Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №720090 (а.с. 215).

Довідками виконавчого комітету Мринської сільської ради Носівського району Чернігівської області від 19.07.2018 №733/03-04 та від 25.04.2023 №153/03-08 підтверджується, що на території Мринської сільської ради є вільні земельні ділянки сільськогосподарського призначення, за межами с. Мрин на землях колективної власності колишнього КСП «Україна» є вільна земельна ділянка за №542 (а.с. 16, 17).

З відповіді ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області на адвокатський запит від 23.07.2018вбачається, що згідно списку громадян членів КСП «Україна», які мають право на середню земельну частку (пай) гр. ОСОБА_5 внесена за №371. Згідно Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) по колишньому КСП «Україна» на гр. ОСОБА_5 сертифікат на право на земельну частку (пай) не зареєстровано (а.с. 18).

05.05.2023 ОСОБА_1 звернулася до сільського голови Мринської ОТГ із заявою про виділення їй в натурі земельної ділянки відповідно до Списку громадян-членів КСП «Україна», які мали право на земельну частку (пай) (а.с. 25).

Листом від 05.05.2023 №03-03/485 Мринська сільська рада повідомила позивачку про неможливість виділення їй в натурі земельної ділянки (паю), тому що згідно Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» список громадян-членів КСП «України» не відноситься до правовстановлюючого документа на підставі якого можна виділити в натурі земельну ділянку. При розпаюванні земель бувшого КСП «Україна» було визначено розмір паю в умовних кадастрових гектарах 7,04 га. Розмір паю за №542 складає: загальна площа - 6,5921 га, з них рілля 4,5588 га, сіножаті 2,0633 га. Нормативно грошова оцінка паю складає 151 098,94 грн (а.с. 26).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.

Частиною дев`ятою статті 5 Земельного кодексу України (тут і надалі по тексту у редакції від 22 червня 1993 року) передбачено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Згідно з вимогами частини першої статті 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.

Так, в статті 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» визначено, що право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай); громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов`язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості. Громадянам, зазначеним в абзаці п`ятому частини першої цієї статті, земельні ділянки в натурі (на місцевості) виділяються із земель запасу чи резервного фонду в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. У разі відсутності на території відповідної ради необхідних площ земель запасу чи резервного фонду земельна ділянка за їх згодою може бути виділена в натурі (на місцевості) меншого розміру або за рахунок земель запасу чи резервного фонду, розташованих на території іншої ради в межах області.

Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

У статті 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» зазначено, що сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай).

При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі, остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до п. 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Згідно з вимогами статей 22, 23 ЗК України та зазначеного Указу особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акта.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта. Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом колективного сільськогосподарського підприємства на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Суд першої інстанції, встановивши, що на момент отримання КСП «Україна» державного акта на право колективної власності на землю ОСОБА_1 була членом цього КСП та була включена до списку осіб, які мають право на одержання земельної частки (паю), дійшов правомірного висновку про те, що вона мала правові підстави для отримання відповідного сертифікату.

Колегія суддів погоджується з тим, що право позивачки на земельну ділянку (пай) виникло з моменту отримання КСП «Україна» державного акта на право колективної власності на землю.

При цьому, виключення ОСОБА_4 03.02.1998 з членів КСП «Україна» та прийняття зборами уповноважених КСП «Україна» 26.02.2000 рішення про те, що право на земельний та майновий пай мають громадяни, які станом на 08.02.2000 являлися членами КСП «Україна», а також громадяни (їх спадкоємці), які припинили членство в КСП «Україна» з поважних причин, не впливає на її право на отримання земельної частки (паю), так як на момент видачі державного акту вона була членом КСП та була включена до списку осіб, які мали право на одержання земельної частки (паю).

Проте апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги щодо необхідності застосування до спірних правовідносин строків позовної давності, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом.

Правовідносини, що є предметом розгляду у цій справі, виникли до набрання чинності ЦК України, отже для вирішення даної справи підлягають застосуванню норми ЦК УРСР.

Згідно зі статтею 71 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до статті 75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

Згідно з вимогами статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і переривання перебігу строків позовної давності встановлюються і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Відповідно до статті 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Аналогічні положення містяться у статтях 256, 257, 261 чинного ЦК України.

Згідно положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 81 ЦПК України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Таким чином, пропущення строку позовної давності за відсутності доказів про поважність причин пропуску якого, є підставою для відмови в позові, якщо особа не доведе, що про порушення права вона довідалася або могла довідатися в межах строку позовної давності.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 611/10/17, від 31.10.2019 у справі № 629/548/17, від 04.10.2021 у справі № 190/1185/20, від 19.04.2023 у справі № 188/1842/21.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), неодноразово наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

У постанові від 01 лютого 2023 року у справі №289/624/21 Верховний Суд зазначав, що особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акту на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акту. Разом із тим, відхиляючи доводи касаційної скарги у цій справі щодо заявлення позову у межах позовної давності, касаційний суд вказав, що оскільки розпаювання земель колишніх колгоспів, яке почало проводитись з 1993 року, є загальновідомим фактом, позивач міг знати про видачу у 1995 році ПКСП ім. Несененка державного акту на право колективної власності на землю зі списком громадян, які мали право на земельну частку (пай). Із позовом позивач звернувся лише у квітні 2021 року, через 25 років з моменту виділення земель ПКСП ім. Несененка.

У постанові від 19 квітня 2023 року у справі №188/1842/21 Верховний Суд вказував, що особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акту на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акту. За обставинами цієї справи суд касаційної інстанції вказував, що скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції правомірно виходив із того, що право на позов у ОСОБА_1 виникло з 1997 року, тобто з початком розпаювання земель, коли у березні 1997 року йому відмовлено у видачі сертифікату на земельну частку (пай) у зв`язку із тим, що на момент безпосереднього розпаювання земель він не був членом КСП «Дніпропетровське», а тому трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК Української РСР, минув до набрання чинності ЦК України 2003 року, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Суд був зобов`язаний застосувати наслідки спливу позовної давності без подання відповідної заяви іншими сторонами спору. Разом із тим, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що під час розгляду справи в місцевому суді відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності

У справі, що переглядається установлено, що 14.11.1995 КСП «Україна», в якому ОСОБА_1 працювала з 15.06.1992 по 05.04.1997, видано Державний акт на право колективної власності на землю серії ІІ-ЧН №000092 загальною площею 3888,3 га для сільськогосподарського виробництва, у Списку громадян-членів КСП «Україна», який є Додатком №1 до вказаного Державного акту на право колективної власності на землю, ОСОБА_4 значиться під №371.

У свою чергу, позивачка звернулася з позовом до суду у березні 2024 року, тобто з пропуском строку позовної давності, перебіг якого розпочався після видачі 14.11.1995 Державного акту на право колективної власності на землю. При цьому, у позовній заяві ОСОБА_1 зазначала, що при реорганізації КСП та розпаюванні земель, які належали КСП «Україна», керівники КСП повідомили її про те, що на всіх членів КСП не вистачило землі і їй не належить до видачі сертифікат про право на земельну частку (пай). Тобто, про порушення свого права позивачка дізналася не пізніше ніж у 2000 році, коли було закінчено реорганізацію КСП.

Відповідно, посилання позивачки у позові вказують на її обізнаність про паювання земель у КСП і порушення її прав та підтверджують об`єктивну можливість останньої дізнатися про порушення своїх прав ще у 2000 році, проявивши розумний ступінь обачливості та добросовісності.

З огляду на викладене, трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК Української РСР, минув до набрання чинності ЦК України 2003 року, що є підставою для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 . За положеннями ст. 75 ЦК Української РСР суд зобов`язаний застосувати наслідки спливу позовної давності без подання відповідної заяви іншими сторонами спору

Посилання ОСОБА_1 на те, що вона тривалий час хворіла і не мала можливості займатися даним питанням, а також про виявлення правоохоронними органами зловживань колишніми керівниками КСП «Україна», є голослівними, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження вказаних фактів.

Не заслуговують на увагу посилання позивачки у відзиві на апеляційну скаргу на постанови Верховного Суду від 29.09.2021 у справі №181/257/19, від 03.11.2021 у справі №540/1100/18 та від 09.04.2024 у справі №175/2209/19, так як рішення у цих справах та у справі, що переглядається, ухвалені за різних фактичних обставин.

Так, у справі № 181/257/19 особа звернулась до суду із вимогами щодо встановлення факту належності йому запису у списку - додатку громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства, кооперативу або товариства до державного акта на право колективної власності на землю, оскільки не могла реалізувати своє право на земельну частку (пай) через допущену помилку в написанні його даних по батькові, а вимога щодо визнання права на земельну частку (пай) була похідною у вказаній справі. При цьому право на отримання земельної частки (паю) згідно списку громадян, доданого до державного акта, у якому значиться позивач у вказаній справі, ніким не оспорювалось й, відповідно, не потребувало захисту в порядку позовного провадження. У зв`язку з наведеним, під час вирішення питання щодо встановлення факту належності особі запису у списку - додатку до державного акта позовна давність не застосовується.

У справі №540/1100/18 судом установлено, що право позивача на земельну частку (пай) виникло з моменту отримання КСП «Росія» державного акту на право колективної власності на землю, в якому він вказаний як такий, що має право на земельну частку (пай), що підтверджується додатком до цього державного акту. З цього часу вказане право позивача не оспорювалося та припинено.

Натомість у справі, яка переглядається, позивачка сама указує на те, що при реорганізації КСП та розпаюванні земель, які належали КСП «Україна», керівники КСП повідомили її про те, що їй не належить до видачі сертифікат про право на земельну частку (пай), тобто саме тоді вона дізналася про порушення свого права.

У справі №175/2209/19 Верховним Судом установлено, що оскільки за обставинами цієї справи апеляційний суд встановив, що заяв про застосування наслідків спливу позовної давності відповідачі у цій справі не подавали, а про порушення свого права дізнались із довідок архівного відділу від 07 травня 2018 року, колегія суддів не вбачає у діях судів попередніх інстанцій порушення норм матеріального права.

У справі, що наразі переглядається, строк позовної давності сплив до набрання чинності ЦК України 2003 року, а тому в підлягають застосванню норми ЦК УРСР 1963 року, відповідно до яких позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

Таким чином, врахувавши наведені норми законодавства, правові позиції Верховного Суду, апеляційний суд уважає за необхідне відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

З огляду на зазначене, апеляційна скарга ТОВ «Агрофірма «Україна» підлягає задоволенню, а рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 12 серпня 2024 року скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Ніжинської РДА, Мринської ОТГ в особі Мринської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, ТОВ «Агрофірма «Україна» про визнання права на земельну частку (пай).

Згідно із ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 7 ст. 141 ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ураховуючи, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи (а.с. 10) та звільнена від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про сплату судового збору», апеляційним судом задоволено апеляційну скаргу ТОВ «Агрофірма «Україна», рішення суду скасовано, то судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 2 266,47 грн (а.с. 140) слід компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст. 141, 367, 374, 376 ч. 1 п. 4, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Україна» задовольнити.

Рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 12 серпня 2024 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Ніжинської районної державної адміністрації, Мринської об`єднаної територіальної громади в особі Мринської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Україна» про визнання права на земельну частку (пай) - відмовити.

Компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Україна» (місцезнаходження: Чернігівська область, Ніжинський район, с. Мрин, вул. Броварця, 1, ЄДРПОУ 30885821) за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України судовий збір за апеляційний розгляд справи в розмірі 2 266,47 гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 06 грудня 2024 року.

Головуюча: О.Є. Мамонова

Судді: Н.В. Висоцька

Н.В. Шитченко