Рішення

від 02.12.2024 по справі 137/882/23

ЛІТИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 137/882/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" грудня 2024 р.

Літинський районний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Желіховського В.М.

секретаря судових засідань Голота О.В.

розглянув увідкритому судовомузасіданні вселищі Літинцивільну справуза позовноюзаявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Літинської державної нотаріальної контори Вінницької області про визнання заповіту недійсним,

ВСТАНОВИВ:

До Літинського районного суду Вінницької області звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Літинської державної нотаріальної контори Вінницької області про визнання заповіту недійсним.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті батька відкрилася спадщина, яка складається з будинковолодіння АДРЕСА_1 , яке належало йому на праві власності.

Зазачає, що вона є єдиним спадкоємцем першої черги за законом. Крім того, її батько 04 лютого 1999 року склав заповіт, яким все належне йому майно заповів її.

Тому, 08.02.2023 ОСОБА_1 звернулася до Вінницької районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини та цього ж дня було відкрито спадкову справу №52/2023.

Позов мотивує тим, що після звернення до нотаріальної контори її стало відомо, що батько ОСОБА_4 за життя склав інший заповіт.

Із інформаційної довідки із Спадкового реєстру №71469002 від 14.02.2023 стало відомо, що заповідачем ОСОБА_4 31.01.2018 року було складено заповіт, посвідчений державним нотаріусом Літинської державної нотаріальної контори Вінницької області.

Із отриманої відповіді стало відомо, що з заявами про прийняття спадщини звернулась вона - донька померлого та дружина померлого - відповідач по справі ОСОБА_2 .

Позивач вважає, що заповіт, який вчинений 31.01.2018 року на ім`я відповідача ОСОБА_2 порушує її право на спадщину, як особи яка відноситься до спадкоємців першої черги за законом так як є рідною дочкою покійного.

Оскаржуваний нею заповіт, був вчинений батьком в період коли він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними так як виявляв ознаки тривалого психічного розладу обумовленого комплексом наявних у нього неврологічних та ендокринологічних захворювань.

Тому змушена звернутися до суду з вказаним позовом і просить визнати недійсним заповіт 31.01.2018 року складений ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Літинської державної нотаріальної контори Вінницької області та зареєстрований у спадковому реєстрі за №61938254.

01.12.2023 до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_2 , в якому зазначає, що заперечує проти позову ОСОБА_1 ,, оскільки ОСОБА_4 на момент складання заповіту 31.01.2018 року був в здоровому розумі, керував своїми діями і його волевиявлення в заповіті було свідомим і вільним.

Він дійсно хворів, проте його хвороби ніяк не доводять стан того, що він не усвідомлював значення своїх дій. В задоволенні позову просить відмовити.

13.02.2024 до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_3 , в якому зазначає, що заперечує проти позову ОСОБА_1 , оскільки наведені нею в позові обставини не доводять того, що ОСОБА_4 на момент складання оскаржуваного заповіту не усвідомлював значення своїх дій. В задоволенні позову просить відмовити.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Тунік Ю.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю. Суду пояснив, що його довірителька є рідною дочкою покійного ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і відповідно спадкоємцем за законом першої черги, яка претендує на прийняття спадщини після його смерті. За життя з батьком у неї були добрі стосунки. Коли батько хворів, вона його забрала до себе, доглядала. Проте, він хотів жити у своїй хаті і переїхав в смт. Літин. Знала, що батько зробив на її користь заповіт, тому після його смерті звернулася в нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини. У нотаріальній конторі, її стало відомо про наявність заповіту вчиненого її покійним батьком на користь відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Вважає, оскаржуваний заповіт недійсним, так як він не міг усвідомлювати значення своїх дій. За період з 2016 по 2019 покійний переніс декілька інсультів, перебував на "Д" обліку у лікарні, мав цукровий діабет і постійно потребував медикаментозного лікування. Тому йому складно було висловлювати свою думку, спотворював слова, змінював звуки та ін. В нього не працювала права половина тіла, тому йому складно було самому ходити та пересуватися без сторонньої допомоги, права рука не працювала та він не міг нею нічого робити, в тому числі писати та підписувати заповіт. Тому просить позов задовольнити та визнати заповіт від 31.01.2018 недійсним.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала. суду пояснила, що покійний ОСОБА_4 після смерті дружини проживав одиноко. Його донька, позивачка по справі, не навідувала його, не допомагала. У 2020 році він звертався до суду з позовом про стягнення з неї аліментів на його користь, щоб якось полегшити свій матеріальний стан та мати можливість купити ліки. Він дійсно дуже хворів і потребував сторонньої допомоги, проте він повністю розумів значеннях своїх дій. Він сам ходив до останнього дня. По його проханню, вона стала йому допомагати, доглядати його, а взамін 31.01.2018 року він склав на неї та її сина заповіт. Він повністю був адекватний, все розумів, будь-яких психічних розладів не мав, а ті хвороби, які у нього були ніяк не впливали на стан його здоров`я. Він сам писав, читав. 21.11.2020 року ОСОБА_4 запропонував її одружитися і вони зареєстрували шлюб, оскільки він був дуже доброю і чуйною людиною. До кінця днів його життя, вона здійснювала за ним догляд. Після його смерті похоронила. Ні позивачка, його дочка ОСОБА_1 , ні брата, ні внука на похованні не були. Будь-якої участі не приймали. В задоволенні позову просить відмовити, оскільки це дійсно була воля покійного ОСОБА_4 .

Представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 адвокат Базалицький Р.В. в судовому засіданні заперечив проти позову повністю. Доповнив відповідача ОСОБА_2 тим, що нотаріус Літинської державної нотаріальної контори, яка посвідчувала заповіт керувалась виключно Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Вона при зверненні перевіряє усі документи, проводить розмову та роз`яснює процесуальні наслідки вчинення нотарільної дії у здатності усвідомлювати значення своїх дій, відповідності волі і волевиявлення особи щодо вчинення нотаріальної дії. В разі, виявлення будь-яких протиріч, даний заповіт не був би посвідчений. Тому, піддавати під сумнів та визнавати заповіт вчинений ОСОБА_4 31.01.2018 не має будь-яких правових підстав. Позивачем не наведено жодного доказу, щодо визнання його недійсним. В задоволенні позову просить відмовити.

Представник відповідача Літинської державної нотаріальної контори Вінницької області завідувач ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилася, надіслала до суду листа про розгляд справи без представника нотаріальної контори, при цьому зазначає, що покладаються на думку суду.

Із показань свідка ОСОБА_6 допитаного в судовому засіданні встановлено, що покійний ОСОБА_4 був його дідусем. У них були добрі з ним стосунки. Дідусь під час хвороби проживав разом з ними в м. Вінниці, так як потребував допомоги. Потім самостійно поїхав проживати по свому місцю проживання в смт. Літин. Він також його провідував, приїздив до нього в смт. Літин. Через об`єктивні причини, на похорон дідуся він прибути не зміг.

Із показань свідка ОСОБА_7 допитаного в судовому засіданні встановлено, що покійний ОСОБА_4 є його рідним братом. Він тривалий час проживав одиноко, дружина померла, донька мала свою сім`ю. Через хвороби, йому потрібен був догляд. Брат постійно до нього приходив. В них були добрі стосунки та в 2017 році брат склав на нього заповіт. Він думав, що його доглянуть, але він постійно від`їзджав на роботу в м.Київ. Брат до останнього був в адекватному стані, все розумів та орієнтувався. Будь-яких відхилень у нього не було. За тиждень до його смерті, він приїзджав до нього на Різдво, той був у свідомому стані. На похованні брата він не був.

Із показань свідка ОСОБА_8 допитаної в судовому засіданні встановлено, що вона є сусідкою ОСОБА_4 і перебувала з ним у добрих відносинах. Він дійсно хворів та потребував сторонньої допомоги. Не дивлячись на захворювання, він все добре розумів. Також вона знає, що ОСОБА_2 постійно допомогала ОСОБА_4 , доглядала за будинком і ОСОБА_4 говорив її, що він хоче заповісти своє майно ОСОБА_2 та її сину. У 2018 році вона ходила разом з нею та ОСОБА_4 в нотаріальну контору, де покійний зробити на неї заповіт. При складанні самого заповіту вона не була присутня, а очікувала у коридорі. ОСОБА_4 з ОСОБА_2 проживали як одна сім`я, тримали господарство, табун гусей, кури. ОСОБА_4 до останньої хвилини свого життя сам ходив. Коли на вулиці, йому стало погано він впав. ОСОБА_2 та вона викликали швидку та занесли його до хати. ОСОБА_2 поховала ОСОБА_4 за свої кошти. Нікого з родичів на похованні не було.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, заслухавши пояснення сторін, врахувавши пояснення свідків, дійшов наступного висновку.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1ст.19 Цивільного процесуальногокодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.

Так, судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження позивача ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.5) її батьками зазначені ОСОБА_4 та ОСОБА_10 .

Позивач після реєстрації шлюбу 05.11.1995 року з ОСОБА_11 , змінила прізвище на " ОСОБА_12 ", що підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища (а.с.10).

Відповідно до свідоцтва про смерть (а.с.6) ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (а.с.7-8) чинним є заповіт вчинений заповідачем ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно до Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі (а.с.9) 08.02.2023 здійснено реєстрацію спадкової справи після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9).

Відповідно до копії заповіту (а.с.7) вчиненого ОСОБА_4 04.02.1999 року судом встановлено, що своє спадкове майно він заповів ОСОБА_9 .

21.11.2017 ОСОБА_4 вчинив заповіт на користь ОСОБА_7 , 1961 року народження (а.с.119).

31.01.2018 ОСОБА_4 вчинив заповіт на користь ОСОБА_2 , 1961 року народження та ОСОБА_3 , 1989 року народження.

Відповідно до листа КНП "Літинська центральна районна лікарня" Літинської селищної ради за №234 від 10.04.2023 (а.с.22) встановлено, що ОСОБА_4 неодноразово знаходився на стаціонарному лікуванні в період 2015-2020 та зазначено терміни його перебування у відділеннях лікарні.

Також в судовому засіданні досліджено чотири копії історії хвороби ОСОБА_4 , 1948 року народження (а.с.122-148).

Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 24.11.2020 (а.с.96-99) в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на непрацездатних батьків відмовлено повністю.

Відповідно до копії спадкової справи №52/2023 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_4 (а.с.151-167) дослідженої в судовому засіданні встановлено, що у ній містяться заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

21.11.2020 зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу (а.с.183).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостоюст. 203 ЦК України. Тобто, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його волі.

У статті 1233 Цивільного кодексу України, зазначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. (ч. 1 ст. 1236 Цивільного кодексу України)

Відповідно до положень статті 1247 Цивільного кодексу України, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними устаттях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 1251 Цивільного кодексу України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Стаття 1257 Цивільного кодексу України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 Цивільного кодексу України.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі. (правова позиція Верховного суду, викладена у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 515/1104/17)

Крім того, згідно з положеннями статті 1248 ЦК України, нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

За приписами ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Заповіт є одностороннім правочином, а тому він повинен відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У відповідності до ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Спеціальною нормою, яка передбачає підстави недійсності заповіту є ст. 1257 ЦК України, якою визначено лише дві підставі недійсності заповіту.

Так, згідно ч. 2 передбачено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

За цією ж статтею недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Таким чином, слід прийти до висновку, що заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. При цьому, недійсним заповіт може бути визнаний у випадках, у яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, коли заповіт складений особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту), коли заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Верховний Суд у постанові від 18.08.2021 у справі № 551/335/18 зазначив, зокрема, що заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати важливі для особи питання щодо призначення спадкоємців, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

У постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 674/461/16-ц зроблено висновок, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Як вбачається з пояснень свідка ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вбачається, що на момент укладення заповіту ОСОБА_4 був свідомим, орієнтувався у часі, не виявляв жодних ознак психічного розладу та не виявляв будь-яких ознак хвороб, які б перешкоджали йому скласти заповіт, оскільки, в даному спорі предметом доказування не є наявність або відсутність свідомості під вчинення правочину, а саме психічна можливість у особи, яка вчиняє правочин усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

На переконання суду, заповіт ОСОБА_4 відповідає вимогам закону щодо його форми та порядку укладення, особу заповідача встановлено за паспортом із зазначенням у заповіті реєстраційного номеру облікової картки платника податків, підписаний особисто спадкодавцем, зазначено місце складення заповіту, вказано дату й місце його посвідчення, посвідчений державним нотаріусом Літинської державної нотаріальної контори Вінницької області Гуменюк Н.П., яка перевірила дієздатність заповідача і з`ясувала його дійсну волю щодо розпорядження майном на випадок своєї смерті та підтвердила, що ОСОБА_4 усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.

Статтею 81 ЦПК України покладено на кожну зі сторін обов`язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цих Кодексом.

Позивачем та його представником не надано суду належних та допустимих доказів, які б засвідчували, що на момент складання заповіту від 31.01.2018 спадкодавець ОСОБА_4 не розумів значення своїх дій та не міг ними керувати. Також судом не встановлено, що при складанні заповіту були порушені вимоги діючого законодавства.

Відтак, воля заповідача, виражена у формі заповіту є волевиявленням померлого та не викликає сумнівів у її правомірності, оскільки він добровільно виразив своє волевиявлення, склавши заповіт на дружину ОСОБА_2 та її сина ОСОБА_3 . Судом, за клопотанням представника позивача, призначена посмертна судово-психіатричної експертиза, проте позивачем оплачена не була, та ухвала суду від 15.02.2024 була повернута без виконання

Позовні вимоги позивача грунтуються на тому, що саме вона мала би бути спадкоємцем після смерті батька ОСОБА_4 , так як вона є його рідною донькою та також має заповіт. Варто зазначити, щонепогодження із текстом заповіту не є підставою для його визнання недійсним.

Крім того, суду не надано жодного доказу, які б свідчили про недійсність заповіту. Дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників судового розгляду, враховуюючи показання свідків, суд не вбачає правових підстав для визнання заповіту від 31.01.2018 року недійсним, а тому приходить до висновку про необхідність відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позову, оскільки судом достовірно встановлено, що покійний ОСОБА_4 добровільно виразив своє волевиявлення, склавши заповіт на дружину ОСОБА_2 та її сина ОСОБА_3 .

Згідно ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне судові витрати залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. 13, 19, 76-82, 258-265, 268,293,294 ЦПК України, ст.ст.1251-1257, 202-215, 225 ЦК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Літинської державної нотаріальної контори Вінницької області про визнання заповіту недійсним, відмовити. Апеляційну скаргу на рішення суду сторони можуть подати протягом 30 днів з дня проголошення рішення до Вінницького апеляційного суду через Літинський районний суд Вінницької області. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя : Желіховський В. М.