Постанова

від 04.12.2024 по справі 916/3542/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/3542/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Богацької Н.С., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури - Євглевський А.В. за посвідченням ;

від Товариства з обмеженою відповідальністю «ВМС-10» - Чукітова В.В. на підставі ордеру;

від Одеської обласної державної адмінстації не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВМС-10», м Одеса

на рішення Господарського суду Одеської області від 27.03.2024, м. Одеса, суддя першої інстанції Сулімовська М.Б. повний текст складено та підписано 03.05.2024 року

у справі: №916/3542/23

за позовом Заступника керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса

в інтересах держави в особі: Одеської обласної державної адміністрації, м. Одеса

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ВМС-10», , с. Борисівка Одеської області

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

15 серпня 2023 року Заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМС-10", с. Борисівка Одеської області з позовною заявою, в якій просив:

- усунути перешкоди власнику - державі в особі Одеської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання Товариством з обмеженою відповідальністю "ВМС-10" озера Сасик площею 20000 га, розташованого на території Білгород-Дністровського та Ізмаїльського районів Одеської області, разом із земельною ділянкою під ним для цілей спеціального використання водних біоресурсів в режимі рибогосподарської експлуатації;

- усунути перешкоди власнику - державі в особі Одеської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМС-10" повернути державі в особі Одеської обласної державної адміністрації озеро Сасик площею 20000 га, розташоване на території Білгород-Дністровського та Ізмаїльського районів Одеської області, разом із земельною ділянкою під ним.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначив, що відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВМС - 10", під виглядом Режиму СТРГ безпідставно здійснює використання озера Сасик за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку та водний об`єкт, а тому, на думку прокурора, використання Товариством земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом має бути припиненим, а земельна ділянка з розташованим на ній водним об`єктом підлягає поверненню до земель держави.

Звертаючись до місцевого господарського суду з позовною заявою, прокурор, обґрунтовуючи підставність представництва ним інтересів держави в особі Одеської обласної державної адміністрації, вказав, що відповідно до с.5 ст.122 Земельного кодексу України, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами 3, 4 і 8 цієї статті, у власність або користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 15.06.2023 №10-15-0.3-2322/2-23, земельна ділянка під озером Сасик не увійшла до складу сільських, селищних та районних рад. Отже, означена земельна ділянка належить до земель державної власності, розпорядження якими здійснює Одеська обласна державна адміністрація. Тому, на думку прокурора, в силу положень ст. 17, 20, 122 Земельного кодексу України, органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, є Одеська обласна державна адміністрація.

Так, з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді обласною прокуратурою направлено до Одеської обласної державної адміністрації лист від 26.06.2023 №12-934вих-23, яким повідомлено про неправомірне використання Товариством з обмеженою відповідальністю "ВМС-10" озера Сасик та запропоновано надати інформацію про вжиті заходи реагування або намір вжити заходи реагування.

Листом від 26.07.2023 №6440/4/01-46/7558/2-23 Одеська обласна державна адміністрація повідомила, що з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМС-10" про зобов`язання повернути земельну ділянку та водний об`єкт озеро Сасик, припинення права користування водним об`єктом не зверталась. Вказане, за твердженням прокурора, свідчить про нездійснення захисту інтересів держави уповноваженим суб`єктом владних повноважень, а саме, Одеською обласною державною адміністрацією.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.03.2024 року у справі №916/3542/23 (суддя Сулімовська М.Б.) позовні вимоги заступника керівника Одеської обласної прокуратури задоволено у повному обсязі; усунуті перешкоди власнику - державі в особі Одеської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання Товариством з обмеженою відповідальністю "ВМС-10" озера Сасик площею 20000 га, розташованого на території Білгород-Дністровського та Ізмаїльського районів Одеської області, разом із земельною ділянкою під ним для цілей спеціального використання водних біоресурсів в Режимі рибогосподарської експлуатації; усунуті перешкоди власнику - державі в особі Одеської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМС-10" повернути державі в особі Одеської обласної державної адміністрації озеро Сасик площею 20000 га, розташоване на території Білгород-Дністровського та Ізмаїльського районів Одеської області, разом із земельною ділянкою під ним; вирішено питання про стягнення з відповідача на користь Одеської обласної прокуратури сплаченого судового збору за подання позовної заяви.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМС-10" з моменту погодження режиму спеціального товарного рибного господарства (СТРГ) у 2018 році відсутні будь-які речові права на земельну ділянку з розташованим на ній водним об`єктом - озером Сасик, оскільки у останнього відсутні будь-які документи, що підтверджують право користування земельною ділянкою водного фонду на озері Сасик. Також, ухвалюючи оскаржуване рішення у справі, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВМС-10» з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 27.03.2024 року у справі №916/3542/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог прокурора, вирішити питання про стягнення на користь відповідача судових витрат по даній справі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, скаржник зазначає, що у даній справі відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Одеської обласної державної адміністрації.

Так, скаржник, посилаючись на положення статті 152 Земельного кодексу України статей 5, 6, 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", статей 17,28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади, пунктів 1,3,4,51 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15 у редакції, чинній на час звернення прокурора з цим позовом, зазначає, що ці норми передбачають право органів Держгеокадастру звертатися до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі в частині виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням.

Отже, скаржник звертає увагу, що матеріали справи не містять попереднього звернення прокурора до Головного управління Держгеокадастру у Одеській області з вимогою про вжиття заходів щодо захисту інтересів держави.

Скаржник, зазначає, що звернення прокурора до Одеської обласної державної (воєнної) адміністрації мало формальний характер, оскільки прокурор направив лист №12-934 вих-23 26.06.2023 року, відповідь від Одеської обласної державної (воєнної) адміністрації на звернення прокурора датована 27.07.2023 року. І вже 04.08.2023 року прокурор направляє повідомлення Одеській обласній державній (воєнної) адміністрації про звернення із позовом до суду. З 27.07.2023 року до 04.08.2023 року пройшло 5 робочих днів, тобто фізично було неможливо здійснити перевірку і належним чином відреагувати на звернення прокурора.

Також, скаржник зазначає, що відповідач не займає фізично озеро Сасик, а орендує приміщення поруч із самим озером. Відповідач орендує ряд приміщень у фізичних осіб, які в свою чергу є власниками та/або орендарями земельних ділянок, на яких розміщені зазначені приміщення. Відповідачем не встановлено жодного обладнання, чи обмежено доступ до озеру, чи іншим шляхом ускладнено користування водним об`єктом.

Скаржник звертає увагу, на те, що у матеріалах відсутні акти оглядів території, здійснення перевірки фактичного користування тощо, що може спростовувати доводи відповідача.

Крім того, скаржник вказує, що відповідач здійснював промисел водних біоресурсів на озері Сасик на підставі режиму спеціального товарного рибного господарства (СТРГ), зазначена діяльність фактично здійснювалась до 24.02.2022 року.

Позивач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу, в строк визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі, не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

18.06.2024 року ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВМС-10» на рішення Господарського суду Одеської області від 27.03.2024 року у справі №916/3542/23, призначено дату судового засідання.

В судовому засіданні, яке відкладалося, представник скаржника підтримав свої доводи, викладені письмово в апеляційній скарзі, просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Одеської області від 27.03.2024 року у справі № 916/3542/23 задовольнити, вказане вище рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у позовних вимогах прокурора відмовити у повному обсязі.

Представник прокуратури в судовому засіданні просив апеляційну скаргу скаржника залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи повідомлення про відправлення ухвал, зокрема, про відкриття провадження у справі та призначення її до судового розгляду засобами електронного зв`язку, про причини неявки в судове засідання суд апеляційної інстанції не повідомив.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З урахуванням викладеного, оскільки судом апеляційної інстанції було створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, явка сторін до суду ухвалами не визнавалася обов`язковою, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, учасники справи мали можливість подати всі необхідні клопотання та заяви, висловити свої позиції щодо суті спору та вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників прокуратури та відповідача, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ВМС-10», потребує часткового задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 27.03.2024 року у справі № 916/3542/23 потребує скасування з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини сторін стосуються користування водним об`єктом та земельною ділянкою під ним, а саме, «озером» Сасик, який фактично є лиманом на північно-західному узбережжі Чорного моря, поблизу Гирла Дунаю.

Прокурор та суд першої інстанції посилається на те, що його площа складає 215 кв.м., глибиною до 3,3 м., природний рівень Сасика на 0,3 м. нижчий від рівня моря. Лиман видовжений на 35 км. від моря при максимальній ширині 11 км. «Озеро» Сасик є найбільшим таким водним об`єктом в Україні.

Земельна ділянка під озером не сформована, відомості про земельну ділянку до Державного земельного кадастру не внесено.

В матеріалах справи є наявними карти, з яких вбачається, що частина водної поверхні перекрита дамбою, але даний водний об`єкт розташований поряд з національним природним заповідником, проте розмежування не проведено і офіційних даних щодо конкретної прощі його частин, яка має назву «озеро» або «водосховище» Сасик, матеріали справи не містять. Тобто, надані прокурором дані містять суперечливу інформацію.

Листом від 08.12.2022 №08-24/02-1475 Басейнове управління водних ресурсів річок Причорномор`я та нижнього Дунаю щодо надання копії водогосподарського паспорту водосховища Сасик, повідомило Заступника керівника Одеської обласної прокуратури про те, що в Управлінні відсутній водогосподарський паспорт водосховища Сасик, а також акти на право постійного користування земельної ділянкою під водосховищем.

Листом від 08.12.2022 року №10-15-0.10-3877/2-22 Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повідомило, що за відсутності сформованого об`єкту оцінки земельної ділянки із визначеною площею, межами, цільовим призначенням та внесеною інформацією про неї до Державного земельного кадастру, розрахунок нормативної грошової оцінки 1 м.кв. земельної ділянки підлягає уточненню після внесення такої інформації до Державного земельного кадастру.

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 15.06.2023 №10-15-0.3-2322/2-23, земельна ділянка під озером Сасик розташована на території, що не увійшла до складу сільських, селищних та районних чи місцевих рад.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВМС-10» здійснює використання «водосховища» Сасик на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації водосховища Сасик в умовах спеціального товарного рибного господарства, погодженого 02.10.2018 Управлінням Державного агентства рибного господарства в Одеській області та 22.10.2018 Держрибагентством.

Згідно п.1 Режиму спеціального товарного рибного господарства (СТРГ), режим розроблений Державним підприємством "Одеський центр Південного науково-дослідного інституту морського рибного господарства та океанографії".

Відповідно до п. 2.1 Режиму спеціального товарного рибного господарства (СТРГ), водосховище Сасик розташоване на крайньому південному заході Дунайсько-Дніпровського межиріччя у безпосередній близькості від Кілійської дельти р. Дунай. Від Чорного моря є дамбою і є канал з Дунаєм.

За п.2.2 Режиму спеціального товарного рибного господарства (СТРГ), розміри становлять: а) довжина - 29 км, б) ширина - 3-12 км, в) площа водного дзеркала, на яку розповсюджується режим спеціального товарного рибного господарства (СТРГ) і прийнята у розрахунках, складає - 20 тис. га, г) об`єм - 300 куб.км, ґ) максимальна глибина - 2,7 м, д) середня глибина - 1,5 м. В п.11 Режиму спеціального товарного рибного господарства (СТРГ) визначено обсяги вилучення водних біоресурсів за видами і по роках.

Згідно п.16 Режиму спеціального товарного рибного господарства (СТРГ), термін дії останнього з 22.10.2018 по 31.12.2027.

В тексті цього Режиму зазначено, що дана водойма є проблематичною, бо не є замкнутою, відсутні повністю контрольовані умови (неможливість повного опріснення води, бо канал не дороблений і замулений, тому наказ Мінагрополітики та продовольства України №45 «Про затвердження Зон аквакультури та рибопродуктивості по регіонах України» не застосовується.

Здійснення Товариством з обмеженою "ВМС-10" рибогосподарської діяльності згідно режиму рибогосподарської експлуатації «водосховища» Сасик, погодженого Держрибагенством 22.10.2018, підтверджено листом Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Одеській області від 12.12.2022 №1-3-9/1857-22.

З інформації, наданої Управлінням Державного агентства меліорації та рибного господарства у Одеській області, слідує, що відповідачем протягом 2019 - 11 місяців 2022 року щорічно здійснювалось вилучення понад 800 тисяч кг водних біоресурсів, а у 2022 році - понад 200 тисяч кг.

Також, відповідно до листа Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Одеській області від 23.06.2023 №1-3-9/1545-23, ТОВ "ВМС-10" згідно з останнім звітом з початку 2023 року станом на 16.06.2023 здійснено вилов 8651 кг водних біоресурсів.

Як зазначено в позові, за результатами вивчення питання наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у сфері охорони навколишнього природнього середовища обласною прокуратурою встановлено порушення вимог земельного, водного та природоохоронного законодавства було направлено до Одеської обласної державної адміністрації лист від 26.06.2023 №12-934вих-23, яким повідомлено про неправомірне використання Товариством з обмеженою відповідальністю "ВМС-10" «озера» Сасик та запропоновано надати інформацію про вжиті заходи реагування або намір вжити заходи реагування.

Листом від 26.07.2023 №6440/4/01-46/7558/2-23 Одеська обласна державна (військова) адміністрація повідомила, що з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМС-10" про зобов`язання повернути земельну ділянку та водний об`єкт озеро Сасик, припинення права користування водним об`єктом не зверталась в зв`язку з відсутністю у неї інформації стосовно здійснення цим підприємством промислу водних ресурсів.

04.08.2024 року Одеська обласна прокуратура в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратури» повідомила Одеську обласну державну адміністрацію, про те що підготовлено позовну заяву до господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю « ВМС-10» про усунення перешкод у користуванні та розпорядження майном шляхом припинення використання для цілей спеціального використання водних біоресурсів в Режимі рибогосподарської експлуатації земельної ділянки в комплексу з розташованим на ній водним об`єктом, зобов`язання повернути земельну ділянку з розташованим на ній водним об`єктом. Даний лист зареєстровано адміністрацією 07.08.2024 року. Прокурор звернувся до суду першої інстанції із позовною заявою до суду вже 15.08.2024 року.

Інших належних та допустимих доказів стосовно спірних правовідносин, які виникли між сторонами, матеріали господарської справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для усунення перешкод державі в особі Одеської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні спірним водним об`єктом «озером» Сасик, разом із земельною ділянкою під ним визначеним прокурором у прохальній частині позовної заяви шляхом.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи часткового прийняття аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, мотиви, за якими суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції у даній справі.

Оскільки в даному випадку апеляційна скарга скаржника ґрунтується на доводах щодо повноважень прокурора в частині здійснення представництва інтересів держави в суді, перш ніж здійснювати оцінку правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції по суті позовних вимог, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія перевіряє підставність представництва прокурором інтересів держави з огляду на доведення ним належними доказами по справі наявності повноважень у спірних правовідносинах обраного прокурором позивача щодо розпорядження, контроля тощо відносно визначеного водного об`єкта та його донної поверхні.

Так, як вбачається з матеріалів справи, прокурор, звертаючись до суду з позовними вимогами в інтересах Одеської обласної державної адміністрації, вказав, про те що ст.5 ст.122 Земельного кодексу України, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами 3, 4 і 8 цієї статті, у власність або користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 15.06.2023 №10-15-0.3-2322/2-23, земельна ділянка під «озером» Сасик не увійшла до складу сільських, селищних та районних рад, а тому, на думку прокурора, зазначена земельна ділянка належить до земель державної власності, розпорядження якими здійснює Одеська обласна державна адміністрація. Також прокурор вважає, що саме обраний ним позивач наділений правомочністю по відношенню до визначеного ним водного об`єкту «озеру» Сасик.

При цьому, матеріали справи взагалі не містять будь-яких доказів стосовно правового режиму даного водного об`єкту у розрізі того, що він відноситься саме до «озера» місцевого (обласного) значення, і право розпоряджатися таким об`єктом державної власності має саме Одеська обласна державна адміністрація.

З цього приводу судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (такі висновки наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18); під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Питання щодо представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», який набрав чинності 15.07.2015.

Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (абзац перший частини третьої). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший-третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Відповідно до приписів статті 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи й інтереси інших осіб, визначені у статті 29 Господарського процесуального кодексу України.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною третьою статті 25 Закону України «Про прокуратуру».

Аналогічні положення містяться й у частині четвертій статті 53 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Отже, вимоги законодавства щодо обов`язку прокурора, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній заяві обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва не змінилися (див. пункт 44 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 09.07.2024 у цій справі № 910/2876/17).

Системне тлумачення вказаних вище положень Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Водночас тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманими від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки: «…Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 вказала, що: «…визначений частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, пункти 26, 27; від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, пункти 57, 58; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.18; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.18).

Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов`язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора визначені статтею 174 Господарським процесуальним кодексом України».

Велика палата Верховного суду в постанові від 11.06.2024 року у справі №925/1133/18 зазначила таке:

« 99. Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.12).

100. У пункті 7.17 постанови від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

101. Виходячи з викладеного, в зазначеній категорії справ найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб`єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб`єктів задовольнити позовні вимоги.

102. У пункті 10.21 постанови від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.20).

103. Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі»

Цією постановою Велика Палата Верховного суду висновувала, що прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави.

Так, у даній справі, з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді обласною прокуратурою було направлено до Одеської обласної державної адміністрації лист від 26.06.2023 №12-934вих-23, яким повідомлено про неправомірне використання Товариством з обмеженою відповідальністю "ВМС-10" «озера» Сасик та запропоновано надати інформацію про вжиті заходи реагування або намір вжити заходи реагування.

Листом від 26.07.2023 №6440/4/01-46/7558/2-23 Одеська обласна державна (військова) адміністрація повідомила, що з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМС-10" про зобов`язання повернути земельну ділянку та водний об`єкт «озеро» Сасик, припинення права користування водним об`єктом не зверталась в зв`язку з відсутністю у неї інформації стосовно здійснення цим підприємством промислу водних ресурсів.

Вказане, за твердженням прокурора, свідчить про нездійснення захисту інтересів держави уповноваженим суб`єктом владних повноважень, а саме, Одеською обласною державною адміністрацією.

В свою чергу, згідно статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Статтею 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної власності у користування здійснюється, зокрема, органами виконавчої влади, які приймають рішення на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Водночас, згідно зі статтею 3 Водного кодексу України усі водні об`єкти на території України становлять її водний фонд. До водного фонду належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водостоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти; 2) підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

Частиною першою статті 58 Земельного кодексу України та статтею 4 Водного кодексу України, передбачено, що до земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами.

За правилами частин першої, третьої статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і; берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до частин п`ятої статті 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Своєю чергою, частиною восьмою статті 122 Земельного кодексу передбачено, що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно зі статтею 5 Водного кодексу України до водних об`єктів загальнодержавного значення належать: 1) внутрішні морські води та територіальне море; 2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання; 3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків; 4) водні об`єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних. До водних об`єктів місцевого значення належать: 1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об`єктів загальнодержавного значення; 2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

У відповідності до статті 6 Водного кодексу України води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об`єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

За змістом пункту 3 Правил охорони внутрішніх морських вод і територіального моря України від забруднення та засмічення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.02.1996 № 269 (у редакції постанови від 29.03.2002 № 431) внутрішні морські води України - це, зокрема, води заток, бухт, губ і лиманів, морів та проток, що історично належать Україні.

Згідно зі статтею 14 Водного кодексу України (пункти 2, 14-1) до відання Кабінету Міністрів України у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів належить розпорядження внутрішніми морськими водами, територіальним морем, а також акваторією морських портів.

До компетенції обласних, Київської, Севастопольської міських державних адміністрацій, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів належить: погодження проектів водоохоронних зон; вирішення інших питань у галузі регулювання водних відносин, визначених законом (стаття 17-2 Водного кодексу України (у відповідній редакції)).

Застосовуючи наведені норми земельного і водного законодавства України у їх сукупності, Верховний Суд у постановах від 17 травня 2018 року у справі № 915/1134/16 (причал № 8), від 22 вересня 2021 року у справі № 910/11648/19 при розгляді спорів, що виникли у схожих правовідносинах, дійшли висновку про те, що управління та контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів, у тому числі розпорядження водними об`єктами загальнодержавного значення, належить до відання Кабінету Міністрів України.

Отже, як слідує з матеріалів справи, «озеро» Сасик це лиман на північно-західному узбережжі Чорного моря, поблизу Гирла Дунаю; площа 215 кв.м., глибина до 3,3 м., природний рівень Сасика на 0,3 м. нижчий від рівня моря. Лиман видовжений на 35 км. від моря при максимальній ширині 11 км, земельна ділянка під озером не сформована, відомості про земельну ділянку до Державного земельного кадастру не внесено, що підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 15.06.2023 №10-15-0.3-2322/2-23.

Крім того, колегія суддів зазначає, що наказом Міністерства екології та природних ресурсів України 24 червня 2016 року №229 (у редакції наказу Міністерства екології та природних ресурсів України від 23 лютого 2017 року № 89) затверджено положення про Дунайський біосферний заповідник з якого вбачається, що Дунайський біосферний заповідник разом із протоками і внутрішніми водоймами та двокілометровою смугою знаходиться в акваторії Чорного моря в межах Кілійського району, вершиною якого є «озеро» Сасик і частина Джантшейського лиману в межах Татарбунарського району Одеської області який складає 50252,9 га. Рішенням ЮНЕСКО від 02.02.99 Дунайський біосферний заповідник, в тому числі і частина цього лиману «озера» Сасик включено до Світової мережі біосферних заповідників у складі білатерального румунсько-українського біосферного резервату "Дельта Дунаю" та віднесено до сфери управління Національної академії наук України (далі - НАН України).

Таким чином, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що даний водний об`єкт є саме «озером» або «водосховищем» місцевого значення, тоді як фактично він є лиманом на північно-західному узбережжі Чорного моря, поблизу Гирла Дунаю, земельна ділянка під яким до теперішнього часу не є сформованою, визначеною у встановленому чинним законодавством України порядку межами, частина цього водного об`єкту перебуває в складі заповіднику, і питання опріснення лиману для переведення його до статусу «озера» до теперішнього часу не вирішено на державному рівні.

З огляду на вищезазначене, в даному випадку обласною прокуратурою не доведено ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції, що Одеська обласна державна (воєнна) адміністрація є відповідним суб`єктом, який має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави (компетентним органом) у спірних правовідносинах щодо розпорядження таким водним об`єктом та земельною ділянкою під ним, оскільки такою компетенцією в даному випадку (коли відсутнє розмежування водних об`єктів, зокрема, загальнодержавної власності) наділений Кабінет Міністрів України, який не є позивачем у справі №916/3542/23. Тому звернення прокурора до суду є передчасним, а місцевий господарський суд помилково задовольнив позовні вимоги, не звернувши увагу на відсутність в матеріалах справи доказів правомірності визначення прокурором належного органу держави, в інтересах якого слід в даному випадку звертатися з такими позовними вимогами.

Крім того, місцевий господарський суд не врахував, що у випадку, якщо суд встановить, що визначений прокурором позивач не є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, тобто, відбулося звернення прокурора в інтересах неналежного позивача, це матиме процесуальним наслідком відмову у задоволенні відповідного позову.

Подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 26.08.2020 у справі № 911/2032/17, від 05.10.2021 у справі № 925/1214/19 та від 16.02.2022 у справі № 904/1407/21.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: не з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Пунктом 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що аргументи, викладені в апеляційній скарзі, частково знайшли свої підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах Одеської обласної державної адміністрації, є помилковим, з огляду на що Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ВМС-10», с. Борисівка Одеської області потребує часткового задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 27.03.2024 року у справі №916/3542/23 потребує скасування з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації в зв`язку зі зверненням прокурора в інтересах неналежного позивача.

Керуючись ст. 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВМС-10», с. Борисівка Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 27.03.2024 року у справі №916/3542/23 задовольнити частково.

Скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 27.03.2024 року у справі №916/3542/23.

Відмовити у задоволенні позовних вимог Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВМС-10», Одеська область, Білгород-Дністровський, с. Борисівка про усунення перешкод у користуванні та розпорядження майном шляхом припинення використання для цілей спеціального використання водних біоресурсів в Режимі рибогосподарської експлуатації земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом, зобов`язання повернути земельну ділянку з розташованим на ній водним об`єктом.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодекс України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 04.12.2024 року.

Повний текст постанови складено 05.12. 2024 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва

Судді Н.С. Богацька

Я.Ф. Савицький