Постанова від 12.03.2025 по справі 916/3542/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2025 року

м. Київ

cправа № 916/3542/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуюча, Краснов Є. В., Мачульський Г. М.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представників учасників справи:

прокурора - Сімаченко А. О.,

відповідача - Чукітової В. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2024

(судді Діброва Г. І., Богацька Н. С., Савицький Я. Ф.)

у справі за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВМС-10»

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном.

ВСТАНОВИВ:

1. Історія справи

1.1. Заступник керівника Одеської обласної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації (далі - Одеська ОДА, позивач) до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВМС-10» (далі - ТОВ «ВМС-10», відповідач), в якому просив:

- усунути перешкоди власнику - державі в особі Одеської ОДА у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання ТОВ «ВМС-10» озера Сасик площею 20000 га, розташованого на території Білгород-Дністровського та Ізмаїльського районів Одеської області, разом із земельною ділянкою під ним для цілей спеціального використання водних біоресурсів в режимі рибогосподарської експлуатації;

- усунути перешкоди власнику - державі в особі Одеської ОДА у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання ТОВ «ВМС-10» повернути державі в особі Одеської ОДА озеро Сасик площею 20000 га, розташоване на території Білгород-Дністровського та Ізмаїльського районів Одеської області, разом із земельною ділянкою під ним.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач під виглядом спеціального товарного рибного господарства безпідставно здійснює використання озера Сасик за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку та водний об`єкт, а тому, на думку Прокурора, використання відповідачем земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом має бути припиненим, а земельна ділянка з розташованим на ній водним об`єктом підлягає поверненню до земель держави.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. Площа спірного водного об`єкта та земельної ділянки під ним «озера» Сасик, який фактично є лиманом на північно-західному узбережжі Чорного моря, поблизу гирла Дунаю складає 215 м2, глибиною до 3,3 м, природний рівень на 0,3 м нижчий від рівня моря; видовжений на 35 км від моря при максимальній ширині 11 км.

2.2. Земельна ділянка під озером не сформована, відомості про земельну ділянку до Державного земельного кадастру не внесені.

2.3. Листом від 08.12.2022 № 08-24/02-1415 Басейнове управління водних ресурсів річок Причорномор`я та нижнього Дунаю щодо надання копії водогосподарського паспорта водосховища Сасик повідомило Прокурора про відсутність водогосподарського паспорта водосховища Сасик, а також актів на право постійного користування земельної ділянкою під водосховищем.

2.4. Головне управління Держгеокадастру в Одеській області листом від 08.12.2022 № 10-15-0.10-3877/2-22 повідомило Прокурора, що за відсутності сформованого об`єкта оцінки земельної ділянки із визначеною площею, межами, цільовим призначенням та внесеною інформацією про неї до Державного земельного кадастру, розрахунок нормативної грошової оцінки 1 м2 земельної ділянки підлягає уточненню після внесення такої інформації до Державного земельного кадастру.

2.5. Згідно із листом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 15.06.2023 № 10-15-0.3-2322/2-23 земельна ділянка під «озером» Сасик розташована на території, що не увійшла до складу сільських, селищних та районних чи місцевих рад.

2.6. ТОВ «ВМС-10» здійснює використання «водосховища» Сасик на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації водосховища Сасик (Режим) в умовах спеціального товарного рибного господарства (СТРГ), погодженого 02.10.2018 Управлінням Державного агентства рибного господарства в Одеській області та 22.10.2018 Держрибагентством, за умовами якого:

- Режим розроблений Державним підприємством "Одеський центр Південного науково-дослідного інституту морського рибного господарства та океанографії" (пункт 1);

- водосховище Сасик розташоване на крайньому південному заході Дунайсько-Дніпровського межиріччя у безпосередній близькості від Кілійської дельти р. Дунай, відокремлене від Чорного моря дамбою і з`єднане каналом з Дунаєм (пункт 2.1);

- розміри становлять: а) довжина - 29 км, б) ширина - 3-12 км, в) площа водного дзеркала, на яку розповсюджується режим спеціального товарного рибного господарства (СТРГ) і прийнята у розрахунках, складає - 20 тис. га, г) об`єм - 300 куб.км, ґ) максимальна глибина - 2,7 м, д) середня глибина - 1,5 м (пункт 2.2);

- термін дії Режиму з 22.10.2018 по 31.12.2027 (пункт 16);

2.7. Здійснення ТОВ «ВМС-10» рибогосподарської діяльності згідно з Режимом, погодженим Держрибагентством 22.10.2018, підтверджено листом Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Одеській області від 12.12.2022 № 1-3-9/1857-22.

2.8. З інформації, наданої Управлінням Державного агентства меліорації та рибного господарства у Одеській області, слідує, що відповідач протягом 2019 року- 11 місяців 2022 року щорічно здійснював вилучення понад 800 тис. кг водних біоресурсів, а у 2022 році - понад 200 тис. кг. Відповідно до листа Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Одеській області від 23.06.2023 № 1-3-9/1545-23, ТОВ «ВМС-10» згідно з останнім звітом з початку 2023 року станом на 16.06.2023 здійснило вилов 8651 кг водних біоресурсів.

2.9. Як зазначено в позові, за результатами вивчення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у сфері охорони навколишнього природнього середовища обласною Прокурор встановив порушення вимог земельного, водного та природоохоронного законодавства та направив до Одеської ОДА лист від 26.06.2023 № 12-934вих-23, яким повідомив про неправомірне використання ТОВ «ВМС-10» «озера» Сасик та запропонував надати інформацію про вжиті заходи реагування або намір вжити заходи реагування. Листом від 26.07.2023 № 6440/4/01-46/7558/2-23 Одеська обласна державна (військова) адміністрація повідомила, що з позовом до ТОВ «ВМС-10» про зобов`язання повернути земельну ділянку та водний об`єкт «озеро» Сасик, припинення права користування водним об`єктом не зверталась у зв`язку з відсутністю у неї інформації стосовно здійснення цим підприємством промислу водних ресурсів.

2.10. Згідно з листом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 15.06.2023 № 10-15-0.3-2322/2-23 земельна ділянка під «озером» Сасик не увійшла до складу сільських, селищних та районних рад, тому, на думку Прокурора, зазначена земельна ділянка належить до земель державної власності, розпорядження якими здійснює Одеська ОДА. Прокурор вважає, що саме обраний ним позивач наділений правомочністю по відношенню до визначеного ним водного об`єкта «озера» Сасик.

3. Короткий зміст судових рішень

3.1. Господарський суд Одеської області рішенням від 27.03.2024 позов задовольнив у повному обсязі.

3.2. Рішення мотивував тим, що, враховуючи відсутність у відповідача будь-яких документів, які підтверджують право користування земельними ділянками водного фонду на озері Сасик, наявні підстави для задоволення позову.

3.3. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 04.12.2024 рішення Господарського суду Одеської області від 27.03.2024 скасував та відмовив у задоволенні позовних вимог.

3.4. Постанову мотивував тим, що:

- в матеріалах справи немає належних та допустимих доказів того, що водний об`єкт є саме «озером» або «водосховищем» місцевого значення, тоді як фактично він є лиманом на північно-західному узбережжі Чорного моря, поблизу гирла Дунаю, земельна ділянка під яким до теперішнього часу не є сформованою, визначеною у встановленому чинним законодавством України порядку межами, частина цього водного об`єкта перебуває в складі заповідника, і питання щодо опріснення лиману для переведення його до статусу «озера» до теперішнього часу не вирішено на державному рівні;

- прокурор не довів ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції, що Одеська ОДА є відповідним суб`єктом, який має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави (компетентним органом) у спірних правовідносинах щодо розпорядження цим водним об`єктом та земельною ділянкою під ним, оскільки такою компетенцією в цьому випадку (коли відсутнє розмежування водних об`єктів, зокрема, загальнодержавної власності) наділений Кабінет Міністрів України, який не є позивачем у цій справі;

- місцевий господарський суд не врахував, що у випадку, якщо суд встановить, що визначений прокурором позивач не є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, тобто, відбулося звернення прокурора в інтересах неналежного позивача, це матиме процесуальним наслідком відмову у задоволенні відповідного позову.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. Прокурор подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2024, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Одеської області від 27.03.2024.

4.2. Зазначив, що подає касаційну скаргу у відповідності до виключного випадку, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки є необхідність відступити від висновків щодо застосування статті 14 Водного кодексу України (далі - ВК України) та статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 915/1134/16 та від 22.09.2021 у справі № 910/11648/19, згідно з якими управління та контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів, у тому числі розпорядження водними об`єктами загальнодержавного значення, належить до відання Кабінету Міністрів України.

4.3. Вважає, що існує неузгодженість між положенням пункту 2 статті 14 ВК України (де закріплено, що Кабінет Міністрів України розпоряджається внутрішніми морськими водами, територіальним морем, а також акваторією морських портів) та положеннями частин третьої, четвертої статті 51 ВК України, частини восьмої статті 122 ЗК України (де Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями на розпорядження земельною ділянкою в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом).

4.4. Водночас скаржник зазначає, що є належним представником інтересів держави в особі Одеської ОДА відповідно до приписів статті 1311 Конституції України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.09.2019 у справі № 815/724/15, від 28.01.2021 у справі № 380/3398/20, від 05.10.2021 у справі № 380/2266/21, від 02.12.2021 у справі № 320/10736/20, від 23.12.2021 у справі № 440/6596/18.

5. Позиції інших учасників справи

5.1. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні, а постанову апеляційного господарського суду залишити без змін.

5.2. Позивач не скористався правом на подання відзиву на касаційну скаргу Прокурора.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

6.2. Спір у цій справі виник у зв`язку із наявністю чи відсутністю правових підстав для усунення перешкод власнику, яким, на думку Прокурора, є Одеська ОДА, у користуванні та розпорядженні спірним водним об`єктом шляхом припинення використання вказаного об`єкта та шляхом повернення цього водного об`єкта і земельної ділянки під ним.

6.3. Прокурор вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування статті 14 ВК України та статті 122 ЗК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 915/1134/16 та від 22.09.2021 у справі № 910/11648/19, згідно з якими управління та контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів, у тому числі розпорядження водними об`єктами загальнодержавного значення, належить до відання Кабінету Міністрів України. На висновки у цих справах послався суд апеляційної інстанції під час розгляду справи.

6.4. Апеляційний суд встановив, що наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 24.06.2016 № 229 (у редакції наказу Міністерства екології та природних ресурсів України від 23.02.2017 № 89) затверджене положення про Дунайський біосферний заповідник, з якого вбачається, що Дунайський біосферний заповідник разом із протоками і внутрішніми водоймами та двокілометровою смугою знаходиться в акваторії Чорного моря в межах Кілійського району, вершиною якого є «озеро» Сасик і частина Джантшейського лиману в межах Татарбунарського району Одеської області, який складає 50 252,9 га. Рішенням ЮНЕСКО від 02.02.1999 Дунайський біосферний заповідник, в тому числі і частина цього лиману «озера» Сасик включено до Світової мережі біосферних заповідників у складі білатерального румунсько-українського біосферного резервату «Дельта Дунаю» та віднесено до сфери управління Національної академії наук України.

6.5. Як з`ясував суд апеляційної інстанції, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що водний об`єкт є саме «озером» або «водосховищем» місцевого значення, тоді як фактично він є лиманом на північно-західному узбережжі Чорного моря, поблизу гирла Дунаю, земельна ділянка під яким до теперішнього часу не є сформованою, визначеною у встановленому чинним законодавством України порядку межами, частина цього водного об`єкта перебуває в складі заповідника, і питання щодо опріснення лиману для переведення його до статусу «озера» до теперішнього часу не вирішено на державному рівні.

6.6. Зважаючи на встановлені обставини справи, а також положення статей 58, 59, 79, 84, 116, 122, 123 ЗК України, статей 3, 5, 6, 14, 172 ВК України, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Прокурора, оскільки Прокурор звернувся з позовом в особі неналежного позивача. Суд вказав що відповідним суб`єктом, який має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави (компетентним органом) у спірних правовідносинах щодо розпорядження таким водним об`єктом та земельною ділянкою під ним у такому випадку (коли відсутнє розмежування водних об`єктів, зокрема, загальнодержавної власності) наділений Кабінет Міністрів України, який не є позивачем у цій справі (№ 916/3542/23).

6.7. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

6.8. Колегія суддів зазначає, що згідно з абзацом 3 пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень із зазначених підстав касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частину статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 910/2171/20, від 29.08.2023 у справі № 909/635/22, від 13.12.2022 у справі № 911/1186/20, від 05.07.2022 у справі № 904/3860/19.

6.9. Відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

6.10. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

6.11. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16.

6.12. Основним завданням Верховного Суду відповідно до положень частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення сталості та єдності судової практики.

6.13. Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

6.14. Як вже зазначалось, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, Прокурор просить відступити від висновків щодо застосування норми права (статті 122 ЗК України, статті 14 ВК України) стосовно повноважень Кабінету Міністрів України на розпорядження земельними ділянками та водними об`єктами у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 915/1134/16, від 22.09.2021 у справі № 910/11648/19.

6.15. Прокурор зазначає, що недоречним є посилання суду апеляційної інстанції на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 17.05.2018 у справі № 915/1134/16, від 22.09.2021 у справі № 910/11648/19, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними, предметом спору були земельні ділянки, які є частиною дна Бузького лиману та одночасно акваторією морського порту, водночас предметом спору у цій справі (№ 916/3542/23), що розглядається, є земельна ділянка та водний об`єкт озера Сасик, яке не є акваторією морського порту.

6.16. Скаржник вважає, що внаслідок неправильного застосування пункту 2 статті 14 ВК України, застосування нечинної норми частини восьмої статті 122 ЗК України, а також застосування висновків Верховного Суду, які регулюють інші відносини, суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків щодо повноважень Кабінету Міністрів України на розпорядження земельною ділянкою та водним об`єктом озера Сасик.

6.17. Обґрунтовуючи підстави для відступу, скаржник зазначає, що Верховний Суд у справі № 915/1134/16 застосував нерелевантні висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 29.03.2016 у справі № 814/4685/13-а щодо застосування пункту 2 статті 14 ВК України. У постанові Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 910/11648/19 (спір щодо земельної ділянки дна Бузького лиману, що є акваторією морського порту) Верховний Суд також дійшов висновків про те, що розпорядження водними об`єктами загальнодержавного значення, належить до відання Кабінету Міністрів України.

6.18. Колегія суддів з`ясувала, що постанова Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 915/1134/16 ухвалена за позовом прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Миколаївської обласної державної адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство «Термінал-Укрхарчозбутсировина» про зобов`язання вчинити дії, визнання незаконним і скасування розпорядження. У постанові Верховний Суд, ураховуючи положення статей 14, 172 ВК України, статті 79 ЗК України, зазначив, що суди обох інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що Миколаївська обласна державна адміністрація діяла у межах наданих їй повноважень, затверджуючи проєкт землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, яка належить до земель водного фонду, зайнятих водним об`єктом загальнодержавного значення, безпідставно не визнали незаконним і не скасували спірне розпорядження.

6.19. Постанова Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 910/11648/19, від висновків у якій також просить відступити скаржник, ухвалена за позовом виконувача обов`язків прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Миколаївської обласної державної адміністрації, Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про визнання незаконним та скасування розпорядження, скасування реєстраційних записів. У цій постанові Верховний Суд виснував, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що, затверджуючи проєкт землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, яка належить до водних об`єктів загальнодержавного значення, Миколаївська обласна державна адміністрація діяла поза межами наданих їй повноважень (положень статей 14, 172 ВК України, статті 79 ЗК України), тому суди попередніх інстанцій правомірно скасували розпорядження виконувача функцій і повноважень голови Миколаївської обласної державної адміністрації від 24.05.2019 № 163-р «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування ДП «Адміністрація морських портів України» для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій (будівництво причалу № 8 під перевантажувальний комплекс генеральних вантажів та подальшого їх обслуговування) на вул. Заводській, 23 в Заводському районі, м. Миколаєва».

6.20. Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постановах від 17.05.2018 у справі № 915/1134/16 та від 22.09.2021 у справі № 910/11648/19, на які посилається Прокурор у касаційній скарзі, дійшов висновку про те, що управління та контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів, у тому числі розпорядження водними об`єктами загальнодержавного значення, належить до відання Кабінету Міністрів України. Тобто при розгляді справ № 915/1134/16 та № 910/11648/19 у правовідносинах, подібних зі справою № 916/3542/23, що розглядається, Верховний Суд сформулював висновок щодо застосування положень статей 14, 172 ВК України, статті 79 ЗК України при визначенні належного суб`єкта, до відання якого належить управління та контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів, у тому числі розпорядження водними об`єктами загальнодержавного значення.

6.21. Колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 5 ВК України (тут і далі в редакції, чинній на момент звернення Прокурора з позовною заявою) до водних об`єктів загальнодержавного значення належать: 1) внутрішні морські води та територіальне море; 2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання; 3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків; 4) водні об`єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних. До водних об`єктів місцевого значення належать: 1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об`єктів загальнодержавного значення; 2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

6.22. Відповідно до статті 6 ВК України води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об`єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об`єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

6.23. За змістом пункту 3 Правил охорони внутрішніх морських вод і територіального моря України від забруднення та засмічення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.02.1996 № 269 (у редакції постанови від 29.03.2002 № 431), внутрішні морські води України - це, зокрема, води заток, бухт, губ і лиманів, гаваней і рейдів, береги яких повністю належать Україні; води заток, бухт, губ і лиманів, морів та проток, що історично належать Україні.

6.24. Згідно з пунктом 2 статті 14 ВК України до відання Кабінету Міністрів України у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів належить розпорядження внутрішніми морськими водами, територіальним морем.

6.25. Таким чином, враховуючи вимоги пункту 2 статті 14 ВК України, розпорядження внутрішніми морськими водами України, до яких належать води лиманів, належить до повноважень Кабінету Міністрів України.

6.26. З урахуванням наведеного та встановлених апеляційним судом обставин справи, колегія суддів вважає помилковими доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції пункту 2 статті 14 ВК України.

6.27. Отже, Верховний Суд вважає, що в межах цієї справи немає правових підстав для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17.05.2018 у справі № 915/1134/16 та від 22.09.2021 у справі № 910/11648/19, а тому наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилися під час касаційного провадження.

6.28. Колегія суддів зазначає, що у Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - ЄДРСР) 10.02.2025 опубліковано постанову Верховного Суду від 28.01.2025 у справі № 916/4357/23, яка є релевантною до спірних правовідносин у цій справі (№ 916/3542/23).

6.29. Оскільки зазначена постанова була відсутня на момент звернення Прокурора до Верховного Суду із касаційною скаргою (26.12.2024) та була опублікована в ЄДРСР 10.02.2025, але до ухвалення 12.03.2025 Верховним Судом постанови у цій справі (№ 916/3542/23), тому, враховуючи частину четверту статті 300 ГПК України, колегія суддів бере до уваги аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 28.01.2025 у справі № 916/4357/23 щодо застосування пункту 2 статті 14 ВК України, а також відсутності підстав для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17.05.2018 у справі № 915/1134/16 та від 22.09.2021 у справі № 910/11648/19.

6.30. Посилання суду апеляційної інстанції на положення попередньої редакції частини восьмої статті 122 ЗК України, про які зазначає Прокурор у касаційній скарзі, в цьому випадку не можуть слугувати підставою для скасування обґрунтованого та законного судового рішення. Повноваження щодо розпорядження водними об`єктами загальнодержавного значення, до яких належить «озеро» Сасик, визначаються положеннями статті 14 ВК України. З огляду на предмет та підстави позову саме ця норма є спеціальною та визначає повноваження Кабінету Міністрів України у спірних правовідносинах і суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення врахував зазначену норму права.

6.31. Колегія суддів зазначає, що інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з`ясування обставин, уже встановлених апеляційним господарським судом, та переоцінки вже оцінених ним доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини другої статті 300 ГПК України.

6.32. Верховний Суд у своїх постановах зазначав, що у випадку, якщо суд встановить, що визначений прокурором позивач не є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, тобто відбулося звернення прокурора в інтересах неналежного позивача, це має процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідного позову (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 05.10.2021 у справі № 925/1214/19, від 16.02.2022 у справі № 904/1407/21, від 19.05.2022 у справі № 904/5558/20).

6.33. З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

7.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

7.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

8. Судові витрати

8.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 у справі № 916/3542/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський