Ухвала

від 03.12.2024 по справі 910/1969/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

03 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/1969/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючий), Ємця А. А., Жайворонок Т. Є.,

за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,

представників учасників справи:

позивача - Лєщинський К. Д. (адвокат);

відповідача - Прилєпов О. А. (адвокат)

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Енерджі Юкрейн"

до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

про стягнення заборгованості.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нью Енерджі Юкрейн" (далі - ТОВ "Нью Енерджі Юкрейн", позивач) звернулося з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - ПАТ "НЕК "Укренерго", відповідач) про стягнення 254 022 492,41 грн основної заборгованості, 2 087 128,49 грн 3% річних, 4 769 480,51 грн втрат від інфляції (згідно з заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог від 12.06.2023), що утворилася за договором від 20.03.2020 №1565-01024 про врегулювання небалансів електричної енергії.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про врегулювання небалансів електричної енергії від 20.03.2020 №1565-01024 щодо вчасної оплати за балансуючу електричну енергію, придбану за період березень - травень, липень - вересень, листопад 2022 року та січень 2023 року.

У підготовчому засіданні 29.04.2024 судом закрито провадження у справі в частині стягнення з відповідача основної заборгованості за договором, у зв`язку з її оплатою, а також прийнято до розгляду заяву ТОВ "Нью Енерджі Юкрейн" про збільшення розміру позовних вимог, у якій позивач просив стягнути з відповідача 3 653 417,57 грн 3% річних та 5 847 996,86 грн втрат від інфляції, всього 9 501 414,43 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 (суддя Марченко О.В.) позовні вимоги ТОВ "Нью Енерджі Юкрейн" до ПАТ "НЕК "Укренерго" про стягнення 9 501 414,43 грн задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ "НЕК "Укренерго" на користь ТОВ "Нью Енерджі Юкрейн" 3 650 466 (три мільйони шістсот п`ятдесят тисяч чотириста шістдесят шість) грн 87 коп 3% річних; 5 847 996 (п`ять мільйонів вісімсот сорок сім тисяч дев`ятсот дев`яносто шість) грн 86 коп. втрат від інфляції та 142 476 (сто сорок дві тисячі чотириста сімдесят шість) грн 96 коп судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Відстрочено виконання цього судового рішення до 01.01.2025.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 (колегія суддів: Шапран В.В., Буравльов С.І., Андрієнко В.В.) рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 у справі № 910/1969/23 залишено без змін.

ПАТ "НЕК "Укренерго", не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 у справі та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Нью Енерджі Юкрейн" просив Суд залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема, на дотримання судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга ПАТ "НЕК "Укренерго" подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.

Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі, з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Отже, відповідно до положень цих норм, касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Щодо застосування норми права без урахування висновку щодо застосування якої, викладеного у постанові Верховного Суду, Суд відзначає, що наявність самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Таким чином, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі (така правова позиція є сталою і послідовною, та викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.04.2023 у справі №910/12405/21, від 21.03.2023 у справі №908/125/18, від 19.04.2023 у справі №921/64/22, від 06.06.2023 у справі №914/217/22, від 09.04.2024 у справі №910/6316/23).

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Натомість, самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності, визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Натомість, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Що ж до доводів касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених скаржником постановах, колегія суддів зазначає таке.

ПАТ "НЕК "Укренерго", обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:

- висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №657/1024/16-ц, де Велика Палата Верховного Суду виснувала про неможливість одночасної зміни предмета і підстав позову, та необхідність відмови у прийнятті та повернення судом заяви, поданої позивачем у підготовчому засіданні та направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову;

- висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 924/2/21 (абз. 22-23 розділу 4 щодо перевірки правильності нарахування сукупного індексу інфляції відповідно до статті 625 ЦК України);

- висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 (пункт 34).

Колегія суддів, у контексті доводів касаційної скарги, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №657/1024/16-ц розглядала спір про стягнення заборгованості за кредитним договором. У зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що позивач у попередньому судовому засіданні подав заяву про збільшення позовних вимог щодо стягнення нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання рішення суду, яка фактично є новим позовом, оскільки обґрунтована новими вимогами, які не заявлялися під час подачі позову, та спрямована на одночасну зміну підстав і предмета позову. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки положення частини третьої статті 49 ЦПК України виключають можливість одночасної зміни предмета і підстав позову, то у разі подання позивачем заяви у підготовчому засіданні, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, суд повинен відмовити у прийнятті такої заяви та повернути заявникові. Водночас позивач не позбавлений прав звернутися до суду з новим позовом у встановленому законом порядку.

Щодо посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 924/2/21 та 905/21/19 щодо розрахунків інфляційних втрат, то проаналізувавши зміст постанови Верховного Суду за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в тому числі через призму наявності/відсутності підстав вважати, що має місце неврахування висновку Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цієї справи зі справою, що переглядається з точки зору фактично-доказової бази та обставин справи, встановлених судами, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантним до обставин цієї справи.

Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень.

Втім, зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду цього господарського спору. Крім того, суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, вказав щодо арифметичної неправильності розрахунків позивача та здійснив власний перерахунок сум 3% річних і втрат від інфляції, з яким суд апеляційної інстанції, в межах 269 ГПК України, погодився, до переоцінки чого в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки, встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України. Крім того, скаржник у своїй апеляційній скарзі не посилався на невідповідність розрахунків щодо інфляційних втрат.

За результатами розгляду матеріалів касаційної скарги та аналізу висновків судів попередніх інстанцій Судом встановлено, що посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду не можуть бути взяті до уваги, оскільки правовідносини у справі, що розглядається, і в зазначених скаржником справах не є схожими за матеріально-правовим регулюванням, за предметом позову, підставами позову і фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення. Наведене виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах за змістовним, суб`єктним, об`єктним критеріями.

У справі, що розглядається судами встановлено таке.

ПАТ "НЕК "Укренерго" 20.03.2020 надіслало на адресу ТОВ "Нью Енерджі Юкрейн" повідомлення №01/11012 про приєднання до договору про врегулювання небалансів електричної енергії.

На підставі договору ТОВ "Нью Енерджі Юкрейн" стало учасником ринку електричної енергії та стороною, відповідальною за баланс (СВБ). ПАТ "НЕК "Укренерго" є оператором системи передачі (ОСП) - юридичною особою, відповідальною за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії, на якого, зокрема, покладені функції адміністратора розрахунків (АР) - юридичної особи, яка забезпечує організацію проведення розрахунків на балансуючому ринку та ринку допоміжних послуг.

На виконання умов договору між сторонами на постійній основі здійснювалося врегулювання небалансів електричної енергії шляхом укладення правочинів купівлі-продажу електричної енергії між ними.

27.01.2023, 01.02.2023, 13.03.2023 та 30.03.2023 позивачем виставлені відповідачу рахунки за небаланси електричної енергії на загальну суму 254 022 492,41 грн, відповідно до яких відповідач був зобов`язаний протягом певного періоду (4 дні) з моменту їх отримання сплатити грошові кошти за придбану електричну енергію з метою врегулювання небалансів. Вказане підтверджується автоматично сформованими (виставленими) в СУР відповідними рахунками на оплату вартості балансуючої електроенергії, рахунками за балансуючу електроенергію, які направлялись позивачем на офіційні електронні адреси відповідача (nec-kanc@ua.energy), підписаними між сторонами за допомогою КЕП помісячними актами купівлі-продажу електроенергії для врегулювання небалансів, копії яких містяться в матеріалах справи.

Проте відповідач, у порушення умов договору та Правил ринку, взяті на себе грошові зобов`язання належним чином не виконав та не сплатив позивачу в установлені строки вартість отриманої балансуючої електричної енергії за вказаний період, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати вартості отриманої за результатами врегулювання небалансів електричної енергії у сумі 254 022 492,41 грн.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором, позивач просив стягнути інфляційні втрати у розмірі 5 847 996,86 та 3% річних у розмірі 3 653 417,57 грн (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 08.04.2024).

Після відкриття провадження у справі відповідачем оплачено 209 969 019,15 грн заборгованості та підписано акт зарахування зустрічних позовних вимог від 11.01.2024, з огляду на що сторонами вирішено основну заборгованість відповідача за договором. Відтак, розгляд справи судом першої інстанції здійснювався в межах стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що ПАТ "НЕК "Укренерго" свій обов`язок з оплати виставлених рахунків не виконало та не сплатило в установлені Правилами ринку строки вартість отриманої балансуючої електричної енергії. Водночас, перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив його неправильності та, здійснивши власний розрахунок заявлених до стягнення сум, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у розмірі 3 650 466,87 грн 3% річних та 6 629 137,21 грн інфляційних втрат. Водночас, обмежуючись позовними вимогами, задовольнив позов з розмірі 3 650 466,87 грн 3% річних та 5 847 996,86 грн інфляційних втрат.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого суду, відхилив доводи відповідача про те, що прострочення виконання грошового зобов`язання виникло не з його вини, оскільки ця обставина не впливає на обсяг його зобов`язань як боржника, що прострочив грошове зобов`язання, а наявність особливого алгоритму розподілу коштів на спеціальних рахунках, впровадженого у зв`язку з особливістю здійснення розрахунків на ринку електричної енергії, не виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень загальних норм матеріального права.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3 650 466,87 грн 3% річних та 6 629 137,21 грн інфляційних втрат за загальний період прострочення березень - травень, липень - вересень, листопад 2022 року та січень 2023 року, суд апеляційної інстанції на доводи скаржника, про те, що подана позивачем заява має розцінюватися як збільшення розміру позовних вимог іншими предметом та підставами, що має наслідком відмову у прийнятті поданої заяви, зазначив, що першочергово позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за договором від 20.03.2020 №1565-01024 у розмірі 23 528 012,35 грн.

В подальшому, позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, а саме про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 254022492,41 грн, 3% річних у розмірі 2087128,49 грн та втрат від інфляції у розмірі 4769480,51 грн. Отже, ТОВ "Нью Енерджі Юкрейн" доповнило позовні вимоги новими вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, тобто змінило предмет позову. При цьому позивачем не змінювалися підстави позову. Предмет заборгованості виник внаслідок неналежного виконання відповідачем розрахунків за договором про врегулювання небалансів електричної енергії від 20.03.2020 №1565-01024.

У контексті наведеного, апеляційний суд зауважив, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Висновки у справах, на які посилається скаржник, та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Отже, проаналізувавши зміст вказаних вище постанов Верховного Суду (на які посилається скаржник), за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за змістовним критерієм із наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, як за предметом і підставою позову, так і за доводами і доказами, наданими сторонами, предметом їх доказування, способом захисту, і тому застосування норм права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.

Враховуючи вищенаведене, правовідносини у справах, на які посилається скаржник, та у справі, що переглядається, не є релевантними за критеріями подібності.

Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

Посилання скаржника на не врахування судом апеляційної інстанції зазначених в касаційній скарзі постанов Верховного Суду відхиляється, оскільки вони фактично зводяться до незгоди з оцінкою зібраних у справі доказів та спонукання суду касаційної інстанції до їх переоцінки, що відповідно до норм статті 300 ГПК України виходить за межі його повноважень.

У справі, яка переглядається, судами надано оцінку всім доказам, що були надані сторонами, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може. Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої та апеляційної інстанцій.

Отже, касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/1969/23.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ "НЕК "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 у справі № 910/1969/23.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження, зазвичай, вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 у справі № 910/1969/23.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Жайворонок