Ухвала

від 06.12.2024 по справі 638/21000/24

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2024 року

м. Харків

Справа № 638/21000/24

Провадження № 1-кс/638/3797/24

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

слідчої судді - ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судових засідань - ОСОБА_2 ,

прокурора - ОСОБА_3 ,

підозрюваного - ОСОБА_4 ,

захисника - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові клопотання ОСОБА_4 про заміну запобіжного заходу з тримання під вартою на застосування примусових заходів медичного характеру у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024221200002325 від 04 листопада 2024 року, стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

за ознаками кримінального правопорушення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 п. 1 ст. 115 Кримінального Кодексу України,-

у с т а н о в и в:

До Дзержинського районного суду м. Харкова надійшло клопотання ОСОБА_4 про заміну запобіжного заходу з тримання під вартою на застосування примусових заходів медичного характеру у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024221200002325 від 04 листопада 2024 року, стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ознаками кримінального правопорушення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 п. 1 ст. 115 Кримінального Кодексу України, яке обгрунтовано поганим самопочуттям ОСОБА_4 .

У судовому засіданні ОСОБА_4 клопотання просив задовольнити. Погано себе почуває, в умовах СІЗО йому не надається належна медична допомога.

Захисник ОСОБА_5 просив клопотання задовольнити. Пояснив, що, відповідно до матеріалів кримінального провадження, згідно із показами ОСОБА_6 - матері ОСОБА_4 , встановлено, що раніше ОСОБА_4 проходив лікування в КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня №3» в період з 29.08.2016 до 04.11.2016. Після виписки з якої ліки не приймав та з часом його психічний стан став гіршим. Крім того, ОСОБА_6 повідомила, що зі слів сина їй відомо, що причиною його вчинку, який мав місце 03.11.2024 стало те, що начебто потерпілі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 почали читати його думки, що йому не сподобалось у зв`язку із чим він напав на них з ножем та заподіяв тілесні ушкодження; потерпілий ОСОБА_7 повідомив, що за декілька хвилин до того, як ОСОБА_4 став завдавати йому удари ножем він запитав у нього: «Как ты читаешь мои мысли». Потерпілий ОСОБА_8 також під час допиту повідомив, що в ході бійки з ОСОБА_4 останній кричав «Как ты читаешь мои мысли».

Свідок ОСОБА_9 під час допиту повідомила, що зі слів потерпілого їй відомо, що причиною нападу стало те, що начебто нападник вважав, що потерпілі читають його думки.

відповідно до аналітичного досьє на ОСОБА_4 04.11.2024 близько 01.00 намагався підпалити будинок за місцем свого мешкання та вчинив суїцидальну спробу спричинивши собі різані рани.

Таким чином з матеріалів кримінального провадження встановлено факт розладу психічної діяльності та психічної хвороби у ОСОБА_4 .

Згідно із ч. 1 ст. 508 КПК України до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішується питання про їх застосування, можуть бути застосовані судом такі запобіжні заходи:

- передача на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім`ї з обов`язковим лікарським наглядом;

- поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають її небезпечну поведінку.

Відповідно до ч. 2 ст. 508 КПК України вищевказані запобіжні заходи застосовуються до особи з моменту встановлення факту розладу психічної діяльності чи психічної хвороби.

Згідно із ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначив, що взяття під варту людини, яка має психічне захворювання, може порушувати питання, передбачені статтею 3 Конвенції, і що відсутність належної медичної допомоги може становити поводження, яке суперечить цьому положенню (справи: «Славомир Мусял против Польши», п. 87; «Кучерук проти України», п. 148; «Сарбан против Молдовы», п. 90; «Артс против Бельгии», п. 66). Зобов`язання за статтею 3 Конвенції можуть сягати такої міри, що покладатимуть на державу зобов`язання переводити психічно хворих ув`язнених до спеціальних установ для отримання належного лікування (справи: «Мюррей против Нидерландов», п. 105; «Раффрей Таддеи против Франции», п. 63.).

Таким чином, враховуючи встановлення факту розладу психічної діяльності, а також наявність у ОСОБА_4 психічної хвороби до нього можуть бути застосовані запобіжні заходи, передбачені ч.І ст.508 КПК України, зокрема поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають його небезпечну поведінку, що окрім іншого, забезпечить отримання підозрюваним належної медичної допомоги з приводу наявної у нього психічної хвороби.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 у задоволенні клопотання просив відмовити, за відсутності складеного висновку психіатричної експертизи та до отримання відповідного висновку, правові підстави для зміни запобіжного заходу та, відповідно, і зміни порядку проведення досудового розслідування відсутні.

Слідчий суддя, вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали клопотання, доходить таких висновків.

Відповідно до статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Виходячи з положень розділу ІІ КПК України, зокрема статей 131, 176 вказаного Кодексу, запобіжні заходи, в тому числі тримання під вартою, є одними з видів заходів забезпечення кримінального провадження.

Частиною другою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.

Так, відповідно до вимог пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Відповідно до частини першої статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Відповідно до пунктом 5 частини другої статті 183 КПК України - запобіжний захід тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також, наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України.

Крім того, статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про запобіжний захід, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, необхідно враховувати в тому числі й вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання винуватим, вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого, міцність його соціальних зв`язків, наявність постійного місця роботи, навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання раніше застосованих запобіжних заходів та інше.

Вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим, суд враховує вимоги статті 29 Конституції України, статті 9 Загальної Декларації прав людини, статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і статті 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що підозрюваний, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати розслідуванню або ж створять загрозу суспільству.

Таким чином, слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності поза процесуальних дій зазначеної особи. Позитивна відповідь свідчить про реально існуючий ризик неправомірної поведінки підозрюваного.

Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

При обранні запобіжного заходу слідчий суддя виходив з того, що в результаті злочинних дій ОСОБА_4 потерпілому ОСОБА_7 , відповідно до довідки з КНП «МКЛШНМД ім.проф.О.І.Мещанінова» ХМР №25/24 від 04.11.2024, спричинені наступні тілесні ушкодження: різана рана правої щоки та підборіддя, лобно - скроневої ділянки зліва, лівого стегна.

В результаті злочинних дій ОСОБА_4 потерпілому ОСОБА_8 , відповідно до довідки з ДУ «Інститут загальної та невідкладної хірургії ім. В.Т.Зайцева Національної академії медичних наук України» №5804 від 04.11.2024, спричинені наступні тілесні ушкодження: колото-різане поранення шиї (4), правої кісті (5), лівої кісті (3).

04.11.2024 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , затримано у порядку ст. 208 КПК України.

04.11.2024 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 п. 1 ст. 115 КК України, а саме закінчений замах на вбивство двох осіб.

Підставою застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_4 було наявність обґрунтованої підозри у вчиненні останнім кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які діють достатні підстави слідчому судді, вважати, що підозрюваний, може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Встановлено, що ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 п. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років, або довічним позбавленням волі.

Прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.01.2001 зазначено, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування», а тому ймовірна тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_10 у разі визнання останньої винуватою у вчиненні злочину, є суттєвим елементом, який підтверджує існування ризику переховування останньої від органу досудового розслідування та/або суду.

Враховуючи викладене, слідчий суддя вважав встановленими існування ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини першої статті 177 КПК України.

Ризик, передбачений п.1 ч.1 ст. 177 КПК України, обґрунтовувався тим, що ОСОБА_4 може переховуватися від органу досудового розслідування та/або суду, так як останній підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, за яке законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років, або довічне позбавлення волі, тобто у вчиненні особливо тяжкого злочину. Прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.01.2001 зазначено, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування», а тому ймовірна тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_11 у разі визнання останнього винуватим у вчиненні злочину, є суттєвим елементом, який підтверджує існування ризику переховування останнього від органу досудового розслідування та/або суду. Так, ОСОБА_4 , усвідомлюючи факт притягнення його до кримінальної відповідальності, призначення йому покарання у вигляді позбавлення волі та невідворотності покарання, може зникнути зі свого постійного місця проживання або реєстрації та переховуватися від слідства, суду, що призведе до тяганини по даному кримінальному провадженню, а також тяганини у прийнятті відносно ОСОБА_4 процесуальних рішень.

Ризик, передбачений п. 3 ч.1 ст. 177 КПК України, обґрунтовувався тим, що ОСОБА_4 у подальшому з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинення особливо тяжкого злочину може одноосібно або за допомогою інших осіб, незаконно впливати на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні шляхом умовляння, залякування чи іншим чином змусити потерпілого, свідків, змінити свої покази.

Ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, обґрунтовувався тим, що ОСОБА_4 може вчинити інше кримінальне правопорушення.

Ризик, в загальному розумінні, це можлива небезпека будь якого несприятливого результату. Тобто у сторони обвинувачення є всі підстави стверджувати про наявність вищевказаних ризиків.

Вищевикладене свідчило також про неможливість запобігання цим ризикам шляхом обрання іншого, більш м`якого запобіжного заходу, оскільки такі заходи можуть призвести до неможливості притягнення ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності, досягнення завдань кримінального провадження, визначених у статті 2 Кримінального процесуального кодексу України щодо захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення неупередженого досудового розслідування та судового розгляду в розумні строки та щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини.

Метою застосування до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було забезпечення його належної процесуальної поведінки шляхом запобігання ризикам, передбаченим п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Підставою застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_4 було наявність обґрунтованої підозри у вчиненні останнім кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які діють достатні підстави слідчому судді, вважати, що підозрюваний, може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Так, як було встановлено, ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 п. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років, або довічним позбавленням волі.

Стороною обвинувачення дотримано вимогу розумної підозри, оскільки наявні на даний час докази у кримінальному провадженні свідчать про об`єктивний зв`язок підозрюваного ОСОБА_4 із вчиненням кримінального правопорушення, тобто виправдовують необхідність подальшого розслідування у цьому провадженні з метою дотримання імперативних завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України.

Обґрунтованість підозри, повідомленої ОСОБА_4 у вчиненні ним кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 п. 1 ст. 115 КК України, повністю підтверджено зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме: протоколами допитів потерпілих, протоколами допитів свідків, протоколами впізнання особа за фотознімками, протоколами оглядів місць подій, протоколом обшуку, інформаційними довідками щодо стану здоров`я потерпілих осіб.

При цьому слідчим суддею враховано, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві та, виходячи з положень частини п`ятої статті 9 КПК України, бере до уваги позицію Європейського суду з прав людини, відображену у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182), те що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об`єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року).

Вивченням особи підозрюваного встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець м. Харкова, українець, громадянин України, з неповною вищою освітою, офіційно непрацевлаштований, не одружений, малолітніх дітей та інших осіб на утриманні не має, зареєстрований та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий.

Під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу слідчим суддею вивчалась можливість застосування відносно ОСОБА_4 більш м`якого запобіжного заходу для запобігання вищевказаних ризиків.

Однак, зважаючи на фактичні обставини справи, особу підозрюваного та характер висунутої підозри, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному, в тому числі те, що злочин вчинений у період воєнного стану, поширеного на території України, у взаємозв`язку з існуванням ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, свідчать про неможливість забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного шляхом застосування іншого, більш м`якого запобіжного заходу, а також з метою забезпечення виконання підозрюваним процесуальних обов`язків.

Отже, відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені статтею 176 КПК України, зможуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, та запобігати спробам вчинити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України, а відтак жодний з інших, більш м`яких запобіжних заходів, не здатний запобігти вказаним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваної.

При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, також враховую, обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваною кримінального правопорушення, тяжкість покарання (злочин є особливо тяжким), що загрожує ОСОБА_4 у разі визнання винуватим, її вік та стан його здоров`я.

При обранні запобіжного заходу також враховано вік та стан здоров`я підозрюваного.

Встановлено, що у сторони як у сторони захисту, так і у сторони обвинувачення, на час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так і станом і на цей час, відсутні будь-які належні документи, які б обгрунтовано свідчили, що до ОСОБА_4 не може бути застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Будь-яких обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, які б могли бути перешкодою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, станом на момент розгляду клопотання, судом встановлено не було.

Суд, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства, вважає, що заявлений слідчим вид запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідає характеру, обставинам та тяжкості інкримінованого діяння, позбавляє можливості перешкодити інтересам правосуддя, альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати належну поведінку ОСОБА_4 .

Таким чином, на підставі наданих матеріалів, оцінюючи всі встановлені під час розгляду клопотання обставини, суд дійшов висновку, що більш м`які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної поведінки підозрюваного.

Під час розгляду клопотання про заміну запобіжного заходу стосовно ОСОБА_4 , судом було з`ясовано обставини та встановлено, що наразі, а саме, станом на момент розгляду цього клопотання, у сторони захисту як і у сторони обвинувачення, відсутні будь-які документи, які б свідчили, що до ОСОБА_4 не може бути застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Згідно з ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177, 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Згідно вимог статті 201 КПК України підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.

Таким чином, виходячи зі змісту статті 201 КПК України, підставою для зміни запобіжного заходу за клопотанням обвинуваченого чи захисника є, в тому числі, наявність нових обставин, які не були предметом судового розгляду, або зменшення встановлених ризиків, що пов`язано з плином судового розгляду.

Під час розгляду клопотання судом вивчалась можливість зміни запобіжного заходу, застосування стосовно ОСОБА_10 більш м`якого запобіжного заходу для запобігання вищезазначених ризиків, не пов`язаного з триманням під вартою.

Однак, наявні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені статтею 176 КПК України, не зможуть забезпечити виконання підозрюваною процесуальних обов`язків, та запобігати спробам вчинити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України, а відтак жодний з інших, більш м`яких запобіжних заходів, не здатний запобігти вказаним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваної.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені статтею 176 КПК України, можуть забезпечити виконання обвинуваченою процесуальних обов`язків та запобігати спробам вчинити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України.

Крім того, суд взяв до уваги, що діючий на території України воєнний стан свідчить про існування додаткових ризиків та неможливість забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного у разі обрання запобіжного заходу більш м`якого, ніж тримання під вартою.

Стосовно доводів сторони захисту про зміну запобіжного заходу та необхідність застосувати відносно ОСОБА_4 запобіжний захід, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 508 КПК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 508 КПК України до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, можуть бути застосовані судом такі запобіжні заходи:

1) передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім`ї з обов`язковим лікарським наглядом;

2) поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають її небезпечну поведінку.

Передбачені частиною першою цієї статті запобіжні заходи застосовуються судом до особи з моменту встановлення факту розладу психічної діяльності чи психічної хвороби.

Згідно зі таттею 509 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор зобов`язані залучити експерта (експертів) для проведення психіатричної експертизи у разі, якщо під час кримінального провадження будуть встановлені обставини, які дають підстави вважати, що особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в неосудному або обмежено осудному стані або вчинила кримінальне правопорушення в осудному стані, але після його вчинення захворіла на психічну хворобу, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. Такими обставинами, зокрема, є:

1) наявність згідно з медичним документом у особи розладу психічної діяльності або психічного захворювання;

2) поведінка особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння або після нього була або є неадекватною (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам`яті тощо).

У разі необхідності здійснення тривалого спостереження та дослідження особи може бути проведена стаціонарна психіатрична експертиза, для чого така особа направляється до відповідного медичного закладу на строк не більше двох місяців. Питання про направлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи вирішується під час досудового розслідування - ухвалою слідчого судді за клопотанням сторони кримінального провадження в порядку, передбаченому для подання та розгляду клопотань щодо обрання запобіжного заходу, а під час судового провадження - ухвалою суду.

Ухвала слідчого судді про направлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи або відмова у такому направленні може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Суд звертає увагу, що «Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру» регламентовано Главою 39 КПК України.

При цьму статтею 503 КПК України регламентовано підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру.

Так, кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що:

1) особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності;

2) особа вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку.

Якщо під час досудового розслідування будуть встановлені підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, слідчий, дізнавач, прокурор виносить постанову про зміну порядку досудового розслідування і продовжує його згідно з правилами, передбаченими цією главою.

Відповідно до матеріалів справи, згідно з довідкою КНП ХОР «Обласний психоневрологічний диспансер № 3» від 05.11.2024, ОСОБА_4 перебував під наглядом в КНП ХОР «ОПНД № 3» у 2016 році з діагнозом: шизофренія, параноїдна форма. Останнє звернення в 2017 році.

Як пояснив у судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 , враховуючи обставини вчинення крмимінального правопорушення та зважаючи на поведінку особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння, в рамках кримінального провадження постановою було призначено психіатричну експертизу, однак висновку ще немає.

А тому поки, до отримання відповідного висновку психіатричної експертизи, досудове розслідування щодо ОСОБА_4 здійснюється згідно із загальними правилами.

Медичні документи періоду 2016-2017 року не є актуальними станом на теперішній час та не можуть бути взяті судом до уваги.

У випадку встановлення за висновком експертизи підстав для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, слідчим, прокурором буде винесено постанову про зміну порядку досудового розслідування і продовження його згідно з правилами, передбаченими цією главою, та звернуто до суду з клопотанням про зміну запобіжного заходу.

Таким чином, наразі відсутній медичний документ, актуальний станом на цей час, який би свідчив про наявність у особи розладу психічної діяльності або психічного захворювання, належні докази, які б підтверджували стан неосудності особи чи обмеженої осудності, суду не надано.

При цьому висновки суду не можуть грунтуватися на припущеннях, а повинні бути підтверджені належними доказами.

Отже, наразі відсутні достеменні докази, насамперед та в тому числі, висновки експертиз, які б свідчили про наявність станом на цей час у підозрюваного ОСОБА_4 психічного захворювання (розладу).

Суд звертає увагу, що відповідно до частини 2, 3 статті 503 КПК України, якщо під час досудового розслідування будуть встановлені підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, слідчий, дізнавач, прокурор виносить постанову про зміну порядку досудового розслідування і продовжує його згідно з правилами, передбаченими цією главою.

Кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого у стані неосудності, повинна ґрунтуватися лише на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій. При цьому не враховуються попередня судимість, факт вчинення раніше кримінального правопорушення, за який особу звільнено від відповідальності або покарання, факт застосування до неї примусових заходів медичного характеру.

У разівстановлення зависновком експертизипідстав дляздійснення кримінальногопровадження щодозастосування примусовихзаходів медичногохарактеру,органом досудовогорозслідування невідкладно буде вирішено питання щодо зміни порядку здійснення кримінального провадження з урахуванням встановлених обставин.

Відтак на момент розгляду цього клопотання суду не надано відповідних доказів та, відповідно, не встановлено факту вчинення кримінального правопорушення, у стані неосудності, тобто, на цей момент не встановлено факту розладу психічної діяльності чи наявності психічної хвороби у ОСОБА_4 , що могло би бути піставою для застосування до останнього примусових заходів медичного характеру, та, відповідно, потребувало би застосування запобіжного заходу, передбаченого ч. 2 ст. 508 КПК України, та, водночас, виключало би можливість застосування інших запобіжних заходів.

Таким чином, станом на момент розгляду цього клопотання судом не встановлено обставин, які б наразі перешкоджали або унеможливили, зокрема за станом здоров`я, утриманню підозрюваного ОСОБА_4 в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор».

Інших даних про зменшення чи відсутність вказаних вище ризиків, що могло би бути підставою для застосування більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено.

Таким чином, з урахуванням встановлених при розгляді клопотання обставин, суд доходить висновку про відсутність на даний час достатніх правових підстав для зміни запобіжного заходу, обраного відносно підозрюваного.

За таких обставин, з урахуванням вищевикладеного, правових підстав для заміни запобіжного заходу судом не встановлено, а тому клопотання ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.

Водночас, суд вважає, що доводи ОСОБА_4 з приводу поганого самопочуття свідчать про наявність підстав для забезпечення обстеження останнього відповідним лікарем-фахівцем з метою надання йому належної медичної допомоги та, у разі необхідності, призначення відповідного лікування.

Вимогами статті 21 Конституції України закріплено, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Також статтею 49 Конституції України визначено, що кожен громадянин України має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.

На підставі викладеного та з метою своєчасного вжиття належних для забезпечення прав та охоронюваних законом інтересів підозрюваного в ході здійснення зазначеного кримінального провадження, суд вважає за необхідне забезпечити проведення медичного обстеження ОСОБА_4 , з урахуванням наявних у нього скарг на стан здоров`я відповідними лікарями-фахівцями.

На підставі викладеного, керуючись статтями 176 - 178, 183, 201, 369 - 372, 376, 392-395, суд

постановив:

Клопотання ОСОБА_4 про заміну запобіжного заходу з тримання під вартою на застосування примусових заходів медичного характеру у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024221200002325 від 04 листопада 2024 року, стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ознаками кримінального правопорушення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 п. 1 ст. 115 Кримінального Кодексу України - залишити без задоволення.

Зобов`язати начальника Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» призначити та провести відповідне медичне обстеження підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідними лікарями-фахівцями.

По завершенні медичного обстеження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідний документ (медичну довідку про стан здоров`я останнього) за результататми обстеження направити на адресу суду.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Повний текст ухвали складено та проголошено 06 грудня 2024 року о 15 год. 30 хв.

Слідчий суддя ОСОБА_1