Постанова

від 04.12.2024 по справі 357/11077/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 357/11077/24 Суддя (судді) першої інстанції: Ярмола О.Я.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Бєлової Л.В.,

суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Керімова К.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, старшого державного інспектора відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Дорошенко Ольги Володимирівни, третя особа: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області ЦМУ МЮ (м.Київ) про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі серії АА № 00019994 від 27.05.2024, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності на підставі ч. 2 ст. 132, ч. 2 ст. 308 КУпАП, справу про адміністративне правопорушення закрити.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 серпня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Постанову у справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання / перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України серії АА № 00019994, складену 27.05.2024 старшим державним інспектором відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Дорошенко О.В., якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 132-1- скасовано, а справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 - закрито.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апелянт зазначає, що позивач не надала будь-яких доказів щодо здійснення вантажного перевезення контейнером типу OPEN ТОР, які б могли свідчити про контейнерні перевезення транспортним засобом позивача. Одного зазначення у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу, що напівпричіп є контейнеровозом не є свідченням того, що вантаж перевозився у контейнерах. Адже, контейнеровоз є лише платформою на яку кріпляться контейнери або змінні кузови для перевезення вантажу. Втім, за даними фотофіксації спеціалізований сідловий тягач на платформі для контейнерів перевозив не контейнер. Відповідно до фотофіксації вбачається відсутність будь-якого маркування та пломбування.

Отже, на переконання апелянта, позивач здійснював вантажні перевезення контейнеровозом з порушенням правил їх експлуатації в розумінні міжнародних та національних норм, тому вона мала право перевозити вантаж з дотриманням 22.5 Правил дорожнього руху - не більше 40 т., адже навантаження 44 тони допускається лише у разі експлуатації контейнеровоза за його прямою спеціалізацією при перевезенні контейнерів.

Апелянт наголошує про недотримання позивачем спеціального строку звернення до суду з адміністративним позовом.

Також апелянт стверджує про те, що сума правничої допомоги неспівмірна із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, старшого державного інспектора відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Дорошенко Ольги Володимирівни, третя особа: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області ЦМУ МЮ (м.Київ) про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Позивач вказує, що перевезення контейнеру здійснювалось саме спеціалізованим напівпричепом контейнеровозом марки TURBO'S HOET модель OPLЗАТ-38-03ВSRM, ДНЗ НОМЕР_1 , даний транспортний засіб призначений для перевезення тільки контейнерів. З наданих відповідачем фото вбачається, що на контейнеровозі знаходився контейнер типу OPEN TOP.

Позивач стверджує, що жодними засобами зв`язку оскаржувану постанову не отримувала, а про її існування та зміст стало відомо лише 30.07.2024, тому, звернувшись до суду з позовом 05.08.2024, не пропустила десятиденний строк звернення до суду.

На переконання позивача, розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4 500,00 грн є співмірним із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом виконаної адвокатом роботи, а також значенням справи для позивача й відповідача.

Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.

05 листопада 2024 року до суду апеляційної інстанції надійшли додаткові пояснення позивача, у яких остання зазначає, що відповідач не враховує, що трьохвісний напівпричіп TURBO'S HOET, державний номерний знак НОМЕР_1 , є спеціалізованим напівпричепом контейнеровозом, відповідно гранична фактична маса становить 44 т, а не 40 т, як вказано в оскаржуваній постанові.

Крім того, на думку позивача, контейнер відкритий зверху належить до категорії контейнерів загального призначення - спеціалізовані.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року розгляд справ призначено у відкритому судовому засіданні на 20 листопада 2024 року.

У зв`язку із затримкою судді-доповідача у розгляді в інших справах, та повітряної тривоги, розгляд справи 20 листопада 2024 року не відбувся. Наступне судове засідання призначено на 04 грудня 2024 року.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року запропоновано ОСОБА_1 у строк до 02 грудня 2024 року надати суду пояснення щодо дотримання строку звернення до суду з цим позовом та/або клопотання про поновлення строку звернення до суду із наданням відповідних доказів, які б підтверджували наявність об`єктивних перешкод, які унеможливили своєчасне подання цього адміністративного позову.

У строк встановлений судом позивач подала додаткові пояснення та клопотання про поновлення строку звернення до суду з цим позовом.

В обґрунтування клопотання позивач зазначає, що постанову у справі про адміністративне правопорушення серії АА №00019994 від 27.05.2024 ОСОБА_1 жодними засобами зв`язку не отримувала та про її існування стало відомо лише після ознайомлення з електронними матеріалами виконавчого провадження 30.07.2024 шляхом безпосереднього доступу з використанням Автоматизованої системи виконавчого провадження, тому саме 30.07.2024 слід вважати датою, з якої позивачу стало відомо про порушення своїх прав, відтак строк звернення до суду тривав до 09.08.2024, а адміністративний позов поданий 01.08.2024.

Крім того, позивач наголосила, що місце її проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , проте вона не мала змоги отримати оскаржувану постанову засобами поштового зв`язку за вказаною адресою у зв`язку з тим, що з початку повномасштабного вторгнення російської федерації до України (24.02.2022) з переконань безпеки фактично не проживає за вказаною адресою, що підтверджується довідкою від 27.11.2024, яка видана головою ОСББ Шолом - Алейхема 37 Губарєвим С.В. З 24.02.2024 ОСОБА_1 фактично проживає в належному їй приватному будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

У судовому засіданні, яке відбулось 04 грудня 2024 року, представник позивача заперечила проти доводів апеляційної скарги, та просила залишити її без задоволення.

Представник відповідача в судове засідання підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та інших письмових пояснень, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є власником транспортних засобів:

- спеціалізований напівпричіп - спеціалізований Н/ПР - контейнеровоз-Е марки TURBO'S HOET, модель OPL-ЗАТ-38-03ВSRM, д.н.з. НОМЕР_1 , 2004 року випуску, повна маса 39 000, що стверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 (а.с. 25-26).

- спеціалізований вантажний - спеціалізований сідловий тягач-Е марки VOLVO, модель FН 400, д.н.з. НОМЕР_3 , 2007 року випуску, що стверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 (а.с. 25-26).

27 травня 2024 року старшим державним інспектором відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Дорошенко О. В. складено постанову серії АА № 00019994, згідно з якою 24.05.2024 о 21 год 11 хв., за адресою М-02, км 168+502, Сумська обл., відповідальна особа - ОСОБА_1 , допустила рух транспортного засобу VOLVO FH 400, ДНЗ НОМЕР_3 із перевищенням нормативних параметрів зазначених пунктом 22.5 ПДР України: перевищення загальної маси транспортного засобу на 8.113% (3.245 тон), при дозволеній максимальній фактичній масі 40 тон, відповідальність за яке передбачена частиною 2 статті 132-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8 500 грн (а.с. 167).

Правопорушення зафіксовано в автоматичному режимі технічним засобом WIM WIM 73, WAGA-WIM40, CRUA-04-VVE.

Виміряні з урахуванням похибки вагові або габаритні параметри транспортного засобу загальна маса - 43245 кг. Фактичні зафіксовані параметри ТЗ: кількість вісей 6 шт., спарені колеса - 3 вісь; відстань між вісями 1-2: 2767 мм., 2-3: 1286 мм., 3-4: 5633 мм; 4-5: 1295 мм; 5-6: 1399 мм; навантаження на вісь 1- 7200 кг, 2 - 4800 кг, 3 - 10850 кг, 4 - 8600 кг, 5 - 8700 кг; 6 - 7900 кг; загальна маса - 48050 кг, довжина 14,7 м.

Оскаржувана постанова містить посилання на веб-сайт з ідентифікатором доступу, на якому відображені фотографії транспортного засобу в момент вчинення правопорушення - https://wim.dsbt.gov.ua/r/AA00019994/.

У матеріалах справи містяться роздруковані з веб-сайту знімки транспортного засобу в момент вчинення ймовірного правопорушення.

Позивач, вважаючи постанову про накладення адміністративного стягнення протиправною, звернувся до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що при здійсненні відповідачем розрахунку перевищення вагових параметрів не було враховано обставину щодо типу напівпричепу, який використовувався при перевезенні вантажу, зокрема, напівпричепу-контейнеровозу та кількість вісей зафіксованого транспортного засобу (використано тривісний тягач та тривісний напівпричеп), для якого, відповідно до п. 22.5 ПДР, встановлено обмеження фактичної маси 44 тони, а не 40 т, як зазначено в постанові, тому висновки інспектора Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті про перевищення загальної маси транспортного засобу на 8.113% (3.245 тон), при дозволеній максимальній фактичній масі 40 тон є безпідставними.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частиною першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з абз. 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 10 вересня 2014 року № 442 утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103 (далі - Положення № 103) Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно з пп. 15, 27 п. 5 Положення № 103 Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.

Отже, положеннями чинного законодавства визначені повноваження Укртрансбезпеки щодо контролю за рухом транспортних засобів з перевищенням габаритно-вагових параметрів, а також порядок здійснення такого контролю.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/210/19.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначено Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року № 2344-III (далі - Закон № 2344-III).

Відповідно до частини 12 статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Згідно з частиною 2 статті 29 Закону України «Про дорожній рух» з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.

Пунктом 1.9. Правил дорожнього руху передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно з п. 22.5 Правил дорожнього руху рух транспортних засобів та їх составів допускається у разі, коли їх параметри не перевищують: а) зовнішніх габаритів: зовнішній габарит - Максимальне значення параметра, метрів: Ширина: 2,6; сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, без винесення габариту на смугу зустрічного руху 3,75; Висота від поверхні дороги: 4; транспортних засобів спеціалізованого призначення (контейнеровозів), що здійснюють перевезення одного або більше контейнерів, на маршрутах, встановлених Укравтодором, Укртрансбезпекою, Національною поліцією 4,35; Довжина: вантажного автомобіля 12; автопоїзда 22; автомобіля (тягача) з напівпричепом 18,75; маршрутного транспортного засобу 18,75; Виступ вантажу за задній габарит транспортного засобу: 2; б) фактичної маси: Тип транспортного засобу: Максимальне значення для автомобільних доріг державного значення, тонн місцевого значення, тонн: Вантажні автомобілі: двовісний автомобіль 18 - 14 трьохвісний автомобіль; 25 (26)* - 21; чотирьохвісний автомобіль 32 - 24; чотирьохвісний автомобіль з двома рульовими вісями та ведучими вісями, оснащеними спареними колесами 38 - 24; Комбіновані транспортні засоби: двовісний автомобіль (тягач) з двовісним напівпричепом 36 - 24; двовісний автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом 40 - 24; трьохвісний автомобіль (тягач) з двовісним або трьохвісним напівпричепом 40 - 24; двовісний автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом (контейнеровоз), що здійснює перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра 42 - 24; трьохвісний автомобіль (тягач) з двовісним або трьохвісним напівпричепом (контейнеровоз), що здійснює перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра 44 - 24; Автопоїзди: двовісний або трьохвісний автомобіль з двовісним або трьохвісним причепом 40 - 24.

---

* Для трьохвісних автомобілів, якщо ведуча вісь обладнана здвоєними колесами та максимальне навантаження на кожну вісь не перевищує 9,5 тонни; в) навантаження на вісь: Кількість осей Максимальне значення для автомобільних доріг державного значення, тонн місцевого значення, тонн: На одинарну вісь 11,5 - 7; На здвоєні осі, якщо відстань між осями: менш як 1 метр 11,5 - 7; від 1 до 1,3 метра 16 - 10; від 1,3 до 1,8 метра при неспарених колесах 18 - 10,5; від 1,3 до 1,8 метра при спарених колесах, за умови, що навантаження на кожну вісь не перевищує 9,5 тонни 19 - 11,5; від 1,3 до 1,8 метра чотирьохвісних автомобілів, ведучі вісі яких оснащені спареними колесами, за умови, що навантаження на кожну ведучу вісь не перевищує 11,5 тонни 23 - 11,5; від 1,8 до 2,5 метра для причепів та напівпричепів 20 - 11,5; На строєні осі, в тому числі транспортних засобів спеціалізованого призначення (контейнеровозів), що здійснюють перевезення одного або більше контейнерів, якщо відстань між осями: 1,3 метра або менше 21 - 13; понад 1,3 до 1,4 метра 24 - 14.

Рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоча б один з їх габаритних та/або вагових параметрів перевищує нормативи, визначені цим пунктом, здійснюється відповідно до Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 30 «Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами».

Отже, участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові параметри яких перевищують хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів, а при перевезенні вантажу без відповідного дозволу настає адміністративна відповідальність, яка залежить від відсоткового перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм.

Статтею 132-1 КУпАП визначено відповідальність за порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів та правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами.

Частиною 2 ст. 132-1 КУпАП визначено, що перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі: п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5 % до 10 % включно; однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10 %, але не більше 20 %; двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20 %, але не більше 30 %; трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30 %.

Примітка. Підставою для звільнення від відповідальності, передбаченої частинами першою і другою цієї статті, є наявність дозволу на проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до ст. 14-3 КУпАП адміністративну відповідальність несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на момент запиту відсутні відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на праві власності належить:

- спеціалізований напівпричіп - спеціалізований Н/ПР - контейнеровоз-Е марки TURBO'S HOET, модель OPL-ЗАТ-38-03ВSRM, д.н.з. НОМЕР_1 , 2004 року випуску, повна маса 39 000, що стверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 (а.с. 25-26).

- спеціалізований вантажний - спеціалізований сідловий тягач-Е марки VOLVO, модель FН 400, д.н.з. НОМЕР_3 , 2007 року випуску, що стверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 (а.с. 25-26).

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з положеннями ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови наявності в її діянні складу адміністративного правопорушення. Під складом адміністративного правопорушення розуміється встановлена в адміністративно правових нормах відповідною статтею Особливої частини КУпАП сукупність ознак, які визначають громадську небезпечність, винність, протиправність вчинку, що призводить до застосування адміністративно правових санкцій. До складу правопорушення входять: об`єкт правопорушення; об`єктивна сторона правопорушення; суб`єкт правопорушення; суб`єктивна сторона правопорушення. Відсутність хоча б одного з елементів складу виключає правову відповідальність.

Механізм фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі визначений Порядком фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2019 року № 1174 (далі - Порядок № 1174, в редакції, чинній нас час здійснення адміністративного правопорушення).

Згідно з п. 16 Порядку № 1174 посадові особи Укртрансбезпеки, уповноважені розглядати справи про правопорушення, зафіксовані в автоматичному режимі, під час їх розгляду використовують інформаційні файли, тобто упорядковану сукупність відомостей про: транспортний засіб; відповідальну особу, визначену статтею 14-3 КУпАП; наявність/відсутність документа, який підтверджує внесення плати за проїзд, або дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні; метаданих, сформованих автоматичним пунктом.

Пунктом 8 Порядку № 1174 передбачено, що вимоги до технічних засобів автоматичних пунктів визначаються Технічним регламентом засобів вимірювальної техніки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2016 року № 163.

Відповідно до п. 9 зазначеного Технічного регламенту засобів вимірювальної техніки, засоби вимірювальної техніки можуть бути надані на ринку та/або введені в експлуатацію в разі, коли вони відповідають вимогам цього Технічного регламенту.

Згідно з п. 2 Порядку № 1174 система фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі (далі - система) - взаємопов`язана сукупність автоматичних пунктів та інформаційно-телекомунікаційної системи.

Фіксація правопорушень в автоматичному режимі здійснюється на автоматичних пунктах, які облаштовані відповідно до вимог, визначених у додатку (п. 7 Порядку № 1174).

Відповідно до п. 12 Порядку № 1174 автоматичний пункт може забезпечувати: вимірювання навантажень, що припадають на кожну вісь транспортного засобу; вимірювання загальної маси транспортного засобу; визначення кількості осей транспортного засобу та віднесення транспортного засобу до однієї із відповідних категорій; вимірювання міжосьових відстаней транспортного засобу; визначення кількості коліс (скатності) на осях транспортного засобу; вимірювання габаритів транспортного засобу; фіксацію та розпізнавання державних номерних знаків транспортного засобу, причепу, напівпричепу та інших причіпних пристроїв (у разі використання такого та/або заднього державного номерного знака транспортного засобу); фіксацію фронтального зображення транспортного засобу; фіксацію загального вигляду транспортного засобу (вигляд збоку) в момент проїзду через автоматичний пункт (оглядова фотографія транспортного засобу, на якій відображені його контури та кількість осей); первинне оброблення зібраних даних та передачу інформації до інформаційно-телекомунікаційної системи за допомогою засобів захищених каналів зв`язку із використанням наскрізного шифрування; автентифікацію автоматичного пункту, контроль цілісності, авторства, доступності, а також неспростовності дій щодо інформації, що передається від автоматичного пункту до інформаційно-телекомунікаційної системи.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, дійшов висновку про те, що перевезення вантажу здійснювалось тривісним автомобілем (тягачем) Volvo FH 400 державний номерний знак НОМЕР_3 із спеціалізованим напівпричепом (контейнеровозом) TURBO'S HOET державний номерний знак НОМЕР_5 , тому позивачем не порушені норми про максимально допустимі параметри.

У цьому контексті колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» причіп - транспортний засіб без власного джерела енергії, пристосований для буксирування автомобілем; напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.

Положеннями п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363 визначено, що сідельний тягач - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.

Відповідно до наказу Міністерства транспорту України «Про затвердження правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» від 14.01.1997 року № 363 (далі - Наказ № 363) н/причеп-контейнеровоз - транспортний засіб спеціалізованого призначення, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів певних категорій - контейнерів.

Згідно з п.п. 17.2-17.5 Наказу № 363 забороняється перевозити в універсальних контейнерах вантажі, які швидко псуються, сипучі вантажі без тари, вибухові, займисті, їдкі та отруйні речовини, смердючі вантажі та ті, які забруднюють стіни і підлогу контейнера, а також вантажі, які не можуть бути завантажені в контейнер або вивантажені з нього без застосування вантажно-розвантажувальних механізмів. Універсальні автомобільні контейнери, що належать Перевізникам, повинні мати єдину нумерацію, а також нанесене фарбою, що контрастно виділяється від кольору контейнера, таке маркування: розпізнавальний знак; номер контейнера; найменування власника контейнера; вантажність і маса тари контейнера, кг; внутрішній об`єм контейнера, куб.м, місце, місяць і рік виготовлення контейнера; час останнього капітального ремонту і наступного ремонту контейнера. Номер контейнера наноситься на всіх бокових стінках, даху і всередині контейнера. Універсальні автомобільні та спеціальні контейнери, які належать власникам вантажу, повинні мати маркування, яке запроваджене власником майна. При цьому обов`язково наноситься вантажність і маса тари контейнера, а також внутрішній об`єм контейнера (куб.м).

Відповідачем в апеляційній скарзі зазначено, що всупереч вимог Правил № 363 позивачем не надано доказів перевезення контейнера з відповідним маркуванням.

Проте, колегія суддів зазначає, що можливе недотримання власником вантажу або ж перевізником вимог щодо маркування контейнеру не може змінити призначення та технічні характеристики одиниці транспортного обладнання, яка розміщена на спеціалізованому напівпричепі-контейнеровозі, для цілей її ідентифікації як причепа-контейнеровоза у розумінні Правил № 363 та для цілей застосування положень пункту 22.5 ПДР України.

Крім того, оскаржуваною постановою позивача притягнуто до відповідальності саме за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами, а не за порушення правил маркування контейнерів.

З наявної в матеріалах справи постанови вбачається, що адміністративне правопорушення зафіксоване в автоматичному режимі технічним засобом WIM WIM 73, WAGA-WIM40, CRUA-04-VVE, в той же час, спірна постанова містить інформацію щодо результатів зважування транспортного засобу VOLVO FH 400, д.н.з. НОМЕР_6 з урахуванням похибки на рівні 43245 кг та в ній зазначено про перевищення загальної маси транспортного засобу на 8,113% (3,245 тон).

Однак, будь-якої інформації щодо застосованого напівпричепу та чи являється/не являється він двовісним або трьохвісним напівпричепом (контейнеровозом) у спірній постанові не зафіксовано.

Доказів встановлення факту щодо незастосування напівпричепу контейнеровозу у зв`язці із транспортним засобом VOLVO FH 400, д.н.з. НОМЕР_6 відповідач не подав ні до суду першої інстанції, ні під час перегляду справи в апеляційному порядку.

При цьому, з наявних у справі матеріалів фотофіксації правопорушення вбачається, що транспортний засіб VOLVO FH 400, д.н.з. НОМЕР_6 рухався із спеціалізованим напівпричіпом контейнеровозом TURBO'S HOET реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.169-172, т.1).

У той же час, спірна постанова містить інформацію, що кількість вісей у транспортного засобу разом із причепом становить 6 (тобто використано тривісний тягач та тривісний напівпричеп), що свідчить про наявність підстав для застосування до транспортного засобу позивача обмежень максимальним навантаженням на рівні 44 тон.

Колегія суддів зазначає, що при здійсненні відповідачем розрахунку перевищення вагових параметрів не враховано обставину щодо типу напівпричепу, який використовувався при перевезенні вантажу, зокрема, напівпричіпу-контейнеровозу та кількість вісей зафіксованого транспортного засобу (використано тривісний тягач та тривісний напівпричеп), для якого, відповідно до п.22.5 ПДР, встановлено обмеження фактичної маси 44 тони.

Доказів наявності у власності позивача, або використання ним у зв`язці з автомобілем VOLVO FH 400, д.н.з. НОМЕР_6 іншого напівпричепу відповідачем до суду не подано.

Вказана обставина не була врахована інспектором Укртрансбезпеки під час складання спірної постанови.

При цьому, встановлення допустимої максимальної маси навантаження на рівні 44 тони застосовуються не лише при перевезенні вантажу у контейнері, а й при використанні змінних кузовів, за умови здійснення перевезення трьохвісним автомобілем (тягачем) з двовісним або трьохвісним напівпричепом (контейнеровозом), що і мало місце в даному випадку.

Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм матеріального права, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, всупереч ч.2 ст.77 КАС України, не довів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.132-1 КУпАП, оскільки під час фіксації правопорушення транспортний засіб VOLVO FH 400, д.н.з. НОМЕР_6 рухався із спеціалізованим напівпричіпом контейнеровозом TURBO'S HOET реєстраційний номер НОМЕР_1 , на якому встановлено контейнер, тобто до нього застосовуються обмеження максимальної маси в 44 тони, що свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірної постанови, з огляду на її протиправність.

Відповідно до п.3 ч.3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

З огляду на вказану норму суд першої інстанції правильно закрив справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 .

Щодо доводів апелянта про пропуск позивачем десятиденного строку звернення до суду з цим позовом та наявність у зв`язку з цим підстав для залишення позову без розгляду, то колегія суддів їх відхиляє, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач в адміністративному позові просила визнати поважними причини пропуску та поновити строк на звернення до адміністративного суду з цим позовом.

В обґрунтування поважності підстав пропуску строку звернення до суду позивач вказувала, що жодними засобами зв`язку спірну постанову не отримувала, а про її існування дізналася 30.07.2024 з матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_7.

Суд першої інстанції поновив ОСОБА_1 строк звернення до суду для оскарження постанови серії АА № 00019994 від 27.05.2024, виходячи з того, що позивач не була обізнана про прийняття спірної постанови.

У цьому контексті колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 КАС України.

Частиною другою статті 286 КАС України передбачено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) у справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Згідно із статтею 289 КУпАП скаргу на постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Частиною третьою статті 291 КУпАП передбачено, що постанова у справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, та постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення, або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення.

Аналіз норм статті 289 КУпАП і частини другої статті 291 КУпАП свідчить, що постанова у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксоване в автоматичному режимі, може бути оскаржена протягом десяти днів після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення, або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення.

Такий правовий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 31.01.2020 в справі №755/7433/19, від 25.02.2021 у справі №953/2781/20, від 16.11.2023 у справі № 290/606/23.

Апелянт зазначає, що з позовною заявою ОСОБА_1 звернулася до суду 01.08.2024, втім спірна постанова прийнята 27.05.2024 та скерована 28.05.2024 на адресу позивача, однак 18.06.2024 лист повернувся на адресу Укртрансбезпеки з причин: «за закінченням терміну зберігання». Тому, спірна постанова набрала законної сили 18.06.2024 після отримання повернення поштового відправлення з позначкою про невручення відповідно до статті 291 КУпАП.

Отже, на переконання апелянта, днем отримання позивачем оскаржуваної постанови вважається 18.06.2024, а тому позивач, звернувшись до суду з вказаним позовом 01.08.2024, пропустила десятиденний строк звернення до суду.

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи свідчать, що спірна постанова у справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України, прийнята уповноваженою особою Укртрансбезпеки 27.05.2024 (а.с. 167-168, т. 1).

Указана постанова 28.05.2024 направлялася на адресу реєстрації місця проживання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) рекомендованим поштовим відправленням №0600268396753, водночас 18.06.2024 повернулося на адресу Укртрансбезпеки у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання (а.с. 163-166, т.1).

Аналогічна адреса зазначена позивачем у позовній заяві, а також міститься у постанові про відкриття виконавчого провадження від 26 липня 2024 року НОМЕР_7.

За правилами ч. ч. 5-7 ст. 279-5 КпАП України постанова про накладення адміністративного стягнення надсилається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, протягом трьох днів з дня її винесення рекомендованим листом з повідомленням на адресу місця реєстрації (проживання) фізичної особи (місцезнаходження юридичної особи).

Днем отримання постанови є дата, зазначена в поштовому повідомленні про вручення її особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, або повнолітньому члену сім`ї такої особи. У разі якщо особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, відмовляється від отримання постанови, днем отримання постанови є день проставлення в поштовому повідомленні відмітки про відмову від її отримання.

У разі невручення постанови адресату за зазначеною в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань або Єдиному державному демографічному реєстрі адресою днем отримання постанови вважається день повернення поштового відправлення з позначкою про невручення до органу (підрозділу), уповноважена посадова особа якого винесла відповідну постанову.

Аналогічні за змістом правила надсилання постанов про накладення адміністративного стягнення закріплені й у п. 8 розд. ІІ Інструкцій з оформлення уповноваженими посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства інфраструктури України від 27.09.2021 № 512.

Отже, джерелами інформації щодо адреси, на яку направляється постанова про накладення адміністративного стягнення за ч. 2 ст. 132-1 КпАП України, є відомості Єдиного державного реєстрі транспортних засобів, Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань або Єдиного державного демографічного реєстру.

У свою чергу судова колегія звертає увагу, що згідно з наявними у матеріалах справи свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів серій НОМЕР_2 , НОМЕР_4 ОСОБА_1 є власником транспортних засобів:

спеціалізований напівпричіп - спеціалізований Н/ПР - контейнеровоз-Е марки TURBO'S HOET, модель OPL-ЗАТ-38-03ВSRM, д.н.з. НОМЕР_1 , 2004 року випуску;

спеціалізований вантажний - спеціалізований сідловий тягач-Е марки VOLVO, модель FН 400, д.н.з. НОМЕР_3 , 2007 року випуску.

Адресою власника у цих свідоцтвах вказана АДРЕСА_3 .

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що у розумінні наведених вище норм КпАП України, КАС України та Інструкції №512, ОСОБА_1 , починаючи з 18.06.2024 (дати повернення спірних постанов за зворотною адресою у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання) вважається такою, що дізналася або повинна була дізнатися про прийняття оскаржуваної постанови.

У зв`язку з чим, звернення до суду із вказаним позовом 01.08.2024 мало місце поза межами встановленого КАС України десятиденного строку.

При цьому, оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, колегія суддів зазначає, що встановлення строків звернення до суду законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Верховний Суд неодноразово вказував (зокрема, у постановах від 15.04.2020 року у справі №15/2973/18, від 22.04.2020 року у справі №811/1664/18), що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.

Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.

Статтею 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Наведеними положеннями КАС України окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.

Колегія суддів звертає увагу й на висновки Великої Палати Верховного Суду у питанні поновлення строків (від 28 липня 2022 року у справі №9901/611/19), за якими поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Колегія суддів зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що при застосуванні процесуальних норм необхідно уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права, викладений в постановах Верховного Суду в постановах від 21.05.2021 у справі №1.380.2019.006107, від 22.07.2021 у справі №340/141/21, від 16.09.2021 у справі №240/10995/20 та від 12.09.2022 у справі № 120/16601/21-а.

Крім цього, у низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцією якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.

У справі Bellet v. France Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Разом з тим, згідно із правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 29.09.2022 року у справі №500/1912/22 протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Колегія суддів зазначає, що ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року позивачу запропоновано позивачу надати суду пояснення щодо дотримання строку звернення до суду з цим позовом.

У строк встановлений судом позивач подала додаткові пояснення, в яких зокрема, зазначила, що її місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , проте вона не мала змоги отримати оскаржувану постанову засобами поштового зв`язку за вказаною адресою у зв`язку з тим, що з початку повномасштабного вторгнення російської федерації до України (24.02.2022) з переконань безпеки фактично не проживає за вказаною адресою, що підтверджується довідкою від 27.11.2024, яка видана головою ОСББ Шолом - Алейхема 37 Губарєвим С.В. З 24.02.2024 ОСОБА_1 фактично проживає в належному їй приватному будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

Проаналізувавши обставини справи, враховуючи добросовісне ставлення позивача до реалізації права на звернення з цим адміністративним позовом, беручи до уваги те, що пропущений процесуальний строк є не значним (33 дні), направленість дій позивача, а також враховуючи запровадження воєнного стану на всій території України, колегія суддів відхиляє за необґрунтованістю посилання відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом.

Що стосується доводів апелянта про те, що сума правничої допомоги неспівмірна із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), то колегія суддів такі доводи вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

Представник апелянта зазначає, що дана справа розглядається за правилами спрощеного провадження, є незначною та вказував на відсутність підстав для стягнення витрат на правову допомогу, з огляду на те, що адвокатом надавалися послуги ОСОБА_1 в аналогічних справах та здійснювалося представництво в аналогічних за предметом позову справах, а тому адвокату не потрібно було додатково вивчати нормативно правові акти та актуальність судової практики.

Так, згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постанові від 20.12.2019 у справі № 903/125/19.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15.

При цьому з імперативних положень частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, п. 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі № 520/1849/19.

Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).

Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи надано: договір про надання правничої допомоги № 102/23 від 16.08.2023 (а.с.17-18, т.1), додаткову угоду №3 до договору№ 102/23 (а.с. 21, т.1), акт здачі-приймання наданих послуг №5 від 12.08.2024 (а.с.116, т.1)

Згідно з актом здачі-приймання наданих послуг №5 від 12.08.2024 адвокатом у справі 357/11077/24 надані такі послуги клієнту:

- підготовка та подання позовної заяви про визнання протиправною та скасування постанови серії АА № 00019994 від 27.05.2024 та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення від 01.08.2024, що включає зокрема: збір доказів (у т.ч. ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № НОМЕР_7; формування матеріально - правових та фактичних підстав (обґрунтувань) позову; підбір та зазначення у позовній заяві релевантної судової практики - 5 год;

- підготовка та подання заяви про забезпечення позову від 02.08.2024 - 2 год.

Вартість наданих послуг склала без ПДВ 4 500 грн. 00 коп.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18). Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

З урахуванням положень наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, керуючись у тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розмір витрат визначений позивачем підлягає до стягнення у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 серпня 2024 року - залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 серпня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

Н.В. Безименна