Рішення

від 04.12.2024 по справі 916/2387/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" грудня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2387/24

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Ю.І. Мостепаненко

при секретарі судового засідання І.А. Лінник

за участю представників:

від позивача Джига В.І.,

від відповідача Лозинська І.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Комунальної установи Одесреклама Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Мега Боард про стягнення 959619,74 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Комунальна установа Одесреклама Одеської міської ради звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Мега Боард про стягнення заборгованості в загальній сумі 2279619,77 грн., в т.ч. 1320000,03 грн. основного боргу, 959619,74 грн. пені.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на наступне. Так, позивач зазначає, що Комунальна установа Одесреклама Одеської міської ради відповідно до статуту створена шляхом перетворення Комунального підприємства Одесреклама Одеської міської ради відповідно до чинного законодавства України та з 11.05.2018 р. є правонаступником прав та обов`язків КП Одесреклама.

Також позивач зауважує, що Товариство з обмеженою відповідальністю Мега Боард (користувач) є розповсюджувачем зовнішньої реклами, з яким КУ Одесреклама (установа) уклало договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 11-рд від 03.08.2011 року. Термін дії договору продовжений до 03.03.2025 р.

Разом з тим позивач зазначає, що відповідно до п.п. 4.2.4 договору користувач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за цим договором.

Між тим, позивач вказує, що відповідно до п.п. 5.1 та 5.2 договору плата за цим договором визначається на підставі тарифів та коригуючих коефіцієнтів до них, встановлених Виконавчим комітетом Одеської міської ради та чинних на момент укладання цього договору. Користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів на банківський рахунок підприємства.

При цьому, позивач зауважує, що в подальшому сторони вносили зміни до договору, які оформлені додатками та додатковими угодами, зокрема, відповідно до додаткової угоди № 3 від 01.08.2019 р. п. 5.1 договору було викладено у новій редакції: Плата за цим договором визначається на підставі п. 14.6 Правил розміщення зовнішньої реклами в м. Одесі в новій редакції.

Також, позивач зазначає, що додатком № 37 від 01.09.2021 р. до договору сторони узгодили Перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування та Бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів, у відповідності до якого розмір щомісячної плати за тимчасове користування складає 161100,00 грн.

Так, позивач вказує, що додатковою угодою від 01.08.2023 р. сторони дійшли згоди затвердити додатки № 38 Перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування та Бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів, у відповідності до якого розмір щомісячної плати за тимчасове користування складає 159624,00 грн.

За ствердженнями позивача, пунктом 2 додаткової угоди від 01.08.2023 р. сторони узгодили, що у відповідності до п. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України:

- п. 57 додатку № 38 Перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування та п. 36 додатку № 38 Бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів застосовуються з 17.03.2017 р.;

- п.п. 17, 44 додатку № 38 Перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування та п.п. 79, 8 додатку № 38 Бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів застосовуються з 01.11.2018 р.;

- п. 23 додатку № 38 Перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування та п. 72 додатку № 38 Бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів застосовуються з 05.11.2019 р.;

- п. 21 додатку № 38 Бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів застосовується з 05.02.2021 р.

Між тим, позивач додає, що додатком № 39 від 11.09.2023 р. до договору сторони узгодили Перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування та Бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів, згідно з яким розмір щомісячної плати за тимчасове користування складає 157896,00 грн.

Відповідності до п. 5.3 договорів у випадках розповсюдження користувачем на місцях, визначених цим договором, протягом місяця, за який вноситься плата, соціальної реклами та/або інформації соціальної спрямованості, плата за користування таким місцем не нараховується. Наразі позивач зауважує, що дійсне та підтверджене розміщення (розповсюдження) відповідачем соціальної реклами враховано позивачем та відповідно вказано в обґрунтованому розрахунку сум, що стягуються (сума, яка не нараховується (виключається) у зв`язку із розміщенням соціальної реклами), наданому до Господарського суду Одеської області.

Додатково позивач зазначає, що у наданому суду акті звіряння зазначено суми та дати надходження коштів від відповідача, які зараховувались на погашення заборгованості за попередні періоди. В той же час, як вказує позивач, в обґрунтованому розрахунку сум, що стягуються, доданих до позовної заяви, зазначено суми сплачених коштів та місяці, заборгованість за договором по яким було оплачено кошти відповідачем та відповідно в які було зараховано позивачем згідно з бухгалтерським обліком.

При цьому, позивач додає, що згідно з п. 6.2 договору у випадку прострочення платежів, передбачених п.п. 5.1, 5.2 цього договору, користувач сплачує на користь підприємства пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної ставки Національного банку України.

В даному випадку, як зазначає позивач, за умовами п. 6.3 договору нарахування пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано.

Як вказує позивач, розрахунок пені здійснюється автоматично в програмі бухгалтерського обліку установи за формулою, зазначеною в розрахунку, наданому до суду. При цьому позивач зазначає, що в обґрунтованих розрахунках до позовної заяви сум пені, що підлягають стягненню, позивачем вказано дату на початок періоду та дату на кінець періоду виникнення прострочення платежу, кількість прострочених днів, суми простроченого платежу, розмір облікової ставки НБУ, розмір подвійної облікової ставки НБУ в день та сума пені, яка підлягає стягненню. Відтак, позивач зазначає, що з наданого до суду розрахунку вбачаються періоди, в які існувала несвоєчасна оплата відповідачем платежів за договором, що підтверджується також виписками по рахунку, наданих до суду.

Крім того, позивач додає, що на його адресу відповідачем не надавався сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної Торгово-промислової палати про існування форс-мажорних обставин.

За ствердженнями позивача, в порушення умов договору відповідачем не були сплачені своєчасно та у повному обсязі кошти за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів, внаслідок чого у ТОВ Мега Боард перед КУ Одесреклама, як уповноваженою особою власника місць розміщення рекламних засобів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, а в кінцевому рахунку перед бюджетом міста Одеси, виник борг у розмірі 2279619,77 грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом для захисту порушених прав та законних інтересів.

При цьому, позивач додає, що з урахуванням розміщення відповідачем сюжетів соціальної реклами у ТОВ Мега Боард сформувалась заборгованість за договором у сумі 2279619,77 грн., яка складається із основного боргу в сумі 1320000,03 грн. та пені в сумі 959619,74 грн.

Також, позивач зазначає, що КУ Одесреклама ОМР направляла на адресу ТОВ Мега Боард претензію від 14.12.2023 року № 1143/01-27, відповіді на яку не надходило.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.06.2024 р. вказану позовну заяву Комунальної установи Одесреклама Одеської міської ради прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2387/24, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 10 липня 2024 р.

08.07.2024 до господарського суду від ТОВ Мега Боард надійшло клопотання (вх. № 26143/24), відповідно до якого товариство на підставі ст. 119 ГПК України просило суд надати додатковий строк для подання ТОВ Мега Боард відзиву по справі № 916/2387/24 на розсуд суду, але не менше, ніж на 10 (десять) днів.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 р. клопотання ТОВ Мега Боард (вх. № 26143/24 від 08.07.2024) задоволено та продовжено ТОВ Мега Боард строк для подання до суду відзиву на позовну заяву до 26.07.2024 року.

В судовому засіданні 10.07.2024 оголошено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження у справі на 30 днів та відкладення розгляду справи № 916/2387/24 на 28.08.2024 р.

05.08.2024 від представника відповідача Лозинської І.К. до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 29168/24), в якому відповідач частково погоджується із заявленими позивачем вимоги, зазначаючи наступне.

Обставини, які визнаються відповідачем, а також правова оцінка обставин, наданих позивачем, з якою відповідач погоджується. Як вказує відповідач, обставини, наведені позивачем на стор. 1, 2, 3, 4 (до слів: щодо розміщення та виготовлення соціальної реклами (абзац 5 стор. 4)) позовної заяви, визнаються. При цьому відповідач зазначає, що сума щомісячної плати (основне зобов`язання), встановлена відповідними додатками до договору, яка підлягала сплаті, та право КП Одесреклама ОМР на стягнення плати відповідно до договору, яка не була своєчасно сплачена у повному обсязі, визнаються відповідачем та не оспорюються. Також відповідач вказує, що обставини, наведені позивачем на стор. 7 позовної заяви, ним визнаються та не оспорюються, поряд із тим, відповідач вважає за необхідне звернути увагу, що наведене нормативно-правове обґрунтування не є достатнім для обґрунтування заявлених сум стягнення. Між тим відповідач зазначає, що обставини, наведені позивачем на стор. 8, 9 (до слів: враховуючи викладене (абзац 8 стор. 9)) позовної заяви, щодо повноважень представника КП Одесреклама та розрахунку суми судового збору, відповідачем визнаються та не оспорюються. Відтак, відповідач заявляє про часткове визнання позову в частині стягнення заборгованості за основним зобов`язанням у розмірі 580772,49 грн., в іншій частині відповідач позов не визнає.

Заперечення щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

Відповідач заперечує проти обставин, наведених позивачем на стор. 4 (починаючи зі слів щодо розміщення та виготовлення соціальної реклами (абзац 5 стор. 4)), стор. 5 (до слів: щодо підстав нарахування пені та розміру пені (абзац 2 стор. 5)) позовної заяви, у частині розрахунку сум, що стягуються, наданих до суду. Як вказує відповідач, відповідні заперечення існують у зв`язку з неповним врахуванням розміщення відповідачем соціальної реклами та помилковим нарахуванням плати за місця розміщення реклами, де було розміщено соціальну рекламу, та плата за які відповідно до договору та Правил розміщення зовнішньої реклами в м. Одесі не нараховується.

При цьому, відповідач зазначає, зокрема, що: 1) для погодження розповсюдження соціальної реклами, розповсюджувач подає заяву до робочого органу (п. 12.6 рішення ВК ОМР № 434 від 22.04.2008); 2) Управління погоджує у встановленому порядку розміщення соціальної реклами (п.п. 2.2.19, 2.2.20 п. 2.2 р. 2 додатку до рішення ОМР № 3988-VII від 12.12.2018); 3) при розміщенні соціальної реклами плата за користування місцем для встановлення рекламного засобу не стягується (п. 12.6 рішення ВК ОМР № 434 від 22.04.2008); 4) право укладання договорів на розміщення зовнішньої реклами та на контроль за своєчасним надходженням плати за укладеними угодами належить КП Одесреклама ОМР, як робочому органу (п. 3.4 рішення ВК ОМР № 434 від 22.04.2008); 5) розрахунковим періодом нарахування плати за місця розміщення зовнішньої реклами є один календарний місяць (п.п. 4.1, 4.2 додатку 3 до рішення ОМР № 3988-VII від 12.12.2018); 6) до повноважень КП Одесреклама ОМР, як робочого органу, належить виключення з переліку оплати за користування місцями для розміщення зовнішньої реклами місць, де розташовувалась соціальна реклама на щомісячній основі (п. 3.4 рішення ВК ОМР № 434 від 22.04.2008, п.п. 4.1, 4.2 додатку 3 до рішення ОМР № 3988-VII від 12.12.2018); 7) строк подання розповсюджувачем заяви на отримання погодження на розміщення соціальної реклами до робочого органу в типовому договорі, в укладеному договорі та в Правилах розміщення зовнішньої реклами в м. Одесі не визначено; 8) форму та строк погодження Управлінням у встановленому порядку розміщення соціальної реклами в типовому договорі, в укладеному договорі та в Правилах розміщення зовнішньої реклами в м. Одесі не визначено; 9) не нарахування плати за право тимчасового використання місцем для розташування засобу зовнішньої реклами за умови розміщення соціальної реклами є обов`язковим (п. 12.6 рішення ВК ОМР № 434 від 22.04.2008).

Також, відповідач вказує, що ТОВ Мега Боард було подано до КУ Одесреклама ОМР, Управління реклами ОМР запит на інформацію від 31.01.2024 року з метою: 1) отримання інформації з системи обліку публічної інформації розпорядників інформації суб`єктів владних повноважень Управління реклами Одеської міської ради, Комунальної установи Одесреклама Одеської міської ради про документ, яким визначено актуальний сюжет соціальної реклами, з січня 2022 року по лютий 2024 року, із зазначенням інформації, передбаченої ч. 1. ст. 18 Закону України Про доступ до публічної інформації; 2) отримання інформації розпорядників інформації суб`єктів владних повноважень Управління реклами ОМР, КУ Одесреклама ОМР у вигляді макетів зі змістом актуальних сюжетів соціальної реклами у місті Одеса з січня 2022 року по лютий 2024 року. Як вказує відповідач, 13.02.2024 року від КП Одесреклама ОМР, Управління реклами ОМР надійшла відповідь № 01-17/ЗПІ на вказаний запит 31.01.2024 року. При цьому відповідач зазначає, що, кореспондуючись із фото звітом ТОВ Мега Боард з розміщення сюжетів соціальної реклами, вказана відповідь підтверджує факт розміщення ТОВ Мега Боард сюжетів соціальної реклами, затверджених Одеською міською радою у встановленому порядку.

Поряд із тим, відповідно до доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості, за ствердженнями відповідача, КП Одесреклама ОМР помилково частково не враховано розміщення ТОВ Мега Боард соціальної реклами, а саме не враховано: 7740,51 грн. за лютий 2022 року; 59940,00 грн. за березень 2022 року; 113184,00 грн. за квітень 2022 року; 99642,19 грн. за травень 2022 року; 29641,68 грн. за червень 2022 року; 36313,09 грн. за липень 2022 року; 11822,18 грн. за серпень 2022 року; 36212,40 грн. за вересень 2022 року; 24537,27 грн. за жовтень 2022 року; 27399,60 грн. за листопад 2022 року; 30845,84 грн. за грудень 2022 року; 30320,13 грн. за січень 2023 року; 27458,23 грн. за лютий 2023 року; 32310,46 грн. за березень 2023 року; 22219,20 грн. за квітень 2023 року; 19072,80 грн. за травень 2023 року; 17668,80 грн. за червень 2023 року; 14569,20 грн. за липень 2023 року; 14651,42 грн. за серпень 2023 року; 20496,96 грн. за вересень 2023 року; 33246,00 грн. за жовтень 2023 року; 26718,12 грн. за листопад 2023 року; 36589,46 грн. за грудень 2023 року.

Таким чином, відповідач наголошує, що загальною сумою, яка не підлягає стягненню з ТОВ Мега Боард на користь КП Одесреклама ОМР у зв`язку з розміщенням соціальної реклами у період з лютого 2022 року по травень 2024 року є 2856431,92 грн., що на 772599,54 грн. більше за суму, помилково наведену КП Одесреклама ОМР у наданому розрахунку, з огляду на що стягненню з відповідача на користь позивача за основним зобов`язанням, з врахуванням розміщення соціальної реклами у період з лютого 2022 по травень 2024 підлягає 580772,49 грн.

Також, відповідач заперечує проти обставин, наведених позивачем на стор. 5 (починаючи зі слів: щодо підстав нарахування пені та розміру пені (абзац 2 стор. 5)), стор. 6, позовної заяви в частині розміру пені та розрахунку пені, яка на думку КП Одесреклама ОМР, підлягає стягненню з ТОВ Мега Боард, з огляду на те, що строк позовної давності для нарахування пені за позовною заявою, поданою 29.05.2024 року, становить період в 1 (один рік) з початку червня 2023 року по кінець травня 2024 року, а період, за який нараховується пеня, починається з початку грудня 2023 року. При цьому відповідач вказує, що пеню варто розраховувати окремо за кожний розрахунковий період, який складає один місяць (п.п. 4.1, 4.2 додатку 3 до рішення ОМР № 3988-VII від 12.12.2018), а загальний розмір пені розраховувати складанням сум нарахованої пені за кожний окремий розрахунковий період.

При цьому, відповідач вважає за неможливе посилатися при розрахунку строків позовної давності та строків нарахування пені на п.п. 6.4, 6.5 договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 11-рд від 03.08.2011 р., оскільки посилання позивача на вказані пункти договору не створює правових наслідків у вигляді застосування договірних строків позовної давності чи договірних строків нарахування пені, у зв`язку з недійсністю таких пунктів договору як таких, які не відповідають акту органу місцевого самоврядування, на підставі якого договір був укладений, обов`язкового для сторін (сторони) договору (п.п. 5.1, 5.2, 5.3 розділу 5 Відповідальність сторін додатку 3 рішення ВК ОМР № 434 від 22.04.2008), та таких, що протирічать п. 4 ст. 203, п. 1 ст. 639, п. 1 ст. 648 УК України.

Крім того, відповідач вважає за неможливе стягнення пені, як санкції за невиконання основного зобов`язання, у зв`язку з наступним. Так, посилаючись на п. 12.19 рішення ВК ОМР № 434 від 22.04.2008, ст.ст. 607, 617 ЦК України, ст. 218 ГК України, п.п. 7.1, 7.2 договору, лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 р., ст. 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні, указ Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року № 64/2022 та наступні про продовження воєнного стану, відповідач зауважує, що протягом усього визначеного законом строку для нарахування пені, з початку грудня 2023 року по теперішній час, мала місце дія форс-мажорних обставин, обставин непереборної сили, які згідно зі ст. 617 ЦК України, ст. 218 ГК України, п.п. 7.1, 7.2 договору звільняють ТОВ Мега Боард, як суб`єкт господарювання, від відповідальності за порушення господарсько-правового зобов`язання, внаслідок чого, на переконання відповідача, пеня, заявлена позивачем до стягнення, як санкція за порушення зобов`язання, не підлягає стягненню.

Також, у зв`язку з продовженням дії на території України форс-мажорних обставин, обставин непереборної сили, відповідач просити суд в порядку п. 6 ст. 238, ст. 331 ГПК України розстрочити виконання судового рішення строком на 1 (один) рік та встановити графік щомісячних виплат стягненої суми, за основним зобов`язанням, рівними частками.

16.08.2024 р. від представника позивача Джига В.І. через підсистему Електронний суд ЄСІТС до господарського суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. № 30466/24), в якій позивач не визнає вказаних у відзиві заперечень відповідача, вважає позицію відповідача необґрунтованою, не підтвердженою доказами, що спростовується обставинами справи та наступними поясненнями.

По суті заперечень відповідача позивач пояснює наступне, зокрема, стосовно розміщення та виготовлення соціальної реклами відповідачем. Як вказує позивач, надані відповідачем обґрунтовані розрахунки сум, що оспорюються, є невірними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. За ствердженнями позивача, договором на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 11-рд від 03.08.2011 та Правилами розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі, затвердженими рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 22.04.2008 № 434 не передбачено обов`язку відповідача не нараховувати плату лише на підставі звернення користувача. При цьому позивач зауважує, що КУ Одесреклама відповідно до статуту, забезпечуючи повноту надходжень коштів до бюджету міста Одеса, перевіряються всі дані в листах про розміщення адресних програм соціальної реклами, які надаються на відповідність вказаної інформації фактичним обставинам розміщення реклами на носіях, у зв`язку із численними спробами користувачів надати недостовірну інформацію про розміщення соціальної реклами з метою зменшення сум оплати.

Зокрема, як вказує позивач, відповідачем неодноразово надавалась недостовірна інформація розміщення соціальної реклами, надання повторно фотографій розміщення за попередні періоди та розміщення неактуальних сюжетів. Крім того, позивач наголошує, що неодноразово мали місце відсутність сюжетів соціальної реклами протягом певних періодів через обриви сюжетів на рекламних конструкціях, що підтверджується наданими до суду відповідачем приписами Управління реклами ОМР та листами ТОВ Мега Боард про усунення порушень. За ствердженнями позивача, після перевірки працівниками інспекційного відділу КУ Одесреклама ОМР рекламних конструкцій, про факти відсутності розміщення соціальної реклами вони повідомляють керівництву та відповідно в кінці кожного місяця на підставі перевіреної інформації, бухгалтерією готуються розрахунки про використання місць під соціальну рекламу, які надаються на прохання відповідача для виключення з нарахування при розрахунку за договором плати за тимчасове користування місцями розміщення рекламних засобів, сума якої узгоджена сторонами договору та підлягає сплаті у відповідності до пп. 4.2.4, 5.1. та 5.2 договору. Зазначені розрахунки направляються та/або вручаються користувачам. Разом з тим, позивач звертає увагу суду, що договором та Правилами № 434 не передбачено обов`язку відповідача оформляти будь-які рахунки на оплату чи розрахунки, оскільки сума оплати та строки щомісячної оплати визначені договором.

Водночас, як вказує позивач, ТОВ Мега Боард не здійснювало оплату вчасно, що підтверджується наданими виписками та актом звіряння, які є в матеріалах справи, крім того строки оплати чітко визначені договором до 27 числа місяця. В той же час позивач наголошує, що жодних доказів про наявність заперечень або невірності у нарахуваннях позивача, з якими сторона відповідача би зверталася до КУ Одесреклама у 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 до суду не надано. Це, за ствердженнями позивача, пов`язано з тим, що виявлені факти подання відповідачем недостовірної інформації про розміщення соціальної реклами, фактичну відсутність розміщення соціальної реклами, були аргументовані завжди, в той час як ТОВ Мега Боард не могло підтвердити дійсно розміщення соціальної реклами й відповідно оскаржити нарахування, усвідомлюючи власну неправоту та недобросовісність дій щодо надання недостовірної інформації про розміщення соціальної реклами. При цьому позивач зазначає, що ним не заперечуються обставини розміщення соціальної реклами відповідачем відповідно до п.п. 5.3, 5.4 договору, а навпаки, дійсне розміщення відповідачем соціальної реклами враховано позивачем та відповідно вказано в обґрунтованому розрахунку сум, що стягуються, наданому до Господарського суду Одеської області.

Щодо обставин розповсюдження соціальної реклами позивач вказує, що обставини розповсюдження протягом місяця (розміщення та виготовлення спірної соціальної реклами) відповідачем не підтверджені належними доказами та повністю спростовуються документами, наявними в матеріалах справи, та не відповідають дійсним обставинам справи. Згідно із п. 5.4 договору користувач, що протягом місяця, за який вноситься плата, розповсюджував соціальну рекламу та/або інформацію соціальної спрямованості на місцях, визначених цим договором, зобов`язаний не пізніше 20 числа такого місця надати установі відповідну адресну програму за встановленою установою формою. Посилаючись на ст.ст. 73, 74, 76, 77 ГПК України, позивач зазначає, що відповідачем не надано до суду належних доказів розповсюдження (виготовлення та розміщення) соціальної реклами протягом періоду, зазначеного в позовній заяві, при цьому відповідними доказами можуть бути договори, акти виконаних робіт, виписки про здійснені платежі, тощо, що підтверджують друк (виготовлення) рекламних сюжетів соціальної реклами, клейку цих рекламних сюжетів, оплату послуг, закупівлю матеріалів, тобто фактичне розповсюдження (розміщення) зазначених рекламних сюжетів протягом місяця (щодня), за кожною визначеною адресою протягом часового періоду, заявленого позивачем у позовній заяві.

Стосовно застосування строків позовної давності позивач вказує, що норми ЦК України та ГК України, на які посилається відповідач, повністю підтверджують правомірність та законність нарахування пені відповідачу позивачем та обґрунтованість позовних вимог. Так, посилаючись на ст. 259, ч. 3 ст. 549, ст. 610, п.3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, ч. 2 ст. 343 ГК України, позивач зазначає, що період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується, її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання, тобто пеня може нараховуватися на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі. Наразі позивач вказує, що сторони погодили відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зокрема в п. 6.3 визначили, що нарахування пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а відповідно до п. 6.5 - позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених п.п. 5.1, 6.1 договору, встановлюється строком в 4 (чотири) роки. З огляду на викладене позивач зауважує, що, підписуючи договір, відповідач усвідомлював відповідальність, був обізнаний про розмір пені, строки нарахування пені та строки позовної давності, з огляду на що підстави для застосування строків позовної давності, передбачені ст. 258 ЦК України, ст. 232 ГК України у частині нарахування пені, відсутні.

Щодо застосування наслідків недійсності правочину позивач зазначає наступне. Як вказує позивач, визнання недійсними умов договору не є предметом даного позову, при цьому договір, укладений між позивачем та відповідачем, є типовим договором (додаток 2 до рішення ВК ОМР від 22.04.2008 № 434 у редакції рішення ВК ОМР від 24.03.2011 № 120, посилання https://omr.gov.ua/ru/acts/committee/33531/), зміст якого визначено та затверджено Виконавчим комітетом Одеської міської ради. Також позивач зазначає, що відповідно до чинної редакції додатку 2 до рішення ВК ОМР № 434 від 22.04.2008 у редакції рішення ВК ОМР від 24.03.2011 № 120, зміст розділу 6 Відповідальність сторін та договору № 11-рд від 03.08.2011, укладеному між сторонами, у цілому є ідентичним та відповідає додатку 2 чинних Правил № 434.

Стосовно застосування наслідків дії непереборної сили позивач вказує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, при їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести, а також повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Тобто, позивач наголошує, що одне лише передбачене законом віднесення до форс-мажорних обставин військової агресії російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану, не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках воєнного стану, унеможливлює виконання конкретного договору. Також позивач зауважує, що відповідачем не надано доказів звернення до КУ Одесреклама з підстав настання, на його думку, форс-мажорних обставин в порядку, передбаченому п. 7.3 договору. Крім того, як вказує позивач, на його адресу та до суду відповідачем не надавався сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної Торгово-промислової палати про існування форс мажорних обставин. Враховуючи зазначене, на переконання позивача, підстави для застосування наслідків дії непереборної сили, передбачених ст. 218 ГК України, в частині нарахування пені відсутні.

Щодо розстрочення виконання рішення позивач заперечує, зазначаючи, зокрема, що відповідачем не доведено існування форс-мажорних обставин у даних правовідносинах; не обґрунтовано доцільності розстрочення рішення суду саме на 1 рік та не надано доказів на підтвердження наявності у нього реальної можливості виконати рішення у цій справі у випадку затвердження графіку платежів; не подано до суду належних доказів на підтвердження своєї неплатоспроможності; скрутне фінансове становище відповідача, наявність у нього кредиторської заборгованості перед позивачем в значному розмірі є результатом господарської діяльності відповідача як самостійного суб`єкта господарювання, а тому вказані обставини не є безумовними самостійними та достатніми підставами для розстрочення виконання судового рішення та для зменшення розміру пені.

27.08.2024 року від представника відповідача Лозинської І.К. через підсистему Електронний суд ЄСІТС до господарського суду надійшла заява про поновлення процесуального строку (вх. № 31273/24), відповідно до якої відповідач просить суд продовжити відповідачу ТОВ Мега Боард строк на подання відзиву на позовну заяву у справі № 916/2387/24; долучити та розглянути відзив відповідача.

Також 27.08.2024 року від представника відповідача Лозинської І.К. через підсистему Електронний суд ЄСІТС до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 31286/24), який є аналогічним відзиву, поданого до суду 05.08.2024 за вх. № 29168/24.

Судове засідання, призначене на 28.08.2024, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Мостепаненко Ю.І. на лікарняному, про що секретарем судового засідання складено відповідну довідку.

Враховуючи вихід судді Мостепаненко Ю.І. з лікарняного, ухвалою суду від 09.09.2024 р. призначено підготовче засідання у справі № 916/2387/24 в межах розумного строку згідно зі ст. 114 ГПК України на 25.09.2024 р.

25.09.2024 року від представника відповідача Лозинської І.К. через підсистему Електронний суд ЄСІТС до господарського суду надійшло клопотання про зменшення розміру пені (вх. № 34989/24). В обґрунтування поданого клопотання відповідач вказує за можливе зменшення розміру пені з таких підстав: 1) розмір пені є надмірним, таким, що складає 73% основного боргу за помилковим розрахунком позивачем основного боргу (1320000,03 грн.), та 165% фактично існуючого основного боргу (580772,49 грн.), підтвердженого розрахунком відповідача; 2) період виникнення боргу припадає на карантин та воєнний стан, які значно вплинули на ринок рекламних послуг та призвели до зменшення надходжень від рекламної діяльності більш, ніж на 50% порівняно з попередніми періодами; 3) на ринку відсутні жодні пільги, які могли би полегшити фінансовий стан відповідача; 4) відсутність збитків у позивача як у кредитора, в матеріалах справи відсутні докази щодо того, що позивач поніс збитки внаслідок порушення відповідачем зобов`язання, порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин; 5) стягнення заявленого розміру пені призведе до банкрутства відповідача. При цьому відповідач просить суд при зменшенні розміру пені взяти до уваги інтереси сторін, що заслуговують на увагу, і оцінити співвідношення розміру заявленої до стягнення пені, зокрема, із розміром збитків позивача, якщо порушення зобов`язання відповідачем не потягло за собою значні збитки для інших господарюючих суб`єктів, то суд може з урахуванням інтересів сторін зменшити розмір належної до сплати пені. Також відповідач зазначає, що за своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності та стягується в разі порушення такого зобов`язання.

25.09.2024 року представником відповідача Лозинською І.К. через підсистему Електронний суд ЄСІТС подано до господарського суду клопотання про долучення доказів (вх. № 35025/24), згідно з яким заявник просить суд поновити строк на подання доказів по справі № 916/2387/24 та долучити до матеріалів справи нововиявлені докази, дослідити їх поряд з іншими доказами у справі.

В судовому засіданні 25.09.2024 оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання по справі № 916/2387/24 на 09.10.2024 р. та про поновлення строку на подання відзиву та доказів, долучивши їх до матеріалів справи.

04.10.2024 р. від представника позивача Джига В.І. через підсистему Електронний суд ЄСІТС до господарського суду надійшли додаткові письмові пояснення (вх. № 36275/24), в яких позивач вказує наступне.

Щодо сплати частини заборгованості позивач повідомляє, що після відкриття провадження у справі № 916/2387/24 відповідачем було сплачено 1245916,40 грн. та частково погашено заборгованість основного боргу за період 01.02.2022 по 30.04.2024, а саме здійснено оплати: 12.08.2024 в сумі 15000,00 грн., 14.08.2024 у розмірі 10000,00 грн., 16.09.2024 у сумі 100000,00 грн., 18.09.2024 у розмірі 300000,00 грн., 25.09.2024 у сумі 8806,43 грн. та 200000,00 грн., 27.09.2024 у розмірі 200000,00 грн. та 200000,00 грн., 30.09.2024 у розмірі 140000,00 грн. Також позивач зазначає, що відповідач листом № 05/08-150 від 05.08.2024 звернувся до КУ Одесреклама та просив зарахувати оплати за поточний період в сумі 72109,97 грн. за попередні періоди. Таким чином, позивач вказує, що, враховуючи здійснені оплати відповідачем після подання позовної заяви, заборгованість ТОВ Мега Боард за договором № 11-рд від 03.08.2011 р. становить 1033703,37 грн. (74083,63 + 959619,74 = 1033703,37 грн.), яка складається із: основної заборгованості за договором в сумі 74083,63 грн. (1320000,03 грн. - 15000,00 грн. - 10000,00 грн. - 72109,97 грн. - 100000,00 грн. - 300000,00 грн. - 8806,43 грн. - 200000,00 грн. - 200000,00 грн. - 200000,00 грн. - 140000,00 грн. = 74083,63); пені за період з 01.04.2020 р. по 30.04.2024 р. в сумі 959619,74 грн. При цьому, позивач наголошує, що сплата відповідачем 1245916,40 грн. боргу спростовує заперечення відповідача, вказані у відзиві, стосовно невизнання позовних вимог в частині суми основного боргу та заперечення у відзиві щодо помилковості розрахунку суми заборгованості, пов`язаної з неврахуванням розміщуваної соціальної реклами та вказує на визнання позовних вимог в частині стягнення основного боргу.

Стосовно зменшення розміру пені позивач зазначає, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявність форс-мажорних обставин та підстав для зменшення її розміру. Крім того, позивач звертаємо увагу суду, що, підписуючи договір, відповідач усвідомлював відповідальність, був обізнаний про розмір пені, строки нарахування пені та строки позовної давності, оскільки сторони погодили відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору. Відтак, за ствердженнями позивача, відповідач міг і повинен був при певній обачності передбачити виникнення труднощів у виконанні договору, у той же час, відповідач, усвідомлюючи ризики несвоєчасної оплати за договором та відповідальність, пов`язану з цим, протягом останніх 2 років не вживав заходів для розірвання договору або зменшення кількостей рекламних конструкцій аби оптимізувати витрати та не збільшувати існуючу заборгованість. Також позивач зауважує, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але врахувати інтереси обох сторін. Враховуючи ч. 2 ст. 218 ГК України, ст. 617 ЦК України, якими передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів, скрутне фінансове становище відповідача, наявність у нього кредиторської заборгованості перед позивачем є результатом господарської діяльності відповідача як самостійного суб`єкта господарювання, на переконання позивача, вказані обставини не є безумовними самостійними та достатніми підставами для відстрочення або зменшення розміру пені, з огляду на що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основної заборгованості за договором та пені за порушення строків оплати є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

08.10.2024 року представником відповідача Лозинською І.К. через підсистему Електронний суд ЄСІТС подано до господарського суду клопотання про долучення доказів (вх. № 36730/24), згідно з яким заявник просить суд поновити строк на подання доказів по справі № 916/2387/24 та долучити до матеріалів справи нововиявлені докази, дослідити їх поряд з іншими доказами у справі.

Також 08.10.2024 року від представника відповідача Лозинської І.К. через підсистему Електронний суд ЄСІТС до господарського суду надійшли додаткові письмові пояснення (вх. № 36737/24), в яких відповідач заперечує проти твердження позивача стосовно того, що сплата відповідачем 1245916,40 грн. боргу спростовує заперечення відповідача, вказані у відзиві, стосовно невизнання позовних вимог в частині суми основного боргу та заперечення у відзиві щодо помилковості розрахунку суми заборгованості, пов`язаної з неврахуванням розміщуваної соціальної реклами та вказує на визнання позовних вимог в частині стягнення основного боргу. При цьому відповідач зауважує, що ТОВ Мега Боард ніколи не заявлялось про визнання помилково розрахованої КУ Одесреклама суми заборгованості, що підтверджується також претензія товариства до комунальної установи № 01 від 07.10.2024 р., а відповідні суми були сплачені для попередження виникнення припису на знесення рекламних конструкцій, розірвання договору та збереження можливості проводити господарську діяльність. Також відповідач додає, що через фінансовий тягар, що значно перевищує дійсний розмір основної заборгованості, діяльність ТОВ Мега Боард значно ускладнена, станом на 08.10.2024 року ТОВ Мега Боард досі не виплатило належні заробітні плати за вересень. Відтак, ТОВ Мега Боард зазначає, що не визнає помилково розрахований позивачем розмір заборгованості, дійсним розміром заборгованості ТОВ Мега Боард перед КУ Одесреклама на момент подання позову був 580772,49 грн., що підтверджено відповідними розрахунками відповідача.

Між тим ТОВ Мега Боард заперечує проти тверджень позивача, наведених у відповіді на відзив, зазначаючи, що представник КУ Одесреклама - Джига В.І. від імені та в інтересах установи, виконуючи свої службові обов`язки наведенням недостовірної інформації у формі фактичних тверджень, які принижують ділову репутацію ТОВ Мега Боард, безпідставно звинувачує останнє: 1) у чисельних спробах ТОВ Мега Боард надати недостовірну інформацію про розміщення соціальної реклами з метою зменшення сум оплати; 2) у неодноразовому наданні ТОВ Мега Боард недостовірної інформації про розміщення соціальної реклами; 3) у виявленні фактів КУ Одесреклама подання ТОВ Мега Боард недостовірної інформації про розміщення соціальної реклами; 4) у фактичній відсутності розміщення соціальної реклами; 5) у неможливості ТОВ Мега Боард підтвердити дійсне розміщення соціальної реклами і відповідно оскаржити нарахування; 6) в усвідомленні ТОВ Мега Боард власної неправоти; 7) у недобросовісності дій ТОВ Мега Боард щодо надання недостовірної інформації про розміщення соціальної реклами. При цьому позивач зауважує, що за час здійснення господарської діяльності ТОВ Мега Боард поповнило бюджет міста Одеси на десятки мільйонів гривень, створило робочі місця для громадян, сплачувало податки, сприяло реалізації державних та міських соціальних програм розповсюдженням соціальної реклами, з огляду на що товариству не зрозумілі причини, з яких КУ Одесреклама принизила ділову репутацію ТОВ Мега Боард, жодних доказів на підтвердження наведених звинувачень надано не було.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.10.2024 р. провадження у справі № 916/2387/24 за позовом Комунальної установі Одесреклама Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Мега Боард в частині вимог про стягнення 1245916,40 грн основного боргу закрито та повернуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області на користь Комунальної установи Одесреклама Одеської міської ради судовий збір у сумі 14951,00 грн.

В судовому засіданні 09.10.2024 оголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 06.11.2024 р. Також суд протокольною ухвалою поновив строк на подання доказів, визнавши причини пропуску строку поважними, та долучив їх до матеріалів справи, задовольнивши клопотання відповідача від 08.10.2024 (з урахуванням заяви про виправлення помилки від 09.10.2024).

Судове засідання, призначене на 06.11.2024, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Мостепаненко Ю.І. на лікарняному, про що секретарем судового засідання складено відповідну довідку.

Враховуючи вихід судді Мостепаненко Ю.І. з лікарняного, ухвалою суду від 13.11.2024 р. призначено судове засідання по справі № 916/2387/24 в межах розумного строку згідно зі ст. 114 ГПК України на 22.11.2024 р.

20.11.2024 до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№ 41875/24), на задоволення якого в судовому засіданні 22.11.2024 судом оголошено протокольну ухвалу про відкладення засідання з розгляду справи по суті на 04.12.2024, про що повідомлено сторін ухвалою суду від 22.11.2024 в порядку ст. 120 ГПК України.

04.12.2024 від позивача до Господарського суду Одеської області надійшла заява (вх. № 43546) про повернення судового збору.

В обґрунтування заяви позивач зазначає, що після відкриття провадження у справі № 916/2387/24 відповідачем було сплачено та повністю погашено заборгованість основного боргу за період 01.02.22 - 30.04.24. Так, враховуючи здійснені оплати відповідачем, після подання позовної заяви, заборгованість ТОВ МЕГА БОАРД за договором № 11-рд від 03.08.2011 складається лише з пені за період з 01.04.2020 по 30.04.2024 в сумі 959 619, 74 грн. В заяві також, посилаючись на ч. 4 ст. 231 ГПК України, позивач просив суд у випадку закриття провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 74 083, 63 грн., повернути суму судового збору у розмірі 889 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.12.2024 р. провадження у справі № 916/2387/24 за позовом Комунальної установі Одесреклама Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Мега Боард в частині вимог про стягнення 74 083,63 грн. основного боргу закрито та повернуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області на користь Комунальної установи Одесреклама Одеської міської ради судовий збір у сумі 889 грн.

В судовому засіданні 04.12.2024:

- представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд задовільнити та стягнути з відповідача 959619,74 грн пені за порушення строків здійснення оплат за договором на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 11-рд від 03.08.2011 р.;

- представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі, звертав увагу суду на сплив позовної давності щодо вимог про стягнення пені, просив суд зменшити розмір пені.

При цьому, враховуючи положення Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні (затвердженого Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 № 2102-IX), Указу Президента України від 28.10.2024 № 740/2024 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України Про затвердження Указу Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні від 29.10.2024 № 4024-IX, господарський суд розглядає справу № 916/2387/24 у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

В судовому засіданні від 04.12.2024 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

03 серпня 2011 року між Комунальним підприємством Одесреклама Одеської міської ради (підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю Мега Боард (користувач) укладено договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 11-рд, відповідно до п. 2.1 якого підприємство надає користувачу право на плату тимчасово використовувати для розташування рекламних засобів місця на територіях, будівлях, спорудах, що є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси, або інших об`єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організацій Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам.

Згідно з п. 2.2 договору від 03.08.2011 р. місця для розташування рекламних засобів та розрахунок плати за їх використання визначаються у відповідних додатках до цього договору.

В п. 2.3 договору від 03.08.2011 р. сторони погодили, що користувач використовує надані йому місця виключно за цільовим призначенням з дня укладання сторонами цього договору та відповідного додатку до нього, сплачує вартість користування цими місцями в порядку та на умовах, визначених цим договором.

За умовами п. 4.1.2 договору від 03.08.2011 р. користувач має право використовувати місця для розташування рекламних засобів з дотриманням положень цього договору та встановленого порядку розміщення зовнішньої реклами.

Згідно з п. 4.2.4 договору від 03.08.2011 р. користувач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за цим договором.

Відповідно до п. 5.1 договору від 03.08.2011 р. плата за цим договором визначається на підставі тарифів та коригуючих коефіцієнтів до них, встановлених Виконавчим комітетом Одеської міської ради та чинних на момент укладання цього договору.

Користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів банківський рахунок підприємства (п. 5.2 договору від 03.08.2011 р.).

Положеннями п. 5.3 договору від 03.08.2011 р. визначено, що у випадку розповсюдження користувачем на місцях, визначених цим договором, протягом місяця, за який вноситься плата, соціальної реклами та/або інформації соціальної спрямованості, плата за користування таким місцем не нараховується.

Пунктом 5.4 договору від 03.08.2011 р. передбачено, що користувач, що протягом місяця, за який вноситься плата, розповсюджував соціальну рекламу та/або інформацію соціальної спрямованості, на місцях, визначених цим договором, зобов`язаний не пізніше 20 числа такого місяця надати підприємству відповідну адресну програму за встановленою підприємством формою.

Відповідно до п. 5.6 договору від 03.08.2011 р. розповсюдження соціальної реклами та інформації соціальної спрямованості здійснюється відповідно до встановленого порядку розміщення зовнішньої реклами.

Згідно з п. 6.1 договору від 03.08.2011 р. за невиконання або неналежне виконання обов`язків за цим договором винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки відповідно до чинного законодавства. Відшкодування збитків не звільняє винну сторону від виконання умов договору.

В п. 6.2 договору від 03.08.2011 р. сторони передбачили, що у випадку прострочення платежів, передбачених п.п. 5.1, 5.2 цього договору, користувач сплачує на користь установи пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

За умовами п. 6.4 договору від 03.08.2011 р. нарахування штрафних санкцій та пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано. Позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених п.п. 5.1, 6.1 договору, встановлюється строком в 4 (чотири) роки (п. 6.5 договору від 03.08.2011 р.).

В п. 7.1 договору від 03.08.2011 р. сторони погодили, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин (дія непереборної сили, що не залежить від волі сторін), що роблять неможливим виконання сторонами передбачених даним договором зобов`язань, а також пожеж, повеней, іншого стихійного лиха чи сезонних природних явищ, сторони звільняються від відповідальності за несвоєчасне, повне або часткове невиконання своїх зобов`язань на час дії зазначених обставин та приймають зобов`язання виконати свої зобов`язання після подолання перешкод у строк, який продовжується на період вказаних обставин. Обставинами непереборної сили вважаються: війна чи воєнні дії, повстання, мобілізація, блокади, ембарго, інших міжнародних санкцій, валютних обмежень, епідемії, пожежі, вибухи, дорожні та природні катастрофи, а також інші події, котрі визнані такими, компетентними державними органами (п. 7.2 договору від 03.08.2011 р.).

Відповідно до п. 7.3 договору від 03.08.2011 р. сторона, яка не в змозі виконати свої зобов`язання за договором в силу причин, зазначених п.п. 7.1 цього договору, протягом 20 (двадцяти) діб інформує іншу сторону про наявність, виникнення і припинення дії форс-мажорних обставин з обов`язковим офіційним підтвердженням, виданим Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це державним органом.

У випадку, якщо дія зазначених обставин триває більше 2 (двох) календарних місяців, кожна зі сторін має право на розірвання даного договору і не несе відповідальності за таке розірвання за умови, що вона сповістить про це іншу сторону не пізніше, ніж за 20 (двадцять) днів до розірвання (п. 7.4 договору від 03.08.2011 р.).

Згідно з п.п. 8.1, 8.2 договору від 03.08.2011 р. останній набирає чинності з моменту його укладання. Договір є укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками.

Відповідно до п. 8.3 договору від 03.08.2011 р. договір укладений з 03.08.2011 р. по 28.06.2015 р.; продовжено з 29.06.2015 р. по 10.08.2016 р.; продовжено з 11.08.2016 р. по 29.06.2021 р.

Положеннями п. 9.2 договору від 03.08.2011 р. передбачено, що у разі виникнення між сторонами суперечок щодо виконання або тлумачення договору, вони намагатимуться вирішити їх шляхом переговорів. При недосягненні порозуміння, спір передається на розгляд до Господарського суду Одеської області.

В п. 9.4 договору від 03.08.2011 р. зазначено, що усі зміни, доповнення та додатки до цього договору мають однакову з ним юридичну силу, якщо вони підписані сторонами або їхніми уповноваженими представниками, і є невід`ємною частиною договору.

При цьому із матеріалів справи вбачається (а.с. 19 Т.1), що на підставі п. 29 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 р. № 2067, та п. 11 Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі, затверджених у новій редакції рішенням Виконавчого комітетом Одеської міської ради від 22.04.2008 р. № 434, із змінами та доповненнями, термін дії договору № 11-рд від 03.08.2011 р. продовжено з 29.06.2021 р. по 03.03.2025 р.

Також між Комунальною установою Одесреклама Одеської міської ради (установа) та Товариством з обмеженою відповідальністю Мега Боард (користувач) складено та підписано додаток № 37 від 01.09.2021 р. до договору № 11-рд від 03.08.2011 р., в якому сторони дійшли згоди про затвердження переліку рекламних засобів, їх кількості та місць розташування, а також затверджено бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями розташування рекламних засобів, які приймає у тимчасове користування ТОВ Мега Боард.

11 травня 2018 р. між Комунальною установою Одесреклама Одеської міської ради (установа) та Товариством з обмеженою відповідальністю Мега Боард (користувач) була укладена додаткова угода № 2-1 до договору № 11-рд від 03.08.2011 р., пунктом 1 якої сторони передбачили, що у зв`язку з припиненням Комунального підприємства Одесреклама Одеської міської ради шляхом перетворення у Комунальну установу Одесреклама Одеської міської ради, сторони домовились викласти преамбулу договору у наступній редакції: Комунальна установа Одесреклама Одеської міської ради, що в подальшому іменується установа в особі директора Гаврилюка Дмитра Васильовича, який діє на підставі № 582 К від 03.05.2018 року, з одного боку, таТОВ Мега Боард, в особі керівника Лозинської І.К., що в подальшому іменується користувач з іншого боку, які надалі разом іменуються сторонами, а кожна окремо - сторона, уклали даний договір про таке.

В подальшому, 01 серпня 2019 р. між КУ Одесреклама ОМР (установа) та ТОВ Мега Боард (користувач) укладено додаткову угоду № 3 до договору № 11-рд від 03.08.2011 р. про наступне: у зв`язку з прийняттям рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради Про внесенням змін до рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 22.04.2008 р. № 434 Про затвердження Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі в новій редакції сторони дійшли згоди про внесення до договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 11-рд від 03.08.2011 р. наступних змін, зокрема:

2. Сторони вирішили пункт 4.1.2 розділу 4 Права та обов`язки користувача викласти в наступній редакції: 4.1.2 Використовувати місця для розташування рекламних засобів з дотриманням положень цього договору та встановленого порядку розміщення зовнішньої реклами.

4. Сторони домовились пункт 5.1 розділу 5 Плата та порядок розрахунків за договором викласти в наступній редакції: 5.1 Плата за цим договором визначається на підставі пункту 14.6. Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі у новій редакції.

6. Сторони домовились пункт 6.4 розділу 6 Відповідальність сторін викласти в наступній редакції: Нарахування пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано.

Додатковими угодами № 25 від 02.07.2018 р., № 4 від 01.11.2019 р., № 5 від 03.01.2019 р. та № 6 від 01.01.2021 р. до договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 11-рд від 03.08.2011 р. сторони домовилися викласти реквізити Комунальної установи Одесреклама Одеської міської ради в новій редакції.

В подальшому, 01 серпня 2023 року між Комунальною установою Одесреклама Одеської міської ради (установа) та Товариством з обмеженою відповідальністю Мега Боард (користувач) складено та підписано додаток № 38 до договору № 11-рд від 03.08.2011 р., в якому сторони дійшли згоди про затвердження переліку рекламних засобів, їх кількості та місць розташування, а також затверджено бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями розташування рекламних засобів, які приймає у тимчасове користування ТОВ Мега Боард.

Крім того, 11 вересня 2023 року між Комунальною установою Одесреклама Одеської міської ради (установа) та Товариством з обмеженою відповідальністю Мега Боард (користувач) складено та підписано додаток № 39 до договору № 11-рд від 03.08.2011 р., в якому сторони дійшли згоди про затвердження переліку рекламних засобів, їх кількості та місць розташування, а також затверджено бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями розташування рекламних засобів, які приймає у тимчасове користування ТОВ Мега Боард.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, укладений між сторонами по справі договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 11-рд від 03.08.2011 р. є підставою для виникнення у сторін договору зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України) та згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За змістом ст. 902 Цивільного кодексу України визначено, що виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, з урахуванням норм Господарського процесуального кодексу України щодо достовірності, належності та вірогідності доказів, суд вважає доведеною обставину забезпечення позивачем відповідачу можливості тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів у спірний період.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Так, п. 5.2 договору № 11-рд від 03.08.2011 р. сторони передбачили, що користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів банківський рахунок підприємства.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, користування відповідачем місцями для розміщення рекламних засобів є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити вартість такого користування відповідно до умов договору та чинного законодавства.

Як зазначається позивачем та не спростовано відповідачем, в порушення умов спірного договору відповідачем не були сплачені у повному обсязі кошти за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів, внаслідок чого у ТОВ Мега Боард перед КУ Одесреклама, як уповноваженою особою власника місць розміщення рекламних засобів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, а в кінцевому рахунку перед бюджетом міста Одеси, виникла заборгованість, яка станом на дату звернення позивача до суду становила 1320000,03 грн.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що Комунальна установа Одесреклама Одеської міської ради звернулася до Товариства з обмеженою відповідальністю Мега Боард із претензією за вих. № 1143/01-27, в якій установа повідомила, що станом на 13.12.2023 року у товариства наявна заборгованість за договором № 11-рд від 03.08.2011 р. у сумі 1304000,00 грн., яку просила сплатити на рахунок установи, а також остання повідомила, що у разі ігнорування вказаної претензії, заборгованість буде стягнута з ТОВ Мега Боард у судовому порядку, договір № 11-рд від 03.08.2011 р. розірвано, а дозвіл на розміщення зовнішньої реклами анульовано у відповідності до чинного законодавства. Водночас, доказів реагування відповідачем на вказану претензію матеріали справи не містять.

Разом з тим, під час розгляду справи, відповідачем сплачено суму основного боргу- у 1320000,03 грн., з огляду на що ухвалами суду від 09.10.2024 та від 04.12.2024 провадження у справі № 916/2387/24 за позовом Комунальної установі Одесреклама Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Мега Боард в частині вимог про стягнення основного боргу закрито.

Між тим, господарським судом не приймаються до уваги твердження відповідача стосовного помилкового нарахування позивачем плати за розміщення соціальної реклами у розмірі 772599,54 грн., оскільки товариством під час розгляду даної справи № 916/2387/24 у господарському суді було сплачено всю суму заявленого основного боргу - 1320000,03 грн.

Крім того, господарський суд зазначає, що твердження відповідача про те, що сплата суми основної заборгованост викликана виключно для попередження виникнення припису на знесення рекламних конструкцій, розірвання договору та збереження можливості проводити господарську діяльність не підтверджена жодними доказами, оскільки матеріалами справи не підтверджено, що під час розгляду справи в суді комунальною установою вчиняються в позасудовому порядку дії, спрямовані на оформлення припису на знесення рекламних конструкцій та відповідно розірвання договору № 11-рд від 03.08.2011 р. Більш того, розірвання укладеного між сторонами договору № 11-рд від 03.08.2011 р. не є предметом як даного спору, так і будь-якого іншого господарського спору.

Відтак, господарський суд зазначає, що дії відповідача є взаємосуперечливими, оскільки спочатку відповідач заперечує проти нарахування йому плати за розміщення соціальної реклами у розмірі 772599,54 грн., а в подальшому сплачує її, зазначаючи підстави сплати такими, що не підтверджені жодними доказами.

Разом з тим, з огляду на те, що відповідач свої зобов`язання в частині оплати вартості користування місцями для розміщення рекламних засобів не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

Адже за ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо вимог позивача про стягнення нарахованої пені в сумі 959619,74 грн. суд зазначає наступне.

Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.

При цьому слід зазначити, що чинним законодавством передбачено відповідальність замовника за невиконання обов`язку щодо оплати вартості поставлених товарів.

Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В п. 6.2 договору сторони погодили, що у випадку прострочення платежів, передбачених п.п. 5.1, 5.2 цього договору, користувач сплачує на користь установи пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 Господарського кодексу України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

В п.п. 6.4, 6.5 договору сторони передбачили, що нарахування пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано. Позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених п.п. 5.1, 6.1 договору, встановлюється строком в 4 (чотири) роки.

Тобто, сторони, при укладанні договору, збільшили термін періоду нарахування та позовної давності щодо плати та пені.

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов`язання за договором на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 11-рд від 03.08.2011 р. щодо здійснення оплати вартості користування місцями для розміщення рекламних засобів, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню. Так, дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені в сумі 959619,74 грн., судом встановлено, що вказаний розрахунок пені був здійснений позивачем вірно.

Стосовно посилань відповідача на неможливість нарахування пені за несвоєчасне виконання зобов`язань зі здійснення оплати за тимчасове користування місцями для розміщення зовнішньої реклами через наявність форс-мажорних обставин, а саме військову агресію Російської Федерації проти України, які підтверджені Торгово-промисловою палатою України листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, господарський суд зазначає наступне.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Ознаками таких обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності. При цьому сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань.

Факт, що дію обставин непереборної сили необхідно довести, не виключає того, що наявність таких обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21 та від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21).

Зокрема, наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами у відповідності до статей 14, 141 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні шляхом видачі сертифіката.

На підтвердження обставини неможливості виконання зобов`язань зі здійснення оплати за тимчасове користування місцями для розміщення зовнішньої реклами за договором № 11-рд від 03.08.2011 р. відповідач послався на те, що запровадження воєнного стану в Україні є форс-мажорною обставиною.

Однак, господарський суд зауважує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Таким чином, у будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань.

При цьому судом враховується, що таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних. Відтак сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

Як зазначалося вище, ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

Сама по собі збройна агресія проти України та воєнний стан, не можуть автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22.

Господарський суд наголошує, що лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, який розміщений на офіційному веб-сайті останньої, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Зазначений лист не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 141 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні, при цьому такий лист також не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини, натомість він адресований Всім, кого це стосується, тобто необмеженому колу суб`єктів, і його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

Таким чином, лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Даний висновок Господарського суду Одеської області повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 07.06.2023 у справі № 912/750/22 та від 07.06.2023 у справі № 906/540/22.

При цьому господарський суд зазначає, що у матеріалах справи відсутній та відповідачем до суду не надано відповідного сертифікату Торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат про наявність форс-мажорних обставин, виданого відповідачу щодо засвідчення відповідних обставин, які вплинули на діяльність безпосередньо ТОВ Мега Боард або зумовили неможливість виконання зобов`язань за договором № 11-рд від 03.08.2011 р.

При цьому, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений можливості звернутися до ТПП України за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, та довести дію відповідних форс-мажорних обставин в межах актуальних для нього правових питань.

Наразі господарський суд наголошує, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі № 920/528/19).

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем у даній справі не підтверджено належними та допустимими доказами об`єктивної неможливості виконання ним прийнятих на себе зобов`язань за договором на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 11-рд від 03.08.2011 р. внаслідок існування обставин непереборної сили.

Крім того, господарський суд зазначає, що в пунктах 7.1, 7.2 договору від 03.08.2011 р. сторони визначили, що сторони погодили, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин (дія непереборної сили, що не залежить від волі сторін), що роблять неможливим виконання сторонами передбачених даним договором зобов`язань, а також пожеж, повеней, іншого стихійного лиха чи сезонних природних явищ, сторони звільняються від відповідальності за несвоєчасне, повне або часткове невиконання своїх зобов`язань на час дії зазначених обставин та приймають зобов`язання виконати свої зобов`язання після подолання перешкод у строк, який продовжується на період вказаних обставин. Обставинами непереборної сили вважаються: війна чи воєнні дії, повстання, мобілізація, блокади, ембарго, інших міжнародних санкцій, валютних обмежень, епідемії, пожежі, вибухи, дорожні та природні катастрофи, а також інші події, котрі визнані такими, компетентними державними органами.

При цьому, пунктом 7.3 договору від 03.08.2011 р. сторонами було погоджено, що сторона, яка не в змозі виконати свої зобов`язання за договором в силу причин, зазначених п.п. 7.1 цього договору, протягом 20 (двадцяти) діб інформує іншу сторону про наявність, виникнення і припинення дії форс-мажорних обставин з обов`язковим офіційним підтвердженням, виданим Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це державним органом.

Водночас, як встановлено судом, матеріали даної господарської справи не містять доказів звернення Товариства з обмеженою відповідальністю Мега Боард на адресу Комунальної установи Одесреклама Одеської міської ради в порядку п. 7.3 договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 11-рд від 03.08.2011 р. з повідомленням про наявність обставин, що унеможливлюють виконання зобов`язань за договором протягом 20 (двадцяти) діб в силу причин, зазначених п.п. 7.1 цього договору.

Між тим з огляду на заявлення відповідачем про сплив позовної давності для звернення позивачем до суду з вимогами про стягнення вказаної пені, суд зазначає наступне.

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Загальна позовна давність установлюється відповідно до статті 257 ЦК України тривалістю у три роки.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Так, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 р. Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів).

Разом з тим судом встановлено, що за умовами п. 6.5 договору позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених п.п. 5.1, 6.1 договору, встановлюється строком в 4 (чотири) роки.

За правилами частини першої статті 259 Цивільного кодексу України сторонам дозволено за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність.

Також в п. 6.4 договору від 03.08.2011 р. нарахування пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано.

Тобто, сторони, при укладанні договору, збільшили термін періоду нарахування пені.

Наразі господарський суд зауважує, що відповідно до Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відтак, укладаючи та підписуючи договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 11-рд від 03.08.2011 р., Товариство з обмеженою відповідальністю Мега Боард погодилося з його умовами, в т.ч. й з розділом 6 Відповідальність сторін.

Враховуючи викладене вище, господарський суд вважає безпідставними доводи відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення із заявленими вимогами про стягнення пені.

Щодо тверджень відповідача про недійсність пунктів 6.4, 6.5 договору № 11-рд від 03.08.2011 р. як таких, які не відповідають акту органу місцевого самоврядування, на підставі якого такий договір був укладений, обов`язкового для сторін (сторони) договору (п.п. 5.1, 5.2, 5.3 розділу 5 Відповідальність сторін додатку 3 рішення ВК ОМР № 434 від 22.04.2008), та таких, що протирічать п. 4 ст. 203, п. 1 ст. 639, п. 1 ст. 648 УК України господарський суд зазначає наступне.

Так, договір, укладений між позивачем та відповідачем, є типовим договором (додаток 2 до рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 22 квітня 2008 р. № 434 у редакції рішення ВК ОМР від 24.03.2011 № 120, посилання https://omr.gov.ua/ru/acts/committee/33531/), зміст якого визначено та затверджено Виконавчим комітетом Одеської міської ради.

При цьому відповідно до розділу 6 Відповідальність сторін додатку 2 до рішення ВК ОМР № 434 від 22.04.2008 р. (у редакції рішення ВК ОМР від 24.03.2011 № 120):

6.1 За невиконання або неналежне виконання обов`язків за цим Договором винна Сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки відповідно до чинного законодавства. Відшкодування збитків не звільняє винну сторону від виконання умов договору.

6.2 У випадку прострочення платежів, передбачених пп. 5.1, 5.2 цього Договору, Користувач сплачує на користь Підприємства пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

6.3 За невиконання зобов`язань, передбачених підпунктами 4.2.2, 4.2.5, 4.2.6, 4.2.10, 4.2.11 цього Договору, Користувач сплачує на користь Підприємства господарсько-правові штрафні санкції у вигляді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесят) гривень за кожну рекламну конструкцію, розміщену з порушенням даних пунктів.

6.4 Нарахування штрафних санкцій та пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано.

6.5 Позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених пп. 5.1, 6.1 Договору, встановлюється строком в 4 (чотири) роки.

Відтак, зміст розділу 6 Відповідальність сторін договору № 11-рд від 03.08.2011 р., укладеного між сторонами, у цілому є ідентичним та відповідає додатку 2 чинних Правил № 434.

Крім того, господарський суд зазначає, що визнання недійсними умов договору № 11-рд від 03.08.2011 р. не є предметом позову по даній справі № 916/2387/24.

Поряд з вказаним відповідачем 25.09.2024 року через підсистему Електронний суд ЄСІТС подано до господарського суду клопотання про зменшення розміру пені (вх. № 34989/24).

Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Згідно із приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойка має подвійну правову природу - є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під іншими учасниками господарських відносин слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

У постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21 викладено висновок про те, що частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, з урахуванням положень статті 3 Цивільного кодексу України щодо загальних засад цивільного законодавства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови якщо її розмір значно перевищує розмір збитків.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Правовий аналіз зазначених статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків, враховує інтереси обох сторін.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми неустойки пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам справи. Так, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені, штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені, штрафу.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).

Верховний Суд у постанові від 29.05.2023 у справі № 904/907/22 дійшов висновку, що норма частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: (1) якщо він значно перевищує розмір збитків, (2) наявність інших обставин, які мають істотне значення. Водночас, тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Конституцій суд України у рішенні від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013 зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21).

Також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладені, зокрема, такі висновки:

- розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;

- отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання;

- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;

- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником;

- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);

- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;

- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Отже, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках. Також чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань передбачених ст. 230 ЦК України санкцій за порушення грошового зобов`язання є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань.

Відтак, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (п. 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 року у справі № 905/1409/21).

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Господарський суд наголошує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

З урахуванням конкретних обставин даної справи, які мають юридичне значення, господарський суд враховує:

- ступінь виконання боржником основного зобов`язання відповідачем повністю сплачена сума основного боргу у розмірі 1320000,03 грн.;

- відсутність доказів, які би свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору;

- відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання;

- очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми пені, яка становить 959619,74 грн. із заявленими вимогами по основному боргу 1320000,03 грн., коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання;

- правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання, при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Таким чином, дослідивши заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру пені, перевіривши всі доводи, які містяться в ньому, а також приймаючи до уваги відсутність доказів, які би свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 11-рд від 03.08.2011 р., господарський суд, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, та виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, вважає справедливим та таким, що цілком відповідає принципу верховенства права, можливе зменшення розміру пені на 90% від розрахованої позивачем. Між тим, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. На думку суду, стягнення з відповідача такої суми пені компенсує негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем строку оплати за користування місцями для розміщення рекламних засобів, стягнення ж з відповідача пені у повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання.

Отже, з відповідача підлягає стягненню пеня за несвоєчасну оплату вартості поставленого товару у розмірі 95961,97 грн.

Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення господарський суд зазначає наступне.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Як вбачається з вищезазначеної норми ГПК, підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк.

Так, питання задоволення заяви сторони у справі про відстрочку виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. При цьому розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

При цьому при вирішенні заяви сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення судом враховується те, що задоволення вказаних заяв можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (роз`яснення в ч. 10 постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 26.12.2003 р. Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження).

Таким чином, в основу судового акту про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання. З цією метою, під час вирішення питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, суди повинні враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. Про необхідність встановлення зазначених обставин також роз`яснено в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. N 9 Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України.

Оцінюючи надані заявником обґрунтування та в якості підстав для задоволення клопотання про розстрочення виконання судового рішення докази, суд дійшов висновку, що вказане у сукупності не свідчить про наявність підстав, визначених ст. 331 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому господарський суд враховує, що зменшення судом пені на 90% певною мірою полегшує виконання відповідачем рішення суду.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи надані позивачем докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Комунальної установи Одесреклама Одеської міської ради обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, однак у зв`язку із зменшенням судом нарахованої пені підлягають частковому задоволенню.

У зв`язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача, виходячи із заявленої до стягнення суми заборгованості (з урахуванням закриття провадження у справі в частині суми основного боргу), та без урахування зменшеного розміру нарахованої пені із застосуванням коефіцієнту 0,8% відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України Про судовий збір 11515,43 грн. (959619,7* 1,5% * 0,8%).

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов Комунальної установи Одесреклама Одеської міської ради задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю Мега Боард (65023, м. Одеса, вул. Садова, буд. 3; код ЄДРПОУ 36155365) на користь Комунальної установи Одесреклама Одеської міської ради (65091, м. Одеса, вул. Косовська, буд. 2-Д; код ЄДРПОУ 25830211) пеню в розмірі 95961/дев`яносто п`ять тисяч дев`ятсот шістдесят одна/грн. 97 коп.; витрати по сплаті судового збору в сумі 11515/одинадцять тисяч п`ятсот п`ятнадцять/грн. 43 коп.

3. В задоволенні решти частини вимог Комунальної установи Одесреклама Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Мега Боард відмовити.

4. У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Мега Боард про розстрочення виконання судового рішення відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 06.12.2024

Суддя Ю.І. Мостепаненко