Постанова

від 24.02.2025 по справі 916/2387/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/2387/24

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Колоколова С.І., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.

за участю представників учасників справи:

від Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м.Одеса-не з`явився;

від Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГА БОАРД», м. Одеса-Лозинська І.К. на підставі самопредставництво.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м.Одеса

на рішення Господарського суду Одеської області від 04.12.2024 року м. Одеса, суддя першої інстанції Мостепаненко Ю.І. повний текст складено та підписано 06.12.2024 року

у справі № 916/2387/24

за позовом: Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м.Одеса

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГА БОАРД», м. Одеса

про стягнення 959 619 грн.69 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У травні 2024 року Комунальна установа «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м.Одеса звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГА БОАРД», м. Одеса про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГА БОАРД», м. Одеса на свою користь заборгованості в загальній сумі 2 279 619 грн. 77 коп., з яких основний борг у розмірі 132 0000 грн. 03 коп., пеня у розмірі 959 619 грн.74 коп., а також відшкодувати витрати по сплаті судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення умов договору відповідачем не були сплачені своєчасно та у повному обсязі кошти за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГА БОАРД» перед Комунальною установою «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса, як уповноваженою особою власника місць розміщення рекламних засобів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, а в кінцевому рахунку перед бюджетом міста Одеси, виник борг у розмірі 2 279 619 грн.77 коп., що і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом для захисту порушених прав та законних інтересів.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.10.2024 року провадження у справі № 916/2387/24 за позовом Комунальної установі «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГА БОАРД», м. Одеса в частині вимог про стягнення 1 245 916 грн. 40 коп. основного боргу закрито та повернуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області на користь Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса судовий збір у сумі 14 951 грн.

04.12.2024 від позивача до Господарського суду Одеської області надійшла заява (вх. № 43546) про повернення судового збору.

В обґрунтування заяви позивач зазначає, що після відкриття провадження у справі № 916/2387/24 відповідачем було сплачено та повністю погашено заборгованість основного боргу за період 01.02.22 - 30.04.24. Так, враховуючи здійснені оплати відповідачем, після подання позовної заяви, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГА БОАРД», м. Одеса за договором № 11-рд від 03.08.2011 складається лише з пені, нарахованої за період з 01.04.2020 по 30.04.2024 в сумі 959 619 грн. 74 коп. В заяві також, посилаючись на ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, позивач просив суд, у випадку закриття провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 74 083 грн. 63 коп., повернути суму судового збору у розмірі 889 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.12.2024 провадження у справі № 916/2387/24 за позовом Комунальної установі «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГА БОАРД», м. Одеса в частині вимог про стягнення 74 083 грн. 63 коп. основного боргу закрито та повернуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області на користь Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради судовий збір у сумі 889 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.12.2024 року у справі №916/2387/24 позов Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м.Одеса задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГА БОАРД», м.Одеса на користь Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м.Одеса пеню в розмірі 95 961 грн. 97 коп.; витрати по сплаті судового збору в сумі 11 515 грн. 43 коп. В задоволенні решти частини вимог Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м.Одеса до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГА БОАРД», м.Одеса відмовлено. Також, відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГА БОАРД» про розстрочення виконання судового рішення.

Суд першої інстанції, дослідивши заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру пені, перевіривши всі доводи, які містяться в ньому, а також приймаючи до уваги відсутність доказів, які би свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 11-рд від 03.08.2011, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, та виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, дійшов висновку, що цілком відповідає принципу верховенства права, можливе зменшення розміру пені на 90% від розрахованої позивачем. Між тим, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів., а тому, на думку суду, стягнення з відповідача такої суми пені компенсує негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем строку оплати за користування місцями для розміщення рекламних засобів, стягнення ж з відповідача пені у повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання.

Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення господарський суд зазначив, що в основу судового акту про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання. З цією метою, під час вирішення питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, суди повинні враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. Оцінюючи надані заявником обґрунтування та в якості підстав для задоволення клопотання про розстрочення виконання судового рішення докази, суд дійшов висновку, що вказане у сукупності не свідчить про наявність підстав, визначених ст. 331 Господарського процесуального кодексу України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Комунальна установа «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса, з рішенням суду першої інстанції частково не погодилось, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 04.12.2024 року у справі №916/2387/24 змінити, яким позовні вимоги Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, скаржник наголошує на тому, що розмір пені визначено договором та не пов`язано у залежність до співвідношення із розміром збитків. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, а також повинен врахувати інші інтереси сторін.

Посилаючись на норми ст.233 Господарського кодексу України та ст.551 Цивільного кодексу України, скаржник наголошує на тому, що заборгованість за договором № 11-рд від 03.08.2011 на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів на час звернення до суду з даним зустрічним позовом складала суму 1 320 000 грн. 03 коп., а пеня складала 959 619 грн. 74 коп., тобто, на думку скаржника, розмір пені є менше суми заборгованості та не перевищує розмір збитків і не є надмірно великим.

Крім того, апелянт вказує, що відповідач, усвідомлюючи ризики несвоєчасної оплати за договором та відповідальність, пов`язану з цим, протягом останніх 2 років не вживав заходів для розірвання договору або зменшення кількостей рекламних конструкцій аби оптимізувати витрати та не збільшувати існуючу заборгованість.

Також, скаржник звертає увагу суду, що, підписуючи договір, відповідач усвідомлював відповідальність, був обізнаний про розмір пені, строки нарахування пені та строки позовної давності. Сторони погодили відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Тому, на думку скаржника, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але врахувати інтереси обох сторін, що не було здійснено судом першої інстанції в даній справі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.01.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 04.12.2024 року у справі №916/2387/24, справу призначено до розгляду.

04.02.2025 року через підсистему «Електроний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГА БОАРД», м. Одеса надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №4881/24), в якому останній просив суд апеляційної інстанції провадження у справі № 916/2387/24 за апеляційною скаргою Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м.Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 04.12.2024 року м. Одеса закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України. Відзив колегією суддів долучено до матеріалів справи.

У відзиві, зокрема, відповідач зауважує, що рішенням Господарського суду Одеської області від 04.12.2024 року позов Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГА БОАРД» на користь Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради пеню в розмірі 95 961 грн. 97 коп.; витрати по сплаті судового збору в сумі 11 515 грн. 43 коп. В задоволенні решти частини вимог Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГА БОАРД» відмовлено. На виконання рішення Господарського суду Одеської області від 04.12.2024 по справі № 916/2387/24, яке набрало законної сили 27.12.2024 року, суддею першої інстанції Мостепаненко Ю.І. видано наказ про примусове виконання рішення від 27 грудня 2024 року № 916/2387/24. Наказ про примусове виконання рішення Господарського суду Одеської області від 27 грудня 2024 року № 916/2387/24 Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕГА БОАРД» виконано в повному обсязі, у зв`язку з чим останній вважає, що дана справа підлягає закриттю.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав своє клопотання, яке було розглянуто судовою колегією та відхилене, оскільки виконання судового рішення не є підставою для закриття апеляційного провадження по такій справі, після чого просив апеляційну скаргу скаржника залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить наявний у матеріалах справи звіт про електронну відправку ухвали суду апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження. Будь-яких клопотань чи заяв до суду апеляційної інстанції не надходило.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З урахуванням викладеного, оскільки судом апеляційної інстанції було створено всі необхідні умови для розгляду апеляційної скарги, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, явка сторін до суду ухвалою не визнавалася обов`язковою, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, учасники справи мали можливість подати всі необхідні клопотання та заяви, висловити свої позиції, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу позивача за відсутності його представника.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 04.12.2024 року у справі №916/2387/24 не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 04 грудня 2024 року у справі №916/2387/24 в оскаржуваній частині є правомірним та таким, що не потребує скасування або зміни, враховуючи таке.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

03 серпня 2011 року між Комунальним підприємством «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса (підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕГА БОАРД» (користувач) укладено договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 11-рд, відповідно до п. 2.1 якого підприємство надає користувачу право на плату тимчасово використовувати для розташування рекламних засобів місця на територіях, будівлях, спорудах, що є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси, або інших об`єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організацій Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам.

Згідно з п. 2.2 договору місця для розташування рекламних засобів та розрахунок плати за їх використання визначаються у відповідних додатках до цього договору.

В п. 2.3 договору сторони погодили, що користувач використовує надані йому місця виключно за цільовим призначенням з дня укладання сторонами цього договору та відповідного додатку до нього, сплачує вартість користування цими місцями в порядку та на умовах, визначених цим договором.

За умовами п. 4.1.2 договору користувач має право використовувати місця для розташування рекламних засобів з дотриманням положень цього договору та встановленого порядку розміщення зовнішньої реклами.

Згідно з п. 4.2.4 договору користувач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за цим договором.

Відповідно до п. 5.1 договору плата за цим договором визначається на підставі тарифів та коригуючих коефіцієнтів до них, встановлених Виконавчим комітетом Одеської міської ради та чинних на момент укладання цього договору.

Користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів банківський рахунок підприємства (п. 5.2 договору).

Положеннями п. 5.3 договору визначено, що у випадку розповсюдження користувачем на місцях, визначених цим договором, протягом місяця, за який вноситься плата, соціальної реклами та/або інформації соціальної спрямованості, плата за користування таким місцем не нараховується.

Пунктом 5.4 договору передбачено, що користувач, що протягом місяця, за який вноситься плата, розповсюджував соціальну рекламу та/або інформацію соціальної спрямованості, на місцях, визначених цим договором, зобов`язаний не пізніше 20 числа такого місяця надати підприємству відповідну адресну програму за встановленою підприємством формою.

Відповідно до п. 5.6 договору розповсюдження соціальної реклами та інформації соціальної спрямованості здійснюється відповідно до встановленого порядку розміщення зовнішньої реклами.

Згідно з п. 6.1 договору за невиконання або неналежне виконання обов`язків за цим договором винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки відповідно до чинного законодавства. Відшкодування збитків не звільняє винну сторону від виконання умов договору.

В п. 6.2 договору сторони обумовили, що у випадку прострочення платежів, передбачених п. 5.1, 5.2 цього договору, користувач сплачує на користь установи пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

За умовами п. 6.4 договору нарахування штрафних санкцій та пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано. Позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених п. 5.1, 6.1 договору, встановлюється строком в 4 (чотири) роки (п. 6.5 договору).

В п. 7.1 договору сторони погодили, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин (дія непереборної сили, що не залежить від волі сторін), що роблять неможливим виконання сторонами передбачених даним договором зобов`язань, а також пожеж, повеней, іншого стихійного лиха чи сезонних природних явищ, сторони звільняються від відповідальності за несвоєчасне, повне або часткове невиконання своїх зобов`язань на час дії зазначених обставин та приймають зобов`язання виконати свої зобов`язання після подолання перешкод у строк, який продовжується на період вказаних обставин. Обставинами непереборної сили вважаються: війна чи воєнні дії, повстання, мобілізація, блокади, ембарго, інших міжнародних санкцій, валютних обмежень, епідемії, пожежі, вибухи, дорожні та природні катастрофи, а також інші події, котрі визнані такими, компетентними державними органами (п. 7.2 договору).

Відповідно до п. 7.3 договору сторона, яка не в змозі виконати свої зобов`язання за договором в силу причин, зазначених п. 7.1 цього договору, протягом 20 (двадцяти) діб інформує іншу сторону про наявність, виникнення і припинення дії форс-мажорних обставин з обов`язковим офіційним підтвердженням, виданим Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це державним органом.

У випадку, якщо дія зазначених обставин триває більше 2 (двох) календарних місяців, кожна зі сторін має право на розірвання даного договору і не несе відповідальності за таке розірвання за умови, що вона сповістить про це іншу сторону не пізніше, ніж за 20 (двадцять) днів до розірвання (п. 7.4 договору).

Згідно з п. 8.1, 8.2 договору останній набирає чинності з моменту його укладання. Договір є укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками.

Відповідно до п. 8.3 договору він укладений з 03.08.2011 року по 28.06.2015 року; продовжено з 29.06.2015 року по 10.08.2016 року; продовжено з 11.08.2016 року по 29.06.2021 року.

Положеннями п. 9.2 договору передбачено, що у разі виникнення між сторонами суперечок щодо виконання або тлумачення договору, вони намагатимуться вирішити їх шляхом переговорів. При недосягненні порозуміння спір передається на розгляд до Господарського суду Одеської області.

В п. 9.4 договору зазначено, що усі зміни, доповнення та додатки до цього договору мають однакову з ним юридичну силу, якщо вони підписані сторонами або їхніми уповноваженими представниками, і є невід`ємною частиною договору.

При цьому із матеріалів справи вбачається, що на підставі п. 29 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067, та п. 11 Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі, затверджених у новій редакції рішенням Виконавчого комітетом Одеської міської ради від 22.04.2008 року № 434 із змінами та доповненнями, термін дії договору № 11-рд від 03.08.2011 року продовжено з 29.06.2021 по 03.03.2025.

Також між Комунальною установою «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса (установа) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕГА БОАРД» (користувач) складено та підписано додаток № 37 від 01.09.2021 року до договору № 11-рд від 03.08.2011 року, в якому сторони дійшли згоди про затвердження переліку рекламних засобів, їх кількості та місць розташування, а також затверджено бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями розташування рекламних засобів, які приймає у тимчасове користування Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕГА БОАРД».

11 травня 2018 року між Комунальною установою «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради (установа) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕГА БОАРД» (користувач) була укладена додаткова угода № 2-1 до договору № 11-рд від 03.08.2011 року, пунктом 1 якої сторони передбачили, що у зв`язку з припиненням Комунального підприємства «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради шляхом перетворення у Комунальну установу «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, сторони домовились викласти преамбулу договору у наступній редакції: Комунальна установа «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, що в подальшому іменується установа в особі директора Гаврилюка Дмитра Васильовича, який діє на підставі № 582 К від 03.05.2018 року, з одного боку, та Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕГА БОАРД» в особі керівника Лозинської І.К., що в подальшому іменується користувач з іншого боку, які надалі разом іменуються сторонами, а кожна окремо - сторона, уклали даний договір про таке.

В подальшому, 01 серпня 2019 року між Комунальною установою «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради (установа) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕГА БОАРД» (користувач) укладено додаткову угоду № 3 до договору № 11-рд від 03.08.2011 р. про наступне: у зв`язку з прийняттям рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради Про внесенням змін до рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 22.04.2008 р. № 434 Про затвердження Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі в новій редакції сторони дійшли згоди про внесення до договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 11-рд від 03.08.2011 р. наступних змін, зокрема:

Сторони вирішили пункт 4.1.2 розділу 4 Права та обов`язки користувача викласти в наступній редакції: 4.1.2 Використовувати місця для розташування рекламних засобів з дотриманням положень цього договору та встановленого порядку розміщення зовнішньої реклами.

Сторони домовились пункт 5.1 розділу 5 Плата та порядок розрахунків за договором викласти в наступній редакції: 5.1 Плата за цим договором визначається на підставі пункту 14.6. Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі у новій редакції.

Сторони домовились пункт 6.4 розділу 6 Відповідальність сторін викласти в наступній редакції: Нарахування пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано.

Додатковими угодами № 25 від 02.07.2018 р., № 4 від 01.11.2019 року., № 5 від 03.01.2019 р. та № 6 від 01.01.2021 р. до договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 11-рд від 03.08.2011 року, сторони домовилися викласти реквізити Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради в новій редакції.

В подальшому, 01 серпня 2023 року між Комунальною установою «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради (установа) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕГА БОАРД» (користувач) складено та підписано додаток № 38 до договору № 11-рд від 03.08.2011 року, в якому сторони дійшли згоди про затвердження переліку рекламних засобів, їх кількості та місць розташування, а також затверджено бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями розташування рекламних засобів, які приймає у тимчасове користування Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГА БОАРД».

Крім того, 11 вересня 2023 року між Комунальною установою «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради (установа) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕГА БОАРД» (користувач) складено та підписано додаток № 39 до договору № 11-рд від 03.08.2011 р., в якому сторони дійшли згоди про затвердження переліку рекламних засобів, їх кількості та місць розташування, а також затверджено бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями розташування рекламних засобів, які приймає у тимчасове користування Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГА БОАРД».

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що Комунальна установа «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради звернулася до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГА БОАРД» із претензією за вих. № 1143/01-27, в якій повідомила, що станом на 13.12.2023 року у товариства наявна заборгованість за договором № 11-рд від 03.08.2011 р. у сумі 1304000,00 грн., яку просила сплатити на рахунок установи, а також остання повідомила, що у разі ігнорування вказаної претензії, заборгованість буде стягнута з Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГА БОАРД» у судовому порядку, договір № 11-рд від 03.08.2011року розірвано, а дозвіл на розміщення зовнішньої реклами анульовано у відповідності до чинного законодавства. Водночас, доказів реагування відповідачем на вказану претензію матеріали справи не містять.

Разом з тим, під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідачем було сплачено суму основного боргу в загальному розмірі 1320000 грн. 03 коп., з огляду на що ухвалами суду від 09.10.2024 та від 04.12.2024 провадження у справі № 916/2387/24 за позовом Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГА БОАРД», м. Одеса в частині вимог про стягнення основного боргу закрито.

Інших письмових доказів щодо спірних правовідносин матеріали справи не містять.

Предметом апеляційного перегляду у даній справі є встановлення обставин, які підтверджують або спростовують наявність підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГА БОАРД», м.Одеса на користь Комунальної установі «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради пені у розмірі 959 619 грн. 74 коп., нарахованої у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів №11-рд від 03.08.2011.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За положеннями ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

У розумінні ст. 230 Господарського кодексу України пеня є господарською санкцією у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно із ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Так, п. 6.2 договору сторони погодили, що у випадку прострочення платежів, передбачених п. 5.1, 5.2 цього договору, користувач сплачує на користь установи пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Пунктами 6.4, 6.5 договору сторони передбачили, що нарахування пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано. Позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених п. 5.1, 6.1 договору, встановлюється строком в 4 (чотири) роки.

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов`язання за договором на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 11-рд від 03.08.2011 року щодо здійснення оплати вартості користування місцями для розміщення рекламних засобів, суд першої інстанції виснував, що позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню.

Судом апеляційної інстанції було перевірено здійснений позивачем та перевірений місцевим господарським судом розрахунок заявленої до стягнення пені і встановлено, що він не містить арифметичних помилок, відповідає матеріалам справи, в зв`язку з чим судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про його вірність.

Що стосується зменшення судом першої інстанції нарахованої позивачем до стягнення пені до 90% від розрахованої позивачем, а саме, до 95 961 грн. 97 коп., судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.

Аналіз приписів ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 78, ч. 1 с. 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013.

Зі змісту наведених норм випливає, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є суб`єктивним правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 року у справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року у справі № 916/553/19, від 22.11.2019 року у справі № 922/937/19, від 13.01.2020 року у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 року у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 року у справі №910/1175/19, від 20.08.2020 року у справі № 904/3546/19).

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 року у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 року у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 року у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 року у справі № 902/855/18.

Отже, суд, досліджуючи питання щодо зменшення пені, повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів обох сторін, а не лише відповідача.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити і з того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

Колегія суддів зазначає, що в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 сформульовано висновок про те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, що водночас мають узгоджуватись із положенням статті 233 Господарського кодексу України і частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом відповідно до статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Також об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою для зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин 1, 2 статей 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Наведені висновки узгоджуються з нормами закону, які регулюють можливість зменшення розміру штрафних санкцій та є засобом недопущення їх використання ані як засобу для отримання необґрунтованих доходів, ані як способу уникнути відповідальності. У питанні про зменшення розміру неустойки, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, суд щоразу виходить з конкретних обставин. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема, практиці Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

Водночас, з огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

Також колегія суддів зазначає, що неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21). Отже, у суду наявні можливості, визначені як процесуальним законодавством, так і положеннями матеріального законодавства, запобігти перетворенню неустойки, яка має компенсаторний характер, на неустойку яка має каральну санкцію.

Як вже зазначалося вище за текстом постанови, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків від порушення зобов`язання, невідповідності між розміром стягуваної неустойки (штрафу, пені) та такими наслідками, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів для виконання зобов`язання, негайного добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 910/15705/21).

При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд також повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.

Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 29.08.2024 у справі № 910/14265/23, від 29.08.2024 у справі № 910/14264/23.

З урахуванням конкретних обставин даної справи, які мають юридичне значення, судова колегія зазначає, що судом першої інстанції правомірно враховано:

-ступінь виконання боржником основного зобов`язання відповідачем, а саме, повністю сплачена сума основного боргу у розмірі 1320000 грн. 03 коп.;

- відсутність доказів, які би свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору;

- відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання;

- очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми пені, яка становить 959619,74 грн. із заявленими вимогами по основному боргу 1320000 грн. 03 коп., коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання;

- правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання, при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, дослідивши заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру пені, перевіривши всі доводи, які містяться в ньому, а також приймаючи до уваги відсутність доказів, які би свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 11-рд від 03.08.2011 р., з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, та виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, дійшов вірного висновку про наявність підстав для зменшення на 90 % належної до стягнення суми пені до 95 961 грн. 97 коп.

Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як вже зазначалося вище за текстом постанови, питання про зменшення розміру штрафних санкцій в кожному конкретному випадку віднесено на розсуд суду і його вирішення залежить від обставин кожної справи, а також наданих сторонами доказів і наведених ними аргументів. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 916/2779/23, від 14.01.2025 року у справі №902/1046/23.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, про необґрунтоване зменшення судом першої інстанції розміру пені є такими, що не можуть бути прийнятті до уваги, оскільки судом у вирішенні цього питання було досліджено ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні та інші фактори, які вплинули на можливість своєчасної оплати відповідачем користування місцями для розташування рекламних засобів. Зокрема, розглянуті та відхилені доводи апелянта щодо нібито невірного зазначення співвідношення розміру суми основного боргу та нарахованої пені, оскільки це спростовується матеріалами справи, а наявність у відповідача іншої суми боргу до розгляду її судом не впливає на вірний висновок суду в цій частині. Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Крім того, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду ще раз акцентує увагу скаржника на тому, що зменшення розміру штрафних санкцій до певного розміру є суб`єктивним правом суду при оцінці наданих доказів, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань і дослідження доказів, і з урахуванням наявності у матеріалах справи доказів на підтвердження обставин, якими таке стягнення є обґрунтованим, і такі дії суду не можуть бути підставою для скасування рішення суду при відсутності інших порушень норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, доводи Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м.Одеса, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують наведених висновків господарського суду першої інстанції, а, відтак, підстави для скасування чи зміни судового рішення у даному випадку відсутні.

В той же час, висновки Господарського суду Одеської області, викладені у рішенні від 04.12.2024 року у справі №916/2387/24 є правомірними та такими, що зміни або скасування не потребують.

З огляду на наведене, судова колегія вважає, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення, а зводяться лише до незгоди позивача з таким рішенням без належного обґрунтування для цього відповідних підстав. При цьому протилежного ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції скаржником не доведено.

Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що всі істотні обставини справи судом першої інстанції встановлені вірно, з огляду на що рішення суду першої інстанції скасування або зміни не потребує.

Відповідно до чинного законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

У відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення в оскаржуваній частині без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 04.12.2024 року у справі №916/2387/24 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 04.12.2024 року у справі №916/2387/24 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 04.12.2024 року у справі №916/2387/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п.2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 24.02.2025 року.

Повний текст постанови складено 27 лютого 2025 року.

Головуючий суддяГ.І. Діброва Судді Я.Ф. Савицький С.І.Колоколов