Постанова

від 09.12.2024 по справі 490/239/13

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

09.12.24

22-ц/812/1739/24

Провадження №22-ц/812/1739/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

09 грудня 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Крамаренко Т.В. та Царюк Л.М.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу № 490/239/13-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на ухвалу, яку постановив Центральний районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Шолох Людмили Миколаївани у приміщенні цього суду 07 червня 2024 року, дата складання повного тексту якої не зазначена, за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто Одеса),

у с т а н о в и в :

18 березня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до суду із скаргу на бездіяльність Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто Одеса) (далі - Відділ ДВС) під час здійснення виконавчого провадження № 50552693.

Скаргу мотивувала тим, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 липня 2013 року (справа № 490/239/2013-ц) стягнуто з Кредитної спілки «Флагман» на користь ОСОБА_1 70283,50 грн. Рішення набрало законної сили 06 серпня 2013 року та на його видано виконавчий лист № 490/239/13 від 26 вересня 2013 року. У зв`язку з цим:

1) 05 листопада 2013 року ОСОБА_1 вперше звернулась до Центрального Відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (надалі - Відділ ДВС Миколаївського МУЮ) із заявою про відкриття виконавчого провадження та додала оригінал виконавчого листа № 490/239/13;

2) постановою старшого державного виконавця Іккес Н.О. Центрального відділу ДВС Миколаївського МУЮ від 06 листопада 2013 року було відкрито виконавче провадження ВП № 40602026.

Але судове рішення, що прийняте іменем України, протягом тривалого часу Центральним Відділом ДВС у м. Миколаєві виконано не було та виконувалось з порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження», ЦПК України та Конституції України, що змушувало ОСОБА_1 неодноразово звертатися до суду за захистом порушених прав. Так, ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 січня 2018 року, яка залишена без змін постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 13 квітня 2018 року, її скаргу задоволено частково, скасовано постанову про повернення виконавчого документу стягувачу від 28 вересня 2017 року, винесену головним державним виконавцем Центрального районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції в Миколаївській області. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2019 року скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області задоволено, визнано неправомірною бездіяльність Центрального ВДВС м. Миколаєва під час виконання ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 січня 2018 року щодо не поновлення виконавчого провадження з примусового виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 липня 2013 року на підставі виконавчого листа № 490/239/13-ц, виданого 26 вересня 2013 року, скасовано рішення-повідомлення старшого державного виконавця Центрального ВДВС Хмельницької Ю.О. від 16 січня 2019 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання та зобов`язано прийняти вказаний виконавчий лист до виконання без сплати авансового внеску. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 жовтня 2022 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, визнано неправомірною бездіяльність Центрального Відділу ДВС у м. Миколаєві під час виконання ухвал Центрального районного суду м. Миколаєва від 18.01.2018 року та 23 квітня 2019 року по справі № 490/239/13-ц щодо не поновлення виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду за період з травня 2019 року по червень 2022 року, зобов`язано Центральний відділ ДВС у м. Миколаєві відновити виконавче провадження ВП № 50552693.

Разом з тим виконавче провадження № 50552693 тривалий час (з 08 листопада 2022 року по 24 квітня 2023 року) відновлено не було, що змушувало заявницю неодноразово звертатись зі скаргами до керівника Центрального відділу ДВС у м. Миколаєві.

Крім того згідно витягу з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень від 18 березня 2024 року у виконавчому провадженню № 50552693 за період з 24 квітня 2023 року по 18 березня 2024 року жодних виконавчих дій, як то передбачено ч. 1;ч.З ст. 18; ч.5;ч.7 ст.26; ч. 2 ст. 36; ч. 1 ч. 8 ст. 48; ч. 1 ст. 53 ЗУ «Про виконавче провадження» державним виконавцем не вчинено, окрім як винесено постанову про відновлення виконавчого провадження від 24 квітня 2023 року та приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати неправомірною: бездіяльність Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), код ЄДРПОУ 35065742 підчас виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 липня 2013 pоку згідно виконавчого листа № 490/239/13-ц, ВП № 50552693, за період з 24 квітня 2023 року по 18 березня 2024 pоку та у зв`язку із не відновленням виконавчого провадження № 50552693 згідно ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 жовтня 2022 року справа № 490/239/13 у строки, передбаченні законом за період з 08 листопада 2022 року по 24 квітня 2024 року.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 березня 2024 року скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та запропоновано в десятиденний строк з моменту отримання копії ухвали суду усунути її недоліки. Залишаючи без руху скаргу, суд першої інстанції виходив з того , що заявниця не виконала повною мірою вимоги частини 1 статті 183, статей 175,177 ЦПК України, не додала до скарги її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 березня 2024 року скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, залишити без руху. Надано заявниці строк п`ять днів з моменту отримання копії цієї ухвали для усунення виявлених недоліків. Залишаючи без руху скаргу, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не виконала вимоги статей 175, 177 183 ЦПК України щодо долучення до скарги її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.

Ухвалою того ж суду від 07 червня 2024 року скаргу ОСОБА_1 повернуто заявниці у зв`язку із невиконанням вимог ухвали суду від 29 березня 2024 року щодо виправлення недоліків скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвали суду від 29 березня 2024 року та від 07 червня 2024 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвала суду є незаконною, не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.

Так, на думку заявниці, суд першої інстанції безпідставно залишив її скаргу без руху, оскільки помилково керувався вимогам статей 175, 177 ЦПК України, тоді як вимоги до змісту та форми скарги на дії (бездіяльність) державного виконавця врегульовані статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження», норми якої, а також статті 448 ЦПК України не передбачають долучення до скарги копій скарги з додатками.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

З урахуванням частини 2 статті 369 ЦПК України справу призначено до розгляду без повідомлення учасників.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Вимоги до судового рішення викладені у статтях 263, 264 ЦПК України.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвала суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.

Статтею 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, в тому числі, скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції в силу положень ст. 379 ЦПК України є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд вважав, що є підстави, визначені частиною 3 статтею 185 ЦПК України, для повернення ОСОБА_1 , оскільки заявниця не усунула недоліки скарги, зазначені судом в ухвалі від 25 березня 2024 року, а саме - не долучила до апеляційної скарги копії скарги із долученими до неї документами за кількістю учасників провадження.

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим.

Суд, повертаючи заявнику скаргу на дії державного виконавця застосували до спірних правовідносин вимоги статті 183 ЦПК України, яка не регулює спірні правовідносини.

Так, відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Право на суд включає, насамперед, принцип доступу до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року).

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.

Відповідно до положень статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» судам роз`яснено, що скарги мають відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбачених положеннями ЦПК України і ГПК України та містити відомості, перелічені у частині четвертій статті 74 Закону «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з частиною четвертою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити: найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; повне найменування (прізвище, ім`я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім`я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідно застосувати правовий висновок щодо подібних правовідносин, викладений Верховним Судом у постанові від 27 січня 2021 року у справі № 569/13154/20 (провадження № 61-15520 св 20), відповідно до якого касаційний суд дійшов висновку, що суди «у порушення вищевказаних вимог процесуального законодавства не звернули уваги на те, що вимоги частини другої статті 183 Розділу 2 «Заяви з процесуальних питань» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, тому не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті.

При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» це окремий вид судового провадження, який містить у собі окремий процесуальний режим розгляду справ.

Крім того, виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

Враховуючи сталу практику Європейського суду з прав людини, зазначені вище положення національного законодавства та встановлені фактичні обставини, слід дійти висновку, що суди, повертаючи скаргу заявнику без розгляду, не дослідили доводів ОСОБА_1 щодо порушення його прав при ухваленні судового рішення судом першої інстанції».

Отже, доводи, наведені в скарзі ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця, підлягають перевірці, оскільки судові процедури повинні бути справедливими (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), так як особа безпідставно не може бути позбавлена конституційного права на доступ до суду.

Враховуючи наведене, оскаржувана ухвала є помилковою, оскільки суд припустився порушення норм процесуального права, й підлягає відповідно до вимог пункту 4 статті 379 ЦПК України скасуванню, а справа - поверненню до суду для продовження розгляду.

З огляду на положення статті 141 ЦПК України, результати розгляду апеляційної скарги, за якими апеляційним судом нове рішення по справі не приймалось та не змінювалось, відсутні підстави для розподілу судових витрат, який слід провести за наслідками розгляду справи.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу учасників справи цивільну справу № за апеляційною скаргою ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 07 червня 2024 року скасувати.

Справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто Одеса) повернути до того ж суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Т.В. Крамаренко

Л.М. Царюк

Повний текст постанови виготовлений 09 грудня 2024 року