Постанова

від 26.11.2024 по справі 756/7060/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи: 756/7060/23

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/16433/2024

Головуючий у суді першої інстанції: Шевчук А.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючий - Немировська О.В.,

судді - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.

секретар - Черняк Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська універсальна транспортна компанія» про захист трудових прав шляхом припинення трудових відносин та стягнення заборгованості по заробітній платі,

за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська універсальна транспортна компанія» - Бутка Дмитра Геннадійовича на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 23 липня 2024 року,

встановив:

у червні 2023 року позивачка звернулась до суду із позовом, у якому просила визнати припиненими з 26 травня 2023 року трудові відносини між нею та відповідачем у зв`язку із звільненням її з займаної посади на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 596 880,00 гривень.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 23 липня 2024 року позов було задоволено, визнано припиненими з 26 травня 2023 року трудові відносини між ОСОБА_1 та ТОВ «Українська універсальна транспортна компанія» у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 з займаної посади директора виконавчого ТОВ «Українська універсальна транспортна компанія» на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, стягнуто з ТОВ «Українська універсальна транспортна компанія» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 596 880,00 гривень.

Не погоджуючись з рішенням, представник відповідача подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до частин 1, 4, 5 та 6 ст.14 ЦПК України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система (ЄСІКС), яка в тому числі забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судом та учасниками судового процесу. Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси із застосуванням ЄСІКС в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІКС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в ЄСІКС в обов`язковому порядку, інші особи реєструють офіційні електронні адреси в ЄСІКС в добровільному порядку.

В судове засідання до суду апеляційної інстанції представник відповідача не з`явився, був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи через підсистему Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, у зв`язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Звертаючись до суду із позовом, позивачка посилалась на те, що 02 вересня 2019 року вона почала працювати на посаді директора виконавчого ТОВ «Українська універсальна транспортна компанія» та до 24 лютого 2022 року виконувала свої обов`язки, однак відповідач нараховував, але не виплачував їй заробітну плату, посилаючись на складне фінансове становище.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утримання податків станом на 26 травня 2023 року ОСОБА_1 було нараховано 596 880,00 гривень, дана заборгованість відповідачем не погашена. Зважаючи на невиплату заробітної плати нею прийнято рішення про звільнення з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

04 травня 2023 року позивач направила на адресу відповідача заяву про звільнення за власним бажанням, за інформацією з сайту «Укрпошта» 11 травня 2023 року відправлення не було вручено під час доставки та 22 травня 2023 року було повернуто за закінченням терміну зберігання.

Позивач зазначає, що станом на дату звернення до суду заборгованість по заробітній платі відповідачем так і не погашена, а 24 лютого 2022 року з початком повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України, директор ТОВ «УУТК» взагалі перестав виходити на зв`язок, за місцезнаходженням офісу відповідача відсутні працівники підприємства.

Відтак, позивач вважає, що на даний час трудові відносини між сторонами фактично припинені, однак процедура розірвання трудового договору не виконана відповідачем, рішення не ухвалено, наказ про звільнення не видано, заборгованість по заробітній платі не виплачена. А тому право позивача на припинення трудового договору є порушеним, у неї відсутня можливість припинити трудовий договір в інший спосіб, крім звернення до суду, оскільки її заява про звільнення за власним бажанням відповідачем не отримана.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 23 липня 2024 року позов було задоволено, визнано припиненими з 26 травня 2023 року трудові відносини між ОСОБА_1 та ТОВ «Українська універсальна транспортна компанія» у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з займаної посади директора виконавчого ТОВ «Українська універсальна транспортна компанія» на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, стягнуто з ТОВ «Українська універсальна транспортна компанія» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 596 880,00 гривень.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на даний час трудові відносини між сторонами фактично припинені, однак процедура розірвання трудового договору відповідачем не виконана, позивачці була нарахована заробітна плата, яка при цьому не виплачувалась. Відповідачем належних та допустимих доказів на підтвердження здійснення виплат заробітної плати позивачу у спосіб, передбачений законом, надано не було.

Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам.

У своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що фактично позивачка отримувала грошові кошти за виконання посадових обов`язків, і така заробітна плата була виплачена їй в повному обсязі. Однак, такі доводи апелянта є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Як видно з матеріалів справи та було правильно встановлено судом першої інстанції, відповідно до наказу від 02 вересня 2019 року № 3-К та відповідного запису у трудовій книжці з 02 вересня 2019 року позивач почала працювати на посаді директора виконавчого ТОВ «Українська універсальна транспортна компанія».

04 травня 2023 року позивачка направила на адресу відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 03195, м. Київ, вул. Степана Рудницького (Вільямса Академіка), 6-Д, оф. 43/1, заяву, в якій просила звільнити її з посади директора виконавчого за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП через два тижні після отримання даної заяви. Факт направлення заяви підтверджується описом вкладення у цінний лист, накладною та фіскальним чеком від 04 травня 2023 року. Згідно інформації, зазначеної в роздруківці трекінгу поштового відправлення з сайту Укрпошти, 11 травня 2023 року відправлення не було вручено під час доставки та 22 травня 2023 року було повернуто за зворотною адресою у зв`язку з закінченням встановленого терміну зберігання.

Враховуючи норми ч. 1 ст. 38 КЗпП України, позивачка повідомила роботодавця письмово за два тижні про намір розірвати трудовий договір, а відтак дата розірвання трудового договору припадає на 26 травня 2023 року.

Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утримання податків станом на 26 травня 2023 року позивачу було нарахована з 4 кварталу 2019 року по березень 2022 року заробітна плата у сумі 596 880,00 гривень. При цьому з вказаних відомостей вбачається, що заробітна плата позивачу не виплачувалась.

Згідно з частиною другою статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян, на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

За змістом статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Статтею 94 КЗпП передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом законів про працю України, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 97 К3пП України та ч. 1 ст. 15 Закону України «По оплату праці» передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно ст.ст. 8, 14 Закону України «Про оплату праці» державне регулювання оплати праці полягає, зокрема, у встановленні розміру мінімальної заробітної плати та інших зазначених у законодавстві норм і гарантій оплати праці працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, а також умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету. За цими межами здійснюється договірне регулювання оплати праці на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди».

Статтею 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

У матеріалах справи відсутні будь-які відомості про призупинення дії трудового договору з ТОВ «Українська універсальна транспортна компанія» чи запровадження на підприємстві режиму простою відповідно до ст. 34 КЗпП України, що не звільняє роботодавця від обов`язку виплати заробітної плати на умовах, визначених трудовим договором.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку, своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їхньої черговості (ст. 97 Кодексу законів про працю (КЗпП), ст. 15 і 24 Закону України «Про оплату праці»).

Затримка виплати заробітної плати навіть на один і більше днів є порушенням строків виплати згідно зі ст. 241-1 КЗпП.

У відповідності до ч. 1 ст. 115 КЗпП України в умовах спрощеного режиму розмір заробітної плати визначається трудовим договором з урахуванням встановленого законом мінімального рівня оплати праці, а заробітна плата виплачується працівнику у строки, встановлені цією статтею, та визначені трудовим договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

У постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-331цс17 вказано, що «в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат».

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що будь-яка сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може обґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України докази є будь-якими даними, на підставі яких суд встановлює наявність або наявність фактично (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші умови, які мають значення для вирішення справи.

При зверненні з апеляційною скаргою представник відповідача зазначав, що позивачка отримувала заробітну плату шляхом грошових перерахунків на її особистий банківський рахунок від третіх осіб, які вона сприймала безпосередньо як оплату за виконання нею посадових обов`язків, працюючи у відповідача. Така заробітна плата виплачувалася позивачу з рахунків третіх осіб через неможливість відповідача здійснювати розрахунки у зв`язку з відсутністю коштів та заблоковані рахунки. Однак апелянтом не було надано фактичних доказів оплати праці та виплати позивачці заробітної плати за період з 4 кварталу 2019 року по березень 2022 року, яка була нарахована відповідно до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утримання податків. Також грошові розрахунки, які були надані представником відповідача разом з апеляційної скарги, не містять доказів про виплату ОСОБА_1 заробітної плати за виконання посадових обов`язків за період з 4 кварталу 2019 року по березень 2022 року.

Доводи апелянта про те, що позивачка визнавала в судовому засіданні 23 липня 2024 року факт виплати їй заробітної плати є безпідставними, оскільки в даному судовому засіданні позивач та її представник не визнавали таких фактів, що підтверджується протоколом судового засідання № 3145728 від 23 липня 2024 року (т. І, а.с. 185-188). Доданий до апеляційної скарги Витяг про рух коштів по картці від 09 листопада 2020 року не може бути прийнятий судом апеляційної інстанції як належний доказ по справі.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина перша та друга статті 367 ЦПК України).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 27 березня 2023 року у справі № 686/9366/20 зазначено, що […тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні].

Сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Відповідного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 12 жовтня 2023 року (справа № 499/895/19).

Матеріали справи не містять доказів про те, що відповідач був позбавлений можливості надати всі наявні у нього докази, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, в ході розгляду справи у суді першої інстанції не скористався своїм правом на подання доказів, а також не довів неподання доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Крім того, в наданому Витягу руху коштів по картці від 09 грудня 2020 року містяться дані про перерахунок коштів на картковий рахунок позивача № НОМЕР_1 , а саме: 01 листопада 2020 року - 2 000 гривень, 26 жовтня 2020 року - 2 000 гривень, 12 жовтня 2020 року - 1 500 гривень, 03 жовтня 2020 року - 1 500 гривень, 26 вересня 2020 року - 2 000 гривень, 19 вересня 2020 року - 2 000 гривень, 11 вересня 2020 року - 2 000 гривень, 05 вересня 2020 року - 2 000 гривень, 28 серпня 2020 року - 2 000 гривень, 21 серпня 2020 року - 2 000 гривень, 17 серпня 2020 року - 2 000 гривень, 10 серпня 2020 року - 2 000 гривень, 03 серпня 2020 року - 3 000 гривень.

Вказані обставини свідчать про те, що такі платежі не можуть вважатись виплатою заробітної плати у встановленому порядку, розмірі та строки.

З наданої Виписки по рахунку № НОМЕР_2 видно, що на рахунок № НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_1 надходили кошти на господарські потреби.

З огляду на вищенаведене та враховуючи те, що судом встановлено, що позовні вимоги обґрунтовані фактичним припиненням трудових відносин між сторонами, однак процедура розірвання трудового договору відповідачем не виконана, позивачці була нарахована заробітна плата, яка при цьому не виплачувалась, відповідачем належних та допустимих доказів на підтвердження здійснення виплат заробітної плати позивачці у спосіб, передбачений законом, надано не було, то суд прийшов до вірного висновку щодо задоволення позовних вимог.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Суд під час вирішення даної справи надав оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішив питання про дотримання прав та інтересів учасників справи.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Враховуючи викладене, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено їх доказами, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська універсальна транспортна компанія» - Бутка Дмитра Геннадійовича залишити без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 23 липня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 09 грудня 2024 року.

Головуючий

Судді