Постанова

від 20.11.2024 по справі 911/2247/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 911/2247/21

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Картере В. І., Погребняка В. Я.

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.

за участю розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал»(Київ)» арбітражного керуючого Ткачука О. В. та представниці Товариства з обмеженою відповідальністю "Футбольний клуб "Арсенал"(Київ)" Осадчої Н. О.

розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінспот»

на ухвалу Господарського суду Київської області від 06.02.2024 (в частині відмови у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінспот» про визнання грошових вимог до боржника у сумі 37 470 694,30 грн)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024

у справі № 911/2247/21

за заявою ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал»(Київ)»

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою від 21.03.2023 Господарський суд Київської області відкрив провадження у справі № 911/2247/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал»(Київ)» (далі - ТОВ «ФК «Арсенал» (Київ)», Боржник), ввів процедуру розпорядження майном Боржника та призначив розпорядником майна арбітражного керуючого Ткачука О. В., вирішив інші процедурні питання.

22.03.2023 господарський суд в установленому порядку здійснив публікацію оголошення № 70255 про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «ФК «Арсенал» (Київ)».

Короткий зміст заяви у справі про банкрутство

24.04.2023 до місцевого господарського суду, серед інших, надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінспот» (далі - ТОВ «Фінспот», Кредитор) про визнання грошових вимог до Боржника в розмірі 37 531 752,84 грн, з яких: 30 760 000,00 грн основного боргу, 1 410 746,30 грн 3% річних, 5 299 948,00 грн інфляційних втрат, а також 28 146,80 грн заборгованості за наказом Господарського суду міста Києва від 16.01.2023, виданим на виконання додаткового рішення від 24.05.2022 у справі № 910/16913/21, та 32 911,74 грн заборгованості за наказом Господарського суду міста Києва від 16.01.2023, виданим на виконання додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2022 у справі № 910/16913/21.

Подану заяву Кредитор мотивував невиконанням Боржником своїх зобов`язань перед Публічним акціонерним товариством "Банк Восток" (далі - ПАТ "Банк Восток") в частині погашення заборгованості за Кредитним договором № КК2019-0140 від 15.08.2019 далі - Кредитний договір), право вимоги за яким перейшло до ТОВ "Фінспот" як майнового поручителя, а також зобов`язань перед самим Кредитором щодо стягнення коштів за судовими наказами.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Попереднє засідання місцевого господарського суду неодноразово відкладалось відповідними ухвалами, востаннє - на 06.02.2024 (протокольна ухвала від 30.01.2024).

За результатом попереднього засідання у справі № 911/2247/21 Господарський суд Київської області постановив ухвалу від 06.02.2024, якою, зокрема, відмовив у задоволенні заяви ТОВ «Фінспот» про визнання грошових вимог до Боржника, закрив провадження у частині грошових вимог у сумі 61 058,54 грн та відхилив грошові вимоги у частині суми 37 470 694,30 грн.

Ухвалу в частині закриття провадження щодо грошових вимог у сумі 61 058,54 грн місцевий господарський суд мотивував погашенням Боржником зазначеної заборгованості до дати попереднього засідання, що підтверджено відповідними доказами та не заперечувалося заявником.

Відмовляючи у іншій частині грошових вимог у сумі 37 470 694,30 грн суд першої інстанції керувався тим, що ТОВ «Фінспот» не набуло у встановленому законом порядку право вимоги до Боржника за зобов`язаннями, які виникли на підставі Кредитного договору, у зв`язку з чим заявлена Кредитором сума грошових вимог щодо основного боргу в розмірі 30 760 000,00 грн, а також додатково нарахованих на вказану заборгованість суми 1 410 746,30 грн 3% річних та 5 299 948,00 грн інфляційних втрат є необґрунтованими.

Не погодившись із ухвалою місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні заяви ТОВ «Фінспот» про визнання грошових вимог до Боржника та їх відхилення у сумі 37 470 694,30 грн, Кредитор оскаржив таку [ухвалу] у відповідній частині в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 12.06.2024 Північний апеляційний господарський суд залишив апеляційну скаргу ТОВ "Фінспот" без задоволення, а ухвалу Господарського суду Київської області від 06.02.2024 у справі № 911/2247/21 без змін.

За мотивами зазначеної постанови суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про неправомірність переходу від ПАТ «Банк Восток» до ТОВ «Фінспот» права вимоги до Боржника за зобов`язаннями, які виникли на підставі Кредитного договору.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

ТОВ "Фінспот" (скаржник) подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить ухвалу Господарського суду Київської області від 06.02.2024 (в частині відхилення грошових вимог у сумі 37 470 694,30 грн) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати грошові вимоги Кредитора до Боржника у сумі 37 470 694,30 грн.

Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначив визначені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, що полягають у такому:

- неправильному застосуванні положень статті 33 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» в їх системному тлумаченні з нормами статті 2 цього Закону за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права у подібних правовідносинах;

- неврахуванні висновків щодо застосування приписів статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах, які [висновки] викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 07.04.2023 у справі № 910/5172/19.

Стверджуючи про незаконність та необґрунтованість оскаржуваних судових рішень, скаржник доводив про неналежне дослідження судами попередніх інстанцій обставин справи й поданих доказів, якими підтверджено, що:

- судовими рішеннями у справі № 910/16913/21 дії по зверненню стягнення за договором застави протиправними не визнані, презумпція правомірності не спростована, відтак внаслідок дій банку по зверненню стягнення на предмет забезпечення відбулась заміна кредитора у зобов`язанні з ПАТ «Банк Восток» на ТОВ «Фінспот» на підставі пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України, при цьому зобов`язання ТОВ «ФК «Арсенал» (Київ)» за своїм змістом та обсягом (повернення кредитних коштів за Кредитним договором у сумі 30 760 000,00 грн) залишилось незмінним;

- Боржник, заперечуючи перехід права вимоги від ПАТ «Банк Восток» до ТОВ «Фінспот», не надав доказів виконання свого зобов`язання на користь первісного кредитора, тобто позичальником 30 760 000,00 грн не повернуто. Натомість ТОВ «Фінспот» втратило 30 760 000,00 грн, виконавши замість ТОВ «ФК «Арсенал» (Київ)» зобов`язання за Кредитним договором.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

Боржник подав відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

За змістом поданого відзиву стверджував про необґрунтованість мотивів та підстав касаційної скарги, що не спростовують законності оскаржуваних судових рішень, прийнятих у відповідності до вимог чинного законодавства України з урахуванням усіх фактичних обставин справи, які повно, всебічно й об`єктивно встановлені судами в межах наданих їм повноважень.

Касаційне провадження

29.07.2024 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ «Фінспот».

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному суду для розгляду касаційної скарги у справі № 911/2247/21 визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. (головуючий), Пєсков В.Г., Жуков С.В.

Ухвалою від 19.08.2024 Верховний Суд витребував з Господарського суду Київської області та Північного апеляційного господарського суду матеріали справи № 911/2247/21, що містять оригінали оскаржуваних судових рішень, та відклав розгляд питання прийнятності касаційної скарги ТОВ «Фінспот» до надходження відповідних матеріалів.

10.09.2024 Верховний Суд постановив ухвалу, якою залишив касаційну скаргу ТОВ "Фінспот" без руху та надав скаржнику строк для усунення її недоліків.

На виконання вимог означеної ухвали скаржник 19.09.2024 надіслав до касаційного суду заяву про усунення недоліків.

Ухвалою від 07.10.2024 Верховний Суд, серед іншого, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Фінспот» на ухвалу Господарського суду Київської області від 06.02.2024 (в частині відмови у задоволенні заяви ТОВ «Фінспот» про визнання грошових вимог до Боржника у сумі 37 470 694,30 грн) та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 у справі № 911/2247/21; призначив скаргу до розгляду на 06.11.2024 о 11:00 год.

У зв`язку із запланованою відпусткою судді Жукова С.В. та відпусткою судді Пєскова В.Г. здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, згідно з протоколом якого від 04.11.2024 визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. (головуючий), Картере В. І., Погребняк В. Я.

Ухвалою від 04.11.2024 Верховний Суд задовольнив заяву розпорядника майна ТОВ «ФК «Арсенал» (Київ)» арбітражного керуючого Ткачука О. В. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

06.11.2024 Верховний Суд постановив ухвалу, якою оголосив перерву у судовому засіданні у справі до 20.11.2024 о 10:15 год.

19.11.2024 представник ТОВ "Фінспот" подав до Верховного Суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з його відрядженням до міста Хмельницький для участі у судовому засіданні у іншій справі, яке призначене на 20.11.2024.

У судовому засіданні 20.11.2024 Верховний Суд протокольно ухвалив відмовити в задоволенні цього клопотання через відсутність визначених процесуальним законом (стаття 216 ГПК України) підстав для відкладення розгляду справи, адже розгляд касаційної скарги було розпочато, причини неявки судом визнано неповажними, а представник ТОВ "Фінспот" був належним чином повідомлений про судове засідання.

Розпорядник майна ТОВ «ФК «Арсенал» (Київ)» арбітражний керуючий Ткачук О. В. та представниця Боржника, які взяти участь у судовому засіданні 20.11.2024, висловили заперечення щодо клопотання скаржника про відкладення розгляду справи, а також надали пояснення щодо суті вимог та доводів касаційної скарги.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання з розгляду касаційної скарги не є обов`язковою за законом і не визнавалася такою судом, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників судового процесу чи їх повноважних представників.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

15.08.2019 між ТОВ «ФК «Арсенал» (Київ)» (Позичальник) та ПАТ «Банк Восток» (Банк) укладено Кредитний договір (із відповідними додатковими угодами № 1 від 13.09.2019, № 2 від 12.11.2019, № 3 від 10.12.2019), за умовами якого:

- Банк відповідно до умов цього Договору зобов`язується надати Позичальнику грошові кошти (Кредит) шляхом відкриття відкличної відновлюваної кредитної лінії з максимальним лімітом 30 300 000,00 грн, а Позичальник зобов`язується сплатити за користування Кредитом проценти та повернути Кредит у порядку і в строки, визначені цим Договором (пункт 1.1);

- Кредит має бути повернутий Позичальником, зокрема, не пізніше 28.01.2020, проте термін повернення Кредиту може змінюватися згідно умов цього Договору (згідно пункту 1.4);

- в якості забезпечення виконання Позичальником зобов`язань щодо повернення Кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, неустойки, а також витрат, пов`язаних зі здійсненням стягнення з Позичальника заборгованості за цим Договором укладається договір застави майнових прав за договором банківського строкового вкладу. Договір застави має бути складений не пізніше 15.08.2019 (підпункт 3.1.1 пункту 3.1);

- Позичальник зобов`язується: повернути Кредит у порядку та на умовах, визначених розділом 1 та розділом 4 цього Договору; сплатити проценти за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених розділом 1 та розділом 5 цього Договору (пункти 8.2, 8.3);

- Банк має право розкривати інформацію про Позичальника та його кредитну історію в межах дозволу, наданого Позичальником у розділі 12 цього Договору (пункт 9.11);

- Банк зобов`язаний забезпечити збереження інформації щодо діяльності та фінансового стану Позичальника, яка стала відомою Банку у процесі обслуговування Позичальника та взаємовідносин з ним чи третім особам при виконанні цього Договору (банківська таємниця). Банківська таємниця розкривається Банком виключно у випадках, зазначених у ст. 61, 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Даним Договором Позичальник надає дозвіл Банку:

в разі невиконання чи неналежного виконання Позичальником зобов`язань за цим Договором, а також у випадках, коли Позичальник перебуває в процедурі фінансової реструктуризації, використовувати на власний розсуд Банку, в тому числі розкривати третім особам (зокрема, але не виключно: правоохоронним органам, суду, нотаріусу, державній виконавчій службі, приватним виконавцям, експертам, кредиторам, інвесторам, спостережній раді, секретаріату та арбітражному комітету, утворених у процедурі фінансової реструктуризації, тощо) інформацію про Позичальника, яка є банківською таємницею;

незалежно від стану виконання зобов`язань за цим Договором, розкривати інформацію, що становить банківську таємницю у порядку та в обсязі, який необхідний для виконання Банком вимог законодавства України, зокрема, нормативно-правових актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо розкриття емітентом особливої інформації;

збирати, зберігати, використовувати інформацію про Позичальника, яка є необхідною для визначення платоспроможності останнього, дозвіл на доступ до його кредитної історії, а також дозвіл на передачу та поширення через Бюро кредитних історій інформації про кредитну історію Позичальника.

передавати інформацію, що становить банківську таємницю, про нього, а також про пов`язаних з ним осіб до Кредитного реєстру Національного банку України в порядку та обсязі, який необхідний для виконання Банком вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність» (розділ 12).

- Банк має право здійснювати договірне списання грошових коштів з усіх рахунків Позичальника, відкритих у ПАТ «Банк Восток», для погашення заборгованості по сплаті процентів, комісій, неустойки та по поверненню Кредиту згідно цього Договору (пункт 13.1);

- договірне списання грошових коштів, передбачене п. 13.1. цього Договору здійснюється Банком при настанні термінів/строків (при цьому якщо цей Договір встановлює строки платежу у кілька днів, то право договірного списання може бути використане Банком уже в перший день строку) виконання Позичальником зобов`язань (тобто при виникненні обов`язку Позичальника здійснити платіж) по сплаті процентів/комісій/неустойки чи поверненню Кредиту і в розмірах, визначених відповідно до умов цього Договору (пункт 13.2);

- цей Договір набирає чинності з дати його укладення та діє до повного виконання сторонами зобов`язань за цим Договором (згідно пункту 15.2);

- права Банку за цим Договором можуть бути відступлені третій особі згідно чинного законодавства України без згоди Позичальника. Зобов`язання Позичальника по поверненню заборгованості за цим Договором можуть бути виконані третьою особою, без отримання будь-яких окремих погоджень чи підтверджень від Позичальника (тобто, при виконанні обов`язків Позичальника третьою особою Банк презюмує, що виконання обов`язку покладено Позичальником на таку особу) (пункт 15.6);

- всі повідомлення та вимоги сторін, які направляються згідно умов цього Договору, вважаються зробленими належним чином, якщо вони вручені під підпис представникові сторони або направлені телеграмою, або реєстрованим поштовим відправленням, або кур`єром. Якщо повідомлення та вимоги згідно умов цього Договору направляються через операторів зв`язку, то вони надсилаються за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (пункт 15.7).

Матеріали справи не містять доказів укладення між ПАТ «Банк Восток» та ТОВ «ФК «Арсенал» (Київ)» будь-яких договорів забезпечення, у т.ч. на виконання пункту 3.1 Кредитного договору.

Водночас 10.12.2019 між ПАТ «Банк Восток» (Банк) та ТОВ «Фінспот» (Надавач покриття) укладено Договір про забезпечення виконання зобов`язань шляхом розміщення грошового покриття № КК2019-0140/Г.П.2 (далі - Договір покриття), відповідно до умов якого:

- Надавач покриття передає Банку грошове покриття, зазначене у пункті 2.1 цього Договору для забезпечення вимог Банку, що випливають з Кредитного договору, з урахуванням змін до нього, внесених Договором про внесення змін № 1 від 13.09.2019, Договором про внесення змін № 2 від 12.11.2019, Договором про внесення змін №3 від 10.12.2019, а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені протягом строку дії Кредитного договору (згідно пункту 1.1);

- Надавач покриття підтверджує, що до укладення цього Договору, він ознайомився з умовами Кредитного договору, які йому відомі та повністю йому зрозумілі (пункт 1.2);

- в день підписання цього договору, в якості забезпечення виконання Позичальником його зобов`язань за Кредитним договором, Банк відкриває внутрішньобанківський рахунок грошового покриття № 2602.3.01.0682975, а Надавач покриття перераховує на такий рахунок кошти у сумі 30 760 000,00 грн з призначенням платежу «розміщення грошового покриття за Договором про розміщення грошового покриття» на строк по 28.01.2020 (пункт 2.1);

- сторони домовились, що відповідно до положень ст. 541 ЦК України, Надавач покриття несе з Позичальником солідарний обов`язок виконання зобов`язань за Кредитним договором в межах суми грошового покриття, наданого на умовах цього Договору (пункт 1.3);

- Банк має право у випадку невиконання Позичальником своїх зобов`язань за Кредитним договором отримати задоволення своїх вимог за рахунок грошового покриття за цим Договором у порядку, встановленому цим Договором (пункт 1.5);

- Надавач покриття втрачає право розпорядження грошовими коштами, на час їх перебування на рахунку грошового покриття та не має право розпоряджатися самим рахунком грошового покриття. Рахунком грошового покриття розпоряджається виключно Банк (пункт 2.4);

- Надавач покриття цим безумовно та безвідклично дає розпорядження і вповноважує Банк реалізувати будь-які права за цим Договором забезпечення, вживати будь-яких заходів та/або виконувати будь-які дії, за власним розсудом Банку, які є необхідними або які мають бути виконані на користь Банку у зв`язку з цим Договором (пункт 3.1);

- Надавач покриття надає Банку розпорядження реалізувати в тому числі наступні права Банку - отримати на власний розсуд частково/у повному обсязі задоволення своїх вимог за Кредитним договором за рахунок грошового покриття на користь Банку (на відповідний рахунок), коли термін виконання зобов`язань по поверненню кредиту та/або сплаті процентів за кредитом та/або комісії та/або неустойки згідно Кредитного договору настав, проте зобов`язання залишаються невиконаними (згідно розділу 3);

- Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності) та діє до повного виконання усіх зобов`язань за Кредитним договором (з врахуванням всіх додаткових угод до нього), а також виконання усіх зобов`язань Надавача покриття за цим Договором та всіма додатковими угодами до нього (пункт 6).

З матеріалів справи вбачається, що обтяження майнових прав за Договором покриття було внесено до Державного реєстру обтяжень рухомого майна (далі - Реєстр) 16.12.2019.

10.12.2019 між ПАТ «Банк Восток» (Заставодержатель) та ТОВ «Фінспот» (Заставодавець) укладено Договір застави № КК2019-0140/З.М.П.2 (далі - Договір застави), відповідно до умов якого:

- Заставодавець передає в заставу Заставодержателю майнові права, вказані у пункті 1.2. цього Договору, для забезпечення вимог Заставодержателя, що випливають з Кредитного договору, з урахуванням змін, внесених Договором про внесення змін № 1 від 13.09.2019, Договором про внесення змін № 2 від 12.11.2019, Договором про внесення змін № 3 від 10.12.2019 до Кредитного договору, а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені протягом строку дії Кредитного договору. У відповідності до даного Договору Заставодержатель має право у випадку невиконання Позичальником своїх зобов`язань за основним договором та/або Заставодавцем за цим договором отримати задоволення своїх вимог за рахунок предмету застави за цим Договором переважно перед іншими кредиторами Заставодавця, у порядку, встановленому цим Договором (згідно пункту 1.1);

- предметом застави за цим Договором є належні Заставодавцю на момент укладення цього Договору, а також ті, що можуть виникнути в майбутньому, майнові права за Договором про розміщення грошового покриття укладеним між Заставодавцем та Заставодержателем, з врахуванням змін, внесених додатковими угодами до Договору забезпечення, в тому числі тими, які можуть бути укладені в подальшому. Майнові права, які передаються в заставу згідно цього Договору, полягають у праві Заставодавця вимагати у Заставодержателя повернення суми грошового покриття за Договором забезпечення у сумі 30760000,00 грн. Заставодержатель є боржником по відношенню до Заставодавця за договором забезпечення (пункт 1.2);

- обтяження предмету застави заставою на підставі цього Договору підлягає реєстрації у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (пункт 1.9);

- Заставодержатель має переважне право на задоволення забезпечених заставою вимог за рахунок предмету застави (підпункт 3.1.1);

- Банк має право звернути стягнення на предмет застави у випадку, коли термін виконання зобов`язань по поверненню кредиту та/або сплаті процентів за кредитом та/або комісії та/або неустойки згідно Кредитного договору настав, проте зобов`язання залишається не виконаним (підпункт 3.1.8.1);

- звернення стягнення на предмет застави здійснюється шляхом відступлення Банку прав кредитора у зобов`язанні, яке виникло з Договору про розміщення грошового покриття. Одночасно з укладенням цього Договору сторони укладають Договір про відступлення права вимоги з Договором забезпечення з відкладальною обставиною (далі - Договір відступлення права вимоги). За згодою сторін, Договір відступлення права вимоги набуває чинності в день ініціювання Заставодержателем звернення стягнення на предмет застави. Датою ініціювання звернення стягнення на предмет застави, за згодою сторін, є дата реєстрації Заставодержателем звернення стягнення на предмет застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (пункти 5.2, 5.3);

- цей Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє до повного виконання усіх зобов`язань за Основним договором (з урахуванням всіх додаткових угод до нього), а також виконання усіх зобов`язань Заставодавця за цим Договором та всіма додатковими угодами до нього (пункт 6.1);

- відступлення прав за цим Договором може здійснюватися Заставодержателем без отримання попередньої згоди на це Заставодавця. Відомості про відступлення права вимоги за цим Договором підлягають державній реєстрації у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (пункт 8.5).

10.12.2019 між ПАТ «Банк Восток» (Новий кредитор) укладено з ТОВ «Фінспот» (Первісний кредитор) Договір про відступлення права вимоги до Договору застави (далі - Договір про відступлення права вимоги), відповідно до умов якого:

- Первісний кредитор безумовно та в повному обсязі уступає Новому кредитору право вимоги грошових коштів від ПАТ «Банк Восток» за Договором про розміщення грошового покриття, з урахуванням змін, внесених додатковими угодами, які можуть бути укладені до Договору про розміщення грошового покриття. У зобов`язанні, право вимоги за яким відступається згідно цього Договору, Первісний кредитор є кредитором, а боржником є Новий кредитор (пункт 1);

- Первісний кредитор уступає Новому кредитору право вимоги, вказане в п. 1 даного договору, в рахунок виконання зобов`язань ТОВ «ФК «Арсенал» (Київ)» (позичальник) перед Новим кредитором за Кредитним договором, з урахуванням змін, внесених Договором про внесення змін № 1 від 13.09.2019, Договором про внесення змін № 2 від 12.11.2019, Договором про внесення змін № 3 від 10.12.2019 до Кредитного договору, а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені протягом строку дії Кредитного договору (основний договір), включаючи повернення заборгованості за кредитом, сплату процентів за користування кредитом, комісій, неустойки, відшкодування збитків, а також в рахунок виконання зобов`язань Первісного кредитора перед Новим кредитором згідно Договору застави (пункт 2);

- оскільки право вимоги, яке уступається згідно даного Договору, заставлене Новому кредитору і відступається в рахунок погашення боргу Позичальника за Основним договором, то оплата вартості відступленого згідно цього Договору права вимоги Новим кредитором Первісному кредитору не здійснюється (пункт 3);

- Договір укладено під відкладальною обставиною - право вимоги, яка уступається згідно цього Договору, переходить до Нового кредитора в день ініціювання Новим кредитором звернення стягнення на предмет застави згідно Договору застави. За згодою сторін, ініціювання звернення стягнення на предмет застави є реєстрація звернення стягнення на предмет застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (пункт 7);

- Договір вступає в силу з моменту підписання та діє до повного виконання сторонами зобов`язань за ним (пункт 9).

ТОВ «Фінспот» стверджував, що зазначені договори у своїй сукупності (Договір покриття, Договір застави, Договір про відступлення права вимоги) врегульовують процедуру звернення стягнення на предмет застави у договірному порядку.

З матеріалів справи судами встановлено, що Банк виконав свої зобов`язання за Кредитним договором, перерахувавши всю суму кредиту у розмірі 30 300 000,00 грн на поточний рахунок Позичальника - ТОВ «ФК «Арсенал» (Київ)».

Станом на 28.01.2020 (строк повернення кредиту відповідно до Договору про внесення змін № 3 від 10.12.2019 до Кредитного договору) Боржником не було виконано взятих на себе зобов`язань перед Банком за Кредитним договором.

Зважаючи на неповернення кредитних коштів у визначений умовами Кредитного договору строк, 29.01.2020 (один день прострочення виконання зобов`язань) Банк звернув стягнення за Договором застави шляхом реєстрації звернення стягнення у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (копія витягу від 29.01.2020 міститься в матеріалах справи).

Із змісту наявного у матеріалах справи Меморіального ордеру № 248483 від 29.01.2020 вбачається, що ТОВ «Фінспот» перерахував ПАТ «Банк Восток» грошові кошти у розмірі 30 760 000,00 грн із призначенням платежу «перерахування коштів зг.договору про відступлення права вимоги до Дог.застави № КК2019-0140/З.М.П.2 для погашення простроченої заборг. за кред.договором № КК2019-0140 від 15.08.2019 ТОВ «ФК «Арсенал» (Київ), зг. Розпорядження від 29.01.2020».

Згідно Повідомлення ПАТ «Банк Восток» від 29.01.2020 № 04/1111, адресованого ТОВ «ФК «Арсенал» (Київ)» та ТОВ «Фінспот», Банк повідомив, що у зв`язку з невиконанням ТОВ «ФК «Арсенал» (Київ)» умов Кредитного договору щодо погашення заборгованості не пізніше 28.01.2020, Банком 29.01.2020 було розпочато процедуру звернення стягнення на предмет застави за Договором застави, укладеним між Банком та ТОВ «Фінспот», а також зареєстровано звернення стягнення на предмет застави за Договором застави у Реєстрі. Зважаючи, що реєстрація звернення стягнення у означеному Реєстрі є відкладальною обставиною, яка призводить до набуття чинності Договором про відступлення права вимоги, повідомлено про перехід права вимоги до Заставодержателя (Банку) на підставі Договору про відступлення права вимоги та повне припинення зобов`язань Заставодержателя за Договором покриття в наслідок поєднання боржника та кредитора в одній особі. Крім того, повідомлено про те, що: датою відступлення права вимоги (переходу до Заставодержателя) права вимоги є 29.01.2020; сума відступленого права вимоги - 30 760 000,00 грн; за рахунок відступленого права вимоги в сумі 30 760 000,00 грн погашено заборгованість за Кредитним договором в сумі 30 760 000,00 грн, з яких: 893 850,00 грн заборгованості за відсотками та 29 866 150,00 грн заборгованості за кредитом.

З огляду на такі обставини, ТОВ «Фінспот» стверджував, що внаслідок виконання ним як майновим поручителем зобов`язання ТОВ «ФК «Арсенал» (Київ)» за Кредитним договором перед ПАТ «Банк Восток», до ТОВ «Фінспот» перейшло право вимоги за Кредитним договором у розмірі стягнутого заставного майна (в сумі 30 760 000,00 грн) відповідно до пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України.

Кредитор звертався до Боржника з Претензією від 12.08.2020 б/№ про погашення заборгованості у сумі 30 760 000,00 грн, проте вказана претензія залишена Боржником без реагування.

Відтак ТОВ «Фінспот» вважало наявною та підтвердженою заборгованість ТОВ «ФК «Арсенал» (Київ)» в розмірі 30 760 000,00 грн.

Крім того, у зв`язку з невиконанням Боржником зобов`язання щодо сплати вказаної заборгованості, ТОВ «Фінспот» додатково нарахувало 1 410 746,30 грн 3% річних за період з 15.08.2020 по 23.02.2022 та 5 299 948,00 грн інфляційних втрат за період з серпня 2020 по лютий 2022.

Боржник не заперечував щодо наявності кредитних правовідносин з ПАТ «Банк Восток», однак стверджував, що одночасно з підписанням Кредитного договору між сторонами жодних договорів забезпечення не укладалось.

При цьому Боржник доводив відсутність будь-яких правовідносин з ТОВ «Фінспот» та вказував, що правочини між ПАТ «Банк Восток» та ТОВ «Фінспот» було укладено без дотримання умов Кредитного договору, які стосуються банківської таємниці.

Крім того Боржник зазначав про порушення Банком процедури звернення стягнення на заставне майно, позаяк ТОВ «ФК «Арсенал» (Київ)» не було стороною правочинів, на підставі яких відбулось звернення стягнення та перехід до майнового поручителя прав вимоги за Кредитним договором (Договору застави та Договору покриття); будь-які повідомлення щодо укладення таких правочинів на адресу Боржника не надходили.

Покликаючись на відповідні положення статтей 19, 20 Закону України «Про заставу» та статтей 22, 24, 26-28, 32, 33 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» щодо використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження Боржник переконував, що Банк мав би право звернути стягнення на заставне майно (грошове покриття ТОВ «Фінспот») шляхом реєстрації в Реєстрі звернення стягнення на предмет застави та направлення Боржнику письмового повідомлення про порушення зобов`язання, забезпеченого Договором застави, з вимогою про погашення заборгованості за Кредитним договором та нарахованих штрафних санкцій, а також повідомлення про прийняте Банком рішення щодо звернення стягнення на предмет застави в позасудовому порядку.

З позиції Боржника, порушення процедури звернення стягнення на заставне майно підтверджується тим, що списання суми боргу у вигляді грошового покриття відбулось одразу в той самий день, коли було зареєстровано звернення стягнення на предмет застави у Реєстрі 29.01.2020, без направлення вимоги про добровільне виконання боргу.

Ураховуючи недотримання процедури звернення стягнення на заставне майно та неправомірне списання коштів грошового покриття Боржник доводив, що ТОВ «Фінспот» не виконало зобов`язання ТОВ «ФК «Арсенал» (Київ)» перед ПАТ «Банк Восток», отже право вимоги до Кредитора не перейшло.

Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи скаржника в межах підстав оскарження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог касаційної скарги з таких підстав.

Предметом судового розгляду є заява Кредитора про визнання грошових вимог до Боржника у справі про банкрутство.

З аналізу доводів та прохальної частини касаційної скарги вбачається, що ухвалу попереднього засідання Господарського суду Київської області від 06.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 у цій справі Кредитор оскаржує лише в частині відмови у задоволенні його заяви про визнання грошових вимог до Боржника та відхиленні таких у сумі 37 470 694,30 грн.

З урахуванням наведеного та принципу диспозитивності, оскаржувані судові рішення підлягають касаційному перегляду Верховним Судом виключно в цій частині.

Відповідно до частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

За змістом наведених у статті 1 КУзПБ термінів, що вживаються для цілей цього Кодексу:

грошовим зобов`язанням (боргом) є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України;

боржником, серед іншого, є юридична особа, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав;

кредитором, серед іншого, є юридична особа, яка має вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника;

конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство юридичних осіб та порядок розгляду судом відповідних заяв регламентовані, зокрема, статтями 45, 46, 47 КУзПБ.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

У попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна (абзац перший частини другої статті 47 КУзПБ).

За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів (абзац четвертий частини шостої статті 45 КУзПБ).

Отже, під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог, суд, в силу наведених вище норм, має з`ясовувати правову природу таких вимог, надати правову оцінку доказам поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання чи відхилення (повністю або частково).

Предметом касаційного дослідження у цій справі, як зазначено вище, є правомірність відхилення господарськими судами попередніх інстанцій частини грошових вимог ТОВ «Фінспот» до ТОВ «ФК «Арсенал»(Київ)» у сумі 37 470 694,30 грн, які виникли внаслідок виконання Кредитором як майновим поручителем зобов`язань Боржника перед Банком (первісним кредитором) за Кредитним договором, а також у результаті нарахування на суму вказаних зобов`язань 3% річних та інфляційних втрат.

Відхиляючи означені вимоги ТОВ «Фінспот», попередні судові інстанції керувалися тим, що Кредитор не набув у встановленому законом порядку права вимоги до Боржника за зобов`язаннями, які виникли на підставі Кредитного договору, оскільки застосований Банком (ПАТ «Банк Восток») та Новим кредитором (ТОВ «Фінспот») механізм звернення стягнення на предмет забезпечення не відповідає вимогам ЦК України та Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Перевіривши обґрунтованість таких висновків у контексті доводів скаржника про невірне застосування судами норм права, Верховний Суд враховує таке.

За змістом частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів (пункт 1 частини другої статті 11, частина друга статті 509 ЦК України).

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина третя статті 509 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається стаття 525 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (статті 610, 611 ЦК України).

Водночас однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частина третя статті 6 ЦК України).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (згідно частини першої статті 627 ЦК України).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша та друга статті 1054 ЦК України).

Банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність (частина перша статті 1076 ЦК України).

Банківською таємницею, зокрема, є операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди (пункт 2 частини другої статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Банки зобов`язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом, зокрема, обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю (пункт 1 частини першої статті 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Як з`ясували суди попередніх інстанцій (що зазначалось вище), Боржник не заперечував щодо наявності у нього кредитних правовідносин з ПАТ «Банк Восток», що виникли у зв`язку з укладенням Кредитного договору, однак, серед іншого, стверджував, що правочини між ПАТ «Банк Восток» та ТОВ «Фінспот» (на підставі яких відбулось звернення стягнення на предмет забезпечення в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором) було укладено без дотримання умов цього Договору, які стосуються банківської таємниці.

У цьому зв`язку суди встановили, що матеріали справи не містять доказів надання Позичальником (Боржником) станом на 10.12.2019 письмового дозволу на розкриття Банком банківської таємниці ТОВ «Фінспот» стосовно правовідносин ПАТ «Банк Восток» і ТОВ «ФК «Арсенал» (Київ)» за Кредитним договором.

Наведене свідчить про обґрунтованість доводів Боржника про те, що укладення між ПАТ «Банк Восток» та ТОВ «Фінспот» відповідних договорів відбулось без дотримання умов Кредитного Договору, пов`язаних [умов] із забезпеченням збереження банківської таємниці.

Поряд з цим саме по собі порушення таких умов не є підставою для спростування презумпції правомірності правочину (на яку покликається скаржник), закріпленої статтею 204 ЦК України, під час розгляду господарським судом заяви кредитора про визнання грошових вимог до божника у справі про банкрутство.

Отже, для правильного вирішення питання обґрунтованості грошових вимог Кредитора у цій справі необхідним є дослідження правомірності переходу права вимоги від ПАТ «Банк Восток» до ТОВ «Фінспот» за Кредитним договором, що узалежнено від дотримання процедури звернення стягнення на заставне майно.

У відповідності до пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України). Цій нормі кореспондує положення частини другої статті 1 Закону України «Про заставу» .

При цьому згідно частини другої статті 11 цього Закону заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Предметом застави можуть бути, серед іншого, майно та майнові права (згідно частини першої статті 4 Закону України «Про заставу»).

Законом України від 18.11.2003 № 1255-IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (тут і надалі у редакції Закону, чинній на дату звернення стягнення на заставне майно; далі - Закон № 1255-IV) визначено правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Згідно статті 2 Закону № 1255-IV для цілей цього Закону наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

боржник - особа, яка має виконати на користь обтяжувача забезпечене обтяженням зобов`язання, або майновий поручитель за таким зобов`язанням; особа, у володінні якої знаходиться майно, що належить обтяжувачу; особа, яка має виконати на користь обтяжувача зобов`язання за договором, на підставі якого виникло договірне обтяження; особа, яка відступила право вимоги, що є предметом обтяження;

обтяжувач - уповноважений орган (особа) при публічному обтяженні; кредитор за забезпеченим рухомим майном зобов`язанням; власник рухомого майна, що знаходиться у володінні боржника; будь-яка інша особа, на користь якої встановлюється договірне обтяження; особа, яка здійснює управління рухомим майном в інтересах кредитора;

майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, - право клієнта (володільця рахунка) надавати розпорядження про перерахування і видачу сум з банківського рахунка відповідно до договору банківського рахунка; право вкладника або особи, на користь якої розміщено банківський вклад, вимагати виплати грошової суми (вкладу) та процентів на неї або доходу в іншій формі відповідно до договору банківського вкладу; право бенефіціара або володільця рахунка умовного зберігання (ескроу) вимагати перерахування грошових коштів, що знаходяться на рахунку умовного зберігання (ескроу), що випливає з договору рахунка умовного зберігання (ескроу).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 21 Закону № 1255-IV до забезпечувальних обтяжень належить застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 ЦК України, що виникає на підставі договору.

Зміст окремих видів забезпечувальних обтяжень встановлюється законом та/або договором (частина друга статті 21 Закону № 1255-IV).

Частиною першою статті 589 ЦК України унормовано, що у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 590 ЦК України).

Частиною першою статті 24 Закону № 1255-IV установлено порядок звернення стягнення на предмет застави (рухомого майна). Зокрема, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що звернення стягнення на заставне майно на підставі укладених між ПАТ «Банк Восток» та ТОВ «Фінспот» договорів відбулось у позасудовому порядку.

Скаржник стверджував, що ПАТ «Банк Восток» як заставодержатель за Договором застави, з урахуванням умов Договору покриття та Договору про відступлення права вимоги, реалізував своє право одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження у зв`язку з порушенням Позичальником (ТОВ «ФК «Арсенал» (Київ)») зобов`язань за Кредитним договором.

Статтею 26 Закону № 1255-IV визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, до яких, зокрема, належить переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші, майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, або цінні папери.

Згідно з частиною третьою статті 24 Закону № 1255-IV обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов`язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави.

За частиною першою статті 27 Закону № 1255-IV якщо інше не встановлено цим Законом, обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов`язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Приписами частини першої статті 28 Закону № 1255-IV унормовано, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження може бути припинене боржником або третьою особою шляхом виконання порушеного боржником забезпеченого обтяженням зобов`язання або тієї частини цього зобов`язання, виконання якої було прострочене, разом з відшкодуванням обтяжувачу витрат, понесених у зв`язку з пред`явленням вимоги та/або звернення стягнення. Таке виконання може бути здійсненим у будь-який час до моменту продажу обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження або до переходу права власності на нього до обтяжувача. У цьому разі обтяжувач не вправі вимагати від боржника або іншої особи, яка виконала зобов`язання, сплати інших сум.

Відповідно до частин другої та третьої цієї статті Закону якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов`язання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним і в разі якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобов`язаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувача. До закінчення процедури звернення стягнення обтяжувач зобов`язаний вживати заходи щодо збереження відповідного рухомого майна згідно з вимогами, встановленими статтею 8 цього Закону. Якщо боржник, у володінні якого знаходиться предмет забезпечувального обтяження, не виконує обов`язок щодо передачі предмета забезпечувального обтяження у володіння обтяжувача, звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду.

Своєю чергою, стаття 33 Закону № 1255-IV визначає додаткові способи звернення стягнення за забезпечувальними обтяженнями, предметом яких є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, або цінні папери.

Так, частиною першою статті 33 цього Закону передбачено, що при зверненні стягнення відповідно до цієї статті на предмет забезпечувального обтяження, яким є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, боргові цінні папери, строк платежу за якими настав або які підлягають сплаті на вимогу, норми статті 27 цього Закону, а також статті 28 цього Закону щодо обов`язку боржника передати предмет обтяження у володіння обтяжувачу не застосовуються, крім випадків, зазначених у частині четвертій цієї статті. Обтяжувач, який звертає стягнення на такий предмет обтяження, зобов`язаний надіслати повідомлення про це боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження відповідного рухомого майна.

Відповідно до частини четвертої статті 33 Закону № 1255-IV у разі якщо предметом забезпечувального обтяження є майнові права на грошові кошти, що розміщені на вкладному (депозитному) банківському рахунку, відкритому у зв`язку з договором банківського вкладу на умовах його повернення після закінчення встановленого договором строку або на інших умовах його повернення, крім видачі вкладу на першу вимогу, або на рахунку умовного зберігання (ескроу), звернення стягнення на предмет обтяження здійснюється в порядку, передбаченому статтями 27-32 цього Закону, якщо інше не передбачено договором банківського вкладу або відповідно договором рахунка умовного зберігання (ескроу).

Позаяк норма частини четвертої цієї статті на спірні правовідносини не поширюється, Верховний Суд зауважує, що нерозповсюдження вказаних вище положень Закону № 1255-IV (вимог статті 27 цього Закону, а також статті 28 цього Закону щодо обов`язку боржника передати предмет обтяження у володіння обтяжувачу) на процедуру звернення стягнення на відповідні майнові права на розміщені на банківському рахунку грошові кошти або цінні папери не звільняє обтяжувача від виконання ним встановленого статтею 24 цього Закону обов`язку щодо здійснення реєстрації у Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави до початку цієї процедури.

При цьому закріплене частиною першою статті 33 Закону № 1255-IV застереження передбачає непоширення на процедуру звернення стягнення на таке рухоме майно норм статті 28 цього Закону лише щодо обов`язку боржника передати предмет обтяження у володіння обтяжувачу. Тобто, таке застереження не свідчить про незастосовність до вказаної процедури вимог частини першої статті 28 цього Закону, яка, серед іншого, встановлює можливість припинення звернення стягнення шляхом виконання боржником або третьою особою порушеного забезпеченого обтяженням зобов`язання чи простроченої його частини разом з відшкодуванням обтяжувачу відповідних витрат.

Крім того, норма частини першої статті 33 Закону № 1255-IV встановлює обов`язок обтяжувача, який звертає стягнення на відповідний предмет обтяження (майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, або цінні папери), надіслати повідомлення про це, зокрема, боржнику.

Отже, законодавець визначив, що обов`язковою умовою для звернення стягнення у позасудовому порядку на предмет застави, яким є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, або цінні папери, є здійснення обтяжувачем реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження та письмового повідомлення боржника щодо цього до початку здійснення такої процедури. При цьому повідомлення боржника у розумінні Закону № 1255-IV включає повідомлення як боржника за основним зобов`язанням, забезпеченим обтяженням, так і майнового поручителя (якщо ці особи є відмінними).

Вказані вимоги є імперативними і не виконуються на розсуд обтяжувача.

У цьому зв`язку та у контексті спірних правовідносин Верховний Суд акцентує, що системний аналіз наведених вище норм Закону № 1255-IV дає підстави для висновку, що у випадку, коли майновий поручитель не є боржником за основним зобов`язанням, здійснення звернення стягнення на предмет застави, яким є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, у той самий день, коли відбулась реєстрація в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження та було направлено письмове повідомлення боржника щодо цього, є неможливим.

Наведений висновок пояснюється тим, що здійснення звернення стягнення на означений предмет застави за вказаних умов не забезпечить можливості боржнику реалізувати визначене частиною першою статті 28 Закону № 1255-IV право на припинення звернення стягнення шляхом виконання ним порушеного забезпеченого обтяженням зобов`язання чи простроченої його частини.

Відповідне правозастосування є абсолютно виправданим у тому випадку, коли укладення майновим поручителем договору з кредитором відбулось без відома боржника, який, відповідно, не є стороною такого правочину.

Колегія суддів враховує, що обов`язок кредитора або майнового поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством України не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки.

Однак, укладення майновим поручителем договору з кредитором без відома боржника і без наявності будь-яких відносин з боржником («невідомий боржнику поручитель») є нетиповою діловою практикою, яка може свідчити про те, що договір поруки укладається з іншою метою, аніж забезпечення виконання боржником основного зобов`язання. Цей факт може свідчити про недобросовісність таких дій, зокрема на їх спрямування на обхід заборони на відступлення кредитором прав за основним зобов`язанням.

Таким чином, у разі якщо майновий поручитель не є боржником за основним зобов`язанням, здійснення обтяжувачем звернення стягнення на предмет застави, яким є майнові права на розміщені на банківському рахунку грошові кошти, у той самий день, коли відбулась реєстрація в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження та було направлено письмове повідомлення боржника щодо цього, вважається порушеннями визначеного законом порядку позасудового звернення стягнення на відповідний предмет застави.

У цій справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що строк повернення кредиту становив до 28.01.2020 включно, тоді як 29.01.2020 (один день прострочення виконання зобов`язань) Банк звернув стягнення на майнові права на розміщені на банківському рахунку грошові кошти.

Матеріали справи містять докази того, що Банк 29.01.2020 надіслав боржнику за основним зобов`язанням (ТОВ «ФК «Арсенал» (Київ)») повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, яке [повідомлення] отримане останнім 31.01.2020.

Також наявні докази реєстрації 29.01.2020 у Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Втім, таке повідомлення як і сама реєстрація здійснені 29.01.2020, тобто у той самий день, коли Банк звернув стягнення на предмет забезпечення, що позбавило ТОВ «ФК «Арсенал» (Київ)» можливості реалізувати визначене частиною першою статті 28 Закону № 1255-IV право на припинення звернення стягнення шляхом виконання порушеного забезпеченого обтяженням зобов`язання.

Крім того, суди попередніх інстанцій з наявних у справі доказів з`ясували, що:

- між ПАТ «Банк Восток» та ТОВ «ФК «Арсенал» (Київ)» не було укладено будь-яких договорів забезпечення, у т.ч. на виконання пункту 3.1 Кредитного договору;

- докази укладення будь-яких договорів між ТОВ «Фінспот» та ТОВ «ФК «Арсенал» (Київ)» відсутні;

- ТОВ «ФК «Арсенал» (Київ)» не було стороною правочинів, укладених між ПАТ «Банк Восток» і ТОВ «Фінспот» 10.12.2019 (а саме: Договору покриття, Договору застави та Договору про відступлення права вимоги), на підставі яких відбулось звернення стягнення на предмет забезпечення в рахунок погашення заборгованості Боржника за Кредитним договором;

- докази направлення Боржнику будь-яких повідомлень про укладення зазначених правочинів до 29.01.2020 відсутні;

- докази надання Позичальником станом на 10.12.2019 письмового дозволу на розкриття Банком банківської таємниці ТОВ «Фінспот» стосовно правовідносин ПАТ «Банк Восток» і ТОВ «ФК «Арсенал» (Київ)» за Кредитним договором відсутні.

Ураховуючи наведене вище у сукупності, Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що, окрім недотримання умов Кредитного договору стосовно забезпечення банківської таємниці, застосований ПАТ «Банк Восток» і ТОВ «Фінспот» механізм звернення стягнення на предмет забезпечення не відповідає критерію добросовісності та є таким, що вчинений з порушенням норм Закону № 1255-IV.

За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновком судів про те, що порушення визначеного законом порядку позасудового звернення стягнення на відповідний предмет застави свідчить про неправомірність переходу від ПАТ «Банк Восток» до ТОВ «Фінспот» права вимоги до ТОВ «ФК «Арсенал» (Київ)» за зобов`язаннями, які виникли на підставі Кредитного договору.

Відсутність права вимоги за цією заборгованістю унеможливлює наявність такого права за нарахованими на вказану заборгованість зобов`язань зі сплати 3% річних та інфляційних втрат.

Отже, в цілому висновок судів першої та апеляційної інстанції про відсутність підстав для визнання грошових вимог ТОВ «Фінспот» до Боржника та їх відхилення у сумі 37 470 694,30 грн є правомірним, оскільки ґрунтується на встановлених обставинах та належним чином оцінених доказах, чим спростовуються протилежні аргументи скаржника.

Висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування норм статті 27 Закону №1255-IV до спірних правовідносин є помилковими, однак вони не призвели до ухвалення неправильних по суті судових рішень, тоді як згідно з частиною другою статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи скаржника про невірне застосування судами першої та апеляційної інстанцій приписів статті 33 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" в їх системному тлумаченні з нормами статті 2 цього Закону не спростовують правомірності висновків судів про порушення визначеного законом порядку позасудового звернення стягнення.

При цьому аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права у контексті неповноти оцінки доказів та встановлення обставин не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду цієї справи.

Зважаючи на неподібність спірних правовідносин у справах з огляду на предмет і підстави заявлених у них позовних вимог, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду щодо застосування приписів статей 3, 15, 16 ЦК України, які [висновки] викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 16.10.2020 у справі №910/12787/17, від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 07.04.2023 у справі №910/5172/19.

Таким чином, оскаржувані судові рішення ухвалені у відповідності до норм чинного законодавства, а доводи скаржника про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах підлягають відхиленню з підстав їх необґрунтованості.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги оскаржувані судові рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не встановив порушення та невірного застосування норм права, що призвело до ухвалення неправильних по суті судових рішень.

На підставі викладеного та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку статті 300 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Боржника та необхідність залишення оскаржуваних судових рішень у цій справі без змін.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінспот" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 06.02.2024 (в частині відмови у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінспот" про визнання грошових вимог до боржника у сумі 37 470 694,30 грн) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024у справі № 911/2247/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Огороднік

Судді В. І. Картере

В. Я. Погребняк