Ухвала

від 09.12.2024 по справі 910/11210/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

09 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/11210/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Жайворонок Т.Є.,

розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Оренда-"

на рішення господарського суду міста Києва від 21.05.2024

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2024

у справі № 910/11210/22

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Мейкер Плюс"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Оренда-"

про стягнення 194 169,92 грн

та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Оренда-"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Мейкер Плюс"

про стягнення 194 169,65 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мейкер Плюс" (далі - ТОВ "Мейкер Плюс") звернулося до господарського суду міста Києва з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Оренда-" (далі - ТОВ "Аларіт Оренда-") про стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 189 677,42 грн, інфляційних втрат у розмірі 603,87 грн та 3% річних у розмірі 888,63 грн, нарахованих за період з 26.08.2022 до 21.10.2022.

ТОВ "Аларіт Оренда-" звернулося із зустрічною позовною заявою до ТОВ "Мейкер Плюс" про стягнення частини збитків у розмірі 194 169,65 грн, що становить дохід, який він міг би отримати у разі належного виконання позивачем своїх зобов`язань.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.03.2023 у справі № 910/11210/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023, первісний позов задоволено в частині стягнення 189 677,42 грн безпідставно отриманих коштів, 670,37 грн 3% річних, 3 603,87 грн інфляційних втрат, у задоволенні решти позовних вимог первісного позову відмовлено; у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 21.12.2023 касаційну скаргу ТОВ "Аларіт Оренда-" задоволено частково; постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 та рішення господарського суду міста Києва від 09.03.2023 у справі № 910/11210/22 скасовано; справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 910/11210/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 первісний позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Аларіт Оренда-" на користь ТОВ "Мейкер Плюс" безпідставно отримані кошти у розмірі 189 677,42 грн, 3% річних у розмірі 670,37 грн, інфляційні втрати у розмірі 3 603,87 грн; в іншій частині первісного позову відмовлено; у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

ТОВ "Аларіт Оренда-" 27.11.2024 через підсистему "Електронний суд" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 21.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 у справі № 910/11210/22, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісних позовних вимог ТОВ "Мейкер Плюс" до ТОВ "Аларіт Оренда-" відмовити повністю, зустрічний позов ТОВ "Аларіт Оренда-" до ТОВ "Мейкер Плюс" задовольнити. Також від скаржника до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга (сформована через підсистему "Електронний суд" 27.11.2024), яка є ідентичною, а відтак розглядається судом, як одна.

Перевіривши матеріали касаційної скарги ТОВ "Аларіт Оренда-" у справі № 910/11210/22, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною п`ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Відповідно до частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2022 установлено у розмірі 2 481,00 грн.

Предметом спору у справі № 910/11210/22: за первісним позовом є вимога про стягнення 194 169,92 грн (позовну заяву подано у 2022 році), предметом зустрічного позову у цій справі є вимога про стягнення 194 169,65 грн (позовну заяву подано у 2022 році), а, отже ціна як первісного позову так і ціна зустрічного позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 (248 100,00 грн).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, норма пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України передбачає виключні випадки для касаційного оскарження судових рішень, зокрема, у малозначних справах. При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається саме на скаржника.

У касаційній скарзі скаржник викладає обставини справи, у якості обґрунтування наявності підстав для відкриття касаційного провадження наводить випадки передбачені підпунктами "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України; зазначає про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики із посиланням на відсутність висновку щодо застосування норм права у орендних правовідносинах за наявності суперечливої поведінки сторони; також зазначає, що справа має виняткове значення для особи, яка подає касаційну скаргу, оскільки скаржник є підприємством, основним видом діяльності якого є надання в оренду власного та/або орендованого майна; ТОВ "Мейкер плюс" своєю суперечливою поведінкою позбавило ТОВ "Аларіт Оренда-" доходу на суму 909 677,42 грн, оскільки спочатку здійснило дії по укладенню договору оренди, сплатило орендну плату та інші, передбачені договором платежі, у зв`язку з чим, у скаржника були відсутні підстави вважати договір неукладеним, а через півроку позивач передумав та визначив дані кошти як безпідставно одержані скаржником, та звернувся до суду; у свою чергу, скаржник, вважав договір оренди укладеним та утримувався від дій щодо передачі об`єкта оренди третім особам; поряд з цим посилається на недослідження судами зібраних у справі доказів.

Розглянувши міркування наведені у касаційній скарзі та зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявності випадків, передбачених підпунктами "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, для відкриття касаційного провадження.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

У поданій касаційній скарзі скаржник хоча і зазначає про фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, однак не наводить жодних обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; при цьому, не вказує жодної справи, яка б містила у собі зазначену ним виключну правову проблему (кількісний критерій) та приклади різного вирішення судами цієї правової проблеми (якісний критерій).

Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Наведені у касаційній скарзі доводи, зводяться до висловлення незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин та доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду. При цьому, колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу на те, що скаржник просить ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісних позовних вимог ТОВ "Мейкер Плюс" до ТОВ "Аларіт Оренда-" відмовити повністю, зустрічний позов ТОВ "Аларіт Оренда-" до ТОВ "Мейкер Плюс" задовольнити, та, ураховуючи вимоги касаційної скарги, прагне вирішити спір по суті. Водночас, повторна незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/ процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/ відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Тож тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів.

Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

Законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на викладене, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Аларіт Оренда-" на рішення господарського суду міста Києва від 21.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 у справі № 910/11210/22, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 234, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд,

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Оренда-" на рішення господарського суду міста Києва від 21.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 у справі № 910/11210/22.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Жайворонок