Постанова

від 21.10.2024 по справі 910/11210/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2024 р. Справа№ 910/11210/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Руденко М.А.

Барсук М.А.

при секретарі судового засідання Рижій А.В.,

за участю представників:

від позивача - Шумський О.І.,

від відповідача - Слуцька Н.С.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Оренда-" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі №910/11210/22 (суддя - Котков О.В., повний текст складено - 06.06.2024) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мейкер Плюс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Оренда-" про стягнення 194 169,92 грн. та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Оренда-" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мейкер Плюс" про стягнення 194 169,65 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мейкер Плюс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Оренда-" про стягнення 189 677,42 грн. безпідставно отриманих коштів, 603,87 грн. інфляційних втрат та 888,63 грн. 3% річних, нарахованих за період з 26.08.2022 року до 21.10.2022 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами велися перемовини про укладення договору суборенди №75-А, за яким позивач сплатив гарантійний платіж у розмірі 189 677,42 грн. Оскільки відповідний договір укладено не було, позивач просить повернути безпідставно отримані відповідачем грошові кошти та сплатити нараховані компенсаційні виплати.

Відповідач подав зустрічний позов до позивача про стягнення частини збитків у розмірі 194 169,65 грн., що становить дохід, який він міг би отримати у разі належного виконання позивачем своїх зобов`язань за договором суборенди №75-А.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що ненаправлення позивачем відповідачу додаткової угоди про розірвання договору суборенди призвело до виникнення збитків, завданих неможливістю передати відповідне майно в оренду іншим особам, у сумі 909 677,42 грн. за період з 14.03.2022 року до 31.09.2022 року, яка розрахована, виходячи з вартості одного місяця орендної плати за договором суборенди №75-А від 14.03.2022 року у розмірі 120 000,00 грн. за період з 01.04.2022 року до 31.09.2022 року та в розмірі 69 677,42 грн. за період з 14.03.2022 року до 31.03.2022 року, однак заявлена до стягнення лише в частині.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.03.2023 року у справі №910/11210/22, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 року, первісний позов задоволено в частині стягнення 189 677,42 грн. безпідставно отриманих коштів, 670,37 грн. 3% річних, 3603,87 грн. інфляційних втрат, у задоволенні решти позовних вимог первісного позову відмовлено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 21.12.2023 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Оренда-" задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 року та рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2023 року у справі №910/11210/22 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі №910/11210/22 первісний позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Оренда-" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мейкер Плюс" грошові кошти: безпідставно отримані кошти - 189 677,42 грн., 3% річних - 670,37 грн., інфляційних втрат - 3603,87 грн. та судовий збір - 2909,27 грн.; в іншій частині первісного позову відмовлено; в задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Приймаючи вказане рішення в частині задоволення вимог за первісним позовом суд першої інстанції виходив з того, що перерахування Товариством з обмеженою відповідальністю "Мейкер Плюс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Оренда-" грошових коштів в сумі 189 677,42 грн. відбулося за відсутності укладеного між сторонами договору суборенди № 75-А від 14.03.2022 року, а тому правова підстава для утримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Аларіт Оренда-" вказаної суми коштів відсутня.

Відмова у задоволенні вимог за зустрічним позовом мотивована недоведеністю Товариством з обмеженою відповідальністю "Аларіт Оренда-" належними та допустимими доказами наявності упущеної вигоди в сумі 194 169,65 грн., протиправності поведінки Товариства з обмеженою відповідальністю "Мейкер Плюс" та причинного зв`язку такої поведінки із заподіяними, на думку позивача за зустрічним позовом, збитками.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов - задовольнити.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на укладення відповідного договору між сторонами у спрощений спосіб шляхом обміну листами, а тому вважає, що підстави для повернення позивачу коштів відсутні.

Стосовно відмови у задоволенні вимог за зустрічним позовом скаржник вказує, що передавши майно в оренду він розраховував на отримання орендної плати.

В судовому засіданні представник апелянта - відповідача у справі підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Протягом лютого 2022 року між позивачем та відповідачем велися переговори щодо узгодження умов договору суборенди нежитлового приміщення загальною площею 1000 м2 за адресою: 01013, м. Київ, вул. Деревообробна, 5, під розміщення складських потужностей.

Зокрема, відповідач 09.02.2022 з електронної пошти n.7395369@ukr.net направив на адресу і.pavlenko@100systems.com файл "шаблон догово…С.doc".

Позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 189677,42 грн згідно з платіжним дорученням №193 від 17.02.2022 із призначенням платежу "за суборенду склад.приміщення за березень 2022, гарантійний платіж на підставі дог.№75-А, за рах. № АО-0000413 від 09.02.2022, у т.ч. ПДВ 20.00%".

У долученій до матеріалів справи копії рахунку-фактури від 09.02.2022 №АО-0000413 зазначено, що його виставлено на підставі договору №75-А від 14.03.2022, а сума в розмірі 189677,42 грн становить суборенду за березень 2022 року в розмірі 69677,42 грн та гарантійний платіж 120000 грн.

Проте умови договору суборенди не було узгоджено, договір суборенди не підписано, нежитлові приміщення в суборенду не передано.

07.07.2022 з електронної пошти і.pavlenko@100systems.com направлено на пошту.7395369@ukr.net повідомлення щодо направлення в додатках сканів листа, акта звірки взаєморозрахунків, платіжного доручення.

Листом від 07.07.2022 №07/07/22-1 позивач просив повернути сплачені грошові кошти в сумі 189677,42 грн у зв`язку з невикористанням складського приміщення.

Позивач 26.08.2022 та 29.08.2022 направив відповідачу на юридичну та поштову адреси листи-претензії №26/08/22 щодо повернення коштів, сплачених 17.02.2022 згідно з платіжним дорученням №193.

Направлена позивачем на юридичну адресу відповідача претензія про повернення грошових коштів не вручена під час доставки 01.09.2022.

Відповіді або грошових коштів на направлені претензії не надійшло.

Предметом первісного позову є вимоги про стягнення з відповідача 189677,42 грн безпідставно отриманих коштів, а також 603,87 грн інфляційних втрат та 888,63 грн 3% річних, нарахованих за період з 26.08.2022 до 21.10.2022.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення вказаних вимог, з огляду на наступне.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом частини 1 статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною 2 статті 11 ЦК України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов`язання передбачені статтею 1212 ЦК України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов`язаннях.

З огляду на викладене необхідною передумовою для застосування судом до спірних правовідносин сторін положень глави 83 Цивільного кодексу України є встановлення відсутності договірного характеру таких правовідносин.

Особа не може вважатися такою, що наділена цивільними правами чи є зобов`язаною на користь іншої особи, у випадку, коли відсутня сама підстава виникнення відповідних прав та обов`язків, зокрема правочин.

Так, за змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 ЦК України.

Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Тобто слід відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України).

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Матеріали справи не містять доказів укладення в письмовій формі договору суборенди № 75-А від 14.03.2022 року, який був би підписаний обома сторонами.

Апелянт посилається на укладення відповідного договору між сторонами у спрощений спосіб шляхом обміну листами.

За загальним правилом, встановленим статтею 638 Цивільного кодексу України (положення якої кореспондуються з частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України), договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

При цьому за змістом частини 1 статті 641 і частин 1, 3 статті 642 Цивільного кодексу України пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття, тоді як відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

З моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції договір є укладеним (частина 1 статті 640 Цивільного кодексу України). Натомість відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію (стаття 646 Цивільного кодексу України).

З огляду на положення наведених норм слід звернути увагу на те, що важливими ознаками оферти є те, що вона має бути виявленням наміру оферента вважати себе зобов`язаним у разі її прийняття та, водночас, повинна бути настільки визначеною, щоб можна було шляхом її прийняття досягнути домовленості про весь договір у цілому, а для укладення договору акцептанту було достатньо висловити свою волю, яка співпадає з офертою.

У разі ж якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся) (частина 8 статті 181 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 184 Господарського кодексу України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу, за змістом якої господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Водночас правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (частина 1 статті 207 Цивільного кодексу України).

Як вже вказувалося, відповідач 09.02.2022 з електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 направив на адресу і.pavlenko@100systems.com файл "шаблон догово…С.doc".

У відзиві на зустрічну позовну заяву позивач вказав про направлення 10.02.2022 з електронної адреси і.pavlenko@100systems.com відповіді на вказаний лист відповідача (з шаблоном договору) із протоколом розбіжностей.

Позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 189677,42 грн згідно з платіжним дорученням №193 від 17.02.2022 із призначенням платежу "за суборенду склад.приміщення за березень 2022, гарантійний платіж на підставі дог.№75-А, за рах. № АО-0000413 від 09.02.2022, у т.ч. ПДВ 20.00%".

У долученій до матеріалів справи копії рахунку-фактури від 09.02.2022 №АО-0000413 зазначено, що його виставлено на підставі договору №75-А від 14.03.2022, а сума в розмірі 189677,42 грн становить суборенду за березень 2022 року в розмірі 69677,42 грн та гарантійний платіж 120000 грн.

07.07.2022 з електронної пошти і.pavlenko@100systems.com направлено на пошту.7395369@ukr.net повідомлення щодо направлення в додатках сканів листа, акта звірки взаєморозрахунків, платіжного доручення.

Сторонами електронні листи та додатки до них надані у вигляді відповідних роздруківок. Такі роздруківки електронних листів та додатків до них є паперовими копіями електронних доказів.

За викладеним у статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначенням доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина 1 статті 91 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет) (частина 1).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (частина 2).

Водночас учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частина 3).

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу (частина 4).

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина 5).

Поняття електронного документа визначено у статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" як документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов`язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України "Про електронні довірчі послуги" (частини 1-3 статті 6 зазначеного Закону).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 зауважив, що на відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.

При цьому паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ, що є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, що мають значення для вирішення справи. Подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 922/51/20, від 14.12.2021 у справі №910/17662/19).

Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу.

Обмін вказаними листами колегія суддів не вважає укладенням договору у спрощений спосіб, оскільки укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся.

З наведеного листування не вбачається, що сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Окрім цього, фактичне укладення правочину можливо визначити у спосіб його виконання.

Верховний Суд, передаючи дану справу на новий розгляд, у своїй постанові (п. 90) вказав, що обставина часткового виконання договору однією зі сторін може свідчити про наявність договірних правовідносин між відповідними особами в сукупності та взаємозв`язку з іншими обставинами справи. Однак одна лише зазначена обставина одностороннього виконання умов правочину не є достатнім підтвердженням його укладеності, адже не свідчить про наявність узгодженої взаємодії відповідних сторін, спрямованої на вчинення правочину, а може бути наслідком помилки чи недобросовісної поведінки певної особи тощо.

У даному випадку, хоча й грошові кошти були оплачені позивачем відповідачу, разом з тим, майно у користування не передано, відповідного акту не підписано.

Наведені обставини не заперечуються сторонами.

Таким чином, зазначена обставина одностороннього виконання умов правочину не є достатнім підтвердженням його укладеності, адже не свідчить про наявність узгодженої взаємодії цих сторін, спрямованої на вчинення правочину.

З огляду на викладене, колегією суддів визнається правильним висновок місцевого господарського суду про те, що відсутність укладеного сторонами договору суборенди та факту передачі майна у користування є беззаперечним свідченням відсутності правової підстави для утримання відповідачем грошових коштів в сумі 189 677,42 грн., сплачених згідно платіжного доручення № 193 від 17.02.2022 року.

Встановивши обставини даної справи, зважаючи на перерахування Товариством з обмеженою відповідальністю "Мейкер Плюс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Оренда-" грошових коштів в сумі 189 677,42 грн. за відсутності укладеного між сторонами договору суборенди № 75-А від 14.03.2022 року, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що правова підстава для утримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Аларіт Оренда-" вказаної суми коштів відсутня, а відтак позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Оренда-" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мейкер Плюс" безпідставно отриманих коштів в сумі 189 677,42 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 603,87 грн. інфляційних втрат та 888,63 грн. 3% річних, нарахованих за період з 26.08.2022 року до 21.10.2022 року.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вже було встановлено судом вище, направлена позивачем на юридичну адресу відповідача претензія про повернення грошових коштів не вручена під час доставки 01.09.2022 року.

Виходячи з положень ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання з 09.09.2022 року.

Отже, правомірним є нарахування 3% річних та інфляційних втрат з 09.09.2022 року.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 09.09.2022 року по 21.10.2022 (у межах визначеного позивачем періоду), місцевим господарським судом встановлено, що суми 3% річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача становлять: 3% - 670,37 грн. та інфляційних втрат - 3603,87 грн.

Стосовно зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Оренда-" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мейкер Плюс" про стягнення 194 169,65 грн. збитків, слід зазначити наступне.

Відповідно до вимог статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другою цієї статті, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 22 ЦК України упущена вигода входить до складу збитків та визначається як доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. При цьому саме позивач повинен довести факт протиправної поведінки, спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Особа, яка порушила зобов`язання, доводить відсутність своєї вини. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання (стаття 614 ЦК України). При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягатиме відшкодуванню. Отже, підставою для відшкодування упущеної вигоди є протиправні дії, які мали наслідком неотримання позивачем доходу, на який він розраховував.

Близький за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у справі № 910/422/18.

Згідно з частиною другою статті 224 ГК України збитками слід розуміти витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Верховний Суд у постанові Великої Палати від 11.01.2022 у справі №904/1448/20 та постанові Касаційного господарського суду від 06.06.2023 у справі № 911/682/21 виснував, що вирішуючи питання щодо стягнення збитків суд повинен встановити відповідний та повний склад правопорушень. Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, необхідна наявність повного складу правопорушення: (1) протиправної поведінки особи; (2) шкоди (збитків); (3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; (4) вини особи, яка заподіяла збитки; протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв`язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. Також деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Так, відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою наведеної статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

При цьому, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Таким чином, ураховуючи наведені правові висновки, позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, яка заподіяна.

Водночас, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного з елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20.

В обґрунтування наявності збитків у вигляді упущеної вигоди Товариство з обмеженою відповідальністю "Аларіт Оренда-" зазначило, що внаслідок не направлення Товариством з обмеженою відповідальністю "Мейкер Плюс" додаткової угоди про розірвання договору суборенди № 75-А від 14.03.2022 року товариству завдано збитків в сумі, які полягають у неможливості передати нерухоме майно (приміщення) в оренду іншим особам.

Колегія суддів вважає недоведеними обставини протиправності поведінки ТОВ "Мейкер Плюс" (в частині не направлення додаткової угоди про розірвання договору) з огляду на відсутність укладеного між сторонами договору суборенди, а також самого факту передачі приміщення.

З наведеного слідує наявність у ТОВ "Аларіт Оренда-" можливості передати нерухоме майно (приміщення) в оренду іншим особам та відповідно отримати дохід.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність Товариством з обмеженою відповідальністю "Аларіт Оренда-" належними та допустимими доказами наявності упущеної вигоди в сумі 194 169,65 грн., протиправності поведінки Товариства з обмеженою відповідальністю "Мейкер Плюс", а також причинного зв`язку такої поведінки із заподіяними, на думку позивача за зустрічним позовом, збитками, у зв`язку із чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Оренда-" правомірно залишені судом без задоволення.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Оренда-" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі №910/11210/22 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі №910/11210/22.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 06.11.2024 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Руденко

М.А. Барсук