Ухвала

від 05.12.2024 по справі 916/1386/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

05 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/1386/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Ємця А.А.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

позивача - комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради - Джига В.І., в порядку самопредставництва,

відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Кепітал-Інвест Груп»</a> - Веприцька В.М., адвокат (ордер від 14.11.2024),

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 (головуючий суддя: Аленін О.Ю., судді: Таран С.В., Філінюк І.Г.)

у справі № 916/1386/24

за позовом комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради (далі - Установа)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Кепітал-Інвест Груп»</a> (далі - ТОВ «Нью Кепітал-Інвест Груп»)

про стягнення 2 201 694,80 грн,

ВСТАНОВИВ:

Установа звернулася до суду з позовом до ТОВ «Нью Кепітал-Інвест Груп» про стягнення 2 201 694,80 грн заборгованості (з них: 1 230 239,91 грн основного боргу, 971 454,89 грн пені), яка виникла у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору від 26.05.2016 № 426рд на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів (далі - Договір).

Рішенням господарського суду Одеської області від 12.06.2024 зі справи № 916/1386/24 позовні вимоги задоволено повністю, з посиланням на їх обґрунтованість.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 зі справи рішення суду першої інстанції в частині стягнення 874 309,40 грн пені скасовано, у решті рішення залишено без змін, з викладенням резолютивної частини рішення в іншій редакції, а саме: стягнуто з ТОВ «Нью Кепітал-Інвест Груп» на користь Установи 1 230 239,91 грн основного боргу, 97 145,48 грн пені, 26 420,34 грн витрат зі сплати судового збору. У решті в задоволенні позовних вимог відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано з посиланням на наявність підстав для реалізації судом права на зменшення розміру пені до 97 145,48 грн, оскільки таке зменшення, за висновком суду попередньої інстанції, є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

У касаційній скарзі Установа, з посиланням на неправильне застосування судом попередньої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог залишити в силі.

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про неправильне застосування судом попередньої інстанції до спірних правовідносин приписів статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) при зменшенні розміру штрафних санкцій (пені), передбачених Договором, до 90%, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права та визначених цими нормами правил та умов зменшення пені, викладених у постановах Верховного Суду: від 15.06.2022 зі справи № 922/2141/21, від 04.02.2020 зі справ № 918/116/19, від 14.07.2021 зі справи № 916/878/20, від 14.09.2016 зі справи № 6-473цс16, від 08.05.2018 зі справи № 924/709/17, від 04.05.2018 зі справи № 908/1453/14, від 21.01.2021 зі справи № 927/704/19, від 30.03.2021 зі справи № 902/538/18, від 20.10.2021 зі справи № 910/8396/20, від 31.03.2020 зі справи № 910/8698/19, від 10.06.2021 зі справи № 910/6471/20, від 19.01.2024 зі справи № 911/2269/22, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 зі справи № 902/417/18.

ТОВ «Нью Кепітал-Інвест Груп» у відзиві на касаційну скаргу проти доводів касаційної скарги заперечило, з посиланням, зокрема на дотримання судом попередньої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Згідно з ухвалою Суду від 18.11.2024 зі справи задоволено заяву Установи про участь у судових засіданнях у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Згідно з ухвалою Суду від 26.11.2024 зі справи задоволено заяву ТОВ «Нью Кепітал-Інвест Груп» про участь у судових засіданнях у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Верховний Суд виходить з того, що сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підставу, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначає сам скаржник), покладається на скаржника.

Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі№ 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

У касаційній скарзі Установа наводить ряд постанов, які, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції у вирішенні спору.

Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 916/1386/24 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, з огляду на таке.

Так, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

У справі № 916/1386/24, судове рішення попередньої інстанції в якій є предметом касаційного перегляду, судами попередніх інстанцій, зокрема встановлено, що сторони в Договорі погодили застосування штрафних санкцій, зокрема у вигляді пені (пункти 6.2, 6.4 Договору), за неналежне виконання ТОВ «Нью Кепітал-Інвест Груп» як користувачем умов Договору в частині своєчасної сплати платежів, передбачених Договором; встановивши порушення відповідачем зобов`язань за Договором в частині сплати передбачених ним платежів, перевіривши розрахунок заявленої позивачем до стягнення суми пені, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про його арифметичну правильність.

Водночас суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для реалізації ним права на зменшення розміру пені до 97 145,48 грн (із заявленої до стягнення суми 971 454,89 грн, тобто на 90%).

При цьому суд попередньої інстанції виходив, зокрема з того, що: у наявних матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано докази на підтвердження понесення останнім збитків внаслідок порушення відповідачем свого зобов`язання зі своєчасного здійснення оплати за Договором; відсутні й докази понесення позивачем значних негативних наслідків внаслідок порушення відповідачем свого зобов`язання із здійснення оплати за Договором.

Також судом враховані: ступінь виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань та поведінка останнього, зокрема наданий самим позивачем розрахунок заборгованості та акт звіряння взаєморозрахунків (відповідач не ухилявся повністю від виконання зобов`язань за Договором); співвідношення розміру боргу до розміру пені, зокрема те, що розмір нарахованої пені складає більш ніж 70% від розміру основного боргу, а тому стягнення всієї суми пені безумовно може стати непомірним тягарем для відповідача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для позивача.

Відповідне зменшення пені, за висновком суду, є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань і проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, що узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, а також є засобом недопущення використання штрафних санкцій як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов`язань.

Таким чином, з огляду на сукупність всіх фактичних обставини справи № 916/1386/24, які встановлені судом, приймаючи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків у результаті порушення відповідачем зобов`язання, ступінь виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань та поведінку останнього, а також виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме справедливості, добросовісності, розумності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для реалізації права щодо зменшення розміру пені до 97 145,48 грн, і таке зменшення, за висновком суду, є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Водночас у справі № 922/2141/21, на яку посилається скаржник, Верховний Суд, скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, з посиланням, зокрема на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 04.02.2020 зі справи № 918/116/19, зазначив про те, що зменшення розміру пені на 99% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін. Отже, Верховний Суд висловлювався в контексті зменшення пені саме на 99%, у той час як у справі, яка переглядається, суд відповідного зменшення, про яке йшлося у справі № 922/2141/21, не здійснював.

Скаржник також посилається на постанову Верховного Суду у справі № 916/878/20, в якій суд касаційної інстанції погодився з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для зменшення розміру належної до сплати пені на 70%, з урахуванням встановлених судами обставин, відповідно до яких сума зобов`язання відповідача з оплати поставленого газу дорівнює 835 843 361,92 грн, тоді як розмір заборгованості відповідача - 61 400 216,95 грн (тобто, відповідач недоплатив позивачу лише 7,35% від загальної вартості поставленого газу), при цьому сума пені, нарахована відповідно до договору, становить 33 750 531,60 грн, що складає більше 50% від суми заборгованості. Отже, у наведеній справі, як і у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій враховували співвідношення розміру боргу до розміру пені. При цьому у справі № 916/1386/24 таке співвідношення є суттєво більшим (70% а не 50%), відповідно тотожність впливу інших сукупних факторів, включаючи й ті, про які стверджує скаржник (сума заборгованості за договором), на результати оцінки судами як можливості так і відсотків зменшення не є визначальною, з огляду на їх сукупну оцінку з іншими встановленими обставинами.

У постанові зі справи № 6-473цс16 Верховний Суд України, зокрема виснував, що згідно з положеннями частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Водночас у цій справі мова йшла про зменшення процентів за користування кредитними коштами до розміру суми основного боргу за кредитом, тобто в даному випадку застосування приписів статті 551 ЦК України було помилковим саме з підстав іншої правової природи нарахованих сум, що не відповідає обставинам у справі № 916/1386/24.

У справі № 924/709/17 Верховий Суд, погоджуючись з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для зменшення розміру пені, виходив, зокрема з того, що обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання. Проте, заявляючи клопотання про зменшення заявленої до стягнення суми пені на 99%, відповідач послався лише на те, що розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, не навівши обґрунтування зазначених тверджень, підстав для такого зменшення, винятковості даного випадку, не надавши відповідних доказів на підтвердження цих обставин, у зв`язку з чим суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені. Водночас у справі, яка переглядається, суд виходив з оцінки обґрунтування зазначених тверджень апеляційної скарги відповідача щодо підстав для зменшення пені, винятковості даного випадку та на підставі доказів, наявних у матеріалах справи. Переоцінка таких аргументів та доказів у силу приписів статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. З огляду на викладене, Суд доходить висновку про неподібність правовідносин у вказаних справах.

У справі № 908/1453/14, на яку також посилається скаржник, Верховний Суд, погодившись з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для зменшення пені, виснував, зокрема, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені. Таким чином, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін, що і було здійснено судами в даній справі. Водночас зі змісту оскаржуваного рішення у справі № 916/1386/24 та матеріалів цієї справи вбачається, що аргументи в частині майнового стану позивача та соціальної значущості підприємства (на які останній посилається в касаційній скарзі) не були аргументами його заперечень проти доводів відповідача про необхідність зменшення розміру пені. З огляду на принцип диспозитивності, Суд не може вважати відповідні правовідносини у справах подібними.

У справі № 927/704/19 суди попередніх інстанцій, зменшуючи заявлений до стягнення розмір пені на 60%, взяли до уваги: те, що відповідач не є кінцевим споживачем теплової енергії, а є підприємством, яке використовує отриманий природний газ для виробництва та забезпечення безперебійного постачання теплової енергії споживачам; те, що здійснення оплати поставленого позивачем природного газу значною мірою залежить від розрахунків споживачів з відповідачем за спожиту теплову енергію; негативну ситуацію, що існує в країні у сфері оплати житлово-комунальних послуг. Отже суди у цій справі врахували індивідуальний характер підстав, а також особливості нормативно-правового регулювання та діяльності суб`єктів господарювання у сфері постачання теплової енергії, якими у цих конкретних правовідносинах обумовлювалося зменшення судом розміру неустойки. Отже, правовідносини у справі № 927/704/19 та у справі № 916/1386/24 не є подібними.

Так само як і у справі № 902/538/18 суд касаційної інстанції за встановлених судами обставин у правовідносинах, які стосувалися купівлі-продажу природного газу, який постачався виключно для побутових споживачів, врахував встановлений індивідуальний характер підстав (умови договору поставки природного газу виключно для постачання побутовим споживачам; ступінь виконання зобов`язання відповідачем та поведінку винної сторони: відповідачем погашено основний борг, хоча із простроченням; позивач застосував до відповідача також таку міру відповідальності, як стягнення 3% річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, що не передбачено умовами договору, однак передбачено нормами чинного законодавства; відсутність понесення позивачем збитків, пов`язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язання за договором, позаяк іншого матеріали справи не місять; пеня є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не зазнає значних негативних наслідків в своєму фінансовому становищі з урахуванням стягнення 3% річних та інфляційних втрат), а також особливості нормативно-правового регулювання та діяльності суб`єктів господарювання у сфері постачання природного газу, якими у цих конкретних правовідносинах обумовлювалося зменшення судом розміру неустойки. Отже зазначені справи також не є подібними за змістовим критерієм.

У справі № 910/8396/20, на яку також посилається скаржник, Верховний Суд розглядав питання наявності/відсутності висновку щодо застосування частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України під час зменшення, зокрема неустойки, а також питання застосування статей 74, 86 ГПК України у справах за позовами виробників електроенергії за «зеленим» тарифом до гарантованого покупця. Предметом розгляду Верховним Судом в контексті доводів касаційної скарги у вказаній справі було питання щодо можливості зменшення пені, яка нарахована на підставі договору, типову форму якого затверджено постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641 «Про затвердження нормативно-правових актів, що регулюють діяльність гарантованого покупця та купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом та за аукціонною ціною» з урахуванням державного регулювання ринку електричної енергії у правовідносинах щодо реалізації гарантованим покупцем обов`язку з купівлі електричної енергії, виробленої за «зеленим» тарифом. Водночас у справі № 916/1386/24 вказані питання не були та не є предметом розгляду.

У справі № 910/8698/19 Верховний Суд залишив в силі судові рішення попередніх інстанцій, у тому числі в частині відмови у зменшенні розміру пені. При цьому суди попередніх інстанцій мотивували відмову в задоволенні усного клопотання відповідача про зменшення розміру пені недоведеністю останнім обставин, за яких можливе зменшення судом неустойки, оскільки відповідач не подав суду будь-яких доказів існування (наявності) тих обставин, якими останній обґрунтовував зазначене клопотання. Водночас у справі, яка переглядається, суд виходив з оцінки обґрунтування тверджень апеляційної скарги відповідача щодо підстав для зменшення пені, винятковості даного випадку та на підставі доказів, наявних у матеріалах справи. Переоцінка таких аргументів та доказів в силу приписів статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. З огляду на викладене, Суд доходить висновку про неподібність правовідносин у вказаних справах.

У справі № 910/6471/20 Верховний Суд, не погоджуючись із застосованим судом попередньої інстанції зменшенням штрафних санкцій на 90%, та скасовуючи судове рішення апеляційного господарського суду з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходив, зокрема з того, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки (штрафу, пені) є правом суду; за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та встановлені обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (штрафу, пені). Суд апеляційної інстанції, розглядаючи дану справу, навів низку обставин і письмових доказів, якими (обставинами і доказами) відповідач обґрунтував наявність, на його думку, підстав для зменшення сум штрафу і пені, проте, перерахувавши відповідні обставини й докази у своїй постанові, суд апеляційної інстанції останні жодним чином не перевірив та не дослідив на предмет належності, достовірності та вірогідності, обмежившись їх простою констатацією на підставі доводів відповідача. Також суд апеляційної інстанції не визначив, чи були відповідні докази подані відповідачем до суду першої інстанції або вони подавалися лише до апеляційної інстанції, і в цьому останньому разі чи доведено відповідачем неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, тобто чи мали в даному разі місце виняткові випадки у розумінні частини третьої статті 269 ГПК України. Водночас у справі, яка переглядається, суд виходив з оцінки обґрунтування зазначених тверджень апеляційної скарги відповідача щодо підстав для зменшення пені, винятковості даного випадку та на підставі доказів, наявних у матеріалах справи (не прийнявши при цьому докази, надані відповідачем безпосередньо до суду апеляційної інстанції), з урахуванням їх достатності. Переоцінка таких аргументів та доказів в силу приписів статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. З огляду на викладене, Суд доходить висновку про неподібність вказаних справ.

У справі № 911/2269/22 згідно з доводами касаційної скарги перед Верховним Судом в межах підстав касаційного оскарження ставилося питання про те, що максимально зменшивши у спірних правовідносинах розмір штрафних господарських санкцій на 99%, суди не просто зменшили розмір штрафних санкцій, а звільнили відповідача від їх сплати, що порушує баланс інтересів сторін, не відповідає правовим нормам, судовій практиці та суті відповідальності, яку сторони передбачають при укладенні правочину. Водночас у справі, яка переглядається, зменшення здійснено на 90%, виходячи з оцінки судом конкретних підстав для такого зменшення, відповідно до обставин цієї справи, переоцінка яких виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

У справі № 902/417/18, на яку також посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Висновок у справі, яка переглядається, не суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18, а відмінність у судових рішеннях обумовлюється встановленими та оціненими судами обставинами у конкретних правовідносинах, переоцінка яких виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд зазначає, що у питаннях визначення підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

За наведених обставин, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.

А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

З огляду на викладене, Суд зазначає про те, що суд апеляційної інстанції у справі № 916/1386/24 реалізував свої дискреційні повноваження, передбачені частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 233 ГК України щодо зменшення розміру пені, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені ним у справі обставини і наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності.

Водночас аргументи касаційної скарги не містять доводів щодо неправильності в правозастосуванні, а фактично направлені на здійснення переоцінки обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Отже, відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норм права, а неоднаковими юридично значущими фактами та обставинами, що визначають фактично-доказовий склад у справі, виходячи з підстав, вимог та заперечень сторін.

До того ж Верховний Суд у перелічених справах не формулював висновків, які б певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду у питаннях зменшення розміру неустойки так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним. Тому відсутні підстави вважати, що у тих випадках, коли суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права при реалізації судами власної дискреції, що тільки такий варіант реалізації дискреції слід вважати законним.

Верховний Суд підкреслює, що в силу принципів диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності, в межах усіх доводів касаційної скарги і зазначеної скаржником підстави касаційного оскарження, а також з урахуванням установлених судом попередньої інстанції у справі конкретних обставин, колегія суддів оцінила аргументи касаційної скарги щодо підтвердження наявної доказової бази у даній справі, однак зазначає, що не наділена повноваженнями втручатися в оцінку доказів у силу приписів статті 300 ГПК України.

Отже, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, зважаючи на зміст фактичних обставин справи, встановлених судом попередньої інстанції, та правове регулювання, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача, оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які (висновки) викладені у наведених скаржником постановах, та на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які є неподібними.

Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник у касаційній скарзі не наводить.

Водночас Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві відповідача на касаційну скаргу, у тій частині, в якій вони не суперечать мотивам цієї ухвали.

При розгляді даної справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід`ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.

Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.

Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).

У справі ЄСПЛ «Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін «передбачено законом» передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом» зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі «Steel and others v. The United Kingdom»).

Разом з тим, суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 у справі № 916/1386/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя А. Ємець