Ухвала

від 06.12.2024 по справі 852/2а-6/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про відкриття апеляційного провадження

06 грудня 2024 року

м. Київ

справа №852/2а-6/24

адміністративне провадження №А/990/29/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши матеріали апеляційної скарги Криворізької районної військової адміністрації Дніпропетровської області

на рішення Третього апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року

у справі № 852/2а-6/24

за позовом Криворізької районної військової адміністрації Дніпропетровської області

до ОСОБА_1 ,

третя особа Публічне акціонерне товариство "Арселорміттал Кривий Ріг",

про примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності,

ВСТАНОВИВ:

01 квітня 2024 року Криворізька районна військова адміністрація Дніпропетровської області (далі - позивач, Криворізька РВА) звернулась до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач), третя особа Публічне акціонерне товариство "АрселорМіттал Кривий Ріг" (далі - ) про:

- примусове відчуження: 1) земельної ділянки площею 0.1 га, розташованої на території Криворізького району Дніпропетровської області у м. Кривий Ріг, вул. Чистопільска, буд. 5, кадастровий номер 1211000000:06:002:0035, з мотивів суспільної необхідності: розміщення та обслуговування об`єктів і санітарно-захисних зон, пов`язаних з видобування корисних копалин загальнодержавного значення ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» за викупною ціною 10 000 грн. за рахунок коштів ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»; 2) об`єкту нерухомого майна - житлового будинку , загальною площею 40.9 кв.м., розташований на території Криворізького району Дніпропетровської області у м. Кривий Ріг, вул. Чистопільська, 5 з мотивів суспільної необхідності: розміщення та обслуговування об`єктів і санітарно-захисних зон, пов`язаних з видобування корисних копалин загальнодержавного значення ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» за викупною ціною 23 334 грн. за рахунок коштів ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»;

- зобов`язання ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку площею 0.1 га, розташовану на території АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1211000000:06:002:0035 протягом 10 днів з дня отримання 10 000 грн за рахунок коштів ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»

- зобов`язання ОСОБА_1 звільнити житловий будинок, розташований на території АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1211000000:06:002:0035 протягом 10 днів з дня отримання 23 334 грн за рахунок коштів ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Рішенням Третього апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог Криворізької районної військової адміністрації Дніпропетровської області.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Криворізька районна військова адміністрація Дніпропетровської області 03 грудня 2024 року, тобто в межах строку на апеляційне оскарження, звернулася з апеляційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення Третього апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Криворізької районної військової адміністрації Дніпропетровської області до ОСОБА_1 , третя особа Публічне акціонерне товариство "Арселорміттал Кривий Ріг", про примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності, задовольнити.

Розглядаючи питання щодо можливості відкриття апеляційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.

За правилами частини шостої статті 267 КАС України судом апеляційної інстанції у справах про примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності є Верховний Суд.

Положеннями статей 295, 296 КАС України встановлено вимоги до строку подання, змісту та форми апеляційної скарги.

Зокрема, згідно пункту 6 частини другої статті 296 КАС України в апеляційній скарзі зазначається обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права.

Скаржник в апеляційній скарзі зазначає про те, що судом першої інстанції допущено неправильне застосування статті 4 Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» від 17 листопада 2009 року № 1559-VI (далі - Закон № 1559-VI), у зв`язку з чим дійшов помилкових висновків про те, що позивачем не дотримано порядку викупу земельної ділянки з підстав суспільної необхідності.

Позивач наголошує на необхідності врахування при вирішенні спірних правовідносин висновків Верховного Суду, що викладені у постановах від 23 жовтня 2018 року у справі № 876/2/17 та від 20 квітня 2021 року у справі №850/1/20, за змістом яких вимога про примусове відчуження земельної ділянки із мотивів суспільної необхідності є основною і її задоволення тягне за собою необхідність задоволення вимоги про примусове відчуження житлового будинку, яка є похідною від вимоги про примусове відчуження земельної ділянки із мотивів суспільної необхідності.

На цій підставі вказує, що частина сьома статті 4 Закону № 1559-VI, застосована судом першої інстанції, стосується ситуації, коли власниками земельної ділянки і розміщеного на цій ділянці житлового будинку (приміщення) є різні особи і спрямована на захист прав власників житлового будинку (приміщення) у ситуації, коли здійснюється викуп чи примусове відчуження земельної ділянки, на якій розміщений такий житловий будинок чи приміщення, шляхом надання власникам житлового будинку (приміщення) іншого житла.

У справі, що розглядається, відповідач є одночасно власником і спірної земельної ділянки, і розташованого на такій земельній ділянці житлового будинку, а оскільки вимога про примусове відчуження житлового будинку є похідною від вимоги про примусове відчуження земельної ділянки із мотивів суспільної необхідності, яка вже заявлена до відповідача, отже, зазначена норма частини сьомої статті 4 Закону № 1559-VI не може бути застосована до справи, що розглядається.

Натомість, на думку позивача, суд першої інстанції повинен був застосувати, але не застосував частину другу статті 3 Закону № 1559-VI, відповідно до якої, у разі якщо власник земельної ділянки (її частини), що відчужується, є також власником житлового будинку, інших будівель, споруд, багаторічних насаджень, що на ній розміщені, вимога про відчуження земельної ділянки розглядається разом з вимогою про припинення права власності на зазначені об`єкти.

Таким чином, позивач наголошує, що висновок суду першої інстанції щодо обов`язку позивача надати відповідачу у власність інший житловий будинок, частину будинку чи житлового приміщення (без земельної ділянки) суперечить нормам Закону № 1559-VI.

Крім того, в апеляційній скарзі позивач зазначає про помилковість висновку суду першої інстанції про те, що відповідачу не було запропоновано іншого житлового будинку чи квартири, облаштованих належним чином, під час проведення переговорів з приводу відчуження земельної ділянки та об`єктів, що на ній розміщені, з урахуванням того, що від відшкодування вартості об`єктів нерухомості ОСОБА_1 відмовився.

Зазначає, що судом не враховані положення частини п`ятої статті 12 Закону № 1559-VI про те, що замість викупної ціни земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, власнику таких об`єктів за його бажанням можуть бути передані у власність інша рівноцінна земельна ділянка в межах території, на яку поширюються повноваження відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що прийняв рішення про викуп, або інше нерухоме майно, вартість яких враховується при визначенні викупної ціни.

З формулювання зазначеної норми на думку позивача, вбачається, що обов`язковою умовою передання власнику земельної ділянки та нерухомого майна, що підлягає примусовому відчуженню, іншої рівноцінної ділянки/нерухомого майна у власність замість виплати викупної ціни є бажання власника.

В цьому контексті останній зазначає, що суди не врахували, що відповідач ухилявся від проведення переговорів з приводу відчуження земельної ділянки, а також ані протягом строку, встановленого для проведення переговорів, ані протягом судового розгляду справи не заявляв бажання отримати замість земельної ділянки з розміщеним на ній житловим будинком іншу рівноцінну земельну ділянку з житловим будинком/житловий будинок і відповідні докази, які б свідчили про таке бажання відповідача у матеріалах адміністративної справи також відсутні.

Крім того, зі змісту апеляційної скарги вбачається, що скаржник погоджується з судом першої інстанції в частині висновків, які стосуються того, що ОСОБА_1 є належним відповідачем у цій справі, які мотивовані тим, що відсутність у свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця такого права.

Таким чином, проаналізувавши мотиви та доводи Криворізької районної військової адміністрації Дніпропетровської області, зазначені в обґрунтування вимог поданої апеляційної скарги, а також враховуючи те, що апеляційна скарга за формою та змістом відповідає вимогам статті 296 КАС України, подана з дотриманням строків на апеляційне оскарження, передбачених статтею 295 КАС України, Суд не знаходить підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи відмови у відкритті апеляційного провадження і доходить висновку про необхідність здійснення апеляційного перегляду рішення Третього апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року у справі № 852/2а-6/24.

Керуючись статтями 267, 295, 296, 300, 301, 325 КАС України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

1. Відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Криворізької районної військової адміністрації Дніпропетровської області на рішення Третього апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року № 852/2а-6/24.

2. Витребувати з Третього апеляційного адміністративного суду справу № 852/2а-6/24.

3. Надіслати учасникам справи копії цієї ухвали разом із копіями апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів.

4. Встановити учасникам справи десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також для подання документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: С.М. Чиркін

В.М. Шарапа