Ухвала

від 09.12.2024 по справі 528/112/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

09 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 528/112/24

провадження № 61-15614ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Литвиненко І. В., розглянувши питання про прийняття до розгляду касаційної скарги Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 24 травня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року у справі за позовом до Гребінківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, Головного Управління Державної податкової служби Полтавської області про зняття арешту з майна,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Гребінківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, Головного Управління Державної податкової служби Полтавської області про зняття арешту з майна.

Гребінківський районний суд Полтавської області рішенням від 24 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року, позов задовольнив. Зняв арешт нерухомого майна, що належало померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який було накладено постановою державного виконавця Гребінківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Кокозій Інною Володимирівною про арешт майна боржника ВП № НОМЕР_1 від 22 липня 2019 року. Виключив з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис від 22 липня 2019 року о 18:48:11 за № 32495543, тип обтяження: арешт нерухомого майна, об`єкт обтяження: невизначене майно, особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_2 , обтяжувач: Гребінківський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області.

19 листопада 2024 року Головне управління ДПС у Полтавській області засобами поштового зв`язку надіслало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 24 травня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року, у якій просить скасувати оскаржені судові рішення та прийняти постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Повний текст оскаржуваної постанови складено 21 жовтня 2024 року. Касаційну скаргу надіслано 19 листопада 2024 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження.

Касаційна скарга не може бути прийнята судом до розгляду та вирішення питання про відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підстави, на яких подається касаційна скарга, з визначенням передбачених статтею 389 ЦПК України підстав, проте, в порушення вказаних вимог заявник в касаційній скарзі не зазначив такі підстави.

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у

пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

У випадку оскарження судових рішень з підстав невідповідності висновків суду постанові Верховного Суду, що не була врахована в оскаржуваному судовому рішенні або у зв`язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного суду, у касаційній скарзі, крім відповідної постанови Верховного Суду, повинно бути зазначено відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтування і мотивування такої підстави.

Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням конкретної норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах.

Водночас суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16).

Зазначаючи у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказувати, щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.

У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої

статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.

У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої

статті 389 ЦПК України з посиланням на частину третю статті 411 ЦПК України у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.

У касаційній скарзі повинно бути зазначено конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, на підставі якого (яких) подається касаційна скарга та обґрунтовано (мотивовано) наявність цієї підстави (підстав).

Процесуальний закон покладає на заявника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування конкретних норм матеріального та/або порушення норм процесуального права, яке допустили суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (передбачені)

статтею 389 ЦПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.

Крім того, заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.

Верховний Суд позбавлений можливості сам визначити підстави касаційного оскарження судових рішень, оскільки такий обов`язок законодавець поклав саме на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Відповідно до статті 400 ЦПК України Верховний Суд зобов`язаний перевіряти наявність підстав для відкриття касаційного провадження, зазначених у касаційній скарзі, оскільки перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга не відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Заявник у поданій касаційній скарзі формально посилається на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначаючи, що необхідно відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

При цьому, у поданій касаційній скарзі заявник не зазначає норму права, тобто не обґрунтовує необхідності відступлення від висновку щодо застосування такої норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Зміст касаційної скарги ГУ ДПС у Полтавській області зводиться до викладення фактичних обставин справи, незгоди заявника із оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції, що свідчить про формальний підхід до належного оформлення касаційної скарги в частині обов`язкового зазначення підстав касаційного оскарження з урахуванням частини другої статті 389 ЦПК України.

Коректне визначення підстав касаційного оскарження має важливе значення, оскільки суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження (приписи частини першої статті 400 ЦПК України).

З огляду на зазначене, заявнику необхідно надати суду уточнену редакцію касаційної скарги із зазначенням підстав касаційного оскарження з урахуванням частини другої статті 389 ЦПК України та її копії відповідно до кількості інших учасників справи.

Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

За таких обставин касаційна скарга не може бути прийнята судом до розгляду та підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків.

Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 24 травня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року залишити без руху.

Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя І. В. Литвиненко