Постанова

від 04.12.2024 по справі 192/650/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8388/24 Справа № 192/650/22 Суддя у 1-й інстанції - Стрельников О. О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря судового засідання Панасенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,в інтересахякої дієадвокат ТішунінОлександр Анатолійович, на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства АННА про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення земельної ділянки позивачеві, зобов`язання вчинити певні дії, скасування державної реєстрації прав оренди земельної ділянки, скасування державної реєстрації договору оренди та стягнення збитків,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, уточненою нею у листопаді 2022 року, пред`явленою до ФГ АННА, на предмет:

- усунення їй з боку відповідача перешкод у користуванні та розпорядженні нею земельною ділянкою з цільовим призначенням використання земельної ділянки: ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Святовасилівської сільської об`єднаної громади Дніпровського району Дніпропетровської області (раніше Новомар`ївської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області) площею 8,4536 га у межах згідно з планом (кадастровий номер ділянки 1225084500:01:034:0007), що належить позивачці на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДП №049698, виданого 25 жовтня 2004 року Солонянською районної державною адміністрацією на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 10 серпня 2004 року ВВК №743152, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010413202449, шляхом повернення вказаної земельної ділянки позивачці;

- зобов`язання відповідача повернути їй належну на праві власності позивачеві земельну ділянку кадастровий номер 1225084500:01:034:0007, розташовану на території Святовасилівської сільської об`єднаної громади Дніпровського району Дніпропетровської області (раніше Новомар`ївської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області) площею 8,4536 га у межах згідно з планом з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

- скасування державної реєстрації права оренди в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно земельної ділянки кадастровий номер 1225084500:01:034:0007 площею 8,4536 га на підставі договору оренди між ОСОБА_2 (шлюбне прізвище ОСОБА_3 ) та ФГ «АННА», номер запису про інше речове право 14947474; дата, час державної реєстрації 16 червня 2014 року, припинивши право оренди ФГ «АННА» на земельну ділянку, що належить їй на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДП №049698, виданого 25жовтня 2004 року Солонянською районної державною адміністрацією, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010413202449;

- скасування державної реєстрації у Солонянському відділ ДРФ «ЦДЗК» договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 1225084500:01:034:0007 площею 8,4536 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва між ОСОБА_2 та ФГ «АННА» запис №040813201782 від 02 червня 2008 року (№1783 в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі розділ книги АА002050), припинивши право оренди ФГ «АННА» на земельну ділянку, що належить позивачці на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДП №049698, виданого 25 жовтня 2004 року Солонянською районної державною адміністрацією, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010413202449;

- стягнення з відповідача завданих їй незаконним утриманням земельної ділянки збитків (не отриманий дохід) в розмірі 40124 грн. 30 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона є власником земельної ділянки кадастровий номер 1225084500:01:034:0007, площею 8,4536 га, яка розташована на території Новомар`ївської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Після отримання у спадщину вказаної земельної ділянки від батька нею в 2004 році був укладений договір оренди земельної ділянки з відповідачем, який обробляв земельну ділянку ще до смерті її батька. Для укладення договору вона надала відповідачу всі необхідні документи з підписом на договорі, в якому був зазначений строк дії договору 5 років та зазначено про можливість пролонгації на строк, вказаний в договорі 5 років. Примірник оформленого договору земельної ділянки їй надано не було, після спливу строку договору в 2009 році, оскільки ніхто із сторін не наполягав на його розірванні він був пролонгований зі слів відповідача ще на 5 років, а в подальшому в 2019 році вона звернулась до Відділу Солонянському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, звідки вона отримала відповідь, що на земельну ділянку з кадастровим номером 1225084500:01:034:0007 зареєстровано договір оренди землі від 16 червня 2014 року строком дії до 18 червня 2063 року.

Оскільки вона не підписувала вказаний договір у 2014 році та не мала волевиявлення на укладання такого договору, тому вважає, що її підпис на договорі є підробленим. Відповідач їй не повернув до теперішнього часу земельну ділянку і продовжує її обробляти. Також вона вважає, що відповідач не тільки підробив її підпис на договорі оренди, а і передав її земельну ділянку в суборенду без її згоди.

Через державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки вона позбавлена можливості належним чином користуватись та розпоряджатись своєю земельною ділянкою, що порушує її право власності на земельну ділянку.

Також позивач зазначає, що в процесі розгляду справи вона з`ясувала, що між нею та відповідачем мається ще один зареєстрований договір оренди її земельної ділянки від 22 лютого 2008 року, який вона також не підписувала та не укладала. Строк дії цього договору з 02 червня 2008 року до 2057 року.

Оскільки діючим законодавством не передбачено існування двох зареєстрованих договір оренди земельної ділянки, які до того ж нею не підписувались, тому вважає, що державна реєстрація вказаних договорів повинна бути скасована, а земельна ділянка їй повернута.

Вважає, що через неправомірні дії відповідача по утриманню її земельної ділянки, вона позбавлена можливості отримувати дохід від здачі вказаної земельної ділянки в оренду, відповідач продовжує користуватись її земельною ділянкою і отримувати від цього дохід, а вона в 2022 році кошти за користування землею від відповідача не отримала.

Утримуючи в 2022 році належну її земельну ділянку відповідач використав її для ведення своєї господарської діяльності, отримав дохід, не сплативши їй кошти за користування земельною ділянкою, тому позивач вважає, що відповідач безпідставно користується земельною ділянкою, належною позивачеві на праві власності, що позбавило її отримати кошти у виді недоотриманої нею орендної плати (за її рахунок). Вона не заперечувала проти укладення з відповідачем договору оренди з метою отримання орендної плати, однак жодного наміру укладати договір на 49 років вона не мала. Претензій щодо розміру плати за користування землею у неї до відповідача до 2022 року не було. Тому вважає, що з відповідача слід стягнути 40124 грн. 30 коп. як збитки, які дорівнюють розміру орендної плати за 2022 рік.

Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2024 року в задоволені позову ОСОБА_1 до ФГ «АННА», про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення земельної ділянки, зобов`язання вчинити певні дії, скасування державної реєстрації права оренди, скасування державної реєстрації договору оренди та стягнення збитків відмовлено. Судові витрати по справі покладено на позивачку (а.с. 224-232 Том VІІ).

Рішення суду мотивовано тим, що позивачка не надала суду жодного документу, в тому числі і рішення суду, який би встановлював юридичний факт належності їй Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДП №049698, виданого 25 жовтня 2004 року Солонянською районної державною адміністрацією, виданого на прізвище ОСОБА_2 або факт належності їй права власності на земельну ділянку кадастровий номер 1225084500:01:034:0007, площею 8,4536 га, яка розташована на території Новомар`ївської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, враховуючи, що після реєстрації шлюбу, тобто, з 24 листопада 1990 року, прізвище позивачки змінено зі ОСОБА_4 на ОСОБА_3 . При цьому, суд першої інстанції зазначив, що за копією паспорта серії НОМЕР_1 , що виданий 25 червня 2000 року і який вказаний як ідентифікуюча ознака орендодавця в записі про речове право на земельну ділянку, він виданий на ім`я ОСОБА_2 , як і довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру НОМЕР_2 , яка видана 29 жовтня 1998 року.

За цих обставин суд першої інстанції вважав встановленим той факт, що твердження позивача про те, що діями відповідача їй завдаються перешкоди у користуванні її майном, без належного підтвердження права власності позивачки на земельну ділянку, є безпідставними, а за даним позовом позивач не просила встановити факт належності їй зазначеного документу.

Щодо несплати орендної плати відповідачем та користування земельною ділянкою, враховуючи, що відповідач не оскаржує наявність у позивача права власності на спірну земельну ділянку, суд першої інстанції наголосив, що до 2016 року позивач отримувала орендну плату від відповідача шляхом поштових переказів, в 2016, 217 роках на банківську картку, 2018, 2019, 2020 роки особисто, в 2021 році поштовим переказом. Також встановлено, що фактично вона не заперечує проти користування її земельною ділянкою відповідачем, однак не згодна зі строком договору оренди, який визначений до 2063 року.

Судом першої інстанції за фактичних обставин у справі встановлено, що між сторонами виникли та тривалий час існували правові відносини з договору оренди землі, про що свідчить користування орендарем земельною ділянкою та виплата орендодавцеві орендної плати.

Також судом першої інстанції встановлено, що вимога позивачки про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є такою, що заявлена в порушення п. 6 ч.ст.3ЦК України та свідчить про її суперечливу поведінку, а вимоги про скасування державної реєстрації договору та державної реєстрації права оренди є похідними від вказаної вимоги, що не можуть бути задоволені.

Також судом встановлена відсутність доказів на підтвердження належності позивачці земельної ділянки, оскільки позивачкою не надавалось суду доказів, які б підтверджувала юридичний факт належності їй Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДП №049698, виданого 25 жовтня 2004 року Солонянською районної державною адміністрацією, тому суд вважав встановленим, що посилання позивачки на наявність збитків у вигляді упущеної вигоди в частині не здачі орендної земельної ділянки в оренду є безпідставними, оскільки факт належності позивачці земельної ділянки нею суду не підтверджений.

Не погодившисьіз рішеннямсуду першоїінстанції, ОСОБА_1 через свогопредставника адвоката ТішунінаО.А. подала апеляційну скаргу (а.с. 1-4 Том VІІІ), посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, відсутність всебічного та повного дослідження матеріалів справи. Просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Разом з цим зазначила, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що дівоче прізвище позивача ОСОБА_4 , а шлюбне ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб, а тому і Державний акт на землю виданий саме позивачеві, що також встановлено і судом першої інстанції в судовому засіданні. Зазначила, що відповідач не ставив питання про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав невстановлення факту належності позивачеві Державного акту на землю, навпаки, зазначав, що укладав договір оренди саме з позивачем, що свідчить про те, що позивач мала достатньо повноважень на укладання спірного договору оренди. Крім того, на думку апелянта, суд першої інстанції дійшов суперечливих висновків, встановивши відсутність факту належності позивачеві праввстановлюючих документів на земельну ділянку та правомірність користування відповідачем цією земельною ділянкою і відсутність правових підстав для повернення її позивачеві, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Разом з цим суд першої інстанції не врахував наполягання позивача на тому, що вона не укладала такий договір оренди у 2014 році та не підписувала його з відповідачем, що свідчить про відсутність волевиявлення позивача, як власника земельної ділянки, та що суперечить вимогам ст. 202,203,207 ЦК України, тоді як відповідач зворотнього не довів та оригіналу договору не надав. Факт реєстрації договору оренди не є підтвердження волевиявлення позивача на укладення такого договору, що судом першої інстанції не враховано, а тому у справі відсутні докази, а думку апелянта, факту укладання спірного договору оренди земельної ділянки.

Апелянт вважає, що у відповідача прав та обов`язків за спірним договором оренди землі не набуто і правовідносин з ним у позивача не виникало, а тому фактичне користування відповідачем спірною земельною ділянкою є неправомірним, а державна реєстрація цього договору оренди є незаконною, що є підставою для задоволення позовних вимог позивача та чому суд першої інстанції не надав належної правової оцінки.

Відповідач своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав, але, в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДП №049698, виданого 25 жовтня 2004 року Солонянською районної державною адміністрацією, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010413202449 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 8,4536 га у межах згідно з планом, що розташована на території Новомар`ївської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, цільове призначення земельної ділянки ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 1225084500:01:034:0007 (а. с. 14-15 Том І).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, вказане право власності зареєстровано за ОСОБА_2 номер запису про право власності 14947429.

При цьому, в реєстрі є запис про державну реєстрацію іншого речового права під номером 14947474 від 16 червня 2014 року, а саме, права оренди вказаної земельної ділянки строком дії до 18 червня 2063 року з правом пролонгації, орендар ФГ «АННА» на підставі договору оренди землі від 05 травня 2014 року (а. с. 18 Том І).

Разом з цим записом також є запис про інше речове право 14947526 від 09 червня 2016 року про право суборенди земельної ділянки на підставі договору суборенди укладеного 07 червня 2016 року між ФГ «АННА» та ТОВ «Екологічні аграрні технології» строком на п`ять років, і запис від 04 травня 2018 року про дострокове припинення договору оренди видавник ТОВ «Екологічні аграрні технології» (а. с. 243 Том ІІ).

Згідно дослідженої судом копії договору оренди землі від 05 травня 2014 року укладеного між ОСОБА_2 та ФГ «АННА», договір містить положення про предмет договору, об`єкт оренди, строк дії договору, розмір орендної плати, реквізити сторін (а. с. 122-125 Том І, а. с. 124-127 Том ІV).

Відповідно до видаткового касового ордеру ОСОБА_2 отримала 16 травня 2020 року від ФГ «АННА» 21252 грн в рахунок оплати орендної плати за пай за 2019 рік (а. с. 131 Том І).

Вказана виплата також підтверджується відомістю по оплаті за оренду паю в 2019 році по ФГ «АННА», разом з тим в ній зазначено кадастровий номер земельної ділянки 1225084500:02:002:0077 (а. с. 135 Том І).

Згідно довідки ФГ «АННА» №072201 від 22 липня 2022 року відповідач за період з 2015 року по 2021 рік включно сплатив ОСОБА_2 за оренду земельного паю кадастровий номер 1225084500:01:034:0007 після утримання податків 137109,10 грн, шляхом видачі готівкових коштів або перерахування безготівкових коштів на карту (а. с. 174-179 Том І).

Як вбачається з відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів на утримання податків станом на 29 липня 2022 року ОСОБА_1 та станом на 02 серпня 2022 року, позивачці, починаючи з 2004 року по 2021 ріку здійснювались виплати грошових коштів з відзнакою доходу - дохід від надання майна в оренду або в суборенду, за виключенням 2016 та 2017 року (а. с. 59-64 Том ІІ).

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 12 вересня 2022 року № Ш-309/0-1074/6-22 за інформацією наданою відділом №1 управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області зазначено, що у відповідності до Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, розділ книги 4АА 002050, записи державної реєстрації договорів оренди землі, том 25 з 16 квітня 2008 року по 17 жовтня 2008 року Солонянського району Дніпропетровської області Солонянський відділ Дніпропетровської регіональної філії ДЗК за №1783 здійснено запис: зареєстровано номер 040813201783 від 02 червня 2008 року, орендодавець ОСОБА_2 інн. НОМЕР_2 , орендар СФГ «АННА», код. 31785328, кадастровий номер 1225084500:01:034:0007, площа 8,45 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, термін договору оренди 49 років. Записи щодо скасування реєстрації вищевказаного договору відсутні (а. с. 71 Том ІІІ).

Згідно роздруківки з мережі «Інтернет» Святовасилівська сільська об`єднана територіальна громада утворена 14 серпня 2015 року шляхом об`єднання Єлізарівської, Наталівської, Новомар`ївської та Промінської сільських рад Солонянського району (а.с. 232-235 Том ІІІ).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права щодо запису про інше речове право за 14947474 в графі орендодавець вказано ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , паспорт громадянина України, серія та номер НОМЕР_1 , виданий 25 липня 2000 року (а. с. 145 Том ІV).

Згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , виданого Райвідділом РАЦС м. Апостолово Дніпропетровської області, ОСОБА_2 24 листопада 1990 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 та після реєстрації шлюб прийняла прізвище чоловіка « ОСОБА_3 » (а. с. 13 Том І).

Відповідно до дослідженого в судовому засіданні оригіналу договору оренди землі від 22 лютого 2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та СФГ «АННА», вказаний договір укладений щодо земельної ділянки площею 8,4536 га, яка знаходиться на території Новомар`ївської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області і належить орендодавцю на підставі державного акту на право власності на землю серії ДП №049698 від 25 жовтня 2004 року.

Вказаний договір має відмітку, що він зареєстрований у Солонянському відділ ДРФ «ЦДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02 червня 2008 року за №040813201783.

Також до договору додано акт приймання-передачі земельної ділянки в оренду, за яким земельна ділянка площею 8,4536 га, яка знаходиться на території Новомар`ївської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області і належить орендодавцю на підставі державного акту на право власності на землю серії ДП №049698 від 25 жовтня 2004 року передано СФГ «АННА».

Відповідно до висновку експерта №СЕ-19/104-23/45031-ПЧ від 26 грудня 2023 року, підпис від імені ОСОБА_2 , розташований у графі «Орендодавець» на останньому аркуші договору оренди землі 22 лютого 2008 року укладеного між ОСОБА_2 та СФГ «АННА» - виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_2 , розташований у графі «Орендодавець» у нижній лівій частині акту приймання-передачі земельної ділянки в оренду складеного між ОСОБА_2 та СФГ «АННА» - виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою (а. с. 37-40 Том VII).

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснив суду, що відповідач його дружині постійно не сплачував орендну плату за користування її земельною ділянкою.

За змістом ст.11ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із ч. 1 ст.202ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною 3 ст.203ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у ч. 1 ст. 215 ЦК України, так і у ст.ст. 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За ч. 1 ст.205ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із ч. 1 ст.627ЦК України і відповідно до статті 6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст.15Закону України«Про орендуземлі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкторенди (місцерозташування тарозмір земельноїділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 46, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачка вважає, що вона є власником земельної ділянки площею 8,4536 га, що розташована на території Новомар`ївської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області кадастровий номер ділянки 1225084500:01:034:0007 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДП №049698, виданого 25 жовтня 2004 року Солонянською районної державною адміністрацією.

Разом з тим, з дослідженого судом Державного акту, а також відомостей, що містяться в реєстрі речових прав на нерухоме майно вбачається, що власником вказаної земельної ділянки є ОСОБА_2 , однак також встановлено, що не заперечувалось апелянтом, що вона 24 листопада 1990 року уклала шлюб з ОСОБА_5 і після реєстрації шлюбу взяла прізвище чоловіка ОСОБА_3 .

Відповідно до ст. 19 КпШС України, (яка діяла на час видачі Державного акту на право власності на земельну ділянку) при укладенні шлюбу подружжя за своїм бажанням обирає прізвище одного з подружжя як їх спільне прізвище, або кожен з подружжя зберігає своє дошлюбне прізвище, або може приєднати до свого прізвища прізвище другого з подружжя.

Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що після реєстрації шлюбу, тобто, з 24 листопада 1990 року, прізвище позивачки є ОСОБА_1 .

Натомість, як встановлено судом першої інстанції з копії паспорта серії НОМЕР_1 , що виданий 25 червня 2000 року і який вказаний як ідентифікуюча ознака орендодавця в записі про речове право на земельну ділянку, він виданий на ім`я ОСОБА_2 , як і довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру НОМЕР_2 , яка видана 29 жовтня 1998 року.

Колегія суддів наголошує, що судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини невідповідність прізвища ОСОБА_2 , як у її паспорту громадянина України від 2000 року та довідці присвоєння ІПН, так і в відомостях про реєстрацію спірних договорів оренди з наявною у матеріалах справи копією свідоцтва про шлюб від 1998 року, де прізвище ОСОБА_2 змінено на прізвище чоловіка ОСОБА_3 .

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції у цій справі фактично встановлено належність їй Державного акту на землю від 2004 року, виданого на прізвище ОСОБА_2 , колегія суддів до уваги не приймає, оскільки апелянт, будучи позивачем у справі, вимог про встановлення такого факту не заявляла, в силу ст. 13 ЦПК України, відповідачем заперечення з цих підстав не наголошувались, а тому судом першої інстанції це питання в судовому засіданні не розглядалось.

Однак, колегія суддів відзначає, що саме така невідповідність має суттєве значення при розгляді заявлених позивачем позовних вимог, про що правомірно зазначив суд першої інстанції та що не спростовано апелянтом будь-якими доказами, а, відтак, заявляючи вимоги про здійснення перешкод відповідачем у користуванні майном, яке позивач вважає належним їй на праві власності та стягнення упущеної вигоди, у розумінні ст. 22 ЦК України, є безпідставними, адже позивачем не доведено належними доказами її права на пред`явлення цих вимог за прізвищем ОСОБА_3 , як власника земельної ділянки, а доказів на спростування цього факту, в розумінні ст. 79-81 ЦПК України, апелянт не надала.

Колегія суддів також зазначає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач, не оспорюючи прав власності позивачки на вказану земельну ділянку, зазначив, що позивачка постійно отримує від відповідача орендну плату за користування ними земельної ділянки, а позивач не заперечувала, що отримувала від відповідача орендну плату до 2022 року, в якому відповідач не сплатив їй орендної плати, що також підтвердив і чоловік позивача, який був допитаний судом першої інстанції свідком у справі, що свідчить про наявність між сторонами договірних відносин щодо оренди земельної ділянки, що підтверджується письмовими доказами у справі, який надано належну правову оцінку судом першої інстанції та які не спростовані апелянтом при розгляді апеляційної скарги.

Так, доводи апелянта про те, що договором від 2014 року розмір орендної плати є незрозумілим та не чітким свідчить про наявність договірних відносин позивача з відповідачем та наявність договору оренди, з яким позивач не погоджується в частині розміру орендної плати, як і незгодна також зі строком договору оренди, який визначений до 2063 року, не заперечуючи при цьому факт користування відповідачем земельною ділянкою, що, в розумінні ст. 202,203,205 ЦК України, є укладеним між сторонами договором оренди земельної ділянки.

Колегія суддів наголошує, що розгляд справи неодноразово відкладався судом першої інстанції, що підтверджується матеріалами справи, за для вирішення спору мирним шляхом як за заявою відповідача (а.с.30,31, 88,89,167,200,201 Том IV), так і в судовому засіданні, зокрема, 17 квітня 2023 року (а.с.171 Том IV) за заявою представника позивача, а позивач навіть надала відповідачеві проєкт договору оренди землі від 2023 року та акт приймання-передавання земельної ділянки, яка надається в оренду від 2023 року (а.с.228-232 Том IV), що свідчить про дійсний намір позивача та її волевиявлення надавати спірну земельну ділянку відповідачеві в оренду та що спростовує її доводи апеляційної скарги щодо відсутності такого волевиявлення.

За таких встановлених як судом першої інстанції, так і колегією суддів фактичних обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правомірно зазначив про суперечливу поведінку позивача, яка не відповідає пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, що також узгоджується і з наведеною судом першої інстанції усталеною судовою практикою Верховного Суду.

Колегія суддів погоджується з тим, що між сторонами склались довготривалі правовідносини щодо оренди землі, при цьому позивачка в позові вказує, що вона сама добровільно, ще в 2004 році передала земельну ділянку відповідачу, і що той весь цей час користувався земельною ділянкою і сплачував їй орендну плату.

Доводи апелянта таких обставин не спростовують, а свідчать про користування орендарем земельною ділянкою та регулярну виплату орендодавцеві орендної плати, за виключенням 2022 року, а зворотнього апелянтом не доведено.

Також суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що вимоги про скасування державної реєстрації договору та державної реєстрації права оренди є похідними від вимоги про усунення перешкод у користуванні та повернення земельної ділянки позивачеві, а доводи апелянта про наявність правових підстав для задоволення таких вимог матеріали справи та апеляційної скарги не містять.

Апелянтом не надавалось достатніх доказів як суду першої інстанції, так і колегії суддів, на підтвердження правомірності пред`явлення нею позовних вимог до відповідача , як і не доведено використання земельної ділянки відповідачем без належних правових підстав, враховуючи встановлені фактичні обставини справи судом першої інстанції, щоб свідчило про незаконність дій відповідача та порушення прав позивача, яка вважає себе власником спірної земельної ділянки.

Отже, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з`ясував обставини справи, перевірив доводи сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апелянт не скористалася наданими їй правами, не обґрунтувала свої доводи апеляційної скарги, не надала суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,в інтересахякої дієадвокат ТішунінОлександр Анатолійович залишити без задоволення.

Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційногосуду набираєзаконної силиз дняїї проголошення,але можебути оскарженав касаційномупорядку доВерховного Судупротягом тридцятиднів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

Т.П. Красвітна