Рішення

від 26.11.2024 по справі 740/3041/24

НІЖИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 740/3041/24

Провадження № 2/740/1027/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2024 року м.Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області, в складі головуючої судді Гагаріної Т.О., при секретарях судового засідання Мартиненко Ю.А., ОСОБА_1 ,

за участі представників відповідача адвоката Трофіменко І.В. та ОСОБА_2 (у режимі відеоконференції)

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в місті Ніжині цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ДП «ДЕЛЬТАСЕРВІС» про стягнення заборгованості з оплати праці, відшкодування невикористаних днів відпусток та компенсації за затримку розрахунку при звільненні,

встановив:

14.05.2024 позивач звернулася до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області з вказаним позовом в якому просить зобов`язати ДП «ДЕЛЬТАСЕРВІС» оформити у відповідності до вимог КЗпП та заяви ОСОБА_3 від 26.02.2024 наказ про звільнення та запис у трудовій книжці про звільнення за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України; стягнути з ДП «ДЕЛЬТАСЕРВІС» на її користь 3000 грн невиплаченої різниці із заробітної плати за лютий 2024 року, компенсацію за невикористані 45 днів відпустки 25425 грн, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 01.03.2024 по 20.05.2024 у розмірі 62206,90 грн та судовий збір 1211,20 грн.

Ухвалою судді від 16.05.2024 дану позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 11.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що у період з 22.04.2022 вона перебувала у трудових відносинах з ДП «ДЕЛЬТАСЕРВІС». Через невідповідність умов праці умовам договору 26.02.2024 вона подала заяву про звільнення за власним бажанням, в порядку ст.38 КЗпП. Основною підставою для розірвання трудового договору виступила невідповідність умов праці умовам договору, яка виразилася у повній побутовій необлаштованості робочого місця, найголовніше приміщення не опалювалося і в зимку було нестерпно холодно. Другою підставою обрання саме цієї статті Кодексу законів про працю України стало те, що вона мешкає далеко від м.Києва, до того ж за час дії трудового договору встигла одружитися і додатково змінити місце проживання на нове, але знову ж таки у Ніжинському районі Чернігівської області, не у м.Києві, тому вона не мала можливості залишатися у місті Києві власним коштом на стандартний строк попередження власника про розірвання працівником трудового довгору у чотирнадцять діб.

Так,на датурозірвання трудовогодоговору (01.03.2024)вона відробилана підприємстві29повних робочихднів улютому місяці.За часдії трудовогодоговору міждатою укладаннятрудового договоруі датоюзаяви неюне використаножодного днязаконної відпустки.У порушеннятрудового законодавствапідприємство непровело знею остаточногорозрахунку,не надалорозрахунок заборгованостіз оплатипраці,не виплатилоповну сумузаробітної плати,не компенсувалоневикористані дні відпустки,не видавтрудової книжки,не надавписьмової вмотивованоївідмови увиплаті заборгованостіз оплатипраці.У цейдень їйвиплатили аванс5000грн,на вимогуповернути трудовукнижку іззаписом прозвільнення,який бивідповідав КЗпПта їїзаяві преставникипідприємства запропонувалиприїхати 12березня дом.Києва. 12березня відповідачзапропонував приїхатище раз-22березня,а 22березня відповідачзнову невидав їйні трудовоїкнижки,ні розрахункуі запрпопонувавнову датузустрічі -29березня.Щоразу вонабула вимушенаїздити завласні грошіз Чернігівськоїобласті дом.Києва.Трудова книжкабула виданаїй 29.03.2024в обмінна розпискупро отриманняв рахунокзаборгованності зоплати праціне обгрунтованихна підставіКЗпП ітрудового договору8400грн,повного розрахункуз неюпроведено небуло.Таким чином,при звільненнівідповідач непровів остаточнийрозрахунок ізнею.Виплати здійснені01.03.2024в сумі 5000грн та29.03.2024-8400грн назагальну суму13400грн єменші відзаборгованності позаробітній платі,яка складає16400грн залютий 2024року.Невикористані відпусткине компенсувалися.З оглядуна викладене,станом надату поданняданого позовувідповідач такі непровів остаточнийрозрахунок ізнею.

Вважає, що між фактично виплаченою сумою заробітної плати за лютий 2024 року 13400 грн і реальною заробітною платою, яка підлягала сплаті за останні 29 днів роботи на підставі трудового договору 16400 грн, відповідач винен їй 3000 грн нарахованої але не виплачено заробітної плати.

Зазначає, що згідно абзацу першого статті 38 КЗпП у разі неможливості з поважних причин повідомити власника за 14 днів про розірвання трудового договору допускається звільнення працівника в дату подання заяви. Позивач подала заяву 26.02. 2024 і датою розірвання договора визначила 01.03.2024. Причина незадовільні умови праці та неможливість жити у Києві 14 днів власним коштом. Стаття 4 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ІХ від 15.03.2022 (далі «Закон про організацію трудових відносин») передбачає, що працівник вправі звільнитись за власним бажанням у строк, який він зазначить у заяві про звільнення, без необхідності дотримання двотижневого строку повідомлення. Стаття 47 КЗпП встановлює обов`язки власника при розірванні договору із працівницею, зокрема Роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Позивач просила стягнути з відповідача суму середнього заробітку у розмірі 62206,90 грн з виходячи із середньоденного заробітку 565 грн становить: за період з 01.03.2024 по 29.03.2024 16400 грн (16400/29 днів лютого)* 29 днів затримки), за період з 01.03.2024 по 20.05.2024 45806,90 грн (16400/29 днів лютого)*(31 день березня+30 днів квітня+20 днів травня). Згідно розрахунку позивача компенсація з 45 днів невикористаної відпустки становить: 565 грн Х45 днів=25425 грн.

04.07.2024 на адресу суду надійшов відзив від відповідача, в якому позовні вимоги не визнає та зазначає, що ОСОБА_4 була прийнята на посаду на охоронника з 04.01.2023 згідно з Наказом (Розпорядженням) №03-к від 03.01.2023. Згідно Наказу про прийняття на роботу позивач мала тривалість робочого тижня 40 годин та тарифна ставка (оклад) 6 700 грн (фактично була 6 800 грн). Згодом, основний оклад позивача було підвищено до 7100 грн та який був на дату звільнення. Позивач була ознайомлена із наказом в день її прийняття, про що свідчить її власноручний підпис на тексті наказу про прийняття на роботу.

У своїй позовній заяві позивач наводить іншу дату укладення із нею трудового договору, а саме 22.04.2022, що не відповідає дійсності. Також позивач зазначає про невідповідність умов праці, які їй забезпечив роботодавець. Разом із тим, остання не наводить жодних доказів існування таких. У свою чергу, він як роботодавець стверджує, що для своїх працівників, а в тому числі і для охоронників, всіляко забезпечує можливість виконання своїх посадових бов`язків, шляхом домовленості із своїми клієнтами організаціями, об`єкти яких охороняються, щодо створення працівникам всіх умов для роботи на таких об`єктах. В процесі виконання позивачем своїх обов`язків, остання ні разу не зверталася до відповідача зі скаргами на неналежні умови праці. Крім того, у заяві про звільнення позивач тех. Нічого не зазначила про причини звільнення, не наведено дійсних підстав для звільнення без відпрацювання 14 днів. Враховуючи вищевказане, працівник на дату подання заяви про звільнення, як і до цього, жодним чином не зазначила щодо наявності та дійсності підстав для розірвання нею договору у визначений працівником час. Крім того, нею не було наведено доказів існування таких обставин (зокрема, переїзду позивача у лютому 2023 року на віддалене місце, або інших).

Позивачем не було доведено, існування підстав, які дозволили б їй розірвати трудовий договір без двотижневого попередження роботодавця. Про це роботодавець зазначив їй безпосередньо під час прийняття від неї заяви про звільнення та не отримав мотивованих заперечень. Крім того, позивач вийшла на роботу 27 і 28 лютого 2024 року. Після завершення робочого дня, позивач не здавши в установленому порядку майно підприємства, засоби спецпризначення та шеврони з ознаками підприємства, на наступний робочий день 29.02.2024 не з`явилася на робочому місці, фактично, без попередження про свої наміри, самовільно залишила об`єкт охорони критичної інфраструктури. Незважаючи на законне право вимагати від позивача здійснення відробітку, керівник підприємства пішов на зустріч своєму працівнику і звільнив позивача за власним бажанням 29.02.2024, про що було видано наказ від 29.02.2024 №11 К-2 про звільнення ОСОБА_5 з посади охоронника 29.02.2024 за власним бажанням ст.38 КЗпП України. Про факт звільнення позивача за її власним бажанням 29.02.2024 свідчить і надана нею копія трудової книжки із записом про звільнення. Тому вважає необґрунтованою вимогу позивача про зобов`язання відповідача оформити запис про звільнення у трудовій книжці відповідно до заяви позивача про звільнення та норм КЗпП, тобто за статтею 38, оскільки позивача звільнено за власним бажанням, про що здійснено запис у й трудовій книжці.

У день звільнення 29.02.2024 позивача не було на робочому місці. У зв`язку із цим, і на виконання приписів частини першої статті 47 КЗПП відповідач на наступний робочий день 01.03.2024 направив позивау лист на відому йому адресу проживання з проханням «сповістити про можливість прибуття для вирішення питання здачі майна підприємства, спецзасобів та шевронів, а також для отримання трудової книжки та розрахункових коштів за адресою офісу». Отримавши лист, позивач зателефонувала орієнтовно 07.03.2024, повідомила що не знає коли зможе прибути та пообіцявши сказати про дату прибуття пізніше. Оскільки жодних сповіщень від неї на адресу відповідача не надходило, і позивач не звернулась за отриманням трудової книжки і розрахунку, вони повторно, 11.03.2024 звернулися до ОСОБА_3 з проханням приїхати до 20.03.2024 для вирішення питання по здачі майна підприємства, отримання трудової книжки та розрахункових коштів. Лист містив прохання, у випадку неможливості приїхати у цю дату зателефонувати керівництву за тел. 0631396788 для визначення іншої дати і часу. Після цього, отримавши листа, позивач зателефонувала і вказала, що буде 29.03.2024.

29.03.2024 позивачу була вручена трудова книжка із записом про звільнення, копія повідомлення про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, та розрахункові кошти. Згідно повідомлення про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, позивачу було виплачено компенсацію за невикористану відпустку 6272,32 грн, заробітну плату за лютий 2024 7100 грн. Позивач видала розписку щодо отримання коштів від 29.03.2024 і відсутности претензій та розписку на підтвердження отримання трудової книжки НОМЕР_1 та свідоцтва охоронника.

Враховуючи вищенаведене, вважає вимоги позивача необґрунтованими та безпідставними щодо невиплати їй остаточного розрахунку, невидачі трудової книжки, наявності заборгованості з оплати праці та інших звинувачень. Позивач отримала трудову книжку і розрахункові кошти, особисто у руки, про що склала розписки, при цьому, остання не заявляла жодних претензій до відповідача з приводу отриманого, не заявляла жодних офіційних вимог до відповідача про здійснення розрахунку, не з`являлася аж до 29.03.2024 та не запитувала тоді про надання їй розрахунку по виплаченим сумам. Вважає, що роботодавець ДП «ДП «ДЕЛЬТАСЕРВІС»», за відсутності працівника у день звільнення та відсутності пред`явленої йому вимоги виплатив належні суми у той же день, коли працівник з`явилась для отримання таких та трудової книжки. ДП «ДП «ДЕЛЬТАСЕРВІС»» виплатив всі належні позивачу суми при звільненні, а саме 13 488 гривень, а тому відсутній спір та підстави для задоволення позову.

25.07.2024 від відповідача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів та додаткових пояснень з яких вбачається, що позивач і зазначає, що її заробітна плата складає 16400 грн за лютий 2024 року, у розрахунку середнього заробітку нею зазначені невідомого походження суми, розміри яких не пояснюються. Разом із тим, 29.03.2024 ОСОБА_4 принесла довідку Форми ОК-5. Згідно даних цієї довідки позивач отримувала від ДП «ДП «ДЕЛЬТАСЕРВІС»» по 6800 грн щомісяця за 2023 рік. Крім того, про свій посадовий оклад на рівні 6700 грн відповідач не могла не знати, оскільки ознайомилась під підпис із своїм наказом про прийняття на роботу від № 03-к від 03.01.2023. При цьому, довідка ОК-5 надана ОСОБА_5 не містила даних за два перші місяці 2024 року, у зв`язку із цим, просить зобов`язати позивача отримати та надати довідку Форму ОК-5, що додатково підтвердить недостовірність заявлених позивачем сум і вимог.

19.09.2024 від відповідача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів та додаткових пояснень з приводу неможливості проведення розрахунку при звільненні на банківський рахунок позивача зазначає, що конкретної бажаної дати про звільнення позивач не вказувала у своїй заяві, та оскільки вона працювала 27 та 28 лютого, то позивача було звільнено наказом від 29.02.2024. Після звільнення позивача не зверталась з жодною вимогою про розрахунок, як це приписує робити стаття 116 КЗпП, а до 29.03.2024 не з`являлась за розрахунком та документами належними до передачі їй при звільненні. У свою чергу, роботодавець не міг сплатити їй "на безготівковий рахунок" розрахунок, оскільки заробітна плата позивачу здійснювалася у готівковому порядку, що підтверджується довідкою бухгалтерії ДП "ДП «ДЕЛЬТАСЕРВІС»" (підприємство використовує готівковий порядок оплати як основний для виплати зарплати). Під час перебування у трудових відносинах ОСОБА_5 не подавала письмову згоду на виплату заробітної плати через банки/небанківських надавачів платіжних послуг, або ж поштовими переказами на вказаний рахунок таким чином, протягом усього строку її роботи використовувався готівковий порядок оплати їй заробітної плати підприємством. З урахуванням викладеного, підприємство не знаючи відкритого рахунку на імя позивача, заяви позивача із зазначенням таких реквізитів, не мігло відправити їй розрахунок на карту, тому змушене було очікувати прибуття позивача для видачі розрахунку та документів належних при звільненні у руки.

18.10.2024 від представника відповідача надійшло клопотання про витребування доказів, а саме: витребувати у позивача довідку Форми ОК-5 (або ОК-7) з офіційного веб-порталу Пенсійного фонду України, із зазанченням сум доходів отриманих від відповідача за січень-лютий 2024 року, яке у судовому засіданні не підтримала та просила залишити без розгляду.

25.11.2024 від представника відповідача надійшла заява про стягнення понесених судових витрат у розмірі 66300 грн.

Позивач усудове засіданняв черговене з`явилася,будучи повідомленоюпро часта деньслухання справи,про причининеявки судне повідомила. У клопотанні від 23.04.2024, яке надійшло одночасно з позовною заявою, просила розгляд спарви проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою судді від 11.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

У зв`язку з неявкою позивача, ухвалами суду від 08.10.2024 та 19.11.2024 визнано явку позивача ОСОБА_3 обов`язковою з метою надання нею у судовому засіданні особистих пояснень по суті позовних вимог.

Згідно ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, анеможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З огляду на наявність достатність в матеріалах справи доказів, перебування справи в провадженні суду понад строки, що встановлені ст.210 ЦПК України, та з огляду на положення ч.4 ст.223 ЦПК України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті у цьому судовому засіданні на підставі наявних в ній доказів за відсутністю позивача.

Суд враховує, що така процесуальна дія суду як залишення позову без розгляду з підстави нез`явлення позивача у судове засідання або неповідомлення про причини своєї неявки не залежить від того, чи була визнана судом явка позивача в судове засідання обов`язковою (постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.03.2023 у справі № 910/17906/21).

У постанові від 13.03.2019 у справі № 916/3616/15 Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду також зауважив, що наведені положення ст. ст. 202, 226 ГПК України не пов`язують можливість залишення позовної заяви без розгляду з необхідністю надання судом оцінки можливості вирішення спору за відсутності представника позивача, який не з`явився на виклик суду, не повідомив про причини неявки, був належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду. Наведене, однак, не стосується випадків, коли позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. Тобто оцінка можливості вирішення спору по суті за відсутності представника позивача має обов`язково надаватись судами в разі, якщо позивач не з`явився на виклик суду, однак звернувся із заявою про розгляд цієї справи за його відсутності.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Трофіменко І.В. суду пояснила, що під час отримання трудової книжки позивачем будь-яких вимог до відповідача з приводу розрахунку не заявлялось, тобто позивач фактично погодився з проведеним остаточним розрахунком заборгованості із заробітної плати. Вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є безпідставними, оскільки факт існування затримки розрахунку при звільненні виник з вини позивача, яка не зявлялася для отримання трудової книжки та розрахунку.

Преставник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову з підтсав ивкладених у відзиві та додаткових поясненнях.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов наступного висновку.

Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вимогами п.п. 1, 2, 3 ч.1 ст.264 ЦПК України, закріплено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Відповідно до ст.4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (ст.1 КЗпП України).

Судом встановлено, що у період з 04.01.2023 по 29.02.2024 ОСОБА_6 перебувала у трудових відносинах з ДП «ДП «ДЕЛЬТАСЕРВІС»» та працювала на посаді охоронника, про що свідчить запис у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 06.05.2021, копія наказу (розпорядження) №03-к від 03.01.2023 (а.с. 10-11, 76).

Зміна прізвища позивача з ОСОБА_7 на Кут підтверджується копією свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_2 від 23.11.2023 (а.с.48).

У матеріалах справи наявна заява ОСОБА_5 від 26.02.2024, адресована директору ДП «ДП «ДЕЛЬТАСЕРВІС»» в якій остання просить звільнити її з посади охоронця за власним бажанням. Від відробітку 14 днів відмовляється (а.с.67).

29.02.2024 ОСОБА_5 звільнено з посади охоронника за власним бажанням на підставі ст.38 Кодексу законів про працю України. Підстава: заява ОСОБА_5 , що підтверджується копією наказу №11 К-2 від 29.02.2024 (витяг з наказу) (а.с. 77-78).

Так, ст.43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ч.1 ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Статтею 24 ЗУ «Про оплату праці» передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обовязковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

Відповідно до ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобовязаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (частина першастатті 117 КЗпП України).

Щодо видачі оформленої належним чином трудової книжки суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобовязаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку.

За приписами ст.48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника, трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» встановлено, що при влаштуванні на роботу працівники зобов`язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку. Без трудової книжки приймаються на роботу тільки ті особи, які працевлаштовуються вперше. Трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб`єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, якою визначено, що при влаштуванні на роботу працівники зобов`язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. На підприємстві ведеться така документація щодо обліку бланків трудових книжок і заповнених трудових книжок. У разі одержання трудової книжки у зв`язку із звільненням працівник розписується у особистій картці і у книзі обліку.

Відповідно до п.4.2 Інструкції якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Частиною п`ятою ст.235 КЗпП України передбачено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Також згідно з п.4.1 Інструкції при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому п.2.10 цієї Інструкції.

Таким чином, для застосування ч.5 ст.235 КЗпП України необхідна наявність таких умов: затримка у видачі трудової книжки; вина власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки.

Виходячи із системного аналізу норм ст.47 КЗпП України та зазначених положень Інструкції, у взаємозв`язку із положеннями ст.76 ЦПК України, предметом доказування у цій справі, є, серед іншого, правомірність чи неправомірність дій роботодавця у ситуації, за якої працівник з тих чи інших причин не отримав у день звільнення копії наказу про звільнення та трудової книжки.

У судовому засіданні встановлено та не заперечується відповідачем, що копія наказу про звільнення та трудова книжка позивачу у день звільнення вручена не була.

Відповідачем надано суду копії листів від 01.03.2024 та 11.03.2024 адресованих ОСОБА_5 з необхідністю зявитися на підприємство для отримання трудової книжки та розрахункових коштів (а.с.66, 77).

У свою чергу, позивачем не надано доказів того, що вона направляла роботодавцю письмову згоду вимогу для пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу.

Крім цього, із наданих сторонами суду документів, зокрема заяви позивача про звільнення, наказу про звільнення та копії трудової книжки з записом про звільнення, можна зробити висновок, що відповідач належним чином оформив трудову книжку та інші кадрові документи, зокрема копію наказу про звільнення, проте, що не заперечує позивач, через відсутність на робочому місці у день звільнення не отримала трудову книжку та розрахункові кошти.

Відповідно, виходячи з аналізу норм права, які регулюють трудові відносини, суд вважає, що право працівника отримати трудову книжку в день звільнення повязується не лише з обовязком роботодавця видати трудову книжку, а й з обовязком працівника її забрати, якщо роботодавець створив всі умови для її вчасної видачі.

Визначена ст.13 ЦПК України диспозитивність судового процесу передбачає право учасників справи довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, проте позивачем не доведено, що вона була позбавлена можливості отримати трудову книжку. Також позивач не довела вимогу, щодо зобов`язання ДП «ДЕЛЬТАСЕРВІС» оформити у відповідності до вимог КЗпП та заяви ОСОБА_3 від 26.02.2024 наказ про звільнення та запис у трудовій книжці про звільнення за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України.

Вказані обставини на думку суду свідчать про відсутність умисних винних дій (бездіяльності) роботодавця ДП «ДЕЛЬТАСЕРВІС» у затримці видачі трудової книжки у розумінні положень частини п`ятої статті 235 КЗпП України, тому суд приходить до висновку про те, що затримка видачі трудової книжки відбулась не з вини роботодавця.

Щодо вимоги позивача про стягнення з ДП «ДЕЛЬТАСЕРВІС» на її користь 3000 грн невиплаченої різниці із заробітної плати за лютий 2024 року та компенсації за невикористані 45 днів відпустки у розмірі 25425 грн, суд зазначає наступне.

Зокрема в матеріалах справи наявне повідомлення про нараховані суми, належні працівникові при звільнення від 29.02.2024 з якого вбачається, що у зв`язку зі звільненням 29.02.2024 ОСОБА_5 було нараховано та виплачено компенсацію за невикористані відпустки у сумі 672, 32 грн, заробітна плата за лютий 2024 року 7100 грн, премія 24 грн (а.с. 71).

Факт отримання коштів у розмірі 13488 грн ОСОБА_5 підтверджується видатковим касовим ордером від 29.03.2024 та розпискою згідно якої претензій не має (а.с.71, 76).

Під час розгляду справи відповідачем було надано розрахунок відпустки, в якому визначено розмір компенсації за 28 днів невикористаної щорічної відпустки, який становить 6272,32 грн (а.с. 79), з проведенням відповідних розрахунків.

Також з даної довідки вбачаються відомості про доходи позивача за період з січня 2023 по січень 2024 року, згідно з якою ОСОБА_5 за грудень 2023 року нараховано заробітну плату в сумі 6800 грн, за січень 2024 року - 7100 грн. Середньоденна заробітна плата 224, 38 (а.с. 79).

На підтвердження проведеного розрахунку відповідачем надано довідку форми ОК-5 Пенсійного фонду України, в якій відображені отримані ОСОБА_5 суми заробітної плати (а.с. 103-104).

Як видно з матеріалів справи та не спростовано позивачем, виплата заробітної плати на всі нараховані суми при звільненні виплачені позивачу у повномі розмірі 29.03.2024, тобто відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористані дні відпустку в кількості 45 днів.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд виходить з наступного.

Статтею 117КЗпП України встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у звязку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після предявлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Так, позивача звільнено 29.02.2024, розрахунок здійснено 29.03.2024, тобто відповідачем порушені строки виплати заробітної плати, на час розгляду справи проведено повний розрахунок.

При цьому, доводи представника відповідача в обгрунтування тривалості невиплати заборгованості після звільнення позивача з наведенням обставин про те, що на підприємстві здійснюється готівковий розрахунок і позивачем не було надано банківську картку для перерахування коштів суд до уваги не приймає, оскільки відповідач не був позбавленй здійснити перерахування належних до виплати коштів поштовим звзком на адресу позивача, що допускається без письмової згоди працівника.

Доводи відповідача про те, що позивач не зверталася за розрахунком тривалий час, не спростовують висновків суду про порушення відповідачем вимог ч.1 ст 47 КЗпП України, оскільки не впливають на обовязок роботодавця в день звільнення видати працівнику письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Середній заробіток працівника визначається згідно ст.27Закону України«Про оплатупраці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100(далі за текстомПорядок).

За змістом пункту 2 Порядку середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою повязана відповідна виплата.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Порядку).

Відповідно до абзаців 1 та 2 пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

За даними розрахункового листка по заробітній платі за за грудень 2023року, ОСОБА_5 належить до виплати 6800 грн, за січень 2024 року 7100 грн, заробітна плата за вказаний період становила загалом 13900 грн. Згідно наказу про прийняття на роботу тривалість робочого тижня 40 год. Таким чином вбачається, що позивач відпрацювала на підприємстві 44 дні. Відтак середньоденна заробітна плата складає 315, 91 грн (13900: 44).

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.03.2024 по 29.03.2024 включно дорівнює добутку середньоденної заробітної плати та кількості робочих днів за час затримки і визначається як 315,91 грн х 21 день = 6634,11 грн, які підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ч.1 ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Аналізуючи всі доводи учасників справи, суд приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Відтак, враховуючи надані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_3 сплатила судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

Виходячи зтого,що вимогипозивача задоволеносудом на7,32%(6634,11: 90631,90х 100), з урахуванням приписів п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України, понесені позивачем судові витрати з оплати судового збору підлягають відшкодуванню пропорційно розміру задоволених вимог, а саме: 88,66 грн (1211,20 х 7,32 %).

В той же час, вимога відповідача про стягнення судових витрат у розмірі 66300 грн підлягає частковому задоволенню.

Статтею 60 ЦПК України визначено, що представником в суді може бути адвокат або законний представник.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з ч.ч. 2, 3 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, повязаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вирішуючи питання про стягнення понесених відповідачем ДП «ДП «ДЕЛЬТАСЕРВІС»» витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що до позовної заяви доданий ордер на надання правничої допомоги Серія АА №1461048, договір про надання правничої допомоги від 02.07.2024, детальний пис робіт (послуг) №1/2024 на загальну суму 44200 грн та детальний опис робіт №2/2024 на суму 22100 грн, акти прийняття-передачі наданих послуг від 15.07.2024 та 20.11.2024 з описом робіт наданої правової допомоги, рахунки-фактури на оплату №1/2024 від 15.07.2024 та №2/2024 від 20.11.2024 та платіжні інструкції №270 від 17.07.2024 на суму 442000 та №463 від 22.11.2024 на суму 22100 грн.

Враховуючи критерій оцінки співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу), з огляду на те, що позовну заяву розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження, часткового задоволення позову, суд приходить до висновку про зменшення понесених ДП «ДЕЛЬТА СЕРВІС» витрат на професійну правничу допомогу з 66300 грн до 7 000 грн, які підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись ст. ст.141, 263, 265, 280-284 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

позов задовольнити частково.

Стягнути з ДОЧІРНЬОГО ПІДПРИЄМСТВА «ДЕЛЬТА СЕРВІС» (код ЄДРПОУ 31507801, місце знаходження: 07301, Київська область, Вишгородський район, м.Вишгород, вул.Шолуденка, 6, офіс 15) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) 6634 (шість тисяч шістсот тридцять чотири) грн 11 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.03.2024 по 29.03.2024.

Стягнути з ДОЧІРНЬОГО ПІДПРИЄМСТВА «ДЕЛЬТА СЕРВІС», код ЄДРПОУ 31507801, на користь ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , судові витрати у розмірі 88 (вісімдесят вісім) грн 66 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ДОЧІРНЬОГО ПІДПРИЄМСТВА «ДЕЛЬТА СЕРВІС», код ЄДРПОУ 31507801, 7000 (сім тисяч) грн у рахунок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ДОЧІРНЄ ПІДПРИЄМСТВО «ДЕЛЬТА СЕРВІС», ЄДРПОУ 31507801, РНОКПП місце знаходження: 07301, Київська область, м.Вишгород, вул. Шолуденка, 6, офіс 15.

Повний текст рішення складено 09.12.2024.

Суддя Т.О.Гагаріна