Постанова

від 05.12.2024 по справі 699/1047/15-ц

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року

м. Черкаси

справа № 699/1047/15-цпровадження № 22-ц/821/1718/24категорія: 307000000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Новікова О.М.

суддів: Василенко Л.І., Карпенко О.В.

секретаря: Мунтян К.С.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Стеблівська селищна рада Черкаської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3

треті осіб, які не заявляють самостійних вимог: Корсунь-Шевченківська державна нотаріальна контора Черкаської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5

розглянув у спрощеному позовному провадженні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвокатаКучер ЮліїВікторівнина рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 19 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до правонаступника Зарічанської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області Стеблівської селищної ради Черкаської області, правонаступників ОСОБА_6 ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог Корсунь-Шевченківської державної нотаріальної контори Черкаської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування та за позовною заявою ОСОБА_1 до правонаступника Зарічанської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області Стеблівської селищної ради Черкаської області, правонаступників ОСОБА_6 ОСОБА_2 , ОСОБА_7 про визнання недійсним рішень органу місцевого самоврядування та Державного акта на право власності на земельну ділянку.

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

09.12.2015 року ОСОБА_1 звернувся до Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області з позовною заявою до Зарічанської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову - Корсунь-Шевченківської державної нотаріальної контори Черкаської області про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач послався на те, що його мати ОСОБА_8 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті відкрилася спадщина на право на земельну частку (пай) та на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями по АДРЕСА_1 . Місцем відкриття спадщина є останнє постійне місце проживання спадкодавця: село Заріччя Корсунь-Шевченківського району Черкаської област. Ніхто, крім матері в господарстві не зареєстрований та не проживав. Вона залишила заповіт від 09.02.1998 року, яким заповідала свій сертифікат на право на земельну частку (пай) ОСОБА_9 (доводиться спадкодавцю сином, а йому - рідним братом). Решта майна залишилася не заповіданою.

Після смерті матері Корсунь-Шевченківського державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа №469/2000. Згідно вказаної спадкової справи після смерті ОСОБА_8 її син ОСОБА_9 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом і одержав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну частку (пай). ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач вказав, що він у свою чергу прийняв спадщину в шестимісячний термін після смерті його матері шляхом фактичного вступу в управління та володіння її спадковим майном - житловим будинком по АДРЕСА_2 . Постановою державного нотаріуса Корсунь-Шевченківської державної нотаріальної йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з надвірними спорудами, що належав його матері ОСОБА_8 , в зв`язку із відсутністю документа, який засвідчує право власності на будинок.

Посилаючись на викладене та на те, що право власності спадкодавця на вказане домоволодіння та обставини його фактичного вступу в управління і володіння спадковим майном підтверджуються відповідними доказами, просив суд визнати за ним в порядку спадкування за законом після матері ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок, згідно технічного паспорта на житловий будинок, виданого 26.10.2015 року комунальним підприємством «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації», позначений літерою А-1, збудований в 1965 році; прибудову а, збудовану в 1965 році; погріб з шийкою Д, збудований в 1965 році; сарай Б, збудований в 1965 році; сарай В, збудований в 1965 році; сарай Г, збудований в 1989 році; убиральню Ж, збудовану в 1965 році; ганок, збудований в 1965 році; колодязь питний №1, збудований в 1965 році, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 .

15.04.2016 року, позивач ОСОБА_1 звернувся до Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області з окремою позовною заявою до Зарічанської сільської ради та ОСОБА_6 про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування та Державного акту на право власності на земельну ділянку.

В обґрунтування цієї позовної заяви, позивач зазначив, що в зв`язку з тим, що нотаріус відмовила йому в оформленні права на спадщину після померлої матері, він звернувся до суду з позовом до Зарічанської сільської ради

В ході розгляду вказаної справи про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування, 23.12.2015 року, ОСОБА_6 звернулася до суду з клопотанням про залучення її до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, посилаючись на те, що вона є власником земельної ділянки площею 0.8128 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий №7122582900:01:007:0028, розташованої в с. Заріччя, Корсунь-Шевченківського району, Черкаської області, а спадкова садиба його померлої матері знаходиться на вказаній земельній ділянці.

Отже 24.12.2015 року, у цивільній справі №699/1047/15-ц, йому вперше стало відомо з документів, наданих суду ОСОБА_6 про існування Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №131866, виданого ОСОБА_6 на підставі рішення сесії Зарічанської сільської ради №19-23 від 12.07.2005 року. Ці обставини також підтвердилися відповіддю та витягом з рішення сесії Зарічанської сільської ради №19-23 від 12.07.2005 року, наданими на адвокатський запит №25 від 24.12.2015 року па підставі якого ОСОБА_6 був виданий Державний акт і згідно якого сесія Зарічанської сільської ради вирішила: п.1. Затвердити технічну документацію по підготовці державного акту на право власності на землю площею 0.8128 га для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_6 , розташовану в межах Зарічанської сільської ради. П.1.1. Внести зміни в рішення Зарічанської сільської ради від 22.12.1993 року №47 а саме: «передати безкоштовно у власність ОСОБА_6 землю для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0.8128 га, розташовану в межах Зарічанської сільської ради.

Вказане рішення сесії Зарічанської сільської ради №19-23 від 12.07.2005 та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №431866, виданий ОСОБА_6 на підставі цього рішення, є незаконними і такими що перешкоджають йому реалізувати свої спадкові права на садибу померлої матері, та зареєструвати за ним право власності на земельну ділянку матері, надану їй у приватну власність на підставі рішення №47 від 22.12.1993 року.

Земельна ділянка, на якій розміщений спадковий будинок була виділена у встановленому законом порядку ще в 1963 році його батькові ОСОБА_10 під забудову цього будинку та було видано Свідоцтво на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР, згідно якого строк початку будівництва 1963 рік, строк закінчення будівництва - 1965 рік.

На виділеній під забудову земельній ділянці його батьки, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі, в період з 1963 року по 1965 рік. збудували житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями. Ці обставини підтверджуються: даними особистого рахунку по господарських книг с. Хирівка за різні роки, згідно яких головою господарства був ОСОБА_10 , а після його смерті стала ОСОБА_8 . Розмір земельної ділянки, що знаходиться в особистому користуванні господарства- 0.30 га. В подальшому, його матері до вищевказаної земельної ділянки розміром 0.30 га було донаділено рішенням загальних зборів колгоспників колгоспу «Родина» від 02.06.1988 року 0.05 га. Рішенням виконкому Зарічанської сільської ради № 7 від 26.02.1992 року - 0.15 га. В 1993 році його мати на законних підставах отримала у власність земельну ділянку розміром 0,60 га під своїм будинком з господарсько-побутовими будівлями на підставі рішення № 47 Зарічанської сільської ради від 22.12.1993 року.

Указана земельна ділянка значилася і значиться згідно з даними земельно-кадастрової книги по Зарічанській сільській раді за домоволодінням померлої ОСОБА_8 по АДРЕСА_2 , але державний акт на право власності на земельну ділянку не видавався.

Таким чином його мати, на підставі рішення сільської ради про передачу їй в приватну власність земельної ділянки та запису в земельно-кадастрових документах, в силу діючого на той час земельного законодавства, набула право власності на зазначену земельну ділянку.

Оскаржувані рішення Зарічанської сільської ради, зокрема рішення №19-23 від 12.07.2005 року, існують в двох редакціях, які різняться за своїм змістом та одним з них вносяться зміни в інше, не існуюче рішення Зарічанської сільської ради, а рішенням №22-3 від 12.07.2005 року «Про уточнення площ приватизованих земельних ділянок», внесені зміни в рішення щодо особи про яку в рішенні раніше не йшлося.

Позивач, посилаючись на приписи ч. 5ст. 116 ЗК України, зазначив, що право власності його матері на земельну ділянку під її садибою не було припинено в порядку, передбаченому ст.ст. 140-149 ЗК України, а тому виносити будь-які рішення щодо передачі у власність відповідача земельної ділянки чи її частини, яка раніше була передана сільрадою у власність його матері, Зарічанська сільрада не мала права. Крім цього, відповідно дорішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року №7-рп/2009(справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення та вносити до них зміни. Виданий відповідачу ОСОБА_6 спірний Державний акт про право власності на земельну ділянку є похідним від незаконних рішень сільської ради, на підставі яких він виданий, атому він також є недійсним.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати недійсним рішення Зарічанської сільської ради №19-23 від 12.07.2005 року «Про уточнення площ приватизованих земельних ділянок», в частині затвердження технічної документації по підготовці державного акту на право власності на землю площею 0,8128 га для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_6 , розташовану в межах Зарічанської сільської ради та внесення змін в рішення Зарічанської сільської ради від 22.12.1993 року №47 а саме «передати безкоштовно у власність ОСОБА_6 землю для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,8128 га розташовану в межах Зарічанської сільської ради та внесення змін в рішення №7 від 14.03.1998 року, а саме передати безкоштовно у власність гр. ОСОБА_6 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0.8128 га за адресою: с. Заріччя;

- визнати недійсним рішення Зарічанської сільської ради№22-3 від 12.07.2005 року «Про уточнення площ приватизованих земельних ділянок» в частині затвердження технічної документації по підготовці державного акту на право власності на землю площею 0.8128 га для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_6 , розташовану в межах Зарічанської сільської ради та внесення змін в рішення Зарічанської сільської ради від 22.12.1993 року №47 а саме «передати безкоштовно у власність гр. ОСОБА_6 землю для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0.8128 га розташовану в межах Зарічанської сільської ради»;

- визнати недійсним рішення Зарічанської сільської ради №7 від 14.03.1998 року «Про надання у приватну власність земельної(их) ділянки(ок) для ведення особистого селянського господарства;

- визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №131866, виданий на ім`я ОСОБА_6 03.04.2007 року на підставі рішення сесії Зарічанської сільської ради № 19-23 від 12.07.2005 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 19 серпня 2024 року позовні вимоги задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті його матері ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок, згідно технічного паспорта на житловий будинок, виданого 26.10.2015 року комунальним підприємством "Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації», позначений літерою А-1, збудований в 1965 році; прибудову а, збудовану в 1965 році; погріб з шийкою Д, збудований в 1965 році; сарай Б, збудований в 1965 році; сарай В, збудований в 1965 році; сарай Г, збудований в 1989 році; убиральню Ж, збудовану в 1965 році; ганок, збудований в 1965 році; колодязь питний №1, збудований в 1965 році, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним рішення Зарічанської сільської ради №19-23 від 12.07.2005 року «Про уточнення площ приватизованих земельних ділянок», в частині:

- «затвердити технічну документацію по підготовці державного акту на право власності на землю площею 0,8128 га для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_6 (гр. ОСОБА_6 ) розташовану в межах Зарічанської сільської ради за адресою с. Заріччя»;

- «внести зміни в рішення Зарічанської сільської ради від 22.12.1993 року №47, а саме «передати безкоштовно у власність гр. ОСОБА_6 землю для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,8128 га розташовану в межах Зарічанської сільської ради»;

- «внести зміни в рішення № 7 від 14.03.1998 року, а саме передати безкоштовно у власність гр. ОСОБА_6 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,8128 за адресою с. Заріччя».

Визнано недійсним рішення Зарічанської сільської ради №22-3 від 12.07.2005 року «Про уточнення площ приватизованих земельних ділянок», в частині:

- «затвердити технічну документацію по підготовці державного акту на право власності на землю площею 0,8128 га для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_6 розташовану в межах Зарічанської сільської ради»;

- «внести зміни в рішення Зарічанської сільської ради від 22 грудня1993 року №47, а саме «передати безкоштовно у власність гр. ОСОБА_6 землю для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,8128 га розташовану в межах Зарічанської сільської ради».

Визнано недійсним рішення Зарічанської сільської ради №7 від 14 березня 1998 року в частині:

- «передати безкоштовно у приватну власність земельну ділянку гр. ОСОБА_6 для ведення особистого селянського господарства площею 0,80 га, розташовану за адресою, с. Заріччя, про що зроблено відповідний запис у паспорті».

Визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №131866, виданий на ім`я ОСОБА_6 03.04.2007 року на підставі рішення сесії Зарічанської сільської ради № 19-23 від 12.07.2005 року.

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 13.06.2016 року, продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Рішення суду мотивоване тим, що спадкодавиці ОСОБА_8 , на день її смерті, на праві приватної власності, належав житловий будинок з надвірними будівлями, розташований по АДРЕСА_1 . Позивач, як спадкоємець за законом, спадщину прийняв в порядкуст. 549 ЦК УРСР, фактично вступивши в управління спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Тому позов в цій частині підлягає до задоволення шляхом визнання за позивачем права власності на вищевказане спадкове майно.

Також, щодо позовних вимог в частині визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування та Державного акту на право власності на земельну ділянку, суд дійшов висновку, що за встановлених обставин, а саме: наявності двох редакцій рішення Зарічанської сільської ради №19-23 від 12.07.2005 року «Про уточнення площ приватизованих земельних ділянок», які за своїм змістом різняться щодо прийнятих радою рішень та несуть недостовірну інформацію щодо технічної документації, вони не можуть породжувати для сторін юридичних наслідків і їх, в цій частині, необхідно визнати недійсними.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У жовтні 2024 року представник ОСОБА_2 адвокатКучер ЮліяВікторівна подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог повністю.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга представника ОСОБА_2 адвокатаКучер Ю.В. мотивована тим, що із заявами про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_8 жоден спадкоємець не звертався. Вказані обставини були встановлені під час розгляду справи, підтверджені письмовими доказами, показами свідків та поясненнями учасників справи, також такі обставини не заперечувались і не спростовувалися позивачем.

Стверджує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів про фактичне прийняття спадщини шляхом вступу в управління спадковим майном після смерті ОСОБА_8 в шестимісячний строк. Тобто всупереч нормам ЦПК України, суд першої інстанції визнав доведеними ті обставини, які насправді доведеними не були і докази на підтвердження яких в матеріалах справи відсутні.

Зазначає, що суд першої інстанції встановив обставини на підставі доказів, у прийнятті яких було відмовлено у судовому засіданні 01.05.2024, що є грубим порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного встановлення фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для її вирішення, внаслідок чого суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Вказує, що твердження апелянта, що оскільки він не проживав разом зі спадкодавицею, тому він не має право на спадкування з підстав пропущення строків на прийняття спадщини, не узгоджується із чинним законодавством. Фактичне управління спадковим майном, як факт прийняття спадщини, було унормовано ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР (в редакції 1963 року). спільне проживання зі спадкодавцем, як факт прийняття спадщини, вказаним нормативним актом не передбачалося. Норми ЦК України (01.01.2004 року), а саме частина 3 ст. 1268 ЦК України, відповідно до якої спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він постійно проживав із спадкодавцем, до спірних правовідносин не застосовуються.

Стверджує, що підтвердженням належності жилого будинку (його частини) певній особі є запис в господарських книгах, ведення яких на той час передбачалось наказами Центрального статистичного управління СРСР і було обов`язковим. Виникнення права власності на жилі будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права чи від прийняття об`єктів до експлуатації. Свідоцтво про забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР ОСОБА_10 отримав 1963 року із зазначенням строку закінчення будівництва 1965 року.

Вказує, що зауваження апелянта, що він мав захищати своє право на земельну ділянку шляхом звернення до суду із позов про усунення перешкод у користуванні майном є неефективним. Не заперечує, що серед способів захисту речових прав, цивільне законодавство виокремлює, зокрема усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання негаторного позову. Проте негаторний позов це позов власника до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Він не є власником та володільцем земельної ділянки, яка охоплена Державним актом на право власності на земельну ділянку, виданого на ім`я ОСОБА_6 та перебуває наразі у володінні відповідача ОСОБА_2 , а тому ним обрано спосіб захисту, визначений п. 10 ст. 16 ЦК України визнання незаконними рішення органу місцевого самоврядування та органу державної влади.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

02 жовтня 2024 року до Черкаського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга представника ОСОБА_2 адвокатаКучер ЮліїВікторівнина рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 19 серпня 2024 року.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 жовтня 2024 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Новіков О.М., судді Василенко Л.І., Карпенко О.В.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року відкрито апеляційне провадження.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року справу справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи про її розгляд.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Заріччя, Корсунь-Шевченківського району, Черкаської області померла мати позивача ОСОБА_8 , що підтверджується копією Свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 , виданого Зарічанською сільською радою Корсунь-Шевченківського району, Черкаської області 26.10.1998 року та копією Свідоцтва про народження позивача Серії НОМЕР_2 , виданого повторно Відділом реєстрації актів громадянського стану Корсунь-Шевченківського районного управління юстиції 20.11.2001 року.

Згідно з довідкою № 473, виданої виконкомом Зарічанської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області 10.11.2015 року, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживала по АДРЕСА_1 . Проживала одиноко. Ніхто, крім неї, в господарстві не зареєстрований та не проживає.

Відповідно до наявного в матеріалах справи Заповіту, складеного та зареєстрованого Зарічанською сільською радою Корсунь-Шевченківського району, Черкаської області 09.02.1998 року, померла ОСОБА_8 заповіла належний їй Сертифікат на право на земельну частку (пай) №0182589 розміром 2,83 в умовних кадастрових гектарах ОСОБА_9 , який, як установлено в судовому засіданні доводиться спадкодавиці сином, а позивачу - рідним братом.

Згідно з довідкою № 474, виданої виконкомом Зарічанської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області10.11.2015 року, за померлою ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , обліковується домогосподарство за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки № 475, виданої виконкомом Зарічанської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області 10.11.2015 року, згідно земельно-облікових даних по Зарічанській сільській раді за домоволодінням, яке обліковується за померлою ОСОБА_8 по АДРЕСА_1 , обліковується приватизована земельна ділянка 0,50 га, яка надавалася рішенням №47 від 22.12.1993 року для ведення особистого підсобного господарства, запис в земельно-кадастровій книзі №130.

Згідно з довідкою № 479, виданої виконкомом Зарічанської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області 11.11.2015 року, позивач ОСОБА_1 фактично вступив в управління спадковим майном після смерті ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. ОСОБА_1 зробив біжучий ремонт у будинку, обробляв присадибну ділянку у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_2 .

Щодо підстав видачі вказаної довідки, то згідно письмових пояснень, наданих Зарічанською сільською радою відповідачу ОСОБА_2 за вих.№ 02-12/81 від 27.02.2017 року та представнику Уповноваженого з дотримання соціальних та економічних прав О.Степаненко за вих. № 02-12/414 від 27.08.2018 року, сільські ради мають право надавати громадянам довідки щодо фактичного прийняття спадщини спадкоємцями після смерті громадян, які померли до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Тому ОСОБА_1 сільською радою була надана, за його зверненням, довідка про фактичне прийняття спадщини після смерті його матері ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки достовірно відомо, що саме ОСОБА_1 від дня смерті, в тому числі і в шестимісячний термін з дня смерті матері опікувався її будинком та земельною ділянкою. Про це достовірно відомо працівникам сільської ради, депутатам сільської ради, мешканцям села.

Сільський голова Зарічанської сільської ради ОСОБА_11 , будучи присутнім в судовому засіданні 06.02.2020 року, зазначив, що дана ситуація йому достеменно відома, оскільки у с. Заріччя він з 1991 року та його теща проживає на АДРЕСА_1 . З братом позивача ОСОБА_9 він особисто знайомий. Після смерті матері брати ОСОБА_12 працювали разом біля спірного домоволодіння, доглядали його, спільно обробляли земельну ділянку, проте ні ОСОБА_13 ні ОСОБА_14 в даному будинку не проживав.

Згідно з листом Зарічанської сільської ради від 13.02.2018 року №02-12/87, адресованого ОСОБА_6 , перша повідомляла другу про те, що дані про місцезнаходження земельної ділянки 0,50 га в земельно - облікових документах відсутні. ОСОБА_1 використовує і сплачує земельний податок за 0,50 га земельної ділянки, які обліковувались за його покійною матір`ю ОСОБА_8 .

Крім того, факт вступу позивачем в управління і володіння спадковим майном, також підтверджується наданими ОСОБА_1 квитанціями про сплату останнім Зарічанській сільській раді податку на землю за 2015- 2016 роки, іменним сертифікатом ЗАТ ІК «НафтаенергоІнвест» Серії ПС № 020331 та Ощадною книжкою, виданими на ім`я померлої спадкодавці ОСОБА_8 .

Зазначені обставини, зокрема те, що після смерті ОСОБА_8 , позивач ОСОБА_1 доглядав спадкове домоволодіння та користувався земельною ділянкою, опосередковано підтверджуються і заявами відповідача ОСОБА_6 (представник ОСОБА_2 ) про забезпечення позову від 12.07.2016 року вх. №3464/16 та від 10.08.2017 року вх. №4687/17вх, з якими вона зверталася до Городищенського районного суду в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Зарічанської сільської ради та ОСОБА_6 про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування та Державного акту на право власності на земельну ділянку, та вказувала те, що частиною спірної земельної ділянки, на якій знаходиться житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, користується позивач по справі ОСОБА_1 , а члени його сім`ї проживають у житловому будинку по АДРЕСА_1 .

Після смерті ОСОБА_8 Корсунь-Шевченківського державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа №469/2000. Згідно вказаної спадкової справи після смерті ОСОБА_8 , її син ОСОБА_9 04.08.2000 року звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом і 04.08.2000 року одержав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну частку (пай). Згідно спадкової справи, на інше майно ОСОБА_9 не претендував та помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

25.11.2015 року, позивач ОСОБА_1 звернувся до державного нотаріуса Корсунь-Шевченківської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з надвірними спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 і належав гр. ОСОБА_8 .

Постановою державного нотаріуса Корсунь-Шевченківської державної нотаріальної контори від 25.11.2015 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з надвірними спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 і належав ОСОБА_8 .. У вказаній постанові, нотаріус зазначила, що подані в нотаріальну контору документи свідчать про те, що ОСОБА_1 спадщину після смерті матері ОСОБА_8 фактично прийняв (зробив на протязі шести місяців біжучий ремонт будинку, обробляв присадибну ділянку). Спадкова справа №469/2000 (спадщину за заповітом на право на земельну частку (пай) одержав син ОСОБА_9 ), але видати свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_1 на вказаний житловий будинок нотаріус не може, тому що відсутній документ, який засвідчує право власності на нього. Вказана постанова державного нотаріуса ніким не оскаржувалася та на час вирішення спору по суті, є чинною.

Відповідно до архівного витягу з протоколу №7 правління колгоспу ім. Шевченка від 29.04.1963 року, наданого Державним архівом Черкаської області 15.03.2018 року за №56-р/05-08 та архівної копії протоколу №7 правління колгоспу ім. Шевченка від 29.04.1963 року, наданої Державним архівом Черкаської області 17.07.2018 року за №167-р/05-08 було ухвалено наділити ОСОБА_15 огород під будівництво хати в кількості 0.15 га.

Згідно з архівним витягом з протоколу № 4 загальних зборів уповноважених колгоспників від 22.06.1963 року, наданого Державним архівом Черкаської області 15.03.2018 року за №56-р/05-08, рішення правління колгоспу про наділ ОСОБА_10 огороду 0.15 було затверджене без змін.

Згідно з Актом від 15.06.1963 року, складеного в с. Хирівка представником будівельної групи виробничого управління ОСОБА_16 та ОСОБА_10 була проведена розбивка фундаменту житлового будинку по типовому проекту № 181-1. Згідно плану земельної ділянки, за рішенням загальних зборів колгоспників затвердженим виконкомом Корсунь-Шевченківської районної ради депутатів трудящих від 15/VI-63 р. відведена площа під забудову будівлі за проектом №181-1. Площа забудови 3000 кв.м. Згідно Свідоцтва на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР, забудовнику ОСОБА_10 в с. Хирівка під забудову виділена земельна ділянка 0,15 гектар з фонду колгоспних земель. Забудова ділянки дозволена рішенням виконкому Корсунь-Шевченківської районної ради депутатів трудящих від 15/VI-63 року. Строк початку та закінчення будівництва 1963- 1965 роки. Згідно Свідоцтва про одруження Серії НОМЕР_3 , виданого 10.11.1962 року, ОСОБА_10 , на час отримання дозвільних документів на будівництво будинку, перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 (дошлюбне прізвище ОСОБА_17 ).

Тобто, на виділеній під забудову земельній ділянці, батьки позивача ОСОБА_10 , та ОСОБА_8 , перебуваючи в зареєстрованому шлюбі, в період з 1963 року по 1965 рік збудували житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями.

Ці обставини також підтверджуються даними особистого рахунку № НОМЕР_4 погосподарської книги с. Хирівка за 1964-1965 роки, згідно якого головою господарства є ОСОБА_10 , члени сім`ї - дружина ОСОБА_8 , син ОСОБА_1 , жилий будинок збудовано в 1965 році, розмір земельної ділянки, що знаходиться в особистому користуванні господарства 0.30 га; даними особистого рахунку № НОМЕР_5 погосподарської книги с. Хирівка за 1967-1969 роки, згідно якого головою господарства є ОСОБА_10 , члени сім`ї - дружина ОСОБА_8 , син ОСОБА_1 , син ОСОБА_9 , жилий будинок збудовано в 1965 році, розмір земельної ділянки, що знаходиться в особистому користуванні господарства 0.30 га; довідкою виконкому Зарічанської сільської ради № 39 від 25.01.2016 року, згідно якої с. Хирівка було перейменовано в с. Заріччя; даними технічного паспорту на житловий будинок по АДРЕСА_1 , виданого 26.10.2015 року комунальним підприємством «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації», згідно якого будинок збудовано в 1965 році.

Відповідно до висновку судового експерта щодо відповідності забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації, державним будівельним нормам і правилам, санітарним і протипожежним вимогам від 03.11.2015 року, за результатами проведення технічного обстеження садибного житлового будинку, розміщеного за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено: житловий будинок відповідає вимогам містобудівної документації, державним будівельним нормам і правилам, санітарним і протипожежним вимогам.

Батько позивача ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть виданим повторно Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Корсунь-Шевченківського районного управління юстиції у Черкаській області.

Згідно ч.1ст. 563 ЦКУкраїнської PCP, в разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривалося. Після смерті ОСОБА_10 , голову цього двору було переведено на його дружину (матір позивача) ОСОБА_8 , що підтверджується, зокрема, даними особистого рахунку № НОМЕР_6 погосподарської книги с. Заріччя за 1971-1973 роки, згідно якого, головою господарства після смерті ОСОБА_18 стала ОСОБА_8 , жилий будинок збудовано в 1965 році, розмір земельної ділянки, що знаходиться в особистому користуванні господарства 0.30 га.

В подальшому покійній матері позивача, до її земельної ділянки розміром 0.30 га, рішенням загальних зборів колгоспників колгоспу «Родина» Корсунь-Шевченківського району Черкаської області від 02.06.1988 року було затверджене рішення правління про зміни в присадибних ділянках, протокол № 4 від 17.03.1988 року, згідно якого до присадибної земельної ділянки спадкодавці ОСОБА_8 було «доділено» 0.05 га, а рішенням виконкому Зарічанської сільської ради №7 від 26.02.1992 року останній було передано в постійне користування 0.15 га сінокіс, що підтверджується архівними витягами з вказаних рішень від 12.02.2016 року №04-04/24, доданих до матеріалів справи. Пізніше, виконавчий комітет Зарічанської сільської ради своїм рішенням від 22.12.1993 року №47, вирішив: приватизувати землю згідно поданих заяв, зокрема, «…16. ОСОБА_8 0.60 га…», тобто, земельні ділянки, які перебували у користуванні померлої ОСОБА_8 загальним розміром 0.60 га, були передані останній у приватну власність.

Зазначене, також підтверджується даними особистого рахунку № НОМЕР_7 погосподарської книги с. Заріччя за 1996-2000 роки, згідно яких, за господарством ОСОБА_8 рахується земельна ділянка 0.60 га, з них під будівлями - 0.01 га, під ріллею - 0.44 га, під багаторічними насадженнями - 0.15 га.

Згідно доданого до матеріалів справи архівного витягу від 26.02.2016 року №04-04/24 з рішення виконавчого комітету Зарічанської сільської ради №19 від 25.06.1997 року затверджено найменування вулиць та нумерацію житлових будинків по населених пунктах, сільської ради, зокрема, по с. Заріччя: ОСОБА_8 - переулок Новоселиці 1.

В судовому засіданні встановлено, що на земельній ділянці, яка є одним масивом, з однієї сторони, по АДРЕСА_1 з 1965 року знаходиться домоволодіння спадкодавця позивача ОСОБА_8 . З протилежного боку вказаної земельної ділянки, по АДРЕСА_3 , з 1969 року знаходиться домоволодіння відповідача ОСОБА_2 , успадковане останньою після померлої відповідача ОСОБА_6 , яка, в свою чергу успадкувала його від своєї та спадкодавиці позивача ОСОБА_8 матері ОСОБА_19 , яка згідно наданих доказів була його забудовником. Праворуч та ліворуч вказаної земельної ділянки знаходяться земельні ділянки громадян, які не є учасниками справи.

22.12.1993 року виконавчий комітет Зарічанської сільської ради своїм рішенням №47, вирішив: приватизувати землю згідно поданих заяв, зокрема, ОСОБА_8 -0.60 га та ОСОБА_19 -0.57 га.

Згідно архівного витягу з рішення виконавчого комітету Зарічанської сільської ради №47 від 22.12.1993 року, виданого архівним відділом Корсунь-Шевченківської РДА на заяву адвоката від 06.01.2016 року повідомлялося, що відомостей про ОСОБА_6 в рішенні Зарічанської сільської ради від 22.12.1993 року №47 не виявлено.

Відповідно до наданого Зарічанською сільською радою витягу з рішення сесії Зарічанської сільської ради №19-23 від 12.07.2005 року, сесія вирішила:1. Затвердити технічну документацію по підготовці державного акту на право власності на землю площею 0.8128 га для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_6 , розташовану в межах Зарічанської сільської ради. 1.1. Внести зміни в рішення Зарічанської сільської ради від 22.12.1993 року №47 а саме: «передати безкоштовно у власність гр. ОСОБА_6 землю для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0.8128 га розташовану в межах Зарічанської сільської ради.

Згідно з архівним витягом від 12.02.2016 року за №04-04/21, архівний відділ Корсунь-Шевченківської РДА повідомляє, що рішення №19-23 від 12.07.2005 року «Про уточнення площ приватизованих земельних ділянок», у протоколах сесій Зарічанської сільської ради за 2005 рік не виявлено. У протоколах ХІХ сесії від 18.01.2005 року виявлено п`ять рішень, в яких рішення про уточнення площ приватизованих земельних ділянок не виявлено.

В копії технічної документації по видачі Державного акту на право приватної власності на землю для ведення особистого селянського господарства площею 0.8128 га гр. ОСОБА_6 , доданої до матеріалів справи, міститься витяг з рішення Зарічанської сільської ради №19-23 від 12.07.2005 року, який за своїм змістом не відповідає змісту витягу з рішення сесії Зарічанської сільської ради №19-23 від 12.07.2005 року, наданого Зарічанською сільською радою. Якщо в примірнику витягу з рішення №19-23 від 12.07.2005 року, наданого сільською радою вказано, що зміни щодо передачі земельної ділянки розміром 0.8128 га у власність ОСОБА_6 вносяться в рішення Зарічанської сільської ради від 22.12.1993 року № 47, то у витягу з цього ж рішення №19-23 від 12.07.2005 року, який міститься в матеріалах технічної документації по видачі Державного акту, вказано, що такі зміни вже вносяться в рішення №7 від 14.03.1998 року.

Відповідно до листа від 26.02.2016 року за №04-04/27 на адвокатський запит, архівний відділ Корсунь-Шевченківської РДА повідомив, що рішення Зарічанської сільської ради №7 від 14.03.1998 року не виявлено і у березні 1998 року сесія Зарічанської сільської ради взагалі не проводилася, і що у 1998 було проведено всього три сесії - січень, квітень-травень.

Відповідно до архівного витягу з рішення Зарічанської сільської ради №22-3 від 12.07.2005 року «Про уточнення площ приватизованих земельних ділянок», наданого архівним відділом Корсунь-Шевченківської РДА 12.02.2016 року за №04-04/21, сесія Зарічанської сільської ради вирішила:« …60. Затвердити технічну документацію по підготовці державного акту на право власності на землю площею 0.8128 га для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_6 розташовану в межах Зарічанської сільської ради. 60.1 Внести зміни в рішення Зарічанської сільської ради від 22.12.1993 року №47 а саме: «передати безкоштовно у власність гр. ОСОБА_6 землю для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0.8128 га розташовану в межах Зарічанської сільської ради».

Тобто, зазначеними пунктами вказаного рішення вносяться зміни в рішення Зарічанської сільської ради від 22.12.1993 року № 47 щодо передачі у власність ОСОБА_6 земельної ділянки розміром 0,8128 га для ведення особистого селянського господарства. Однак, як було зазначено вище, згідно відповіді архівного відділу Корсунь-Шевченківської РДА в рішенні №47 від 22.12.1993 року відомостей про ОСОБА_6 не виявлено. Цим рішенням були вирішені подані на виконком заяви від жителів с. Заріччя та с. Склименець по приватизації землі, зокрема, за АДРЕСА_4 значиться мати позивача ОСОБА_8 - 0.60 га, а за №47 значиться мати (баба) відповідачки, ОСОБА_19 - 0.57 га. Отже, ОСОБА_6 цим рішенням земельна ділянка у приватну власність не передавалася.

Щодо технічної документації по видачі Державного акту на право приватної власності на землю для ведення особистого селянського господарства площею 0.8128 га гр. ОСОБА_6 , то з заявою на її виготовлення ОСОБА_20 звернулася до начальника Корсунь-Шевченківського районного центру державного земельного кадастру 20.01.2007 року, а затверджена вона була спірними рішеннями Зарічанської сільської ради за два роки до звернення ОСОБА_6 з заявою, в липні 2005 року. Крім того, Державний акт на право власності на земельну ділянку 0,8128 га розташовану в с. Заріччя Корсунь-Шевченківського району, відповідачу ОСОБА_6 видано 03.04.2007 року, а технічне завдання на його розробку затверджено в.о. начальника відділу земельних ресурсів Корсунь-Шевченківського району 04.06.2007 року, тобто, через два місяці, чого бути не може.

Мотивувальна частина

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Перевіривши доводиапеляційної скарги,Черкаський апеляційнийсуд дійшоввисновку,що апеляційна скаргапредставника ОСОБА_2 адвокатаКучерЮліїВікторівнине підлягає до задоволення.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьоюстатті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другоїстатті 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятоюстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до п. 4 та 5Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, норми цьогокодексузастосовуються до правовідносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто з 01.01.2004 року. Пленум Верховного Суду України в абз. 3 п. 1 постанови від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах по спадкування» роз`яснив, що у разі відкриття спадщини до 01.01.2004 року застосуванню підлягає чинне на той час законодавство, зокремаЦивільний кодекс Української РСР(далі -ЦК УРСР), якщо строк на її прийняття закінчився до 01.01.2004 року.

Згідно з приписами ст. ст.525,526,549 ЦК УРСР, в редакції чинній на час прийняття спадщини позивачем, часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наведених в п. 6постанови від 22.12.1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», до правовідносин, що виникли до прийняття 15.04.1991 року Закону України «Про власність», застосовується чинне на той час законодавство.

Відповідно до роз`яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 року, при вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України, чинного на час виникнення права власності, та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із п. 5Прикінцевих та перехідних положень ЦК.

Згідно з ч. 5 ст. 20 ЗК Української РСР 1963 року, право землекористування громадян, які проживають у сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад депутатів трудящих.

Відповідно до ст. 13 Закону Української РСР «Про сільську раду депутатів трудящих Української РСР» від 02.07.1968 року з наступними змінами, на вказані ради було покладено обов`язок здійснення обліку населення та ведення за встановленими формами погосподарських книг.

Спеціальними нормативними актами, які визначали порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах, були Вказівки по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13.04.1979 року № 112/5, а згодом Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 12.05.1985 року № 5-24/26 та Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені постановою Державного комітету статистики СРСР від 25.05.1990 року № 69 які були замінені Інструкцією ведення погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженихнаказом Міністерства статистики України від 22.02.1995 року № 48.

За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

Таким чином, записи у погосподарських книгах, визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності на житлові споруди.

На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11.03.1985 року № 105у 1985 - 1988 роках сільськими, селищними, районними Радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних Рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі № 1640/2594/18 (адміністративне провадження № К/9901/67463/18), системний аналіз норм статей22,116,118 Земельного кодексу Українидає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме: 1) подання зацікавленою особою клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписівстатті 186-1 Земельного кодексу України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання зацікавленою особою погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

За змістомстатті 118 ЗК України, завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є саме затвердження проекту землеустрою та передача (надання) земельної ділянки у власність. (постанова Верховного Суду від 01.07.2022 року у справі № 700/309/20, провадження № 61-11769св21).

Згіднозі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно дорішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року №7-рп/2009(справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції, встановлюючи обставини по справі, взяв до уваги вищезазначені факти та, в сукупності з наданими сторонами доказами, оцінив їх під час постановлення своїх висновків.

Як вірно вказав районний суд, спірне домоволодіння та приватизована земельна ділянка рахувалися і рахуються згідно з даними погосподарських книг по Зарічанській сільській раді за померлою ОСОБА_8 , що проживала по АДРЕСА_1 . Інших даних та доказів, які б вказували та підтверджували, що сім`я покійних ОСОБА_10 та ОСОБА_8 у с. Заріччя Корсунь-Шевченківського району Черкаської області мали інше домоволодіння, за іншою адресою, як на те посилалася сторона відповідача ОСОБА_6 ОСОБА_2 , остання не надала та судом здобуто не було.

Враховуючи встановлені обставини, виходячи з аналізу вище наведених норм закону та підзаконних актів, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що спадкодавці ОСОБА_8 , на день її смерті, на праві приватної власності, зареєстрованому в установленому законом порядку, належав житловий будинок з надвірними будівлями, розташований по АДРЕСА_1 . Позивач є спадкоємцем за законом, спадщину прийняв в порядкуст. 549 ЦК УРСР, фактично вступивши в управління спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, а тому позов в цій частині підлягає до задоволення.

Також, щодо позовних вимог в частині визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування та Державного акту на право власності на земельну ділянку, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що за встановлених обставин, а саме: наявності двох редакцій рішення Зарічанської сільської ради № 19-23 від 12.07.2005 року «Про уточнення площ приватизованих земельних ділянок», які за своїм змістом різняться щодо прийнятих радою рішень та несуть недостовірну інформацію щодо технічної документації, вони не можуть породжувати для сторін юридичних наслідків і їх, в цій частині, необхідно визнати недійсними.

Так, рішення Зарічанської сільської ради № 22-3 від 12.07.2005 року «Про уточнення площ приватизованих земельних ділянок», яке несе недостовірну інформацію в частині затвердження технічної документації по підготовці державного акту та вносить зміни в рішення Зарічанської сільської ради від 22.12.1993 року № 47 щодо особи ОСОБА_6 , про яку в ньому раніше не йшлося, слід визнати недійсним.

Рішення Зарічанської сільської ради №7 від 14.03.1998 року «Про надання у приватну власність земельної(их) ділянки(ок) для ведення особистого селянського господарства, копія якого знаходиться в єдиному примірнику в технічній документації по підготовці державного акту ОСОБА_6 та за встановлених обставин, взагалі не приймалося Зарічанською сільською радою з цього питання, слід визнати недійсним.

Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №131866, виданий на ім`я ОСОБА_6 слід визнати недійсним як такий, що виготовлений на недостовірній технічній документації та виданий на підставі недійсних рішень сільської ради.

При вирішенні даного спору, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що позивачем доведено належними доказами те, що присадибна, саме присадибна ділянка біля домоволодіння спадкодавиці позивача ОСОБА_8 по АДРЕСА_2 , на день її смерті становила 0.20 га (0.15 га виділені для забудови + 0.05 га «доділені» до присадибної земельної ділянки за рішенням загальних зборів колгоспників колгоспу «Родина» Корсунь-Шевченківського району Черкаської області від 02.06.1988 року), а стороною відповідача ОСОБА_6 ОСОБА_2 доведено належними доказами те, що присадибна, саме присадибна ділянка біля їх домоволодіння по АДРЕСА_2 становила 0.54 га, яка була виділена під будівництво будинку ОСОБА_19 .

Щодо подальшого виділення сільською радою спадкодавиці позивача ОСОБА_8 та ОСОБА_19 - спадкодавиці відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , земельних ділянок після відведення земельних ділянок під забудову, то із-за некоректності ухвалених сільською радою рішень, без визначення меж земельних ділянок на місцевості та обмеженням лише записом в погосподарській книзі, суд першої інстанції вірно вказав, що на підставі наданих сторонами доказів, немає достатніх підстав прийти до висновку, що виділені спадкодавцям сторін в різний час земельні ділянки, що рахувалися за їх домогосподарствами, безпосередньо знаходилися одним масивом саме біля цих домогосподарств за вказаними адресами, а не складалися з декількох окремих земельних ділянок, які знаходилися в різних місцях.

Згідно з абрисом земельної ділянки ОСОБА_19 і земельної ділянки ОСОБА_8 , які межують між собою та абриса земельної ділянки, що належить ОСОБА_6 на підставі Державного акту, остання повністю поглинає обидві земельні ділянки та має такі ж зовнішні межі з такою ж довжиною окремо взятої межі як і поглинені земельні ділянки, а площа земельної ділянки що належить ОСОБА_6 - 0,8128га, майже співпадає з сумою площ вищезазначених земельних ділянок ОСОБА_8 та ОСОБА_21 (0.20га +0.54га =0.74га).

Зазначене дає підстави вважати, що саме таких розмірів (0.20 га та 0.54 га) присадибні ділянки, які знаходяться по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_2 були передані у приватну власність ОСОБА_8 та ОСОБА_19 згідно з рішенням виконавчого комітету Зарічанської сільської ради №47 від 22.12.1993 року та ввійшли в загальну кількість приватизованої землі ОСОБА_8 - 0.60 га та ОСОБА_19 -0.57 га.

Щодо прохання сторони відповідачів ОСОБА_6 ОСОБА_2 та їх представника про застосування строків позовної давності при вирішенні спору в частині вимог позивача про визнання недійсними рішень Зарічанської сільської ради та Державного акту, то суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що, виходячи з встановлених в судовому засіданні обставин справи, не вбачає підстав для їх застосування та вважає, що позивач ОСОБА_1 , дійсно, про порушення своїх прав в цій частині, дізнався саме при розгляді справи Корсунь-Шевченківським районним судом за його позовом про визнання права власності на спадковий будинок, коли 23.12.2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду з клопотанням про залучення її до участі у справі. Саме на ці обставини посилався позивач та вони підтверджуються його подальшою активною поведінкою щодо захисту порушених прав шляхом, спочатку подання додаткової заяви, а після відмови судом першої щодо його прийняттяшляхом подачі окремого позову. Будь-яких доказів, які б спростовували пояснення позивача, надано не було.

Такі висновки суду першої інстанції ґрунтуються на матеріалах справи і відповідають вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів про фактичне прийняття спадщини шляхом вступу в управління спадковим майном після смерті ОСОБА_8 в шестимісячний строк, тобто всупереч нормам ЦПК України, суд першої інстанції визнав доведеними ті обставини, які насправді доведеними не були і докази на підтвердження яких в матеріалах справи відсутні, є помилковими.

Оскільки, як вбачається з матеріалів справи, спадщина після смерті ОСОБА_8 відкрилася у жовтні 1998 року, тобто під час дії Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК Української РСР), а тому положення саме цього Кодексу підлягають застосуванню при вирішенні питання про спадкування спірного майна.

Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Статтею 548 ЦК УРСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 549 ЦК УРСР спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння майном.

Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 року № 4, якщо позивач вступив в управління та володіння спадковим майном або його частиною, суд з цих підстав вирішує питання про визнання права на спадкове майно.

Згідно з пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 14 червня 1994 року № 18/5, яка була зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 липня 1994 року за № 152/361, та була чинна до 03 березня 2004 року, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (стаття 549 ЦК УРСР). Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу або квитанції про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Зазначене кореспондується з пунктами 3.3, 3.4 розділу 1 Методичних рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, пов`язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя від 29 січня 2009 року, якими визначено, що ЦК УРСР 1963 року передбачав фактичне прийняття спадщини. Відповідно до статті 549 ЦК УРСР спадщина вважалася прийнятою, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК УРСР прийняття спадщини могло підтверджуватися діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать, що в шестимісячний строк з часу відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном.

Також, доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців правовстановлюючих документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього.

Відповідно до п. 4 та 5Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, норми цьогокодексузастосовуються до правовідносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто з 01.01.2004 року. Пленум Верховного Суду України в абз. 3 п. 1 постанови від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах по спадкування» роз`яснив, що у разі відкриття спадщини до 01.01.2004 року застосуванню підлягає чинне на той час законодавство, зокремаЦивільний кодекс Української РСР(далі -ЦК УРСР), якщо строк на її прийняття закінчився до 01.01.2004 року.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач прийняв спадщину в порядку ст. 549 ЦК УРСР, фактично вступивши в управління спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Обставини, встановлені судом першої інстанції щодо фактичного вступу позивача в управління спадковим майном оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, та правильно застосував норми матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини щодо вступу позивача в управління спадковим майном.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі №715/2172/17 (провадження №61-1563св22).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Крім того, наведені у апеляційній скарзі доводи зводяться лише до незгоди з висновком суду першої інстанції щодо їх оцінки.

Суд першої інстанції правильно визначився з правовідносинами, що виникли в даному випадку та застосував закон, що їх регулює. За наслідком апеляційного перегляду порушень матеріального чи процесуального закону судом першої інстанції не встановлено.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі судове рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвокатаКучерЮліїВікторівнизалишити без задоволення.

Рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 19 серпня 2024 року, залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови виготовлено 09 грудня 2024 року.

Головуючий: О.М. Новіков

Судді : О.В. Карпенко

Л.І. Василенко