Постанова

від 04.12.2024 по справі 906/430/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року Справа № 906/430/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В. , суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 04.09.2024 у справі №906/430/24 (суддя Машевська О.П., повний текст складено 16.09.2024)

за позовом фізичної особи ОСОБА_1

до Приватного підприємства "Приватна агрофірма "ЛАН"

про визнання незаконним наказу від 01.12.2023 про припинення повноважень директора

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився;

відповідача - Карпішин С.В.;

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Господарського суду Житомирської області із позовом до Приватного підприємства "Приватна агрофірма "ЛАН" (далі - відповідач, ПП "ПАФ "ЛАН") про визнання незаконним наказу від 01.12.2023 про припинення повноважень директора ОСОБА_1 з 30.11.2023 на підставі рішення загальних зборів власників ПП "ПАФ "ЛАН", оформленого протоколом № 30/11-23-1 від 30.11.2023, а також про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ПП "ПАФ "ЛАН" на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України з 30.11.2023.

В обґрунтування підстав поданого позову позивач посилається на те, що наказ від 01.12.2023 винесений у період його тимчасової непрацездатності, тому вважає незаконним його звільнення на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Позивач доводить порушення його прав як власника ПП ПАФ "ЛАН" на участь у загальних зборах та зазначає, що: ОСОБА_2 не набув права власника на частку у статутному капіталі у розмірі 60 %, тому не набув права володіти 60 % голосів під час прийняття рішення на загальних зборах ПП ПАФ "ЛАН"; позивача станом на 09.01.2024 не було повідомлено ОСОБА_2 у будь-який спосіб про ухвалене протокольне рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ПП ПАФ "ЛАН" та не повідомлено про підстави звільнення директора; позивач станом на 09.01.2024 не був ознайомлений під підпис ОСОБА_2 з протоколом № 30/11-23-1 загальних зборів учасників ПП ПАФ "ЛАН" від 30.11.2023; позивачу станом на 09.01.2024 та 16.01.2024 не було видано трудової книжки з записами про дату та підстави його звільнення з посади директора; ОСОБА_2 не було повідомлено у строки, визначені у Законі України "Про господарські товариства" у будь-який спосіб ОСОБА_1 про проведення зборів 27.12.2023 та складання протоколу № 27/12 загальних зборів власників ПП ПАФ "ЛАН" від 27.12.2023; загальні збори 27.12.2023 проведені з порушенням Закону України "Про господарські товариства", а Позивач, як власник товариства, не був повідомлений про проведення зборів не менше ніж за 30 днів до їх проведення; під час проведення зборів ОСОБА_2 була відома причина неприбуття 30.11.2023 на збори позивача і дана причина є поважною; загальні збори 30.11.2023 проведені з порушенням Закону України "Про господарські товариства", позивачу, як власнику товариства, не була надана можливість ознайомитися з документами, внесеними до порядку денного за 7 днів до початку проведення зборів.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 04.09.2024 в позові відмовлено.

Суд першої інстанції, за результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні, із наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

До Північно - західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 04.09.2024 у справі №906/430/24, в якій позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:

- директор ПП ПАФ "ЛАН" ОСОБА_2. під час видачі наказу від 01.12.2023 діяв з грубим порушенням п. 5.2 статуту відповідача, з перевищенням наданих йому повноважень, оскільки не мав права на видачу такого наказу, як директор підприємства; директор ПП ПАФ "ЛАН" ОСОБА_2. діяв всупереч рішенню загальних зборів власників, оформленого протоколом № 30/11-23-1 від 30.11.2023;

- існування у суду чи навіть у самої особи будь-яких сумнівів щодо ефективності обраного нею способу захисту порушеного права чи обрання позивачем, на думку суду чи інших учасників справи, неефективного способу захисту порушеного права не є підставою для невикористання особою цього способу захисту.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи у складі головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г., суддя Мельник О.В.

Листом від 10.10.2024 матеріали справи витребувано з Господарського суду Житомирської області.

22.10.2024 до суду надійшли матеріали справи.

Розпорядженням керівника апарату суду від 28.10.2024 у зв`язку із перебуванням у відпустці судді - учасника колегії суддів Петухова М.Г, відповідно до ст. 32 ГПК України, ст. 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 9.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді - учасника колегії суддів.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 28.10.2024 визначено колегію суддів для розгляду справи у складі головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В., суддя Гудак А.В.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 04.09.2024 у справі № 906/430/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 04.12.2024 о 14:30 год.

ПП ПАФ "ЛАН" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін; стягнути з позивача на користь відповідача 20 000 грн витрат на правничу допомогу. Відповідач зазначає наступне:

- ОСОБА_1 ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі не вказує, які його права порушено у зв`язку з вказівкою в протоколі загальних зборів № 30/11-23-1 від 30.11.2023 підстави звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України, а в наказі від 01.12.2023 підстави його звільнення за п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю; обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент звернення до суду, в іншому випадку у позові слід відмовити;

- відповідач звертає увагу на постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 у справі № 906/85/24 за позовом ОСОБА_1 до ПП ПАФ "ЛАН" про скасування рішення загальних зборів, в якій вказано, що зазначення в рішенні вищого органу управління підприємства, як підстави звільнення п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, не є обов`язковим, оскільки це є правом загальних зборів власників підприємства і зазначення невірного п. ч. 1 ст. 41 КЗпП України не можуть бути підставою для скасування такого рішення;

- таким чином, доки рішення прийняте на загальних зборах про припинення повноважень позивача як директора ПП ПАФ "ЛАН" є законним і наказ, виданий на підставі даного рішення про припинення повноважень позивача є законним;

- обраний позивачем спосіб захисту в частині вимоги про визнання незаконним наказу від 01.12.2023 ПП ПАФ "ЛАН" про припинення повноважень директора, відповідно до якого позивача було звільнено з посади директора ПП ПАФ "ЛАН" є неефективним способом захисту, що є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.

Представник ОСОБА_1 надіслав до суду клопотання про розгляд справи без його участі (участі позивача); доводи апеляційної скарги підтримує.

Представник відповідача в судовому засіданні 04.12.2024 заперечив доводи апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Позивач (його представник) не забезпечили свою явку в судове засідання.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась, беручи до уваги клопотання представника позивача про розгляд справи без його участі (участі позивача), колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, заслухавши в судовому засіданні представника відповідача, зазначає наступне.

Як встановлено апеляційним судом, рішенням зборів засновників ПП "ПАФ "ЛАН", яке оформлене протоколом від 23.02.2003 № 2 вирішено призначити директором ПП "ПАФ "ЛАН" ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 59).

Згідно наказу ПП "ПАФ "ЛАН" від 23.02.2003 № 3а, ОСОБА_1 визначено директором ПП "ПАФ "ЛАН" (т. 1, а. с. 59).

Рішенням зборів учасників ПП "ПАФ "ЛАН", яке оформлене протоколом від 01.02.2008 № 2 вирішено: включити до складу засновників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ; затвердити статутний фонд в розмірі 1 500 000 грн, частка кожного засновника складає 500 000 грн, що становить 1/3 статутного фонду підприємства (т. 1, а. с. 60).

Рішенням зборів учасників ПП "ПАФ "ЛАН" від 10.03.2009 вирішено: затвердити статутний фонд на 2009 рік в розмірі 4 200 000 грн, де частка кожного засновника складає 1 400 000 грн, що складає 1/3 статутного фонду підприємства (т. 1, а. с. 60).

Рішенням зборів учасників ПП "ПАФ "ЛАН" від 10.05.2010 вирішено затвердити статутний фонд на 2010 рік в розмірі 7 500 000 грн, де частка кожного засновника складає 2 500 000 грн, що складає 1/3 статутного фонду підприємства (т. 1, а. с. 61).

Рішенням зборів учасників ПП "ПАФ "ЛАН", яке оформлене протоколом від 10.05.2010 № 2 вирішено: збільшити розмір статутного капіталу на 6 000 000 грн до розміру 7 500 000 грн за рахунок збільшення частки ОСОБА_1 на 2 000 000 грн, ОСОБА_3 на 2 000 000 грн, ОСОБА_2 на 2 000 000 грн (т. 1, а. с. 61). Вказаним рішенням засновники також перерозподілили свої частки таким чином: ОСОБА_1 - 2 500 000 грн, що складає 1/3 статутного фонду підприємства; ОСОБА_3 - 2 500 000 грн, що складає 1/3 статутного фонду підприємства; ОСОБА_2 - 2 500 000 грн, що складає 1/3 статутного фонду підприємства. В даному протоколі також зазначено, що попередній статутний капітал у розмірі 1 500 000 грн сформований повністю.

На підставі рішення зборів засновників від 10.05.2020 внесено зміни до статуту ПП "ПАФ "ЛАН", а саме до п. 4.5.1 статуту розділ 4 "Майно підприємства" викладено у редакції: 4.5.1 статутний фонд створюється для забезпечення фінансово-господарської діяльності підприємства в розмірі 7 500 000 грн.

Частки засновників у статутному фонді підприємства розподіляються наступним чином: ОСОБА_1 - 2 500 000 грн, що складає 1/3 статутного фонду підприємства; ОСОБА_3 - 2 500 000 грн, що складає 1/3 статутного фонду підприємства; ОСОБА_2 - 2 500 000 грн, що складає 1/3 статутного фонду підприємства. Статутний капітал має бути повністю сплачений протягом року з моменту державної реєстрації його збільшення (т. 1, а. с. 62).

Рішенням загальних зборів власників ПП "ПАФ "ЛАН", яке оформлене протоколом від 30.08.2017, затверджено перерозподіл часток: ОСОБА_2 - розмір внеску 4 500 000 грн, розмір частки 60 %, кількість голосів - 60; ОСОБА_1 - розмір внеску 3 000 000 грн, розмір частки 40%, кількість голосів - 40. В даному протоколі також вказано, що статутний капітал сформовано до моменту державної реєстрації нової редакції статуту підприємства (т. 1, а. с. 63).

Рішенням загальних зборів власників ПП "ПАФ "ЛАН", яке оформлене протоколом від 16.06.2021 № 1, серед іншого, внесено зміни до статуту підприємства (т. 1, а. с. 64).

15.03.2023 учасник (засновник) ОСОБА_2 звернувся до директора ПП "ПАФ "ЛАН" ОСОБА_1 з вимогою скликати загальні збори з орієнтовним порядком денним у найкоротший термін, про що його повідомити за наданими реквізитами (т. 1, а. с. 113).

Дана вимога залишена без виконання ОСОБА_1

14.06.2023 учасник (засновник) ОСОБА_2 повідомив учасника (засновника) ОСОБА_1 та директора ПП "ПАФ "ЛАН" про ініціювання скликання загальних зборів 25.07.2023 о 10:00 год. в приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 114).

25.07.2023 відбулись загальні зборів учасників ПП "ПАФ "ЛАН" за участю учасників (засновників) ОСОБА_2 (60 % статутного капіталу) та ОСОБА_1 (40 % статутного капіталу) (т.1, а. с. 64).

Згідно протоколу загальних зборів ПП "ПАФ "ЛАН" від 25.07.2023 № 25/07-23-1 на порядок денний були винесені такі питання: 1) розгляд звіту керівника зі підсумками роботи підприємства протягом 2020-2022 років; 2) прийняття рішення про розподіл чистого прибутку підприємства; 3) прийняття рішення про виплату дивідендів та їх розмір; 4) прийняття рішення про зміну керівника (директора) підприємства; 5) прийняття рішення про зміну адреси (місцезнаходження) підприємства; 6) затвердження результатів поділу майна підприємства між учасниками; 7) у разі надходження, розгляд заяви учасника ОСОБА_2 про вихід зі складу учасників підприємства.

За результатами проведення загальних зборів власників ПП "ПАФ "ЛАН" 25.07.2023 було вирішено: у зв`язку із знаходженням на лікуванні учасника ОСОБА_1 оголосити перерву в роботі загальних зборів до 30.11.2023; після оголошення перерви продовжити роботу загальних зборів 30.11.2023, які провести за адресою АДРЕСА_1 .

30.11.2023 було продовжено проведення загальних зборів ПП "ПАФ "ЛАН" за участю учасника (засновника) ОСОБА_2 (60 % статутного капіталу), рішення яких оформлено протоколом № 30/11-23-1 згідно порядку денного, який був винесено на загальні збори 25.07.2023 (т.1, а. с. 81-82).

За результатами проведених загальних зборів власників ПП "ПАФ "ЛАН" за участю учасника (засновника) ОСОБА_2 (60 % статутного капіталу) 30.11.2023 було вирішено, зокрема звільнити ОСОБА_1 з посади директора ПП "ПАФ "ЛАН" з 30.11.2023 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків; призначити ОСОБА_2 з 01.12.2023 директором ПП "ПАФ "ЛАН".

Згідно наказу від 01.12.2023 "Про припинення повноважень та звільнення" на підставі рішення, оформленого протоколом № 30/11-23-1 від 30.11.2023 загальних зборів власників ПП "ПАФ "ЛАН", вважати повноваження директора підприємства ОСОБА_1 припиненими з 30.11.2023 та звільнити директора на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП в зв`язку з припиненням повноважень (т. 1, а. с. 201).

Листом від 05.01.2024 за підписом директора ПП "ПАФ "ЛАН" ОСОБА_2 повідомлено засновнику (учаснику) ОСОБА_1 про надіслання копії наказу від 01.12.2023, про неможливість внесення запису про звільнення до трудової книжки у зв`язку з її відсутністю на підприємстві та неможливість перерахування вихідної допомоги при звільненні (т. 1, а. с. 38). Копію наказу від 01.12.2023 отримано ОСОБА_1 16.01.2024 (т. 1, а. с. 40-42).

Листом від 19.01.2024 засновник (учасник) ОСОБА_1 повідомив засновника (учасника) та директора ПП "ПАФ "ЛАН" ОСОБА_2 про те, що з наказом від 01.12.2023 ознайомився фактично 16.01.2024 і до цієї дати не знав про його існування. Тоді як 28.11.2023 був госпіталізований на стаціонарне лікування до КП "Лікарня № 2 ім. В.П. Павлусенка", на якому перебував у період з 28.11.2023 до 11.12.2023, що підтверджується листком непрацездатності серії АЛЕ № 483778 від 11.12.2023. Про перебування на стаціонарному лікуванні було повідомлено у месенджері, тому про цю обставину ОСОБА_2 був проінформований. У період з 12.12.2023 по 25.12.2023 лікування було продовжено, що підтверджується листком непрацездатності серії № 10079702-2018915892-1 та відео файлом від 29.12.2023 (т. 1, а. с. 43).

Згідно відомостями витягу з ЄДР № 225834206436 від 09.01.2024 проведено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу ПП "ПАФ "ЛАН": 14.12.2023 - зміна керівника юридичної особи; 29.12.2023 - зміна фізичних осіб, яка мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності (т. 1, а. с. 72-76).

Згідно з відомостями витягу з ЄДР № 69090920811 від 22.01.2024 про юридичну особу ПП "ПАФ "ЛАН" з 01.12.2023 керівником є ОСОБА_2 ( т. 1, а. с. 221).

Згідно з відомостями витягу з ЄДР № 33919889 від 24.10.2024 про юридичну особу ПП "ПАФ "ЛАН" з 30.08.2024 керівником є Яремчук М.П .

Предметом позову у справі є вимоги ОСОБА_1 до ПП "ПАФ "ЛАН" про визнання незаконним наказу від 01.12.2023 про припинення повноважень директора ОСОБА_1 з 30.11.2023, який виданий на підставі рішення загальних зборів власників ПП "ПАФ "ЛАН", яке оформлене протоколом № 30/11-23-1 від 30.11.2023 та згідно ст. 99 ЦК України, за яким позивача звільнено з посади директора ПП "ПАФ "ЛАН" на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Щодо юрисдикції суду, то суд зазначає наступне.

До юрисдикції господарського суду Велика Палата Верховного Суду віднесла спори щодо законності відсторонення члена виконавчого органу товариства від виконання його повноважень та/або припинення таких повноважень уповноваженим органом за частиною третьою статті 99 ЦК України (постанови від 28.11.2018 N 562/304/17, від 10.04.2019 у справі N 510/456/17, від 10.09.2019 у справі N 921/36/18, від 08.11.2019 у справі N 667/1/16, від 04.02.2020 у справі N 915/540/16, від 19.02.2020 у справі N 361/17/15-ц).

01.06.2014 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" від 13.05.2014, відповідно до підпункту 1 пункту 1 якого частину першу статті 41 КЗпП України доповнено пунктом 5 такого змісту "5) припинення повноважень посадових осіб". Згідно з пояснювальною запискою до проекту вказаного Закону передбачення такої підстави розірвання трудового договору забезпечить "можливість розірвання трудового договору без наведення підстав при припиненні повноважень посадових осіб", а в якості компенсації для захисту інтересів останніх - мінімальний розмір вихідної допомоги у розмірі середньої заробітної плати за шість місяців.

З огляду на вказане під час розгляду спору щодо розірвання трудового договору (контракту) за пунктом 5 статті 41 КЗпП України матиме значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством й установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення. Тому апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що для визначення юрисдикції суду для розгляду ініційованого звільненим з посади керівником юридичної особи (її виконавчого органу) спору з цією юридичною особою, її власником (органом, уповноваженим здійснювати від імені власника управління такою особою) про законність звільнення цього керівника (припинення його повноважень або усунення від посади), слід враховувати таке:

- за правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України (припинення повноважень за ч. 3 ст. 99 ЦК України);

- до юрисдикції господарського суду належать спори, в яких позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за ч. 3 ст. 99 ЦК України, п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, оскаржує законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого припинення повноважень (звільнення). До 28.03.2014, коли відповідно до пп. 1 п. 3 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 10.10.2013 набрала чинності нова редакція п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України, юрисдикція господарського суду поширювалася на вищевказані спори за участю господарських товариств, а з 28.03.2014 - за участю будь-яких юридичних осіб.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач оскаржує наказ ПП "ПАФ "ЛАН" від 01.12.2023 про припинення повноважень директора ОСОБА_1 , за яким його звільнено з посади директора ПП "ПАФ "ЛАН" на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

З огляду на те, що позивач оскаржує його звільнення з посади директора згідно п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, спір належить розглядати за правилами господарського судочинства.

Щодо суті спору.

Згідно ч. 1 ст. 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства (ч. 1 ст. 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Зміст положень ч. 3 ст. 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством.

Тобто, припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до ч. 3 ст. 99 ЦК Кодексу України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління.

За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні в даному випадку можлива шляхом прийняття компетентним органом (загальними зборами) рішення про усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу.

Рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.

Колегія суддів приймає до уваги те, що ОСОБА_1 звертався до суду із позовом до ПП "ПАФ "Лан", зокрема із вимогою про визнання недійсним (незаконним) рішення загальних зборів засновників ПП "ПАФ "Лан" від 30.11.2023 про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ПП ПАФ "Лан" з 30.11.2023 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, та про призначення ОСОБА_2 з 01.12.2023 директором ПП "ПАФ "Лан", яке оформлене протоколом № 30/11-23-1 від 30.11.2023.

Так, рішенням Господарського суду Житомирської області від 27.06.2024, яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 у справі №906/85/24 в задоволенні позову відмовлено. Дане судове рішення набрало законної сили.

В межах розгляду справи № 906/85/24 суд встановив наступне: "право на припинення повноважень одноосібного виконавчого органу (директора) реалізовано загальними зборами ПП "ПАФ "Лан" (шляхом прийняття рішення учасником, який володіє 60 % частки підприємства) в порядку, передбаченому п. 5.1, 5.2, 5.8 статуту та з дотриманням процедури передбаченої Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та за відсутності в статуті підприємства визначених підстав для усунення директора, з огляду на те, що це є безумовне право вищого органу управління підприємства, яке передбачено ч. 3 ст. 99 ЦК України, то позовна вимога ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ПП "ПАФ "Лан", оформленого протоколом № 30/11-23-1 від 30.11.2023 не підлягає задоволенню.

При цьому, зазначення в рішенні вищого органу управління підприємства, як підстави звільнення п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, не є обов`язковим, оскільки це є правом загальних зборів власників підприємства і зазначення невірного пункту ч. 1 ст. 41 КЗпП України не можуть бути підставою для скасування такого рішення".

Колегія суддів зазначає, що згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що у справі № 906/85/24 не було встановлено підстав для визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ПП "ПАФ "Лан", яке оформлене протоколом № 30/11-23-1 від 30.11.2023 про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ПП ПАФ "Лан", а обставини встановлені у даній справі в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України є преюдиційними та не доказуються при розгляді даної справи № 906/430/24. Дане рішення загальних зборів є чинним та не визнане недійсним у встановленому порядку.

В той же час, колегія суддів приймає до уваги те, що згідно п. 5.1. статуту відповідача, вищим органом управління підприємства є загальні збори власників, які ухвалюють рішення з будь-яких питань діяльності підприємства. Волевиявлення оформляються відповідним рішенням (протоколом) і є обов`язковим для виконання виконавчим органом та всіма посадовими особами підприємства, якщо воно не суперечить статуту та чинному законодавству України.

У п. 5.2. статуту відповідача визначено, що до виключної компетенції загальних зборів належать, зокрема, призначення та звільнення з посади виконавчого директора підприємства.

Згідно п. 5.4. статуту вказано, що управління поточною діяльністю підприємства здійснюється виконавчим органом - директором підприємства, який призначається загальними зборами.

У п. 5.8. статуту зазначено, що директор не має права приймати рішення, що призведуть до погіршення діяльності підприємства (збитків і т. ін).

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що рішення загальних зборів учасників ПП "ПАФ "Лан", яке оформлене протоколом № 30/11-23-1 від 30.11.2023 є по суті рішенням вищого органу управління про припинення повноважень ОСОБА_1 , як директора ПП "ПАФ "Лан". Дане рішення загальних зборів є чинним та не визнане недійсним у встановленому порядку; законність рішення загальних зборів встановлена при розгляді справи № 906/85/24.

На виконання вказаного рішення загальних зборів учасників ПП "ПАФ "Лан", яке оформлене протоколом № 30/11-23-1 від 30.11.2023 з посиланням на ст. 99 ЦК України, відповідачем видано наказ від 01.12.2023, яким звільнено ОСОБА_1 з посади директора ПП ПАФ "Лан" з 30.11.2023 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що згідно з п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб.

Тобто, підставою для розірвання договору згідно із зазначеною нормою є рішення власника в особі його вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників. Тому для звільнення за вказаною нормою мають бути присутні обставини: звільнений працівник повинен бути посадовою особою товариства та повинно заздалегідь відбутись припинення його повноважень (рішення органу управління юридичної особи).

Тлумачення наведених вище норм права дає підстави для висновку, що основними критеріями при визначенні кола посадових осіб, до яких може бути застосована ця норма, є, по-перше, належність конкретної посади до органу управління (керівного, виконавчого, наглядового тощо) юридичної особи, в тому числі закріплення статусу посадової особи в статуті, й, по-друге, передбачена законодавством чи статутом процедура припинення повноважень такої посадової особи за рішенням власника, адже наявність юридичного факту - припинення повноваження посадової особи за рішенням власника в особі відповідного органу управління, повинно передувати звільненню на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Вказане підтверджується правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18, від 13.10.2020 у справі № 683/351/16-ц, від 12.01.2021 у справі № 127/21764/17, від 23.02.2021 у справі № 753/17776/19). Також аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2023 у справі № 766/23789/19 та Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №319/151/19.

Передбачена п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України підстава розірвання трудового договору не передбачає необхідності попереднього повідомлення про звільнення, з`ясування вини працівника, доцільності та причини звільнення, врахування попередньої роботи та інших позитивних результатів. При цьому умовою для звільнення працівника, який є посадовою особою, за цією статтею КЗпП України є припинення повноважень цієї посадової особи, яке має відбуватися відповідно до законодавства та передувати звільненню, оскільки поняття "припинення повноважень" не є тотожним поняттю "звільнення".

За загальним правилом керівник товариства у разі припинення своїх повноважень за рішенням загальних зборів не може обґрунтовувати наявність процедурних порушень, допущених при їх складанні чи проведенні, крім випадків, якщо сторони безпосередньо обумовили застосування певних додаткових процедур звільнення директора у трудовому договорі (контракті) та/або якщо це прямо передбачено статутом, внутрішніми (локальними) документами товариства (наприклад, право директора надати пояснення загальним зборам).

Здійснення компетентним органом господарюючого суб`єкта права на усунення від посади відповідно до статті 99 ЦК України можливе в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав у разі, якщо інше не передбачене статутом, і як підстава такого звільнення може бути зазначене посилання на п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

При розгляді спору щодо розірвання трудового договору за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України має значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством та установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення.

Наведені висновки послідовно висловлювалися Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19), від 13.10.2020 у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20) та від 12.01.2021 у справі № 127/21764/17 (провадження № 14-115цс20), від 23.02.2021 у справі № 753/17776/19 (провадження № 14-163цс20).

З огляду на викладене, суд вказує, що на ОСОБА_1 як посадову особу ПП ПАФ "Лан" (директора) поширювалася дія положень п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України та ч. 3 ст. 99 ЦК України. Обіймаючи посаду директора ПП ПАФ "ЛАН", ОСОБА_1 мав усвідомлювати особливості правової природи та специфіку свого статусу, як керівника юридичної особи, зокрема можливість припинення повноважень та звільнення у будь-який час за рішенням загальних зборів.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання незаконним наказу від 01.12.2023, оскільки судом не встановлено, а позивачем не доведено порушення передбаченої цивільним законодавством та установчими документами відповідача процедури ухвалення рішення про припинення його повноважень як директора товариства, та, відповідно, і щодо видачі спірного наказу.

Посилання позивача на наявність процедурних порушень, допущених при складанні чи проведенні загальних зборів ПП ПАФ "ЛАН", на яких було прийнято рішення про припинення повноважень ОСОБА_1 , як директора ПП "ПАФ "Лан", суд не приймає до уваги, оскільки рішення загальних зборів учасників ПП "ПАФ "Лан", яке оформлене протоколом № 30/11-23-1 від 30.11.2023 є чинним та не визнане недійсним у встановленому порядку; законність рішення загальних зборів встановлена при розгляді справи № 906/85/24.

В той же час, інші доводи позивача не спростовують факту відповідності оспорюваного наказу від 01.12.2023 вимогам чинного законодавства.

Щодо ефективності способу захисту.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

У підпунктах 11.82 - 11.85 постанови від 09.02.2022 у справі №910/6939/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Водночас, колегія суддів виходить з того, що, питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).

Суд звертається до правової позиції, викладеної у пункті 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19 в якій вказано, що, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах його позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, по захист якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 5.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (аналогічна позиція викладена у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, від 11.02.2020 у справі №922/1159/19).

Колегія суддів зазначає, що вимога позивача про визнання незаконним наказу від 01.12.2023 про припинення повноважень директора ОСОБА_1 , не призведе до поновлення порушених прав позивача, оскільки у разі задоволення позову позивача не буде автоматично поновлено на вказаній посаді, а відповідної вимоги позивачем заявлено не було.

Таким чином, суд дійшов висновку стосовно неефективності обраного позивачем способу захисту про визнання незаконним наказу від 01.12.2023 про припинення повноважень директора ОСОБА_1 , що також є підставою для відмови в задоволенні позову.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності до спірних правовідносин, то суд зазначає, що перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанова ВПВС від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19).

Враховуючи те, що позивачу було відмовлено у задоволенні позову через його необґрунтованість, тому відсутні підстави для вирішення заяви відповідача про застосування позовної давності до спірних правовідносин.

З огляду на викладене, позивачем, в порушення вимог ст. ст. 76, 77 ГПК України, висновків суду першої інстанції не спростовано, а його посилання, викладені в апеляційній скарзі є такими, що зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Суд вказує, що ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно - західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Житомирської області від 04.09.2024 у справі № 906/430/24 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.

На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на позивача.

Щодо заяви відповідача про стягнення судових витрат, то суд зазначає наступне.

Кожен має право на професійну правничу допомогу (стаття 59 Конституції України).

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 цього Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначено в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховують складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Розмір гонорару визначають лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тож одним із принципів господарського судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, зокрема у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Водночас процесуальне законодавство передбачає критерії, які потрібно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу в судовому спорі. Так, за змістом частин першої та третьої статті 123 і частини четвертої статті 129 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу є одним з видів судових витрат, які розподіляють між сторонами залежно від результатів вирішення судової справи.

Частини перша - третя статті 126 ГПК України передбачають, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частина четверта статті 126 ГПК України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

За частиною п`ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з частиною восьмою статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлює суд на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подають до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначеними нормами права передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Водночас обов`язок доведення неспівмірності витрат покладено на сторону, яка заявляє відповідне клопотання про зменшення їх розміру.

У розумінні приписів частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21.

Водночас у частинах п`ятій - сьомій, дев`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Наведені висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

У постановах від 19.02.2022 у справі № 755/9215/15-ц та від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у пункті 154 рішення від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат ЄСПЛ зазначив, що за статтею 41 Конвенції він відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. Крім того, будь-яке клопотання, подане на підставі статті 41 Конвенції, має містити конкретні суми, розбиті на пункти, і супроводжуватися необхідними документами на їх підтвердження, інакше Суд може відхилити це клопотання повністю або частково.

У пункті 268 рішення від 23.01.2014 у справі "East / West Alliance Limited" проти України" за заявою № 19336/04 ЄСПЛ також нагадав, що згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Отже, у разі недотримання вимог частини п`ятої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Як встановлено апеляційним судом, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить суд стягнути з позивача на його користь 20 000 грн витрат на правничу допомогу. На підтвердження понесених витрат до відзиву надано: ордер на надання правничої допомоги від 30.10.2024 №1106292; копію договору про надання правничої допомоги від 30.10.2024; копію платіжної інструкції про оплату правничої допомоги на суму 20 000 грн.

В судовому засіданні 04.12.2024 представник відповідача просив стягнути з позивача на користь відповідача 20 000 грн витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Як встановлено апеляційним судом, 30.10.2024 між ПП "Адвокатське об`єднання "Карпішин та партнери" та ПП "ПАФ "Лан" укладено договір про надання правничої допомоги, згідно п. 1.1 якого адвокатське об`єднання згідно з цим договором бере на себе зобов`язання надавати клієнтові за винагороду та за рахунок клієнта правничу допомогу, а клієнт зобов`язується прийняти та оплатити надану адвокатським об`єднанням правничу допомогу.

Відповідно до п. 1.2 договору, за цим договором адвокатським об`єднанням надається така правнича допомога:

- 1.2.1 надання консультацій і роз`яснень, інформації щодо законодавства по справі №906/430/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ;

- 1.2.2 складання заяв, відзивів, клопотань, адвокатських запитів, складання інших документів правового характеру, підготовка до судових засідань, збирання доказів, інформації по справі № 906/430/24:

- 1.2.3 Ознайомлення з матеріалами справи № 906/430/24;

- 1.2.4 Представництво в Північно - західному апеляційному господарському суді по справі №906/430/24 з усіма правами (без обмежень), наданими законодавством відповідачу.

Згідно п. 1.3 договору правнича допомога, яка не передбачена па. 1.2.1 -1.2.4 даного договору і були замовлені клієнтом за виконані адвокатом, оплачуються виходячи з додаткової домовленості між сторонами. Оплата за такі послуги не зараховується до суми коштів, визначеної п. 3.1 даного договору і здійснюється після підписання сторонами відповідних актів приймання - передачі виконаних робіт.

Відповідно до п. 3.1., 3.2. договору вартість правничої допомоги за дим договором становить 20 000 грн. Оплата здійснюється шляхом перерахування замовником коштів на рахунок виконавця.

Згідно платіжної інструкції від 30.10.2024 відповідач здійснив оплату для ПП "Адвокатське об`єднання "Карпішин та партнери" за надані правничі послуги в сумі 20 000 грн.

Проаналізувавши надані суду представником відповідача докази в підтвердження понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, суд вважає, що заявником, відповідно до вимог ст. 74 ГПК України, документально обґрунтовано розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу у справі в сумі 20 000 грн.

Позивач заперечень щодо заяви відповідача про стягнення судових витрат до суду апеляційної інстанції, не надіслав; відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив стягнути з позивача судові витрати направлявся на адресу позивача 13.11.2024, що підтверджується описом вкладення, накладною № 1000814955013 та фіскальним чеком АТ "Укрпошта" від 13.11.2024, які долучені відповідачем до клопотання (вх. № 10514/24 від 04.12.2024).

Із урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість витрат відповідача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 20 000 грн. На думку суду апеляційної інстанції зазначена сума витрат на професійну правничу допомогу є співмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва у суді.

Судом враховується, що кожна справа має свою специфіку, а тому враховуючи всі аспекти даної справи, колегія суддів вважає, що для належного представлення інтересів позивача у цій справі витрати в сумі 20 000 грн в частині послуг, наданих на стадії розгляду справи в суді апеляційної інстанції, відповідають критеріям реальності та розумності, та не спростовані позивачем.

Апеляційним господарським судом не встановлено обставин того, що дана сума витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції не відповідає критеріям необхідності, обґрунтованості та розумності.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 04.09.2024 у справі № 906/430/24 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )) на користь Приватного підприємства "Приватна агрофірма "ЛАН" (10008, м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, 33 оф. 1, код ЄДРПОУ 31624499) 20 000 грн витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

3. Доручити видачу судового наказу Господарському суду Житомирської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

5. Справу повернути до Господарського суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений 09 грудня 2024

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Гудак А.В.