Рішення

від 09.12.2024 по справі 385/1480/24

ГАЙВОРОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 385/1480/24

Провадження № 2/385/609/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

09.12.2024 року м. Гайворон

Гайворонський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді Венгрина М.В.,

секретар судового засідання Кучер Н. Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства із обмеженою відповідальністю «Сіндікат Авто Плюс» до ОСОБА_1 про витребування транспортного засобу,

встановив:

позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив витребувати в неї на користь позивача автомобіль марки Mitsubishi модель Pajero Wagon, номер шасі НОМЕР_1 , 2005 року випуску, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , а також ключ і свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , вартістю 137663,00 грн, витрати на правничу допомогу та суму сплаченого судового збору.

В обґрунтування позову покликався на те, що 09.08.2018 між сторонами укладено договір оренди транспортного засобу з правом викупу № 09/08/2018. Згідно додатку № 1 до договору оренди транспортного засобу сторони погодили умови оренди, зокрема, що таким передається ОСОБА_1 , як орендарю, автомобіль Mitsubishi модель Pajero Wagon, номер шасі НОМЕР_1 , 2005 року випуску, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , вартість якого 137663,00 грн на строк три календарних місяці, до 09.11.2018. Крім того, 09.08.2018 між сторонами складено Акт прийому-передачі транспортного засобу, за яким орендодавець (ТОВ «Сіндікат Авто Плюс» передав, а орендар прийняла належний позивачу автомобіль Mitsubishi модель Pajero Wagon, номер шасі НОМЕР_1 , 2005 року випуску, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .

Жодної орендної плати позивачем від ОСОБА_1 не отримано.

08.04.2024 на адресу відповідачки позивачем було скеровано вимогу про повернення автомобіля від 01.04.2024, жодної відповіді на яку не отримано, автомобіль не повернуто.

Покликаючись на положення ст. 216 ЦК України вказує, що відсутність нотаріального посвідчення договору оренди робить його недійсним, тобто такий договір не створює юридичних наслідків, окрім пов`язаних з його недійсністю.

Відповідачка правом подання відзиву не скористалась.

Ухвалою від 14.10.2024 відкрито підготовче провадження в справі, призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 08.11.2024 відкладено підготовче засідання.

11.11.2024 від представника відповідача адвоката Непомнющого О. М. надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника позивача та задоволення позову, не заперечення проти заочного розгляду справи.

Ухвалою від 22.11.2024 закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті.

09.12.2024 справу розглянуто по суті за відсутності сторін на підставі наявних доказів.

У зв`язку з поданням заяви представником позивача, що відповідає ч. 3 ст. 211 ЦПК України, належним повідомленням відповідачки, згідно вимог п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, суд вважає, можливим провести розгляд справи за відсутності сторін на підставі наявних в справі доказів. А враховуючи те, що відповідачка була повідомленою про розгляд справи, в судове засідання не з`явилась, про причини неявки не повідомила, відзиву не подала, позивач не заперечив проти проведення заочного розгляду справи, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних в справі доказів.

У зв`язку з розглядом справи за відсутності всіх учасників справи в порядку спрощеного провадження, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Судом встановлено, що 09.08.2018 між ТОВ «Сіндікат Авто Плюс» (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди транспортного засобу з правом викупу № 09/08/2018 (а.с. 45-51).

Умовами такого встановлено, що цей договір регулює юридичні відносини між сторонами з оренди транспортного засобу, зазначеного в додатку № 1 до договору. Орендодавець надає орендарю транспортний засіб виключно в користування з правом викупу на визначений строк за умови сплати орендних платежів (п. 1.1). Передача транспортного засобу відбувається за актом прийому-передачі, з моменту підписання якого транспортний засіб вважається отриманим орендарем (п. 2.1).

Згідно Додатку № 1 до договору оренди транспортного засобу з правом викупу № 09/08/2018 від 09.08.2018 ТОВ «Сіндікат Авто Плюс» та ОСОБА_1 погодили специфікацію автомобіля, що передається в оренду - Mitsubishi модель PajeroWagon, номер шасі НОМЕР_1 , 2005 року випуску, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , вартість 137663,00 грн. Строк оренди 3 місяці. Узгодженого графік платежів (а.с. 52).

За додатком № 4 акт прийому передачі транспортного засобу від 09.08.2018 ТОВ «Сіндікат Авто Плюс» передало, а ОСОБА_1 прийняла автомобіль Mitsubishi модель PajeroWagon, номер шасі НОМЕР_1 , 2005 року випуску, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 (а.с. 55).

Як встановлено судом, договір укладено в простій письмовій формі та підписано сторонами.

З свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 вбачається, що автомобіль Mitsubishi модель Pajero Wagon, номер шасі НОМЕР_1 , 2005 року випуску на праві власності належить позивачу ТОВ «Сіндікат Авто Плюс» (а.с. 29-30).

Як вбачається з вимоги про повернення автомобіля та опису про скерування такого цінним листом( а.с. 61, 62) вбачається, що позивач звертався до відповідачки з відповідною вимогою.

Відповідно до ст. 799 ЦК України, параграф 5 Найм (оренда) транспортного засобу, що встановлює вимоги до форми договору найму транспортного засобу -договірнайму транспортногозасобу укладаєтьсяу письмовійформі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно положеньст.220ЦК України уразі недодержаннясторонами вимогизакону пронотаріальне посвідченнядоговору такийдоговір єнікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З урахуванням наведеного вище, суд вважає, що Договір оренди транспортного засобу, який укладений в простій письмовій формі з фізичною особою є нікчемним.

При цьому судом сторонами не доведено, що рішенням суду вказаний договір було визнано дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду за постановою від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 висловила позицію, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону.

Також слід вказати, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року по справі №905/1227/17 зроблено висновок, що вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Також суд зазначив, що розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

Тобто завершення строку дії договору, який є нікчемним не перешкоджає поданню відповідного позову.

У статті 216 ЦК України встановлено правові наслідки недійсності правочину. У частині першій цієї статті зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Згідно з частиною другою статті 216 ЦК України якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частиною першою та другою статті 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

За змістом частин першої та другої статті 216 ЦК України правовими наслідками недійсності правочину є реституція (основний наслідок) та відшкодування збитків (додатковий наслідок).

Суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи (згідно з абзацом 2 частини п`ятої статті 216 ЦК України таке право є у суду лише щодо нікчемних правочинів).

Тлумачення статті 216ЦК України свідчить, що слід відмежовувати правові наслідки недійсності правочину і правові наслідки виконання недійсного правочину; до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків визначених в статті 216 ЦК України або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами - учасниками недійсного правочину.

Реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Правило статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».

Системне тлумачення абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що: (а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; (б) правила абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; (в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України (висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 396/29/17).

Отже, оскільки лише одна із сторін договору № 09/08/2018, який суд вважає нікчемним, здійснила його виконання, то як правову підставу позову слід застосувати вимоги ст. 1212 ЦК України щодо повернення майна.

При цьому суд враховує, що у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Таке відповідає правовий позиції викладеній ВП ВС в справі № 904/5726/19, де зокрема вказано, що активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон.

З урахуванням наведеного вище, суд вважає, що факти, викладені позивачем у позовній заяві в обґрунтування позовних вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного пункту правочину та повернення автомобіль з свідоцтвом про реєстрацію у порядку реституції знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, є достовірними та обґрунтованими, підтверджені належними та допустимими письмовими доказами і вважаються судом доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд вказує наступне.

Згідно вимогч.1,2ст.141ЦПК Українисудовий збірпокладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витратискладаються зсудового зборута витрат,пов`язаних зрозглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.

Згідно до ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Разом з тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

Відповідно до ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Встановлено, що позивачу надавалась професійна правнича допомога адвокатом Непомнющим О. М., що вбачається з Договору про надання правової допомоги від 01.05.2023. За умовою п. 3.1 договору, за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар в розмірі 40000,00 грн за кожну окрему справу.

З акту розрахунку від 01.04.2024 до договору про надання правової допомоги від 01.05.2023 вбачається, що за надання правової допомоги клієнт сплатив адвокату гонорар в розмірі 40000,00 грн за ведення справи про витребування в ОСОБА_1 майна.

Слід вказати, що разом з позовною заявою позивачем було подано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на суму 40000 грн, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та ордер ВН № 1304113, якими підтверджується статус адвоката.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачка клопотань щодо зменшення витрат на правничу допомогу не подавала.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також, чи була їх сума обґрунтованою. (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 15 та 2 ГПК України має обов`язокдослідити таоцінити доданізаявником дозаяви документина предметналежності,допустимості тадостовірності відображеноїу нихінформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

У контексті наведеного вище та висновків суду апеляційної інстанції у оскаржуваному судовому рішенні, колегія суддів наголошує на тому, що подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 ГПК України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.».

З урахуванням критеріїв співмірності, розумності, складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин даної справи, ціни позову, беручи до уваги, що дана справа не є унікальною та не потребувала значного часу для вивчення та підготовки позовної заяви, представник участі в судових засіданнях не приймав, суд вважає, що зазначені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 40000,00 грн, що становить близько третини від ціни позову є завищеними та не достатньо обґрунтованими та стягнення витрат в розмірі 8000,00 грн, з врахуванням викладеного є розумним, співмірним в цій справі.

Керуючись статтями 258-259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд

ухвалив:

позов задоволити.

Витребувати в ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариства із обмеженою відповідальністю «Сіндікат Авто Плюс»(місцезнаходження: 04119, м. Київ, вул. Древлянська, 16, ЄДРПОУ 41809093) автомобіль марки Mitsubishi модель Pajero Wagon, номер шасі НОМЕР_1 , 2005 року випуску, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , а також ключ і свідоцтво про реєстрацію цього транспортного засобу НОМЕР_3 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства із обмеженою відповідальністю «Сіндікат Авто Плюс» 8000,00 грн витрат на правничу допомогу та 3028,00 грн сплаченого судового збору, а всього 11028 (одинадцять тисяч двадцять вісім) грн 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 289 ЦПК України, а саме заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду.

Повний текст судового рішення складено 09.12.2024.

Суддя: М. В. ВЕНГРИН

Дата документу 09.12.2024