Постанова

від 02.12.2024 по справі 911/638/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2024 р. Справа№ 911/638/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Суліма В.В.

Коротун О.М.

за участю секретаря судового засідання: Новосельцева О.Р.

представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Гаврись Я.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Центренерго»

на рішення Господарського суду Київської області від 23.07.2024

у справі №911/638/24 (суддя Д.Г. Заєць, повний текст рішення складено та підписано 26.07.2024)

за позовом Спільного Українсько-Латвійського підприємства «Хімімпекс»

до Публічного акціонерного товариства «Центренерго»

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2024 року Спільне Українсько-Латвійське підприємство «Хімімпекс» (далі-позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (далі -відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 1 499 671,06 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на неналежне виконанням відповідачем грошового зобов`язання з оплати поставленого товару за договором №121/67 від 28.09.2023, у зв`язку з чим, позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 1 499 671,06 грн, з яких 1 440 000,00 грн основного боргу, 41 311,48 грн пені, 8 262,30 грн 3% річних та 10 097,28 грн інфляційних втрат.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням позовні вимоги Спільного Українсько-Латвійського підприємства «Хімімпекс» до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» про стягнення заборгованості задоволено повністю.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на користь Спільного Українського-Латвійського підприємства «Хімімпекс» 1 440 000,00 грн основного боргу, 41 311,48 грн пені, 8 262,30 грн 3% річних, 10 097,28 грн інфляційних втрат, 17 996,06 грн витрат по сплаті судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що основний борг в сумі 1 440 000,00 грн доведений належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим, вимога позивача про стягнення з відповідача наведеної суми заборгованості підлягає задоволенню. Крім того, суд перевіривши надані позивачем розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку, що вони є арифметично вірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Публічне акціонерне товариство «Центренерго» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 23.07.2024 у справі №911/638/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити Спільному Українсько-Латвійському підприємству «Хімімпекс» у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду прийнято з невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

За твердженнями скаржника, матеріали справи не містять жодних доказів вручення рахунку-фактури ПАТ «Центренерго», на підставі якого у ПАТ «Центренерго» настав би обов`язок з оплати за поставлену продукцію, зважаючи на умови договору та беручи до уваги норми, передбачені ч.2 ст. 613 ЦК України. Таким чином, на його думку, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту порушення договірних зобов`язань з боку ПАТ «Центренерго» в частині оплати за поставлену продукцію та наявності заборгованості перед ТОВ «Хімімпекс».

При цьому, апелянт зазначає, що вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат є похідними від основного боргу, тому у їх задоволенні також слід відмовити.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

21.10.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд у задоволенні апеляційної скарги ПАТ «Центренерго» на рішення Господарського суду Київської області від 23.07.2023 у справі №910/638/24 відмовити, а рішення Господарського суду Київської області від 23.07.2023 у справі №910/638/24 залишити без змін.

У відзиві позивач стверджує, що рішення господарського суду є законним та вмотивованим, а апеляційна скарга відповідача є необґрунтованою та такою, що суперечить нормам матеріального права та не підлягає задоволенню.

Так, у відзиві позивач зазначає, що ним у суді першої інстанції долучено до матеріалів справи рахунок-фактуру від 28.11.2023 №СФ-0000478 задля спростування усіх сумнівів. Також на підтвердження факту направлення такого рахунку позивач долучив відповідну транспортну накладну від 28.11.2023 №б/н, за якою здійснювалось транспортування поставленої продукції та в якій зазначено, які саме супровідні документи на вантаж направлялися разом з продукцією (у тому числі і рахунок-фактура від 28.11.2023 №СФ-0000478). Отже, позивач наголошує, що отримання відповідачем усього пакету документів, включаючи рахунок-фактуру, є беззаперечним фактом і не може ставитись під сумнів з боку відповідача, оскільки транспортна накладна також підписана представником відповідача.

Крім того, позивач зауважує, що позиція відповідача щодо оплати продукції весь час різниться, зокрема, в апеляційній скарзі він вважає, що ненадання рахунку-фактури звільняє його не тільки від відповідальності за неналежне виконання умов договору, а і від виконання зобов`язання взагалі, проте у відповіді на претензію, він вказує на неможливість здійснення оплати у строк внаслідок військових дій на території України, що погіршало фінансовий стан підприємства та запевняє, що планує розрахуватися найближчим часом за поставлену продукцію. Зазначене, на думку позивача, свідчить про суперечливу поведінку відповідача та порушення ним принципу добросовісності.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2024 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на рішення Господарського суду Київської області від 23.07.2024 у справі №911/638/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - ОСОБА_1., судді: Вовк І.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.08.2024 витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/638/24, які надійшли на адресу суду апеляційної інстанції 28.08.2024.

Розпорядженням керівника апарату від 19.09.2024 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2024, у зв`язку із звільнення судді ОСОБА_1 з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку, справу №911/638/24 передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів: Владимиренко С.В., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на рішення Господарського суду Київської області від 23.07.2024 у справі №911/638/24 залишено без руху. Роз`яснено скаржнику, що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали особа має право усунути недоліки, надавши суду апеляційної інстанції доказ сплати судового збору у розмірі 21 595,27 грн.

02.10.2024 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Публічного акціонерного товариства «Центренерго» надійшло клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 23.07.2024 у справі №911/638/24.

Витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді (складу суду) від 02.10.2024, у зв`язку з перебуванням судді Ткаченко Б.О. у відпустці, справу №911/638/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів: Владимиренко С.В., Сулім В.В.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.10.2024, у зв`язку з перебуванням судді Владимиренко С.В. у відпустці, справу №911/638/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів: Коротун О.М., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2024 задоволено клопотання відповідача та відстрочено Публічному акціонерному товариству "Центренерго" сплату судового збору за подання апеляційної скарги до прийняття постанови у даній справі. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на рішення Господарського суду Київської області від 23.07.2024 у справі №911/638/24 та призначено розгляд справи на 18.11.2024.

Судове засідання 18.11.2024 не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Коротун О.М. у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 призначено розгляд апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на рішення Господарського суду Київської області від 23.07.2024 у справі №911/638/24 на 02.12.2024.

Явка представників учасників справи

Представник позивача у судове засідання, призначене на 02.12.2024, не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином шляхом доставлення електронного документу до електронного кабінету, що підтверджується довідками наявними у матеріалах справи.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників сторін обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника позивача за наявними у справі матеріалами.

Позиції учасників справи

Представник відповідача у судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду 02.12.2024 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та відмовити у задоволенні позовної заяви.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що 28.09.2023 між Спільним Українсько-Латвійським підприємством «Хімімпекс» (постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Центренерго» (покупець) укладено договір про закупівлю (поставку) товарів №121/67 (далі - договір).

Відповідно до умов п. 1.1 договору, постачальник зобов`язується поставити покупцю товари (продукцію) згідно з умовами договору. Покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію, що поставляється відповідно до умов договору. Найменування (номенклатура, асортимент), ціна, кількість, строки (графік) поставки та інші характеристики продукції зазначені в додатках до договору (п.п. 1.2, 1.3 договору).

Ціною договору є загальна сума цін на продукцію (вартість) з ПДВ, що поставляється за даним договором. Ціни на продукцію визначаються в додатку до договору. Розрахунки за продукцію здійснюються покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника на підставі рахунку постачальника в порядку, передбаченому додатком до договору (п.п. 2.1, 2.2, 2.5 договору).

Місце, строк (графік) поставки продукції визначається в додатках до договору (п. 3.2 договору).

Згідно з п. 5.3 договору, датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі продукції. В разі, якщо фактична передача продукції і дата підписання акту приймання-передачі продукції не співпадають до підписання акту приймання передачі продукції (в т.ч. в період приймання продукції за кількістю та якістю), продукція вважається переданою покупцю на відповідальне зберігання. Право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця в момент, передбачений в п. 5.3. договору (п. 5.5 договору).

Пунктом 1 додатку №1 до договору передбачено найменування, асортимент, кількість і ціну продукції.

Відповідно до п.2 додатку №1, загальна вартість продукції без ПДВ: 1200000,00 грн., крім того, ПДВ 20% - 240 000,00 грн., загальна вартість продукції з ПДВ: 1 440 000,00 грн.

Пунктом 3 додатку №1 передбачено умови розрахунків, а саме, протягом 30 календарних днів з дати підписання акту приймання-передачі продукції.

Згідно з п. 5 додатку №1, строк поставки протягом 30 календарних днів з моменту отримання письмової заявки покупця з можливістю дострокової поставки, у період з дати укладання договору по 31.12.2023.

Відповідно до п. 4 додатку №1, постачальник здійснює поставку продукції залізницею (автомобільним транспортом) на умовах поставки(склад Зміївської ТЕС), відповідно до правил «Інкотермс 2010».

Як зазначено позивачем, ним, на підставі заявки на постачання від 14.11.2023 №23/4614, поставлено, а відповідачем прийнято продукцію - гідразину-гідрату, що підтверджується видатковою накладною від 28.11.2023 №РН-0000471 на суму 1 440 000,00 грн., актом приймання-передачі від 01.12.2023 на суму 1 440 000,00 грн.

Також, відповідно до п.187.1 (б) ст. 187 Податкового кодексу України, та на виконання п.11.2 та п.11.4 додатку №1, позивачем складено та направлено на реєстрацію у ЄРПН податкову накладну від 28.11.2023 №474 на суму 1 440 000,00 грн, що підтверджується квитанцією від 07.12.2023 про реєстрацію податкової накладної.

Однак, відповідач поставлену продукцію у передбачений договором строк не оплатив, у зв`язку із чим станом на 11.03.2024 за ним утворилась заборгованість у сумі 1 440 000,00 грн.

Позивачем на адресу відповідача надіслана претензія №45/01 від 31.01.2024 про стягнення заборгованості за договором від 28.09.2023 №121/67.

Відповідач листом №23/740 від 09.02.2024 залишив надіслану претензію без задоволення, мотивуючи це неможливістю виконання зобов`язання в частині оплати наданих послуг у строк внаслідок військових дій на території України, що, в свою чергу, погрішило фінансовий стан підприємства.

Звертаючись з позовом, позивач вказав, що відповідачем порушено умови договору №121/67 від 28.09.2023 щодо повної оплати заборгованості, у зв`язку з чим, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 1 499 671,06 грн, з яких 1 440 000,00 грн основного боргу, 41 311,48 грн пені, 8 262,30 грн 3% річних та 10 097,28 грн інфляційних втрат.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки.

Відповідно до пункту 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом першої інстанції, що станом на день прийняття рішення у справі, відповідач не оплатив отриману від позивача продукцію у сумі 1 440 000,00 грн. Зазначений факт відповідачем не спростовано, отримання продукції на підставі доданих до матеріалів справи видаткової накладної, податкової накладної та акту приймання-передачі не заперечується. Розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 1 440 000,00 грн. є правомірною, оскільки факт порушення відповідачем зобов`язань за договором належним чином доведено, а відповідачем не спростовано, а тому, позовні вимоги про стягнення 1 440 000,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів позивачу розмірі 1 440 000,00 грн.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що основний борг в сумі 1 440 000,00 грн доведений належними та допустимими доказами, відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача наведеної суми основного боргу підлягає задоволенню.

Стосовно посилань відповідача на відсутність в матеріалах справи рахунку-фактури та як наслідок, відсутність у відповідача обов`язку з оплати за поставлену продукцію, колегія суддів зазначає таке.

У постанові Верховного Суду від 29.08.2019 у справі №905/2245/17 зазначено, що, стосовно невиставлення/ненаправлення позивачем рахунку-фактуру судова колегія вважає, що невиставлення/ненаправлення позивачем рахунку на оплату не звільняє відповідача від обов`язку оплатити послуги, надані позивачем. Так, за своєю правовою природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги. Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №915/641/19, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов`язку здійснити оплату, оскільки такий обов`язок виникає на підставі договору, а не на підставі рахунку (правова позиція є сталою, сформована у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18).

Також колегія суддів зауважує, що позивачем до матеріалів справи додано рахунок-фактуру від 28.11.2023 №СФ-0000478, а на підтвердження факту направлення рахунку-фактури від 28.11.2023 №СФ-0000478 до матеріалів справи долучено підписану представниками обох сторін та скріплену їх печатками товарно-транспортну накладну №б/н від 28.11.2023, за якою здійснювалося транспортування поставленої продукції в якій зазначено, супровідні документи на вантаж, які направлялися разом з продукцією, зокрема, рахунок - фактура від 28.11.2023 №СФ-0000478.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у розмір 41 311,48 грн, 3% річних у розмірі 8 262,30 грн, інфляційних втрат у розмірі 10 097,28 грн, нарахованих на заборгованість відповідача за період з 02.01.2024 по 11.03.2024.

Так, згідно з п. 9.6 договору, у випадку несвоєчасної оплати продукції покупець сплачує постачальникові неустойку у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки Національно банку України від ціни неоплаченої продукції.

Частиною 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Як визначено ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Статтею 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшеним у договорі.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Здійснивши перерахунок пені у сумі 41 311,48 грн, наданий позивачем, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що такий розрахунок є арифметично вірним, обґрунтованим та в цій частині підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат у сумі 10 097,28 грн. та 3% річних у сумі 8262,30 грн. колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що такий розрахунок є обґрунтованим, арифметично вірним, та в цій частині підлягає задоволенню.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача фактично зводяться до переоцінки обставин, правильно встановлених судом першої інстанції.

На переконання колегії суддів, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято відповідно до вимог матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на рішення Господарського суду Київської області від 23.07.2024 у справі №911/638/24 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду Київської області від 23.07.2024 у справі №911/638/24 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови у задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Також, у зв`язку з відстроченням Публічному акціонерному товариству "Центренерго" сплати судового збору за подання апеляційної скарги до прийняття постанови у даній справі, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на рішення Господарського суду Київської області від 23.07.2024 у справі №911/638/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 23.07.2024 у справі №911/638/24 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (08711, Київська обл., Обухівський р-н, смт. Козин, вул. Рудиківська, буд. 49, код ЄДРПОУ 22927045) в дохід Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 21 595 (двадцять одна тисяча п`ятсот дев`яносто п`ять) грн. 27 коп.

5. Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області.

6. Матеріали справи № 911/638/24 повернути до Господарського суду міста Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 09.12.2024.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді В.В. Сулім

О.М. Коротун