Постанова

від 02.12.2024 по справі 911/3506/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2024 р. Справа№ 911/3506/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Суліма В.В.

Гаврилюка О.М.

за участю секретаря судового засідання: Новосельцева О.Р.,

представників сторін:

від позивача: не з`вився

від відповідача: Ковальчук Д.Ю.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Металург»

на рішення Господарського суду Київської області від 24.07.2024

у справі №911/3506/23 (суддя Колесник Р.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Металург»

до відповідача -1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Владислав-В»

до відповідача - 2 ОСОБА_1

про визнання недійсним акту приймання-передачі нерухомого майна

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод Металург» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Владислав-В» (далі -ТОВ «Владислав-В», відповідач-1) та ОСОБА_1 (далі - відповідач-2) про визнання недійсним акту приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер 2410, 2411, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М., відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав до статутного капіталу ТОВ «Владислав-В» квартиру АДРЕСА_1 та скасування відомостей про речове право з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 34757380 дата та час держаної реєстрації 19.12.2019.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між ним, як продавцем, та ТОВ «Метпромгруп», як покупцем, 08.10.2019 укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Металургзбут», за умовами якого продавець передає у власність покупця частку у розмірі 100%, а покупець у свою чергу сплачує за неї грошові кошти у сумі 14 000 000,00 грн.

З метою забезпечення належного виконання умов вказаного вище договору, між позивачем та ОСОБА_1 08.10.2019 укладено договір поруки, за умовами якого він зобов`язався відповідати за належне виконання ТОВ «Метпромгруп» всіх зобов`язань перед позивачем, що виникли за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі.

Надалі, враховуючи неналежне виконання ТОВ «Метпромгруп» зобов`язань за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі та виникнення простроченої заборгованості, 30.11.2021 приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Кучер А.А. вчинено виконавчий напис, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Завод Металург» заборгованість у розмірі 3 833 000,00 грн за договором поруки від 08.10.2019, на підставі якого приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса.

Водночас, як вказує позивач, з відомостей Державного реєстру прав власності на нерухоме майно йому стало відомо про те, що на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 19.12.2019, серія та номер 2410, 2411, ОСОБА_1 передав до статутного капіталу ТОВ «Владислав-В», кінцевим бенефіціарним власником та засновником якого є ОСОБА_1 , квартиру АДРЕСА_1 .

На думку позивача, відчужуючи нерухоме майно на користь ТОВ «Владислав-В», бенефіціарним власником та засновником якого є ОСОБА_1 , останній міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку примусового стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу та передав майно до статутного капіталу ТОВ «Владислав-В» не для настання реальних правових наслідків від цієї передачі, а з метою приховання цього майна від виконання за його рахунок грошового зобов`язання. Тому акт приймання-передачі нерухомого майна набуває ознак фраудаторного правочину, спрямованого на штучне виведення майна та уникнення звернення на нього стягнення.

Позивач переконаний, що передаючи майно до статутного капіталу ТОВ «Владислав-В» в період виникнення зобов`язання з повернення заборгованості за договором купівлі-продажу, власник майна ОСОБА_1 , використав правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам позивача, у зв`язку з чим останній звернувся до суду із вимогою про визнання недійсним оспорюваного правочину.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 24.07.2024 у справі №911/3506/23 у позові відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд послався на те, що позивач не вчинив жодних дій з метою задоволення своїх інтересів у спосіб прямо передбачений Законом України «Про виконавче провадження» щодо можливості звернення стягнення на корпоративні права ОСОБА_1 у статутному капіталі ТОВ «Владислав - В». Невчинення таких дій, а також приймаючи до уваги той факт, що квартира, що належала ОСОБА_1 не перебувала на момент відчудження під жодним обтяженням, вчинення правочину щодо внесення цієї квартири до статуного капіталу відбулося ще у 2019 році, коли не існувало прострочення основного боржника за договором купівлі-продажу частки та відповідно за відсутності прав вимоги до ОСОБА_1 , як до поручителя, відкрите вчинення останнім правочину направленого на перехід права власності на належну йому квартиру в обмін на інші активи корпоративні права, розмір яких у такий спосіб збільшився, не свідчить про вчинення правочину на шкоду інтересів кредиторів, фраудаторного, фіктивного правочину, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, адже вчинення такого правочину фактично до порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача не призвело.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Металург» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішенням Господарського суду міста Київської області від 24.07.2024 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задвольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також апелянт зазначає, що ОСОБА_1 , будучи кінцевим бенефіціарним власником та засновником ТОВ «Владислав-В», відчужуючи нерухоме майно шляхом передання до статуного капіталу ТОВ «Владислав-В», будучи поручителем та маючи грошові зобов`язання перед позивачем (кредитором), діяв вочевидь недобросовісно, зловживаючи правами стосовно кредитора, оскільки оспорюваний акт приймання-передачі нерухомого майна був направлений не на настання реальних правових наслідків від його укладення, а з метою недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Апелянт вважає, що такі дії ОСОБА_1 хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними, зводяться до зловживання правом та набувають ознаки фраудаторного правочіну, спрямованого на штучне виведення майна та уникнення звернення на нього стягнення, тому підлягають визнанню недійними, як фіктивний правочин.

Також апелянт вказує, що посилання суду, що заборгованість за договором виникла лише 02.04.2020, водночас відчудження відповідачем-2 своєї квартири на користь відповідача -1 шляхом укладання акту приймання -передачі відбулося 19.12.2019, тобто на момент такого відчудження відповідач-2 ще не був боржником у зобов`язанні, суперечить обставинам справи, оскільки відповідно до розділу 5 договору купівлі-продажу корпоративних прав погашення 14 000 000, 00 грн повинно відбуватись частинами на конкретну дату і саме підписання договору 08.10.2019, на його думку, ОСОБА_1 автоматично став боржником перед ТОВ «Завод Металург» до повного погашення заборгованості.

Крім того, апелянт зауважує, що отримання судового рішення про визнання недійним акту приймання-передачі, дозволяє шляхом вчинення однієї реєстраційної дії переоформити майно на боржника ОСОБА_1 і звернути на нього стягнення в межах виконавчого провадження, проте в межах виконавчого провадження необхідно здійснити досить великий об`єм роботи для досягнення результату звернення стягнення на корпоративні права відповідача-2. Тому, на думку апелянта, суд фактично позбавив його права на судовий захист, що передбачено Конституцією України та вимогами ГПК України.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

В свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач-2 у своєму відзиві зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення. Тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.

Крім того, відповідач-2 вказує, що доводи позивача про наявність заборгованості ТОВ «Метпромгруп» перед ним за договором купівлі-продажу частки у статуному капіталі від 08.10.2019 у сумі 3 833 000, 00 грн, спростовуються виписками з рахунків ТОВ «Євро Нива Інвест», які додані до відзиву. Крім того, сплата заборгованості підтверджується листом позивача від 21.03.2024 №2103/24 про погашення станом 21.03.2024 заборгованості за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 08.10.2019

Також відповідач-2 зазначає, що судом правомірно встановлено, що акт приймання-передачі квартири був підписаний 19.12.2019, а заборгованість за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Металургзбут» від 08.10.2019 виникла лише у квітні 2020 року. Тобто, на час передачі квартири 19.12.2019 до статуного капіталу юридичної особи ОСОБА_1 прострочених зобов`язань зі сторони ТОВ «Метпромгруп» не було та жодних вимог від позивача до ОСОБА_1 , як поручителя про сплату боргу не надходило.

Відповідач-2 також зауважує, що частка у статутному капіталі ТОВ «Владислав-В», що була набута ним взамін переданої квартири до статуного капіталу вказаної юридичної особи, є також майном, на яке можливе звернення стягнення за наявності відповідних невиконаних виконавчих проваджень.

Відповідач-2 вважає, що позивачем не залучено до участі у даній справі у якості третьої особи - ТОВ «Раймондо» (правонаступник «Метпромгруп»), оскільки рішення суду стосується його прав та обов`язків як основного боржника.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Металург» на рішення Господарського суду Київської області від 24.07.2024 у справі №911/3506/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевича А.Г., судді: Сулім В.В., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Металург» на рішення Господарського суду Київської області від 24.07.2024 у справі №911/3506/23 залишено без руху. Роз`яснено скаржнику, що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали особа має право усунути недоліки, надавши суду апеляційної інстанції доказ сплати судового збору у розмірі 3 220,80 грн.

05.09.2024 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Металург» надійшла заява про усунення недоліків разом з платіжною інструкцією №90 від 04.09.2024 на суму 3 220,80 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Завод Металург» процесуальний строк на оскарження рішення рішення Господарського суду Київської області від 24.07.2024 у справі №911/3506/23. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Металург» на рішення Господарського суду Київської області від 24.07.2024 у справі №911/3506/23 та призначено розгляд справи на 14.10.2024.

Судове засідання 14.10.2024 не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Майданевича на лікарняному.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 призначено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Металург» на рішення Господарського суду Київської області від 24.07.2024 у справі №911/3506/23 на 18.11.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 у зв`язку з неявкою відповідача-1 відкладено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Металург» на рішення Господарського суду Київської області від 24.07.2024 у справі №911/3506/23 на 02.12.2024.

Явка учасників у судове засідання

У судове засідання представник відповідача-1 не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 ГПК України.

Відповідно до частини першої ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (ч. 3 ст. 202 ГПК України).

Також у судове засідання 02.12.2024 не з`явився представник позивача, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

08.10.2024 представник звернувся до Північного апеляційного господарського суду з клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції, яке ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2024 задоволено.

02.12.2024 представник позивача шляхом телефонного зв`язку на робочий номер повідомив, що чекає на зв`язку для підключення його до відеоконференції, але станом на 11:40 год. під час внесення секретарем судового засідання даних представника позивача Зайця Павла Леонідовича, як учасника у даній справі у режимі відеоконференції, сталась невідома помилка та він не зміг приєднати представника позивача до участі у справі в режимі відеоконференції, що у подальшому унеможливило додавання даних до протоколу судового засідання. Судове засідання було закінчено об 11:56 та приєднати вказаного представника так і виявилось можливим, про що секретарем судого засідання складено пояснювальну записку.

Застосовуючи згідно із статтею 3 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до ч.5 ст.197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку, тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників сторін обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника позивача та представника відповідача-1 за наявними у справі матеріалами.

Також, колегія суддів залишила без розгляду клопотання відповідача-2 про долучення нових доказів, оскільки вони не були предметом дослідження під час вирішення спору місцевим господарським судом, а прийняття нових доказів на стадії апеляційного перегляду справи суперечить основоположним принципам змагальності та рівності сторін господарського судочинства. Обставин об`єктивної неможливості подання вказаного клопотання в суді першої інстанції та, відповідно, наявності виняткового випадку для прийняття судом апеляційної інстанції нових доказів, заявником не доведено.

Позиції учасників справи

Представник відповідача-2 у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, з підстав, викладених у відзиві, просив залишити її без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що 08.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод Металург» (продавець) та ТОВ «Метпромгруп» (наразі ТОВ «Раймондо» було змінено найменування) укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Металургзбут» у розмірі 100%, номінальна вартість якої становить 85 000 000,00 грн, за яким позивач продає, а ТОВ «Метпромгруп» приймає у власність зазначену частку та сплачує за неї 14 000 000,00 грн в наступному порядку: 2 000 000,00 грн в день підписання цього договору; 4 000 000,00 грн до 01.11.2019; 3 000 000,00 грн до 15.12.2019; 2 500 000,00 грн до 25.01.2020; 2 500 000,00 грн до 01.04.2020.

Факт передання частки у власність ТОВ «Метпромгруп» оформлено актом приймання-передачі частки від 08.10.2019.

З метою забезпечення належного виконання зазначеного договору, 08.10.2019 позивачем та відповідачем-2 укладено договір поруки, за умовами якого відповідач-2 зобов`язався відповідати за належне виконання ТОВ «Метпромгруп» всіх зобов`язань перед позивачем, що виникли за договором купівлі-продажу частки в розмірі, в строк та в такому порядку, як передбачено умовами цього договору.

Згідно з п. 3.8. договору поруки сторони домовилися, що в разі виникнення простроченої заборгованості за договором купівлі-продажу більше ніж 21 календарний день, кредитор (позивач) має право стягнути заборгованість за договором купівлі-продажу, будь-яким способом, в тому числі шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса.

У зв`язку з неналежним виконанням ТОВ «Метпромгруп» зобов`язань за договором купівлі-продажу та виникненням простроченої заборгованості більше ніж 21 календарний день, 30.11.2021 приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Кучер А.А. на договорі поруки вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 3723, яким стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 3 833 000,00 грн за період з 02.04.2020 по 30.11.2021.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В. від 21.01.2022 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання зазначеного виконавчого напису.

Як стверджує позивач, 08.09.2023 з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно йому стало відомо, що 19.12.2019 на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер 2410, 2411, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М., відповідач-2 передав у статутний капітал ТОВ «Владислав-В» квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку цього ж дня було зареєстровано за ТОВ «Владислав-В» в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Позивач переконаний, що передаючи майно до статутного капіталу ТОВ «Владислав-В» в період виникнення зобов`язання з повернення заборгованості за договором купівлі-продажу, власник майна ОСОБА_1 , використав правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам позивача, у зв`язку з чим останній звернувся до суду із вимогою про визнання недійсним оспорюваного правочину.

Засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Владислав-В» є відповідач-2.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

З огляду на те, що наслідком вчинення відповідачами акту приймання-передачі майна, належного відповідачу-2 є перехід права власності на це майно від відповідача-2 на користь відповідача-1, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що акт приймання-передачі нерухомого майна від 19.12.2019, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М., реєстрові номери 2410, 2411 відповідає ознакам правочину та, відповідно, з огляду на приписи статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України такий правочин та вимога про визнання його недійсним може бути предметом судового розгляду за позовом заінтересованої особи.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити, зокрема, наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Водночас однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (у тому числі, вироку).

Договори, направлені на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) є недійсними.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин колегія суддів враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.7.2019 у справі № 369/11268/16-ц, постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17 зроблено висновки про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

У постанові Верховний Суд від 19.05.2021 у справі № 693/624/19 вказано, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили».

У постанові Верховного Суду від 14.01.2020 у справі № 489/5148/18 суд касаційної інстанції вказав, що правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору). При цьому та обставина, що правочин з третьою особою якому боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20, згідно з якою фраудаторні правочини - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

Таким чином, головною ознакою фіктивного, фраудаторного правочину є вчинення особою, що є боржником перед третіми особами, здійснення дій направлених на приховування своїх активів від можливого звернення на них стягнення, для того, щоб ці активи стали недосяжними для кредиторів.

У постановах Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16 від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17 зроблений висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.

Так, на думку позивача, відчужуючи нерухоме майно на користь ТОВ «Владислав-В», бенефіціарним власником та засновником якого є ОСОБА_1 , останній міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку примусового стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу та передав майно до статутного капіталу ТОВ «Владислав-В» не для настання реальних правових наслідків від цієї передачі, а з метою приховання цього майна від виконання за його рахунок грошового зобов`язання. Тому акт приймання-передачі нерухомого майна набуває ознак фраудаторного правочину, спрямованого на штучне виведення майна та уникнення звернення на нього стягнення.

Позивач переконаний, що передаючи майно до статутного капіталу ТОВ «Владислав-В» в період виникнення зобов`язання з повернення заборгованості за договором купівлі-продажу, власник майна ОСОБА_1 , використав правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам позивача.

Поряд із цим, як встановлено судом першої інстанції, наслідком відчуження відповідачем-2 належної йому квартири не є приховуванням активів та не призводить до погіршення становища позивача, як кредитора, оскільки внесення такої квартири до статутного капіталу ТОВ «Владислав-В» відбувається в обмін на корпоративні права цього товариства.

Тобто замість активів у вигляді квартири, відповідач-2 отримує корпоративні права у товаристві, вартість яких збільшується за рахунок внесення цього майна.

Статтею 178 ЦК України встановлено, об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Відповідно до ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Статтею 190 ЦК України визначено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Згідно зі статтею 113 Цивільного кодексу України визначено, що господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України. Розмір частки учасника товариства у статутному капіталі товариства може додатково визначатися у відсотках. Розмір частки учасника товариства у відсотках повинен відповідати співвідношенню номінальної вартості його частки та статутного капіталу товариства.

Учасник товариства має право відчужити частку у статутному капіталі товариства, на неї може бути звернено стягнення, частка може перейти іншій особі в порядку правонаступництва чи спадкоємцю, учасник товариства може вийти з нього, отримавши вартість своєї частки (статті 21-24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», статті 100, 116 Цивільного кодексу України).

Аналіз законодавства, що регулює відповідні правовідносини дає можливість дійти висновку, що частка (вклад) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю є активом (майном) учасника такого товариства, яким він може розпорядитися у порядку, визначеному законом, та який може бути виражений у грошовому еквіваленті у статуті товариства як номінальна вартість, має і свою дійсну (ринкову) вартість.

Отже, судом першої інстанції правильно встановлено, що корпоративні права, а сааме, частка ОСОБА_1 у статутному капіталі ТОВ «Владислав-В» є майном у розумінні наведених приписів, розмір якого, за рахунок внесення квартири до статутного капіталу, збільшився, що свідчить про те, що фактично обсяг активів відповідача із вчинення оспорюваного акту приймання-передачі не змінився, не зменшився та фактично відбулася заміна одного активу (квартири) на інший, наявний станом на час вирішення цього спору (частка в статутному капіталі).

Позивач зазначає, що 30.11.2021 на договорі поруки вчинено виконавчий напис, яким стягнуто із відповідача-2 на користь позивача заборгованість у розмірі 3 833 000,00 грн за період з 02.04.2020 по 30.11.2021 та постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В. від 21.01.2022 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання зазначеного виконавчого напису.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

За змістом ст. 53 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб, а згідно ст. 53-1 цього Закону особливості звернення стягнення на частку (частину частки) учасника товариства з обмеженою відповідальністю та учасника товариства з додатковою відповідальністю визначаються Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Особливості звернення стягнення на частку учасника товариства та процедура такого стягнення визначена ст. 22 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», за змістом ч. 1 якої звернення стягнення на частку учасника товариства здійснюється, зокрема, на виконання виконавчого документа про стягнення з учасника грошових коштів.

Проте, як встановлено судом першої інстанції, як у позові, так і у ході розгляду справи позивач та його представник зазначали, що виконавцем не вчинялися дії щодо звернення стягнення на майнові права відповідача-2, а саме його частку у статутному капіталі відповідача-1, позивач такого звернення не ініціював та взагалі не розглядав такий спосіб задоволення своїх інтересів.

Крім того, суд першої інстанції вірно звернув увагу, що з огляду на зміст виконавчого напису, заборгованість за договором купівлі-продажу частки, за виконання якої поручався відповідач-2 виникла лише 02.04.2020, водночас відчуження ОСОБА_1 своєї квартири на користь ТОВ «Владислав-В» у спосіб вчинення спірного акту приймання-передачі відбулося 19.12.2019, тобто на момент такого відчуження відповідач-2, ще не був боржником у зобов`язанні.

Враховуючи вищевикладене, втручання суду у свободу цивільного обороту у випадку, коли задоволення та забезпечення інтересів кредиторів може бути досягнуто без такого втручання було б безпідставним, отже, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач не вчинив жодних дій з метою задоволення своїх інтересів у спосіб прямо передбачений Законом України «Про виконавче провадження» щодо можливості звернення стягнення на корпоративні права ОСОБА_1 у статутному капіталі ТОВ «Владислав-В».

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що не вчинення таких дій, а також приймаючи до уваги той факт, що квартира, яка належала ОСОБА_1 не перебувала на момент відчуження під жодним обтяженням, а вчинення правочину щодо внесення цієї квартири до статутного капіталу відбулося ще у 2019 році, коли не існувало прострочення основного боржника за договором купівлі-продажу частки та відповідно за відсутності права вимоги до ОСОБА_1 , як до поручителя, відкрите вчинення останнім правочину, направленого на перехід права власності на належну йому квартиру в обмін на інші активи корпоративні права, розмір яких у такий спосіб збільшився, не свідчить про вчинення правочину на шкоду інтересів кредиторів, що може свідчить про фраудаторний, фіктивний правочин.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, адже, вчинення такого правочину фактично до порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача не призвело.

Одночасно колегія суддів звертає увагу, що під час перегляду справи у суді апеляційної інстанції заборгованість за договором купівлі-продажу частки у статуному капіталі від 08.10.2019 повністю погашена.

Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача фактично зводяться до переоцінки обставин, правильно встановлених судом першої інстанції.

На переконання колегії суддів, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Металург» на рішення Господарського суду Київської області від 24.07.2024 у справі №911/3506/23 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду Київської області від 24.07.2024 у справі №911/3506/23 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Металург» на рішення Господарського суду Київської області від 24.07.2024 у справі №911/3506/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 24.07.2024 у справі №911/3506/23 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 911/3506/23 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді В.В. Сулім

О.М. Гаврилюк