Постанова

від 26.11.2024 по справі 910/9087/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 910/9087/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеса-Строй-Сіті"

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2023 (суддя Балац С. В.)

і постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2024 (головуючий суддя Владимиренко С. В., судді Демидова А. М., Ходаківська І. П.)

у справі № 910/9087/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська консалтингова компанія"

до 1) Малого підприємства "Деревопласт" у формі товариства з обмеженою відповідальністю і 2) Міністерства юстиції України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеса-Строй-Сіті",

про визнання протиправними та скасування наказів, витребування майна з чужого незаконного володіння,

(у судовому засіданні взяли участь: представник позивача - Воронков В. О., представник відповідача-1 - Лебедєва Л. В., представник відповідача-2 - Бублик Ю. В., представник третьої особи - Ларіонова О. О.)

ВСТУП

1. Мале підприємство "Деревопласт" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - МП "Деревопласт", відповідач-1) звернулося до Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст, відповідач-2) зі скаргами на рішення державних реєстраторів, стверджуючи, що останніми порушені його права як власника нерухомого майна.

2. Мін`юст скарги МП "Деревопласт" задовольнив та прийняв два накази, якими скасував рішення державних реєстраторів про реєстрацію речових прав на нерухоме майно за Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеса-Строй-Сіті" (далі - ТОВ "Одеса-Строй-Сіті", третя особа) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеська консалтингова компанія" (далі - ТОВ "Одеська консалтингова компанія", позивач).

3. ТОВ "Одеська консалтингова компанія", не погодившись з наказами Мін`юсту, якими скасовані рішення державних реєстраторів, звернулася з цим позовом до суду, в якому просить їх скасувати, а також витребувати на свою користь спірне нерухоме майно у відповідача-1.

4. Суди позовні вимоги задовольнили в повному обсязі.

5. Не погодившись з рішеннями судів, третя особа звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення і постанову.

6. З урахуванням предмета та підстав заявлених позовних вимог, а також доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, ключове питанням, яке постало перед Верховним Судом у цій справі - чи достатніми є висновки про порушення Мін`юстом порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації прав на нерухоме майно для задоволення позовних вимог у спорі про витребування майна на підставі частини1 статті 387 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)?

7. За результатом розгляду касаційної скарги третьої особи, Верховний Суд погоджується з її доводами, що у спорі про витребування майна дослідженню та встановленню підлягають обставини виникнення, зміни та припинення речових прав на спірне нерухоме майно в учасників судового провадження. З урахуванням цього, вважає висновки судів, викладені в оскаржуваних судових рішеннях, передчасними, такими, що не ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні всіх обставин справи, а також доводів та заперечень сторін, про що детально викладено далі у цій постанові.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

8. ТОВ "Одеська консалтингова компанія" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до МП "Деревопласт", Мін`юсту в якому просило визнати протиправними і скасувати накази Мін`юсту від 21.02.2022 №566/5, від 15.05.2023 №1848/5 про задоволення скарг; витребувати у відповідача-1 на користь позивача двоповерховий адміністративний будинок, шість складських приміщень загальною площею 2 254,7 кв.м, розташованих по вул. Миколаївська дорога, 134 у м. Одесі, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1591225551101 (далі - спірне нерухоме майно), зареєстроване за відповідачем-1 на праві приватної власності в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, реєстраційний номер майна: 18044918 рішенням про державну реєстрацію від 01.10.2007 на підставі свідоцтва про право власності серії САВ №306692, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 24.09.2007.

9. Позивач зазначив, що МП "Деревопласт" звернулося до центральної колегії Мін`юсту з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту (далі - Колегія) із скаргою від 30.12.2021 на рішення від 05.07.2018 № 41912505, прийняте державним реєстратором комунального підприємства "Реєстраційна служба Одеської області" Махортовим І. О. (далі - рішення державного реєстратора від 05.07.2018) щодо двоповерхового адміністративного будинку, шести складських приміщень розташованих за адресою: Одеська обл., м. Одеса, Миколаївська дорога, буд. 134.

10. За наслідками розгляду вказаної скарги відповідачем-2 прийнято наказ від 21.02.2022 № 566/5 "Про задоволення скарги", яким, зокрема: скаргу відповідача-1 від 30.12.2021 задоволено в повному обсязі; скасовано рішення від 05.07.2018 № 41912505, прийняте державним реєстратором комунального підприємства "Реєстраційна служба Одеської області" Махортовим І. О. (далі - оспорюваний наказ-1).

11. Підставою для прийняття оспорюваного наказу-1 став висновок Колегії від 10.02.2022, пунктом 3 мотивів якого зазначено наступне: "з відомостей державного реєстру прав встановлено, що до заяви про державну реєстрацію права власності, за результатами розгляду якої прийнято оскаржуване рішення, не додано всіх необхідних документів для проведення державної реєстрації прав, а саме: документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі".

12. Також, МП "Деревопласт" звернулося до Колегії зі скаргою від 23.06.2022 на рішення від 03.02.2021 № 56430437, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Янковською О. С. (далі - рішення державного реєстратора від 03.02.2021) щодо двоповерхового адміністративного будинку, шести складських приміщень розташованих за адресою: Одеська обл., м. Одеса, Миколаївська дорога, буд. 134.

13. За наслідками розгляду вказаної скарги відповідачем-2 прийнято наказ від 15.05.2023 № 1848/5 "Про задоволення скарги", яким, зокрема: скаргу відповідача-1 від 23.06.2022 задоволено в повному обсязі; скасовано рішення від 03.02.2021 № 56430437, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Янковською О. С. (далі - оспорюваний наказ-2).

14. Підставою для прийняття оспорюваного наказу-2 став висновок Колегії від 12.05.2023, пунктом 2 мотивів якого зазначено, зокрема: "оспорюваний наказ-1 не виконано, оскільки на підставі оскаржуваного рішення приватним нотаріусом Янковською О. С. здійснено державну реєстрацію переходу права власності від ТОВ "ОДЕСА-СТРОЙ-СІТІ" до ТОВ "ОДЕСЬКА КОНСАЛТИНГОВА КОМПАНІЯ" на об`єкт нерухомого майна". Також у пункті 4 висновку Колегії зазначено, що оскаржуване рішення та рішення від 29.12.2022 № 65971318 (прийняте державним реєстратором Бородінської селищної ради Болградського району Одеської області Гавровою О. Ю. про зміну площі об`єкта нерухомого майна) прийняті внаслідок незаконно прийнятого рішення державним реєстратором Махортовим І. О.

15. Позовні вимоги аргументовані тим, що оспорювані накази-1, 2 відповідача-2 прийняті з порушенням пунктів 5, 9-12 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1128, у редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок №1128), частини 3 статті 26, частини 3 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 07.07.2004 №1952-IV (далі - Закон №1952-IV), частини 4 статті 37 Закону України "Про іпотеку" від 05.06.2003 №898-IV, в редакцій чинній на дату виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №898-IV) та порушують право власності позивача на нерухоме майно.

16. Також, на переконання позивача, з метою ефективного захисту його прав як власника нерухомого майна щодо якого вчинювалися реєстраційні дії, слід витребувати у відповідача-1 на його користь таке майно на підставі статті 387 ЦК України.

Узагальнений зміст і обґрунтування судових рішень

17. Господарський суд міста Києва рішенням від 06.12.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2024, позовні вимоги задовольнив у повному обсязі.

18. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що МП "Деревопласт", вважаючи себе власником спірного нерухомого майна, на яке іпотекодержателем -ТОВ "Одеса-Строй-Сіті" звернуто стягнення в позасудовому порядку, звернулося зі скаргами до Мін`юсту на рішення державного реєстратора від 05.07.2018, яким право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за ТОВ "Одеса-Строй-Сіті" та рішення державного реєстратора від 03.02.2021, яким право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за позивачем. При цьому, суди дослідили, що на дату подачі скарги відповідачем-1 від 30.12.2021 на рішення державного реєстратора від 05.07.2018, право власності на спірне нерухоме майно вже було зареєстроване за позивачем - ТОВ "Одеська консалтингова компанія". Звідси, суди встановили, що оспорювані накази-1, 2 стосуються прав та охоронюваних законом інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

19. При цьому, задовольняючи позовні вимоги, як суд першої, так і суд апеляційної інстанцій виходили з пропуску відповідачем-1 строку на звернення до Мін`юсту зі скаргами від 30.12.2021 та від 23.06.2022. Місцевий господарський суд також вказав на відсутність доказів розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту про розгляд скарг від 30.12.2021 та від 23.06.2022, а також про відсутність доказів додаткового повідомлення визначених в пункті 10 Порядку № 1128 осіб про розгляд скарг. Суд апеляційної інстанції, в свою чергу, висновки суду першої інстанції про порушення Мін`юстом пункту 11 Порядку № 1128 при повідомленні про розгляд скарги від 23.06.2022 спростував, та встановив лише відсутність доказів додаткового повідомлення визначених в пункті 10 Порядку № 1128 осіб про розгляд скарги відповідача-1 від 30.12.2021.

20. У підсумку, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем-2 при розгляді скарг відповідача-1 від 30.12.2021 та від 23.06.2023 допущено порушення положень пункту 5 Порядку №1128 (закінчення встановленого законом строку подачі скарг), пункту 11 Порядку №1128 (додаткове повідомлення осіб, визначених у пункті 10 Порядку № 1128, про розгляд скарги від 30.12.2021), що є безумовними підставами для визнання протиправними та скасування оспорюваних наказів Мін`юсту.

21. Враховуючи встановлені порушення при розгляді скарг відповідача-1, прийняття оспорюваних наказів Мін`юстом, на підставі яких спірний об`єкт нерухомого майна вибув з володіння позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги позивача про витребування у відповідача-1 на його користь спірного нерухомого майна на підставі частини 1 статті 387 ЦК України.

22. Апеляційний господарський суд додатково зазначив, що заявлена позовна вимога про витребування у відповідача-1, за яким наразі зареєстроване право власності на спірне нерухоме майно, цього майна на користь позивача, призведе до ефективного захисту прав та охоронюваних законом інтересів останнього.

Касаційна скарга

23. Не погодившись із прийнятими рішеннями, ТОВ "Одеса-Строй-Сіті" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

24. Третя особа не погоджується з висновками судів про наявність підстав для скасування оспорюваних наказів-1, 2. Натомість наголошує, що позивач не навів достатніх аргументів для визнання протиправними та скасування оспорюваних наказів Мін`юсту, які, за доводами третьої особи, прийняті з дотриманням положень законодавства.

25. Скаржник вказує на недотримання іпотекодержателем порядку звернення стягнення на спірне нерухоме майно, передбаченого статтею 37 Закону №898-IV, на ненадання державному реєстратору Махортову І. О. документів, необхідних для вчинення реєстраційних дій щодо права власності, а також на звернення стягнення на спірне нерухоме майно під час діючих арештів на нерухоме майно. Посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11.04.2018 у справі № 554/14813/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 755/9215/15-ц, від 26.07.2023 у справі № 759/5454/19.

26. Також скаржник посилається на застосування судами статей 328, 387, 388 ЦК України, ст. 2 Закону №1952-IV без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах від 12.03.2019 у справі №911/3594/17, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 12.11.2019 у справі № 922/1266/19, від 07.12.2021 у справі №910/1671/20, від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц.

27. Скаржник зазначає, що суди дійшли висновку про витребування у МП "Деревопласт" майна лише за наслідком скасування оспорюваних наказів-1, 2. В той же час не встановили належних та достатніх підстав для задоволення віндикаційного позову та витребування у відповідача-1 спірного нерухомого майна на користь позивача.

28. Окрім того, третя особа вказує на допущені судами порушення норм процесуального законодавства (п. 4 ч. 2 ст. 43 ГПК України, ч 5 ст. 173 ГПК України), що призвело до порушення правил виключної підсудності господарського спору (п. 3 ст. 30 ГПК України).

29. Посилається на те, що відсутня сформована правова позиція Верховного Суду щодо того, чи стосується норма ч. 5 ст. 30 ГПК України випадків, коли в позові вимога до центрального органу виконавчої влади (в даному випадку - Мін`юст) об`єднана з вимогами до інших відповідачів, якщо кожна з таких вимог окремо підсудна різним судам. Тобто, відсутній висновок щодо того, чи нівелює в дному випадку норма ч. 5 ст. 30 ГПК України імперативні норми п. 4 ч. 2 ст. 43, ч. 5 ст. 173 та п. 3 ст. 30 ГПК України.

30. Стосовно скасування оспорюваних наказів-1, 2 скаржник зазначає, що висновки судів про звернення відповідача-1 до Мін`юсту після закінчення встановленого законом строку подачі скарг не ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні обставин справи. Вказує на те, що суди не надали оцінки змісту скарг МП "Деревопласт" від 30.12.2021 та від 23.06.2022, в яких останнє обґрунтувало, з якого моменту відповідач-1 дізнався про оскаржені ним рішення державних реєстраторів. Окрім того, суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив клопотання ТОВ "Одеса-Строй-Сіті" про долучення доказів, в т.ч. і відповідних скарг відповідача-1.

31. Також скаржник не погоджується з висновками судів про порушення Мін`юстом пункту 11 Порядку № 1128 при розгляді скарг відповідача-1. Зазначає, що за відсутності в матеріалах справи скарг МП "Деревопласт" у суду була відсутня можливість перевірити наявність / відсутність в таких скаргах додаткової інформації для здійснення зв`язку із заінтересованими особами. Також вказує на відсутність такої додаткової інформації щодо позивача в Державному реєстрі.

32. Посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 16.04.2019 у справі № 925/2301/14, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, щодо застосування статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

33. Також скаржник вказує на застосування судом першої інстанції пункту 11 Порядку № 1128, який був нечинним на момент подання скарги відвовідача-1 від 23.06.2022, а також вказує на помилковість висновків судів про визнання протиправними та скасування оспорюваних наказів-1, 2, як таких, що порушують норми статті 37 Закону №898-IV.

Відзив

34. Позивач подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Натомість вважає висновки судів про задоволення позовних вимог правомірними та такими, що відповідають фактичним обставинам справи та нормам ч. 3 ст. 37 Закону № 1952-IV (в редакції, чинній на час розгляду скарг) п.п. 5, 6, 9 - 12 Порядку № 1128 (в редакції, чинній на час розгляду скарг), ч. 4 ст. 37 Закону №898-IV (в редакції, чинній на час розгляду скарг). Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

35. Відповідач-2 у відзиві на касаційну скаргу третьої особи вказує на правомірність оскаржуваних наказів-1, 2 та, відповідно, відсутність з боку Мін`юсту порушень положень Закону №1952-IV, та Порядку № 1128. Стверджує про вчинені державними реєстраторами порушення під час здійснення спірних реєстраційних дій, а отже і про наявність підстав для їх скасування Мін`юстом. Просить касаційну скаргу третьої особи залишити без задоволення, а оскаржувані рішення і постанову - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

36. Згідно з частинами 1 - 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

37. Судові рішення у справі оскаржуються ТОВ "Одеса-Строй-Сіті" з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

38. Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку із прийняттям Мін`юстом за результатами розгляду скарг відповідача-1 оспорюваних наказів-1, 2 в порядку статті 37 Закону №1952-IV щодо скасування рішень про вчинення реєстраційних дій.

39. Як уже було наголошено вище, позивач, з метою захисту його прав як власника нерухомого майна, заявив вимогу про витребування спірного нерухомого майна у відповідача-1. З огляду на допущені Мін`юстом порушення під час розгляду скарг відповідача-1 на рішення державних реєстраторів, суди попередніх інстанцій визнали підставною і позовну вимогу про витребування спірного майна.

40. Скаржник з таким висновків судів не погоджується, та зазначає про те, що: (1) суди не досліджували обставин виникнення / зміни / припинення прав на спірне нерухоме майно в спорі про витребування майна; (2) скасовуючи накази через формальні порушення, суди не досліджували правомірності самих рішень державних реєстраторів та підстав переходу прав власності на майно. Крім того, скаржник не погоджується з висновком судів про те, що наслідком скасування оспорюваних наказів-1, 2 має бути віндикація.

41. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

42. Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом №1952-IV.

43. Відповідно до частин 1, 9, 10 статті 37 Закону № 1952-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України. Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду.

44. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина 1 статті 21 ЦК України).

45. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2018 в справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09.11.2021 у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21), від 29.05.2019 у справі № 826/9341/17.

46. Згідно із частиною 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

47. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.02.2021 у справі № 821/669/17 вказала на те, що спір про скасування наказу Мін`юсту, яким скасовано рішення державного реєстратора, є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер; має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача іншою особою, за якою було зареєстровано аналогічне право у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

48. За наведеного, Суд погоджується з доводами скаржника про те, що з огляду на предмет і підстави заявлених позовних вимог, спір у цій справі стосується речових прав на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації, та має вирішуватися як спір про цивільне право.

49. Суди попередніх інстанцій дослідили, що за результатом розгляду скарги відповідача-1 від 30.12.2021 на рішення державного реєстратора від 05.07.2018, яким внесено запис про право власності на об`єкт нерухомого майна за ТОВ "Одеса-Строй-Сіті", Мін`юст прийняв оспорюваний наказ-1, яким скасував рішення державного реєстратора від 05.07.2018. За результатом розгляду скарги відповідача-1 від 23.06.2022 на рішення державного реєстратора від 03.02.2021, яким здійснено державну реєстрацію переходу права власності від ТОВ "Одеса-Строй-Сіті" до ТОВ "Одеська консалтингова компанія", Мін`юст прийняв оспорюваний наказ-2, яким скасував рішення державного реєстратора від 03.02.2021. В результаті чого було відновлено відомості у Реєстрі прав на нерухоме майно про державну реєстрацію 01.10.2007 за відповідачем-1 права приватної власності на спірне нерухоме майно.

50. За наслідком встановлених судами порушень Мін`юстом положень Порядку № 1128 під час розгляду скарг відповідача-1 від 30.12.2021 та від 23.06.2022 та з огляду на висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог про скасування оспорюваних наказів-1, 2, суди також дійшли висновку і про підставність позовної вимоги про витребування спірного нерухомого майна у відповідача-1 на користь позивача.

51. Разом з тим, у наведеній скаржником постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18) викладено, зокрема, такий висновок: "Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону № 1952-IV установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сукупний правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи".

52. У наведеній скаржником постанові Верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 910/1671/20 викладено висновок про те, що саме лише наявність в Державному реєстрі прав на нерухоме майно запису про право особи на майно не презюмує правомірність набуття такого права, а тому п. 1 ч. 1 ст. 2 та ч. 5 ст. 12 Закону №1952-IV (в контексті того, що відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом) не свідчать про необхідність ігнорування судом дослідження обставин правомірності набуття відповідного речового права особи на майно у спорі, який спрямований на захист такого права.

53. За наведеного, а також ураховуючи мотиви, з яких суди виходили при задоволенні позовної вимоги про витребування майна (пункти 21-22, 50 цієї постанови), колегія суддів вважає слушними доводи скаржника стосовно того, що під час розгляду цієї вимоги судам слід було дослідити обставини виникнення, зміни та припинення речових прав на спірне нерухоме майно в учасників судового провадження у спорі про захист права власності на таке майно. Водночас, суди першої та апеляційної інстанції наведеного не дослідили. Суд касаційної інстанції, в силу імперативних приписів статті 300 ГПК України, позбавлений можливості самостійно встановлювати та досліджувати обставини справи.

54. Відтак, висновки судів про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про витребування майна не ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а тому визнаються передчасними.

55. Ураховуючи викладене вище, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, знайшла своє підтвердження під час касаційного розгляду справи.

56. Стосовно підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.

57. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

58. Скаржник у касаційній скарзі посилається на порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог та вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо того, чи нівелює в даному випадку норма ч. 5 ст. 30 ГПК України імперативні норми п. 4 ч. 2 ст. 43, ч. 5 ст. 173 ГПК та ч. 3 ст. 30 ГПК України.

59. Щодо вказаних доводів скаржника колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає таке.

60. Так, у постанові Верховного Суду від 27.07.2022 у справі № 910/1718/21 наведено, зокрема такий висновок: "65. Частиною п`ятою статті 173 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.

66. Так, відповідно до частини третьої статті 30 Господарського процесуального кодексу України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

67. Частиною п`ятою статті 30 Господарського процесуального кодексу України визначено, що спори, у яких відповідачем є Кабінет Міністрів України, міністерство чи інший центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються місцевим господарським судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ, незалежно від наявності інших визначених цією статтею підстав для виключної підсудності такого спору іншому господарському суду.

68. Отже, у випадку виникнення конкуренції норм частини третьої статті 30 Господарського процесуального кодексу України та частини п`ятої статті 30 Господарського процесуального кодексу України під час визначення підсудності спору з приводу нерухомого майна, у тому числі щодо земельних ділянок, відповідачем в якому є орган, зазначений у частині п`ятій статті 30 Господарського процесуального кодексу України, судам слід керуватись частиною п`ятою статті 30 Господарського процесуального кодексу України".

61. Вказане свідчить про наявність загального висновку Верховного Суду щодо пріоритетності положень ч. 5 ст. 30 ГПК України у визначенні підсудності спорів за участю відповідача, зазначеного у наведеній нормі Кодексу.

62. Відповідно до положень п. 4 ч. 2 ст. 43 ГПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема, необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою.

63. Водночас, вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання віднесене на розсуд суду, що розглядає справу (див. постанови Верховного Суду від 25.11.2020 у справі № 757/61850/18-ц, від 15.07.2021у справі № 420/698/21).

64. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суд першої інстанції відхилив клопотання третьої особи про передачу справи за підсудністю на підставі частини 5 статті 30 ГПК України; суд апеляційної інстанції, в свою чергу, розглянув та відхилив доводи третьої особи про порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог. Вказаним спростовуються доводи скаржника про помилкове незастосування судами приписів п. 4 ч. 2 ст. 43 ГПК України, оскільки правових підстав для застосування відповідної норми процесуального закону суди не встановили.

65. За наведеного, доводи скаржника про порушення судами приписів ч. 3 ст. 30, п. 4 ч. 2 ст. 43 та ч. 5 ст. 173 ГПК України не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, відповідно, доводи касаційної скарги, обґрунтовані підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

66. Щодо решти доводів касаційної скарги, Суд зазначає таке.

67. Як уже було наголошено вище, задовольняючи позовні вимоги про скасування оскаржуваних наказів-1, 2, суди обох інстанцій вказали, що при розгляді скарг відповідача-1 допущено порушення положень пункту 11 Порядку № 1128 щодо належного повідомлення заінтересованих осіб; пункту 5 Порядку №1128, частини 3 статті 37 Закону №1952-IV щодо строку оскарження реєстраційних дій, що є безумовними підставами для визнання протиправними та скасування оспорюваних у цій справі наказів Мін`юсту.

68. Відповідно до частини 2 статті 37 Закону №1952-IV Мін`юст розглядає, зокрема, скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір).

69. Згідно з частиною 6 статті 37 Закону №1952-IV за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про: 1) відмову у задоволенні скарги; 2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення, зокрема, про скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги.

70. Частиною 8 статті 37 Закону №1952-IV визначено, що Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо: 1) скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п`ятою цієї статті; 2) на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація цього права за іншою особою, ніж зазначена у рішенні, що оскаржується; 3) наявна інформація про судове рішення або ухвалу про відмову позивача від позову з того самого предмета спору, про визнання позову відповідачем або затвердження мирової угоди сторін; 4) наявна інформація про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав; 5) є рішення цього органу з того самого питання; 6) в органі розглядається скарга з цього питання від того самого скаржника; 7) скарга подана особою, яка не має на це повноважень; 8) закінчився встановлений законом строк подачі скарги; 9) розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції органу; 10) державним реєстратором, територіальним органом Міністерства юстиції України прийнято таке рішення відповідно до законодавства.

71. Процедура розгляду скарги врегульована Порядком № 1128.

72. Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 1128 розгляд скарг здійснюється у строки, встановлені Законом України "Про звернення громадян", які обраховуються з моменту реєстрації її суб`єктом розгляду скарги.

73. Мін`юст чи відповідний територіальний орган розглядає скаргу у сфері державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації на предмет встановлення підстав для відмови в її задоволенні, а саме:

- оформлення скарги без дотримання вимог, визначених законом;

- наявність інформації про судове рішення про відмову позивача від позову з такого самого предмета спору, про визнання відповідачем позову або затвердження мирової угоди сторін;

- наявність інформації про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави;

- наявність рішення Мін`юсту чи його територіального органу з такого самого питання;

- здійснення Мін`юстом чи його територіальним органом розгляду скарги з такого самого питання від того самого скаржника;

- подання скарги особою, яка не має на це повноважень;

- закінчення встановленого законом строку подачі скарги;

- розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції Мін`юсту чи його територіального органу.

74. Тобто на етапі підготовки скарги до розгляду, комісія вирішує питання про відповідність поданої скарги вимогам щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги (див. зокрема постанови Верховного Суду від 27.05.2021 у справі №420/2037/20, від 07.07.2022 у справі №280/2030/21, від 28.02.2024 у справі № 910/5273/22).

75. Відповідно до частини 3 статті 37 Закону №1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

76. Пунктом 10 Порядку № 1128 (тут і далі - в редакції від 23.04.2020) визначено, що для розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально Мін`юст чи відповідний територіальний орган запрошує скаржника, державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіальний орган Мін`юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується, а також інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі у сфері державної реєстрації або встановлених відповідно до відомостей реєстрів.

77. Пунктом 11 Порядку № 1128 передбачено, що Мін`юст чи відповідний територіальний орган своєчасно, але не пізніше ніж за два дні до дня розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально повідомляє особам, визначеним у пункті 10 цього Порядку, про час і місце засідання колегії шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту та додатково одним з таких способів:

1) телефонограмою (якщо номер телефону зазначено у скарзі у сфері державної реєстрації, повідомлено заінтересованою особою або встановлено з інших офіційних джерел);

2) засобами електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі у сфері державної реєстрації, доданих до неї документах, повідомлено заінтересованою особою або встановлено з інших офіційних джерел).

78. Тобто, на відповідача-2 покладено обов`язок повідомити заінтересовану особу про розгляд скарги не пізніше ніж за два дні до дня розгляду скарги по суті.

79. Пунктом 12 Порядку передбачено, що копії скарги у сфері державної реєстрації та доданих до неї документів надаються особам, визначеним у пункті 10 цього Порядку (крім скаржника), в день розгляду Мін`юстом чи відповідним територіальним органом скарги у сфері державної реєстрації колегіально.

80. Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

81. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

82. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

83. При цьому, відповідно до ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

84. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

85. Скаржник у касаційній скарзі наполягає на тому, що суди не встановили обставин та не надали оцінку доводам відповідача-1 стосовно моменту, з якого він дізнався про вчинені державними реєстраторами спірні реєстраційні дії.

86. Як уже було наголошено вище, суди попередніх інстанцій встановили, що зі скаргою на рішення державного реєстратора від 05.07.2018 відповідач-1 звернувся до Мін`юсту 30.12.2021, а зі скаргою на рішення державного реєстратора від 03.02.2021 відповідач-1 звернувся до Мін`юсту 23.06.2022.

87. Дійшовши висновку про допущене Мін`юстом порушення пункту 5 Порядку № 1128, суд першої інстанції вказав на те, що відповідач-1 не міг не знати про порушене право з дня отримання вимоги третьої особи від 05.05.2018. Натомість, суд апеляційної інстанції ці твердження спростував, вказавши, що рішення державного реєстратора №4191205 прийняте 05.07.2018, тобто через два місяці після вимоги. В той же час, врахувавши презумпції цивільного права про те, що власність зобов`язує (частина 4 статті 319 ЦК України), зазначив, що відповідач-1 мав можливість вчинити дії, спрямовані на перевірку наявності та/або відсутності порушення своїх прав. Звідси, дійшов висновку про пропуск відповідачем-1 строку на оскарження рішення державного реєстратора від 05.07.2018 №4191205.

88. Водночас, як уже було наголошено вище, за вимогами частини 3 статті 37 Закону №1952-IV, дії державного реєстратора можуть бути оскаржені протягом 60 календарних днів не лише з дня прийняття рішення, що оскаржується, а також з дня, коли особа дізналася про порушення її прав, або з дня, коли особа могла дізнатися про порушення її прав.

89. Зі змісту цієї правової норми слідує, що для з`ясування дати, з якої розпочинається відлік, необхідно досліджувати об`єктивні та суб`єктивні фактори, які сприяють реалізації особою зазначеного права.

90. За загальним правилом строк звернення обчислюється з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав (у даному випадку - про рішення державного реєстратора). При цьому "могла" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа могла дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

91. Подібні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 02.05.2023 у справі № 910/16665/21, від 06.07.2018 у справі № 826/3442/17 та від 30.03.2021 у справі № 400/1825/20, від 22.05.2024 у справі № 910/7586/22.

92. З оскаржуваного рішення суду першої інстанції вбачається, що відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що про порушене право за скаргою від 30.12.2021 МП "Деревопласт" дізналося 01.12.2021 із вимоги позивача про звільнення нерухомого майна, а про порушене право за скаргою від 23.06.2022 дізналося 20.06.2022, про що Колегія була повідомлена листом скаржника від 27.04.2023.

93. Водночас, наведене вище у пункті 87 цієї постанови, свідчить про те, що дійшовши протилежних висновків про можливість відповідача-1 бути обізнаним про порушення свого права з дня отримання вимоги третьої особи від 05.05.2018, суди, в той же час, достеменно не встановили моменту, та не надали належної правової оцінки доводам відповідача і третьої особи стосовно моменту, з якого МП "Деревопласт" дізналося про рішення державного реєстратора від 05.07.2018.

94. Окрім того, вказавши, що оспорюваний наказ-2, підлягає скасуванню як похідний від оспорюваного наказу-1, суди не дослідили і обставин про момент, з якого МП "Деревопласт" довідалося / могло довідатися про наявність рішення державного реєстратора від 03.02.2021, та, відповідно, не надали належної правової оцінки та не проаналізували доводи відповідача про момент, з якого відповідач-1 довідався / міг довідатися про вказане рішення державного реєстратора.

95. За наведеного, колегія суддів наголошує, що під час розгляду справи, суди не в повній мірі врахували вимоги частини 3 статті 37 Закону №1952-IV, достеменно не встановили обставин про дотримання / недотримання відповідачем-1 строку на звернення зі скаргами до Мін`юсту.

96. Звідси, висновки судів про наявність підстав вважати, що в даному випадку порушено строк звернення відповідача зі скаргами від 30.12.2021, 23.06.2022 до Мін`юсту є передчасними.

97. Також суди обох інстанцій вказали на відсутність в матеріалах справи доказів додаткового повідомлення визначених в пункті 10 Порядку № 1128 осіб про розгляд скарги відповідача-1 від 30.12.2021.

98. Третя особа в касаційній скарзі не погоджується з наведеним висновком судів та посилається на те, що суди не досліджували зміст скарги відповідача-1 від 30.12.2021, в тому числі на предмет наявності в ній, або доданих до неї документах, відомостей про номер телефону/адресу електронної пошти заінтересованих осіб. Окрім того наголошує на тому, що позивач не вніс відповідні відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань для здійснення зв`язку із ним, а отже останній несе ризик настання для нього несприятливих наслідків.

99. Колегія суддів зазначає, що з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 29.10.2024 у справі № 910/10622/23, яку Суд вважає за необхідне врахувати на підставі частини 4 статті 300 ГПК України, додатковий спосіб повідомлення про розгляд скарги у сфері державної реєстрації здійснюється Мін`юстом чи відповідним територіальним органом особи виключно за наявності у них відомостей про номер телефону/адресу електронної пошти, зазначених у скарзі у сфері державної реєстрації, доданих до неї документах, повідомлених заінтересованою особою або встановлених з інших офіційних джерел.

100. Обставини, про які зазначено в пунктах 31, 97 цієї постанови, суди попередніх інстанцій не досліджували та не аналізували, а відтак висновок про допущене відповідачем-2 порушення положень пункту 11 Порядку № 1128 також є передчасним. Водночас, як уже було наголошено вище, суд касаційної інстанції, в силу імперативних приписів статті 300 ГПК України, позбавлений можливості самостійно встановлювати та досліджувати обставини справи.

101. За наведеного, висновки судів про наявність безумовних підстав для скасування оспорюваних наказів-1, 2 не ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні всіх обставин справи з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, що мають значення для вирішення спору, а тому визнаються передчасним.

102. Стосовно висновків судів про порушення Мін`юстом приписів статті 37 Закону №898-IV під час розгляду скарг відповідача-1 від 30.12.2021 та від 23.06.2022, а також доводів касаційної скарги в цій частині, Суд наголошує, що з урахуванням викладеного вище у пункті 53 цієї постанови, суди першої та апеляційної інстанції не досліджували обставин переходу речових прав на спірне нерухоме майно за іпотечним договором, а тому висновки судів в цій частині також визнаються передчасними.

103. Разом з тим, як уже було наголошено вище, згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

104. Наведеному вище у пунктах 30-31, 92-93, 97, 102 цієї постанови суди попередніх інстанцій належної оцінки не надали.

105. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238, 282 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивування відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів), з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Для повного і всебічного розгляду справи важливим є встановлення та аналіз сукупного зв`язку зазначених вище обставин, а їх відсутність не дає змогу розглянути спір у відповідності до вимог законодавства та встановити наявність підстав для задоволення чи відмови у задоволенні як первісних, так і зустрічних позовних вимог.

106. Оскільки зазначеного суди не зробили, фактично не дослідили в повному обсязі докази, які наявні в матеріалах справи, Верховний Суд, зважаючи на приписи статті 300 ГПК України, позбавлений можливості самостійно надавати оцінку відповідним доказам та аргументам сторін. Враховуючи викладене, є підстави констатувати, що під час розгляду справи допущено порушення норм матеріального і процесуального права і такі порушення впливають на можливість повного та всебічного розгляду справи.

107. Доводи скаржника про відхилення судом апеляційної інстанції клопотання про долучення доказів не обґрунтовані відповідними підставами касаційного оскарження, передбаченими статтями 287, 310 ГПК України, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, а тому Суд їх не аналізує та не надає оцінку.

108. За наведеного, а також ураховуючи викладене вище в пунктах 53, 96, 101 цієї постанови, Суд наразі також не надає оцінку та не аналізує інші доводи скаржника в частині вимоги про витребування майна (пункти 25, 26 цієї постанови), які, разом з тим, направлені на оцінку та встановлення обставин стосовно правовідносин, що склалися між сторонами щодо речових прав на спірне нерухоме майно.

109. Усі інші доводи касаційної скарги третьої особи (1) підставою касаційного оскарження не обґрунтовані, (2) підставою відкриття касаційного провадження не слугували, (3) направлені на переоцінку обставин справи (3) є передчасними, а тому Суд їх не аналізує і не надає їм оцінку.

110. Доводи відзивів на касаційну скаргу наведеного вище не спростовують, та, з огляду на недослідження судами всіх обставин справи, встановлення яких має значення для правильного вирішення спору, є передчасними та відхиляються.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

111. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

112. У зв`язку з наведеним ухвалені у справі постанова суду апеляційної інстанції і рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, а отже їх не можна визнати законними і обґрунтованими.

113. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

114. Зважаючи на викладене, а також відповідно до положень частин 3 статті 310 ГПК України касаційну скаргу ТОВ "Одеса-Строй-Сіті" необхідно задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

115. Під час нового розгляду справи суду слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Судові витрати

116. Оскільки справа направляється на новий розгляд розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеса-Строй-Сіті" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2023 скасувати, а справу № 910/9087/23 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил