Постанова

від 28.11.2024 по справі 523/16339/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2833/24

Справа № 523/16339/22

Головуючий у першій інстанції Сувертак І.В.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Карташова О.Ю., Коновалової В.А.,

за участю секретаря Соболєвої Р.М.

учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , третя особа: Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3

на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2023 року, ухвалене Суворовським районним судом м. Одеси у складі: судді Сувертак І.В. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради про застосування приписів ст. 261 ч.2,3 ст. 264 ЦК України, про витребування нерухомого майна,

в с т а н о в и в:

27 грудня 2022 року позивач ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, який мотивував тим, що згідно постанови Одеського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 01 червня 2018 року (справа № 523/70/17) про визнання припиненим строку дії іпотечного договору, про визнання недійсним договорів - скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання договорів про відступлення права вимоги недійсними. В цій частині ухвалено нове судове рішення.

Визнано недійсним Договір відступлення права вимоги від 20 жовтня 2016 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Артем-Банк» та ОСОБА_4 .

Визнано недійсним Договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 20 жовтня 2020 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Артем-Банк» та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О.І., зареєстрований в реєстрі за №2397.

Визнано недійсним Договір відступлення права вимоги від 20 жовтня 2016 року, укладений між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг».

Визнано недійсним Договір комісії на вчинення правочинів щодо придбання права вимоги за кредитним договором та договором забезпечення від 20 жовтня 2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг» та ОСОБА_2 .

Визнано недійсним Договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 20 жовтня 2016 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О.І., зареєстрований у реєстрі за №2399.

В решті рішення залишено без змін.

Таким чином, лише 20 квітня 2021 року судом апеляційної інстанції було встановлено порушення прав позивача ОСОБА_1 стосовно нерухомого майна, якого його було позбавлено за визнаними у судовому порядку недійсними договорами переуступки прав вимоги, де стороною є ОСОБА_2 ,за кредитним та іпотечним договорами, укладеними між ПАТ „Райффайзен Банк Авальта ОСОБА_1 , а це створює підстави для застосування судом припису ч. 2, 3ст. 264 ЦПК України- наявність поважності пропуску позовної давності і переривання перебігу позовної давності з 04 січня 2017 року та з 01 січня 2021 року, і таким чином, саме з 20 квітня 2021 року, а потім і з 01 липня 2021 року розпочинається перебіг позовної давності до вимоги про витребування нерухомого майна від ОСОБА_2 .

З посиланням як на правову підставу своїх вимог на ст. 316, 317, 321, 328, 330, 338 ЦК України, Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень позивач просив витребувати у ОСОБА_2 нежилі приміщення першого поверху загальною площею 258,0 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1101894351101) по АДРЕСА_1 .

29 серпня 2023 року відповідач ОСОБА_2 подав до суду заяву в порядкуст. 267 ЦПК Українита просив застосувати наслідки спливу позовної давності щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради про застосування приписів ст. 261 ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України, про витребування нерухомого майна та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Зазначив, що оскільки позивач дізнався про порушення свого права 03 липня 2017 року, тому строки позовної давності у спірних правовідносинах сплили 03 липня 2020 року, а з зазначеним позовом до суду до ОСОБА_2 позивач звернувся 27 грудня 2022 року, що вже поза межами позовної давності у спірних правовідносинах. (т. 2, а.с. 8-10).

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив із того, що право власності на спірне майно було зареєстроване за відповідачем 28 листопада 2016 року, строки позовної даявності у спірних правовідносинах спливли 28 листопада 2019 року, і навіть якщо припустити необізнаність позивача про порушення свого права з 28 листопада 2019 року, то 03 липня 2017 року він напевно мав знати про таке, оскільки саме 03 липня 2017 року отримав рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 35955147 на спірні нежитлові приміщення за ОСОБА_2 . І оскільки застосувати позовну давність можливо лише до обгрунтованого позову, то саме пропуск позивачем такого є підставою для відмови у задоволенні позову.

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_5 в особі свого представника Гайдая О.В. звернувся доапеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2023 року як незаконне та неогрунтоване, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, невірно застосував приписи ст. 264 ЦК України стосовно продовження строків загальної позовної давності на час дії карантину та у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та проігнорував правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.02.2023 по справі № 910/18489/20, від 29.06.2021 по справі № 904/3405/19, від 10.11.2020 по справі № 638/22396/16-ц, та постановах Верховного Суду від 22.09.2022 по справі № 920/724/21 від 07.09.2022 по справі № 679/1136/21, від 07.09.2022 по справі № 910/10569/21, на які позивач посилався в у письмовій «Промові у судових дебатах».

Судом першої інстанції проігноровано п. 19 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, яка чітко вказує, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу продовжують на строк його дії; приписи ст. 263, ч. 2 ст. 264 ЦК України щодо зупинення і переривання перебігу позовної заяви з огляду на те, що цивільний спір між позивачем та відповідачем щодо визнання недійсними договорів переуступки права вимог від 20.10.2016 і застосування судом наслідків недійсності правочинів згідно ст. 216 ЦК України триває у судах першої інстанції та апеляційної інстанції з 01 січня 2017 року з незначними короткостроковими перервами, з початку розглядалася справа № 523/70/17, а потім - цивільні справи № 523/10171/21 та № 523/16339/22. По цивільній справі № 523/70/17 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені судом апеляційної інстанції 20 квітня 2021 року, тобто розгляд справи тривав чотири роки та 3 місяці.

Суд першої інстанції проігнорував позицію Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 з приводу оцінювання поважності зазначених причин пропущення позивачем строку звернення до суду, а зробив посилання в рішенні на застарілі правові позиції ВП ВС та ВС, що існували станом на 26 листопада 2019 року.

Крім того, скаржник звертає увагу на постанову Верховного Суду від 07.09.2022 по справі № 910/10569/21, в якій зазначено з приводу того, чи переривалась позовна давність у випадку подання стороною позовної заяви про визнання недійсним договору.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надходив.

Справа перебувала у провадженні судді ОСОБА_6 .

Рішенням Вищої ради правосуддя №2518/0/15-24 від 20.08.2024 року суддю ОСОБА_6 звільнено з посади судді Луганського апеляційного суду (відрядженої до Одеського апеляційного суду), у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Із наведених підстав справу передано до провадження судді Назарової М.В., судді учасники колегії: Кострицький В.В., Карташов О.Ю. (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2024 року).

24 жовтня 2024 року розгляд справи відкладено на 12 листопада 2024 року об 11-й год у зв`язку з надходженням клопотання про відкладення від представника відповідача Монастирної І.О.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 листопада 2024 року у відповідності до п. 3.8 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному суді, затверджених рішенням зборів суддів Одеського апеляційного суду 28 грудня 2018 року (зі змінами та доповненнями), визначено суддів Коновалова В.А., Карташов О.Ю.

Останній раз справу призначено до судового розгляду на 28 листопада 2024 року о 12-й год.

В судовому засіданні представник відповідача адвокат Євценко Р.І. підтримав доводи апеляційної скарги, представник позивача адвокат Монастирна І.О. апеляційну скаргу не визнала. Позивач, відповідач та третя особа Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином і в установленому законом порядку (повноважними представниками отримало 26.11.2024 в особистому кабінеті підсистеми (модуля) ЄСІТС Електронний суд, що підтверджується довідками), що відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом частини першоїстатті16ЦКУкраїни кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття5 ЦПК України).

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття387ЦКУкраїни).

Статтею330ЦКУкраїни встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно достатті 388 ЦКУкраїни майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини першоїстатті 388 ЦКУкраїни, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (пункт 9 частини першоїстатті27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зістаттею 388 ЦКУкраїни залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третястатті 388 ЦКУкраїни). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третястатті 388 ЦКУкраїни).

Власник, з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України,можевитребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем,незалежновід того, скільки разів це майно було відчуженедо того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право,не єефективнимспособом захисту права власника(див. постановуВеликої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, який підтримав Верховний Суд, зокрема у постановах від 13 вересня 2023 року у справі № 359/3912/15-ц (провадження №61-3901св23), від 20 вересня 2023 року у справі № 206/2421/16-ц (провадження № 61-18150св21), захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбаченихстаттями387 та388 ЦКУкраїни.

У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, згідно з якими власник з дотриманням вимогстатті 388 ЦКУкраїни може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Схожі за змістом правові висновки містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) та багатьох інших.

Така судова практика є сталою, відмінності можуть залежати лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

По справі встановлено, що 06 лютого 2013 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/0028/82/45208 про надання ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі65 000 дол. США на строк до 06 лютого 2013 року зі сплатою 15 відсотків річних.

У забезпечення виконання зобов`язань за цим договором, 06 лютого2006 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, предметом якого були нежилі приміщення першого поверху, загальною площею 258,0 кв. м, які знаходяться за адресою: в АДРЕСА_1 .

20 жовтня 2016 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Артем-Банк» укладено договір відступлення права вимоги, внаслідок чого право вимоги за вказаним кредитним договором та договором іпотеки перейшли до ПАТ «Артем-Банк».

20 жовтня 2016 року між ПАТ «Артем-банк» та ОСОБА_4 укладено договір відступлення права вимоги, внаслідок чого право вимоги за цим кредитним договором та договором іпотеки перейшли до ОСОБА_4

20 жовтня 2016 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Арма Факторинг» укладено договір відступлення права вимоги, внаслідок чого право вимоги за вказаними договорами перейшло до ТОВ «Арма Факторинг».

20 жовтня 2016 року між ТОВ «Арма Факторинг» та ОСОБА_2 та укладено договір комісії на вчинення правочинів щодо придбання права вимоги за кредитним договором та договором забезпечення.

20 жовтня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір відступлення права вимоги, внаслідок чого право вимоги за вищевказаним кредитним договором та договором іпотеки перейшли до ОСОБА_2 .

Зазначає, що рішенням Приморського районного суду м. Одесивід 01 березня 2012 року позов АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_7 заборгованість за кредитом на загальну суму151 851,75 дол. США.

Постановою Одеського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 01 червня 2018 року (справа № 523/70/17) про визнання припиненим строку дії іпотечного договору, про визнання недійсним договорів - скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання договорів про відступлення права вимоги недійсними. В цій частині ухвалено нове судове рішення.

Визнано недійсним Договір відступлення права вимоги від 20 жовтня 2016 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Артем-Банк» та ОСОБА_4 .

Визнано недійсним Договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 20 жовтня 2020 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Артем-Банк» та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О.І., зареєстрований в реєстрі за №2397.

Визнано недійсним Договір відступлення права вимоги від 20 жовтня 2016 року, укладений між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг».

Визнано недійсним Договір комісії на вчинення правочинів щодо придбання права вимоги за кредитним договором та договором забезпечення від 20 жовтня 2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг» та ОСОБА_2 .

Визнано недійсним Договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 20 жовтня 2016 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О.І., зареєстрований у реєстрі за №2399.

В решті рішення залишено без змін.

Судом досліджено копію реєстраційної справи № 1101894351101 щодо нежилих приміщень за адресою: АДРЕСА_1 . Так, відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав не нерухоме майно нежилі приміщення першого поверху, об`єкт нежитлової нерухомості, загальною площею 258 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 . Дата реєстрації: 28.11.2016 року. Підстава: Договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, серія та номер№ 2399, виданий 20.10.2016, видавник: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Марченко О.І. Договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, серія та номер: 2396, виданий 20.10.2016, видавник: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Марченко О.І.; Договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, серія та номер: 2397, виданий 20.10.2016, видавник: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Марченко О.І. Форма власності приватна, розмір частка 1/1

Рішення державного реєстратора Рубан М.О. було прийнято 01.12.2016.

Також, в матеріалах реєстрації справи міститься копія Договору про відступлення прав вимоги до Договору іпотеки від 20.10.2016, укладеного між ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» та ПАТ «АРТЕМ-БАНК», згідно якого Первісний Кредитор передав, а Новий кредитор прийняв право вимоги за кредитним договором № 014/0028/82/45208 від 06.02.2006 та за Іпотечним договором, що укладений між Первісним кредитором (як Іпотекодержателем).

Згідно Акту-прийому передачі від 20.10.2016 ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» передав, а ПАТ «АРТЕМ-БАНК» отримав документи: оригінал договору іпотеки, що укладений між Первісним кредитором (як Іпотекодержателем) ОСОБА_1 .

Відповідно до Договору про відступлення права вимоги до Договору іпотеки від 20.10.2016, предметом договору іпотеки визначено: нежилі приміщення першого поверху, що знаходяться в АДРЕСА_1 (а.с. 74-270 том № 1).

Вказані обставини по справі ніким не оспорюються.

Згідно з частиною четвертоюстатті82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень (постанова Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17).

Отже, встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції, врахувавши обставини, встановлені у справі № 523/70/17, у якій визнано недійсними договір відступлення права вимоги від 20 жовтня 2016 року, укладений між ПАТ «Артем-Банк» та ОСОБА_4 , та від 20 жовтня 2016 року, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «Арма Факторинг», договору на вчинення правочинів щодо придбання права вимоги за кредитним договором та договором забезпечення від 20 жовтня 2016 року, укладеного між ТОВ «Арма Факторинг» та ОСОБА_2 , Договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 20 жовтня 2016 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О.І., зареєстрованого у реєстрі за № 2399, правильно виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 про витребування спірного нерухомого іпотечного майна, яке вибуло з їхнього володіння поза його волею, від останнього набувача ОСОБА_2 , є обґрунтованими.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від24жовтня 2008року №12«Про судовупрактику розглядуцивільних справв апеляційномупорядку» та частини 1статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У третьому абзаці пункту 15 названої постанови Пленуму зазначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Відмову у задоволенні позовних вимог суд мотивував відсутністю у ОСОБА_1 перешкод для реалізації права на доступ до суду в межах строків позовної давності, які були пропущенні, і послався на те, що перше, ніж застосувати такі строки суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес, за захистом якого той звернувся; якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову через його необґрунтованість; лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, а позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, він відмовляє в позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (висновки Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2022 у справі № 523/15572/16-ц), та відмовив у задоволенні позову саме з цієї підстави.

Крім того, принцип заборони повороту до гіршого, відомий ще з часів римського права, означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення (Постанова КЦС ВС від 24.05.2023 у справі № 179/363/21). Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги.

За таких обставин, враховуючи, що рішення суду оскаржується лише позивачем, предметом апеляційного перегляду є саме застосування судом до обгрутованих позовних вимог ОСОБА_1 позовної давності за заявою відповідача ОСОБА_2

Переглядаючи рішення суду за доводами апеляційної скарги позивача колегія суддів зазначає таке.

Щодо доводів заявника про помилковість висновків суду щодо пропуску позивачем строку позовної давності

Згідно зістаттею256ЦКУкраїни позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття257ЦКУкраїни).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четвертастатті 267 ЦКУкраїни).

Згідно зістаттею253ЦКУкраїни перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Відповідно до частини першоїстатті261ЦКУкраїни перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ні з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Подібного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19), який неодноразово застосовувався Верховним Судом у постановах від 28 червня 2023 року у справі № 511/2402/15 (провадження № 61-6218св23), від 04 квітня 2024 року у справі № 442/5872/21 (провадження № 61-504св23), від 14 травня 2024 року у справі № 711/1406/19 (провадження № 61-10876св23) та інші.

Отже, усталеним у практиці Верховного Суду є підхід до застосування правила статті261ЦКУкраїни, за яким початок відліку позовної давності у правовідносинах, що регулюютьсястаттею 388 ЦКУкраїни, пов`язується із моментом, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частинами першою-третьоюстатті12, частинами першою п`ятою, шостою статті81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно достатті89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Суд першої інстанції, правильно встановив та взяв до уваги, що 03 липня 2017 року позивач отримав рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 35955147 на нежилі приміщення першого поверху загальною площею 258, 0 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . У своєму рішенні державний реєстратор зазначив, що вказане майно з 28 листопада 2016 року зареєстроване за ОСОБА_2

07 липня 2017 року ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси по справі № 523/70/17 за заявою ОСОБА_1 суд наклав арешт на нежилі приміщення першого поверху загальною площею 258, 0 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на які зареєстровано за ОСОБА_2 .

21 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог, якою залучив ОСОБА_2 як співвідповідача, проте, єдиними вимогами до ОСОБА_2 було визнання недійсним договору комісії на вчинення правочинів щодо придбання права вимоги за кредитним договором та договором забезпечення від 20.10.2016 між ТОВ «Арма Факторинг» та ОСОБА_2 , та договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки, що укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Враховуючи порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо, висновки, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) про те, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права; аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тому Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, а відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше, суд дійшов правильного висновку про те, що наведені обставини у своїй сукупності свідчать про те, що позивач напевно знав про порушення свого права вже 03 липня 2017 року.

По справі відповідачем не доведено, що позивач міг та повинен був раніше дізнатися про порушене своє право з боку відповідача ОСОБА_2 .

Такі докази не надавали та судом не досліджувалися.

Тому строки позовної давності у спірних правовідносинах сплили 03 липня 2020 року.

Отже, слушними є доводи апеляційної скарги про те, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин; запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строккарантинунеодноразово продовжувався.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення»ЦКУкраїни доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час діїкарантину,встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначеністаттями257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такогокарантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення»ЦКУкраїни у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всістаттіцього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк діїкарантинуу зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). На цьому наголошено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22).

Враховуючи те, що позивач дізнався про порушення своїх прав 03 липня 2017 року (протилежного не доведено стороною відповідачів), а також продовження строку позовної давності на час запровадженнякарантинута воєнного стану, колегія суддів вважає, що підстави для застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності відсутні.

Натомість, суд першої інстанції наведеного не врахував, що призвело до помилкового вирішення справи.

Оскільки колегією суддів встановлено помилковість висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку із застосуванням наслідків спливу позовної давності, а відповідно достатті 387 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, і таким речово-правовим способом захисту права власності є віндикаційний позов, між сторонами відсутні договірні відносини, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню як обґрунтовані.

Вказана невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, та порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права у відповідності до вимог п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухваленню нового рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити по справі нове рішенням, яким задовольнити позовні вимоги позивача.

Відповідно до ч. 13ст. 141 ЦПК Україниякщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 1ст. 141 ЦПК Українисудові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що апеляційним судом у цій справі ухвалюється рішення на користь позивача, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у сумі 31012,50 грн, сплачені останнім за подання позовної заяви (12405 грн) та апеляційної скарги (18607,50 грн), а загалом 31012,50 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 задовольнити.

РішенняСуворовського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2023 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради про витребування нерухомого майна задовольнити.

Витребувати у ОСОБА_2 нежилі приміщення першого поверху загальною площею 258,0 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1101894351101) по АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ) сплачений судовий збір в сумі 31012,50 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.А. Коновалова

О.Ю. Карташов