Рішення

від 10.12.2024 по справі 440/10180/24

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

. 10 грудня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/10180/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить суд, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористанні дні основної щорічної відпустки за 2022, 2023, 2024, а також невикористані дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій за 2017-2024 роки у неналежному розмірі;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористанні дні основної щорічної відпуски за 2022, 2023, 2024, а також невикористані дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій за 2017-2024 роки, обчислену у розмірі, з урахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 з урахуванням раніше виплачених сум;

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати при звільненні позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розмірі 172137,88 грн відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 23.05.2024 року №127;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.05.2024 року №127, а саме 172137,88 грн з урахуванням раніше виплачених сум;

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн щомісячно, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 за період з 19.11.2023 по 27.11.2023, з 06.03.2024 по 12.03.2024, з 28.03.2024 по 23.05.2024;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду в розмірі 30000,00 грн щомісячно, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 за період з 19.11.2023 по 27.11.2023, з 06.03.2024 по 12.03.2024, з 28.03.2024 по 23.05.2024;

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 по 23.05.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 по 31.12.2020 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 по 23.05.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 23.05.2024;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 23.05.2024.

Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що відповідачем при звільненні позивача з військової служби не були нараховані та виплачені в повному обсязі всі належні до виплати суми, зокрема грошове забезпечення, а також його індексація, компенсаційні виплати за невикористані дні основних та додаткових відпусток, компенсація вартості за неотримане речове майно.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 позовну заяву залишено без руху та запропоновано усунути виявлені недоліки шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом та доказів, які свідчать про поважність причин пропуску цього строку в частині позовних вимог про виплату індексації грошового забезпечення, додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн, грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, грошового забезпечення, обчисленого із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи, передбаченого Законом про державний бюджет на відповідний рік, за період з 19.07.2022 по 23.05.2024 разом із доказами, які свідчать про поважність причин пропуску цього строку.

Ухвалою суду від 18.09.2024 позовну заяву в частині позовних вимог, про виплату індексації грошового забезпечення, додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн, грошового забезпечення, обчисленого із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи, передбаченого Законом про державний бюджет на відповідний рік, за період з 19.07.2022 по 23.05.2024 разом із доказами, які свідчать про поважність причин пропуску цього строку, повернуто позивачеві.

Ухвалою суду від 18.09.2024 позовну заву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 щодо:

визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 по 18.07.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;

зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 по 31.12.2020 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2022 по 18.07.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористанні дні основної щорічної відпуски за 2022, 2023, 2024, а також невикористані дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій за 2017-2024 роки у неналежному розмірі;

зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористанні дні основної щорічної відпуски за 2022, 2023, 2024 роки, а також невикористані дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій за 2017-2024 роки, обчислену у розмірі з урахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 з урахуванням раніше виплачених сум;

визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати при звільненні позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розмірі 172137,88 грн відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 23.05.2024 року №127;

зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.05.2024 року №127, а саме 172137,88 грн з урахуванням раніше виплачених сум;

визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 18.07.2022;

зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 18.07.2022.

Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що на момент звільнення з військової служби між сторонами був відсутній спір щодо розрахунку при звільненні. Зауважив, що компенсаційні виплати наховані та виплачені позивачу в установленому законодавством порядку, а грошове забезпечення нараховувалось та виплачувалось з урахуванням вимог Постанови КМУ № 704.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи суд встановив такі обставини.

25.07.1997 по 23.05.2024 позивач проходив військову службу в Збройних Силах України, з 21.06.2002 по 23.15.2024, зокрема, у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком серія НОМЕР_2 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 23.05.2024 №127 (по стройові частині) (додаток до позову 4) позивача звільнено у відставку за підпунктом "б" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", за станом здоров`я та з 23.05.2024, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Як зазначає позивач та не заперечує відповідач у період з 30.01.2020 по 18.07.2022 виплата грошового забезпечення позивача здійснювалась військовою частиною НОМЕР_1 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 згідно з редакцією пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 24.02.2018 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018.

Позивач вважає, що відповідач у спірному періоді протиправно визначав розміри його посадового окладу та окладу за військовим званням виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018.

Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 40 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Частиною четвертою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Розмір грошового забезпечення військовослужбовців визначається, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (надалі - Постанова №704), яка набрала чинності з 01.03.2018.

Пунктом 4 Постанови №704 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

При цьому, пунктом 4 Постанови №704 у редакції постанови КМ від 21.02.2018 №103 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, з 01.03.2018 Урядом запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Пункт 4 Постанови №704 у редакції постанови КМ від 21.02.2018 №103 діяв до моменту скасування пункту 6 Постанови №103 у межах справи №826/6453/18 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020), тобто до 29.01.2020.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин діє пункт 4 Постанови №704 у первісній редакції, який визначає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

У свою чергу додатки 1, 12, 13, 14 до пункту 4 Постанови №704 також містять примітки, у яких в якості розрахункової величини зазначений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).

З огляду на факт відновлення дії положень Постанови №704, які діяли до внесення змін Постановою №103 суд доходить висновку про наявність правових підстав для перерахунку позивачу складових грошового забезпечення шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022.

Водночас, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а.

Тож при розв`язанні колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ та пункту 4 Постанови №704 у редакції до внесення змін Постановою №103 перевагу слід надати положенням закону, як акту права вищої юридичної сили.

Відповідач не заперечує того, що у спірному періоді грошове забезпечення позивача нараховувалось виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Тож за період з 30.01.2020 по 18.07.2022 відповідач здійснював нарахування і виплату грошового забезпечення позивача із застосуванням неправильної розрахункової величини, що у свою чергу вплинуло на повноту та правильність нарахування похідних від них додаткових та компенсаційних виплат, а також премії.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористанні дні основної щорічної відпуски за 2022, 2023, 2024, а також невикористані дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій за 2017-2024 роки у неналежному розмірі, суд зазначає наступне.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-XIІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтями 1 та 2 Закону № 2011-XIІ передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону України "Про відпустки" встановлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22.10.1993 передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, а саме: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Таким чином, учасники бойових дій мають право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Абзацами першим та другим пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII встановлено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно із пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-XII в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Пунктом 19 статті 10-1 Закону № 2011-XII встановлено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-XII від 21.10.1993 та "Про оборону України" № 1932-XII від 06.12.1991 (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 3543-XII, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до статті 1 Закону № 3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком на 14 календарних днів. Однак, Законом № 2011-XII та наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, право на яку особа набула за період проходження ним військової служби.

Таким чином, припинення надання військовослужбовцям додаткової відпустки (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо, яке не впливає на суть самого права, що гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, та може бути реалізовано особою в інший спосіб шляхом отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм повинна виплачуватися компенсація за всі невикористані дні як основної так і додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Такий висновок суду відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у рішенні від 16.05.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 (реєстраційний номер в ЄДРСР 81798649), залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 (реєстраційний номер в ЄДРСР 84153019).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем не проведено повного та належного розрахунку щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористанні дні основної щорічної відпуски за 2022, 2023, 2024, а також невикористані дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій за 2017-2024 роки у неналежному розмірі.

З урахуванням наведеного судом визнано за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористанні дні основної щорічної відпуски за 2022, 2023, 2024 роки, а також невикористані дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій за 2017-2024 роки, обчислену у розмірі з урахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо виплати індексації грошового забезпечення позивачу з 01.03.2018 по 18.07.2022.

Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

У зв`язку із збільшенням посадових окладів за посадами військовослужбовців відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" для всіх військовослужбовців (в тому числі переведених з інших військових частин або в межах військової частини, прийнятих на військову службі і т.д.) обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється виходячи з березня 2018 року як базового місяця.

Отже, базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача у спірному періоді є березень 2018 року, оскільки саме в цьому місяці мало місце підвищення розміру грошового забезпечення військослужбовців.

Відтак, у розумінні пункту 5 Порядку № 1078 проведення індексації грошових доходів населення, індекс споживчих цін у березні 2018 року рівний 1 та індексації грошового забезпечення не нараховується.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (після 01.01.2016).

Частинами 2 4 статті 4 Закон № 1282-ХІІ визначено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У місяці підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін приймається за1 або 100 %. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації розпочинається з місяця, що йде за місяцем підвищення тарифних ставок (окладів). Право на поточну індексацію зарплати настає, коли індекс споживчих цін, розрахований наростаючим підсумком, перевищить поріг індексації (103%).

Статтею 4 Закону України № 1282-XII передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (частина перша статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 911-VIII від 24.12.2015, який набрав чинності 01.01.2016).

Згідно офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України індекс споживчих цін (індекс інфляції) в квітні 2018 року становив 100,8%, в травні 2018 року 100,0%, в червні 2018 року 100,0%, в липні 2018 року 99,3%, в серпні 2018 року 100,0%, в вересні 2018 року 101,9%, в жовтні 2018 року 101,7%. Отже, лише у жовтні 2018 року поріг індексації 103% (100,8% * 100,0% * 100,0% * 99,3% * 100,0% * 101,9% * 101,7% * 100) перевищено. При цьому оскільки індекс інфляції за жовтень 2018 року опубліковано у листопаді 2018 року, то індексацію необхідно проводити з грудня 2018 року (п.1-1 Порядку №1078).

Таким чином, згідно з п. 5 Порядку № 1078 (в редакції після 01.12.2015) підстави для нарахування індексації після зміни тарифних окладів 01.03.2018 року з урахуванням індексів інфляції, оприлюднених Держстатом, виникли в дослідженому випадку в грудні 2018 року.

Матеріалами справи підтверджено, що індексація грошового забезпечення позивача за період з 01.12.2018 по 18.07.2022 нараховувалась та виплачувалась позивачу, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог з приводу компенсації вартості за неотримане речове майно.

Так само не підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.05.2024 року №127 з огляду на те, що матеріалами справи в повному обсязі підтверджено факт виплати позивачу зазначеної компенсації.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд,-

В И Р І Ш И В:

. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 30.01.2020 по 18.07.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 30.01.2020 по 31.12.2020 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2022 по 18.07.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористанні дні основної щорічної відпуски за 2022, 2023, 2024, а також невикористані дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій за 2017-2024 роки у неналежному розмірі.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористанні дні основної щорічної відпуски за 2022, 2023, 2024 роки, а також невикористані дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій за 2017-2024 роки, обчислену у розмірі з урахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 з урахуванням раніше виплачених сум

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.О. Чеснокова