Постанова

від 04.12.2024 по справі 372/1837/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 372/1837/22

провадження № 61-8132св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Клапчука Федора Петровича на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 травня 2023 року в складі судді Проць Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2024 року в складі колегії суддів Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.

в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності за правом спадкування, витребування майна з чужого незаконного володіння та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 за правом спадкування за заповітом;

- витребувати в ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1929108332116) та скасувати державну реєстрацію квартири, здійснену державним реєстратором - державним нотаріусом Обухівської районної державної нотаріальної контори Коваленко Л. О. за індексним номером 53829185 від 31 серпня 2020 року на підставі договору дарування від 31 серпня 2020 року № 1-1553.

Зазначав, що 20 березня 2017 року приватним нотаріусом посвідчено заповіт, яким ОСОБА_5 заповів йому майно, зокрема квартиру АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. 04 листопада 2019 року він звернувся до приватного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 . У процесі оформлення спадкових прав дізнався про існування договору дарування від 04 квітня 2011 року, укладеного між спадкодавцем та ОСОБА_4 й посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я. Л. за реєстровим № 533. Однак вказаний договір не укладався сторонами та не посвідчувався приватним нотаріусом, а тому є нікчемним.

Цей договір став підставою для реєстрації 03 жовтня 2019 року права власності за ОСОБА_4 з подальшим відчуженням шляхом укладення договору купівлі-продажу від 08 жовтня 2019 року на користь ОСОБА_3 та шляхом укладення договору дарування від 31 серпня 2020 року на користь ОСОБА_1 .

Вважав, що нерухоме майно вибуло із володіння спадкодавця незаконно, у зв`язку з чим звернувся до суду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

18 травня 2023 року заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Скасовано державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , здійснену: державним реєстратором Броварської районної державної адміністрації Кисіль Г. В. за індексним номером 48999255 від 03 жовтня 2019 року на підставі архівної довідки Комунального підприємства Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації», договору дарування від 04 квітня 2011 року

№ 533; приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Головкіною Я. В. від 08 жовтня 2019 року за індексним номером 49072921 на підставі договору купівлі-продажу від 08 жовтня 2019 року № 4763; державним нотаріусом Обухівської державної нотаріальної контори Коваленко Л. О.

від 31 серпня 2020 року за індексним номером 53829185 на підставі договору дарування від 31 серпня 2020 року, серія та номер 1-1553.

Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь

ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

10 серпня 2023 року ухвалою Обухівського районного суду Київської області заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 травня 2023 року залишено без задоволення.

Суд першої інстанції керувався тим, що договір дарування від 04 квітня 2011 року є неукладеним, оскільки не підписаний ОСОБА_5 , а визнання його недійсним закон не потребує. Втручання в право власності ОСОБА_1 шляхом скасування державної реєстрації права власності на спірну квартиру ґрунтується на законі, бо відповідачі не довели в суді факт укладання договору дарування 04 квітня 2011 року і, як наслідок, не довели правомірність набуття ОСОБА_4 у власність квартири. Таке втручання здійснене в інтересах суспільства для захисту прав ОСОБА_2 , який є спадкоємцем за заповітом і прийняв спадщину після смерті ОСОБА_6 . Оскільки перехід права власності на спірну квартиру до ОСОБА_4 , а в подальшому і до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відбувся неправомірно, необхідно задовольнити вимоги ОСОБА_2 про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, що відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призведе до ефективного захисту прав позивача.

27 травня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 травня 2023 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови, а резолютивну частину в новій редакції, якою позов ОСОБА_2 задоволено частково. Витребувано з володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 як спадкоємець, який прийняв спадщину на спірну квартиру за заповітом, має право витребувати це майно від добросовісного набувача. ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження того, що вона набула спірне майно за відплатним договором, є добросовісним набувачем та діяла добросовісно під час набуття спірного нерухомого майна у власність. Отже, спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивача поза його волею, а ОСОБА_1 не набула права власності на нього в спосіб та порядку, що визначені законом. Встановивши, що спірна квартира вибула з володіння ОСОБА_2 поза його волею, суд першої інстанції обґрунтовано виснував, що вимога про витребування цього майна з володіння ОСОБА_1 відповідає закону, а тому спірне майно підлягає витребуванню на користь позивача. Сама лише наявність у ОСОБА_1 оригіналу договору дарування квартири, посвідченого 04 квітня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я. Л. за № 533, не є належним та достатнім доказом його підписання ОСОБА_5 . У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем. Отже, вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення порушеного права. На наведене суд першої інстанції увагу не звернув та помилково скасував державну реєстрацію речових прав на квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

04 червня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Клапчук Ф. П. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2024 року, в якій просить оскаржувані рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності позивача, який не був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Помилковими є висновки судів про те, що договір дарування квартири є неукладеним. У відповідачки наявний оригінал договору дарування квартири, який містить підпис ОСОБА_5 , що підтверджує волю дарувальника на укладення правочину. Оскаржувані судові рішення суперечать висновкам Верховного Суду в постановах від 11 листопада 2020 року в справі № 761/21897/16-ц, від 25 листопада 2020 року в справі № 727/8771/17, від 05 жовтня 2022 року в справі № 759/1692/18, від 18 березня 2020 року в справі № 456/2946/17 та висновкам Великої Палати Верховного суду в постанові від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17.

Позивач не довів факт підробки договорів дарування, а порушення нотаріусом вимог законодавства про нотаріат і нотаріальну діяльність не може встановлювати підстави нікчемності правочину (висновки Верховного Суду в постанові від 20 жовтня 2021 року в справі № 219/11149/18).

У постанові від 20 травня 2020 року в справі № 303/6974/16-ц Верховний Суд вказав, що однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування цього майна в добросовісного набувача. Спадкове майно вибуло з власності ОСОБА_5 з його волі за договорами дарування, а тому не може бути витребувано у відповідачки.

Експерт керувався копією договору дарування квартири, однак об`єкти почеркознавчих досліджень мають надаватися в оригіналі. Такі висновки сформульовано в постановах Верховного Суду від 21 січня 2021 року в справі № 824/62/20, від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18, від 27 травня 2020 року в справі № 350/1594/16-ц, від 26 лютого 2020 року в справі № 757/63756/18 та від 07 листопада 2018 року в справі № 183/3811/16-ц. Тобто суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Позиція позивача

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що неукладеність договору дарування від 04 квітня 2011 року підтверджується не лише висновками експерта, а й довідками Управління нотаріату Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 20 липня 2022 року № 18777/5-22 та від 29 вересня 2022 року № 26815/5-22, де вказано про відсутність примірника договору в архівних документах нотаріуса. Оскільки договір дарування підроблений, квартира вибула з власності спадкодавця не з його волі, а тому він як спадкоємець може витребувати її.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 березня 2017 року ОСОБА_5 заповів ОСОБА_2 майно: квартиру АДРЕСА_1 ; нежиле приміщення на АДРЕСА_2 ; земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3223110100:01:028:0062, цільове призначення для комерційного використання, що розташована в м. Обухові Київської області; грошові кошти.

Заповіт посвідчений 20 березня 2017 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Гринько А. П. та зареєстрований в реєстрі за № 246.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

04 листопада 2019 року позивач ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Донченко В. Ю. із заявою про прийняття спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_5 .

Під час оформлення спадщини позивач дізнався про існування договору дарування квартири, посвідченого 04 квітня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я. Л. за № 533. За умовами цього договору ОСОБА_5 подарував, а ОСОБА_4 прийняв у дар належну дарувальнику на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 .

03 жовтня 2019 року державним реєстратором Броварської районної державної адміністрації Київської області Кисіль Г. В. зареєстровано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Підставами для державної реєстрації стали: архівна довідка, серія та номер 727, видана 02 жовтня 2019 року, видавник Комунальне підприємство Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації»; договір дарування квартири, серія та номер 533, виданий 04 квітня 2011 року, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курковська Я. Л.

За договором купівлі-продажу квартири серія та номер 4763, посвідченим 08 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Головкіною Я. В., ОСОБА_4 відчужив квартиру на користь ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 відповідно до договору дарування серія та номер І-1553, посвідченого 31 серпня 2020 року державним нотаріусом Обухівської районної державної нотаріальної контори Коваленко Л. О., відчужила квартиру на користь ОСОБА_1 .

Згідно з відповіддю начальника Управління нотаріату центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 29 вересня 2022 року № 26815/5-22 оглядом архівних документів приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Курковською Я. Л. встановлено відсутність примірнику договору дарування, посвідченого 04 квітня 2011 року за реєстровим номером 533.

Згідно з висновком експерта Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр судових експертиз «Альтернатива» № 10/23 за результатами проведення почеркознавчої експертизи від 08 лютого 2023 року, підпис від імені ОСОБА_5 , зображення якого міститься в рядку «Дарувальник» у графі «Підписи» в технічній копії договору дарування квартири від 04 квітня 2011 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я. І. та зареєстрований в реєстрі за № 533, виконаний не ОСОБА_5 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_5 .

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності в добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК України, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Частиною першою статті 388 ЦК України закріплено право власника на витребування майна від добросовісного набувача у випадку, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, зокрема й на витребування цього майна від добросовісного набувача.

У постанові від 23 січня 2013 року в справі № 6-164цс12 Верховний Суд України сформулював таку правову позицію: в спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо вскладі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

Тобто за такими висновками Верховного Суду України, від яких не було здійснено відступу, навіть до державної реєстрації прав на нерухоме майно спадкоємець може застосувати механізм захисту права, встановлений в статті 388 ЦК України, стосовно особи, за якою зареєстровано право власності на спірне майно.

Такі ж висновки викладені в постановах Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі 759/8653/17 (провадження № 61-15468св19), від 15 травня 2024 року в справі № 755/12399/21 (провадження № 61-10584св23), а також від 20 травня 2020 року в справі № 303/6974/16-ц (провадження № 61-39511св18), на яку посилається заявник.

У цій справі ОСОБА_2 як спадкоємець ОСОБА_5 за заповітом просив витребувати успадковану ним квартиру АДРЕСА_1 , в ОСОБА_1 , посилаючись на те, що спадкова квартира вибула з володіння спадкодавця поза його волею, адже договір дарування від 04 квітня 2011 року ОСОБА_5 не підписував і такий договір є неукладеним. У подальшому цей договір став підставою для реєстрації 03 жовтня 2019 року права власності на квартиру за ОСОБА_4 , потім квартира перейшла у власність ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 08 жовтня 2019 року, а за договором дарування від 31 серпня 2020 року - у власність ОСОБА_1 , що зумовило необхідність витребування спадкового майна.

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

У частині третій статті 411 ЦПК України зазначено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

У разі посилання на встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, заявник повинен вказати, який із доказів, на його думку, є недопустимим, та обґрунтувати таке твердження, а також зазначити, які обставини встановлено на підставі цього доказу, чому вони є суттєвими або як вони вплинуть на прийняття оскаржуваного рішення.

Представник ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на недопустимість висновку експерта як доказу в справі, зазначаючи, що експерт керувався копією договору дарування квартири, однак об`єкти почеркознавчих досліджень мають надаватися в оригіналі. Такі висновки сформульовано в постановах Верховного Суду від 21 січня 2021 року в справі № 824/62/20, від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18, від 27 травня 2020 року в справі № 350/1594/16-ц, від 26 лютого 2020 року в справі № 757/63756/18 та від 07 листопада 2018 року в справі № 183/3811/16-ц.

Відповідно до пунктів 35-37 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 (чинної на момент посвідчення договору дарування від 04 квітня 2011 року), нотаріуси посвідчують правочини, нотаріальне посвідчення яких передбачено законом, зокрема: договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, пожертва, рента, довічне утримання (догляд), спадковий договір) нерухомого майна (статті 657, 715, 719, 729, 732, 745, 1304 ЦК України.

Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині. Документи, у яких викладено зміст правочинів, що нотаріально посвідчуються, подаються нотаріусом не менше ніж у двох примірниках, один з яких залишається в справах державної

нотаріальної контори чи приватного нотаріуса.

Відповідно до відповіді начальника Управління нотаріату центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 29 вересня 2022 року № 26815/5-22 оглядом архівних документів приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Курковською Я. Л. встановлено відсутність примірника договору дарування, посвідченого 04 квітня 2011 року за реєстровим номером № 533.

З метою з`ясування дійсної волі ОСОБА_5 на дарування квартири за договором від 04 квітня 2011 року позивач заявляв у суді клопотання про витребування в нотаріуса оригіналу договору (т. 1, а. с. 109) і таке клопотання було задоволено судом першої інстанції ухвалою від 19 жовтня 2022 року (т. 1, а. с. 111-112). Однак у відповідь нотаріус надіслала лише копію спадкової справи після смерті ОСОБА_5 .

Позивач вчинив сукупність дій, спрямованих на з`ясування обставин існування договору дарування, посвідченого 04 квітня 2011 року за реєстровим номером № 533, та витребування його оригіналу. За наслідками вчинення таких дій оригінал договору позивачу не надано, його представник отримав лише копію відповідного договору з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1, а. с. 239-241), яка й була предметом дослідження почеркознавчої експертизи 08 лютого 2023 року.

Відповідно до статті 104 ЦПК України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи. Якщо суд доручає проведення експертизи кільком експертам чи експертним установам, суд в ухвалі призначає провідного експерта або експертну установу. Ухвала про призначення експертизи направляється особам, яким доручено проведення експертизи, та учасникам справи. Об`єкти та матеріали, що підлягають дослідженню, направляються особі, якій доручено проведення експертизи (провідному експерту або експертній установі).

Суд першої інстанції залишив без уваги обставини невиконання нотаріусом вимог ухвали суду від 19 жовтня 2022 року та помилково виснував про належність копії договору дарування як об`єкта почеркознавчої експертизи.

Згідно з пунктом 59 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141, інформація з Державного реєстру прав про документи реєстраційної справи містить відомості про всі документи, що містяться у відповідній реєстраційній справі в електронній формі, та надається для ознайомлення у формі переліку таких документів. Після ознайомлення з відповідним переліком документів особа може отримати з Державного реєстру прав відповідний документ реєстраційної справи в електронній формі.

Відповідно до пункту 3.5 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08 жовтня 1998 року № 53/5, та пункту 1. 1. Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених цим же наказом Міністерства юстиції України, основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (літерних та цифрових) і підпису. Такою експертизою вирішуються і деякі неідентифікаційні завдання (установлення факту виконання рукописного тексту під впливом будь-яких факторів, що заважають (природних: хворобливий стан, хронічні захворювання, вікові зміни; тимчасових зовнішніх: незвичне тримання засобу для писання, незвична поза, обмеження зорового контролю тощо; тимчасових внутрішніх: алкогольне сп`яніння, фармакологічні, наркотичні засоби тощо; штучних: викривлення письма зміненими рухами); визначення статі виконавця, а також належності його до певної групи за віком тощо). Об`єктом почеркознавчої експертизи є почерковий матеріал, в якому відображені ознаки почерку певної особи у тому обсязі, в якому їх можна виявити для вирішення поставлених завдань. Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

Коли об`єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об`єкта (крім об`єктів почеркознавчих досліджень), його описами та іншими матеріалами, доданими до справи в установленому законодавством порядку, якщо це не суперечить методичним підходам до проведення відповідних експертиз. Про проведення експертизи за такими матеріалами вказується в документі про призначення експертизи (залучення експерта) або письмово повідомляється експерт органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта).

ОСОБА_1 у апеляційній скарзі посилалася на наявність у неї оригіналу договору дарування квартири від 04 квітня 2011 року, однак суд апеляційної інстанції не сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними процесуальних права, зокрема щодо проведення судової почеркознавчої експертизи.

Висновок судів у цій справі про неукладеність (внаслідок несправжності підпису дарувальника) договору дарування, посвідченого 04 квітня 2011 року за реєстровим номером № 533, суди мотивували з посиланням на недопустимий доказ - висновок експерта № 10/23 за результатами проведення почеркознавчої експертизи від 08 лютого 2023 року, об`єктом якої була копія договору, а не оригінал.

Позов ОСОБА_2 про витребування спадкового майна задоволено судами з урахуванням обставин, встановлених на підставі недопустимих доказів, що відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України є підставою скасування оскаржуваних судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Подібні висновки щодо наслідків проведення почеркознавчого дослідження за копіями, а не оригіналами документів, викладені в постановах Верховного Суду від 21 січня 2021 року в справі № 824/62/20 (провадження № 61-12721ав20), від 27 травня 2020 року в справі № 350/1594/16-ц (провадження № 61-26779св18), від 26 лютого 2020 року в справі № 757/63756/18 (провадження № 61-8381св21), від 07 листопада 2018 року в справі № 183/3811/16-ц (провадження № 61-28961св18), на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Щодо посилань заявника на інші висновки Верховного Суду, необхідно зазначити таке.

Посилання на різні постанови Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

У постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19) встановлено анулювання свідоцтва експерта, який проводив дослідження.

У наведеній справі встановлені відмінні від справи, що переглядається, обставини, якими підтверджувалися позовні вимоги, що свідчить про нерелевантність зазначеного висновку Верховного Суду до цієї справи.

Посилання заявника на те, що порушення нотаріусом вимог законодавства про нотаріат і нотаріальну діяльність не може встановлювати підстави нікчемності правочину, як зазначено в постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року в справі № 219/11149/18 (провадження № 61-12723св21), є безпідставним, адже в цій справі підставою неукладеності договору дарування від 04 квітня 2011 року позивач указує дефектність волі дарувальника, а не дії чи бездіяльність нотаріуса.

Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Вказавши в касаційній скарзі на те, що оскаржувані судові рішення суперечать висновкам Верховного Суду в постановах від 11 листопада 2020 року в справі № 761/21897/16-ц, від 25 листопада 2020 року в справі № 727/8771/17, від 05 жовтня 2022 року в справі № 759/1692/18, від 18 березня 2020 року в справі № 456/2946/17 та висновкам Великої Палати Верховного суду в постанові від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, заявник не мотивував, які саме висновки в наведених постановах інакше застосували суди в цій справі.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності позивача, який не був належним чином повідомлений про розгляд справи, є безпідставними, адже судове засідання апеляційного суду 27 травня 2024 року проведено як за участі представника позивача - ОСОБА_7., так і за участю представника ОСОБА_1 - Клапчука Ф. П. (т. 2, а. с. 169-171).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Суди попередніх інстанцій вирішили справу на підставі недопустимого доказу, суд першої інстанції не виконав обов`язку, визначеного статтею 104 ЦПК України щодо формування переліку матеріалів, які надаються для проведення експертизи, та залишив без уваги невиконання його вимог щодо надання таких матеріалів нотаріусом.

Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду справи з урахуванням повноваження Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.

Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає за необхідне скасувати оскаржені судові рішення з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Клапчука Ф. П. про приєднання доказів

23 жовтня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Клапчук Ф. П. через підсистему «Електронний Суд» подав до Верховного Суду клопотання про приєднання доказів, а саме копії висновку судово-психіатричної експертизи від 06 вересня 2024 року № 112, якою встановлено, що ОСОБА_5 на момент складення заповіту від 20 березня 2017 року страждав на психічний розлад та не міг усвідомлювати свої дії і керувати ними.

Клопотання підлягає поверненню заявнику, з огляду на таке.

Відповідно до статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. У випадку прийняття судом відмови сторони від визнання обставин суд може встановити строк для подання доказів щодо таких обставин. Якщо зі зміною предмета або підстав позову або поданням зустрічного позову змінилися обставини, що підлягають доказуванню, суд залежно від таких обставин встановлює строк подання додаткових доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно із статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскільки відповідачка ОСОБА_1 подала докази після встановленого статтею 83 ЦПК України строку та на стадії касаційного перегляду справи нові докази не досліджуються, клопотання про приєднання доказів разом із доданими до нього документами необхідно залишити без розгляду і повернути заявниці.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, тому розподіл судових витрат згідно з положеннями ЦПК України та усталеною судовою практикою повинен бути здійснений тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення в справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 83, 126, 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Клапчука Федора Петровича про приєднання доказів залишити без розгляду.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Клапчука Федора Петровича задовольнити частково.

Заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк І. М. Фаловська