Постанова

від 10.12.2024 по справі 922/3213/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року м. Харків Справа № 922/3213/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В.,

без виклику сторін,

розглянувши в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу Харківського національного університету радіоелектроніки (вх. №2273 Х/2),

на ухвалу Господарського суду Харківської області від 19.09.2024 (про відмову у видачі судового наказу) у справі № 922/3213/24 (суддя Юрченко В.С.),

за заявою Харківського національного університету радіоелектроніки, м.Харків,

до Фізичної особи-підприємця Манукяна Арутюна, АДРЕСА_1 ,

про видачу судового наказу про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

11.09.2024 до Господарського суду Харківської області надійшла заява Харківського національного університету радіоелектроніки про видачу судового наказу про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованості в сумі 124422,53грн, яка виникла за договором оренди №6448-Н від 13.02.2018 та за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №6448-Н від 13.02.2018.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.09.2024 у справі №922/3213/24 відмовлено у задоволенні заяви Харківського національного університету радіоелектроніки про видачу судового наказу про стягнення з ФОП ОСОБА_1 заборгованості в сумі 124422,53грн на підставі п. 1 ч. 1 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України, оскільки заяву подано з порушенням вимог п.п. 4, 5 ч. 2, п.п. 3, 4 ч. 3 ст. 150 цього Кожексу.

Ухвала місцевого суду мотивована тим, що заявником не було надано додатків до договору оренди та договору про відшкодування витрат балансоутримувача, що виключає можливість перевірки наявності грошових вимог до боржника у заявленому розмірі та їх безспірності. За висновком суду, надані заявником докази (договори та акт приймання-передачі об`єкта оренди) самі по собі не можуть свідчити про безспірність заявлених вимог у розумінні ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, оскільки з їх змісту неможливо дослідити та перевірити правильність наведеної заявником суми заборгованості (вимога в сумі 124422,53грн викликає сумнів як щодо моменту настання права вимоги, так і по сумі грошових коштів).

Не погодившись із зазначеною ухвалою, Харківський національний університет радіоелектроніки звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 19.09.2024 у справі №922/3213/24 та увалити нове судове рішення, яким видати судовий наказ про стягнення з ФОП ОСОБА_1 заборгованості в сумі 124422,53грн та суму сплаченого судового збору.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на наступне:

- при зверненні до суду із заявою про видачу судового наказу заявником було повністю дотримано вимоги положень ст. 150 ГПК України та, зокрема, вказано, що спірна заборгованість в сумі 124422,53грн виникла у боржника (орендаря) на підставі договору оренди №6448-Н від 13.02.2018, укладеного з ФДМУ (орендодавцем), та згідно договору №6448-Н від 13.02.2018 про відшкодування витрат балансоутримувача, укладеного з ХНУРЕ (балансоутримувачем); при цьому, до поданої заяви заявником було надані всі належні докази, які передбачені ч. 3 ст. 150 ГПК України, а саме, копії вищевказаних договорів та акту-приймання передачі об`єкту оренди від 13.02.2018;

- у порядку наказного провадження суд не зобов`язаний перевіряти викладені у заяві обставин на підтвердження їх будь-якими іншими доказами, окрім тих, що мають бути долучені до заяви згідно до ч. 3 ст. 150 ГПК України; однак, суд першої інстанції вийшов за межі п. 1 ст. 152 ГПК України та відмовив у видачі судового наказу з підстав ненадання заявником документів, які не непередбачені ст. 150 ГПК України.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.09.2024 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 (після усунення недоліків апеляційної скарги) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ХНУРЕ на ухвалу Господарського суду Харківської області від 19.09.2024 у справі №922/3213/24; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження; попереджено учасників процесу, що апеляційна скарга ХНУРЕ на ухвалу Господарського суду Харківської області від 19.09.2024 у справі №922/3213/24 буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 ГПК України без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Апеляційні скарги на ухвалу суду першої інстанції про відмову у видачі судового наказу згідно вимог 1. 6 ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 271 ГПК України розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

На час ухвалення цієї постанови клопотання будь-якої із сторін про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до Східного апеляційного господарського суду не надходили.

До початку розгляду апеляційної скарги по суті боржник не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 та ч. 8 ст. 252 ГПК України, у разі здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами, досліджує докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, судове засідання не проводиться.

Апеляційним судом було створено належні умови для ознайомлення учасників справи з її рухом шляхом надсилання копій процесуальних документів. Додаткових письмових пояснень, інших, ніж викладені в апеляційній скарзі, заяв, клопотань та письмових пояснень сторони до суду не надсилали, про неможливість викласти їх письмово та необхідність надати додаткового часу не заявляли.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, зважаючи на наступне.

Підстави та порядок видачі судового наказу врегульовано положеннями Розділу ІІ Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України).

Відповідно до ст. 147 ГПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги.

Згідно зі ст. 148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.

Наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у господарському судочинстві, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 ГПК України заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником.

Частина 2 вказаної статті встановляє вимоги до такої заяви. Так, згідно з п.п. 4 та 5 вказаної частини, у заяві повинно бути зазначено вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються, а також перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Частина 3 вказаної статті встановлює вимоги до обов`язкового складу додатків до заяви. Відповідно до п.п. 3 та 4 вказаної частини, до заяви про видачу судового наказу додаються: копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

З аналізу вищенаведених норм законодавства слідує, що судовий наказ може бути видано за наявності відповідного договору та інших письмових доказів, що підтверджують фактичне виконання сторонами умов договору, а також заявник має обґрунтувати свої вимоги та додати документи, що вказують на правильність і безспірність здійснених розрахунків.

Згідно із ч. 2 ст. 12 ГПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Тобто, норми Господарського процесуального кодексу України передбачають можливість задоволення заяви про видачу судового наказу лише за умови безспірності вимог, відповідно заявник/стягувач, крім іншого, має надати документи, що вказують на правильність та безспірність грошових вимог.

Відтак, безспірні вимоги мають бути підтверджені відповідними доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1 - 2 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається із матеріалів справи, Харківський національний університет радіоелектроніки звернувся до Господарського суду Харківської області із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ФОП ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 124422,53грн, обґрунтовуючи її виникнення посиланням на невиконання боржником як орендарем нерухомого майна, яке перебуває на балансі ХНУРЕ, своїх зобов`язань за договором оренди №6448-Н від 13.02.2018 та договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №6448-Н від 13.02.2018. Також, заявник просить стягнути з боржника сплачений судовий збір у розмірі 302,80грн.

На підтвердження обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, заявником надано копії договору оренди №6448-Н від 13.02.2018, договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №6448-Н від 13.02.2018 та акту приймання-передачі орендованого майна від 13.02.2018.

Дослідивши зміст укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Харківській області (орендодавцем) та ФОП ОСОБА_2 (орендарем) договору оренди №6448-Н від 13.02.2018, судом встановлено, що сторони погодили наступні умови:

- орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: нежитлові приміщення кім. №№ 1,2,3,4,5, розміщене на 1-му поверсі 4-поверхової будівлі гуртожитку № 2 (інв. № 61436, літ. "А-4", загальною площею 39,1 кв. м., за адресою: м. Харків, вул. Бакуліна, 12. Майно передане в оренду з метою розміщення їдальні, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи (п.п. 1.1., 1.2. договору);

- орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 №786 (зі змінами), і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку листопад 2017 року 1790,98грн. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п.п. 3.1., 3.3. договору);

- орендна плата перераховується орендарю до державного бюджету та Балансоутримувачу щомісяця, до 15 числа місяця, наступного за звітнім (п. 3.6. договору);

- орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу щомісячно, до 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до вимог діючої Методики, у співвідношенні: безпосередньо до державного бюджету на рахунки, визначені фінансовими органами - у розмірі 50%; на рахунок, визначений Балансоутримувачем - у розмірі 50% (п. 3.6. договору);

- сторони проводять звіряння взаєморозрахунків по орендних платежах і оформлюють відповідні акти звіряння (п. 5.9. договору);

- додатки до договору є його невід`ємною і складовою частиною; до договору додаються: розрахунок орендної плати, звіт про оцінку майна, що передається в оренду, акт приймання-передавання орендованого майна (розділ 12 договору);

В той же час судом встановлено, що звертаючись із заявою про видачу судового наказу заявник не надав вказані додатки до договору, окрім акту приймання-передачі об`єкту оренди від 13.02.2018.

Також заявником не було надано актів звірки взаєморозрахунків, з яких можливо б було встановити те, що боржником не заперечується факт наявності заборгованості у визначеному розмірі.

Проаналізувавши умови укладеного 13.02.2018 між заявником ХНУРЕ (балансоутримувачем) та ФОП ОСОБА_2 (орендарем) договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №6448-Н від 13.02.2018, судом встановлено, що сторони погодили наступні умови:

- орендар укладає договори з відповідними комунальними службами та підприємствами про надання комунальних послуг або сплачує за комунальні послуги згідно розрахунку Балансоутримувача; крім того, відшкодовує витрати Балансоутримувача на утримання орендованого майна та компенсує плату за землю, вивіз сміття, інші витрати згідно розрахунку (п. 1.2. договору).

- орендар зобов`язаний не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітнім місяцем, вносити плату на рахунок балансоутримувача будівлі за послуги, вказані в п. 2.1.1. договору, згідно розрахунків Балансоутримувача (п. 2.2.3 договору);

- додатки до договору є його невід`ємною і складовою частиною; до цього договору додаються: додаток №1 - розрахунок земельного податку; додаток №2 - розрахунок витрат по комунальним та експлуатаційним послугам (розділ 6 договору).

Отже, у даному випадку, підставою для оплати орендарем комунальних послуг та витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна є розрахунки на оплату таких витрат, виставлені орендарю. При цьому розрахунок земельного податку, витрати по комунальним та експлуатаційним послугам погоджені сторонами у додатках №1 та №2 до договору.

Разом з цим, судом встановлено, що ХНУРЕ до заяви про видачу судового наказу не було надано вищевказаних розрахунків балансоутримувача, які були виставлені орендарю з визначенням суми понесених витрат на утримання майна (плати за землю, комунальних послуг та інших витрат).

Крім того, заявником не було надано додатків №1 та №2 до договору, з яких можливо встановити погоджений між сторонами (фіксований) розмір земельного податку та витрат по комунальним та експлуатаційним послугам, які підлягають відшкодуванню орендарем на користь балансоутримувача.

З досліджених судом матеріалів справи вбачається, що ХНУРЕ у заяві про видачу судового наказу визначило загальну суму заборгованості по двом договорам у розмірі 124422,53грн, при цьому, заявником не було вказано суми щодо кожного зобов`язання із зазначенням строків виникнення заборгованості, яка виникла по окремим договорам оренди та відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Судова колегія наголошує, що при зверненні із заявою про видачу судового наказу заявник повинен надати документи, які підтверджують як наявність заборгованості (період виникнення, розмір, настання строку виконання зобов`язання), так і безспірність його вимог до боржника.

При цьому колегія суддів враховує, що безспірність передбачає не лише те, що боржник не оспорює вимог заявника, оскільки боржник має право подати заяву про скасування судового наказу, а й те, що у суду не повинно виникати будь-якого сумніву у відсутності спору про право та належності заявнику права вимоги до боржника. Вимоги заявника повинні бути документально підтвердженими та безспірними, тобто не може викликати сумнів ані момент настання права вимоги, ані сума грошових коштів, ані те, що вимоги пред`явлені відповідно до умов договору.

Отже, для задоволення заяви про видачу судового наказу суд повинен перевірити виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу, без розгляду справи по суті на підставі викладених у ній обставин та доданих до заяви доказів, які підтверджують безспірність таких вимог. З цією метою, суд має перевірити наявність обставин щодо факту виникнення, розміру заборгованості та настання строку виконання боржником зобов`язання.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що подання заявником самих лише договору оренди та договору про відшкодування витрат баласноутримувача №6448-Н від 13.02.2018 разом з актом приймання-передачі об`єкту оренди не підтверджують наявність у орендаря заборгованості визначеному заявником розмірі, правильність і безспірність здійснених розрахунків.

З наданих заявником документів неможливо перевірити наведену суму заборгованості у розмірі 124422,53грн, оскільки розрахунок орендної плати та розмір витрати балансоутримувача, які підлягають відшкодуванню орендарем, у наданих заявником договорах не був визначений як фіксований, а був погоджений сторонами в окремих додатках (розрахунках орендної плати, земельного податку, витрат по комунальним та експлуатаційним послугам) та формується на підставі розрахунків, виставлених балансоутримувачем орендарю по кожному окремому виду витрат (плата за землю, комунальні послуги, вивіз сміття та інші витрати).

Тобто, розмір орендної плати та витрат балансоутримувача по кожному окремому зобов`язанню має підтверджуватися відповідними доказами.

Між тим, заявником до заяви не додано додатків до договору оренди та договору про відшкодування витрат балансоутримувача №6448-Н від 13.02.2018, а також доказів виставлення боржнику розрахунків на відшкодування витрат балансоутримувача.

Заявником не надано суду обґрунтованих розрахунків, з яких можливо перевірити розмір орендної плати та витрат балансоутримувача, що підлягають оплаті орендарем за кожен місяць, період її винекнення та конкретний розмір по кожному окремому зобов`язанню.

Таким чином, за відсутності додатків до договорів та виставлених боржнику розрахунків на відшкодування витрат балансоутримувача або будь-яких інших погоджених між сторонами документів (акту звірки взаєморозрахунків), що підтверджують наявність у ФОП ОСОБА_1 заборгованості з орендної плати та фактичне понесення ХНУРЕ як балансоутримувачем витрат на утримання майна, колегія суддів вважає недоведеним наявність обов`язку боржника щодо оплати орендної плати та витрат у загальному розмірі в сумі 124422,53грн та безспірність заявлених грошових вимог.

Самі по собі договори оренди та відшкодування витрат баласноутримувача №6448-Н та акт приймання-передачі об`єкту оренди від 13.02.2018, які додано до заяви про видачу судового наказу, свідчать про наявність між сторонами орендних правовідносин, однак не підтверджують наявність у боржника заборгованості у наведеному розмірі 124422,53грн, оскільки такі документи не містять фіксованого розміру орендної плати та не підтверджують понесення витрат балансоутривачем на утримання майна та надання комунальних послуг.

Крім того, у пункті 3.10 договору оренди сторони погодили, що зобов`язання орендаря щодо сплати орендної плати забезпечуються у вигляді завдатку у розмірі, не меншому ніж орендна плата за базовий місяць, який вноситься в рахунок орендної плати за останній місяць (останні місяці) оренди (Додаток №2).

У той же час, судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що у заяві про видачу судового наказу ХНУРЕ взагалі не вказано про формування сальдо заборгованості по орендним платежам (відсутня інформація про здійснення боржником часткової оплати орендних платежів, у т.ч. внесення орендарем завдатку) та відшкодуванню витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, не зазначено за який саме період заявляється до стягнення заборгованість, не надано суду розрахунок цієї заборгованості, а також не надано інших доказів, які б підтверджували наявність заборгованості за договором оренди та договором про відшкодування витрат балансоутримувача №6448-Н від 13.02.2018.

Вищенаведене у сукупності свідчить про відсутність належних доказів на підтвердження наявності у боржника заборгованості з орендної плати та відшкодування витрат балансоутримувача у визначеному заявником розмірі 124422,53грн, а отже, вказує і про можливість існування спору між сторонами з даного питання.

До того ж, заявником не підтверджено формування баласоутримувачем та виставлення орендарю розрахунків на сплату комунальних послуг та витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та компенсації витрат (плати за землю, вивіз сміття, інші витрати), що позбавляє суд можливості встановити виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу. Зазначене, в свою чергу, виключає правильність і безспірність здійснених розрахунків.

Враховуючи наведене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що заявником не дотримано вимоги п.п. 4, 5 ч. 2 та п. 3, 4 ч. 3 ст. 150 ГПК України, оскільки надані ним докази (договори та акт приймання-передачі об`єкту оренди) свідчать про спірність його вимог до боржника, а заявлені вимоги у сумі 124422,53грн викликають сумнів як щодо моменту настання права вимоги, так і по сумі грошових коштів у заявленому розмірі.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: заяву подано з порушеннями вимог ст. 150 цього Кодексу.

За таких обставин, зважаючи на те, що заявником не надано достатніх документів на підтвердження обставин, якими обґрунтовано заявлену грошову вимогу, та не доведено виникнення права вимог до боржнпка у заявленому розмірі та їх безспірність, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про відмову ХНУРЕ у видачі судового наказу про стягнення з ФОП ОСОБА_1 заборгованості в сумі 124422,53грн на підставі п. 1 ч.1 ст. 152 ГПК України.

Крім того, судова колегія апеляційного господарського суду враховує, що положеннями п. 5 ч. 1 ст. 152 ГПК України передбачено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд за такою вимогою.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Положеннями ч. 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання такого зобов`язання.

Як вже казувалося раніше, заява ХНУРЕ про видачу судового наказу мотивована неналежним виконанням боржником своїх зобов`язань за договором оренди та договором про відшкодування витрат балансоутримувача №6448-Н, які були укладені між сторонами 13.02.2018 зі строком внесення першого платежу не пізніше 15.03.2018 (орендна плата п. 3.6. договору) та 20.03.2018 (відшкодування витрат п. 2.2.3 договору).

Однак, враховуючи, що заявником не було надано суду розрахунку заявленої до стягнення заборгованості по кожному із договорів оренди та відшкодування витрат балансоутримувача, не зазначено в заяві за які саме місяці обраховується заборгованість (не визначено дати виникнення прострочення виконання зобов`язання із внесення орендних платежів/витрат на утримання орендованого майна), у суду відсутня можливість перевірити правильність дотримання заявником п. 5 ч. 1 ст. 152 ГПК України щодо звернення заявника із відповідними вимогами в межах строку позовної давності.

Доводи апелянта про те, що ним було надані всі належні докази, що визначені у ч. 3 ст. 150 ГПК України, колегією суддів відхиляються як необґрунтовані, оскільки, як вже вказувалося раніше, ГПК України передбачає можливість задоволення заяви про видачу судового наказу лише за умови документального підтвердження правильності вимог заявника та безспірність грошових сум.

У той же час, із матеріалів заяви вбачається, що заявником не було надано додатків до договорів та виставлених боржнику розрахунків на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання майна та витрат на комунальні послуги, а отже, не було дотримано вимог п.п. 4, 5 ч. 2 та п. 3, 4 ч. 3 ст. 150 ГПК України, що, в свою чергу, свідчить про не підтвердження заявником факту існування безспірної заборгованості боржника у заявленому до стягнення розмірі.

Що стосується доводів апелента про те, що в порядку наказного провадження суд не зобов`язаний перевіряти викладені у заяві обставин на підтвердження їх будь-якими іншими доказами, окрім тих, що мають бути долучені до заяви згідно до ч. 3 ст. 150 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

За загальним правилом, при розгляді вимог в порядку наказного провадження суд не розглядає обґрунтованість заявлених вимог стягувачем по суті (п. 7 ч. 1 ст. 155 ГПК України). Водночас, підставою для відмови у видачі наказу є, зокрема, встановлення судом обставин невідповідності поданої заяви за формою і змістом вимогам, визначеним у ст. 150 ГПК України. Такі підстави для відмови у видачі судового наказу свідчать про наявність у суду обов`язку здійснити певний аналіз обґрунтованості вимог заявника на предмет наявності документального підтвердження обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги щодо порушення його права, у т.ч. щодо наявності прострочення виконання зобов`язання боржником (зокрема, з метою визначення періоду, який знаходиться в межах позовної давності) та безспірності вимог заявника, що притаманно інституту наказного провадження (ч. 2 ст. 12 ГПК України).

Разом з цим, у випадку встановлення судом обставин, які свідчать про відсутність доказів на підтвердження вимог заявника або у випадку заявлення вимог поза межами позовної давності, мають місце обставини, які свідчать про відсутність безспірності вимог, що є обов`язковою умовою наказного провадження, а отже суд повинен відмовити у видачі наказу з таких підстав.

За таких обставин, оскільки заявником не було надано до своєї заяви достатніх доказів, які б підтверджували наявність заборгованості у визначеному розмірі та безспірність його вимог до боржника, у зв`язку з цим були відсутні правові підстави для видачі судового наказу про стягнення з боржника на користь стягувача заборгованості в сумі 124422,53грн, місцевий господарський суд правомірно відмовив у видачі судового наказу на підставі п. 1 ч.1 ст. 152 ГПК України.

При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 153 ГПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених п.п. 1, 2, 8, 9 ч. 1 ст. 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.

Отже, у даному випадку заявник не позбавлений права та можливості повторно звернутися до господарського суду із відповідною заявою про видачу судового наказу, надавши відповідні документи (додати до договору та розрахунки). Також заявник має право звернутися до суду в порядку позовного провадження.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду вважає, що у даному випадку Господарський суд Харківської області дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у видачі судового наказу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 152 ГПК України у зв`язку з тим, що заяву подано з порушенням вимог ч. 3 ст. 150 цього Кодексу, та прийняв оскаржувану ухвалу у відповідності до норм процесуального права.

За наведених обставин, доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваній ухвалі висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга Харківського національного університету радіоелектроніки задоволенню не підлягає, а ухвала Господарського суду Харківської області від 19.09.2024 у справі №922/3213/24 підлягає залишенню без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за її подання покладається судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 255, 269, 270, 271, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківського національного університету радіоелектроніки на ухвалу Господарського суду Харківської області від 19.09.2024 у справі №922/3213/24 - залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Харківської області від 19.09.2024 у справі №922/3213/24 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст.ст. 286 - 289 ГПК України.

Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя В.В. Лакіза