Рішення

від 03.10.2024 по справі 910/5662/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.10.2024Справа № 910/5662/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Старовойтову Є.А., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Кондратюк Раїси Василівни АДРЕСА_1

до Фізичної особи-підприємця Дяченко Аліни Олександрівни АДРЕСА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Русанівська вежа" 02154, м. Київ, проспект Соборності 30 А

про стягнення 417 262,48 грн.

Представники сторін:

від позивача: Скрипець Т.А.

від відповідача: не з`явився.

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа - підприємець Кондратюк Раїса Василівна звернулась до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Фізичної особи-підприємця Дяченко Аліни Олександрівни про стягнення 184 084,55 грн., а саме 60 000,00 грн. основного боргу, 941,51 грн. пені, 2646,54 грн. процентів річних, 496,50 грн. втрат від інфляції та 120 000,00 грн. неустойки.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 02 оренди нежитлового приміщення від 27.01.2020 року в частині своєчасної та повної сплати орендної плати і повернення майна з оренди у зв`язку з одностороннім розірванням договору з боку орендаря, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пені, неустойка, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5662/21, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, а також розмір заявлених позовних вимог господарським судом на підставі ч. 2 ст. 247 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Cудом встановлено, що від позивача 21.05.2021 року через відділ діловодства суду надійшло клопотання б/н від 20.05.2021 року про долучення документів до матеріалів справи, в тому числі нотаріально посвідчених заяв свідків гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 .

Також через відділ діловодства суду 17.05.2021 року від відповідача надійшли: клопотання б/н б/д про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд"; клопотання б/н б/д про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСББ "Русанівська вежа"; заява б/н б/д із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного провадження, в яких відповідач згідно ст. 250 ГПК України просить суд здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Окрім цього, через відділ діловодства 24.05.2021 року від відповідача надійшли: заява б/н б/д про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням Дніпровського районного суду м. Києва у справі № 755/5298/21 за позовом гр. Кондратюк Р.В. до ОСББ "Русанівська вежа", гр. Дяченко А.О. про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном та заборону вчиняти дії; відзив б/н б/д на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на реалізацію відповідачем як орендарем права на припинення договору оренди шляхом направлення повідомлення про розірвання договору оренди приміщення №02 від 27.01.2020 року та Акту приймання - передачі приміщення від 16.11.2020 року у зв`язку з відсутністю електропостачання з 15.11.2020 року та перебування у зв`язку з цим приміщення в стані, непридатному для використання згідно з умовами договору оренди, а також ухилення позивача та його представника Лук`янова М.В. від вирішення питання забезпечення електропостачання. Додатково відповідач зазначає про сплату орендної плати до 27.11.2020 року та відсутність підстав для нарахування орендної плати за час, коли приміщення не могло бути використане з вини орендодавця для розміщення кафе з 15.11.2020 року, а також, відповідно, неправомірність нарахування пені, процентів річних та втрат від інфляції у зв`язку з несплатою орендної плати.

В свою чергу, через відділ діловодства суду 25.05.2021 року від відповідача надійшли: заява б/н б/д про поновлення процесуального строку на подання відзиву у справі № 910/5662/21; відзив на позовну заяву б/н б/д, зміст якого є ідентичним змісту відзиву, поданого 24.05.2021 року; заява б/н б/д про поновлення процесуального строку на подання заяви про зупинення провадження у справі; заява б/н б/д про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням Дніпровського районного суду м. Києва у справі № 755/5298/21 за позовом гр. Кондратюк Р.В. до ОСББ "Русанівська вежа", гр. Дяченко А.О. про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном та заборону вчиняти дії.

Вищезазначені документи судом долучені до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2021 року, з урахуванням наданих сторонами заяв та клопотань по суті справи та доданих доказів, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 15.07.2021 року.

Судом доведено до відома сторін, що до початку судового засідання через канцелярію суду від позивача 03.06.2021 року надійшла відповідь на відзив б/н від 02.06.2021 року, в якій останній заперечує проти доводів відповідача та зазначає, що ФОП Кондратюк Р.В. правомірно набуто право власності на приміщення АДРЕСА_5 , яке є приміщенням, відмінним від приміщення Акумуляторного пункту площею 22,9 кв.м за тією ж адресою. Також позивач наголошує на обставинах неможливості укладення договору на постачання електроенергії до приміщення НОМЕР_3, зокрема, у зв`язку з ненаданням згоди балансоутримувача будинку ОСББ «Русанівська вежа» на доступ до електричних мереж та нездійснення відповідачем фактичного повернення майна з оренди позивачу шляхом звільнення приміщення від своїх речей; 14.06.2021 року від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив б/н б/д разом з доказами направлення на адресу позивача, за змістом яких відповідач зазначає, що ФОП Кондратюк Р.В. не мала права здавати в оренду приміщення акумуляторного пункту та вимагати сплати орендної плати, оскільки власниками пункту є ОСББ «Русанівська вежа», а приміщення НОМЕР_3 існує виключно у вигляді запису в реєстрі права власності; 18.06.2021 року від позивача надійшли заперечення щодо залучення третіх осіб разом з доказами направлення на адресу відповідача; 30.06.2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву у справі № 910/5662/21, яка розглядається в порядку загального позовного провадження, разом з доказами направлення на адресу позивача, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог та зазначає, що позивач створював перешкоди та ухилявся від прийняття майна після завершення строку оренди і підписання акту приймання- передачі майна від 16.11.2020 року. Отже, відповідач наголошує, що відсутні факти наявності вини орендаря та зволікання у передачі майна, присутній лише факт наявності перешкод, створюваних орендодавцем, зазначає про наявність підстав для повернення сплаченого орендарем завдатку в сумі 15 000,00 грн. та безпідставність тверджень позивача про користування нежитловим приміщенням НОМЕР_3 після припинення договору оренди в період грудень 2020 року - березень 2021 року, оскільки кафе вже розміщувалось в іншому приміщенні на підставі іншого договору оренди. Додатково відповідач просить суд у разі задоволення позову зменшити на підставі ст. 551 ЦК України розмір неустойки на 99% до 1200,00 грн.; 14.07.2021 року від позивача надійшло клопотання про залишення без розгляду вдруге поданого відзиву разом з доказами направлення на адресу відповідача. Подані клопотання долучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2021 за клопотанням відповідача залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Русанівська вежа" та, відповідно, відкладено підготовче засідання на 18.08.2021 року.

В свою чергу, розглянувши в судовому засіданні 15.07.2021 року клопотання відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи АТ "Холдингова компанія "Київміськбуд", враховуючи, що у зв`язку з прийняттям судового рішення з даної справи АТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" не буде наділено новими правами чи покладено на нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому, судом протокольною ухвалою відмовлено в його задоволенні.

У підготовчому судовому засіданні 18.08.2021 року протокольною ухвалою оголошено перерву до 16.09.2021 року.

Проте, у зв`язку з перебуванням судді Селівона А. М. на лікарняному, призначене на 16.09.2021 року судове засідання не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 року підготовче засідання у справі призначене на 03.11.2021 року.

Враховуючи, що призначене на 03.11.2021 року судове засідання не відбудеться, ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 року підготовче засідання у справі призначено на 18.11.2021 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2021 року задоволено клопотання відповідача - Фізичної особи-підприємця Дяченко Аліни Олександрівни та зупинено провадження у справі № 910/5662/21 до вирішення пов`язаних з нею цивільної справи № 755/5298/21 за позовом гр. Контратюк Раїси Василівни до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Русанівська Вежа" про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном та заборону вчиняти дії, що розглядається Дніпровським районним судом м. Києва, та цивільної справи № 755/10908/21 за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Русанівська Вежа" до громадян Контратюк Р. В. , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" про визнання рішення протиправним і скасування державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення, визнання договорів купівлі - продажу недійсними та витребування майна, що розглядається Дніпровським районним судом м. Києва, до набрання рішеннями у вказаних справах законної сили.

Так, від представника позивача 05.04.2024 року до суду засобами електронного зв`язку та 19.04.2024 року засобами поштового зв`язку надійшли аналогічні за змістом заяви б/н від 05.04.2024 року про поновлення провадження у справі № 910/5662/21 з огляду на усунення обставин, що стали підставою для зупинення провадження у справі, з доданими до них копіями рішень судів першої та апеляційної інстанцій у справах № 755/5298/21 та № 755/10908/21.

Розглянувши подані представником позивача заяви та додані до них докази судом встановлено, що рішення Дніпровського районного суду м. Києва у справі №755/5298/21 набрало законної сили 15.08.2022 року, відомості про апеляційне оскарження вказаного рішення - відсутні.

В свою чергу, рішення Дніпровського районного суду м. Києва у справі №755/5298/21, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 15.01.2024 року, набрало законної сили 15.01.2024 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.2024 поновлено провадження у справі № 910/5662/21 та призначено підготовче засідання у справі на 06.06.2024, встановлено сторонам строк до 30.05.2024 для подання суду письмових пояснень щодо суті спору, з урахуванням рішення Дніпровського районного суду м. Києва у справі № 755/5298/21, яке набрало законної сили 15.08.2022, та рішення Дніпровського районного суду м. Києва у справі № 755/5298/21, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 15.01.2024 та набрало законної сили 15.01.2024.

Судом доведено до відома, що через канцелярію суду 31.05.2024 позивачем подано заяву б/н від 29.05.2024 про збільшення розміру позовних вимог, з доказами надсилання іншим учасникам справи, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 417 262,48 грн., а саме заборгованість зі сплати орендних платежів в сумі 90 000,00 грн., пеню за прострочення оплати в сумі 6 747,51 грн., 100 894,28 грн. 35% річних, інфляційні втрати в розмірі 39 620,69 грн. та 180 000,00 грн. неустойки. Заява судом долучена до матеріалів справи.

Поряд із цим, засобами електронного зв`язку від відповідача 05.06.2024 надійшло клопотання б/н від 04.05.2024 про відкладення підготовчого засідання у зв`язку з неможливістю особистої явки відповідача та участі її уповноваженого представника.

Документи судом долучені до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2024, з урахуванням клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання, а також заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог, поданої 31.05.2024 року, судом відкладено підготовче засідання на 18.07.2024 року.

Розглянувши в підготовчому судовому засіданні 18.07.2024 заяву позивача б/н від 29.05.2024 про збільшення розміру позовних вимог судом встановлено, що у поданій 31.05.2024 заяві б/н від 39.05.2024 позивач зазначає про збільшення позовних вимог з урахуванням здійснення розрахунку заборгованості в частині основного боргу за період грудень 2020 - травень 2021, а також періоду нарахування неустойки, пені, процентів річних та втрат від інфляції, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача 417 262,48 грн., а саме заборгованість зі сплати орендних платежів в сумі 90 000,00 грн., пеню за прострочення оплати в сумі 6 747,51 грн., 100 894,28 грн. 35% річних, інфляційні втрати в розмірі 39 620,69 грн. та 180 000,00 грн. неустойки.

З огляду на те, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 46 ГПК України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, зокрема, процесуальні права відповідача, передбачені ст. 46 ГПК України, заява позивача про збільшення розміру позовних вимог відповідає вимогам, встановленим ст.ст. 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, в тому числі до неї додані докази направлення примірника такої заяви відповідачу по справі, відповідна заява судом прийнята до розгляду в засіданні 18.07.2024 року, у зв`язку з чим має місце нова ціна позову, з урахуванням якої здійснюється подальший розгляд спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 року, враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, а також зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/5662/21 та призначення справи до судового розгляду по суті на 15.08.2024 року.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 15.08.2024 року за клопотанням відповідача судом протокольною ухвалою оголошено перерву до 18.09.2024 року.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 18.09.2024 року судом протокольною ухвалою оголошено перерву до 03.10.2024 року.

Уповноважений представник позивача з`явився в судові засідання з розгляду справи по суті 15.08.2024 року, 18.09.2024 року та 03.10.2024 року.

В свою чергу, уповноважений представник відповідача з`явився в судове засідання з розгляду справи по суті 18.09.2024 року, у судові засідання 15.08.2024 року та 03.10.2024 року відповідач особисто та/або його уповноважений представник не з`явились.

Уповноважений представник третьої особи в судові засідання з розгляду справи по суті 15.08.2024 року, 18.09.2024 року та 03.10.2024 року не з`явився.

Про дату, час і місце проведення судового засідання 03.10.2024 року відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою уповноваженого представника ФОП Дяченко А.О. б/н від 18.09.2024 року.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача про дату, час судових засідань з розгляду справи по суті 15.08.2024 року, 18.09.2024 року та 03.10.2024 року відповідно до норм ст. 6 ГПК України повідомлена належним чином шляхом надсилання копії ухвал суду від 18.07.2024 року, 15.08.2024 року та 18.09.2024 року у справі № 910/5562/21 до електронного кабінету ОСББ «Русанівська вежа», факт отримання яких підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про доставку електронних листів до електронного кабінету.

Про поважні причини неявки в судові засідання представника третьої особи суд не повідомлено.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судом доведено до відома сторін, що до початку судового засідання засобами електронного зв`язку 02.10.2024 року від представника відповідача надійшло клопотання б/н від 02.10.2024 року про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю участі уповноваженого представника ФОП Дяченко А.О. в судовому засіданні. Клопотання судом долучене до матеріалів справи.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 03.10.2024 року, враховуючи заперечення представника позивача проти відкладення розгляду справи, неодноразове оголошення перерви в судовому засіданні з розгляду справи по суті, в т.ч. за клопотанням представника відповідача, та можливість участі в судовому засіданні відповідача особисто, судом протокольною ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення судового розгляду справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час розгляду справи 03.10.2024 року суду не надано.

Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на вищевикладене, оскільки ФОП Дяченко А.О. та ОСББ «Русанівська вежа» не скористались наданими їм процесуальними правами, зокрема, уповноважений представник третьої особи, відповідач особисто та/або його уповноважений представник в судове засідання з розгляду справи по суті 03.10.2024 року не з`явилися, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи по суті виключно за наявними матеріалами та за відсутності уповноваженого представника третьої особи, відповідача особисто та/або його уповноваженого представника.

У судових засіданнях з розгляду справи по суті 18.09.2024 року та 03.10.2024 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні з розгляду справи по суті 18.09.2024 року проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити у їх задоволенні.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 03.10.2024 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення уповноважених представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом за матеріалами справи, 27.01.2020 року між Фізичною особою - підприємцем Кондратюк Раїсою Василівною (позивач у справі, орендодавець за договором) та Фізичною особою - підприємцем Дяченко Аліною Олександрівною (відповідач у справі, орендар за договором) було укладено Договір оренди нежитлового

приміщення № 02 (далі - Договір оренди), за умовами п. 1.1 якого Орендодавець зобов`язується надати Орендарю у тимчасове платне користування нежитлове приміщення 325, площею 27,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 (далі - Приміщення). Приміщення розташоване на першому поверсі. Приміщення належить Орендодавцю згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26.11.2019 року № 190364473.

Розділами 2-10 Договору оренди сторони узгодили порядок передачі - прийому об`єкта, термін дії договору, орендну плату та порядок розрахунків, обов`язки та сторін, порядок повернення орендодавцю приміщення, відповідальність сторін, умови дострокового припинення дії договору, форс - мажорні обставини тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

За змістом ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Приписами ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України встановлено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Згідно п. 3.1 Договору оренди термін дії Договору становить 1 (один) рік з дня підписання Акту.

Якщо за 2 (два) місяця до закінчення строку дії Договору жодна зі Сторін не заявить про намір розірвати даний Договір, то він вважається продовженим (пролонгованим) ще на один календарний рік на таких самих умовах. Така пролонгація дії цього Договору можлива без обмеження терміну (п. 3.2 Договору оренди).

Вказаний Договір оренди підписаний орендарем особисто та представником орендодавця, а саме Лук`яновим М.В., який діяв на підставі довіреності від 21.11.2019 року, посвідченої приватним нотаріусом Скадовського районного нотаріального округу Гришко С.М. та зареєстрованої за реєстровим № 1097.

Судом встановлено, що укладений договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в статті 759 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Суд зазначає, що згідно ст. ст. 316, 319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до наявної в матеріалах справи Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, за Кондратюк Раїсою Василівною зареєстроване право власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення НОМЕР_3 загальною площею 27,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1280002480000.

Згідно п. 1.2 Договору оренди загальна площа Приміщення складає 27,9 кв.м.

За умовами п.п.1.3, 1.4 Договору оренди приміщення надається під кафе. Орендарю не дозволяється використовувати Приміщення і для будь-яких інших цілей, за власним розсудом.

За приписами статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Відповідно до п. 2.1 Договору оренди прийом-передача Приміщення здійснюється в день підписання Договору.

Про факт передачі-прийому Приміщення складається акт прийому-передачі (далі - ''Акт"), в якому зазначається технічний стан Приміщення. Акт підписується обома Сторонами і є невід`ємною частиною Договору (п. 2.2 Договору оренди).

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору оренди орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове платне користування об`єкта оренди: нежитлове приміщення НОМЕР_3, площею 27,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6, що підтверджується відповідним належним чином оформленим двостороннім Актом прийому-передачі нерухомого майна в оренду від 27.01.2020 року до Договору, копія якого міститься в матеріалах справи.

Вказаний акт підписаний орендарем особисто та представником орендодавця Лук`яновим М.В., який діяв на підставі довіреності № 1097 від 21.11.2019 року, без будь-яких зауважень та заперечень.

Факт отримання нерухомого майна в оренду, його характеристики та подальше користування сторонами не заперечувались.

За таких обставин суд доходить висновку, що орендодавцем було належним чином виконано свій обов`язок з передачі на підставі Договору оренди в оренду ФОП Дяченко А.О. нерухомого майна - нежитлового приміщення НОМЕР_3, площею 27,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6, а відповідачем прийнято вказане майно у строкове платне користування без будь - яких зауважень.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до 4.1. Договору оренди розмір орендної плати становить 14000,00 грн. за один місяць до 26.03.2020 року. Сторони дійшли згоди, що з 26.03.2020 року розмір орендної плати становитиме 15000,00 грн.

Згідно п.п. 4.2, 4.3 Договору оренди орендар зобов`язаний протягом 5 (п`яти) календарних днів з дня підписання Договору сплатити орендну плату. Орендна плата сплачується на розрахунковий рахунок Орендодавця не пізніше 30 (тридцятого) числа поточного місяця.

Зобов`язання Орендаря за сплатою орендної плати забезпечуються у вигляді завдатку в розмірі 15000,00 грн. (п.4.4 Договору оренди).

Як визначено п. 4.5 Договору оренди вартість всіх наданих комунальних послуг, використаної електроенергії, водопостачання та водовідведення сплачується Орендарем Орендодавцю (який зобов`язується їх сплатити) на підставі рахунків ОСББ "Русанівська Вежа" (керуюча компанія).

Доказів узгодження сторонами інших строків та порядку сплати орендної плати та компенсації (відшкодування) витрат орендодавця за Договором матеріали справи не містять.

Судом встановлено за матеріалами справи та підтверджено сторонами в заявах по суті спору, що на дату підписання Акту приймання - передачі нерухомого майна від 27.01.2020 року відповідачем було передано у відповідності до п.п. 4.1, 4.2 Договору грошові кошти в сумі 14000,00 грн. орендної плати та згідно п. 4.4 - 15000,00 грн. завдатку в забезпечення зобов`язання орендаря зі сплати орендної плати за Договором.

Доказів пред`явлення позивачем заперечень щодо повного та належного виконання орендарем умов Договору в частині внесення грошових коштів оренди за перший місяць та забезпечувального платежу до суду не надходило.

Як встановлено судом, у зв`язку зі зникненням 15.11.2020 року в орендованому приміщенні подачі електричної енергії відповідач звернувся із заявою від 15.11.2020 року до ОСББ «Русанівська Вежа» щодо надання доступу до електрощитової (лічильника та рубильника) з метою перевірки та увімкнення подачі електричної енергії до приміщення НОМЕР_3 по проспекту Соборності 30А в м. Києві, у відповідь на яку головою ОСББ «Русанівська Вежа» листом № 16/11/2021 від 15.11.2020 року було повідомлено відповідача про те, що в будинку м. Київ, пр-т Соборності 30А згідно технічного паспорта будинку та інших документів відсутнє приміщення НОМЕР_3, і, відповідно, відсутній лічильник електроенергії та рубильник вказаного приміщення НОМЕР_3.

Також як зазначено відповідачем в поданому відзиві, ФОП Дяченко А.О. було повідомлено, що до правління ОСББ вже надходило звернення з проханням про підпис листа - погодження на підключення електроенергії до приміщення НОМЕР_3, на яке головою ОСББ було повідомлено про відсутність в документах на будівлю такого приміщення.

Разом з тим, відповідач зазначив про звернення до представника орендодавця - Лук`янова Миколи Володимировича, який повідомив про ненадання ОСББ будинку, в якому знаходиться орендоване приміщення, погодження на підключення електроенергії та, відповідно, неможливість вирішення питання подачі електричної енергії.

У відповідності до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 3 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Відповідно до статті 188 Господарського процесуального кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до частини 3 статті 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Статтею 654 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути передбачені законом або безпосередньо у договорі та можуть бути узалежнені від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.04.2021 року зі справи №910/5206/20, від 24.11.2022 року зі справи №916/1591/17, від 08.11.2022 року зі справи №904/8119/21, від 06.07.2022 року зі справи №904/8118/21, від 09.02.2022 року зі справи №922/1372/21.

Із наведеними приписами законодавства узгоджується передбачене умовами пункту п. 8.2. п.п. 8.2.1 Договору оренди припинення терміну дії Договору оренди достроково за вимогою орендаря, а саме якщо приміщення в силу обставин, за які орендар не відповідає, виявиться в стані, непридатному для використання згідно з умовами Договору.

Отже, передбачене вказаним пунктом право на дострокове припинення договору оренди було реалізовано відповідачем шляхом направлення на адресу представника позивача - Лук`янова М.В. адресованого ФОП Кондратюк Р.В. Повідомлення б/н від 16.11.2020 року про розірвання договору оренди приміщення №02 від 27.01.2020 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Зокрема, у вказаному повідомленні орендар зазначив про неможливість використання орендованого приміщення з 15.11.2020 року за призначенням - для розміщення кафе, оскільки мета укладення Договору оренди потребує наявності безперебійної подачі електроенергії для роботи холодильників, кавоварки та інших приладів для функціонування кафе.

Згідно наявних в матеріалах справи доказів надсилання повідомлення, витягу з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження поштового відправлення № 0215404802824 та змісту позовної заяви, зазначене повідомлення отримано представником орендодавця - ФОП Кондратюк Р.В. 30.11.2020 року.

Таким чином, оскільки відповідач реалізовував своє право, передбачене пунктом п. 8.2. п.п.8.2.1 Договору оренди та відмовився від Договору, надіславши позивачу відповідний лист про односторонню відмову, і така одностороння відмова не потребує узгодження з орендодавцем, відтак, з урахуванням умов пункту 8.2 Договору оренди та фактичних обставин отримання повідомлення про розірвання позивачем (уповноваженим представником позивача) спірний Договір оренди слід вважати припиненим з 01.12.2020 року.

Приписами частини 4 статті 291 Господарського кодексу України визначено, що правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

За приписами частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України визначено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Відповідно до п. п. 6.1, 6.2 Договору оренди про повернення Приміщення складається акт прийому - передачі. В разі прострочення підписання акту прийому - передачі з вини Орендаря без наявності суперечок, що стосуються такого розірвання, строк дії Договору продовжується ще на один місяць.

Орендар повинен передати Орендодавцю Приміщення в стані, в якому його було отримано, з урахуванням нормального зносу. Усі поліпшення Приміщення, здійснені Орендарем, які є невід`ємними (які не можуть бути знято без погіршення загального стану приміщень) повинні залишитись у Приміщенні і стають власністю Орендодавця (п.п.6.3, 6.4 Договору оренди).

Згідно п. 6.5 Договору оренди після розірвання даного Договору орендар передає орендодавцю ключі від Приміщення.

Окрім цього, у відповідності до п.п. 5.4.5 п. 4.5 Договору оренди у випадку, якщо орендар не звільнив приміщення по закінченню строку оренди орендодавець має право входу до приміщення та звільнення приміщення від майна орендаря за рахунок орендаря. В такому випадку орендар зобов`язаний звільнити приміщення у визначенні орендодавцем строки, здати приміщення за Актом прийому-здачі в належному стані у відповідності з цим Договором. Нарахування орендної плата припиняється лише після підписання Акту прийому-передачі приміщення сторонами.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, оскільки Договір оренди припинив свою дію у зв`язку з односторонньою відмовою від договору з боку орендаря на підставі пункту 8.2.1 п.8.2 Договору оренди, у відповідача виник обов`язок з повернення переданого в оренду нежитлового приміщення у відповідності до пунктів 6.1, 6.5 Договору.

Як встановлено судом за матеріалами справи, зокрема, опису вкладення від 09.12.2020 року, поштового конверту з накладною № 0215404804908 і витягу з офіційного сайту АТ «Укрпошта», та зазначено позивачем, останнім 11.12.2020 року було отримано від відповідача підписаний орендарем Акт приймання - передачі приміщення від 16.11.2020 року, згідно якого зазначено про повернення орендованого приміщення з оренди у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду з урахуванням нормального фізичного зносу.

При цьому, як наголошує позивач в позовній заяві та зазначено в претензії б/н від 02.03.2021 року, підстави для підписання вищевказаного акту прийому-передачі у орендодавця були відсутні, оскільки в порушення умов п.п. 5.4.5. п.5.4., п.п. 6.3, 6.5 Договору оренди орендар не повернув приміщення орендодавцю, не звільнив його від своїх речей та не передав орендодавцю ключі від даного приміщення, продовжуючи використання приміщення.

Так, позивач зазначає, що орендар, направивши вищевказаний акт прийому - передачі приміщення від 16.11.2020 року, не вжив жодних заходів для фактичного повернення приміщення позивачу (орендодавцю) після дострокового припиненням ним Договору оренди та навпаки продовжував використовувати Приміщення для своєї господарської діяльності - розміщення кав`ярні, незважаючи на вимоги Позивача про його звільнення. В обґрунтування зазначених тверджень позивач посилається на Акт про наявність електроенергії в приміщенні НОМЕР_3 по АДРЕСА_4 від 03.12.2020 року, складений за підписом представника позивача за довіреністю -гр. ОСОБА_8 та свідків - гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 , а також фіскальний чек №4802 КЯМ-.046291037864 від 03.12.2020 року, виданий, як вказує позивач, в якості розрахункового документу під час здійснення вищезазначеними особами купівлі-продажу товару у даній кав`ярні.

В подальшому позивачем було направлено відповідачеві претензію б/н від 02.03.2021 року про звільнення приміщення та здійснення розрахунку за час його фактичного використання, факт надсилання якої та отримання орендарем 11.03.2021 року підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 03.03.2021 року, накладної № 0412308078783 від 03.03.2021 року, фіскального чеку від 03.03.2021 року та витягу з сайту АТ «Укрпошта» щодо перевірки статусу відстеження відправлення № 0412308078783.

Проте, як зазначає позивач, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів підписання відповідачем акту приймання-передачі орендованого майна з оренди в порядку пунктів п.п.5.4.5. п.5.4., п.6.3, 6.5 Договору оренди, тобто відповідач об`єкт оренди не звільнив, ключі від приміщення не передав та станом на час звернення до суду орендоване майно продовжувало використовуватись відповідачем.

Додатково на підтвердження своїх позовних вимог, а також обставин використання відповідачем після припинення Договору оренди спірного приміщення для розміщення кафе і не звільнення приміщення від належних орендарю речей позивачем надані в порядку ст. 88 ГПК України нотаріально посвідчені заяви свідків - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 20.05.2021 року, в яких свідки зазначають про їх присутність 11.02.2021 року під час переговорів за участю представника позивача - Лук`янова М.В. та представника відповідача щодо звільнення приміщення в добровільному порядку від речей орендаря і передачі приміщення разом з ключами позивачеві, які закінчились безрезультатно. При цьому свідки зазначають, що на дату 11.02.2021 року в належному позивачеві приміщенні ФОП Дяченко А.О. вела господарську діяльність у кав`ярні та обслуговувала відвідувачів.

Наразі, умовами п. 5.1.2 Договору оренди передбачений обов`язок орендаря своєчасно здійснювати орендні та комунальні платежі.

Проте, як зазначено позивачем, оскільки останній платіж з орендної плати був здійснений за листопад 2020 року в сумі 15 000,00 грн., та відповідачем у визначені Договором строки сплату орендної плати за час фактичного використання майна грудень 2020 року - травень 2021 року не здійснив, у зв`язку з чим станом на дату звернення позивача до суду (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) за відповідачем - ФОП Дяченко А.О. обліковується прострочена заборгованість з орендної плати в сумі 90 000,00 грн.

Зобов`язанням, згідно зі статті 509 Цивільного кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до положень частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем, відповідач свої зобов`язання щодо сплати орендної плати за користування нежитловим приміщенням за період грудень 2020 року - травень 2021 року, у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору оренди не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість з орендної плати перед позивачем за наведеним Договором на загальну суму 90 000,00 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

Окрім цього, посилаючись на приписи частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача неустойки за користування майном після припинення Договору оренди у розмірі подвійної орендної плати, а саме у сумі 180 000,00 грн., а також нараховану на підставі п.п.7.1.1. п.7.І. Договору оренди пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 6747,51 грн., 35 процентів річних за кожний день прострочення оплати в сумі 10 894,28 грн. та згідно ст. 625 ЦК України 39 620,69 грн. втрат від інфляції.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним Договору № 02 оренди нежитлового приміщення від 27.01.2020 року та/або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України розірвання договору є підставою для припинення зобов`язання.

Згідно з частиною 2 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

За приписами ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Згідно з частиною 4 статті 291 Господарського кодексу України правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Таким чином, з огляду на наявні в матеріалах справи документи, та як зазначено вище, за висновками суду спірний Договір оренди слід вважати припиненим з 01.12.2020 року за наслідками одностороннього розірвання правочину з боку орендаря у зв`язку з відсутністю електропостачання до спірного приміщення.

Згідно п.п.5.3.2 п.5.3 Договору оренди орендодавець зобов`язаний забезпечувати безперешкодне користування орендарем приміщенням згідно з цим Договором.

В свою чергу, за умовами п.п.7.3.2 п. 7.3 Договору оренди орендодавець не несе відповідальність за якість електроенергії, одержаної від мереж АК "Київенерго" (частота струму, перерви та оперативні переключення, зниження напруги та інших показників якості електроенергії), тобто зміст вказаного пункту опосередковано підтверджує наявність електроенергії на об`єкті оренди на час укладення спірного Договору оренди та виключає відповідальність орендодавця тільки за якість електропостачання.

Натомість, умови укладеного Договору оренди зобов`язують саме позивача як орендодавця забезпечити електропостачання на об`єкт оренди.

Так, згідно з пунктом 14 частини 1 статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про постачання електричної енергії споживачу.

Частинами 1 - 6 статті 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.

Згідно частини 1 статті 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачання електричної енергії електропостачальниками здійснюється з дотриманням правил роздрібного ринку.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 року № 312 затверджені Правила роздрібного ринку електричної енергії (далі - Правила), згідно п. 3.1.1 яких та ст. 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» укладання договорів між споживачами та іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії відповідно до вимог Правил здійснюється шляхом приєднання споживачів до публічних договорів приєднання (договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, відповідних договорів про постачання електричної енергії) на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією, укладених з відповідними постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом, шляхом подання заяви-приєднання за формою, наведеною в додатку до цієї постанови.

Договір про постачання електричної енергії споживачу є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, та вважається укладеним з дати відкриття особового рахунка за об`єктом споживача або внесення змін до такого особового рахунка, про що споживач інформується в передбаченому договором порядку (пункт 3.2.13 Правил роздрібного ринку електричної енергії).

Проте, як зазначено відповідачем, орендодавець під час укладення спірного правочину не повідомив ФОП Дяченко А.О. про відсутність Договору на постачання електроенергії, укладеного з відповідним постачальником.

Наразі, обставини відсутності укладеного договору про постачання електричної енергії, укладеного ФОП Кондратюк Р.В. з електропостачальником підтверджуються також змістом наданих позивачем заяв по суті спору та матеріалами справи.

Відтак, наведене в сукупності свідчить про правомірність розірвання Договору згідно п. 8.2 Договору оренди достроково за вимогою орендаря (відповідача) у зв`язку з непридатністю приміщення для використання згідно з умовами Договору.

В свою чергу, правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за Договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії Договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

У відповідності до приписів статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

При цьому доказів повернення відповідачем орендованого майна позивачеві, в тому числі передачі ключів від приміщення, та прийняття його останнім за актом прийому - передачі відповідно до п. 6.1 Договору оренди до матеріалів справи не надано.

Суд зазначає, що після припинення договору оренди користування майном стає неправомірним. Якщо орендар не повертає майно після закінчення строку договору оренди орендодавець вправі звернутися до суду з позовом про стягнення з орендаря неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785 ЦК України), в межах розгляду якого орендар вправі спростувати доводи щодо неповернення ним цього майна чи наявності вини у такому неповерненні.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Отже, яким би способом в договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення договору, що відбулося у спірних правовідносинах, ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України.

Подібний правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 року у справі №910/11131/19.

Таким чином, неврахування таких висновків щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії Договору не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується потрійний розмір орендної плати, а саме: безпосередньо орендна плата, а також неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, що вочевидь не узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), відтак, за висновками суду, відсутні підстави для стягнення з відповідача орендної плати після припинення Договору 01.11.2020 року та задоволення відповідних вимог позивача у вказаній частині.

В контексті вищенаведеного, заявлені позивачем вимоги про стягнення нарахованих у зв`язку з несплатою орендної плати за Договором пені, процентів річних та втрат від інфляції не відповідають наведеній позиції та правовому регулюванню, встановленому частиною другою статті 785 ЦК України, у зв`язку з чим за висновками суду зазначені вимоги як похідні від вимог про стягнення орендної плати за Договором оренди також задоволенню не підлягають.

Поряд із цим суд наголошує, що невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов Договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто неустойка згідно із частиною другої статті 785 ЦК України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).

Водночас, неустойка за частиною другою статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії Договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Аналогічну норму містять положення частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

При цьому судом враховано наведену в постанові Верховного Суду від 19.04.2021 року у справі № 910/11131/19 правову позицію щодо відступу від протилежної правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 14.11.2018 року у справі № 924/195/16 та від 11.05.2018 року у справі № 926/2119/17, відповідно до якої зобов`язання орендаря сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється зі спливом строку дії договору оренди, оскільки таке припинення пов`язане не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди.

Відповідно до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, необхідною є наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 зазначеного Кодексу. При цьому для застосування відповідальності, передбаченої цією нормою, важливим є встановлення наявності в орендаря можливості передати майно, що було предметом оренди, та умисного невиконання ним цього обов`язку.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 914/4238/15, від 24.04.2018 у справі № 910/14032/17 та від 09.09.2019 у справі № 910/16362/18, а також в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.

При цьому судом враховано рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 06.07.2022 року у справі № 755/5298/21 за позовом Кондратюк Раїси Василівни до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Русанівська Вежа» про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном та заборону вчиняти дії, що розглядався Дніпровським районним судом м. Києва, яким позов задоволено частково та зобов`язано ОСББ «Русанівська вежа» та Дяченко Аліну Олександрівну усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні власністю Кондратюк Раїси Василівни шляхом звільнення нежитлового приміщення НОМЕР_3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , передання Кондратюк Раїсі Василівні або уповноваженим нею особам ключів від замків зазначеного приміщення та забезпечення Кондратюк Раїсі Василівні та її представникам вільного доступу до даного приміщення та заборонено ОСББ «Русанівська вежа» та Дяченко Аліні Олександрівні вчиняти будь-які дії направлені на перешкоджання Кондратюк Раїсі Василівні здійснювати володіння, користування та розпорядження належним їй на праві власності нежитловим приміщенням НОМЕР_3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Також, під час розгляду Дніпровським районним судом м. Києва справи №755/5298/21, з предметом позову - усунення перешкод в користуванні власником - Кондратюк Р.В. спірним приміщенням, представник ОСББ «Русанівська вежа» та голова ОСББ «Русанівська вежа» визнали, що акумуляторний пункт та приміщення №325, якого немає в технічній документації, це не одне і теж приміщення, що додатково спростовує заперечення відповідача проти позовних вимог.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Європейський суд з прав людини також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95 від 28 жовтня 1999 року, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11 від 29 листопада 2016 року, § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92 від 22 листопада 1995 року, § 36).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами частини 4 статті 75 ГПК України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи, тощо.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 922/2391/16.

Отже, встановлені у справі №755/5298/21 обставини, предметом розгляду у якій було питання правомірності вимог власниці приміщення НОМЕР_3 - Кондратюк Раїси Василівни щодо зобов`язання ОСББ «Русанівська вежа» та Дяченко Аліни Олександрівни усунути перешкоди у користуванні власником спірним приміщенням, в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційне значення для даної справи та не підлягають повторному доказуванню.

Таким чином, доводи відповідача про те, що нею звільнено в розумінні приписів чинного законодавства та умов Договору оренди приміщення НОМЕР_3, належне на праві власності позивачеві та яке є предметом Договору оренди, укладеного між сторонами, спростовуються матеріалами справи.

Також судом враховано обставини, встановлені у постанові Київського апеляційного суду від 15.01.2024 року, яким скасовано рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25.05.2023 року у справі № 755/10908/21 за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Русанівська Вежа» до Кондратюк Р.В. , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» про визнання рішення протиправним і скасування державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення, визнання договорів купівлі - продажу недійсними та витребування майна та відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСББ.

Зокрема, у справі № 755/10908/21 апеляційний суд дійшов висновку, що твердження ОСББ «Русанівська вежа», якими обґрунтовані позовні вимоги про скасування реєстраційного запису та витребування вказаного приміщення про те, що це приміщення НОМЕР_3 у житловому будинку АДРЕСА_4 відповідно до проектної та технічної документації першого поверху житлового будинку АДРЕСА_4 є найбільш схожим на приміщення "АБЖ" (згідно проектної документації) або XXIV (згідно технічної документації), яке було запроектовано та збудовано як допоміжне приміщення для розміщення АБЖ (агрегат безперервного живлення), є припущеннями, а відтак не можуть бути покладені в основу судового рішення.

Виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи № 755/10908/21, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що факт порушення прав позивача ОСББ «Русанівська вежа», які підлягають захисту в судовому порядку в обраний ним спосіб - про визнання протиправним рішення державного реєстратора щодо реєстрації права власності на нежитлове приміщення НОМЕР_3 в будинку АДРЕСА_3 20.06.2017 року за Шульгою Дмитром Валерійовичем, та скасування державної реєстрації права власності; визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 21 червня 2017 року; витребування нежитлового приміщення від останнього набувача Кондратюк Раїси Василівни, не встановлено, а відтак відсутні правові підстави для задоволення позову ОСББ «Русанівська вежа» з цих підстав.

В свою чергу, встановлені судом обставини укладення відповідачем як орендарем 19.11.2020 року з Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Русанівська вежа» як орендодавцем Договору оренди № 19/11ф приміщення акумуляторного пункту, розміщеного за адресою: АДРЕСА_7, яке в технічному паспорті на будинок позначене № XXIV, площею 27,80 кв.м, на виконання умов якого орендодавець - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Русанівська вежа» передав відповідачу 19.11.2020 року за актом приймання передачі б/н від 19.11.2020 року орендоване приміщення, в якому відповідач продовжив свою діяльність кафе за адресою: АДРЕСА_7, на які посилається відповідач, не спростовують доводів позивача про невчинення ФОП Дяченко А.О. усіх передбачених умовами Договору оренди належних дій з повернення орендованого спірного приміщення НОМЕР_3 за адресою АДРЕСА_7.

Окрім цього, судом у даній справі критично оцінюються та не приймаються до уваги посилання відповідача на доданий до відзиву складений за участі ФОП Дяченко А.О., свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 . Акт засвідчення про звільнення орендарем орендованого приміщення НОМЕР_3 за адресою: м. Київ, вул. Соборності, 30А, від 16.11.2020 року, як на доказ звільнення орендованого приміщення НОМЕР_3, оскільки зазначений акт складені без дотримання умов спірного Договору оренди, зокрема, в частині прийому - передачі приміщення з оренди.

За вказаних обставин, позаяк судом встановлено безпідставне невиконання відповідачем як орендарем обов`язку з негайного повернення спірного приміщення у визначеному Договором порядку після припинення його дії 01.12.2020 року, суд зазначає про неправомірне користування відповідачем орендованим нежитловим приміщенням після припинення Договору оренди 01.12.2020 року як обов`язкової умови для притягнення орендаря до відповідальності, передбаченої приписами частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України та, відповідно, про наявність підстав для застосування такої санкції та стягнення з орендаря нарахованої неустойки за період грудень 2020 року - травень 2021 року.

При цьому, оскільки згідно матеріалів справи судом встановлено здійснення орендарем сплати забезпечувального платежу в сумі 15 000,00 грн., останній підлягає поверненню ФОП Дяченко А.О. на підставі п. 8.4 Договору, який передбачає повернення такого платежу у випадку дострокового припинення дії договору на вимогу орендаря у випадку, передбаченому п.8.2 Договору - позаяк приміщення в силу обставин, за які орендар не відповідає, виявиться в стані непридатному для використання згідно з умовами договору.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині неустойки, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку, оскільки відповідач заперечує проти позовних вимог в цілому.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок неустойки у сумі 180 000,00 грн. за користування майном після припинення Договору оренди у розмірі подвійної орендної плати, судом встановлено, що розрахунок відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, та враховуючи встановлені судом підстави для повернення орендареві забезпечувального платежу в сумі 15 000,00 грн., позовні вимоги про стягнення з відповідача неустойки визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в сумі 165 000,00 грн.

Водночас, відповідач у викладеному у відзиві клопотанні про зменшення розміру неустойки на 99% на підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України просить суд врахувати об`єктивні обставини вжиття орендарем заходів з метою повернення приміщення, добросовісність виконання зобов`язань зі сплати орендної плати та значний розмір нарахованої позивачем неустойки, яка є для відповідача непомірним тягарем, у зв`язку з чим суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до частини 2 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, наведеними нормами статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України передбачено право суду зменшувати розмір заявлених до стягнення сум неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання.

Суд звертає увагу, що ні у вище зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Також суд зазначає, що згідно з приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, як зазначено в постанові Верховного Суду від 31.07.2019 року № 910/3692/18, неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Відтак, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов`язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, у постанові від 13.05.2019 року у справі №904/4071/18, від 22.01.2019 року у справі №908/868/18, від 06.11.2019 року у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 року у справі №916/545/19 від 19.02.2020 року у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 року у справі №925/605/18, від 17.03.2020 року №925/597/19.

Верховний Суд вже неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Судом враховано наведені вище висновки щодо відсутності підстав для стягнення орендної плати, а також нарахованих у зв`язку з її несплатою пені, процентів річних та втрат від інфляції, отже за умови встановленого судом тривалого невиконання відповідачем належним чином зобов`язань з повернення предмета оренди, у даній справі обставин очевидної неспівмірності заявленої до стягнення неустойки, як єдиної правомірно застосованої позивачем санкції за порушення умов Договору оренди, судом не встановлено.

Окрім цього суд наголошує, що згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу, свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Відтак, застосування неустойки за невиконання зобов`язань має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості, в тому числі враховуючи обставини перебування в статусі фізичної особи - підприємця як орендаря, так і орендодавця.

Суд зазначає, що відповідач є господарюючим суб`єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Так, згідно статті 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Тобто, відповідач, здійснюючи свою господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов`язані із цим ризики, усвідомлювати межі своєї відповідальності за невиконання умов Договору оренди, та враховуючи факт одночасного укладення 09.11.2020 року з ОСББ «Русанівська вежа» іншого договору оренди приміщення за тією самою адресою: АДРЕСА_7, наявність спору щодо правового статусу орендованого приміщення, зокрема, у цивільних справах № 755/10908/21 та № 755/5298/21.

Зменшення (за клопотанням сторони) заявленої неустойки, яка нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань, кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, статті 233 Господарського процесуального кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 910/9765/18.

З урахуванням викладеного та змісту викладеного відповідачем у відзиві клопотання суд зазначає, що останнім не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні статей 76, 77, 78, 79, 91 ГПК України на підтвердження достатньої поважності причин неналежного виконання зобов`язань за Договором, винятковості даного випадку та невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, відтак обставини, на які посилається відповідач, не можуть бути розцінені як виняткові та такі, що є підставою для зменшення нарахованих штрафних санкцій у вигляді неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 5 ст. 29, ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Дяченко Аліни Олександрівни ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Кондратюк Раїси Василівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) 165 000,00 грн. (сто шістдесят п`ять тисяч грн. 00 коп.) неустойки та 2475,00 грн. (дві тисячі чотириста сімдесят п`ять грн. 00 коп.) витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 09 грудня 2024 року.

Суддя А.М. Селівон