Ухвала

від 10.12.2024 по справі 916/1559/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/1559/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ємця А. А. - головуючого, Жайворонок Т. Є., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Рєзнік А. В.,

представників учасників справи:

позивача - Зайченко Ю. В.,

відповідача - не з`явився,

прокурора - Кукло Д. С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника Генерального прокурора

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 12.06.2024 (суддя Петров В. С.) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 (колегія суддів: Аленін О. Ю. - головуючий, Колоколов С. І., Принцевська Н. М.) у справі

за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Актеон»

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

1. Історія справи

1.1. Заступник Генерального прокурора (далі - прокурор) звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей (далі - КРАІЛ) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Актеон» (далі - Товариство) до Державного бюджету України заборгованості з плати за ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор в сумі 195 870 000,00 грн, інфляційних втрат в сумі 6 732 046,70 грн та 3 % річних в сумі 5 133 375,31 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство не виконало вимог пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2023 № 173 «Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18 березня 2022 р. № 314» (далі - Постанова КМУ № 173) та частин 4, 6 статті 49 Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» і не внесло щорічної плати за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор.

1.3. Господарський суд Одеської області ухвалою від 12.06.2024 провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки спір не підвідомчий господарським судам, а підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

1.4. Ухвала мотивована тим, що в цих правовідносинах КРАІЛ виступає саме як суб`єкт владних повноважень, оскільки є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що забезпечує державне регулювання діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерей, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України. З огляду на характер правовідносин, з яких виник цей спір, а саме бюджетних правовідносин, суд першої інстанції виснував, що такі обставини виключають господарсько-правовий характер спірних правовідносин, адже у цьому випадку відсутні ознаки господарського спору в розумінні ГПК України. Також суд зазначав, що внесення плати за ліцензії не може вважатися господарським зобов`язанням у розумінні положень Господарського кодексу України (далі - ГК України).

1.5. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 25.09.2024 ухвалу Господарського суду Одеської області від 12.06.2024 змінив і виклав її мотивувальну частину в редакції цієї постанови; в іншій частині зазначену ухвалу залишив без змін.

1.6. Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для закриття провадження у справі, оскільки цей спір не підвідомчий господарським судам, а підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

1.7. Водночас колегія суддів зауважила, що місцевий господарський суд передчасно - на стадії підготовчого провадження у справі фактично зробив висновки по суті спору, що є підставою для зміни мотивувальної частини ухвали суду першої інстанції і викладення її у редакції, наведеній у постанові апеляційного суду.

2. Короткий зміст касаційної скарги та позиція учасників справи, заяви, клопотання, інші процесуальні питання

2.1 Прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав наявності виключної правової проблеми та порушення правил предметної юрисдикції; скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 12.06.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

2.2 У касаційній скарзі прокурор з посиланням на абзац 6 частини 2 статті 287 ГПК України зазначає про порушенням судами норм процесуального права - статей 2, 5, 20, 236 ГПК України та статей 4, 19 Кодексу адміністративного судочинства України (щодо порушення правил предметної юрисдикції).

2.3 Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечує викладені в ній доводи і просить відмовити у задоволенні касаційної скарги прокурора.

2.4 КРАІЛ у відзиві на касаційну скаргу просить її задовольнити, скасувати оскаржувані рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. З цього відзиву вбачається, що він за своєю суттю є заявою про приєднання до касаційної скарги (статті 297 ГПК України). Оскільки КРАІЛ не додано до відзиву документа про сплату судового збору (частина 3 статті 297 ГПК України), а ГПК України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно заяви про приєднання до касаційної скарги, то цей відзив залишається без розгляду.

2.5 Від Товариства 10.12.2024 до Суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у задоволенні якого відмовлено.

3. Доводи та мотиви суду, що стали підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати

3.1 У серпні 2020 року набрав чинності Закон України від 14.07.2020 № 768-IX «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор», відповідно до пункту 6 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» якого визнаний таким, що втратив чинність, Закон України «Про заборону грального бізнесу в Україні». По суті зміни в законодавстві полягали у виведенні грального бізнесу з незаконного сектора й встановлення щодо цієї підприємницької діяльності певних законодавчих вимог та обмежень.

3.2 Відповідно до частин 4, 5 статті 6 Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» органом державного регулювання у сфері організації та проведення азартних ігор є КРАІЛ. Уповноважений орган є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечує державне регулювання діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерей, та утворюється Кабінетом Міністрів України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Діяльність Уповноваженого органу спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Особливості спеціального статусу Уповноваженого органу обумовлюються його завданнями та повноваженнями, визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в його колегіальності, особливому порядку призначення та звільнення Голови та членів Уповноваженого органу, у спеціальних засадах діяльності органу.

3.3 Згідно із пунктом 9 частини 1 статті 8 Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» під час реалізації державної політики у сфері організації та проведення азартних ігор Уповноважений орган має, зокрема, такі повноваження: виконує функції органу ліцензування господарської діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор, приймає рішення про видачу та анулювання ліцензій у порядку, встановленому цим Законом.

3.4 Також у частині 1 статті 15 цього ж Закону передбачено, що у своїй діяльності організатор азартних ігор зобов`язаний: дотримуватися вимог цього Закону, ліцензійних умов, що регулюють провадження того виду господарської діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор, на який вони мають ліцензію, а також інших нормативно-правових актів України (пункт 1); своєчасно вносити плату за відповідну ліцензію або ліцензії, які отримав такий організатор азартних ігор (пункт 18).

3.5 При цьому за приписами частин 4 і 6 статті 49 Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» щорічна плата за ліцензію на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор, а також ліцензії на гральний автомат, гральний стіл, букмекерський пункт за кожен рік дії ліцензії сплачується не пізніше, ніж за тридцять днів до початку кожного наступного року дії ліцензії.

3.6 У підпункті 5 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2022 № 314 «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану» (у редакції постанови Кабінету Міністрів України № 535 від 03.05.2022) строки дії діючих строкових ліцензій та документів дозвільного характеру автоматично продовжуються на період воєнного стану та три місяці з дня його припинення чи скасування, а періодичні, чергові платежі за ними відстрочуються на строк, зазначений у цьому підпункті.

3.7 Водночас згідно з Постановою КМУ № 173 внесено зміни до підпункту 5 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2022 № 314, відповідно до яких строки дії діючих строкових ліцензій та документів дозвільного характеру автоматично продовжуються на період воєнного стану та три місяці з дня його припинення чи скасування, а періодичні, чергові платежі за ними відстрочуються на строк, зазначений у цьому підпункті (крім строку дії ліцензій у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор та плати за такі ліцензії).

3.8 У цій же Постанові КМУ № 173 у пункті 2 установлено, що несплачені до дня набрання чинності цією постановою щорічні платежі за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор за кожен рік дії ліцензії сплачуються у тридцятиденний строк з дня набрання чинності цією постановою. Протягом зазначеного строку суб`єкти господарювання у сфері організації та проведення азартних ігор повинні подати КРАІЛ документи, що підтверджують внесення плати за ліцензії.

3.9 Прокурор у позовній заяві зазначає, що Товариство вимоги пункту 2 Постанови КМУ № 173 не виконало і щорічні платежі за ліцензії не внесло, у зв`язку з чим КРАІЛ рішенням анулювала відповідні ліцензії відповідача.

3.10 При цьому прокурор покликається на те, що через невнесення до спеціального фонду Державного бюджету України щорічних платежів за другий і третій роки дії ліцензій у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор у відповідача наявна заборгованість у заявленому до стягнення розмірі, що є очевидним порушенням, як вважає прокурор, майнових інтересів держави в бюджетній сфері.

3.11 Як убачається зі змісту оскаржуваних ухвали і постанови, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позов прокурора у цій справі не підлягає розгляду господарським судом в порядку господарського судочинства.

3.12 Суд першої інстанції в мотивах ухвали наголосив, що не всі зобов`язання юридичних осіб, які виникають у них під час здійснення господарської діяльності, автоматично вважаються господарськими зобов`язаннями, однією з характеристик господарського зобов`язання є його виникнення між суб`єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання. Аналізуючи Закон України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор», суд першої інстанції виснував, що якщо організатор азартних ігор, котрий вже має відповідну ліцензію, не сплатив або прострочив здійснення плати за ліцензію понад два місяці, така ліцензія підлягає анулюванню за рішенням КРАІЛ; жодних зобов`язань із внесення плати за ліцензію у випадку її анулювання положеннями цього Закону не встановлюється; положення Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» не передбачають утворення в організаторів азартних ігор заборгованості з внесення плати за ліцензії та стягнення відповідної плати в судовому порядку у випадку її невнесення.

3.13 Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду, що спір не підвідомчий господарським судам, і звернув увагу, що прокурор, звертаючись до господарського суду із заявленим позовом в інтересах держави в особі КРАІЛ, послався на те, що у цьому випадку має місце порушення відповідачем інтересів держави у бюджетній сфері, при цьому про порушення майнових інтересів КРАІЛ прокурор у позові не зазначає. Також суд виснував, що внесення плати за ліцензії не може вважатися господарським зобов`язанням в розумінні положень ГК України.

3.14 Суди попередніх інстанцій у вирішенні питання щодо юрисдикції спору, проаналізувавши положення Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» та Положення про Комісію з регулювання азартних ігор та лотерей, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 891 (далі - Положення), виходили з того, що: КРАІЛ у спірних правовідносинах не виступає в якості рівноправного суб`єкта господарських відносин з відповідачем; звернення КРАІЛ з позовними заявами до організаторів азартних ігор про стягнення плати за ліцензії саме до господарського суду жодним законом не визначаються; КРАІЛ не має вправа розпоряджатися грошовими коштами у вигляді плати за ліцензії, а лише уповноважена контролювати відповідні надходження до бюджету.

3.15 За таких обставин, посилаючись на характер правовідносин, у яких виник спір у цій справі - у сфері бюджетних правовідносин, суб`єктний склад учасників спору, які не є рівноправними, а перебувають у владно-управлінських відносинах, суди попередніх інстанцій виснували, що між сторонами у справі виникли публічно-правові відносини, а тому спір належить до адміністративної юрисдикції.

3.16 Прокурор, не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій щодо належності спору до предметної юрисдикції адміністративного суду, звернувся з касаційною скаргою, у якій просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною 5 статті 302 ГПК України, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

3.17 Перевіривши доводи касаційної скарги та викладеного у ній клопотання, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

3.18 Відповідно до частини 5 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

3.19 Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

3.20 Пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

3.21 Отже, з наведеної норми права, а також частини 5 статті 302 ГПК України вбачається, що справа за частиною 5 статті 302 ГПК України може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду за наявності двох ознак: 1) справа містить виключну правову проблему; 2) вирішення такої виключної правової проблеми Великою Палатою Верховного Суду необхідне для забезпечення розвитку права та формування судами єдиної правозастосовчої практики.

3.22 З урахуванням наведених критеріїв Касаційний господарський суд, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, має обґрунтувати її наявність за кількісним та якісним вимірами.

3.23 Прокурор, обґрунтовуючи кількісний показник для передачі справи № 916/1559/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у клопотанні зазначає, що на розгляді господарських судів, окрім цієї справи перебуває ще 12 позовних заяв прокурора (зокрема, справи № 910/7436/24, 910/8021/24, 916/2666/24, 910/5933/24, 910/8022/24, 922/2158/24, 903/497/24, 910/7465/24, 903/3161/24, 916/3639/24, 910/3491/24), поданих в інтересах держави в особі КРАІЛ до організаторів азартних ігор, щодо стягнення заборгованості на загальну суму 485 млн 406 тис грн.

3.24 При цьому прокурор зазначає, що порушені у касаційній скарзі питання щодо визначення предметної юрисдикції за означеними позовними заявами мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки такі питання є новими, проблемними, засадничими, що раніше не досліджувалися судом касаційної інстанції та потребують формування уніфікованого підходу.

3.25 У контексті якісного критерію слід звернути увагу на вмотивовані доводи прокурора щодо відсутності законодавчого урегулювання питання стягнення до Державного бюджету України несплачених платежів за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор після їх анулювання; відсутність судової практики з вирішення таких спорів.

3.26 Як зазначає прокурор у касаційній скарзі, нормами Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» прямо не урегульоване питання на випадок виникнення заборгованості за внесення щорічних платежів за ліцензії, оскільки відповідно до цього Закону внесення плати передувало початку наступного року дії ліцензії, та не унормовано порядку стягнення КРАІЛ заборгованості з несплачених платежів за ліцензії після їх анулювання. Утворення заборгованості перед державним бюджетом пов`язане з наданням можливості суб`єктам господарювання тимчасово відстрочити внесення платежів за ліцензії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2022 № 314 «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану».

3.27 При цьому прокурор вважає, що у спірних правовідносинах щодо стягнення зазначеної заборгованості після анулювання ліцензії КРАІЛ не наділена публічно-владними повноваженнями та не може владно впливати на відповідача і є органом державної влади, наділеним господарською компетенцією, а тому справа, як виснував прокурор, відноситься до юрисдикції господарських судів. Про порушення правил предметної юрисдикції прокурор посилався в апеляційній скарзі на ухвалу суду першої інстанції.

3.28 Прокурор наголошує, що Закон України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» не визначає ефективного способу захисту інтересів держави у зв`язку з невиконанням організатором азартних ігор зобов`язання своєчасно вносити плату за відповідні ліцензії; водночас відсутність правової визначеності з цього питання не впливає на можливість держави захистити інтереси шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

3.29 Відповідно до частини 2 статті 5 ГПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

3.30 Отже, за узагальненими доводами прокурора вирішення виключної правової проблеми щодо означених питань дозволить надалі ефективно захищати інтереси держави в інших численних справах у подібних правовідносинах.

3.31 Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

3.32 Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - насамперед сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, в якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із вказівкою на обставини, які потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи при цьому судам нижчого рівня результату вирішення конкретної судової справи.

3.33 Оскільки у цьому випадку наявні якісний та кількісний критерії визначення виключної проблеми і вона має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, існують обґрунтовані підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 234, 302, 303 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 916/1559/24 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. Ємець

Судді Т. Жайворонок

Т. Малашенкова