Постанова

від 27.02.2025 по справі 916/1559/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 916/1559/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ємця А. А. - головуючого, Булгакової І. В., Колос І. Б.,

за участю секретаря судового засідання Рєзнік А. В.,

представників учасників справи:

позивача - Зайченко Ю. В.,

відповідача - Усачук О. І.,

прокурора - Кукло Д. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника Генерального прокурора

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 12.06.2024 (суддя Петров В. С.) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 (колегія суддів: Аленін О. Ю. - головуючий, Колоколов С. І., Принцевська Н. М.) у справі

за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Актеон»

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1 Заступник Генерального прокурора (далі - прокурор) звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей (далі - КРАІЛ) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Актеон» (далі - Товариство) до Державного бюджету України заборгованості з плати за ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор в сумі 195 870 000,00 грн, інфляційних втрат в сумі 6 732 046,70 грн та 3 % річних в сумі 5 133 375,31 грн.

1.2 Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство не виконало вимог пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2023 № 173 «Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18 березня 2022 р. № 314» (далі - Постанова КМУ № 173) та частин 4, 6 статті 49 Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» і не внесло щорічної плати за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1 Господарський суд Одеської області ухвалою від 12.06.2024 провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки спір не підвідомчий господарським судам, а підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

2.2 Ухвала мотивована тим, що в цих правовідносинах КРАІЛ виступає саме як суб`єкт владних повноважень, оскільки є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що забезпечує державне регулювання діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерей, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України. З огляду на характер правовідносин, з яких виник цей спір, а саме бюджетних правовідносин, суд першої інстанції виснував, що такі обставини виключають господарсько-правовий характер спірних правовідносин, адже у цьому випадку відсутні ознаки господарського спору в розумінні ГПК України. Також суд зазначав, що внесення плати за ліцензії не може вважатися господарським зобов`язанням у розумінні положень Господарського кодексу України (далі - ГК України).

2.3 Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 25.09.2024 ухвалу Господарського суду Одеської області від 12.06.2024 змінив і виклав її мотивувальну частину в редакції цієї постанови; в іншій частині зазначену ухвалу залишив без змін.

2.4 Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для закриття провадження у справі, оскільки цей спір не підвідомчий господарським судам, а підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

2.5 Водночас колегія суддів зауважила, що місцевий господарський суд передчасно - на стадії підготовчого провадження у справі фактично зробив висновки по суті спору, що є підставою для зміни мотивувальної частини ухвали суду першої інстанції і викладення її у редакції, наведеній у постанові апеляційного суду

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція учасників справи, заяви, клопотання, інші процесуальні питання

3.1 Прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав наявності виключної правової проблеми та порушення правил предметної юрисдикції; скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 12.06.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

3.2 У касаційній скарзі прокурор з посиланням на абзац 6 частини 2 статті 287 ГПК України зазначає про порушенням судами норм процесуального права - статей 2, 5, 20, 236 ГПК України та статей 4, 19 Кодексу адміністративного судочинства України (щодо порушення правил предметної юрисдикції).

3.3 Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечує викладені в ній доводи і просить відмовити у задоволенні касаційної скарги прокурора.

3.4 Верховний Суд ухвалою від 10.12.2024 передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на порушені у касаційній скарзі питання щодо визначення предметної юрисдикції у цій справі та відсутність законодавчого урегулювання питання стягнення до Державного бюджету України несплачених платежів за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор після їх анулювання; відсутність судової практики з вирішення таких спорів.

3.5 Натомість Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 05.02.2025 справу № 916/1559/24 повернула колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, зазначивши, що на розгляд Великої Палати Верховного Суду у цій справі передані питання, які можуть бути вирішені Касаційним господарським судом як належним судом.

3.6 У зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 25.02.2025 про відставку судді ОСОБА_1 та відпусткою судді Малашенкової Т. М. протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2025 визначено колегію суддів у складі: Ємець А. А. - головуючий, Булгакова І. В., Колос І. Б.

3.7 З урахуванням передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та у зв`язку з необхідністю призначення у цій справі проведення повторного автоматизованого розподілу ця справа розглядається у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання усіх процесуальних дій і розгляду касаційної скарги.

4. Мотивувальна частина

4.1 У серпні 2020 року набрав чинності Закон України від 14.07.2020 № 768-IX «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор», відповідно до пункту 6 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» якого визнаний таким, що втратив чинність, Закон України «Про заборону грального бізнесу в Україні». По суті зміни в законодавстві полягали у виведенні грального бізнесу з незаконного сектора й встановлення щодо цієї підприємницької діяльності певних законодавчих вимог та обмежень.

4.2 Відповідно до частин 4, 5 статті 6 Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» органом державного регулювання у сфері організації та проведення азартних ігор є КРАІЛ. Уповноважений орган є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечує державне регулювання діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерей, та утворюється Кабінетом Міністрів України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Діяльність Уповноваженого органу спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Особливості спеціального статусу Уповноваженого органу обумовлюються його завданнями та повноваженнями, визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в його колегіальності, особливому порядку призначення та звільнення Голови та членів Уповноваженого органу, у спеціальних засадах діяльності органу.

4.3 Згідно із пунктом 9 частини 1 статті 8 Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» під час реалізації державної політики у сфері організації та проведення азартних ігор Уповноважений орган має, зокрема, такі повноваження: виконує функції органу ліцензування господарської діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор, приймає рішення про видачу та анулювання ліцензій у порядку, встановленому цим Законом.

4.4 Також у частині 1 статті 15 цього ж Закону передбачено, що у своїй діяльності організатор азартних ігор зобов`язаний: дотримуватися вимог цього Закону, ліцензійних умов, що регулюють провадження того виду господарської діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор, на який вони мають ліцензію, а також інших нормативно-правових актів України (пункт 1); своєчасно вносити плату за відповідну ліцензію або ліцензії, які отримав такий організатор азартних ігор (пункт 18).

4.5 При цьому за приписами частин 4 і 6 статті 49 Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» щорічна плата за ліцензію на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор, а також ліцензії на гральний автомат, гральний стіл, букмекерський пункт за кожен рік дії ліцензії сплачується не пізніше, ніж за тридцять днів до початку кожного наступного року дії ліцензії.

4.6 У підпункті 5 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2022 № 314 «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану» (у редакції постанови Кабінету Міністрів України № 535 від 03.05.2022) строки дії діючих строкових ліцензій та документів дозвільного характеру автоматично продовжуються на період воєнного стану та три місяці з дня його припинення чи скасування, а періодичні, чергові платежі за ними відстрочуються на строк, зазначений у цьому підпункті.

4.7 Водночас згідно з Постановою КМУ № 173 внесено зміни до підпункту 5 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2022 № 314, відповідно до яких строки дії діючих строкових ліцензій та документів дозвільного характеру автоматично продовжуються на період воєнного стану та три місяці з дня його припинення чи скасування, а періодичні, чергові платежі за ними відстрочуються на строк, зазначений у цьому підпункті (крім строку дії ліцензій у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор та плати за такі ліцензії).

4.8 У цій же Постанові КМУ № 173 у пункті 2 установлено, що несплачені до дня набрання чинності цією постановою щорічні платежі за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор за кожен рік дії ліцензії сплачуються у тридцятиденний строк з дня набрання чинності цією постановою. Протягом зазначеного строку суб`єкти господарювання у сфері організації та проведення азартних ігор повинні подати КРАІЛ документи, що підтверджують внесення плати за ліцензії.

4.9 Прокурор у позовній заяві зазначає, що Товариство вимоги пункту 2 Постанови КМУ № 173 не виконало і щорічні платежі за ліцензії не внесло, у зв`язку з чим КРАІЛ рішенням анулювала відповідні ліцензії відповідача.

4.10 При цьому прокурор покликається на те, що через невнесення до спеціального фонду Державного бюджету України щорічних платежів за другий і третій роки дії ліцензій у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор у відповідача наявна заборгованість у заявленому до стягнення розмірі, що є очевидним порушенням, як вважає прокурор, майнових інтересів держави в бюджетній сфері.

4.11 Як убачається зі змісту оскаржуваних ухвали і постанови, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позов прокурора у цій справі не підлягає розгляду господарським судом в порядку господарського судочинства.

4.12 Суд першої інстанції в мотивах ухвали наголосив, що не всі зобов`язання юридичних осіб, які виникають у них під час здійснення господарської діяльності, автоматично вважаються господарськими зобов`язаннями, однією з характеристик господарського зобов`язання є його виникнення між суб`єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання. Аналізуючи Закон України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор», суд першої інстанції виснував, що якщо організатор азартних ігор, котрий вже має відповідну ліцензію, не сплатив або прострочив здійснення плати за ліцензію понад два місяці, така ліцензія підлягає анулюванню за рішенням КРАІЛ; жодних зобов`язань із внесення плати за ліцензію у випадку її анулювання положеннями цього Закону не встановлюється; положення Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» не передбачають утворення в організаторів азартних ігор заборгованості з внесення плати за ліцензії та стягнення відповідної плати в судовому порядку у випадку її невнесення.

4.13 Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду, що спір не підвідомчий господарським судам, і звернув увагу, що прокурор, звертаючись до господарського суду із заявленим позовом в інтересах держави в особі КРАІЛ, послався на те, що у цьому випадку має місце порушення відповідачем інтересів держави у бюджетній сфері, при цьому про порушення майнових інтересів КРАІЛ прокурор у позові не зазначає. Також суд виснував, що внесення плати за ліцензії не може вважатися господарським зобов`язанням в розумінні положень ГК України.

4.14 Суди попередніх інстанцій у вирішенні питання щодо юрисдикції спору, проаналізувавши положення Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» та Положення про Комісію з регулювання азартних ігор та лотерей, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 891 (далі - Положення), виходили з того, що: КРАІЛ у спірних правовідносинах не виступає в якості рівноправного суб`єкта господарських відносин з відповідачем; звернення КРАІЛ з позовними заявами до організаторів азартних ігор про стягнення плати за ліцензії саме до господарського суду жодним законом не визначаються; КРАІЛ не має вправа розпоряджатися грошовими коштами у вигляді плати за ліцензії, а лише уповноважена контролювати відповідні надходження до бюджету.

4.15 За таких обставин, посилаючись на характер правовідносин, у яких виник спір у цій справі - у сфері бюджетних правовідносин, суб`єктний склад учасників спору, які не є рівноправними, а перебувають у владно-управлінських відносинах, суди попередніх інстанцій виснували, що між сторонами у справі виникли публічно-правові відносини, а тому спір належить до адміністративної юрисдикції.

4.16 Прокурор, не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій щодо належності спору до предметної юрисдикції адміністративного суду, звернувся з касаційною скаргою.

4.17 Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.18 Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

4.19 Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 127/21764/17, від 23.03.2021 у справі № 367/4695/20).

4.20 Правила визначення юрисдикційності відповідної справи встановлені процесуальними законами, якими регламентована предметна та суб`єктна юрисдикція адміністративних, господарських та цивільних судів, - це стаття 19 Кодексу адміністративного судочинства України, стаття 20 ГПК України, стаття 19 Цивільного процесуального кодексу України.

4.21 У частині 1 статті 20 ГПК України унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

4.22 Відповідно до статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах.

4.23 Справою адміністративної юрисдикції в розумінні пунктів 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

4.24 Визначаючи юрисдикційність спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб`єктний склад учасників у цій справі. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23.05.2023 у справі № 925/352/22.

4.25 Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом із тим визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

4.26 Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18, від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18, від 25.02.2020 у справі № 916/385/19 та постановах Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 920/277/22, від 10.05.2023 у справі № 920/343/22, від 10.05.2023 у справі № 920/155/22

4.27 Як встановили суди попередніх інстанцій, спір у справі виник через невнесення відповідачем до спеціального фонду Державного бюджету України щорічних платежів за другий і третій роки дії ліцензій у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор.

4.28 Відповідно до частини 1 статті 14 ГК України ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.

4.29 КРАІЛ відповідно до Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» та Положення є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечує державне регулювання діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерей.

4.30 У статті 52 Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» визначено плату та строк дії ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у гральних закладах казино та ліцензій на гральні столи, гральні автомати.

4.31 При цьому сторони у зазначеній сфері на власний розсуд не можуть змінити розмір, строки і порядок внесення плати за ліцензії.

4.32 Згідно з пунктом 51 частини 3 статті 29 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 671 цього Кодексу) є плата за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор і за ліцензії на випуск та проведення лотерей (крім плати, визначеної пунктами 431 і 432 частини першої статті 64 цього Кодексу).

4.33 Зважаючи на наведені положення законодавства у сукупності, КРАІЛ у спірних правовідносинах реалізує державну політику у сфері організації та проведення азартних ігор та здійснює контроль за справлянням до бюджету плати за ліцензії у зазначеній сфері.

4.34 Отже, враховуючи, що позивач не має вправа розпоряджатися грошовими коштами у вигляді плати за ліцензії, а лише уповноважений контролювати відповідні надходження до бюджету, у цьому випадку відсутні підстави для висновку про приватноправовий характер спірних правовідносин. Правовідносини в цій справі спрямовані на вирішення питання надходження платежу до бюджету, що має на меті передусім публічний, а не приватний інтерес.

4.35 Зважаючи на викладене та наведені вище критерії розмежування судової юрисдикції, беручи до уваги у тому числі предмет і підстави заявленого позову, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про непідвідомчість цього спору господарському суду та необхідність його розгляду адміністративним судом і доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують.

4.36 Ураховуючи те, що доводи прокурора про порушення судами попередніх інстанцій норм права при постановленні оскаржених судових рішень у цій справі не знайшли підтвердження, підстав для їх скасування та задоволення касаційної скарги колегія суддів не вбачає.

4.37 Колегія суддів бере до уваги доводи Товариства, викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, яка узгоджується з викладеним у цій постанові.

4.38 Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

4.39 Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

4.40 У статті 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

4.41 З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних постанови суду апеляційної інстанції та ухвали місцевого господарського суду (у відповідній редакції постанови апеляційного суду).

4.42 У зв`язку з тим що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника Генерального прокурора залишити без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 12.06.2024 у справі № 916/1559/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. Ємець

Судді І. Булгакова

І. Колос