Ухвала

від 10.12.2024 по справі 405/1273/21

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КІРОВОГРАДА

Справа № 405/1273/21

Номер провадження 1-кп/404/177/22

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року м. Кропивницький

Кіровський районний суд м. Кіровограда у складі:

судді ОСОБА_1 ,

при секретарі: ОСОБА_2 ,

за участю прокурора: ОСОБА_3 ,

представника потерпілого: ОСОБА_4 ,

захисника: ОСОБА_5 ,

обвинувачених: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Кропивницький в режимі відеоконференції, у кримінальному провадженні №12020120020001272 клопотання про продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Донецьк, громадянина України, освіта середня, не працюючого, одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , не маючого судимості згідно ст.89 КК України,

- у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.257, ст.187 ч.4, ст.146 ч.3 КК України,

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Кіровського районного суду м.Кіровограда перебуває кримінальне провадження №12020120020001272 за обвинуваченням ОСОБА_7 увчиненні кримінальнихправопорушень, передбачених ст.257, ст.187 ч.4, ст.146 ч.3, ст.263 ч.1 КК України та ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.257, ст.187 ч.4, ст.146 ч.3 КК України.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Кіровського районного суду м. Кіровограда від 23 вересня 2024 року, у справі №405/1273/21, номер провадження 1-кп/404/177/22, головуючим суддею визначено суддю ОСОБА_8 .

Ухвалою від 26.09.2024 суддею ОСОБА_8 справу прийнято до свого провадження, справа розглядається колегіально у складі суду: головуюча суддя ОСОБА_8 , судді: ОСОБА_1 , ОСОБА_9

09грудня 2024року досуду надійшлописьмове клопотанняпрокурора пропродовження строкутримання підвартою обвинуваченого ОСОБА_6 . В обґрунтування клопотання зазначено, що стосовно останнього у вказаному кримінальному провадженні застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, термін якого закінчується 14.12.2024року. При цьому ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, не має сталих соціальних зв`язків, а тому наявні обґрунтовані підстави вважати про наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, зокрема: перебуваючи на волі обвинувачений може вчиняти інші кримінальні правопорушення, може переховуватися від суду з метою уникнення покарання, здійснити вплив на потерпілого та свідків, які не були допитані у кримінальному провадженні.

При цьому член колегії суддів - головуюча суддя ОСОБА_8 на теперішній час перебуває на лікарняному, що призводить до неможливості розгляду клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою колегією суддів.

Так, суд зауважує, що пунктом 20-5 Перехідних положень КПК України визначено, що тимчасово, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), було встановлено певні особливості судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях та розгляду окремих питань під час судового провадження. Зокрема цим пунктом визначено, що у разі неможливості у визначений цим Кодексом строк суддею (колегією суддів) розглянути клопотання про обрання або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім клопотання, поданого на розгляд до Вищого антикорупційного суду, воно може бути передано на розгляд до іншого судді, визначеного в порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу, або розглянуто головуючим, а за його відсутності - іншим суддею зі складу колегії суддів, якщо справа розглядається колегіально, або може бути передано для розгляду до іншого суду в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції або до суду в межах юрисдикції різних апеляційних судів в порядку, передбаченому абзацом шостим цього пункту.

Із запровадженням на території України воєнного стану, питання продовження строку тримання під вартою у разі закінчення строку дії ухвали суду про тримання під вартою та неможливості розгляду судом такого питання у встановленому КПК порядку, стало регулюватися положеннями ч.6 ст.615 КПК України.

Зокрема, ч.6 ст.615 КПК України було передбачено, що у разі закінчення строку дії ухвали суду про тримання під вартою та неможливості розгляду судом питання про продовження строку тримання під вартою в установленому цим Кодексом порядку обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою вважається продовженим до вирішення відповідного питання судом, але не більше ніж на два місяці.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України №8-р(II)/2024 від 18.07.2024 року у справі №3-88/2022(205/22, 114/24) частину шосту статті 615 КПК України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).

При цьому суд наголошує, що мотивами, які слугували для прийняття вказаного рішення Конституційним Судом України, стала виключно неприпустимість автоматичного продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та наголошення на необхідності розгляду вказаного питання судом, що завершується ухваленням вмотивованого та належним чином обґрунтованого судового рішення.

Крім того, Конституційний Суд України, за змістом вищевказаного рішення, зобов`язав Верховну Раду України «привести нормативне регулювання, установлене ч.6 ст.615 КПК України, що визнана неконституційною, у відповідність із Конституцією України та цим рішенням» (п.3 резолютивної частини рішення). У зв`язку з цим втрата чинності положень ч.6 ст.615 КПК України була відтермінована Конституційним Судом України на три місяці з дня ухвалення вищевказаного рішення.

Попри це, зі спливом тримісячного строку, встановленого Конституційним Судом України, Верховною Радою України нормативне регулювання, установлене ч.6 ст.615 КПК України, щодо продовження строку тримання під вартою у разі закінчення строку дії ухвали суду про тримання під вартою та неможливості розгляду судом такого питання у встановленому КПК порядку, у відповідність до рішення Конституційного Суду України не приведено.

У зв`язку з цим, на теперішній час склалась ситуація, за якої положення ч.6 ст.615 КПК України є такими, що втратили чинність, та відповідно не можуть бути застосованими при продовженні строку тримання під вартою, а Верховною Радою України, всупереч вимогам Конституційного Суду України, не вироблено новий механізм, який врегулював би окреслене вище питання.

При цьому, відповідно до ч.6 ст.9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.7 КПК України, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження. При цьому, на переконання суду, такий перелік не є вичерпним.

Зокрема, положеннями ст.129 Конституції України аналогічно закріплено основні засади судочинства, в тому числі і кримінального, із зазначенням про те, що законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Таким чином, до загальних засад кримінального провадження слід віднести, зокрема: розумність строків, доступ до правосуддя, а також незмінність складу суду.

Так, відповідно до ч.1 ст.28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки.

Згідно з положеннями ч.1 ст.21 КПК України, кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

Порядок визначення складу суду встановлений ст.35 КПК України. При цьому ч.9 ст.35 КПК України передбачає, що склад суду у кримінальному провадженні є незмінним, крім випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Аналогічно, згідно положень ч.1 ст.319 КПК України, судовий розгляд у кримінальному провадженні повинен бути проведений в одному складі суддів.

За загальними правилами судочинства незмінність складу суду при проведені судового розгляду полягає в тому, що справа від початку її розгляду і до закінчення повинна розглядатись за участі лише судді або колегії суддів, визначених ЄСІТС для розгляду конкретного кримінального провадження, натомість тимчасова неможливість розгляду головуючим суддею клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою (зокрема у зв`язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному, у відпусті або відгулах) не може бути безумовною підставою для вилучення справи з подальшим її перерозподілом, що призведе до порушення розумних строків розгляду справи, а також необхідності кожного разу розпочинати судовий розгляд спочатку, що в свою чергу може призвести до втрати доказів по справі, зокрема неможливості повторного допиту свідків, потерпілих тощо.

У зв`язку з викладеним, оскільки член колегії суддів - головуюча суддя ОСОБА_8 перебуває на лікарняному, з огляду на те, що строк тримання під вартою ОСОБА_6 закінчується 14.12.2024року, і відповідно неможливо за вказаних обставин колегією суддів у складі головуючої судді ОСОБА_8 та суддів ОСОБА_1 , ОСОБА_9 розглянути питання продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , то вищевказане клопотання прокурора, з урахуванням загальних засад кримінального провадження, зокрема незмінності складу суду, а також враховуючи позицію Конституційного Суду України, викладену у рішенні від 18.07.2024 року, було передане на розгляд судді ОСОБА_1 , яка є членом колегії суддів, що здійснює розгляд вищезазначеного кримінального провадження.

При цьому суд акцентує увагу на тому, що, застосовуючи загальні засади судочинства, з урахуванням вимог Конституційного Суду України, суд не здійснює продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого автоматично, а розглядає вказане питання, із забезпеченням прав учасників судового розгляду, здійснюючи судовий контроль на предмет наявності чи відсутності ризиків, що виправдовують потребу в подальшому триманні обвинуваченого під вартою та постановляючи вмотивоване рішення.

Заслухавши прокурора, який просив суд продовжити термін дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , ОСОБА_6 , який в судовому засіданні заперечив проти розгляду клопотання, пославшись на неможливість його розгляду неповним складом суду, а також думку захисникаобвинуваченого ОСОБА_6 -адвоката ОСОБА_5 ,який просиввідмовити взадоволенні клопотанняпрокурора та змінити його підзахисному ОСОБА_6 запобіжний захід тримання під вартою на інший більш м`який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, а саме домашній арешт, суд вважає, що строк тримання обвинуваченого під вартою підлягає продовженню, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ч.1, 2 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого; вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Згідно із ч.3 ст.331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

При розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст.178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Положеннями ч.1 ст.183 КПК України визначено: тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Як встановленоч.3ст.199КПК України,клопотання пропродовження строкутримання підвартою,крім відомостей,зазначених устатті 184цього Кодексу,повинно містити: викладобставин,які свідчатьпро те,що заявленийризикне зменшивсяабо з`явилисянові ризики,які виправдовуютьтримання особипід вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

При цьому, у відповідності до ч.5 ст.199 КПК України, суд зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Так, при зверненні до суду, прокурор у даному кримінальному провадженні ОСОБА_3 у своєму клопотанні, зазначив про те, що на даному етапі судового розгляду не зменшились та продовжують існувати ризики того, що обвинувачений ОСОБА_6 перебуваючи на свободі може ухилятись від кримінальної відповідальності шляхом переховування від прокурора та суду шляхом залишення місця тимчасового проживання.

З метою уникнення кримінальної відповідальності та справедливого покарання ОСОБА_6 , за висновком прокурора, перебуваючи на свободі може впливати на свідків та потерпілого, з метою зміни та дачі показів останніми на його користь.

Також, обвинувачений ОСОБА_6 може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а саме укривати від слідства дійсні обставини скоєння ним кримінальних правопорушень та обставини необхідні для встановлення істини у провадженні та вчиняти інші кримінальні правопорушення, в тому числі щодо осіб, які дають покази підтверджуючі їх вину.

Наведені обставини, на думку прокурора свідчать про неможливість застосування інших більш м`яких запобіжних заходів для запобігання вказаним ризикам та забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_6 процесуальних обов`язків.

При вирішенні питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку тримання під вартою, суд враховує, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів у складі організованої групи, санкція одного з яких передбачає покарання у виді позбавлення волі строком від восьми до п`ятнадцяти років, усвідомлюючи тяжкість можливого покарання він може: переховуватися від органів досудового розслідування та суду виїхавши за межі Кіровоградської області або України; незаконно впливати на свідків, потерпілого з метою зміни та надання ними показань на його користь, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчиняти нові кримінальні правопорушення.

Також суд враховує конкретні обставини та спосіб вчинення ОСОБА_6 інкримінованих йому кримінальних правопорушень, які підлягають доказуванню, а також наявність у останнього на утриманні малолітніх дітей, що недостатньо для попередження вказаних ризиків та забезпечення виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов`язків, у разі застосування відносно нього більш м`якого запобіжного заходу.

Так, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

Згідно з практикою ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» та «Харченко проти України» вказавши про те, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

З урахуванням вищевикладеного, у зв`язку з тим, що свідки та потерпілий не допитані та на даний момент досліджуються письмові докази, у зв`язку з цим жоден з більш м`яких засобів ніж тримання під вартою не може запобігти зазначеним ризикам.

Відмовляючи у задоволенні клопотання захисту, суд враховує, що відповідно до вимог ст.2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Статтею 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідків, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Згідно з ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, що свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд відзначає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.

На думку сторони обвинувачення, наразі не зменшилися та продовжують існувати ризики того, що обвинувачений ОСОБА_6 перебуваючи на свободі, буде переховуватись від кримінального переслідування, незаконно впливати на свідків, які ще не допитані та потерпілого, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити нові кримінальні правопорушення, оскільки на даний момент інші учасники ОСОБА_10 та ОСОБА_11 та двоє інших невстановлених слідством осіб перебувають у розшуку і їх місцезнаходження не відоме.

Такі доводи прокурора щодо можливості обвинуваченого переховуватися від суду, суд, з урахуванням позиції Європейського Суду з прав людини у справі «В. проти Швейцарії», вважає небезпідставними, оскільки небезпеку переховування не можна вимірювати тільки залежно від суворості можливого покарання, її треба визначати з урахуванням характеру обвинуваченого, його моральних якостей, наявності у нього коштів, зв`язків з державою, у якій його переслідують.

Крім того, 25 червня 2019 року Конституційний Суд України ухвалив Рішення щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини п`ятої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, яким констатував, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Конституційний Суд України у даному Рішенні зокрема вважає, що обґрунтування необхідності тримання під вартою особи самою лише кваліфікацією злочину, не забезпечує і не може забезпечити балансу між метою застосування такого виняткового запобіжного заходу у кримінальному провадженні та конституційним правом особи на свободу та особисту недоторканність. При цьому обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, а також бути пропорційними та обґрунтованими.

Водночас, відповідно до ст.29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР ратифікована Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод .

Таким чином, з моменту ратифікації Конвенції Держава Україна та її органи влади взяли на себе зобов`язання визнати юрисдикцію Європейського Суду з прав людини, керуватись його рішеннями та при вирішенні будь-якого питання діяти через призму визнання людини та її прав та свобод найвищою цінністю.

Відповідно Суд стверджує, що вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об`єднаного Королівства»).

З наведеного слідує, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою/продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.

Положення статті 5 та 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, які відображені у рішеннях Європейського суду з прав людини вказують про необхідність дотримання розумних строків тримання особи під вартою.

Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не повинно перебувати за межами розумних строків, необхідних для вирішення провадження і забезпечення належної поведінки обвинуваченого на цей період, та його продовження, - має бути співрозмірним меті заходу, і має забезпечить виконання засад судочинства і змагального процесу відповідно до процедур гл. 18 КПК України.

Рішенням ЄСПЛ «Клоот проти Бельгії» визначено, що серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться.

При цьому, судом констатовано той факт, що на даному етапі не входить в обговорення доведеності або недоведеності обвинувачення, наявності або відсутності у діях обвинуваченого складу інкримінованих йому кримінальних правопорушень, належності, допустимості та достатності зібраних у справі доказів, а тому доводи захисника щодо незаконності подальшого тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , суд вважає безпідставними, оскільки оцінює, у тому числі суворість можливого покарання та визнає за реальну небезпеку можливість його переховування від правосуддя (п.1 ч.1 ст.177 КПК)

Слід також зауважити, що у разі доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.257, ч.4 ст.187, ч.3 ст.146 КК України, йому загрожує покарання у виді позбавлення волі строком до 15 років, що свідчить про наявність реальних ознак суспільного інтересу та необхідність забезпечення завдань кримінального провадження, у тому числі захисту прав потерпілого (ст.2 КПК України), які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.

Таким чином, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що доводи захисника обвинуваченого ОСОБА_6 щодо незаконності подальшого тримання вказаної особи під вартою, спростовуються вищевикладеним та матеріалами судового провадження, а наявність ризиків, які зазначені прокурором у клопотанні ( п.п.1, 3, 4 та 5 ч.1 ст.177 КПК України) очевидні.

Так, рішенням ЄСПЛ «W проти Швейцарії» визначено, що хоча тяжкість покарання і не є визначальним елементом при обранні запобіжного заходу у виді тримання під вартою, разом з цим, врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки свідчить про ступінь суспільної небезпечності обвинувачених та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності їх поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрювані можуть ухилятися від суду.

А відтак, вищезазначені обставини є виправданими та необхідними елементами (ризиками), що визначають та виправдовують потребу в подальшому триманні обвинуваченого під вартою, а тому суд вважає за необхідне продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 на 60 днів.

Відповідно ст.183 ч.4 п.1 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Оскільки, ОСОБА_6 обвинувачуються у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, які вчинено із застосуванням насильства, суд не визначає розмір застави.

Керуючись ст.177, 178, 183, 196-199, 331, 369-372 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк тримання під вартою, на 60 днів, тобто з 10.12.2024 року до 07.02.2025 року, включно.

Копію ухвали вручити учасникам судового провадження для відома та направити до ДУ "Миколаївський слідчий ізолятор" для виконання.

Відмовити в задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_6 , адвоката ОСОБА_5 про зміну обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її оголошення. Для осіб, які перебувають під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їм копії судового рішення.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення і подання апеляційної скарги на ухвалу не зупиняє її виконання.

Суддя Кіровського районного суду

м. Кіровограда ОСОБА_1