Ухвала

від 25.12.2024 по справі 405/1273/21

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Кропивницький апеляційнийсуд

№ провадження 11-кп/4809/892/24 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1 ,

Категорія ст. 187 КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.12.2024 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4

з участю: секретаря ОСОБА_5 ,

за участю прокурора: ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17 грудня 2024 року, якою стосовно обвинуваченого

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Нижній Тагіл Свердловської області, Російська Федерація, громадянина України, з повною вищою освітою, не працюючого, одруженого, на утриманні 2 неповнолітніх дітей, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто з17.12.2024 року до 14.02.2025 року, включно, без визначення розміру застави,

В С Т А Н О В И Л А:

У провадженні Кіровського районного суду м.Кіровограда перебуває кримінальне провадження №12020120020001272 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень,передбачених ст.257, ст.187 ч.4, ст.146 ч.3, ст.263 ч.1 КК України та ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченихст.257, ст.187 ч.4, ст.146 ч.3 КК України.

09 грудня 2024 рокудо суду надійшло письмове клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 .В обґрунтування клопотання зазначено, що стосовно останнього у вказаному кримінальному провадженні застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, термін якого закінчується20.12.2024 року.При цьому, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, не має сталих соціальних зв`язків, а тому наявні обґрунтовані підстави вважати про наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, зокрема: перебуваючи на волі обвинувачений може вчиняти інші кримінальні правопорушення, може переховуватися від суду з метою уникнення покарання, здійснити вплив на потерпілого та свідків, які не були допитані у кримінальному провадженні.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17 грудня 2024 року задоволено клопотання прокурора.

Продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 строк тримання під вартою, на 60 днів, тобто з17.12.2024 року до 14.02.2025 року, включно.

Відмовлено в задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_8 , адвоката ОСОБА_7 про зміну обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.

Судове рішення мотивовано тим, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів у складі організованої групи, санкція одного з яких передбачає покарання у виді позбавлення волі строком від восьми до п`ятнадцяти років, усвідомлюючи тяжкість можливого покарання він може: переховуватися від суду виїхавши за межі України; незаконно впливати на свідків, потерпілого з метою зміни та надання ними показань на його користь, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчиняти нові кримінальні правопорушення.

Також конкретні обставини та спосіб вчинення ОСОБА_8 інкримінованих йому кримінальних правопорушень, які підлягають доказуванню, а також наявність у останнього на утриманні малолітніх дітей, що недостатньо для попередження вказаних ризиків та забезпечення виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов`язків, у разі застосування відносно нього більш м`якого запобіжного заходу.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить задовольнити апеляційну скаргу, скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання прокурора відмовити та застосувати до обвинуваченого ОСОБА_8 більш м`який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем реєстрації та проживання за адресою: АДРЕСА_2 з носінням електронного засобу контролю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що незаконним та необґрунтованим є посилання суду на ч. 6 ст. 615 КПК України, яка була визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) рішенням Конституційного Суду України №8-р (ІІ)/2024 від 18.07.2024 у справі № 3- 88/2022(205/22, 114/24). Оскільки суд в оскаржуваній ухвалі сам зазначає про це, посилання суду на норму закону, яка втратила чинність, в якості обґрунтування висновків суду взагалі є незрозумілим для сторони захисту.

Отже, враховуючи вищезазначене, єдиним законним шляхом розгляду клопотання прокурора був би розгляд його судом у складі колегії з трьох суддів сформований відповідно до вимог ст. 35 КПК України, які також порушені судом першої інстанції при розгляді цього клопотання суддею одноосібно в судовому засіданні 17.12.2024.

В своєму клопотанні прокурор зазначив, що обґрунтованість підозри у скоєнні інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_8 кримінальних правопорушень підтверджується низкою доказів, зокрема протоколами допиту потерпілого, свідків, протоколами інших слідчих та процесуальних дій, висновком судово-медичної експертизи, іншими матеріалами кримінального провадження. Жодного належного та допустимого доказу наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, прокурор суду не надав, а наявність таких ризиків обґрунтовується лише їх формальним переліком та відповідними припущеннями про їх існування.

Жодної з перелічених обставин стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 прокурор не навів, ніяких доказів обґрунтування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, суду не надав, окрім припущень їх нібито наявності.

Обвинувачений ОСОБА_8 , який 4,5 роки перебуває під вартою, страждає на низку тяжких хронічних захворювань. При цьому стан його здоров`я постійно погіршується. Навіть в судовому засіданні 17.12.2024 він скаржився на біль у спині і погане самопочуття.

Серед переліку його тяжких хронічних хвороб, які потребують постійного медичного нагляду та належного лікування: ідіоматична пароксизмальна форма фібриляції передсердь (вагісна форма миготливої аритмії), бронхіальна астма, хронічний двосторонній поліпозний риносинусит. Внаслідок зазначених хвороб можуть в будь- який момент утворюватися тромби, що несуть загрозу ішемічного інсульту, який може мати летальний наслідок.

Такі хвороби серця потребують висококваліфікованого лікування в спеціалізованих медичних закладах. Очевидно, що забезпечити ефективне лікування ОСОБА_8 в умовах перебування в слідчому ізоляторі неможливо. Копії медичних документів додаються.

Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 ,які просили обрати запобіжний захід не пов`язаний з тримання під варто, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали клопотання, які надійшли на електронну адресу апеляційного суду і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Запобіжний західу виглядітримання підвартою неможе бутизастосований,окрім якдо раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

Колегія суддів за результатами апеляційного перегляду ухвали районного суду встановила, що зазначені вимоги кримінального закону слідчим суддею належно дотримані.

На думку колегії суддів, суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність обґрунтованого обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.257, ст.187 ч.4, ст.146 ч.3, ст.263 ч.1 КК України, оскільки такий висновок підтверджується доданими до клопотання доказами, які можуть переконати об`єктивного спостерігача, що ОСОБА_8 міг вчинити інкриміновані йому кримінальні правопорушення, а саме: протоколами допиту потерпілого ОСОБА_10 ; протоколом огляд) місця події від 20.02.2020 за адресою: АДРЕСА_3 ; протоколом огляду місця події від 21.02.2020 за адресою: м. Кропивницький, відкрита ділянка місцевості біля будинку № 16 9 по вул. В. Перспективна; протоколом огляду місця події від 21.02.2020 за адресою: м. Кропивницький, відкрита ділянка місцевості по вул. Арсенія Гарковського; протоколом допиту свідка ОСОБА_11 від 21.02.2020; протоколом допиту свідка ОСОБА_12 від 21.02.2020; протоколом допиту свідка ОСОБА_13 від 12.03.2020; протоколом допиту свідка ОСОБА_14 від 25.03.2020 та протоколами пред`явлення особи для впізнання за фотознімками; протоколами обшуків від 22.04.2020; протоколом допит) свідка ОСОБА_15 від 22.04.2020; протоколом допиту свідка ОСОБА_16 від 22.04.2020; висновком судово-медичної експертизи № 180 від 27.02.2020; протоколом допиту свідка ОСОБА_17 від 22.04.2020; протоколом пред`явлення речей для впізнання від 23.04.2020; протоколами огляду предметів; іншими матеріалами кримінального провадження.

Такий висновок також повною мірою узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), відповідно до якої термін «обґрунтована підозра», зокрема викладеного у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача у тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.

При цьому, колегія суддів не може не зазначити, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання запобіжного заходу у органу досудового розслідування або суду були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру або якій пред`явлено обвинувачення.

Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті та під час винесення вироку, а саме питань, пов`язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність ОСОБА_8 до вчинення злочинів, що пред`явлені в обвинуваченні, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.

Тобто, суддя, дослідивши матеріали клопотання в межах своєї компетенції, у висновках, які зробив орган досудового розслідування відносно ОСОБА_8 встановив наявність ризиків передбачених ст. 177 КПК України.

Перевіряючи доводи клопотання слідчого на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що суддя дійшов правильного висновку про їх наявність, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження.

В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).

На підставі вище викладеного, а також враховуючи дані про особу обвинуваченого, в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність прокурором у клопотанні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні. За таких підстав, відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні, тому колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо необхідності задовольнити клопотання, оскільки прокурор в повному обсязі довів суду обставини, які виправдовують продовження обмеження права ОСОБА_8 на особисту свободу.

Доводи апелянта про необґрунтованість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 колегією суддів не можуть бути враховані.

Не визнання вини та тяжкість злочинів у яких обвинувачується ОСОБА_8 в сукупності з мірою покарання, яка йому загрожує у разі визнання його винуватим, відсутність засобів до існування та достатніх соціальних зв`язків, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховування його від суду, незаконного впливу на свідків, вчинення нових кримінальних правопорушень.

Санкція статті закону за вчинення злочину у якому обвинувачується ОСОБА_8 , передбачає покарання у виді позбавлення волі до 15 років.

Тобто, суддею районного суду належним чином враховано тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні. Врахував, що ОСОБА_8 на даний час не має постійного місця роботи та доходів, що вказує на неналежний майновий стан.

Також, кримінальне правопорушення в якому обвинувачується ОСОБА_8 за ст.257, ч.4 ст. 187, ч.3 ст. 146 КК України є особливо тяжкими злочинами, що посягають на право власності та особи, які згідно Конституції України є непорушні вищою цінністю. Вказані кримінальні правопорушення вчиненні з застосуванням насильства щодо потерпілого, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі строком до 15 років, що значно підвищує ступінь та характер суспільної небезпеки діяння.

Правопорушення в якому обвинувачується ОСОБА_8 , скоєно із застосуванням засобів маскування (масок, зміною номерних знаків автомобілів) насильства та погрозою насильства до доньки потерпілого. Інші співучасники злочину перебувають у розшуку, збитки, завдані в особливо-великому розмірі не відшкодовані, що вказує на велику вірогідність ухилення від суду. Перебуваючи на волі обвинувачені можуть узгодити позицію з іншими фігурантами злочину, які не встановлені та скоординувати спільні дії направлені на уникнення від можливого справедливого покарання.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі « Московенко проти України», «Ілійков проти Болгарії» ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_8 від суду продовжує існувати та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку.

При цьому, в умовах, які наразі існують в Україні, викликаних військовою агресією російської федерації проти України, у ОСОБА_8 збільшуються можливості для ухилення від суду, адже у держави наразі з об`єктивних причин відсутні можливості належним чином контролювати поведінку обвинуваченого та його місцезнаходження.

При встановленні наявності ризику впливу на свідків, колегія суддів враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).

За таких обставин, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Оскільки свідки не допитувались судом першої інстанції ставити питання про відсутність вказаного ризику є передчасним.

За таких обставин, не будучи обмеженими у вільному спілкуванні із зазначеним колом осіб підозрюваний може здійснити вплив на свідків, з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі.

При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_8 добре зазнає свідків, оскільки ознайомився з матеріалами кримінального провадження, тому євагомі підстави вважати, що останній зможе здійснити незаконний вплив на них з метою зміни наданих ним показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєний злочин.

Отже, на переконання колегії суддів, обов`язок, який полягає в необхідності утримуватися підозрюваному від спілкування з визначеним колом осіб є об`єктивно виправданим.

Також, ОСОБА_8 може вчинити інші кримінальне правопорушення, оскільки останній офіційно не працює, а тому у разі обрання йому запобіжного заходу непов`язаного щ триманням під вартою останній з високою імовірністю матиме можливість пересуватися по території України та вчиняти нові кримінальні правопорушення.

Окрім цього, особисте зобов`язання не може бути застосоване до обвинуваченого

ОСОБА_8 оскільки даний запобіжний захід є найбільш м`яким, а кримінальне правопорушення, які інкримінують є особливо тяжким.

Особиста порука, яка полягає у наданні особам, яких суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов`язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків і зобов`язуються за необхідністю доставити його до органу досудового розслідування чи суду на першу про те вимогу, так в ході розслідування даного провадження таких осіб не встановлено.

Що стосується тверджень захисника та обвинуваченого про те, що до ОСОБА_8 можливо застосуватизапобіжний західне пов`язанийз триманнямпід вартою,то такі доводи на переконання колегії суддів не спростовують висновок судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених п.п.1, 3,4 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та доданих ініціатором клопотання доказів на підтвердження його обґрунтованості.

В той же час, у справі наявна реальна можливість обвинуваченого ухилятись від кримінальної відповідальності шляхом переховування від органів досудового розслідування та/або суду шляхом залишення постійного місця проживання зумовлена наявністю можливості і засобів, в тому числі здійснення виїзду за межи території України.

З цих же підстав колегія суддів залишає без задоволення доводи апеляції про недоведеність ризиків.

Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, а також те, що інший більш м`який запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою - не забезпечить належне виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисту про необхідність обрання підозрюваним запобіжного заходу не пов`язаного з триманням під вартою.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.

Що узгоджуєтьсяз ч.5ст.9КПК України,відповідно доякої Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Крім того, колегія суддів враховує, що згідно практикою Європейського суду з прав людини - повторне зазначення в ухвалі про продовження запобіжного заходу одних і тих самих ризиків, з обґрунтуванням продовження їх існування, не становитиме порушення права на свободу та на особисту недоторканість. (Ухвала про неприйнятність від 05.07.2018 року, справа « ОСОБА_18 проти України»).

Що узгоджуєтьсяз приписамич.5ст.9КПК України,відповідно доякої Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Не можуть бути враховані доводи захисту з приводу того, що колегіальним рішенням суду необхідно було продовжити строк тримання під вартою, як підстава для скасування судового рішення та обрання ОСОБА_8 запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою, оскільки вимоги КПК України передбачають розгляд клопотання про продовження строку тримання під вартою суддею зі складу колегії суддів, якщо справа розглядається колегіально.

Доводи захисника про те, що суддя в порушення вимог КПК України прийняв одно особо рішення про продовження строку тримання під вартою, колегією суддів не може бути враховано оскільки відповідно до вимог ст. 331 КПК України під час здійснення судового провадження судом колегіально продовження строку тримання під вартою має право вирішувати головуючий одноособово.

Заміна складу суду призведе до затягування розгляду справи та необхідності розпочати судовий розгляд спочатку.

На переконання колегії суддів вказані доводи є безпідставними, оскільки судом першої інстанції правильно зазначено в ухвалі, що відповідно до абз. 5 п.20? Перехідних положень КПК України, у разі неможливості у визначений цим Кодексом строк суддею (колегією суддів) розглянути клопотання про обрання або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім клопотання, поданого на розгляд до Вищого антикорупційного суду, воно може бути передано на розгляд до іншого судді, визначеного в порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу, або розглянуто головуючим, а за його відсутності - іншим суддею зі складу колегії суддів, якщо справа розглядається колегіально. Тому колегія суддів, доходить до висновку, що суд першої інстанції розглянув справу з урахуванням чинних на даний час вказаних перехідних положень.

Доводи сторони захисту про те, що суддя розглянув справу на підставі положень

ч.6 ст. 615 КПК України, що втратили чинність, є такими, що не знайшли своє підтвердження та спростовуються безпосередньо судовим рішенням відповідно до якого суддя перевірив наявність обґрунтованого обвинувачення, а також ризиків та не можливість застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Не враховує колегія суддів і твердження про тривалий розгляд провадження, оскільки поведінка учасників кримінального провадження зі сторони захисту, які неодноразово намагалися відкласти розгляд справи, в тому числі заявляючи необґрунтовані клопотання, які виходять за межі предмету судового доказування по справі, свідчить про затягування розгляду справи будь-яких об`єктивних даних щодо затягування розгляду справи судом першої інстанції не надано.

Також, не можуть бути враховані доводи захисту про неналежний стан здоров`я, як підстава для заміни запобіжного заходу, оскільки будь-яких протипоказань щодо утримання обвинуваченого в умовах установи попереднього ув`язнення не має.

Твердження захисника про те, що стан здоров`я ОСОБА_8 не дозволяє йому перебувати під вартою колегія суддів не враховує, оскільки будь-яких протипоказань, які б унеможливлювали утримання під вартою обвинуваченого, що було б встановлено висновком уповноваженого органу по даному провадженню - не має.

Крім того, навіть за наявності хронічних хвороб, які має обвинувачений ОСОБА_8 належна медична допомога може буди надана та забезпечена медичною частиною установи відбування покарань та медичним закладом, що належно забезпечено судом першої інстанції.

Отже, ризики передбачені п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які мали місце та були враховані судом при обранні міри запобіжного заходу та продовженні строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжують існувати на даний час та не зменшились та продовжують існувати. Можливість настання ризиків безпосередньо залежить від застосування до обвинуваченого, більш м`яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, зокрема таких як особисте зобов`язання, особиста порука, домашній арешт, застава.

А тому, належна поведінка ОСОБА_8 не може бути забезпечена шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою та не зможе запобігти спробам переховуватись суду, зокрема і шляхом виїзду до іншої країні, впливу на потерпілого, свідків та інших обвинувачених та інших фігурантів кримінального провадження, що перебувають у розшуку, вчиняти нові кримінальні правопорушення.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого

ОСОБА_8 необхідно залишити без задоволення, а ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17 грудня 2024 року, необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого

ОСОБА_8 , - залишити без задоволення, а ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17 грудня 2024 року, якою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто з17.12.2024 року до 14.02.2025 року, включно, без визначення розміру застави, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4