Рішення

від 05.12.2007 по справі 15/283-07-7538

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/283-07-7538

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

        "05" грудня 2007 р.Справа  № 15/283-07-7538

Господарський суд Одеської області  у складі:

судді                                              Петрова В.С.

При секретарі                               Стойковій М.Д.

За участю представників сторін:

від позивача –                             не з'явився;

від відповідача –                         Синенко А.П.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державної екологічної інспекції в Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю „Татарбунарський цегельний завод” про стягнення 323 226,94 грн., -

ВСТАНОВИВ:  

В засіданні суду від 27 листопада 2007 р. оголошувалась перерва до 05 грудня 2007 р. о 17 год. 00 хв. в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Державна екологічна інспекція в Одеській області звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Татарбунарський цегельний завод” 323 991,20 грн. шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, посилаючись на наступне.  

ТОВ „Татабунарський цегельний завод" використовувало ділянку на території Глибоківської сільської ради площею 3 га.

12 квітня 2007 року проводилась перевірка виконання природоохоронного законодавства відповідачем, за результатами якої був складений акт про порушення природоохоронного законодавства № 43 від 12.04.2007 року, яким зафіксовано незаконне використання відповідачем ділянки надр у вигляді видобування корисної копалини місцевого значення –глини, яка використовувалась для виробництва цегли. Так, позивач зазначає, що у відповідача відсутній спеціальний дозвіл на користування надрами, гірничого відводу та проекту рекультивації відпрацьованих земель, що є порушенням ст. 16, 17, 18 Кодексу України „Про надра” та п. 4 ст. 66 Земельного кодексу України.

При цьому позивач посилається на надану відповідачем довідку № 11 від 04 квітня 2007 року, згідно якої відповідачем було незаконно добуто глини: в 2004 році - 693 м3, 2005 році - 693 м3, 2006 році - 847 м3, що разом складає 2238 м3 глини.

Таким чином, позивач зазначає, що вказаним порушенням була заподіяна шкода державі на суму 323 991,20 грн., яка розрахована у відповідності до п. 15 Постанови Пленуму Верховного суду України № 17 від 10.12.2004 року „Про судову практику у справах про злочин та Інші правопорушення проти довкілля” та на підставі вимог ст.ст. 1166, 1192 ЦК України. Середня вартість 1 т. глини складає - 69,60 грн./т, згідно листа Управління будівництва та реконструкції від 01.11.2007 року № 9/1980, а середня щільність глини складає 2,08 т/м3 згідно листа Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства від 01.06.2007 року № 03/681.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.09.2007 р. порушено провадження у справі № 15/283-07-7538 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача заподіяну внаслідок порушення природоохоронного законодавства шкоду в розмірі 323 226,94 грн.

Відповідач позовні вимоги не визнає з підстав, зазначених у відзиві на позов (а.с. 40-42), посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність, та просить суд відмовити  в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд встановив наступне.

11.04.2006 р. Татарбунарською районною державною адміністрацією Одеської області було прийнято розпорядження № 156/А-2006 про надання дозволу Товариству з обмеженою відповідальністю „Татарбунарський цегельний завод” на розробку технічної документації по встановленню меж земельної ділянки загальною площею 3,0 га для розміщення кар'єру з видобутку глини на території Глибоківської сільської ради.

12.04.2006 р. між Татарбунарською районною державною адміністрацією Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю „Татарбунарський цегельний завод” був укладений договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) № 228, згідно умов якого райдержадміністрацією була передана у строкове платне користування відповідачу земельна ділянка сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Глибоківської сільської ради загальною площею 3,0 га для видобутку глини.

12.04.2007 р. Державною інспекцією з охорони навколишнього природного середовища в Одеській області проводилась перевірка ТОВ „Татарбунарський цегельний завод”, за результатами якої був складений акт № 43 від 12.04.2007 р. про порушення природоохоронного законодавства, яким встановлено, що відповідачем виготовляється цегла з глини, яку добувають рядом з цегельним заводом. При цьому в акті зазначено, що добування глини проходить на рівні більше 2-х метрів глибини, проте ліцензія на видобування глини у відповідача відсутня. Так, об'єм незаконно, на думку позивача, добутої глини за період 2004-2006 рр. склав 2238 м3 .          

25 квітня 2007 р. позивачем була на адресу відповідача направлена претензія № 2 на суму 155765,00 грн. Також 13 червня 2007 року позивачем було направлено на адресу відповідача уточнення до претензії № 2, згідно яких сума заподіяної шкоди склала 323 991,20 грн.

Між тим, під час розгляду справи позивач уточнив суму заподіяної шкоди, виходячи з загального об'єму добутої глини 2233 м3.    

Так, доказом заподіяння відповідачем шкоди та підставою для стягнення з відповідача суми шкоди в розмірі 323 226,94 грн., на думку позивача, є акт № 43 від 12.04.2007 р., який підписаний відповідачем.

Відповідно до ст. 65 Кодексу України про надра відповідальність (дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову і кримінальну) за порушення законодавства про надра несуть особи, винні у самовільному користуванні надрами.

Проте, в довідці № 11 від 04.04.2007 р., на підставі якої позивачем була розрахована сума заподіяної шкоди, зазначено не про добування відповідачем глини, а вказано про об'єми глини використаної відповідачем для виготовлення цегли.

До того ж, як з'ясовано судом, в своїй діяльності по виготовленню цегли ТОВ „Татарбунарський цегельний завод” використовувало глину, яку було добуто згідно актів виконаних робіт від 25.06.1996 р. та 26.06.2001 р. (а.с. 45, 47-48) з території Свято-Преображенського жіночого монастиря, та з території самого заводу під час розробки ґрунту під котлован для будівництва матеріально-технічного складу. При цьому, як зазначає відповідач, загальна кількість добутої глини становила 7990 м3.

Крім того, відповідач, добута глина для виготовлення цегли знаходиться па території цегельного заводу у спеціально відведеному місці. Так, згідно інвентаризаційного опису станом на 01.01.2005 р. залишок глини складав 3750 м3, станом на 01.01.2006 р. –2584 м3, станом на 01.01.2007 р. –1319 м3. Відтак, відповідач стверджує, що за останні 3 роки ТОВ „Татарбунарський цегельний завод” не здійснювало добування глини, а використовувало глину з запасів, які знаходилися в розпорядженні товариства.

Слід зазначити, що доказів, які б спростовували вищенаведені обставини, позивач не надав.

До того ж згідно ст. 23 Кодексу України про надра землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів і прісні підземні води до 20 метрів та використовувати надра для господарських і побутових потреб. Видобування корисних копалин місцевого значення з застосуванням спеціальних технічних засобів, які можуть призвести до небажаних змін навколишнього природного середовища, погоджується з місцевими радами народних депутатів та органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на місцях.

Так, позивач в уточненнях до позовної заяви посилається на те, що з акту про порушення природоохоронного законодавства № 43 від 12.04.2007 р. вбачається, що видобування здійснювалось на глибині більше ніж два метри, також в поясненнях до акту посадовою особою відповідача зазначено, що глибина розробки складає 2,2-2,7 м.

Проте, зазначені доводи позивача до уваги судом не приймаються у зв'язку з їх необґрунтованістю, оскільки доказів проведення під час здійснення інспекцією перевірки вимірювання глибини добування глини позивачем не надано, а відтак встановити факт добування відповідачем глини з порушення встановленого порядку (понад глибиною 2 м) не є можливим.

Отже, виходячи з вищевикладеного, позивач не довів суду факт добування відповідачем з застосуванням спеціальних технічних засобів протягом 2004-2006 рр. глини на орендованій ним для цієї мети земельній ділянці, у т.ч. на глибині більше ніж 2 метри.     

Відтак, суд вважає безпідставними ствердження позивача про незаконне видобування відповідачем у 2004-2006 рр. глини у зв'язку з відсутністю спеціального дозволу на користування надрами. При цьому слід зазначити, що необґрунтованими є посилання позивача на ст. 16 Кодексу про надра щодо порядку отримання спеціальних дозволів на користування надрами, частину першої якої виключено, а дію частин другої та шостої якої було зупинено на 2004 рік (щодо умов надання спеціальних дозволів (ліцензій) на користування надрами) згідно із Законом України від 27.11.2003 р. N 1344-IV та на 2005 рік (щодо умов надання спеціальних дозволів (ліцензій) на користування надрами) згідно із Законами України від 23.12.2004 р. N 2285-IV, від 25.03.2005 р. N 2505-IV, а також на 2006 рік (щодо умов надання спеціальних дозволів (ліцензій) на користування надрами) згідно із Законом України від 20.12.2005 р. N 3235-IV та на 2007 рік (щодо умов надання спеціальних дозволів на користування надрами) згідно із Законом України від 19.12.2006 р. N 489-V. Тобто у зв'язку з призупиненням порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами відповідач не має можливості оформити та отримати ліцензію на право користування надрами, що також вбачається з листа Одеської геолого-розвідувальної партії (а.с. 85).     

Так, оскільки факти, встановлені актом про порушення природоохоронного законодавства № 43 від 12.04.2007 р., не відповідають дійсності і спростовуються наявними матеріалами справи, зазначений акт, на думку суду, не може бути підставою для відшкодування відповідачем шкоди навколишньому природному середовищу.     

Крім того, суд вважає необґрунтованим наданий позивачем до суду розрахунок заподіяної шкоди, виходячи з вартості глини 69,60 грн. за тонну, зазначеної в листі Управління будівництва та реконструкції Одеської обласної державної адміністрації від 01.11.2006р. № 9/1980. Так, згідно вказаного листа Управління будівництва та реконструкції вартість глини згідно даних комерційних підприємств, розташованих в м. Одесі, становить 69,60 грн. за тонну, тобто вказана ціна встановлена в м. Одесі. Проте, ТОВ „Татарбунареький цегельний завод” знаходиться в с. Глубоке Татарбунарського району Одеської області та, як зазначає відповідач, на вказаній місцевості встановлені інші ціни на корисні копалини. Крім того, суд вважає, що вказаний лист взагалі не може бути підставою для здійснення розрахунку шкоди, яка, на думку позивача, заподіяна відповідачем, оскільки вказане Управління не органом державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів).  

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Враховуючи усе вищевикладене та оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд Одеської області вважає, що позовні вимоги Державної екологічної інспекції в Одеській області задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 32, 33,43, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

                                 В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Державної екологічної інспекції в Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю „Татарбунарський цегельний завод” про стягнення 323 226,94 грн. відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня  його підписання.

Рішення підписано 10.12.2007 р.

  Суддя                                                                                       Петров В.С.