Постанова

від 10.04.2008 по справі 15/283-07-7538

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

15/283-07-7538

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2008 р. Справа № 15/283-07-7538

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Л.В. Поліщук

Суддів: Л.І. Бандури, Л.І. Бойко,

при секретарі судового засідання –О.О. Соломахній,

за участю представників сторін:

від позивача –М.Ю. Хрипко

від відповідача –не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Державної екологічної інспекції в Одеській області

на рішення господарського суду Одеської області

від 05.12.2007р.

у справі № 15/283-07-7538

за позовом Державної екологічної інспекції в Одеській області

до ТОВ „Татарбунарський цегельний завод”

про стягнення 323226,94грн.,

встановив:

Державна екологічна інспекція в Одеській області звернулася до суду з позовом та уточненням до нього про стягнення з ТОВ „Татарбунарський цегельний завод” 323226,94грн. шкоди, заподіяної навколишньому середовищу внаслідок використання відповідачем ділянки надр у вигляді видобування в 2004-2006 роках корисної копалини місцевого значення –глини, яка використовувалась для виробництва цегли, що зафіксовано актом №43                     від 12.04.2007р.

Рішенням господарського суду Одеської області від 05.12.2007 (суддя В.С. Петров) у задоволенні позовних вимог відмовлено, з посиланням на те, що факти, зафіксовані в акті про порушення природоохоронного законодавства  №43 від 12.04.2007р., не відповідають дійсності і спростовуються наявними матеріалами справи, та зазначений акт не може бути підставою для відшкодування відповідачем шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу. Також судом зазначено, що позивачем не надано обґрунтований розрахунок заподіяної шкоди.

Державна екологічна інспекція в Одеській області, не погоджуючись з прийнятим рішенням, звернулася із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши представника скаржника, дослідивши матеріали справи та перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

11.04.2006р. Татарбунарською районною державною адміністрацією Одеської області було прийнято розпорядження № 156/А-2006 про надання дозволу ТОВ „Татарбунарський цегельний завод” на розробку технічної документації по встановленню меж земельної ділянки загальною площею 3,0га для розміщення кар'єру з видобутку глини на території Глибоківської сільської ради.

12.04.2006р. між Татарбунарською районною державною адміністрацією Одеської області та ТОВ „Татарбунарський цегельний завод” був укладений договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) №228, згідно умов якого райдержадміністрацією була передана у строкове платне користування відповідачу земельна ділянка сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Глибоківської сільської ради загальною площею 3,0га для видобутку глини.

12.04.2007р. Державною інспекцією з охорони навколишнього природного середовища в Одеській області проводилась перевірка ТОВ „Татарбунарський цегельний завод”, за результатами якої був складений акт №43 від 12.04.2007р. про порушення природоохоронного законодавства. В акті зазначено, що відповідачем виготовляється цегла з глини, яку добувають рядом з цегельним заводом, добування глини проходить на рівні більше 2-х метрів глибини, проте ліцензія на видобування глини у відповідача відсутня. Так, об'єм незаконно, на думку позивача, добутої глини за період 2004-2006рр. склав 2233куб.м., при цьому він послався на довідку відповідача №11                      від 04.04.2007р. про використання глини для виготовлення цегли.

Між тим, в своїй діяльності по виготовленню цегли                                         ТОВ „Татарбунарський цегельний завод” використовувало глину, яку було добуто згідно актів виконаних робіт від 25.06.1996р. та 26.06.2001р. (а.с. 45, 47-48) з території Свято-Преображенського жіночого монастиря, та з території самого заводу під час розробки ґрунту під котлован для будівництва матеріально-технічного складу. При цьому, як зазначає відповідач, загальна кількість добутої глини становила 7990куб.м, яка знаходиться на території цегельного заводу у спеціально відведеному місці. Так, згідно інвентаризаційного опису станом на 01.01.2005р. залишок глини складав 3750куб.м, станом на 01.01.2006р. –2584куб.м , станом на 01.01.2007р. –1319куб.м. Відтак, відповідач стверджує, що за останні 3 роки                                ТОВ „Татарбунарський цегельний завод” не здійснювало добування глини, а використовувало глину з запасів, які знаходилися в розпорядженні товариства.

Доказів, які б спростовували вищенаведені обставини, позивач не надав.

Згідно ст.23 Кодексу України про надра землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів і прісні підземні води до 20 метрів та використовувати надра для господарських і побутових потреб. Видобування корисних копалин місцевого значення з застосуванням спеціальних технічних засобів, які можуть призвести до небажаних змін навколишнього природного середовища, погоджується з місцевими радами народних депутатів та органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на місцях.

Скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що з акту про порушення природоохоронного законодавства №43 від 12.04.2007р. вбачається, що видобування здійснювалось на глибині більше ніж два метри, також в поясненнях до акту посадовою особою відповідача зазначено, що глибина розробки складає 2,2-2,7м.

Проте, зазначені доводи позивача до уваги судом не приймаються у зв'язку з їх необґрунтованістю, оскільки позивач в 2004-2006 роках не перевіряв відповідача, а відтак факт добування останнім глини з порушенням встановленого порядку (понад глибиною 2м) належним чином не встановлений.

Отже, виходячи з вищевикладеного, апеляційна інстанція вважає, що матеріалами справи не доведений факт добування відповідачем з застосуванням спеціальних технічних засобів протягом 2004-2006рр. глини на орендованій ним для цієї мети земельній ділянці, у т.ч. на глибині більше ніж 2 метри.

За таких обставин судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що факти, встановлені актом про порушення природоохоронного законодавства №43 від 12.04.2007р. не відповідають дійсності і спростовуються наявними матеріалами справи, а тому зазначений акт, не може бути підставою для відшкодування відповідачем шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу.

Крім того, суд вважає необґрунтованим наданий позивачем до суду розрахунок заподіяної шкоди, виходячи з вартості глини 69,60грн. за тонну, зазначеної в листі Управління будівництва та реконструкції Одеської обласної державної адміністрації від 01.11.2006р. № 9/1980. Так, згідно вказаного листа Управління будівництва та реконструкції вартість глини згідно даних комерційних підприємств, розташованих в м. Одесі, становить 69,60грн. за тонну, тобто вказана ціна встановлена в м. Одесі. Проте,                                          ТОВ „Татарбунареький цегельний завод” знаходиться в с. Глубоке Татарбунарського району Одеської області та, як зазначає відповідач, на вказаній місцевості встановлені інші ціни на корисні копалини. Крім того, суд вважає, що вказаний лист взагалі не може бути підставою для здійснення розрахунку шкоди, яка на думку позивача, заподіяна відповідачем, оскільки вказане управління не є органом державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів). Також є необгрунтованим застосування позивачем у розрахунку коефіцієнта переведення об'ємних величин у вагові 2,08 з посиланням на лист Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства №03/681 від 01.06.2007р., в якому зазначено, що на родовищах Одеської області цей коефіцієнт на глину складає від 1,8 до 2,36т/куб.м. Щодо родовища в с. Глубоке Татарбунарського району коефіцієнт не встановлений.

Посилання скаржника на те, що суд помилково дійшов висновку про неможливість відповідача оформити та отримати ліцензію на право користування надрами у зв'язку із зупиненням дії ст. 16 Кодексу про надра, т.я. на протязі 2003-2006 років Кабінет Міністрів України приймав відповідні постанови про затвердження порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, а тому відповідач мав можливість отримати відповідні дозволи, апеляційна інстанція відхиляє, т.я. із матеріалів справи вбачається, що цегельний завод в 2004-2006 роках не здійснював видобуток глини, а використовував її із власних запасів.

Також апеляційна інстанція відхиляє доводи скаржника стосовно неправомірного надання Татарбунарською райдержадміністрацією в оренду відповідачу земельної ділянки сільськогосподарського призначення для потреб, пов'язаних з користуванням, оскільки це питання не пов'язано з предметом спору і не розглядалося в суді першої інстанції.

З урахуванням викладеного, рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів –

постановила:

Рішення господарського суду Одеської області від 05.12.2007р. у справі                     № 15/283-07-7538 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня набрання постанови законної сили.

Головуючий суддя                                                  Л.В. Поліщук

          Суддя                                                                      Л.І. Бандура

          Суддя                                                                      Л.І. Бойко