Рішення

від 11.12.2024 по справі 640/20965/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2024 року м.Київ № 640/20965/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Головенко О.Д., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Конституційного Суду України про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Конституційного Суду України та просить суд:

визнати протиправними дії Конституційного Суду України, які полягають у нездійсненні розрахунку при припиненні трудових відносин з ОСОБА_1 ;

стягнути з Конституційного Суду України на користь ОСОБА_1 заборгованість по невиплаченій винагороді судді Конституційного Суду України у розмірі 5 501 775,03 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує, що у вересні 2022 року у зв`язку з закінченням строку його повноважень на посаді Конституційного Суду України з ним на підставі розпорядження було припинено трудові відносини, однак на день припинення трудових відносин йому не було виплачено винагороду судді Конституційного Суду України у розмірі 5 501 775,03 грн.

На думку позивача такі дії є протиправними, тому просить суд позов задовольнити та стягнути з Конституційного Суду України суму невиплаченої суддівської винагороди.

Ухвалою Окружного адміністративного суду від 06.12.2022 даний позов було залишено без руху.

15.12.2022 набрав чинності Закон України від 13.12.2022 № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду".

Відповідно до абзаців 1-3 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного закону Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя, а до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим суддею у даній справі визначено суддю Головенка О.Д.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.06.2023 провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.07.2023 провадження у справі зупинено до набрання рішення Верховним Судом у справі № 9901/97/21 законної сили.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.02.2024 провадження у справі поновлено та продовжено розгляд справи в підготовчому засіданні.

26.04.2024 ухвалою суду закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.06.2024 провадження у справі зупинено до набрання рішенням Київського окружного адміністративного суду у справі № 640/13317/21 законної сили.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2024 ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28.06.2024 скасовано, а справу направлено для продовження розгляду.

Від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи у його відсутності.

Частиною 9 ст. 205 КАС України визначено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

На підставі визначених норм КАС України, судом ухвалено продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Судом встановлено, що Указом Президента України "Про призначення О.Касмініна суддею Конституційного Суду України" від 17.09.2013 №513/2013 призначено ОСОБА_1 суддею Конституційного Суду України.

Позивачем Касмініним О.В. присягу судді Конституційного Суду України складено 19.09.2013.

Розпорядженням Голови Конституційного Суду України від 19.09.2013 №243/13 "Про вступ на посаду судді Конституційного Суду України" відповідно до ст. 17 Закону України "Про Конституційний Суд України" ОСОБА_1 визнано таким, що вступив на посаду судді Конституційного Суду України з 19.09.2013.

Розпорядженням Голови Конституційного Суду України від 05.02.2015 № 9/1/2015-ОД "Про голів постійних комісій Конституційного Суду України" відповідно до ст. 33 Закону України "Про Конституційний Суд України", п. 4 §72 Регламенту Конституційного Суду України призначено Касмініна О.В. головою Постійної комісії з питань регламенту та етики Конституційного Суду України.

Згідно з протоколом засідання Третьої колегії суддів Другого сенату Конституційного Суду України від 29.03.2018 ухвалено обрати секретарем Третьої колегії суддів Другого сенату Конституційного Суду України суддю Конституційного Суду України Касмініна О.В.

Розпорядженням виконувача обов`язків Голови Конституційного Суду України С. Головатого від 19.09.2022 № 29/1/2022-к/тр "Про ОСОБА_1 " відповідно до ч. 2 ст. 20, ч. 2, 7 ст. 33 Закону України "Про Конституційний Суд України" припинено трудові відносини із суддею Конституційного Суду України Касмініним О.В. 19.09.2022 у зв`язку із закінченням строку його повноважень на підставі п. 1 ч. 1 ст. 149-1 Конституції України.

Однак відповідачем не було виплачено суддівську винагороду Касмініну О.В., що на його думку є протиправними діями, у зв`язку з чим останній звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Законом України від 13.07.20217 № 2136 «Про Конституційний Суд України» визначено порядок організації та діяльність Конституційного Суду України, статус суддів Конституційного Суду України, підстави і порядок звернення до нього, процедуру розгляду ним справ і виконання його рішень (далі - Закон № 2136).

Суддя Конституційного Суду України набуває повноважень з дня складення ним присяги на спеціальному пленарному засіданні Суду (ст. 148 Конституції України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 149-1 Конституції України повноваження судді Конституційного Суду України припиняються у разі закінчення строку його повноважень.

Стаття 153 Конституції України встановлено, що порядок організації та діяльності Конституційного Суду України, статус суддів Суду, підстави і порядок звернення до Суду, процедура розгляду ним справ і виконання рішень Суду визначаються Конституцією України та законом.

У ст. 43 Конституції України закріплено право на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується та право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, сьома).

Конституційний Суд України в рішенні від 24.12.2004 № 22-рп/2004 вказав, що забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює трудові правовідносини в Україні, є Кодекс законів про працю України (рішення Конституційного Суду України від 04.09.2019 № 6-р(II)/2019).

Винагорода судді Конституційного Суду встановлюється Законом № 2136.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону № 2136 винагорода Судді складається з посадового окладу та доплат, встановлених для судді Верховного Суду, з урахуванням положень цього Закону.

Винагорода виплачується з дня, що є наступним за днем призначення судді на посаду.

Посадовий оклад судді Конституційного Суду встановлюється у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду (ч. 3 ст. 26 Закону № 2136).

Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини; законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Частиною 1 ст. 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Законодавство про працю складається з Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (ст. 4 КЗпП України).

До стажу роботи судді, який дає право на доплату за вислугу років, зараховується також стаж професійної діяльності у сфері права.

Статтею 47 КЗпП України встановлено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ст. 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму (ст. 116 КЗпП України).

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ст. 117 КЗпП України).

Згідно з довідкою Конституційного Суду України від 28.10.2022 розмір винагороди судді Конституційного Суду ОСОБА_1 станом на 19.09.2022 становив: посадовий оклад - 197 063,00 грн; доплата за вислугу років - 137 944,10 грн; доплата за науковий ступінь - 29 559,45 грн; доплата, що передбачає доступ до державної таємниці - 19 706,30 грн; щомісячна доплата відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону № 2136 - 9 853,15 грн, що разом - 394126,00 грн.

Відповідно до довідки від 26.09.2022 № 19/1-349-66 сума винагороди судді, обрахована з урахуванням встановлених відповідно до положень ст. 26 Закону № 2136 складових, за період призупинення її нарахування та виплати до моменту припинення повноважень судді, з урахуванням виплаченого в квітні 2021 року авансу, становить - 5 501 775,03 грн. З урахуванням необхідності нарахування податку з доходів фізичних осіб та військового збору загальна сума винагороди - 6 834 503,14 грн (на користь судді - 5 501 775,03 грн.) податок з доходів фізичних осіб - 1 230 210,56 грн, військовий збір - 102 517,55 грн.

Таким чином сума невиплаченої позивачу винагороди як судді Конституційного Суду України відповідачем не оспорюється.

При цьому виходячи з вимог, передбачених у ст. 116 КЗпП України, відповідач мав би виплатити вказану заборгованість в день припинення з ним трудових відносин, але не пізніше наступного дня після пред`явлення ним вимоги про розрахунок.

Однак Конституційний Суд України не здійснив визначеного ст. 116 КЗпП України розрахунку у зв`язку із припиненням трудових відносин з позивачем, навіть після пред`явлення позивачем відповідної вимоги про здійснення такого розрахунку (лист позивача від 27.09.2022, лист відповідача від 21.10.2022 № 004-016-18/3740).

Тобто можно дійти висновку, що відповідач не дотримався наведених приписів законодавства України та допустив протиправну поведінку стосовно здійснення розрахунку з позивачем після припинення ним повноважень судді Конституційного Суду України, що свідчить про його протиправні дії.

Разом з тим у ст. 117 КЗпП України встановлена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, а саме у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців; при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника; якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Згідно правового висновку, який викладено в постанові Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі № 6-2912це 16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, час тимчасової непрацездатності тощо), належні працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до п. 20 постанови Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї

Оскільки до дня звернення до суду позивача із цим позовом Конституційний Суд України не виконав вимог ст. 116 КЗпП України, до відповідача має бути застосовано визначену у ст. 117 КЗпП України відповідальність, а саме стягнуто середній заробіток за період вказаної протиправної поведінки, зокрема, по день постановлення рішення у цій справі.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Згідно з п. 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу п. 4 цього Порядку.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у п. 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт до виправних робіт.

Відповідно до п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Враховуючи наведене, середньоденна (середньогодинна) заробітна плата ОСОБА_1 згідно довідки Конституційного Суду України від 26.09.2022 № 19/1-349-66, наданої на ім?я позивача за період з 01.07.2022 по 31.08.2022 складає: 394 126,00 грн за липень 2022 року + 394 126,00 грн за серпень 2022 року (21 робочий день у липні 2022 року + 22 робочий день у серпні 2022 року) - 18 331,44 грн на день.

На дату звернення позивача із позовом (01.12.2022) спірні правовідносини щодо нарахування середньоденний заробіток за час невиплати спірної індексації грошового забезпечення регулюються ст. 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352, яка передбачає, що середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягає стягненню, але не більш як за шість місяців.

Таким чином, оскільки період затримки розрахунку при звільненні перевищує шість місяців, то відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні лише за шість місяців.

Також з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

Оскільки відповідач не провів з позивачем при припиненні трудових відносин остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 та від 13.05.2020 у справі № 810/451/17.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Обов`язковою для застосування в Україні є практика Європейського суду з прав людини, яка ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визнана джерелом права.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997, набула чинності для України 11.09.1997 (далі - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Вирішуючи питання про застосування ст. 13 Конвенції, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Аманн проти Швейцарії" зазначено, що ст. 13 Конвенції вимагає, щоб кожен, хто вважає себе потерпілим внаслідок заходу, який, на його думку, суперечив Конвенції, мав право на засіб правового захисту у відповідному національному органі для вирішення свого спору, а в разі позитивного вирішення - для одержання відшкодування шкоди. Однак це положення не вимагає безумовного досягнення вирішення спору на користь заявника.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в п. 58 рішення у справі Серявін та інші проти України, в якому вказано, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain).

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч. 1 та 2 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу дій з боку відповідача на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 9, 14, 73-78, 90, 242-246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Конституційного Суду України, які полягають у нездійсненні розрахунку при припиненні трудових відносин з ОСОБА_1 .

Стягнути з Конституційного Суду України (код ЄДРПОУ 00013534) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість по невиплаченій винагороді судді Конституційного Суду України у розмірі 5 501 775 (п`ять мільйонів п`ятсот одна тисяча сімсот сімдесят п`ять) грн 03 коп та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головенко О.Д.