Рішення
від 09.12.2024 по справі 520/32381/23
ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

09.12.2024 р. справа №520/32381/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сліденка А.В., за участю секретаря судового засідання - Стрєлки О.В., позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - Щербакова С.Ю., Самойлова Є.Ю., представника відповідача - Гвоздецької О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

встановив:

Позивач, у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області від 25.10.2023 "Про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейських ГУНП в Харківській області № 929, на підставі якого до начальника сектору агентурно-оперативної роботи відділу кримінальної поліції Харківського районного управління поліції № 2 Головного управління Національної поліції в Харківській області ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції; 2) визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області "По особовому складу" від 08 11 2023 № 495 о/с про звільнення підполковника поліції ОСОБА_1 /0070599/, начальника сектору агентурно-оперативної роботи відділу кримінальної поліції Харківського районного управління поліції № 2 Головного управління Національної поліції в Харківській області з 08.11.2023; 3) поновлення підполковника поліції ОСОБА_1 на посаді начальника сектору агентурно-оперативної роботи відділу кримінальної поліції Харківського районного управління поліції № 2 Головного управління Національної поліції в Харківській області; 4) стягнення з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 , середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 08.11.2023 по день ухвалення судового рішення; 5) допустити рішення суду до негайного виконання у частині поновлення підполковника поліції ОСОБА_1 на посаді начальника сектору агентурно-оперативної роботи відділу кримінальної поліції Харківського районного управління поліції № 2 Головного управління Національної поліції в Харківській області та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Узагальнено доводи заявника можуть бути викладені як: 1) твердження про безпідставність складання доповідної записки від 20.09.2023р. за фактом можливого порушення службової дисципліни поліцейськими Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області та про безпідставність призначення службового розслідування; 2) твердження про відсутність події та складу дисциплінарного проступку поліцейського; 3) твердження про безпідставне ототожнення суб"єктом владних повноважень наразі недоведеного факту вчинення кримінального правопорушення із фактом вчинення дисциплінарного проступку; 4) твердження про неправомірність накладеного дисциплінарного покарання до набрання законної сили обвинувальним вироком у кримінальному провадженні; 5) твердження про вчинення усіх вчинків у межах виконання службових обов"язків за посадою (у тому числі і відносно комунікації 28.04.2023р. з гр. ОСОБА_2 та комунікації 19.09.2023р. з гр. ОСОБА_3 ); 6) твердження про поважність причин відсутності на службі протягом 09:00год. 20.09.2023р.-15:00год. 20.09.2023р. через отримання усного дозволу керівника з урахуванням поточного стану здоров"я. Стверджував, що усі здобуті Дисциплінарною комісією докази є недопустимими та неналежними та не доводять ані події, ані складу дисциплінарного проступку поліцейського.

Відповідач, Головне управління Національної поліції в Харківській області (далі за текстом - владний суб`єкт, адміністративний орган, ГУ, Управління, орган публічної адміністрації) із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що подія скоєння дисциплінарного проступку мала місце. Наполягав, що обставини події проступку оцінені вірно, міра відповідальності обрана правильно, процедура накладення покарання дотримана, рішення про дисциплінарне стягнення прийнято повноважною особою.

13.11.2023р. позов заявника із зазначеними вище вимогами був зареєстрований у межах справи №520/32381/23.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2023р. у справі №520/32381/23 позов було прийнято до провадження, вирішено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження. (т.2 а.с.167-168).

07.12.2023р. судом було отримано відзив на позов. (т.3 а.с.1-31).

До складу матеріалів цього відзиву DVD-R диск із відеозаписами у якості додатків до службового розслідування включений не був, а натомість, означений диск був використаний як носій інформації працівником апарату Харківського окружного адміністративного суду під час технічного роздрукування матеріалів відзиву. (т.4 а.с.127).

07.12.2023р. судом було проведено підготовче засідання, у якому за клопотанням представника позивача було оголошено перерву для ознайомлення з матеріалами відзиву. (т.4 а.с.130).

21.12.2023р. судом було проведено підготовче засідання, у якому було визначено дату, час та місце наступного судового засідання (09:30год. 25.12.2023р.). (т.5 а.с.6).

25.12.2023р. судом було проведено підготовче засідання, у якому було вирішено клопотання про витребування доказів (1.Витребувано у Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради "Центр екстреної медичної допомоги та медичних катастроф" (ЄДРПОУ 38494108, м. Харків, пр. Незалежності, 13): 1.1. інформацію стосовно того чи надходили 20.09.2023 за єдиним номером 103 оперативно-диспечерської служби центру екстреної медичної допомоги та медичних катастроф виклики бригади екстреної швидкої допомоги від гр. ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 із зазначенням кількості та часу викликів; 1.2.картки форми № 110/о та 109/о по викликам 20.09.2023 відносно гр. ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 ; 2.Витребувано у ГУНП В Харківській області належним чином завірену копію послужного списку ОСОБА_1 .) та клопотання про виклик свідків (Викликано в судове засідання в якості свідків: ОСОБА_4 начальника сектору розкриття злочинів відділу кримінальної поліції ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області; ОСОБА_5 старшого оперуповноваженого сектору розкриття злочинів проти власності відділу кримінальної поліції Харківського РУП № 2 ГУНП в Харківській області; Хроленок Олексія Юрійовича заступника начальника ВКП ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області). (т.5 а.с.87-94).

16.01.2024р. судом було проведено підготовче засідання, у якому за клопотанням представника позивача було визначено дату, час та місце наступного судового засідання (09:30год. 09.02.2024р.). (т.5 а.с.192).

09.02.2024р. судом було проведено підготовче засідання, у якому прийнято процесуальне рішення про відкладення судового засідання на іншу дату. (т.5 а.с.214-215).

26.02.2024р. Комунальним некомерційним підприємством Харківської обласної ради "Центр екстренної медичної допомоги та медицини катастроф" до суду було надано копію карти виїзду карети швидкої медичної допомоги від 20.09.2023р. №2843, копію карти виїзду карети швидкої медичної допомоги від 20.09.2023р. №308, копію карти виклику карети швидкої медичної допомоги від 20.09.2023р. №31104. (т.5 а.с.219-222).

05.03.2024р. судом було проведено підготовче засідання, у якому було вирішено клопотання про виклик свідка (начальника Харківського РУП №2 ГУ НП в Харківській області - Дводненка Сергія В"ячеславовича). (т.5 а.с.224-226).

14.03.2024р. судом було проведено підготовче засідання, у якому за наявності письмової згоди позивача та відповідача було закрито підготовче провадження та одразу розпочато розгляд справи по суті. (т.5 а.с.232-235).

21.03.2024р. судом було проведено засідання з розгляду справи по суті, у ході якого у якості свідків були допитані: ОСОБА_4 , ОСОБА_6 (т.5 а.с.240-242).

08.04.2024р. судом було проведено засідання з розгляду справи по суті, у якому за клопотанням позивача наступне судове засідання було призначено на 09:30год. 18.04.2024р. (т.6 а.с.1-2).

17.04.2024р. представником позивача було подано клопотання про призначення судового засідання на іншу дату. (т.6 а.с.6-7).

18.04.2024р. судом було проведено засідання з розгляду справи по суті, у якому за клопотанням представника позивача наступне судове засідання було призначено на 02.05.2024р. (т.6 а.с.20-21).

02.05.2024р. судом було прийнято процесуальне рішення про призначення нового судового засідання на проведено засідання з розгляду справи по суті, у якому наступне судове засідання було призначено на 25.06.2024р.

25.06.2024р. представником позивача було подано клопотання про призначення судового засідання на іншу дату. (т.6 а.с.37-39).

08.07.2024р. представником позивача було подано клопотання про призначення судового засідання на іншу дату. (т.6 а.с.49-51).

07.08.2024р. справа №520/32381/23 за результатами повторного автоматизованого розподілу була передана у провадження судді Харківського окружного адміністративного суду Сліденка А.В. (т.6 а.с.60).

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2024р. у справі №520/32381/23 указану справу було прийнято до провадження, прийняті процесуальні рішення суду стосовно форми адміністративного судочинства; зважено та не, що: ознак існування значного суспільного інтересу до розгляду справи судом не виявлено, підстави для визнання спору складним відсутні, адже зміст, характер та правова природа спірних правовідносин, предмет доказування, обсяг та характер доказів ані поодинці, ані у поєднанні не зумовлюють складності даної справи; причина виникнення спору, характер відносин, обсяг та зміст обставин - предмету доказування, сформульована заявником матеріально-правова вимога та доводи позову не спричиняють виникнення потреби у проведенні усного слухання справи; взято до уваги, що оскільки ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2023р. та ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2024р. у справі №520/32381/23 було прийнято рішення про виклик і допит свідків, то суд вважає, що згідно з ст.55 Конституції України та ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року усуненням усіх (у тому числі і примарних, і вигаданих) ризиків створення перешкод у доступі заявника до суду є прийняття процесуального рішення про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи; із посиланням на приписи ст.9 КАС України витребувані необхідні для вирішення справи по суті докази без конкретизації цих доказів за жодним із критеріїв; із посиланням на приписи ч.14 ст.31, ч.2 ст.35 КАС України прийнято процесуальне рішення про повторне проведення підготовчого провадження.

Суд зауважує, що зміст ч.14 ст.31, ч.2 ст.35 КАС України явно, очевидно та беззаперечно свідчить про те, що вирішення питання про повторне проведення підготовчого провадження віднесено до виключного процесуального розсуду суду першої інстанції і не є винятковим випадком (позаяк такої кваліфікуючої умови законодавцем не застосовано), не вимагає жодного додаткового умотивування, цілком узгоджується зі змістом ч.ч.1-4 ст.242 КАС України, об"єктивно сприяє створенню умов для виконання імперативних приписів ч.4 ст.9 КАС України стосовно з"ясування судом об"єктивної істини у спорі за власною ініціативою безвідносно до правових позицій сторін спору та процесуальної поведінки учасників справи.

До того ж суд зауважує, що будь-яке додаткове умотивування даного процесуального рішення об"єктивно унеможливлюється як приписами ст.ст.90, 211 КАС України, так і неприпустимістю надання правової оцінки ухвалі суду про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду.

29.08.2024р. судом отримано відзив на позов.

Судом достеменно з"ясовано, що згадані DVD-R диски містять одну і ту ж інформацію про фізичне переміщення заявника територією та приміщеннями тероргану Національної поліції України 19.09.2023р. без відтворення звуку (тобто без голосового змісту ймовірних комунікацій), а тому відомості цих дисків не входять до предмету доказування у межах даного спору з огляду на ч.2 ст.73 КАС України, бо заявник самі події комунікації визнав, але заперечив неправомірність їх змісту, пояснивши, що надавав зацікавленій особі консультації усного характеру з приводу правил та процедур виконання завдань, покладених законом на Національну поліцію України.

02.09.2024р. судом було отримано відповідь на відзив.

Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі процесуальних документів сторін, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 14.08.1999р. розпочав безперервне проходження публічної служби в органах внутрішніх справ України у правовому статусі атестованої особи із спеціальним званням атестованого співробітника міліції, з 07.11.2015р. продовжив публічну службу в Національній поліції України, з 23.09.2022р. (і до календарної дати звільнення з поліції - 08.11.2023р.) обіймав посаду заступника начальника Харківського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції в Харківській області - начальника кримінальної поліції Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області.

Коло функціональних обов`язків заявника за цією посадою згідно з дорученням начальника Харківського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції в Харківській області від 24.02.2023р. №69 полягало, зокрема, у організації та здійсненні сектором відділу кримінальної поліції протидії незаконному обігу наркотичних засобів. (т.2 а.с.14-15, т.2 а.с.31-35).

За критерієм спеціального звання поліцейського керівником сформованої дорученням начальника Харківського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції в Харківській області від 24.02.2023р. №69 групи за лінією роботи з протидії незаконному розповсюдженню наркотичних засобів (психотропних речовин, їх аналогів) є саме заявник, а до складу цієї групи були включені: майор поліції Іващенко Юрій Олександрович, капітан поліції Овраменко Сергій Анатолійович, старший лейтенант поліції Бігун Кирило Дмитрович, старший лейтенант поліції Гармаш Владислав Олександрович, старший лейтенант поліції Дмитрюков Євгеній Ігорович, старший лейтенант поліції Лавріков Євген Олегович, лейтенант поліції Нікітюк Руслан Володимирович, лейтенант поліції Пуляєв Андрій Павлович.

22.02.2023р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено кримінальне провадження №42023000000000283 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 Кримінального кодексу України.

20.09.2023р. т.в.о. начальника УГІ ГУ НП в Харківській області на ім"я начальника ГУ НП в Харківській області було складено доповідну записку №1568/119-15/02-2023, згідно з якою проведення співробітниками Служби безпеки України та прокурорами Офісу Генерального прокурора 19.09.2023р. близько 18:30год. невідкладних слідчих дій (обшуків) у службових приміщеннях 46-49 адміністративної будівлі Харківського РУП №2 ГУ НП в Харківській області (де розміщені робочі місця поліцейських відділу кримінальної поліції за лінією протидії незаконному обороту наркотичних речовин) може свідчити про ймовірність факту порушення службової дисципліни поліцейськими. (т.3 а.с.58-59).

20.09.2023р. із посиланням на зазначену службову записку ГУ НП в Харківській області було видано наказ №1835 від 20.09.2023р. про призначення службового розслідування; про створення дисциплінарної комісії у складі голови - старшого інспектора з ОД ВСР УГІ ГУ НП в Харківській області капітана поліції Семенова Д.М., члена - старшого інспектора ВСР УГІ ГУ НП в Харківській області майора поліції Чернишова О.О., члена - старшого інспектора з ОД ВП УГІ ГУ НП в Харківській області капітана поліції Лютого В.В., члена - спеціаліста ВПЗ ГУ НП в Харківській області Мостової К.О., члена - старшого слідчого з ОВС СУ ГУ НП в Харківській області підполковника поліції Бєлєвцової С.В., члена - старшого інспектора ВКЗ ГУ НП в Харківській області майора поліції Сорочан Н.В., члена - оперативного уповноваженого ХУ ДВБ Національної поліції України підполковника поліції ОСОБА_7 (далі за текстом - Дисциплінарна комісія, Комісія); про відсторонення заявника від виконання службових обов`язків за посадою начальника сектору агентурно-оперативної роботи ВКП Харківського РУП №2 ГУ НП в Харківській області. (т.1 а.с.62-63).

Наказом ГУ НП в Харківській області від 03.10.2023р. №1914 строк згаданого службового розслідування було продовжено на 15 календарних днів. (т.1 а.с.66).

Обгрунтованих доводів про наявність особистої зацікавленості членів Дисциплінарної комісії у конкретних наперед визначених висновках службового розслідування текст позову не містить, у ході розгляду справи заявник таких аргументів не висловлював, суд за власною ініціативою у порядку ч.4 ст.9 КАС України ознак існування таких доказів не виявив.

Доказів наявності реального конфлікту інтересів або потенційного конфлікту інтересів у стосунках заявника та членів Дисциплінарної комісії матеріали справи не містять.

Ознак існування неприязних стосунків між заявником та членами створеної згаданим наказом дисциплінарної комісії (далі за текстом - Дисциплінарна комісія) судом на виконання вимог ст.9 КАС України не виявлено, таких доказів заявником до суду не подано.

У зв"язку із проведення службового розслідування начальником Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області відносно заявника було складено службову характеристику виключно позитивного змісту. (т.1 а.с.47, т.2 а.с.30, т.3 а.с.244).

02.10.2023р. заявник надав Дисциплінарній комісії особисті письмові пояснення. (т.2 а.с.24-29).

Відповідно до тексту цих пояснень заявник визнав обставини комунікації 19.09.2023р. з мачухою гр. ОСОБА_8 .

Згідно з наказом ГУ НП в Харківській області від 16.08.2023р. виконання обов"язків заступника начальника управління поліції - начальника кримінальної поліції Харківського РУП №2 ГУ НП в Харківській області було покладено на підполковника поліції ОСОБА_9 (т.2 а.с.116).

Згідно з письмовими поясненнями ОСОБА_6 від 23.01.2024р. ОСОБА_6 20.09.2023р. було надано усний дозвіл заявнику на перебування за місцем мешкання без виходу на службу. (т.5 а.с.202-203).

Результати проведеного службового розслідування оформлені висновком Дисциплінарної комісії від 19.10.2023р. (далі за текстом - Висновок). (т.1 а.с.67-110).

У тексті Висновку діяння та вчинки заявника за подіями:

1) виявлення у ході проведення співробітниками Служби безпеки України та прокурорами Офісу Генерального прокурора 19.09.2023р. близько 18:30год. невідкладних слідчих дій (обшуків) у кабінеті №46 адміністративної будівлі Харківського РУП №2 ГУ НП в Харківській області (де розміщені робочі місця поліцейських відділу кримінальної поліції за лінією протидії незаконному обороту наркотичних речовин) 2 папок-накопичувачів із рукописними записами стосовно осіб, затриманих за зберігання наркотичних речовин (у тому числі і гр. ОСОБА_10 та гр. ОСОБА_11 ), а у кабінеті №47 - 6 флаконів із написом "dragstore.org.ua";

2) відсутності заявника за місцем служби у період 09:00год. 20.09.2023р. - 15:00год. 20.09.2023р.;

3) комунікації з ОСОБА_2 (хрещена матір гр. ОСОБА_10 , відомості про виявлення наркотичної речовими у якого були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023236300000305 від 29.04.2023р. за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 Кримінального кодексу України) 28.04.2023р. на території органу Національної поліції України (Харківського РУП №2 ГУ НП в Харківській області);

4) комунікації з ОСОБА_3 (мачуха гр. ОСОБА_11 , відомості про виявлення наркотичної речовими у якого були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023236300000781 від 20.09.2023р. за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 Кримінального кодексу України) 19.09.2023р. на території органу Національної поліції України (Харківського РУП №2 ГУ НП в Харківській області);

5) використання заявником службових кабінетів (приміщень, будівлі) Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області 28.04.2023р. та 19.09.2023р. у власних особистих, а не службових цілях - були кваліфіковані Дисциплінарною комісією у якості вчинення дисциплінарного проступку - недотримання вимог ст.22 Закону України "Про запобігання корупції", п.1 ч.3 ст.1, п.2 ч.3 ст.1, п.6 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, п.1 ч.1 ст.18, п.2 ч.1 ст.18, ч.1 ст.64 Закону України "Про Національну поліцію", а також у якості неетичної поведінки поліцейського - порушення абз.1, 2, 5 п.1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських (затверджені наказом МВС України від 09.11.2016р. №1179).

Висновок містить пропозицію Дисциплінарної комісії з приводу застосування до заявника дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції.

25.10.2023р. наказом Управління №929 від 25.10.2023р. заявника було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення із служби в поліції.

Згідно з наказом ГУ НП в Харківській області від 08.11.2023р. №495 о/с заявника на підставі п.6 ч.1 ст.77 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" у зв"язку із реалізацією накладеного наказом ГУ НП в Харківській області від 25.10.2023р. №929 дисциплінарного стягнення було звільнено зі служби в поліції. (т.1 а.с.46).

Календарна дата звільнення заявника зі служби у поліції припала на - 08.11.2023 року.

Тому двома попередніми місяцями служби є - вересень 2023 року та жовтень 2023 року.

Згідно із наданою Управлінням довідкою про доходи заявнику за ці місяці було нараховано грошове забезпечення у розмірі 24.235,67грн. та 11.012,75грн. відповідно, що складає 577,84грн. середньоденного грошового забезпечення поліцейського. (т.3 а.с.37).

Також у ході розгляду справи судом з"ясовано, що 20.09.2023р. старшим слідчим в ОВС 1 відділу і управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України відносно заявника було складено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 Кримінального кодексу України за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42023000000000283 від 22.02.2023р. (т.1 а.с.131-139).

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 22.09.2023р. у справі №761/34675/23 до заявника застосовувався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 18.11.2023р. (т.1 а.с.140-147).

Окрім того, судом у ході розгляду справи з"ясовано, що згідно з рапортом патрульного поліцейського Тарасенка І. від 28.04.2023р., який був складений на ім"я начальника Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області, 28.04.2023р. співробітниками екіпажу патрульної поліції було виявлено громадянина ОСОБА_10 із пакетом наркотичної речовини рослинного походження, про що було сповіщено відповідну слідчу оперативну групу Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області. (т.1 а.с.152).

За цим фактом було зареєстроване кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023226200000305 від 29.04.2023р., у межах якого доручення у порядку ст.401 Кримінального процесуального кодексу України було надано вперше до Відділу кримінальної поліції Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області - 01.05.2023р. (т.1 а.с.163-165).

При цьому, до складу відповідної слідчої оперативної групи Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області заявник станом на 28.04.2023р. не входив, до складу будь-якого добового наряду Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області (у тому числі і чергової частини) заявник станом на 28.04.2023р. також не входив; доручень від органу досудового розслідування чи органу дізнання у порядку ст.401 Кримінального процесуального кодексу України за цим фактом заявник станом на 28.04.2023р. також не отримував.

Таким чином, судом у ході розгляду справи не здобуто безпосередніх об"єктивних даних, а також не знайдено джерел здобуття названих об"єктивних даних про те, що станом на 28.04.2023р. заявник взагалі мав хоча б якісь правові підстави для спілкування з будь-якими особами стосовно випадку затримання згаданого вище громадянина та опрацювання, складених у зв`язку із цим матеріалів.

Сформульована стороною позивача версія про те, що заявник спілкувався із ОСОБА_2 (котра назвалася хрещеною матір"ю гр. ОСОБА_10 ) з приводу надання поліцейських послуг не може бути кваліфікована судом у якості доведеної, позаяк у такому разі заявник як діючий поліцейський був зобов`язаний ініціювати, організувати та забезпечити реєстрацію відповідних письмових звернень зацікавленої особи, адже надання поліцейським будь-яких усних консультацій поза межами чітко визначених законом приводів для реалізації повноважень поліцейського не передбачено нормами Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію", а тому явно та очевидно суперечить приписам ч.2 ст.19 Конституції України.

Між тим, таких доказів матеріали справи не містять, що у вимірі обставин цієї справи кваліфікується судом у якості відсутності таких доказів як речей матеріального світу.

Окрім того, судом у ході розгляду справи з"ясовано, що згідно з рапортом патрульного поліцейського Тарасенка І. від 19.09.2023р., який був складений на ім"я начальника Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області, 19.09.2023р. співробітниками екіпажу патрульної поліції було виявлено громадянина ОСОБА_11 із пакетом наркотичної речовини рослинного походження, про що було сповіщено відповідну слідчу оперативну групу Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області. (т.1 а.с.153).

За цим фактом було зареєстроване кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023226200000781 від 20.09.2023р., у межах якого доручення у порядку ст.401 Кримінального процесуального кодексу України було надано вперше до Відділу кримінальної поліції Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області - 20.09.2023р. (т.1 а.с.166-166а).

При цьому, до складу відповідної слідчої оперативної групи Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області заявник станом на 19.09.2023р. не входив, до складу будь-якого добового наряду Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області (у тому числі і чергової частини) заявник станом на 19.09.2023р. також не входив; доручень від органу досудового розслідування чи органу дізнання у порядку ст.401 Кримінального процесуального кодексу України за цим фактом заявник станом на 19.09.2023р. також не отримував.

Таким чином, судом у ході розгляду справи не здобуто безпосередніх об"єктивних даних, а також не знайдено джерел здобуття названих об"єктивних даних про те, що станом на 19.09.2023р. заявник взагалі мав хоча б якісь правові підстави для спілкування з будь-якими особами стосовно випадку затримання згаданого вище громадянина та опрацювання, складених у зв`язку із цим матеріалів.

Сформульована стороною позивача версія про те, що заявник спілкувався із ОСОБА_3 (котра назвалася мачухою ОСОБА_11 ) з приводу надання поліцейських послуг не може бути кваліфікована судом у якості доведеної, позаяк у такому разі заявник як діючий поліцейський був зобов`язаний ініціювати, організувати та забезпечити реєстрацію відповідних письмових звернень зацікавленої особи, бо надання поліцейським будь-яких усних консультацій поза межами чітко визначених законом приводів для реалізації повноважень поліцейського не передбачено нормами Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію", а тому явно та очевидно суперечить приписам ч.2 ст.19 Конституції України.

Згідно з копією листа Офісу Генерального прокурора від 05.12.2024р. №31/1/3-33803-24 28.04.2023р. та 19.09.2023р. до Служби безпеки України зі заявою про вчинення заявником кримінальних правопорушень звертались ОСОБА_12 та ОСОБА_3 , тобто ті особи, з якими заявник мав комунікаційні стосунки за власною версією з приводу надання поліцейських послуг.

І хоча цих об"єктивних даних не було у розпорядженні суб"єкта владних повноважень на момент прийняття оскаржених наказів з огляду на зміст ч.1 ст.2, ч.4 ст.9, ст.242 КАС України суд не вважає за справедливе та правомірне оминуті ці об"єктивні дані відповідною правовою оцінкою у якості доказів, позаяк ці докази свідчать про сприйняття саме громадянами України змісту комунікації, проведеної відносно них діючим поліцейським, відносно їх родичів.

Допитані судом у судових засіданнях працівники поліції - ОСОБА_6 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_5 надали суду узгоджені між собою за змістом покази, згідно з якими 20.09.2023р. заявник сповіщав керівництво про поганий стан самопочуття та отримував усний дозвіл бути відсутнім за місцем несення служби.

Стверджуючи про невідповідність закону управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу накладеного дисциплінарного покарання та рішення суб"єкта владних повноважень про припинення служби в поліції, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правовідносини з приводу проходження публічної служби в поліції унормовані, насамперед, приписами Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію", а також Дисциплінарного статуту Національної поліції України (затверджений Законом України від 15.03.2018р. №2337-VIII; далі за текстом - Статут, Дисциплінарний статут).

Прогалини у нормативному регулюванні цих відносин можуть усуватись приписами Закону України "Про державну службу", Кодексу законів про працю України, Закону України "Про оплату праці", Закону України "Про відпустки" тощо, але виключно в частині, котра не суперечить самій природі та суті служби у поліції.

Частиною 1 ст.2 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" передбачено, що завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Як указано у ст.6 названого закону, поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст.12 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" поліція забезпечує безперервне та цілодобове виконання своїх завдань. Кожен має право в будь-який час звернутися за допомогою до поліції або поліцейського. Поліція не має права відмовити в розгляді або відкласти розгляд звернень стосовно забезпечення прав і свобод людини, юридичних осіб, інтересів суспільства та держави від протиправних посягань з посиланням на вихідний, святковий чи неробочий день або закінчення робочого дня.

Згідно з ч.1 ст.18 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" поліцейський зобов`язаний, зокрема, неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського (п.1 ч.1 ст.18); професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва (п.2 ч.1 ст.18); поважати і не порушувати прав і свобод людини (п.3 ч.1 ст.18).

У силу дії спеціальної норми права - ч.2 ст.18 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов`язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.

Як передбачено ч.1 ст.64 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію", особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: "Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки".

Таким чином, суд доходить до переконання про те, що інститут Присяги працівника поліції вже сам по собі призначений імперативно забезпечити зразкове дотримання публічним службовцем - поліцейським закону як у повсякденній службовій, так і позаслужбовій (приватній) діяльності.

При цьому, у кореспонденції з ч.2 ст.18 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" інститут Присяги працівника поліції забезпечує необхідність виконання завдань поліції безперервно та незалежно від дії будь-яких факторів, адже жодних виключень із загального правила законом не передбачено.

Окремо суд відзначає, що у контексті положень Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" правова категорія "порушення присяги" не виокремлюється законодавцем з поміж інших порушень службової дисципліни, не вимагає застосування окремої кваліфікованої процедури доведення цього факту та сама по собі не віднесена до найтяжчого проступку поліцейського.

Відповідно до ч.1 ст.59 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

За визначенням ч.1 ст.1 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу" державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Згідно з ч.2 ст.65 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу" дисциплінарними проступками є: 1) порушення Присяги державного службовця; 2) порушення правил етичної поведінки державних службовців; 3) вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу; 4) дії, що шкодять авторитету державної служби; 5) невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень; 6) недотримання правил внутрішнього службового розпорядку; 7) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення; 8) невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця; 9) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб; 91) порушення вимог Закону України "Про запобігання загрозам національній безпеці, пов`язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)" у частині подання, дотримання строків подання декларації про контакти державним службовцем, який займає посаду державної служби категорії "А" або "Б"; 10) подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби; 11) неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення; 12) прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; 13) поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; 14) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу кримінального або адміністративного правопорушення; 15) прийняття державним службовцем рішення, що суперечить закону або висновкам щодо застосування відповідної норми права, викладеним у постановах Верховного Суду, щодо якого судом винесено окрему ухвалу.

Отже, на відміну від норм Закону України від 16.12.1993р. №3723-ХІІ "Про державну службу" порушення присяги у сфері проходження публічної державної служби з моменту набрання чинності положеннями Закону України від 17.11.2011р. №4050-VI "Про державну службу" та положеннями Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу" не може бути кваліфіковано у якості окремої спеціальної виключної підстави припинення державної служби, а є лише одним із "звичайних" дисциплінарних проступків публічного службовця, котрий охоплює (як правило) сферу поза службової поведінки учасника суспільних відносин або поглинає собою вчинок з приводу незабезпечення виконання норм чинного законодавства під час виконання обов"язків за посадою державної служби.

Тому усі правові висновки постанови Верховного Суду з приводу порушення присяги державного службовця як спеціальної та виключної процедури і підстави для припинення публічної служби за Законом України від 16.12.1993р. №3723-ХІІ "Про державну службу" у контексті спірних правовідносин визнаються судом юридично неспроможними та не підлягають окремій і детальній оцінці.

Натомість суд зважає, що за визначенням ч.1 ст.1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

У силу ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту до змісту службової дисципліни також віднесено такі обов`язки поліцейського як: 1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; 2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки; 3) поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; 4) безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; 5) вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; 6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; 7) утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; 8) знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку; 9) підтримувати рівень своєї підготовки (кваліфікації), необхідний для виконання службових повноважень; 10) берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів; 11) поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень; 12) дотримуватися правил носіння однострою та знаків розрізнення; 13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції; 14) під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп`яніння.

Протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції, у розумінні ч.1 ст.12 Дисциплінарного статуту визнається дисциплінарним проступком.

Отже, до кола формальних ознак дисциплінарного проступку поліцейського належать: 1) недотримання вимог чинних нормативно-правових актів; 2) недотримання Присяги працівника поліції; 3) невиконання наказів керівників; 4) неналежний рівень знань положень нормативно-правових актів та змісту власних функціональних обов`язків за посадою; 5) не виявлення поваги до прав, честі і гідності людини, не утримання від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; 6) ненадання допомоги та не запобігання вчиненню правопорушень; 7) не вжиття заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського із одночасним інформуванням про це безпосереднього керівника; 8) не утримання від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки; 9) не утримання від дій, що підривають авторитет Національної поліції України; 10) недотримання правил внутрішнього розпорядку; 11) невиконання заходів безпеки у службовій діяльності; 12) незабезпечення належного рівня власної професійної підготовки (кваліфікації); 13) неналежне ставлення до збереження службового майна, незабезпечення належного стану зброї та спеціальних засобів; 14) не виявлення поваги до честі і гідності інших поліцейських і працівників поліції, не надання допомоги іншим поліцейським, не стримування інших поліцейських від вчинення правопорушень; 15) не дотримання правил носіння однострою та знаків розрізнення; 16) не сприяння керівникові в організації дотримання службової дисципліни, не інформування керівника про будь-які порушення службової дисципліни; 17) перебування на службі у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп`яніння; 18) невжиття заходів із забезпечення безперервного та цілодобового захисту суверенітету України і територіальної цілісності України, виконання завдань поліції і реалізації повноважень поліції з метою відсічі збройної агресії ворога проти України.

Розглядаючи дану справу, суд наголошує, що обов`язкова притаманність будь-якій публічній службі критерію доброчесності публічного службовця явно, очевидно та однозначно унеможливлює подальше проходження служби поліцейським у разі особистого скоєння проступку проти інтересів поліцейської служби (що поглинають як нагальну потребу у збереженні недоторканності авторитету поліції, так і потребу у підтриманні належного рівня довіри громадянського суспільства до функціонування органів правопорядку).

При цьому, підставами для прийняття суб"єктом владних повноважень рішення про припинення публічної поліцейської служби (у разі виявлення ознак вчинення діянь, котрі не можуть бути кваліфіковані інакше як свідома причетність до особистого скоєння чи скоєння іншими особами кримінальних правопорушень за ознаками ст.ст.190, 191, 368, 369, 3692 Кримінального кодексу України) є або приписи п.6 ч.1 ст.77 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) або приписи п.10 ч.1 ст.77 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" (у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення.

В окресленому випадку суб"єкт владних повноважень має свободу адміністративного розсуду, котра полягає або у прийнятті рішення про звільнення особи з служби в поліції після набуття законної сили вироком суду, яким така особа визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення на підставі п.10 ч.1 ст.77 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію", або у детальному розмежуванні складу і події кримінального правопорушення від складу і події дисциплінарного проступку поліцейського та доведення поза розумним сумнівом вини поліцейського саме у вчиненні дисциплінарного проступку (у тому числі і з використанням доказів, здобутих у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні).

При цьому суд зважає, що у розумінні п.14 ст.3 Кримінального процесуального кодексу України притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення;

За визначенням ст.84 Кримінального процесуального кодексу України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (ч.1 ст.84); процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ч.2 ст.84).

Як то передбачено, ст.214 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування (ч.1 ст.214); Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення затверджуються Офісом Генерального прокурора за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, Національним антикорупційним бюро України, Державним бюро розслідувань, органом Бюро економічної безпеки України (ч.2 ст.214); Здійснення досудового розслідування, крім випадків, передбачених цією частиною, до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. У невідкладних випадках до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань може бути проведений огляд місця події (відомості вносяться невідкладно після завершення огляду). Для з`ясування обставин вчинення кримінального проступку до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань може бути: 1) відібрано пояснення; 2) проведено медичне освідування; 3) отримано висновок спеціаліста і знято показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису; 4) вилучено знаряддя і засоби вчинення кримінального проступку, речі і документи, що є безпосереднім предметом кримінального проступку, або які виявлені під час затримання особи, особистого огляду або огляду речей. У разі виявлення ознак кримінального правопорушення на морському чи річковому судні, що перебуває за межами України, досудове розслідування розпочинається негайно, відомості про нього вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань за першої можливості (ч.3 ст.214).

За правилами ст.222 Кримінального процесуального кодексу України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим (ч.1 ст.222); Слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв`язку з участю в ньому, про їх обов`язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом (ч.2 ст.222).

З положень наведених норм права слідує, що за змістом ст.ст.276-278 Кримінального процесуального кодексу України повідомлення про підозру не є доказом у розумінні кримінального процесуального закону, обіг цього процесуального документу не підпадає під дію ст.222 Кримінального процесуального кодексу України, позаяк згаданий процесуальний документ по суті та юридичній природі є правовою позицією органу досудового розслідування, обгрунтованість котрої підлягає доведенню перед кримінальним судом.

Відтак, суд доходить до переконання про те, що повідомлення про підозру саме по собі (тобто сам текст цього процесуального документу) не у кожному випадку може бути кваліфіковано у якості належного і достатнього доказу вчинення поліцейським дисциплінарного проступку у розумінні ст.72 КАС України.

Проте, у складеному відносно заявника повідомленні про підозру від 20.09.2023р. у межах матеріалів досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42023000000000283 від 22.02.2023р за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 Кримінального кодексу України міститься згадка про низку зустрічей та комунікацій заявника (28.04.2023р., 19.09.2023р.) із сторонніми відносно поліцейської служби громадянами. (т.3 а.с.85-93).

Ці обставини у ході розгляду справи підтверджені як текстом особисто складеного заявником межах службового розслідування письмового пояснення, так і поясненнями заявника у судових засіданнях.

Тому у даному конкретному випадку згадане повідомлення про підозру від 20.09.2023р. згідно з ст.ст.72-76 КАС України визнається судом належним, допустимим, достатнім та достовірним доказом вчинків заявника з приводу проведення цих зустрічей.

У ході розгляду справи заявник згідно з п.2 ч.5 ст.44, п.4 ч.5 ст.44, п.5 ч.5 ст.44, ч.2 ст.79, ч.4 ст.161 КАС України обставини реальності цих зустрічей під сумнів не поставив та не заперечив, відповідними доказами подій цих зустрічей не спростував, не повідомив суду ані місця власного фізичного знаходження за іншою адресою у момент проведення цих зустрічей, ані співвідношення цілей та мети цих зустрічей із інтересами поліцейської служби.

Тому суд доходить до переконання про те, що оскільки жодних процесуальних документів відносно гр. ОСОБА_10 (28.04.2023р., відомості про виявлення наркотичної речовими у якого були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023236300000305 від 29.04.2023р. за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 Кримінального кодексу України) та відносно гр. ОСОБА_11 (19.09.2023р., відомості про виявлення наркотичної речовими у якого були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023236300000781 від 20.09.2023р. за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 Кримінального кодексу України) заявник особисто не складав, до складу слідчої оперативної групи теоргану поліції не входив, до складу добових нарядів тероргану поліції не входив, протоколів порядку ст.256 Кодексу України про адміністративні правопорушення не оформлював, доручень у порядку ст.40-1 Кримінального процесуального кодексу України не одержував, то заявник не мав правових підстав для безпосередньої та особистої комунікації з родичами чи близькими особами цих громадян.

У той же час, заявник мав випадки комунікації із цими громадянами, зміст яких згідно з копією листа Офісу Генерального прокурора від 05.12.2024р. №31/1/3-33803-24 був сприйнятий цими громадянами як привід для звернення до Служби безпеки України із заявами про вчинення кримінальних правопорушень.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських (затверджені наказом МВС України від 09.11.2016р. №1179) закріплено, що під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен: неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами; поважати і не порушувати права та свободи людини, до яких, зокрема, відносяться права: на життя; на повагу до гідності; на свободу та особисту недоторканність; недоторканність житла; на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; на свободу світогляду і віросповідання; володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; на мирні зібрання; на свободу пересування, вільний вибір місця проживання; інші права, які передбачені Конституцією та законами України, міжнародними договорами України; у кожному окремому випадку обирати той захід з-поміж заходів, передбачених законодавством України, застосування якого призведе до настання найменш негативних наслідків; неухильно дотримуватись антикорупційного законодавства України, обмежень, пов`язаних зі службою в Національній поліції України, визначених Законами України "Про Національну поліцію", "Про запобігання корупції" та іншими актами законодавства України; виявляти повагу до гідності кожної людини, справедливо та неупереджено ставитися до кожного, незважаючи на расову чи національну приналежність, мову, стать, вік, віросповідання, політичні чи інші переконання, майновий стан, соціальне походження чи статус, освіту, місце проживання, сексуальну орієнтацію або іншу ознаку, не допускати дискримінації в будь-якій формі; поводитися стримано, доброзичливо, відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати; контролювати свою поведінку, почуття та емоції, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на прийняття рішень та службову поведінку; мати охайний зовнішній вигляд, бути у встановленій формі одягу; дотримуватися норм ділового мовлення, не допускати використання ненормативної лексики; зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків; інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

З метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків ч.2 ст.14 Дисциплінарного статуту передбачено проведення службового розслідування, під яким відповідно до ч.1 ст.14 цього ж Дисциплінарного статуту розуміється діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

Процедури та механізми функціонування дисциплінарних комісій в органах та підрозділах Національної поліції України визначені приписами Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України (затверджене наказом МВС України від 07.11.2018р. №893, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 28.11.2018р. за №1356/32808; далі за текстом - Положення №893).

За правилом п.3 розділу І Положення №893 дисциплінарна комісія утворюється у складі не менше трьох осіб, з яких визначається голова дисциплінарної комісії. У разі призначення службового розслідування за відомостями про скоєння поліцейським дисциплінарного проступку, що потребує значного обсягу дій, зокрема опитування великої кількості поліцейських та інших осіб, витребування та аналізу значного обсягу матеріалів, уповноважений керівник може призначати заступника голови дисциплінарної комісії. Головою дисциплінарної комісії, утвореної в поліції, може бути лише поліцейський.

Згідно з п.10 розділу І Положення №893 забороняється включати до складу дисциплінарної комісії осіб, які є підлеглими поліцейського, щодо якого призначено службове розслідування, осіб, які сприяли вчиненню або приховуванню дисциплінарного проступку, та осіб, заінтересованих у результатах розслідування.

Процедури та механізми проведення службового розслідування відносно поліцейських деталізовані приписами Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України (затверджений наказом МВС України від 07.11.2018р. №893, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 28.11.2018р. за №1356/32808; далі за текстом - Порядок №893).

У спірних правовідносинах суб"єктом владних повноважень під час створення Дисциплінарної комісії було дотримано критерій чисельності осіб та критерій неупередженості, службове розслідування було призначено та проведено.

Ознак порушення прав та інтересів заявника у процедурі службового розслідування матеріали справи не містять, позаяк заявник був обізнаний із фактом проведення службового розслідування, правом на надання письмових пояснень скористався.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.18 Дисциплінарного статуту поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: надавати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються.

Згідно з п.2 розділу IV Порядку №893 поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, під час його проведення має право: надавати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються.

Зі змісту наведених норм закону та Порядку №893 слідує, що законодавець наділив поліцейського правом "бути почутим" у ході службового розслідування.

Разом із тим, суд доходить до переконання про те, що недотримання суб"єктами владних повноважень цього права поліцейського не призводить автоматично та безальтернативно до протиправності висновків службового розслідування, оскільки юридичні наслідки нереалізації поліцейським права "бути почутим" у ході службового розслідування у кожному конкретному випадку знаходяться у безпосередньому причинно-наслідковому зв"язку із власною поведінкою поліцейського під час службового розслідування за критерієм сумлінності, добросовісності та доброчесності, демонстрації прагнення до відкритості, а також із існуванням істотних, вагомих та суттєвих аргументів, їх змістом та суттю.

Відсутність у поліцейського згаданих аргументів у поєднанні із дотриманням дисциплінарною комісією вимоги стосовно повноти, всебічності та достовірності з"ясування обставин об"єктивної дійсності, викладення у тексті висновку службового розслідування усіх юридично значимих факторів свідчить про відсутність порушеного права в аспекті застосування дисциплінарного покарання (заходів дисциплінарного впливу) за реально вчинений дисциплінарний проступок.

У спірних правовідносинах заявник надав особисті письмові пояснення Дисциплінарній комісії, де не виклав поза розумним сумнівом прийнятних пояснень змісту та характеру власної правової поведінки за епізодом комунікації із використанням телефонів громадян у випадках виконання функцій поліцейського відносно ситуації гр. ОСОБА_10 (28.04.2023р., відомості про виявлення наркотичної речовими у якого були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023236300000305 від 29.04.2023р. за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 Кримінального кодексу України) та відносно ситуації гр. ОСОБА_11 (19.09.2023р., відомості про виявлення наркотичної речовими у якого були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023236300000781 від 20.09.2023р. за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 Кримінального кодексу України).

Стосовно обставин проведення Дисциплінарної комісією у даному конкретному випадку службового розслідування, виявлення Дисциплінарною комісією джерел доказування відносно тих обставин, котрі входять до предмету службового розслідування і використання Дисциплінарною комісією засобів доказування суд констатує, що результати процедурної діяльності суб"єктів дисциплінарного провадження повинні поза розумним сумнівом узгоджуватись із приписами ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України і не залишати ймовірності/вірогідності іншого тлумачення справжніх обставин фактичної дійсності, аніж вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, який безумовно заслуговує на запропоноване до застосування покарання.

Положення ст.ст.3, 8, 19 Конституції України спрямовані на посилення цієї вимоги до результатів процедурної діяльності суб"єкта владних повноважень у разі інкримінування діючому поліцейському проступку, побічно суміжного із корупцією або із діянням, здатним привернути значну увагу суспільства та громадськості.

Суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах Дисциплінарна комісія не діяла явно і очевидно необгрунтовано чи безпідставно, адже із прийнятною поза розумним сумнівом сформулювала суть та зміст інкримінованих заявнику дисциплінарних проступків поліцейського.

Так, стосовно епізоду використання заявником для проведення зустрічі 28.04.2023р. та 19.09.2023р. із сторонніми відносно поліцейської служби громадянами службових приміщень та службової території Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.22 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" особам, зазначеним у ч.1 ст.3 цього Закону, забороняється використовувати свої службові повноваження або своє становище та пов`язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі використовувати будь-яке державне чи комунальне майно або кошти в приватних інтересах.

Під час реалізації функцій у ході розпочатого відносно заявника службового розслідування Дисциплінарна комісія мала фізичну змогу і повинна була зважити на те, що за змістом Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" будь-який діючий поліцейський (від Голови Національної поліції України і аж до заступника начальника Харківського районного управління №2 ГУ НП в Харківській області, і навіть сам начальник Харківського районного управління №2 ГУ НП в Харківській області) не мають ані повноважень за посадою, ані можливостей за службовим становищем для впливу на будь-якого слідчого та для впливу на будь-якого прокурора.

Тому судження суб`єкта владних повноважень про порушення заявником положень ст.22 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" слід визнати юридично неспроможним безвідносно до остаточного підтвердження, недоведення чи спростування реальної чи уявної причетності заявника до вчинення кримінального правопорушення за ст.368 Кримінального кодексу України.

Водночас із цим, суд зауважує, що положення ст.22 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" є незастосовними до випадку ймовірної причетності заявника до вчинення кримінального правопорушення за ч.3 ст.368 Кримінального кодексу України.

Довід суб"єкта владних повноважень про те, що положення ст.22 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" були порушені заявником у даному конкретному випадку за рахунок відвідування сторонніми громадянами приміщення районного управління поліції без дотримання правил відносно реєстрації події входу та знаходження цих осіб 28.04.2023р. та 19.09.2023р. і у такий спосіб використання заявником майна державного органу (адміністративної будівлі) у власних цілях суд змушений визнати недоведеним.

Тому за цим епізодом подію і склад вчинення заявником дисциплінарного проступку поліцейського слід визнати недоведеним.

Утім, продовжуючи розгляд справи по суті, суд з огляду на відсутність юридично спроможних доводів про протилежне, а також відсутність будь-яких заперечень заявника з даного питання, котрі підлягали повідомленню суду у порядку п.2 ч.5 ст.44, п.4 ч.5 ст.44 КАС України, керуючись сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 стандартами доказування, визнає доведеними обставини проведення заявником 28.04.2023р. та 19.09.2023р. комунікацій із сторонніми відносно поліцейської служби особами відносно ситуації з виявленими та документально зафіксованими діяннями гр. ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та гр. ОСОБА_11 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).

У ході розгляду справи з викладених вище міркувань судом не виявлено жодних об"єктивних даних, які б доводили існування між заявником та сторонніми відносно поліцейської служби громадянами (з якими заявник мав випадки комунікації 28.04.2023р. та 19.09.2023р. у зв"язку із виявленими та документально зафіксованими діяннями гр. ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та гр. ОСОБА_11 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 )) зносин, зміст яких би не відповідав складеному 20.09.2023р. старшим слідчим в ОВС 1 відділу і управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України відносно заявника повідомленню про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 Кримінального кодексу України за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42023000000000283 від 22.02.2023р. (т.1 а.с.131-139).

Суд вважає, що у межах спірних правовідносин заявник повинен був неухильно та беззастережно виконати обов`язок поліцейського та спрямувати будь-яких осіб, котрі об"єктивно були здатні забезпечити створення найсприятливіших умов для виконання органом досудового розслідування завдань за ст.2 Кримінального процесуального кодексу України саме до відповідального поліцейського зі складу відповідної слідчої оперативної групи, а не розпочинати власну невиправдану інтересами поліцейської служби комунікацію із родичами та близькими особами гр. ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та гр. ОСОБА_11 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), у ході якої згідно з повідомленням про підозру від 20.09.2023р. йшла мова про неправомірну вигоду.

Стосовно обставин процедури здобуття Дисциплінарною комісією об"єктивних даних у межах службового розслідування та стосовно права особи, відносно якої або за фактами вчинків якої було порушено службове розслідування на особисту та безпосередню участь у процедурі службового розслідування суд зазначає, що за визначенням ч.1 ст.14 Дисциплінарного статуту службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

Згідно з ч.1 ст.16 Дисциплінарного статуту службове розслідування проводиться та має бути завершено не пізніше одного місяця з дня його призначення керівником.

Відповідно до ч.2 ст.16 Дисциплінарного статуту у разі потреби за вмотивованим письмовим рапортом (доповідною запискою) голови дисциплінарної комісії, утвореної для проведення службового розслідування, його строк може бути продовжений наказом керівника, який призначив службове розслідування, або його прямим керівником, але не більш як на один місяць. При цьому загальний строк проведення службового розслідування не може перевищувати 60 календарних днів.

З наведених норм закону чітко та безумовно витікає, що службове розслідування має присікальний строк проведення і не може тривати у часі нескінченно.

Оскільки положення наведених норм права були офіційно оприлюднені та не містять приводів для множинного тлумачення, то слід дійти висновку про те, що кожен поліцейський не може мати розумних очікувань або легітимних сподівань на те, що стан тимчасової непрацездатності (тобто хвороба) або будь-які інші фактори (у тому числі і догляд за дитиною) здатні продовжити чітко визначений законом максимальний строк проведення службового розслідування.

З огляду на зміст ст.2, ст.6, ст.8, ч.4 ст.11, ст.64 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" кожен поліцейський не може не усвідомлювати, що повинен забезпечити дотримання ч.2 ст.19 Конституції України як під час виконання повноважень за посадою, так і під час участі у проведенні у проведенні службового розслідування, порушеного відносно нього або за фактами вчинків, до яких він є дотичним.

При цьому, у силу спеціального застереження ч.4 ст.11 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію", де указано, що рівень довіри населення до поліції є основним критерієм оцінки ефективності діяльності органів і підрозділів поліції, кожен поліцейський у межах службового розслідування повинен максимально демонструвати доброчесність власної особистості, щирість намірів та непохитність прагнення до встановлення об"єктивної істини з метою максимально повного подолання ризиків виникнення та існування у населення недовіри до поліції, сприяння унеможливленню виникнення у населення розумних сумнів у застосуванні критеріїв "корпоративної єдності" задля уникнення відповідальності за винні діяння.

Стосовно обставин відсутності заявника за місцем служби у період 09:00год. 20.09.2023р.-15:00год. 20.09.2023р. суд зазначає, що ці обставини заявником визнаються і виправдовуються як станом власного самопочуття (здоров"я), так і усним дозволом начальника Харківського РУП №2 ГУ НП в Харківській області.

Опитані судом у якості свідків ОСОБА_6 (у судовому засіданні - 21.03.2024р. та 09.12.2024р.), Шевченко Т.М. (у судовому засіданні - 21.03.2024р. та у судовому засіданні - 18.11.2024р.), ОСОБА_5 у судовому засіданні - 18.11.2024р.), ОСОБА_13 (у судовому засіданні - 09.12.2024р.) повідомили про обізнаність із поганим станом самопочуття заявника 20.09.2023р., отриманням заявником усного дозволу керівника тероргану поліції на відсутність на робочому місці до покращення стану самопочуття або особистого звернення за медичною допомогою, із подією появи заявником після 15:00год. 20.09.2023р. за місцем служби у вкрай незадовільному зовнішньому хворобливому вигляді через погіршення самопочуття.

З цього приводу суд зазначає, що за загальним правилом під прогулом слід розуміти фізичну відсутність працівника за місцем роботи на протязі більш як 3 годин без поважних причин.

У межах спірних правовідносин заявник, посилаючись на вкрай погане самопочуття був відсутній за місцем несення служби у період 09:00год. 20.09.2023р.-15:00год. 20.09.2023р. і у цей період часу завдань поліцейської служби поза місцем розміщення адміністративної будівлі тероргану Національної поліції України не виконував.

Ці обставини визнаються стороною позивача, а тому не підлягають додатковому доказуванню згідно з ч.1 ст.78 КАС України.

Суд відмічає, що у розумінні ст.1 Закону України від 23.09.1999р. №1105-ХIV «Про загальнообов"язкове державне соціальне страхування» подія погіршення стану здоров"я людини, котра непереборно та нездоланно заважає виконанню функцій найманого працівника є нещасним випадком і повинна підтверджуватись виключно медичним висновком про тимчасову непрацездатність (електронний документ, що формується на підставі медичних записів в електронній системі охорони здоров`я та містить висновок лікаря за результатами медичної експертизи з тимчасової втрати працездатності, що засвідчує тимчасову непрацездатність та є підставою для створення листка непрацездатності) або листком непрацездатності (сформований програмними засобами електронного реєстру листків непрацездатності на підставі медичного висновку про тимчасову непрацездатність або документа, що засвідчує факт усиновлення дитини, і зареєстрований за єдиним реєстраційним номером цього реєстру електронний документ, що є підставою для звільнення від роботи, призначення страхових виплат відповідно до законодавства про соціальне страхування).

Будь-які власні відчуття особи стосовно стану здоров"я людини або спостереження інших фізичних осіб громадян про зовнішній вигляд іншої людини об"єктвино не здатні підтвердити події настання розладу здоров"я такого стану, що є поважною причиною від увільнення від виконання службових (посадових) обов"язків за відповідною посадою публічної служби.

У межах спірних правовідносин заявник протягом періоду часу 09:00год. 20.09.2023р.-15:00год. 20.09.2023р. за отриманням медичної допомоги не звертався, каретою швидкої медичної допомоги у зв"язку із настанням ургентного випадку раптового погіршення стану здоров`я не госпіталізувався, складеного відповідно до Порядку видачі (формування) листків непрацездатності в Електронному реєстрі листків непрацездатності (затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17.06.2021р. №1234, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.07.2021р. за №890/36512; далі за текстом - Порядок №1234) листа непрацездатності не одержував.

Тому обставини стану фізичного здоров"я заявника у цей проміжок часу як поважної причини відсутності за місцем служби слід визнати недоведеними.

До того ж, суд у даному конкретному випадку не може оминути увагою приписи ч.1 ст.60 Конституції України, ч.7 ст.4, ч.4 ст.5 Дисциплінарного статуту Національної поліції України (затверджений Законом України від 15.03.2018р. №2337-VIII), ч.2 ст.8 Закону України від 02.07.2015р. №580-VIII «Про Національну поліцію».

Так, згідно з ч.1 ст.60 Конституції України ніхто не зобов`язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.

Відповідно до ч.7 ст.4 Дисциплінарного статуту Національної поліції України наказ, відданий (виданий) з порушенням вимог закону або з перевищенням повноважень, є недійсним та підлягає скасуванню прямим керівником.

Пунктом 4 ст.5 Дисциплінарного статуту Національної поліції України визначено, що поліцейському забороняється виконувати злочинний або явно незаконний наказ. У разі одержання наказу, що суперечить закону, підлеглий не повинен виконувати його, про що зобов`язаний невідкладно в письмовій формі доповісти керівнику, який віддав (видав) наказ, та своєму безпосередньому керівникові, а в разі наполягання на його виконанні - письмово повідомити про це прямому керівнику.

Як то указано у ч.2 ст.8 Закону України від 02.07.2015р. №580-VIII «Про Національну поліцію», поліцейському заборонено виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази.

Відтак, у межах спірних правовідносин будь-який наказ будь-якого керівника Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області (рівно як і будь-яких вищих за службовим становищем та спеціальним званням посадових осіб Національної поліції України) про надання дозволу діючому працівнику поліції бути відсутнім за місцем служби через незадовільний стан здоров"я без підтвердження цього факту виданим в установленому порядку листком тимчасової непрацездатності не підлягає виконанню, позаяк відсутні як правові підстави, тка і повноваження на вчинення саме такого управлінського волевиявлення.

Відтак, доводи заявника про протилежне суд визнає юридично неспроможним, ймовірну вказівку (дозвіл) керівника Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області з приводу відсутності заявника у період 09:00год. 20.09.2023р.-15:00год. 20.09.2023р. за місцем несення служби неповажною причиною вчинення діяння у формі прогулу.

До того ж суд зважає, що відсутність заявника як старшого за спеціальним званням поліцейського згідно з дорученням начальника Харківського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції в Харківській області від 24.02.2023р. №69 за лінією роботи з протидії незаконному розповсюдженню наркотичних засобів у період 09:00год. 20.09.2023р.-15:00год. 20.09.2023р. за місцем несення служби у період дії правового режиму воєнного стану явно та очевидно не узгоджується із інтересами поліцейської служби.

Отже, суд констатує, що заявником у ході розгляду справи не надано жодних доказів про те, що медичний стан власного організму людини заявника до 15:00год. 20.09.2023р. унеможливлював фізичне прибуття заявника до місця служби та особисте виконання службових завдань за посадою.

При цьому, будь-яка усна чи письмова дистанційна вказівка будь-якої посадової (чи службової) особи Національної поліції України про можливість залишення діючого поліцейського за місцем проживання та про дозвіл неприбуття діючого поліцейського на службу об"єктивно не здатна призвести до виникнення поважних причин відсутності на службі і не виправдовує вимушеності прогулу, позаяк є явно та очевидно свавільною та незаконною, бо виходить поза межі як компетенції будь-якого керівника вищого рівня, так і медичних знань керівника (котрий вочевидь нездатен визначити дійсний стан здоров"я діючого поліцейського у дистанційному режимі), суперечить інтересам публічної поліцейської служби.

До того ж суд зазначає, що чинний національний закон України не передбачає випадків легальної і правомірної безпідставної відсутності поліцейського за місцем проходження поліцейської служби та самоусунення від виконання завдань поліцейської служби без попереднього отримання документа медичного характеру про тимчасову непрацездатність (тим більше під час дії правового режиму воєнного стану).

Стосовно співвідношення меж компетенції та повноважень уповноваженого керівника поліції та із межами компетенції та повноважень Дисциплінарної комісії суд зазначає, що згідно з п.13 розділу І Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України (затверджено наказом ПВС України від 07.11.2018р. №893, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.11.2018р. за №1356/32808; далі за текстом - Положення №893) визначено, що дисциплінарна комісія створюється на строк проведення службового розслідування.

Згідно з п.п.2 п.1 розділу ІІІ, п.п.4 п.1 розділу ІІІ, п.п.5 п.1 розділу ІІІ, п.п.6 п.1 розділу ІІІ Положення №893 дисциплінарна комісія під час проведення щодо поліцейського службового розслідування має право: викликати поліцейського, стосовно якого проводиться службове розслідування, а також запрошувати інших працівників органів (підрозділів) поліції, інших осіб (за їх згодою), які обізнані або мають стосунок до обставин, що стали підставою для призначення службового розслідування, й одержувати від них усні або письмові пояснення, здійснювати фіксацію технічними засобами за згодою особи, з якою проводиться бесіда, її усних пояснень, а також одержувати документи, які стосуються службового розслідування; одержувати в органах, закладах, установах поліції та їх підрозділах чи за запитом в інших органах державної влади та органах місцевого самоврядування необхідні документи або їх копії та долучати до матеріалів службового розслідування; вивчати документи, що мають стосунок до службового розслідування, у разі потреби знімати з них копії і долучати до матеріалів службового розслідування; користуватися в установленому порядку базами (банками) даних Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України та інших органів державної влади.

Згідно з п.п.2 п.3 розділу ІІІ Положення №893 член дисциплінарної комісії для з`ясування питань, пов`язаних зі службовим розслідуванням, із дотриманням чинного законодавства України відвідує органи, підрозділи, установи поліції або за погодженням з адміністрацією інші органи державної влади та місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, отримує від їх працівників письмові або усні пояснення, документи та матеріали, що стосуються предмета службового розслідування.

Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України (затверджений наказом МВС України від 07.11.2018р. №893, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28.11.2018р. за №1355/32807; далі за текстом - Порядок №893)

Згідно з п.2 розділу І Порядку №893 територіальні органи поліції - головні управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, областях та місті Києві, а також міжрегіональні територіальні органи Національної поліції України.

Пунктом 1 розділу ІІ Порядку №893 передбачено, що підставами для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

Як то указано, у п.1 розділу IV Порядку №893 уповноважений керівник або особа, яка виконує його обов`язки, під час службового розслідування: контролює роботу дисциплінарної комісії, надає голові та членам дисциплінарної комісії доручення стосовно проведення службового розслідування; розглядає клопотання про відвід голови та членів дисциплінарної комісії, скарги на їх дії або бездіяльність, за наявності підстав змінює склад дисциплінарної комісії; у разі відсутності повноважень на залучення до проведення службового розслідування представників інших органів (підрозділів, закладів, установ) поліції звертається до старших прямих керівників з клопотанням про включення до складу дисциплінарної комісії працівників цих органів (підрозділів, закладів, установ) поліції; приймає рішення про розгляд справи дисциплінарною комісією на відкритому засіданні; підписує запити до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності з метою збирання матеріалів, необхідних для проведення службового розслідування; розглядає висновок за результатами службового розслідування (далі - висновок службового розслідування) та матеріали службового розслідування; у разі незгоди із висновком службового розслідування в межах установленого строку надає доручення голові та членам комісії щодо додаткової перевірки обставин, які раніше не були відомі або не були враховані під час проведення службового розслідування, а також щодо доопрацювання висновку службового розслідування; у разі потреби за вмотивованим письмовим рапортом (доповідною запискою) голови дисциплінарної комісії продовжує наказом строк проведення службового розслідування, але не більш як на один місяць; затверджує висновок службового розслідування та з урахуванням зібраних за результатами його проведення матеріалів приймає рішення, що може відрізнятися від запропонованого дисциплінарною комісією; при встановленні під час службового розслідування діяння, що містить ознаки кримінального або адміністративного правопорушення, уживає заходів у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення.

За правилами п.4 розділу V Порядку №893 службове розслідування має встановити: наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування; наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій; ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок; обставини, що пом`якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього; відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; вид і розмір заподіяної шкоди; причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.

Відповідно до п.5 розділу VI Порядку №893 у резолютивній частині висновку службового розслідування дисциплінарною комісією зазначаються: висновок щодо наявності або відсутності в діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону, іншого нормативно-правового чи організаційно-розпорядчого акта, наказу керівника, який було порушено. У разі неможливості встановлення за результатами службового розслідування факту наявності/відсутності в діях (бездіяльності) поліцейського складу дисциплінарного проступку внаслідок неможливості отримання доступу до необхідних документів такі обставини розцінюються на користь поліцейського, стосовно якого призначено службове розслідування; вид стягнення, що пропонується застосувати до поліцейського в разі наявності в його діянні ознак дисциплінарного проступку; відомості про списання чи відновлення використаних, пошкоджених або втрачених матеріальних цінностей, зброї, боєприпасів, службових документів, а також про надсилання матеріалів службового розслідування до відповідних органів для прийняття рішення згідно із законодавством; запропоновані заходи, спрямовані на усунення виявлених під час службового розслідування недоліків, причин та умов виникнення обставин, які стали підставою для призначення службового розслідування.

Згідно з п.9 розділу VI Порядку №893 висновок службового розслідування затверджує керівник, який його призначив, або особа, яка виконує обов`язки керівника. Враховуючи думку членів дисциплінарної комісії та на підставі поданих матеріалів службового розслідування уповноважений керівник може прийняти рішення про накладення на поліцейського іншого виду дисциплінарного стягнення, що відрізняється від запропонованого дисциплінарною комісією.

Пунктом 1 розділу VIІ Порядку №893 визначено, що у разі якщо за результатами розгляду матеріалів службового розслідування (справи) дисциплінарна комісія встановить наявність у діях (бездіяльності) поліцейського дисциплінарного проступку, керівнику, який призначив службове розслідування, вносяться пропозиції щодо накладення на поліцейського дисциплінарного стягнення.

Уповноважений керівник, враховуючи характер проступку, обставини, за яких він був учинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби, визначає вид дисциплінарного стягнення, що підлягає застосуванню до поліцейського, та видає письмовий наказ про його застосування. У разі якщо керівник не уповноважений на застосування дисциплінарних стягнень, він порушує перед старшим прямим керівником клопотання про притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності.

Звідси слідує, що: дисциплінарна комісія є тимчасовим колегіальним спеціальним суб"єктом права у структурі органів Національної поліції України; має право на усне чи письмове витребовування інформації та документів, пов`язаних із предметом службового розслідування від поліцейських цього ж самого терогану поліції, а відносно інших учасників суспільних відносин - за підписаним керівником тероргану поліції запитом; не має ані обов"язку, ані фізичної здатності здійснювати реєстрацію власно складених та адресованих іншим структурним підрозділам теорганів поліції запитів за обліками документообігу; наділена виключною компетенцією за визначення наявності або відсутності події та складу проступку поліцейського; уповноважений керівник поліції має право надати дисциплінарній комісії вказівку на проведення додаткової перевірки певних обставин та визначити відмінний від запропонованого дисциплінарною комісією вид покарання, але не має впливу на формування судження дисциплінарної комісії як окремого, самостійного та незалежного суб"єкта владних повноважень з приводу визначення наявності або відсутності події та складу проступку поліцейського.

Тому посилання заявника на неналежність і недопустимість усіх здобутих Дисциплінарною комісією у межах службового розслідування доказів слід визнати юридично неспроможними.

Продовжуючи розгляд справи, суд повторює, що згідно з п.2 ч.5 ст.44, п.4 ч.5 ст.44, п.5 ч.5 ст.44 КАС України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом.

У ході розгляду справи суд доходить до переконання про те, що заявник унаслідок обрання найсприятливішої лінії захисту не піддав сумніву, не заперечив та не спростував відображених у тексті Висновку випадків зустрічей зі сторонніми відносно поліцейської служби особами і знаходження цих осіб у приміщенні та на території Харківського РУП №2 ГУ НП в Харківській області (28.04.2023р., 19.09.2023р.), особистого ведення комунікації із цими особами у зв`язку із виявленням та документальною фіксацією діянь гр. ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та гр. ОСОБА_11 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) без їх спрямування до відповідного поліцейського із складу чергової слідчої оперативної групи.

Відображених у тексті Висновку випадків комунікації (28.04.2023р., 19.09.2023р.) зі сторонніми відносно поліцейської служби особами у зв`язку із виявленням та документальною фіксацією діянь гр. ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та гр. ОСОБА_11 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), неспрямування цих осіб до відповідального поліцейського зі складу чергової слідчої оперативної групи заявник у ході розгляду справи сумніву не піддав, не заперечив та не спростував.

Натомість, об"єктивними даними інших джерел доказування ці обставини слід визнати підтвердженими.

На противагу доводам заявника про неможливість притягнення у даному конкретному випадку поліцейського до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення із служби в поліції до настання законної сили набрання обвинувальним вироком суду за вчинення кримінального правопорушення суд зазначає, що у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.10.2021р. у справі №200/11250/19-а: 1) Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №804/4096/17 зазначав, що притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення (пункт 10 частини першої статті 77 Закону № 580-VІІІ), є окремими підставами для звільнення зі служби в поліції та припинення служби в поліції, не пов`язаними із притягненням особи до дисциплінарної відповідальності (пункт 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VІІІ); 2) Правова оцінка судами правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності повинна полягати насамперед в тому, чи таке рішення прийнято у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією України та законами України, чи дійсно у діях особи є ознаки дисциплінарного проступку та установлені законом підстави для застосування до неї дисциплінарного стягнення; 3) Згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 06 жовтня 1982 року у справі "X. v. Austria" про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 07 жовтня 1987 року у справі "C. v. the United Kingdom" про неприйнятність заяви № 11882/85). Більше того, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі "Ringvold v. Norway", заява № 34964/97). Відтак зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру; 4) Тож вирішення питання про правомірність притягнення працівника органів поліції до дисциплінарної відповідальності, передбачає необхідність з`ясовувати склад дисциплінарного проступку в його діях, незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію, ці ж самі дії особи отримали в рамках кримінального провадження та які наслідки, у підсумку, настали для такої особи. 71. Такий підхід до вирішення питання про правомірність притягнення осіб до дисциплінарної відповідальності застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, а також Верховним Судом, зокрема у постановах від 07 лютого 2020 року у справі № 260/1118/18, від 28 лютого 2020 року у справі № 825/1398/17, від 06 березня 2020 року у справі № 804/1758/18 та від 20 жовтня 2020 року у справі № 340/1502/19 та інш.; 5) Порушення Присяги слід розуміти як скоєння поліцейським проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету органів поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.

У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 14.07.2022р. у справі №520/1795/19: 1) Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України "Про Національну поліцію" рівень довіри населення до поліції є основним критерієм оцінки ефективності діяльності органів і підрозділів поліції.; 2) Відповідно ч.1 ст.64 Закону України "Про Національну поліцію" особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: "Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки".; 3) Метою Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, є урегулювання поведінки поліцейських з дотриманням етичних норм, формування в поліцейських почуття відповідальності перед суспільством і законом за свої дії та бездіяльність, а також сприяння посиленню авторитету та довіри громадян до поліції.; 4) Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 розділу II Правил етичної поведінки поліцейських під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен: неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами.; 5) Відповідно до пункту 3 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, поліцейський за будь-яких обставин і відносно будь-якої людини як у робочий, так і в неробочий час зобов`язаний дотримуватися норм професійної етики.; 6) Згідно з абз.5 п.1 розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен неухильно дотримуватись антикорупційного законодавства України, обмежень, пов`язаних зі службою в Національній поліції України, визначених Законами України "Про Національну поліцію", "Про запобігання корупції" та іншими актами законодавства України.; 7) зі змісту присяги працівника поліції слідує, що його поведінка має відповідати очікуванню громадськості й забезпечувати довіру суспільства та громадян до поліції, не тільки під час виконання службових обов`язків, а й у повсякденному житті. Працівник поліції має усвідомлювати, що займана посада є виявом довіри народу, стверджувати та відстоювати честь і гідність свого звання, несучи відповідальність перед державою і суспільством та вживати заходів задля підвищення авторитету і позитивного іміджу органів поліції.; 8) поліцейський повинен уникати вчинення таких дій, які підривають довіру та авторитет органів поліції і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби.; 9) дисциплінарна відповідальність відрізняється тим, що підставою її застосування завжди є порушення встановленої організації праці або порушення загальновстановлених зобов`язань, які можуть бути передбачені службовими обов`язками суб`єкта проступку.; 10) Вчинення навіть одного проступку, який ганьбить звання офіцера поліції, нівелює всі попередні заслуги поліцейського, оскільки дискредитує не лише особу поліцейського, а й поліцію в цілому, як орган, що служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку (подібний за змістом висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі №810/2073/16).

Також у силу правової позиції постанови Верховного Суду від 14.07.2022р. у справі №520/1795/19: 1) Аналіз співвідношення кримінальної та дисциплінарної відповідальності особи свідчить про те, що перша застосовується за діяння, котре є суспільно небезпечним, охоплюється положеннями Кримінального кодексу України, та за яке передбачено найбільш суворий захід державного примусу. На відміну від кримінальної відповідальності, дисциплінарна відрізняється тим, що підставою її застосування завжди є порушення встановленої організації праці або порушення загальновстановлених зобов`язань, які можуть бути передбачені службовими обов`язками суб`єкта проступку; 2) Згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися в контексті правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 06 жовтня 1982 року у справі "X. v. Austria" про неприйнятність заяви №9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 07 жовтня 1987 року у справі "C. v. the United Kingdom" про неприйнятність заяви №11882/85). Більше того, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі "Ringvold v. Norway", заява № 34964/97).

Звідси слідує, що здобуті суб`єктом владних повноважень на момент складання Висновку достатні об"єктивні дані про вчинення заявником діянь чи скоєння заявником вчинків, котрі хоча б і побіжно (суміжно), але неспростовно мають ознаки прагнення до отримання (чи створення умов для отримання) неправомірної винагороди, ознаки шахрайства, ознаки привласнення майна, ознаки спрямування наміру на заволодіння майном (що обов`язково включає: зміст заходів комунікації - зустрічей і розмов, зміст та значення конклюдентних дій, фізично наявні у особи в конкретний момент часу предмети - готівкові кошти тощо) цілком правомірно та обгрунтовано можуть бути кваліфіковані як порушення Присяги працівника поліції, підриву авторитету поліції, приниження іміджу поліції, зниження рівня довіри населення до поліції безвідносно до результатів відповідного кримінального провадження і до настання події набрання законної сили відповідним обвинувальним вироком суду.

Доводи заявника про протилежне є юридично неспроможними.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 03.02.2021р. у справі №822/1175/17 з приводу наслідків недотримання особою Правил етичної поведінки поліцейських в аспекті припинення подальшої публічної служби поліцейський повинен дотримуватись покладених на нього вимог, в тому числі етичного та морального змісту, як в робочий час, так і в час відпочинку, що передбачено вимогами Дисциплінарного статуту та Закону України "Про Національну поліцію", та уникати вчинення дій, які б могли викликати негативну суспільну думку населення відносно органів поліції та спричинити суспільний резонанс.

Зі змісту Присяги працівника поліції, текст якої наведено у ст.64 Закону України "Про Національну поліцію", вбачається, що особа, яка вступає на службу в поліцію, усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягає вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки.

У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 14.04.2021р. у справі №320/3085/20: 1) адміністративний суд не наділений повноваженнями щодо прямої чи опосередкованої оцінки правильності кримінально-правової чи адміністративно-правової кваліфікації діяння чи інших аспектів відповідного провадження; 2) Суб`єкт владних повноважень, своєю чергою, повинен довести суду правомірність свого рішення належними, допустимими та достатніми доказами, зокрема, матеріалами службового розслідування тощо. При цьому саме лише відтворення у висновку службового розслідування фабули певного правопорушення не є достатнім для того, щоб уважати такий висновок обґрунтованим, як і ухвалене на підставі нього рішення. Обставини подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, мають бути підтверджені й оцінені в сукупності з іншими зібраними під час службового розслідування доказами; 3) Стосовно правової оцінки правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, то така повинна фокусуватися насамперед на такому: - чи прийнято рішення у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією та законами України; - чи дійсно у діянні особи є склад дисциплінарного порушення; - чи є встановлені законом підстави для застосування дисциплінарного стягнення; - чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) із учиненим діянням; 4) звільнення у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби не пов`язано із кримінально-правовою, цивільно-правовою чи адміністративно-правовою кваліфікацією тих самих діянь, які водночас стали підставою для ініціювання службового розслідування; 5) Вирішення питання про правомірність притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності передбачає необхідність з`ясувати саме наявність складу дисциплінарного проступку в його діяннях; 6) Згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 6 жовтня 1982 року у справі "X. v. Austria" про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 7 жовтня 1987 року у справі "C. v. the United Kingdom" про неприйнятність заяви № 11882/85). Більше того, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі "Ringvold v. Norway", заява № 34964/97). Відтак, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру; 7) працівник поліції має чітко усвідомлювати, що займана посада є виявом довіри народу, та повинен стверджувати і відстоювати честь і гідність звання поліцейського, несучи особисту відповідальність перед державою і суспільством. Має вживати заходів на підвищення авторитету та позитивного іміджу органів поліції. В особистій поведінці у службових та позаслужбових стосунках з людьми не допускати проявів жорстокого або принизливого ставлення до людей, бути зразком чесності, тактовності та внутрішньої дисциплінованості, оскільки проходження служби в поліції несумісне з неправомірною поведінкою, ігноруванням вимог Конституції, законів України та Дисциплінарного статуту; 8) поліцейський повинен уникати вчинення дій, що підривають довіру та авторитет органів поліції і їх працівників в очах громадськості та є несумісними із подальшим проходженням служби; 9) Порушення моральних та етичних приписів може сприйматися, як спроба підриву довіри до Національної поліції, і відповідальність за це несе держава, а це безумовно негативно впливає на рівень авторитету та довіри до органів Національної поліції з боку суспільства; 10) Відсутність обвинувального вироку не свідчить про відсутність ознак дисциплінарного проступку (невиконання чи неналежне виконання службової дисципліни).

З огляду на викладені правові позиції окружний адміністративний суд доходить до переконання про те, що і обставини фізичної наявності зустрічей чи інших форм контактів поліцейського з громадянами проти інтересів поліцейської служби, і навіть сам лише зміст комунікації (розмов чи конклюдентних дій), котра явно та очевидно не сприяє досягненню покладених на органи Національної поліції України завдань, вже здатні утворити закінчений склад дисциплінарного проступку поліцейського у вигляді порушення Присяги працівника поліції.

Поряд із цим, у силу правового висновку Верховного Суду від 30.07.2020р. у справі №802/1767/17-а повідомлення про підозру є тільки формальним/офіційним припущенням органу/посадової особи, який/яка проводить досудове розслідування, про те, що конкретна особа причетна до злочину. Таке припущення ґрунтується на неостаточних (неповних) результатах досудового розслідування і кримінально-правова кваліфікація поставленого їй за провину діяння може бути змінена. З часу оголошення цієї підозри особа набуває статусу підозрюваного, однак її вину у вчиненні злочину ще потрібно довести, принаймні на цій стадії кримінального провадження твердити про її винуватість як доконаний факт не можна.

Відтак, суд вважає, що об"єктивні дані про подію та склад дисциплінарного проступку поліцейського має бути у достатньому поза розумним сумнівом обсязі викладений Дисциплінарною комісією у тексті Висновку службового розслідування (в аспекті: події, діяння, змісту, характеру та спрямованості діяння/вчинку, часу вчинення, співвідношення із колом обов"язків за посадою, відсутності ознак виконання завдань в умовах прийнятного професійного ризику, наявності фізичної змоги до виконання певної фізичної дії, існування об"єктивно непереборних/нездоланних перешкод тощо) із посиланням на ті докази, котрі фізично знаходились у розпорядженні Дисциплінарної комісії на момент складання Висновку службового розслідування.

На противагу викладеним у позові доводам заявника суд глибоко переконаний, що поліцейський, причетність котрого до вчинення дій, суміжних або навіть зовнішньо схожих (подібних) до предмету кримінального правопорушення за ч.3 ст.368 Кримінального кодексу України (зокрема, зустрічей, які самі по собі не є об"єктивною стороною кримінального правопорушення за ч.3 ст.368 КАС України) доведена у прийнятному поза розумним сумнівом обсязі навіть у межах дисциплінарного провадження, також не має права на подальше проходження служби в поліції, позаяк протилежне об`єктивно здатне підірвати і авторитет поліції, і довіру суспільства до функціонування органів системи Національної поліції України.

Стосовно даного конкретного випадку суд вважає, що текст складеного Дисциплінарною комісією Висновку містить достатній обсяг переконливих доводів та здобутих у встановленому законом порядку об"єктивних даних порушення заявником законодавства (а відтак, і службової дисципліни) як за епізодом проведення 28.04.2023р. і 19.09.2023р. зустрічей із сторонніми відносно поліцейської служби громадянами у приміщенні та на території Харківського РУП №2 ГУ НП в Харківській області у зв"язку із виявленням та документальною фіксацією діянь гр. ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та гр. ОСОБА_11 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 )), неспрямування заявником цих осіб до відповідального поліцейського зі складу чергової слідчої оперативної групи за відсутності факту особистого складання заявником будь-яких процесуальних документів, так і за епізодом відсутності за місцем служби протягом періоду 09:00год. 20.09.2023р.-15:00год. 20.09.2023р. (тобто під час дії правового режиму воєнного стану) за відсутності належного оформленого медичного документу про тимчасову непрацездатність (тобто вчинення прогулу).

Суд зауважує, що у спірних правовідносинах окреслена у Висновку поведінка заявника однозначно не відповідає стандартам зразкового виконання обов`язків поліцейського, розумна виправданість і вимушеність саме такої поведінки не була доведена заявником у ході розгляду справи.

Згідно з ч.3 ст.11 Закону України від 02.07.2015р. №580-VIII "Про Національну поліцію" рівень довіри населення до поліції є основним критерієм оцінки ефективності діяльності органів і підрозділів поліції.

Суд вважає, що у спірних правовідносинах заявник не виявив щонайменшого справжнього прагнення до надання пояснень з приводу обставин реально вчинених діянь.

Суд вважає, що з огляду на положення ст.63 Конституції України заявник мав усі підстави для обрання саме такої тактики та стратегії захисту у спірних правовідносинах.

Проте, оскільки окремі елементи об"єктивної сторони складу кримінального правопорушення за ст.368 Кримінального кодексу України (зокрема, подія, час та місце проведення зустрічей із сторонніми відносно поліцейської служби особами поза межами інтересів поліцейської служби тощо наявні у спірних правовідносинах і не спростовані поданими до справи доказами) не виключають реальності події дисциплінарного проступку поліцейського безвідносно до результатів майбутнього розгляду кримінального провадження, а строк проведення досудового розслідування у кримінальному провадження та судового розгляду кримінального провадження явно та очевидно виключають правомірність застосування суб"єктом владних повноважень дисциплінарного покарання у межах строку згідно з ч.1 ст.21 Дисциплінарного статуту, то суд схиляється до визнання правомірним управлінських волевиявлень Дисциплінарної комісії та начальника ГУ НП в Харківській області за цим епізодом Висновку.

Тому доводи заявника про упереджене ставлення з боку суб"єкта владних повноважень суд у даному конкретному випадку визнає такими, що не підтверджені жодними наявними у справі доказами та є суто власним суб"єктивним тлумаченням справжніх обставин об`єктивної реальності, позаяк у спірних правовідносинах за стандартом доказування, сформульованим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 (де указано, що: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування) заявник ані у ході службового розслідування, ані у ході судового розгляду справи не довів хоча б на мінімальному рівні відсутності фактів та подій, викладених у підозрі від 06.08.2023р.

За таких обставин, суд вважає, що суб"єкт владних повноважень був позбавлений легітимної можливості подальшого використання приписів п.10 ч.1 ст.77 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" (звільнення із служби в поліції у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення).

Продовжуючи розгляд справи, суд відмічає, що за правилами ч.3 ст.13 Дисциплінарного статуту до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.

У силу ч.3 ст.19 Дисциплінарного статуту під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Таким чином, усі юридичні фактори, котрі мають юридичне значення для вирішення питання про дисциплінарне покарання поліцейського повинні бути викладені дисциплінарною комісією у висновку службового розслідування.

Окрім того, відповідно до ч.8 ст.19 Дисциплінарного статуту під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Звідси слідує, що у процедурі дисциплінарного провадження відносно поліцейських законодавець наділив свободою адміністративного розсуду одразу двох суб"єктів права, а саме: державного колегіального тимчасового органу в особі Дисциплінарної комісії тероргану Національної поліції України та керівника тероргану Національної поліції України, дискреція кожного з яких є вільною, самостійною і незалежною один від одного.

При цьому, межі дискреції цих суб`єктів дисциплінарного провадження не перетинаються, а вчинені Дисциплінарною комісією тероргану Національної поліції України адміністративні волевиявлення не мають безумовно імперативного характеру для керівника тероргану Національної поліції України) за виключенням суджень про наявність або відсутність події та складу дисциплінарного проступку поліцейського.

Суд зазначає, що Дисциплінарна комісія у даному конкретному випадку діяла із дотриманням критеріїв за ч.2 ст.2 КАС України, оскільки на підставі повно та правомірно здобутих об"єктивних даних, які із достатньою поза розумним сумнівом повнотою висвітлюють обставини спірних правовідносин, надала вірну оцінку зовнішнім і сутністним проявам вчинків заявника з приводу відсутності за місцем служби без поважних причин та з приводу епізодів комунікації зі сторонніми відносно поліцейської служби особами у зв`язку із виявленням та документальною фіксацією діянь гр. ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та гр. ОСОБА_11 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).

Суд вважає, що право на застосування одного із перелічених у ч.3 ст.13 Дисциплінарного статуту видів дисциплінарних стягнень є виключною прерогативою компетентної посадової особи Національної поліції України (тобто дискреційними повноваженнями суб"єкта владних повноважень), котра підпадає під судову перевірку за ч.2 ст.2 КАС України виключно в межах відсутності або наявності ознак свавілля, ознак явної та очевидної дискримінації, ознак явної та очевидної упередженості, нерозсудливості, недобросовісності, непропорційності.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом", у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей".

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

Окремо суд зважає, що у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. по справі №520/6006/21: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14 листопада 2019 року у справі № 822/863/16, від 21 листопада 2019 року у справі № 826/5857/16, від 11 лютого 2020 року у справі № 816/502/16, від 16 червня 2020 року у справі № 756/6984/16-а та від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту наведеної норми процесуального права викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб`єкт забезпечив дотримання у спірних правовідносинах ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, оскільки обставини спірних правовідносин з`ясував із достатньою повнотою, належну норму права визначив вірно, помилок у тлумаченні змісту цієї норми права не припустився (окрім епізоду кваліфікації дисциплінарного проступку поліцейського за ст.22 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції"), правомірно та обгрунтовано зважив на згадані у повідомленні про підозру (слід розуміти повідомлення про підозру від 20.09.2023р. у межах матеріалів досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42023000000000283 від 22.02.2023р за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 Кримінального кодексу України) випадки зустрічей заявника із сторонніми до поліцейської служби громадянами як вчинки заявника, які не були обумовлені інтересами поліцейської служби та реальність яких не була спростована матеріалами службового розслідування, а також правомірно розцінив подію відсутності протягом періоду часу 09:00год. 20.09.2023р.-15:00год. 20.09.2023р. у якості прогулу під час дії правового режиму воєнного стану, кожен з яких окремо заслуговує на застосування такого виду дисциплінарного покарання як звільнення із служби в поліції.

Доводи заявника про результати попередньої служби та отримання нагород згідно з ч.4 ст.19 Дисциплінарного статуту у даному конкретному випадку об"єктивно не здатні призвести до висновку про протиправність управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу необрання менш суворого дисциплінарного стягнення.

За наслідками розгляду справи суд схиляється до переконання про те, що у відображених у Висновку діяннях заявника наявні подія та склад дисциплінарних правопорушень поліцейського (п.1 ч.1 ст.18, п.2 ч.1 ст.18 Закону України "Про Національну поліцію", ст.64 Закону України "Про Національну поліцію", п.1 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, п.6 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, п.8 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, абзаців 2, 3, 6 п.1 Розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських (затверджені наказом МВС України від 09.11.2016р. №1179), вимог внутрішнього розпорядку дня для поліцейських, державних службовців та працівників підрозділів ГУ НП в Харківській області (затверджені наказом ГУ НП в Харківській області від 15.08.2016р. №818), а реально вчинені суб`єктом владних повноважень управлінські волевиявлення з приводу застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції та з приводу реалізації цього дисциплінарного покарання у спосіб видання наказу про звільнення з поліції не призвели до безпідставного погіршення правового становища заявника як поліцейського.

Суд зважає, що правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципів законності та верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.

У Рішенні від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018 (справа № 1-123/2018(4892/17) Конституційний Суд України зазначив, що принцип юридичної визначеності як один з елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Європейська Комісія "За демократію через право" на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev) схвалила Доповідь "Верховенство права" (далі - Доповідь), у якій до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).

У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення з достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.

Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді зазначено про те, що хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним з поняттям верховенства права.

Виходячи з практики ЄСПЛ за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості адміністративних актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі "Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки" від 31 липня 2008 року, рішення у справі "Брайєн проти Об`єднаного Королівства" від 22 листопада 1995 року, рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру" від 21 липня 2011 року, рішення у справі "Путтер проти Болгарії" від 2 грудня 2010 року).

Суд відмічає, що матеріали справи не містять доказів порушення суб"єктом владних повноважень у межах спірних правовідносин процедури реалізації управлінської функції; доводять відсутність дефектів (вад, недоліків) такого змісту, характеру та ступеню, котрі були б об"єктивно здатні призвести до викривлення, спотворення чи перекручення справжніх обставин фактичної дійсності; виключають існування фактів свавілля чи дискримінації.

Тому позов належить залишити без задоволення через недоведеність факту існування у заявника у даному конкретному випадку порушеного права (ущемленого інтересу).

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував існуючі правові межахізми з"ясування об"єктивної істини; надав розгорнуту оцінку усім юридично значимим факторам та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Правові позиції згаданих заявником у тексті позову судових рішень не можуть бути поширені на спірні правовідносини через відсутність об`єктивних даних про релевантність обставинам даного конкретного спору.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-244, 246, 255, 295, п.2 ч.1 ст.371, п.3 ч.1 с.371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення у повному обсязі виготовлено (складено) у порядку ч.3 ст.243 КАС України - 11.12.2024р.; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя Сліденко А.В.


Суд	Харківський окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення	09.12.2024
Оприлюднено	13.12.2024
Номер документу	123692270
Судочинство	Адміністративне
Категорія	Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо звільнення з публічної служби, з них

Судовий реєстр по справі —520/32381/23

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 09.12.2024 по справі 520/32381/23ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —520/32381/23

Рішення від 09.12.2024

Рішення
від 09.12.2024 по справі 520/32381/23
ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД