Постанова

від 10.12.2024 по справі 730/1016/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 730/1016/24 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:

Соломко І.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 грудня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Коротких А.Ю.,

Єгорової Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.09.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Борзнянського районного відділу державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Відділ поліції №3 (м. Борзна) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльність та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Борзнянського відділу державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо неповернення виконавчого документа - постанови Борзнянського районного суду Чернігівської області від 13.11.2023 про накладання стягнення у вигляді штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 2 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 грн;

- скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 14.03.2024 головного державного виконавця Борзнянського ВДВС у Ніжинському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Савченко В.М. у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_1.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.09.2024 провадження у справі закрите у зв`язку із неналежністю розгляду даного спору за правилами адміністративного судочинства.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для закриття провадження у справі були відсутні.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Статтею 55 Конституції України проголошено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною третьою статті 3 КАС визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За змістом частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частинами першою, другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно з положеннями статей 447, 448 ЦПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Тобто зазначеними нормами ЦПК передбачено можливість оскарження дій державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення, ухваленого в порядку цивільного судочинства. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у цивільній справі.

Разом з тим відповідно до пункту 3 частини другої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Отже, і механізм судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, визначений статтею 382 цього Кодексу, не підлягає застосуванню до цих правовідносин (щодо накладення адміністративного стягнення).

Тобто згідно з наведеними нормами ЦПК та КАС право на звернення зі скаргою на дії державного виконавця в порядку судового контролю пов`язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами цивільного та адміністративного судочинства відповідно, та його примусовим виконанням.

Як вбачається з позовної заяви, позивач оскаржує дії та постанову державного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_2

Разом з тим, вказане виконавче провадження відкрито з виконання постанови Борзнянського районного суду від 13.11.2023 у справі № 730/1189/23, ухваленої в порядку, встановленому Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.02.2019 у справі № 757/62025/17-ц зазначила, що справи (про накладення адміністративного стягнення) розглядаються районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами, іншими органами (посадовими особами) в порядку, встановленому КУпАП, яким передбачено порядок примусового виконання постанов про накладення адміністративного стягнення. Проте цим Кодексом не передбачено можливості оскарження в порядку судового контролю за виконанням судових рішень дій осіб, уповноважених здійснювати таке примусове виконання.

Оскільки у справі, що розглядалась, позивач оскаржував дії державного виконавця у зв`язку з примусовим виконанням судового рішення про накладення адміністративного стягнення, ухваленим в порядку КУпАП, а не за наслідками розгляду цивільної справи, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що розгляд такої скарги віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Статтею 287 КАС передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. У частині першій цієї статті зазначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Оскільки у справі, яка розглядається, позивач оскаржує дії та постанову державного виконавця щодо примусового виконання судового рішення про накладення адміністративного стягнення, ухваленого в порядку КУпАП, а не за наслідками розгляду цивільної справи, то висновки суду першої інстанції про неможливість її розгляду в порядку адміністративного судочинства є помилковими.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 11.10.2023 у справі №460/10292/23 та від 04.10.2023 у справі №240/8781/23.

Спори, які мали місце у справах №№ 808/8368/15, 855/364/19, 640/12339/19 не є подібними до спору, що розглядається у даній справі, а тому правові висновки Верховного Суду, на які послався суд першої інстанції, не можуть бути застосовними у даній справі.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про закриття провадження у справі.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.

За змістом частини першої статті 320 КАС підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, порушено норми процесуального права які призвели до неправильного вирішення питання, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 34, 243, 312, 320, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.09.2024, а справу направити для продовження розгляду до Чернігівського окружного адміністративного суду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя Н.М. Єгорова