Ухвала

від 09.12.2024 по справі 705/2705/14-к

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/821/783/24 Справа № 705/2705/14-к Категорія: ст. 331 КПК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

секретаря судового засіданняОСОБА_5 за участі: прокурора захисника обвинуваченої ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси виділені матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_8 на ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 листопада 2024 року про продовження обвинуваченій ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 13 січня 2025 року, -

в с т а н о в и л а :

У провадженні Уманського міськрайонного суду Черкаської області перебувають матеріали об`єднаної судової справи за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 317 КК України.

Прокурор Уманської окружної прокуратури ОСОБА_6 подав до суду клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 строком на 60 діб та з визначеним раніше розміром застави.

Уманський міськрайонний суд Черкаської області своєю ухвалою від 15 листопада 2024 року задовольнив клопотання прокурора та продовжив строк тримання обвинуваченій ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 13 січня 2024 року, та залишив визначений раніше розмір застави 200 прожиткових мінімумів доходів для працездатних осіб, що в грошовому виразі становить 536800 гривень.

Не погоджуючись з ухвалою місцевого суду, обвинувачена ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу в якій, вважаючи її незаконною, просила змінити міру запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт з покладанням на неї усіх процесуальних обов`язків, що забезпечать її процесуальну поведінку, визначну у ст.194 КПК України.

Обґрунтовуючи свої вимоги обвинувачена посилається а те, що матеріали об`єднаного кримінального провадження щодо неї, Уманським міськрайонним судом Черкаської області не розглядалися ще з 2013 року не з її вини. Тяжкість злочинів у вчиненні яких вона звинувачується, та ризики її ухилення від слідства, є єдиними підставами для відмови суду в задоволенні її клопотань про звільнення. Зауважила, що після обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, його автоматично більше не змінювали, не розглядаючи фактичних обставин справи. ЇЇ численні клопотання про звільнення відхилялися з однаковими формулюваннями, які залишалися незмінними, незважаючи на сплив часу. Вважає, що прокурор не довів існування відповідних і достатніх підстав, та доцільності подальшого тримання її під вартою, посилаючись на тяжкість обвинувачень, використовуючи при цьому шаблонне формулювання, та не посилаючись на конкретні фактичні обставини справи, це обґрунтування не змінювалося з сплином часу.

Також, апелянт зазначила, що судом не розглядається питання про зменшення суми застави, яку прокурор призначив, завідомо знаючи, що така сума є для неї непідйомною, це є порушенням ст. 182 п.4, згідно з положеннями якої розмір застави має бути від 20 до 80 розмірів. На даний час вона нема банківських рахунків, рухомого чи нерухомого майна. Має 87 річну маму інваліда 2 групи, пенсіонерку, яка потребує постійного догляду після двох інсультів, та брата інваліда дитинства 2 групи, який також потребує постійного нагляду, міцні соціальні зв`язки, позитивну характеристику з місця роботи, квартального комітету. Зазначила, що немає на меті ухилятися від суду, або переховуватися від правосуддя.

Вважає, що прокурор не надав фактичних доказів, що ризики продовжують існувати та виправдовують доцільність її подальшого тримання під вартою, а заявлені ризики недоведеними і необґрунтованими, що свідчать про упереджене до неї ставлення сторони обвинувачення, на її думку, вони ґрунтуються на домислах і припущеннях.

Заслухавши доповідь судді, думку обвинуваченої ОСОБА_8 її захисника ОСОБА_7 , які підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити, думку прокурора ОСОБА_6 , який заперечив проти задоволення апеляційної скарги та вважав, що ухвала суду є законною і обґрунтованою, перевіривши доводи апеляційної скарги, виділені матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченої ОСОБА_8 до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями КПК України.

Зазначених вимог закону судом першої інстанції дотримано.

Відповідно до положень ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст. 176 КПК України цього Кодексу.

При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з врахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000, рішення «Летельє проти Франції» від 26.06.1991).

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження обвинуваченій ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, повно та об`єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.

Під час розгляду клопотання прокурора суд першої інстанції встановив, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим п.п. 1,3,4,5 ч.1 ст.177 КПК України, бо є всі підстави вважати, що перебуваючи на волі, обвинувачена ОСОБА_8 може переховуватися від суду, впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчиняти інші кримінальні правопорушення.

Так, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.307, ч.2 ст.307, ч.2 ст.309, ч.1 ст.317 КК України, які є умисними нетяжкими та тяжкими, кримінальними правопорушеннями у сфері обігу наркотичних засобів, вчинених з корисливих мотивів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років з конфіскацією майна.

Суд першої інстанції врахував, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

У рішенні по справі «Wпроти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Доводи апеляційної скарги про недоведеність наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними. При апеляційному розгляді встановлено об`єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_8 та встановлена обґрунтована наявність ризиків, визначених п.1,3,4,5 ч.1 ст. 177 КПК України.

З матеріалів провадження вбачається, що у кримінальному провадженні в суді першої інстанції судовий розгляд не завершено, свідки не допитані.

Суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо доцільності продовження обвинуваченій строку тримання під вартою, з огляду на стадію судового розгляду, врахував тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченій, характер і обставини вчинення кримінальних правопорушень, надав оцінку особі останньої, з врахуванням чого дійшов вірних висновків про те, що ризики, наведені прокурором, продовжують існувати і є доведеними, що не дає підстав для обрання обвинуваченій інших, більш м`яких запобіжних заходів, зважаючи на серйозність висунутого їй обвинувачення у вчиненні в тому числі тяжких злочинів, так як вона може переховуватися від суду, впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчиняти інші кримінальні правопорушення.

Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченої особи кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.

Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволяють стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає необгрунтованими доводи обвинуваченої про недоведеність ризиків, які обумовлюють продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Твердження апелянта про те, що вона має 87 річну маму інваліда 2 групи, пенсіонерку, яка потребу постійного догляду після двох інсультів, має брата інваліда дитинства 2 групи, який потребує постійного нагляду, міцні соціальні зв`язки, позитивну характеристику з місця роботи, квартального комітету, колегія суддів оцінює критично, оскільки вказані обставини не зменшують суспільної небезпеки, вчинених обвинуваченою кримінальних правопорушень, не виключають наявність в кримінальному провадженні ризиків, і не дають підстави для обрання відносно ОСОБА_8 менш суворого запобіжного заходу.

Як під час розгляду справи місцевим судом, так і під час її апеляційного розгляду, не здобуто даних, які б безумовно свідчили про неможливість тримання ОСОБА_8 під вартою, а також не отримано відомостей щодо інших обставин, які б переважили ризики, передбачені п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Підстав для зменшення розміру застави, визначеної у попередніх ухвалах суду, під час апеляційного розгляду не встановлено.

Апеляційним судом не встановлено істотних порушень вимог КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_8 , які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Апеляційна скарга не містить доводів, які б вказували на незаконність ухваленого судом першої інстанції рішення. Порушень вимог КПК України, які б істотно обмежували права обвинуваченої та могли бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції колегією суддів не виявлено. На думку колегії суддів, існування ризиків у ході судового розгляду було доведено прокурором, наявність цих ризиків обґрунтовано відображено в ухвалі суду першої інстанції.

З врахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції, та задоволення апеляційної скарги обвинуваченої ОСОБА_8 .

Керуючись ст.ст.183, 199, 331, 405, 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати,-

у х в а л и л а :

Ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 листопада 2024 року про продовження обвинуваченій ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 13 січня 2025 року залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_8 без задоволення.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя

Судді -