Ухвала

від 10.12.2024 по справі 922/639/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/639/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Булгакової І.В., Ємця А.А.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

Харківської обласної прокуратури (далі - Прокуратура, скаржник-1) - Керничний Н.І. (прокурор відділу офісу Генерального прокурора), Сірик В.В. (заступник начальника відділу Харківської обласної прокуратури),

позивача - Міністерства енергетики України (далі - Міністерство, позивач, скаржник-2) - Вольда М.А. (самопредставництво),

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» (далі - Товариство, відповідач) - Данилюк О.О. (самопредставництво), Джим О.В. (адвокатка),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонду державного майна України (далі - Фонд, третя особа) - не з`явився,

у відкритому судовому засіданні за касаційними скаргами Прокуратури та Міністерства

на рішення Господарського суду Харківської області від 20.08.2024

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.10.2024

у справі за позовом Заступника керівника Прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства

до Товариства

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд

про розірвання договору,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Заступник керівника Прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Міністерства з позовом до Товариства, в якому просив розірвати, укладений 20.04.2012 Міністерством енергетики та вугільної промисловості України (правонаступником якого є позивач) і відповідачем концесійний договір (об`єкт концесії - ЦМК ДП Теплоелектроцентраль-2 Есхар).

1.2. Позов мотивовано тим, що відповідачем допущено істотне порушення умов концесійного договору, яке полягало у систематичній несплаті концесійних платежів, не проведені страхування переданого в концесію державного майна, фінансової неспроможності забезпечення послуг з охорони майна, незабезпечені підприємства вугіллям, допущенні великої заборгованості перед газопостачальною та газорозподільною компаніями, не виплаті заробітної плати працівникам та як наслідок, у зриві опалювального сезону 2022 - 2023 років в смт. Есхар, Чугуївського району, Харківської області.

2. Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

2.1. Справа №922/639/23 розглядалася судами неодноразово.

2.2. Господарський суд Харківської області рішенням від 14.06.2023, яке Східний апеляційний господарський суд постановою від 08.11.2023 у цій справі залишив без змін, позов задоволено.

2.3. Верховний Суд постановою від 21.02.2024 скасував судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу №922/639/23 передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

2.3.1. Верховний Суд у вказаній постанові вказав, зокрема, таке:

- поза увагою судів попередніх інстанцій залишилися ухвалені Кабінетом Міністрів України [далі - КМУ] (розміщені на офіційних порталах Верховної Ради України та Уряду) рішення щодо управителя цілісного майнового комплексу ДП "Теплоелектроцентраль-2" "Есхар", який виступає об`єктом концесії за договором;

- Розпорядженням КМУ від 20.01.2021 №50-р "Деякі питання управління об`єктами державної власності" було визначено, що функції з управління єдиним майновим комплексом ДП "Теплоелектроцентраль-2" "Есхар" (відповідно до Додатку до розпорядження) здійснює сам КМУ;

- Розпорядженням від 10.01.2023 №37-р "Деякі питання управління об`єктами державної власності" КМУ визначив, що уповноваженим органом управління, який тепер здійснює функції з управління єдиним майновим комплексом ДП "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" є Фонд;

- таким чином станом на дату звернення Прокурора із позовом до суду у цій справі суб`єктом управління єдиним майновим комплексом ДП "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" був Фонд, тобто саме останній у спірних правовідносинах здійснював повноваження щодо реалізації прав держави як власника майна, переданого підприємству, однак його до участі у цій справі залучено не було, хоча рішення судів попередніх інстанцій безумовно стосуються його прав, інтересів та обов`язків;

- оскільки Верховний Суд з`ясував, що оскаржувані у цій справі рішення прийняті про права, інтереси та обов`язки не залученої до участі у ній особи, а саме Фонду як суб`єкта управління об`єкта концесії за спірним договором, такі рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд незалежно від доводів касаційної скарги;

- ураховуючи наведене господарському суду на новому розгляді справи необхідно чітко установити належний склад її учасників, залучити до участі у справі Фонд і в залежності від встановленого прийняти законне і обґрунтоване рішення.

2.4. За результатами нового розгляду Господарський суд Харківської області рішенням від 20.08.2024, яке Східний апеляційний господарський суд постановою від 14.10.2024 у цій справі залишив без змін, у задоволенні позову відмовив.

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг

3.1. Прокуратура, посилаючись на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному розмірі. Також, скаржник-1 просив здійснити перерозподіл судових витрат.

3.2. Міністерство, посилаючись на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному розмірі.

4. Доводи осіб, які подали касаційні скарги

4.1. У поданій уточненій касаційній скарзі Прокуратура з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що:

- судами в оскаржуваних судових рішеннях застосовано частину другу статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), без врахування висновків Верховного Суду у справі №650/628/19-ц від 10.09.2021, Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2017 у справі №6-1449цс17 та від 27.11.2018 у справі №912/1385/17;

- оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 06.03.2019 у справі №183/262/17, від 14.06.2022 у справі №923/614/21, від 03.08.2022 у справі №914/374/21, від 23.11.2022 у справі №130/1039/20, від 01.02.2023 у справі №904/2600/18, у яких судами зазначено «…систематичне порушення договору щодо сплати орендної плати є самостійною і достатньою підставою для його розірвання, незважаючи на те, що виплачена в подальшому заборгованість, навіть якщо орендар сплатить усю суму заборгованості, не має правового значення для вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди та повернення орендованого майна»;

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (пункт 38) щодо застосування абзацу третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та частини другої статті 651 ЦК України; у постановах Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19, від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 19.08.2020 у справі №923/449/18, від 05.08.2021 у справі №911/1236/20, від 11.08.2021 у справі №927/719/20 щодо застосування частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у яких викладено правову позицію, відповідно до якої закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі всіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них;

- оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків Верховного Суду щодо тлумачення статті 52 ГПК України, викладених у постановах від 08.03.2023 у справі №909/916/16, від 16.06.2020 у справі №910/5953/17, від 13.01.2023 у справі №909/760/17, від 01.12.2022 у справі №917/436/21, від 20.01.2022 у справі №922/347/21 щодо універсального та процесуального правонаступництва.

4.2. Також скаржник-1 зазначає на порушенні судом першої інстанції норм процесуального права, а саме статей 7, 73, 76, 78 ГПК України.

4.3. Скаржник-1 з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України вказує, на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 6, 7 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», статей 1, 25, 26, 27, 46 Закону України «Про концесію» та Положення про порядок передачі об`єктів права державної власності, затвердженого постановою КМУ від 21.09.1998 №1482.

4.4. Міністерство у поданій касаційній скарзі (в новій редакції) з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 1 (в частині визначення концесієдавця) Закону України «Про концесії», частини другої статті 15 Закону України «Про концесії», частини другої та третьої статті 27 Закону України «Про концесію», порядку заміни концесієдавця по аналогії закону відповідно до статті 29 Закону України «Про концесію», частини восьмої статті 30 Закону України «Про концесію», частини дев`ятої статті 34 Закону України «Про концесію», частини п`ятої Прикінцевих і Перехідних положень Закону України «Про концесію», пункту 3 розпорядження КМУ від 10.01.2023 №37-р «Деякі питання управління об`єктами державної власності».

4.5. Також у поданій касаційній скарзі (в новій редакції) скаржник-2 вказує, що судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано: частину другу статті 651, частину першу статті 612 ЦК України; частину другу статті 4, частини першу та п`яту статті 236, частину першу статті 73 та статтю 76 ГПК України.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Відповідач у відзиві на касаційні скарги заперечив проти доводів скаржників, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив касаційні скарги Прокуратури та Міністерства залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

5.2. Фонд у відзиві на касаційну скаргу просив касаційні скарги Прокуратури та Міністерства задовольнити, оскаржувані судові рішення скасувати та розгляд цієї справи здійснювати без участі представника третьої особи.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Ухвалою Верховного Суду від 19.11.2024, зокрема, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Прокуратури у цій справі на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

6.2. Ухвалою Верховного Суду від 19.11.2024, зокрема, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства у цій справі на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України та постановлено розглядати спільно касаційну скаргу Міністерства з касаційною скаргою Прокуратури.

6.3. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 06.12.2024 у зв`язку з відрядженням судді Бенедисюка І.М. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №922/639/23, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуюча), Булгакова І.В., Ємець А.А.

6.4. Від Міністерства 02.12.2024 до Суду надійшло клопотання про передачу справи №922/639/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

6.5. Суд протокольною ухвалою від 10.12.2024 постановив розглядати клопотання Міністерства про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду спільно з доводами касаційних скарг.

6.6. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що Прокуратурою під час виконання повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено наявність підстав для представництва інтересів держави з питань державної та комунальної власності в частині розірвання концесійного договору та повернення майна через систематичне порушення істотних умов, про що повідомлено Міністерство листом 28.10.2022 №15/4-7633 вих 22.

7.2. Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 01.04.2011 №39 «Про затвердження переліків державних підприємств, установ, організацій та об`єднань, що належать до сфери управління Міненерговугілля, та господарських товариств, щодо яких Міненерговугілля здійснює управління корпоративними правами держави» (у первісній його редакції) затверджено перелік державних підприємств, установ, організацій та об`єднань, що належать до сфери управління Міненерговугілля. До вказаного переліку увійшло, зокрема, Державне підприємство "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар".

7.3. Наказом Міненерговугілля від 09.09.2011 №486 "Про затвердження нової редакції статуту Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" затверджено статут підприємства, за яким органом управління визначено саме Міненерговугілля.

7.4. Постановою КМУ від 11.12.1999 №2293 "Про затвердження Переліку об`єктів права державної власності, які можуть надаватися в концесію" визначено, що цілісний майновий комплекс Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" (далі - ДП "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар"), яке провадить діяльність із виробництва, транспортування, передачі, розподілу та постачання електричної енергії, пари та гарячої води, віднесено до майна, яке може бути надане в концесію, та визначено Міненерговугілля органом, уповноваженим на укладання концесійного договору.

7.5. Наказом Міненерговугілля від 12.01.2012 №10 "Про проведення концесійного конкурсу щодо цілісного комплексу Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" утворено відповідну конкурсну комісію, та затверджено положення про неї.

7.6. У подальшому, наказом Міненерговугілля від 09.02.2012 №81 оголошено конкурс щодо надання у концесію цілісного майнового комплексу ДП "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар", затверджено інструкцію для претендентів щодо подання заявок для участі у конкурсі, текст інформаційного оголошення про його проведення, доручено конкурсній комісії забезпечити публікацію цього оголошення в газетах "Урядовий кур`єр" та "Голос України" і розміщення інструкції на офіційному веб-сайті Міненерговугілля, а також проведення конкурсних процедур.

7.7. За результатами конкурсу, 20.04.2012 Міністерством енергетики та вугільної промисловості України (концесієдавець) та Товариством (концесіонер) укладено концесійний договір (далі - Договір), відповідно до умов якого:

- концесієдавець надає на 49 років концесіонеру право здійснювати управління (експлуатацію) об`єктом концесії згідно з пунктом 2 Договору з метою задоволення громадських потреб у сфері виробництва електричної та теплової енергії за умови сплати концесійних платежів та виконання інших умов Договору (пункт 1);

- об`єктом концесії за цим договором є цілісний майновий комплекс ДП "Теплоелектроцентараль-2 "Есхар", що складається з державного майна, яким ДП "Теплоелектроцентараль-2 "Есхар" наділене на праві господарського відання, а також державного майна, яке придбано (набуте) ДП "Теплоелектроцентараль-2 "Есхар" при здійсненні господарської діяльності на базі майна, попередньо отриманого у господарське відання (необоротні активи, у тому числі основні засоби, нематеріальні активи, інше). Перелік, найменування, склад і вартість об`єкта концесії визначено в додатку №1 до Договору, зі змінами внесеними додатковою угодою №1 до Договору, та в додатково у акті №1 приймання передачі, які являються невід`ємними частинами Договору. Вартість об`єкта концесії визначена на підставі даних незалежної оцінки станом на 31.10.2011 та станом на 20.04.2012, що проводилась на виконання Наказів Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 26.10.2011 року №647 та від 20.04.2012 року №252 відповідно (пункт 2 в редакції додаткової угоди від 28.05.2012 №1 до Договору);

- концесієдавець має право, зокрема здійснювати контроль за дотриманням концесіонером умов Договору шляхом проведення щорічної перевірки або отримання інформації від концесіонера у порядку, визначеному нормами чинного законодавство України, вимагати дострокового розірвання Договору у разі порушення концесіонером його умов у випадках, передбачених законодавством України та нормами чинного законодавства України (пункт 7);

- концесійний платіж за право управління (експлуатацію) об`єктом концесії за перший квартал, що настає після укладення Договору, визначається на підставі Методики розрахунку концесійних платежів, затвердженої постановою КМУ від 12.04.2000 №639, та становить 828 250 грн. Залишок суми концесійного платежу за перший квартал, що настає після укладення Договору, концесіонер сплачує до 25 липня 2012 року, за умови, якщо концесіонером не здійснено поліпшення основних засобів у складі об`єкта концесії на суму амортизаційних відрахувань, нарахованих на державне майно, передане в концесію у складі об`єкта концесії відповідно до Договору (пункт 13.1 в редакції додаткової угоди від 28.05.2012 №1 до Договору);

- наступні концесійні платежі вносяться концесіонером незалежно від наслідків господарської діяльності з періодичністю: за наступні перший - третій квартали відповідного року вносяться щокварталу в 5-денний термін від дати, встановленої для подання квартальних бухгалтерських звітів (балансів), а за четвертий квартал - у 10-денний термін від дати, встановленої для подання річного бухгалтерського звіту (балансу). Ці суми сплачуються концесіонером за умови, якщо ним не здійснено поліпшення об`єкта концесії на суму амортизаційних відрахувань, нарахованих на державне майно, передане в концесію у складі об`єкта концесії відповідно до Договору (пункт 13.2);

- передача об`єкта в концесію здійснюється не пізніше 10 календарних днів після укладення Договору та оформлюється зведеним актом приймання-передачі, який є невід`ємною частиною Договору (пункт 14);

- Договір укладено на 49 років (з 20 квітня 2012 року до 19 квітня 2061 року включно) [пункт 55].

7.8. Сторонами 20.04.2012 підписано:

- додаток №1 до Договору, а саме: перелік №1 майна ДП "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" станом на 31.10.2011, що передається в концесію;

- додаток №2 до Договору, а саме: перелік №2 майна ДП "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" станом на 31.10.2011, що передається на утримання під час концесії;

- додаток №3 до Договору, яким сторонами погоджено порядок фінансування та план поліпшень об`єкта концесії протягом 2012 - 2016 років;

- додаток №4 До Договору, яким погоджено обсяги відпуску електричної енергії протягом цього періоду;

- додаток №5 до Договору, яким визначено форму розрахунку сум амортизаційних відрахувань, нарахованих на державне майно у складі об`єкта концесії;

- зведений акт приймання-передачі (додаток №6 до Договору), відповідно до якого Міненерговугілля передало, а Товариство прийняло цілісний майновий комплекс ДП "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар", дебіторську та кредиторську заборгованості вказаного державного підприємства.

7.9. Міненерговугілля та Товариством 28.05.2012 укладено додаткову угоду №1 до Договору та підписано додаток №1 до додаткової угоди - перелік майна ДП "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" переданого в концесію та додаток №2 перелік майна переданого в концесію.

7.10. У подальшому сторонами підписано низку додаткових угод до Договору, а саме: 03.07.2012 додаткову угоду №2; 20.12.2012 додаткову угоду №3; 03.11.2014 додаткову угоду №4; 28.04.2016 додаткову угоду №5.

7.11. Розпорядженням КМУ №50-р від 20.01.2021 «Деякі питання управління об`єктами державної власності», визначено, що функції з управління єдиним майновими комплексом ДП "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" здійснює КМУ.

7.12. Постановою КМУ від 30.06.2021 №675 затверджено Статут ДП "Теплоелектроцентраль - 2 "Есхар".

7.12.1. Відповідно до пункту 9 Статуту підприємство є юридичною особою публічного права, заснованою на державній власності, функції з управління якою здійснює КМУ (далі - суб`єкт управління).

7.12.2. Згідно з пунктом 50 Статуту суб`єкт управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює повноваження щодо реалізації прав держави як власника майна, переданого підприємству, що пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням ним у межах, визначених законодавством, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

7.12.3. Відповідно до пункту 52 Статуту рішення суб`єкта управління оформляються відповідним актом КМУ, проект якого розробляється та подається в установленому порядку Мінекономіки, крім рішень з питань, зазначених у підпунктах 14 та 16 пункту 51 цього Статуту, які оформляються протокольним рішенням КМУ. Повноваження з вирішення окремих питань, віднесених до повноважень суб`єкта управління, можуть передаватися Мінекономіки.

7.13. КМУ Розпорядженням від 10.01.2023 №37-р "Деякі питання управління об`єктами державної власності" визначив Фонд уповноваженим органом управління, який виконує функції з управління єдиним майновим комплексом ДП "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар".

7.14. Як зазначав прокурор, починаючи з IV кварталу 2019 року зобов`язання щодо здійснення оплати концесійних платежів, визначених у встановленому Договором порядку відповідачем виконуються неналежним чином.

7.15. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що:

- Товариство з моменту укладення Договору та до настання енергетичної кризи в державі виконувало всі обов`язки за Договором належним чином;

- також відповідач вказував на існування форс-мажорних обставин в Україні - воєнного стану з 24.02.2022 та бойових дій на території Харківської області;

- відповідачем надано до суду докази щодо сплати заборгованість за концесійними платежами разом зі штрафними санкціями відповідно до рішення Господарського суду Харківської області від 14.09.2021 у справі №922/1805/21 та рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2022 у справі №922/1381/22;

- відповідачем повідомлено Міністерство листом від 05.02.2024 про здійснення страхування переданого в концесію державного майна в повному обсязі.

7.16. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що визначений прокурором позивач - Міністерство енергетики України, не є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, а, отже, звернення прокурора в інтересах неналежного позивача, тобто особи, яка не уповноважена на виконання функцій держави у спірних правовідносинах, має процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідного позову.

8. Підстави передачі справи до Великої Палати Верховного Суду

8.1. Клопотання Міністерства про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивовано, зокрема, таким.

8.1.1. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

8.1.2. Виключна правова проблема, на думку Фонду, полягає:

- по-перше, у визначенні концесієдавця як сторони договору, який може бути ініціатором розірвання договору концесії, зважаючи на зміну органу управління об`єктом, переданого у концесію та комплексному застосуванні абзацу п`ятого статті 1 Закону України «Про концесії» (втратив чинність - 20.10.2019) чинного на момент укладення концесійного договору, пункту 7 частини першої статті 1 Закону України «Про концесію»;

- по-друге, у визначені процедури заміни сторони концесієдавця, яка не врегульована нормами чинного законодавства.

8.1.3. Міненерговугілля (концесієдавець) і Товариством (концесіонер) укладено 20.04.2012 Договір на право здійснювати управління (експлуатацію) об`єктом концесії - цілісним майновим комплексом ДП «Теплоелектроцентраль-2 «Есхар» (далі - об`єкт концесії), відповідно до Закону України «Про концесії», постанови КМУ від 20.10.2011 №1060 (в частині внесення ДП «ТЕЦ-2 «Есхар» до Переліку об`єктів права державної власності, які можуть надаватись у концесію) строком на 49 років.

8.1.4. Отже, сторонами Договору є Міненерговугілля (правонаступник якого є позивач) і Товариство.

8.1.5. На момент укладення Договору (20.04.2012) діяв Закон України «Про концесії», в якому у абзаці п`ятому статті 1 зазначено, що концесієдавець - це орган виконавчої влади або відповідний орган місцевого самоврядування, уповноважений відповідно КМУ чи органами місцевого самоврядування на укладення концесійного договору.

8.1.6. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону України «Про концесію» (чинний на момент подання позову про розірвання Договору) концесієдавець - це, зокрема, щодо об`єктів державної власності - держава в особі відповідних державних органів, які згідно із Законом України «Про управління об`єктами державної власності» здійснюють управління об`єктами державної власності.

8.1.7. Розпорядженням від 10.01.2023 №37-р «Деякі питання управління об`єктами державної власності» КМУ визначив, що уповноваженим органом управління, який здійснює функції з управління єдиним майновим комплексом ДП «Теплоелектроцентраль-2 «Есхар» є Фонд.

8.1.8. У матеріалах справи міститься лист Фонду від 07.05.2024 №10-47-2-12463 у якому зазначено, що сторону концесієдавця за Договору, який був укладений Міненерговугілля та Товариством не змінено.

8.1.9. Суди першої та апеляційної інстанцій виснували, що Міністерство є неналежним позивачем, оскільки, станом на дату звернення прокурора із позовом до суду у цій справі суб`єктом управління єдиним майновим комплексом ДП «Теплоелектроцентраль-2 «Есхар» був Фонд.

8.1.10. Проте, стороною Договору залишилось Міненерговугілля (правонаступником якого є позивач).

8.1.11. Відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про концесії» зазначено, що на вимогу однієї із сторін концесійний договір може бути розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законами України.

8.1.12. Відповідно до частини третьої статті 27 Закону України «Про концесію» до концесійного договору можуть бути внесені зміни або його може бути достроково припинено на вимогу однієї із сторін за рішенням суду або арбітражу у разі істотного порушення іншою стороною зобов`язань, визначених концесійним договором, або у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися у процесі укладення концесійного договору, та в інших випадках, передбачених концесійним договором.

8.1.13. Пунктом 57 Договору визначено, що на вимогу однієї із сторін Договір може бути розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами або однією з них своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законами України.

8.1.14. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 1 Закону України «Про концесію» концесійний договір - це договір між концесіонером та концесієдавцем, який визначає порядок та умови реалізації проекту, що здійснюється на умовах концесії.

8.1.15. Позивач вказує, що спеціальне законодавство, яке регулює концесію, не містить підстави та механізм для заміни концесієдавця або умови його автоматичної зміни у зв`язку зі зміною органу управління об`єктом концесії. У зв`язку із цим, існує виключна правова проблема у визначенні сторони концесійного договору - концесієдавця, на вимогу якої може бути розірвано концесійний договір.

8.1.16. У постанові від 14.10.2024 у цій справі суд апеляційної інстанції зазначив про те, що розпорядження Кабінету Міністрів України опосередковують послідовне публічне правонаступництво функцій держави в сфері управлінської діяльності її органів і не узалежнюється від необхідності віднесення змін до договору концесії (щодо найменування сторони) чи до Статуту ДП «Теплоенергоцентраль-2 «Есхар» (щодо визначення органу, до сфери управління якого воно належить) - адже це є похідними наслідками публічного правонаступництва повноважень, яке вже відбулось, або від необхідності внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.1999 №2293, дію якої вичерпано виконанням шляхом укладання спірного концесійного договору.

8.1.17. Міністерство зазначає, що у Законі України «Про управління об`єктами державної власності» відсутні такі положення, які б передбачали передачу всіх прав та обов`язків за концесійними договорами, укладеними з попередніми органами управління, що було проігноровано судами першої та апеляційної інстанції.

8.1.18. Законом України «Про концесію» (який набув чинності на момент прийняття розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.01.2021 №50-р) не передбачено заміни концесієдавця, його перейменування або внесення будь-яких змін у нормативно-правові акти у зв`язку зі зміною органу управління об`єкта концесії. Тобто, спеціальне законодавство, яке регулює концесію, не містить підстави для заміни концесієдавця, що було не взято до уваги судом першої та апеляційної інстанцій.

8.1.19. Відповідно до пункту 64 Договору зазначено, що сторони у ході виконання Договору керуються положеннями Закону України «Про концесії», іншим чинним законодавством України, що регулює правовідносини, які виникають за Договором.

8.1.20. Отже, на думку позивача, сторони Договору керуються положеннями Закону України «Про концесії» (який 20.10.2019 втратив чинність) та Закону України «Про концесію», а не Законом України «Про управління об`єктами державної власності», розпорядженнями Кабінету Міністрів України про «Деякі питання управління об`єктами державної власності».

8.1.21. Міністерство виснуває, що виключна правова проблема полягає в тому, що ні Закон України «Про концесії», ані Закон України «Про концесію», які є спеціальним законодавством, яке регулює концесію, не містить підстави та механізм для заміни концесієдавця, не містить умови автоматичної зміни сторони договору у зв`язку зі зміною органу управління об`єктом концесії або перейменування сторони договору.

8.1.22. Щодо існування кількісних критеріїв, що свідчать про наявність виключної правової проблеми позивач вказав таке.

8.1.23. З метою встановлення кількісного критерію 30.10.2024 Міністерство енергетики України звернулось до Міністерства економіки України із листом №26/1.3-17.2-26346 щодо надання інформації про кількість укладених та чинних концесійних договорів станом на 30.10.2024.

8.1.24. Міністерство економіки України у відповіді на вказаний вище лист зазначило про те, що за даними центральних та місцевих органів виконавчої влади в Україні станом на 30.10.2024 укладено 179 концесійних договорів, з яких 10 реалізується.

8.1.25. Кількісний вимір виключної правової проблеми полягає в тому, що державцями органами укладено велику кількість концесійних договорів - 179, з яких 10 реалізується на підставі яких можуть виникнути подібні спори, з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності, а саме - сторони договору, яка може бути ініціатором розірвання концесійного договору, оскільки, КМУ періодично змінюються органи управління об`єктами державної власності.

8.1.26. Щодо існування якісних критеріїв наявності виключної правової проблеми Міністерство вказало таке.

8.1.27. У цій справі існує невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону.

8.1.28. У Законі України «Про концесії» (який був чинний на момент укладення Договору), Законі України «Про концесію», які є спеціальним законодавством, яке регулює концесію не передбачено заміни концесієдавця, його перейменування або внесення будь-яких змін у нормативно-правові акти у зв`язку зі зміною органу управління об`єктом концесії. Тобто, спеціальне законодавство, яке регулює концесію, не містить підстави для заміни концесієдавця, а тому має застосовуватись аналогія закону.

8.1.29. Так, у статті 29 Закону України «Про концесію» визначено, що у разі заміни концесіонера відбувається заміна сторони в договорі концесії шляхом підписання додаткової угоди між концесієдавцем та новим концесіонером.

8.1.30. Крім того, відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про концесії» та частини першої статті 26 Закону України «Про концесію» істотною умовою концесійного договору є сторони концесійного договору.

8.1.31. Пунктом 58 Договору визначено, що у разі виникнення обставин, які викликають необхідність зміни умов Договору, між концесієдавцем та концесіонером укладається додаткова угода, яка є невід`ємною частиною Договору.

8.1.32. Статтею 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

8.1.33. Отже, на думку позивача, за аналогією закону, у випадку зміни концесієдавця мала б бути укладена додаткова угода.

8.1.34. При зміні органу управління об`єктом концесії - єдиним майновим комплексом ДП «Теплоелектроцентраль-2 «Есхар» відповідна додаткова угода не укладалась, стороною Договору є Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (правонаступником якого є Міністерство енергетики України).

8.1.35. Тобто, ні в Законі України «Про концесії», ані в Законі України «Про концесію», які є спеціальним законодавством, що регулювали та регулюють правові, фінансові та організаційні засади реалізації проектів, що здійснюються на умовах концесії, поняття та правові засади регулювання відносин концесії державного та комунального майна, а також умови і порядок її здійснення, не встановлено, що право на розірвання таких договорів належить органу управління об`єктом концесії, а навпаки зазначається, що договір може бути розірвано однією зі сторін, а також відсутній механізм заміни сторони концесійного договору - концесієдавця та підстави для її здійснення.

8.1.36. Принцип юридичної визначеності, як зазначав раніше Конституційний Суд у своїх рішеннях, є складовою конституційного принципу верховенства права, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 №2-р/2017, абзац шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 №6-р/2019).

8.1.37. Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) у Доповіді «Верховенство права», схваленій на 86-му пленарному засіданні, яке відбулося 25 - 26 березня 2011 року, також зазначала, що однією зі складових принципу верховенства права є юридична визначеність, яка є істотно важливою для питання довіри до судової системи та верховенства права. У цій доповіді також вказано, що юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними (пункти 44, 46).

8.1.38. Наведене, на думку скаржника-2, свідчить про те, що «передбачуваного» та «чіткого» механізму застосування положень, які б визначали концесієдавця, як сторону, яка зазначена у концесійному договорі, або як орган управління об`єктом переданого у концесію, за ініціативою якого може бути розірваний концесійний договір та відсутність положень про заміну сторони концесійного договору - концесієдавця при вирішенні судами спорів, в тому числі, які виникають з подібних правовідносин, що мають місце у цій справі, немає.

8.2. Суд, враховуючи вище викладене, дійшов висновку про те, що доводи позивача не є очевидно необґрунтованими щодо наявності виключної правової проблеми, з огляду на правозастосування норм права в частині правонаступництва, яке за своїми видами можна, зокрема, кваліфікувати як універсальне/сингулярне/процесуальне/функціональне, умов заміни концесієдавця, автоматичної зміни сторони договору у зв`язку зі зміною органу управління об`єктом концесії або перейменування сторони договору, а тому клопотання скаржника-2 у контексті виключної правової проблеми, необхідності забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики слід задовольнити, що є підставою для передачі у зв`язку з наявністю виключної правової проблеми.

8.3. Також, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для передачі цієї справи з касаційними скаргами Прокуратури та Міністерства на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України і у зв`язку з необхідністю відступити від висновку про застосування норми права, виходячи з такого.

8.3.1. Позов у цій справі подано прокурором в інтересах держави в особі Міністерства, предметом позову є розірвання концесійного договору, у зв`язку з невиконанням концесіонарієм його умов.

8.3.2. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що визначений прокурором позивач - Міністерство енергетики України, не є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, а, отже, звернення прокурора в інтересах неналежного позивача, тобто особи, яка не уповноважена на виконання функцій держави у спірних правовідносинах, має процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідного позову.

8.3.3. У пункті 38 постанови від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що «прокурор оскаржив рішення Коблівської сільради, саме тому визначивши останню відповідачем. Він мав підстави звернутися до суду як позивач, вважаючи, що відсутній орган, який може захистити інтереси держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц (пункт 40)). Проте за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»; див. також висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункти 77-83))».

8.3.4. Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 29.11.2022 у справі №240/401/19 зазначив, що положення статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України у системному зв`язку з положеннями статті 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо права прокурора на звернення до адміністративного суду з метою захисту інтересів держави в особі територіальної громади необхідно розуміти так:

- прокурор, звертаючись до суду з метою захисту інтересів держави, що охоплюють собою й інтереси певної територіальної громади, фактично діє в інтересах держави; оскільки, відсутні чіткі критерії визначення поняття інтереси держави, яке є оціночним, суди під час розгляду кожної конкретної справи повинні встановлювати наявність/відсутність інтересів держави та необхідність їх захисту у судовому порядку;

- прокурор має право самостійно звертатися до адміністративного суду із позовом у разі відсутності органу, який має повноваження на звернення до суду з таким самим позовом; передбачене законами загальне повноваження державного органу на звернення до суду або можливість бути позивачем чи відповідачем у справі (як от у Кабінету Міністрів України), не свідчить про право такого органу на звернення з адміністративним позовом в конкретних правовідносинах, оскільки Законом має бути прямо визначено, у яких випадках та який орган може/повинен звернутися до суду;

- у разі, якщо адміністративні суди доходять висновку про відсутність у прокурора права на звернення з позовом до суду в інтересах держави з підстави наявності органу, що має повноваження на звернення з таким позовом до суду, суди повинні чітко вказати, до компетенції якого саме органу належить повноваження на звернення до суду та яким Законом це право передбачено.

8.3.5. Слід заначити, що означена вище правова позиція фактично вимагає у разі подання прокурором позову в інтересах держави в особі певного органу того, щоб законом було прямо визначено випадки, в яких такий орган може/повинен звернутися до суду.

8.3.6. На думку колегії суддів касаційної інстанції, такий правовий висновок має своїм наслідком звуження прав прокурора на звернення до суду, а тому, на думку колегії суддів, є підстави для відступлення від вказаного у пункті 8.3.4 цієї ухвали висновку, які викладені у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду ові від 29.11.2022 у справі №240/401/19.

8.3.7. І хоча Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала висновки щодо застосування статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в цьому аспекті Суд вважає за необхідне з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики поставити питання щодо відступу від правової позиції Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду (пункт 8.3.4. цієї ухвали), в якій визначено, що прокурор може визначити позивача (певний орган) лише в тому випадку якщо Закон України прямо визначає в яких випадках та який орган може/повинен звернутися до суду.

8.3.8. У цьому контексті цей висновок є універсальним для всіх юрисдикцій та усіх правовідносин, адже, фактично визначає аспект який притаманний правоздатності, а відтак, на думку колегії суддів, відповідає вимогам подібності правовідносин, визначеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, стосовно правовідносин, які виникли у цій справі.

8.4. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява №28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява №76943/11).

8.5. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Веренцов проти України», заява №20372/11; рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії» (Del Rio Prada v. Spain), заява №42750/09).

8.6. Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи.

8.7. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права, у тому числі відповідно до європейських стандартів, та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд (статті 2, 7 вказаного Закону).

8.8. Водночас, за змістом частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

8.9. Велика Палата Верховного Суду є постійно діючим колегіальним органом Верховного Суду яка, у визначених законом випадках, здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права (стаття 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

8.10. Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

8.11. З огляду на вищевикладене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правового висновку стосовно того, що Законом має бути прямо визначено, у яких випадках та який орган може/повинен звернутися до суду, який міститься в постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 29.11.2022 у справі №240/401/19.

8.12. Ураховуючи наведене, заважаючи на наявні підстави як-то виключна правова проблема та необхідність відступлення від виснвоку, справа №922/639/23 разом із касаційними скаргами Прокуратури та Міністерства підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

1. Клопотання Міністерства енергетики України про передачу справи №922/639/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду задовольнити.

2. Справу №922/639/23 разом із касаційними скаргами Харківської обласної прокуратури та Міністерства енергетики України на рішення Господарського суду Харківської області від 20.08.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 у справі №922/639/23 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Булгакова

Суддя А. Ємець