Постанова

від 27.11.2024 по справі 907/606/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 907/606/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Случа О.В.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

позивача / Офісу ГП - Валевач М.М.

відповідача 1 - не з`явився

відповідача 2 - Сосула О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 (у складі колегії суддів: Желік М.Б. (головуючий), Орищин Г.В., Галушко Н.А.)

та рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.11.2023 (суддя Андрейчук Л.В.)

за позовом Керівника Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави

до: 1. Ужгородської міської ради,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестгруп К-2»

про визнання незаконним та скасування рішення ради, державної реєстрацій права та зобов`язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. До Господарського суду Закарпатської області звернувся Керівник Ужгородської окружної прокуратури (надалі - Прокурор, Позивач, Скаржник) з позовом до Ужгородської міської ради (надалі - Рада, Відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестгруп К-2» (надалі - ТОВ «Інвестгруп К-2», Відповідач 2) в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати рішення Ради № 406 від 07.09.2021 щодо затвердження проекту із землеустрою з передачею в оренду ТОВ »Інвестгруп К-2» земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:23:001:0080 площею 0,7024 га (надалі - рішення Ради);

- скасувати державну реєстрацію права оренди ТОВ «Інвестгруп К-2» на земельну ділянку за кадастровим 2110100000:23:001:0080 площею 0,7024 га;

- зобов`язати ТОВ «Інвестгруп К-2» повернути територіальній громаді міста Ужгорода земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:23:001:0080 площею 0,7024 га.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням при прийнятті оспорюваного рішення вимог статей 20, 120, 96, 134, 135 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, статей 5, 25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» з огляду на передання ТОВ «Інвестгруп К-2» в оренду земельної ділянки у розмірі, який перевищує площу забудови, за рахунок інших територій, що передбачає необхідність дотримання процедури проведення земельних торгів. За позицією Прокурора, за обставин спору, укладений між Відповідачами договір оренди є нікчемним згідно з положеннями статей 215, 228 Цивільного Кодексу України.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 22.11.2023 в задоволенні позову відмовлено.

2.2. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з: 1) відсутності доказів виділення та формування спірної земельної ділянки в неналежному розмірі для обслуговування нерухомого майна; 2) оспорення Позивачем тільки акта індивідуальної дії, який фактично вичерпався після його реалізації сторонами, без заявлення вимоги про визнання договору оренди недійсним. Одночасно суд встановив відсутність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в межах даної справи в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 змінено мотивувальну частину рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.11.2023 у справі №907/606/23, шляхом викладення її в редакції, наведеній в її мотивувальній частині а в іншій частині рішення залишено без змін.

2.4. Змінюючи мотивувальну частину рішення суд апеляційної інстанції виходив з доведеності підстав для представництва прокурором інтересів держави в межах даної справи в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Аналізуючи наявність підстав для визнання укладеного між сторонами договору оренди нікчемним суд апеляційної інстанції врахував, що його невідповідність положенням законодавства підлягає встановленню за результатами окремого розгляду у судовому порядку. Зважаючи на це, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що подання вимог про скасування рішення Ради, реєстрації права оренди та повернення земельної ділянки без вимоги про недійсність договору є неефективним способом захисту.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Прокурор просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.11.2023 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

3.2. Ухвалою Суду від 28.10.2024 відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. При зверненні з касаційною скаргою Скаржник посилається на неправильне застосування судами:

- статей 5, 66, 123, 134, 135, 152, 155 Земельного кодексу України, статті 16 Цивільного кодексу України без урахування висновку щодо застосування зазначених норм, викладених у постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 06.02.2019 у справі № 346/2888/16-а, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 на підтвердження обрання ним належного способу захисту у вигляді скасування рішення органу місцевого самоврядування;

- статей 203, 215, 228 Цивільного Кодексу України без урахування висновку щодо застосування зазначених норм, викладених у постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16, від 24.01.2024 у справі № 916/1022/23, від 16.01.2024 у справі № 615/986/20, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23, від 30.01.2024 у справі № 911/268/22, від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19; від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 11.08.2021 у справі № 922/443/20, від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 01.04.2021 у справі № 910/10500/19.

- статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статей 216, 391 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України без урахування висновку щодо застосування зазначених норм, викладених у постановах Верховного Суду від 25.10.2023 у справі № 385/1290/21, від 26.10.2022 у справі № 712/1100/20, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 04.08.2018 у справі № 915/127/18 на підтвердження обрання ним належного способу захисту у вигляді скасування державної реєстрацій права.

Одночасно Прокурор вказує про відсутність правового висновку щодо:

- ефективності способу захисту порушеного права держави шляхом визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, яким з порушенням вимог закону затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки державної чи комунальної власності, на підставі якого незаконно сформовано земельну ділянку у неспівмірному з об`єктами нерухомого майна, які на ній знаходяться розмірі, з метою оформлення права користування нею в обхід встановленої законом процедури отримання права оренди на земельну ділянку державної чи комунальної власності за результатами аукціону;

- щодо застосування статті 66 Земельного кодексу України в частині законності формування на підставі затвердженого рішенням органу місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, без визначення розміру земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей відповідно до затверджених в установленому законом порядку державних норм і проектної документації, відведення.

3.4. 18.11.2024 від ТОВ «Інвестгруп К-2» надішов відзив на касаційну скаргу, в якому товариство вказує про її необґрунтованість та просить оскаржувані рішення залишити без змін.

3.5. 20.11.2024 від ТОВ «Інвестгруп К-2» надійшли додаткові пояснення.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. Приватне акціонерне товариство «Модуль М» (надалі - ПрАТ «Модуль М») , що є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Модуль», що є правонаступником Державного виробничо-торгового підприємства «Закарпатприлад», що є правонаступником Заводу «Ужгородприлад», було постійним користувачем земельної ділянки, згідно з державним актом на право постійного користування землею серії Б №076204, в м. Ужгороді по вулиці Бабяка, 15, загальною площею 12 га, до її поділу на окремі земельні ділянки з кадастровими номерами 2110100000:70:001:0129, 2110100000:23:001:0080, 2110100000:23:001:0081, 2110100000:23:001:0082, 2110100000:23:001:0083, 2110100000:23:001:0084.

4.2. На цій земельній ділянці знаходиться нежитлове приміщення загальною площею 48,5 кв. м, яке належить на праві приватної власності ТОВ «Інвестгруп К- 2».

4.3. На сесії Ради 14.11.2019 прийнято рішення за №1768 «Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок».

4.4. Пунктом 2.8 цього рішення Ради, надано дозвіл ТОВ «Інвестгруп К-2» на розробку проекту землеустрою щодо відведення з подальшою передачею в оренду ТОВ «Інвестгруп К-2» земельної ділянки площею 0,7100 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості по вул. Миколи Бобяка, 15 «д», прим.1.

4.5. ТОВ «Інвестгруп К-2» замовило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості по вул. Миколи Бобяка, 15 «д», прим.1, який був розроблений ТОВ «Центр проектів».

4.6. Надалі в Державному земельному кадастрі зареєстровано земельну ділянку площею 0,7024 га та присвоєно кадастровий номер 2110100000:23:001:0080, з відповідними обмеженнями у використанні зони вздовж об`єкта транспорту газу та енергетичної інфраструктури.

4.7. В акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту земельної ділянки від 08.04.2020 за №403-ДК/273/АП/09/01/-20, складеному Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, а також у висновку експерта від 15.09.2020 за №16065/20-41/22003-22007/20-14 встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:23:001:0080 та прийняте рішення Ради від 14.11.2019 за №1768 в частині п. 2.8 в цілому відповідають вимогам земельного законодавства, чинного на дату їх прийняття та складання.

4.8. Пунктом 1.7. рішення Ради затверджено проект землеустрою щодо відведення ТОВ «Інвестгруп К-2» земельної ділянки, кадастровий номер 2110100000:23:001:0080, площею 0,7024 га, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівельної та іншої промисловості по вул. Миколи Бобяка, 15 «д», прим.1 та передано її в оренду строком на 5 років.

На підставі цього рішення було укладено договір оренди землі від 15.09.2021, який Прокурор вважає нікчемним та з огляду на це не заявляє вимог щодо його недійсності, водночас наголошуючи на необхідності застосування наслідків його нікчемності.

4.9. 16.09.2021 до Державного реєстру речових прав внесено відомості про набуття ТОВ «Інвестгруп К-2» права оренди земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:23:001:0080) на підставі договору оренди землі від 15.09.2021.

4.10. Звертаючись з позовною заявою Прокурор вказує, що при прийнятті оспорюваного рішення не дотримано вимог статей 20, 120, 96, 134, 135 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, статей 5, 25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» з огляду на передання ТОВ «Інвестгруп К-2» в оренду земельної ділянки у розмірі, який перевищує площу забудови, за рахунок інших територій, що передбачає необхідність дотримання процедури проведення земельних торгів.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Прокурора не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Предметом позову є визнання незаконним та скасування рішення Ради, державної реєстрацій права та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі рішення Ради №406 від 07.09.2021 ТОВ «Інвестгруп К-2» передано у користування земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:23:001:0080 площею 0,7024 га та в подальшому укладено договір оренди від 15.09.2021 цієї земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості в місті Ужгород по вул. Миколи Бобяка, 15д.

За твердженням Прокурора, вказане рішення прийнято Радою всупереч вимогам законодавства, а саме в порушення статті 134 Земельного кодексу України, оскільки переданню в оренду підлягала тільки та частина земельної ділянки, на якій безпосередньо розташоване нерухоме майно, та яка необхідна для його експлуатації і обслуговування. Натомість в цьому випадку, Відповідачу 2 у користування передано земельну ділянку у більшому розмірі.

З огляду на це, за позицією Позивача, договір оренди є нікчемним згідно з частинами першою та другою статті 228 Цивільного кодексу України, що не потребує його визнання недійсним у судовому порядку.

Окрім того, оскільки право оренди на спірну земельну ділянку за ТОВ «Інвестгруп К- 2» зареєстровано на підставі нікчемного правочину то відповідно до положення статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження», для реального відновлення порушених прав, необхідним є скасування державної реєстрації речового права за ним в Державному реєстрі речових прав. За відповідних обставин Позивач також вказує про наявність підстав для витребування земельної ділянки.

5.4. Розглядаючи позовні вимоги суди дійшли висновку, що подання вимог про скасування рішення Ради, реєстрації права оренди та повернення земельної ділянки без вимоги про недійсність договору за встановлених обставин справи є неефективним способом захисту.

5.5. Заперечуючи такі висновки судів Скаржник вказує про обрання ним належного способу захисту у вигляді скасування рішення органу місцевого самоврядування. Зазначене Скаржник обґрунтовує правовими висновками щодо застосування статті 16 Цивільного кодексу України, статті 5 Господарського процесуального кодексу України викладених у постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 06.02.2019 у справі № 346/2888/16-а, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18. Обґрунтовуючи належність та ефективність способу захисту Скаржник зазначає, що договір оренди є нікчемним згідно з частинами першою та другою статті 228 Цивільного кодексу, що виключає необхідність заявлення такої вимоги. У зв`язку з чим Скаржник вказує про неправильне застосування статей 203, 215, 228 Цивільного Кодексу України без урахування висновку щодо застосування зазначених норм, викладених у постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16, від 24.01.2024 у справі № 916/1022/23, від 16.01.2024 у справі № 615/986/20, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23, від 30.01.2024 у справі № 911/268/22, від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19; від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 11.08.2021 у справі № 922/443/20, від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 01.04.2021 у справі № 910/10500/19.

5.6. Суд не погоджується з такою позицією Скаржника з огляду на таке.

5.7. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

5.8. Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

5.9. У статті 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

5.10. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 906/1175/18, від 20.06.2023 у справі № 910/5529/19, від 12.04.2023 у справі № 916/156/22, від 22.02.2022 у справі № 910/2330/21, від 06.09.2022 у справі № 910/9228/21, від 29.11.2022 у справі № 910/745/20, від 04.11.2021 у справі № 910/18029/16, від 15.06.2021 у справі № 910/10440/19, від 01.07.2021 у справі № 910/7029/20, від 01.09.2020 у справі № 910/14065/18, від 18.08.2020 у справі № 910/7631/18, від 16.06.2020 у справі № 922/3371/19, від 10.12.2019 у справі № 906/43/19, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19, від 05.11.2019 у справі № 926/746/19 та від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18.

5.11. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібні правові позиції викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 р. у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18,).

5.12. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16 та від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18.

5.13. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17 визначено, що рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи.

5.14. Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

5.15. Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов`язки тільки у того суб`єкта (чи визначеного ними певного кола суб`єктів), якому вони адресовані.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову. Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством.

Отже, індивідуальні акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені. У зв`язку з цим при вирішенні справи суду належить з`ясувати, які конкретно права та охоронювані законом інтереси позивача порушені оспорюваним актом.

5.10. Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

5.11. Приписами частини десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він визнається недійсним у судовому порядку.

5.12. Спосіб захисту - визнання незаконним та скасування рішення ради, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки відповідає способу захисту зазначеному у статтях 16, 21 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.

5.13. Крім того, як зазначено в рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009 Конституційного Суду України, ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

5.14. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц щодо позовних вимог прокурора в частині визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування зазначено що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин можна оспорювати з погляду його законності, а вимогу про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядати за правилами цивільного судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У цьому разі вказану вимогу можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являти до суду для розгляду за правилами цивільного судочинства, якщо фактично метою заявлення зазначеної позовної вимоги є оскарження речового права (права власності), що виникло у фізичної особи внаслідок реалізації відповідного рішення ради. Тобто якщо на підставі рішення органу місцевого самоврядування фізична особа набула речове право на земельну ділянку, вимога про визнання незаконним такого рішення та про його скасування стосується приватноправових відносин і є цивільно-правовим способом захисту права позивача (близькі за змістом та аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18.

5.15. Водночас Суд зазначає, що у випадку прийняття органом місцевого самоврядування ненормативного акта одноразової дії, який припиняє свою юридичну силу після реалізації, суд має оцінювати законність обраного позивачем способу захисту з урахуванням повноти реалізації такого рішення.

5.16. У наведеній Скаржником постанові від 06.02.2019 у справі № 346/2888/16-а Велика Палата Верховного Суду не погодилась з позицією сторони щодо наявності дискреційних повноважень в органів місцевого самоврядування, зокрема щодо рішень про затвердження проекту землеустрою.

5.17. Поряд з цим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, на яку звертає увагу Скаржник, надано висновок щодо належності та ефективності вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого змінено категорію цільового призначення землі.

У справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду аналізувала належність позовної вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого змінено категорію земель за цільовим призначенням. Визначивши, що порушення інтересів держави органом місцевого самоврядування полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що таке рішення не вичерпало своєї дії шляхом виконання (укладенням відповідного договору тощо) та є чинним та породжує відповідні правові наслідки.

На підставі цього Велика Палата Верховного Суду виснувала, що за умови, якщо прокурор вважає, що порушення інтересів держави полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням, то вимога про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) є належною та ефективною, а прокурор може звертатися з позовом про визнання незаконним і скасування такого рішення.

5.18. Суд зазначає, що за обставинами спору у даній справі підстава для отримання у користування земельної ділянки на умовах оренди у ТОВ «Інвестгруп К- 2» зумовлена отриманням у власність нерухомого майна нежитлове приміщення загальною площею 48,5 кв. м, яке розміщено на земельній ділянці, яка раніше перебувала у постійному користуванні ПрАТ «Модуль М». Відтак, отримання у користування земельної ділянки на умовах оренди було здійснено за наслідками звернення Відповідача 2 щодо оформлення договірних правовідносин щодо користування належного йому на праві власності нерухомого майна, а саме для його розміщення та експлуатації.

При цьому, за встановленими судами обставинами, оскаржуваним рішенням Ради не змінювалось цільове призначення земельної ділянки.

5.19. Посилання Скаржника на постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 у розрізі аргументів Скаржника є необґрунтованим, оскільки у відповідних постановах не надавався висновок щодо застосування статті 16 Цивільного кодексу України, 20 Господарського кодексу України, статті 5 Господарського процесуального кодексу України, а оцінка заявлених позовних вимог здійснено в контексті дотримання прокурором підстав для представництва інтересів держави згідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та належності визначення ним суб`єктного складу сторін.

5.20. У зв`язку з чим, Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що вимога про визнання рішення незаконним не є ефективною у розумінні статті 16 Цивільного кодексу України, 20 Господарського кодексу України, статті 5 Господарського процесуального кодексу України, а їх висновки відповідають наведеній Скаржником судові практиці Верховного Суду щодо застосування даних норм.

5.21. Окрім цього, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

5.22. Відповідно до пунктів «б», «ґ» статті 5 Земельного кодексу України земельне законодавство базується на принципах, зокрема, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю.

5.23. Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

5.24. Відповідно до положень статті 215 Цивільного кодексу України, існує розмежування видів недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом, та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.

5.25. Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).

5.26. Скаржник стверджує, що договір оренди земельної ділянки укладено за відсутності правових підстав, передбачених абзацом 2 частиною другою статті 134 Земельного кодексу України, з порушенням вимог щодо дотримання конкурентних засад. На думку Скаржника, такий договір має на меті незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності. У зв`язку з цим, відповідно до частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України, укладений договір є нікчемним.

5.27. За положеннями частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України договір, якщо його метою є незаконне заволодіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, має розцінюватися як нікчемний.

5.28. Неодноразово Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що згідно з частинами першою та другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, порушує публічний порядок і є нікчемним. Такі висновки сформульовані у постановах від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19.

5.29. Водночас Суд звертає увагу, що у справах № 923/196/20, № 922/1832/19, № 688/2908/16, № 916/1022/23, № 615/986/20, № 922/1130/23, № 911/268/22, № 922/1830/19, № 525/1225/15-ц, № 463/5896/14-ц, № 916/3156/17, № 922/443/20, № 922/1323/20, № 910/10500/19, на які посилається Скаржник, предметом судового розгляду було питання застосування частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України в контексті статей 134, 135 Земельного кодексу України, зокрема, щодо визнання укладення договору оренди земельної ділянки без дотримання конкурентних процедур порушенням вимог законодавства.

5.30. Відповідно до частини першої статті 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

5.31. Згідно з частиною першою статті 135 Земельного кодексу України порядок проведення земельних торгів, визначений цим Кодексом, є обов`язковим у разі, якщо на земельних торгах здійснюються продаж земельних ділянок державної та комунальної власності, передача їх у користування за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

5.32. Суд ураховує, що за обставинами спорів у вищенаведених справах, питання правомірності позовних вимог аналізувалось в контексті недотримання сторонами процедури передання земельних ділянок у користування згідно з вимогами статей 134, 135 Земельного кодексу України.

5.33. Натомість у цій справі, встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини свідчать, що підставою для отримання ТОВ «Інвестгруп К-2» права користування земельною ділянкою на умовах оренди стало набуття ним у власність нерухомого майна - нежитлового приміщення загальною площею 48,5 кв. м, розташованого на відповідній земельній ділянці, яка перебувала у постійному користуванні ПрАТ «Модуль М». Отримання ТОВ «Інвестгруп К-2» земельної ділянки в користування було здійснено на підставі звернення Відповідача 2 з метою оформлення договірних правовідносин для використання цієї земельної ділянки з метою розміщення та експлуатації об`єкта нерухомості, належного йому на праві власності.

5.34. За змістом статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Тобто, у даній справі право користування земельною ділянкою виникає не внаслідок процедур, передбачених статтями 134 та 135 Земельного кодексу України, які вимагають дотримання конкурентних засад, а на підставі спеціального правового регулювання, визначеного статтею 377 Цивільного кодексу України.

5.35. Суд звертає увагу, що питання переходу права користування земельною ділянкою, яка перебувала на праві постійного користування, у зв`язку з набуттям іншою особою права власності на нерухоме майно, розташоване на частині такої земельної ділянки, було розглянуто Верховним Судом у постанові від 23.11.2023 у справі №916/3030/22.

За обставинами справи, фізична особа-підприємець уклала із сільським споживчим товариством договори купівлі-продажу двох об`єктів нерухомого майна, які знаходяться в межах земельної ділянки, що перебувала у постійному користуванні іншої юридичної особи - ринку, відповідно до державного акта. У зв`язку із цим, новий власник нерухомого майна звернувся до сільської ради для оформлення права користування земельною ділянкою, на якій воно знаходиться. За результатами такого звернення сільська рада прийняла рішення про припинення права постійного користування ринку на частину земельної ділянки через зміну власника майна, розташованого на цій ділянці, та надала дозвіл новому власнику на розроблення проєктів землеустрою для оформлення оренди земельних ділянок з метою їх використання під відповідне майно.

Ринок, не погоджуючись із зазначеним рішенням, звернувся до суду, стверджуючи, що відповідно до частини 2 статті 149 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою можливе лише за його згодою або в судовому порядку у разі її відсутності. Оскільки згода ринку на припинення права користування земельною ділянкою не була надана, він наполягав на тому, що дії сільської ради є незаконними.

Верховний Суд, досліджуючи положення частини 5 статті 116, статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України, зазначив, що у разі набуття права власності на нерухомість, яка розташована на частині земельної ділянки, наданій іншій особі на праві постійного користування, право на оформлення землекористування для обслуговування такої нерухомості виникає автоматично в силу принципу єдності долі нерухомості і земельної ділянки та не вимагає отримання згоди постійного землекористувача. Зазначене передбачає виконання такою особою процедури оформлення права користування земельною ділянкою під нерухомим майном за власником нерухомості.

Отже, за відповідним висновком Верховного Суду новий власник нерухомого майна має право на оформлення користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування цієї нерухомості, що не потребує отримання згоди попереднього землекористувача.

5.36. З огляду на зазначене Суд зауважує, що у даній справі право на оформлення землекористування для обслуговування нерухомого майна, яке розташоване на частині земельної ділянки, виникло у ТОВ «Інвестгруп К-2» автоматично після набуття права власності на це майно в обсязі та на умовах, які були встановлені для попереднього землевласника (землекористувача), відповідно до положень статті 377 Цивільного кодексу України.

Зазначене передбачає, що новий власник нерухомого майна набуває право користування земельною ділянкою автоматично для обслуговування належного йому майна без необхідності участі у конкурентних процедурах, що виключає необхідність застосування положень статей 134 та 135 Земельного кодексу України.

5.37. З огляду на викладене, визначені Скаржником правові висновки про наявність підстав для кваліфікації договору оренди як нікчемного базуються на обставинах, які є нерелевантними для цієї справи. Вони стосуються правовідносин, що регулюються статтями 134 та 135 Земельного кодексу України, і не можуть бути застосовані до правовідносин, що виникли на підставі статті 377 Цивільного кодексу України.

Суд зауважує, що нікчемність договору має місце у випадках, коли правочин з моменту його укладення суперечить імперативним нормам законодавства або порушує публічний порядок. Це, зокрема, обумовлено порушенням конкурентних засад при передачі земельної ділянки, як передбачено статтями 134 та 135 Земельного кодексу України, що робить договір недійсним без потреби у його додатковому судовому підтвердженні.

5.38. У постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20 зроблено правові висновки щодо порядку надання земельних ділянок державної чи комунальної власності без застосування конкурентних процедур.

Суд, виходячи із системного аналізу частини другої статті 124 та абзацу 2 частини другої статті 134 Земельного кодексу України, зазначив, що незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації вже існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належать на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.

Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об`єктів надмірного тягаря, пов`язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання приписів законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового використання об`єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу таких об`єктів.

5.39. При цьому Суд зазначає, що сама по собі незгода Прокурора з розміром земельної ділянки, за умови відсутності зміни її цільового призначення та цільового використання, сформованого у встановленому порядку користування між попереднім землекористувачем та набувачем нерухомого майна, яке на ній розташоване, не створює автоматичне визнання правочину нікчемним.

5.40. Правовідносини, які виникають на підставі статті 377 Цивільного кодексу України, де право користування земельною ділянкою виникає автоматично разом із набуттям права власності на нерухоме майно, можуть передбачати порушення, пов`язані з умовами передачі землі, зокрема її площі чи цільового використання. Втім такі порушення не мають прямих ознак порушення публічного порядку та потребують судового розгляду для встановлення обставин справи.

5.41. На необхідність дослідження можливих порушень при визначенні площі земельної ділянки у саме у судовому порядку визначено Верховним Судом у постанові від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20.

Зокрема Верховний Суд зазначив, що у випадках подання позову з підстав надмірності площі земельної ділянки порівняно з площею розташованої на ній нежитлової будівлі, слід враховувати, що одним із можливих способів доказування, крім експертизи, є саме обставини наявності недоліків або неточностей у розробленому проекті землеустрою чи той факт, що проект землеустрою не відповідає вимогам закону або є необґрунтованим. Сама по собі констатація факту того, що площа відведеної земельної ділянки є більшою у математичному порівнянні з площею нерухомості, без обґрунтування належними та допустимими доказами, не може вважатися належним обґрунтуванням позову та не дає підстав для його задоволення.

5.42. З огляду на викладене, питання правомірності та обґрунтованості визначення площі переданої земельної ділянки потребує належного аналізу у судовому порядку. Таке дослідження має бути спрямоване на встановлення відповідності переданої площі фактичним потребам для обслуговування нерухомого майна, а також перевірку законності умов передачі земельної ділянки. Саме за наслідками оцінки таких обставин підлягає вирішенню питання про правомірність укладеного договору. У разі виявлення порушень, які свідчать про невідповідність переданих прав чинному законодавству або їх зловживання, відповідний договір має бути визнаний недійсним.

Однак, Позивач у межах цього спору не ініціював таких дій, що виключає можливість розгляду цього питання в рамках заявлених вимог.

5.43. У зв`язку з цим, колегія суддів також визнає необґрунтованими аргументи Скаржника щодо необхідності формування Судом правових висновків з викладеного ним питання щодо обрання належного способу захисту за обставин даного спору.

5.44. Ураховуючи наведене Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що подання вимог про скасування рішення Ради, реєстрації права оренди та повернення земельної ділянки без вимоги про недійсність договору є неефективним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

5.45. Оскільки обраний Позивачем неефективний спосіб захисту порушеного права виключає дослідження та вирішення судом заявлених позовних вимог по суті, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду із позовом про захист права із застосуванням належного та ефективного способу захисту (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 911/269/19, від 16.11.2021 у справі № 924/1304/20), Суд не надає правової оцінки іншим аргументам Позивача щодо суті спору та необхідності формування правового висновку щодо застосування статті 66 Земельного кодексу України.

5.46. Зважаючи на викладене, Скаржник не довів неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частина друга цієї ж статті забороняє скасовувати правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.4. Оскільки наведені Скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі - залишенню в силі.

6.5. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на Скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.11.2023 у справі № 907/606/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

О. Случ